Connect with us

Суспільство

«Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?

Published

on


Як художниця без освіти підкорила Париж і чому називала свої картини «дітьми». Розвінчуємо міфи про малограмотність та «легку долю» Катерини Білокур

«Мої квіти – це мої діти, я їх викохую, доглядаю» – так з ніжністю і болем писала унікальна українська художниця Катерина Білокур про свої полотна, які народжувалися не завдяки, а всупереч обставинам та радянським вимогам до мистецтва.

У вогні Другої світової війни 1941 року найкращі картини Білокур не встигли евакуювати, і частина цього безцінного спадку перетворилася на попіл. Катерина Білокур оцінювала знищені картини як найкращі в її спадку. 

Через вісім десятиліть вогонь сучасної війни знову підступив до її колекції, загрожуючи стерти пам’ять про генійку, художній світ якої був сповнений витонченої естетики та краси природи, які не вписувались у суворе кліше радянського мистецтва.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Сьогодні спробуємо торкнутись кількох міфів, які походять з радянського часу, намагаючись очистити постать Катерини Білокур від нашарувань радянських кліше. Народилася Катерина у листопадові дні 1900 року на Полтавщині. Її дитинство минуло без шкільної освіти, тож майбутня майстриня самотужки опановувала грамоту та мистецтво живопису. 

Попри складні життєві обставини селянського життя, у її долі, подібно до історії Шевченка, трапився доленосний поворот. У 1940 році, почувши по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко, Білокур наважилася надіслати співачці свій малюнок. Вражена талантом невідомої авторки, Петрусенко показала роботу Павлу Тичині та Василю Касіяну. Так художницю було вихоплено з невідомості, і того ж року відбулася її перша персональна виставка в Полтаві.

За 14 років після дебюту художниці, у 1954 році, три картини Білокур стали частиною експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Саме там їх побачив Пабло Пікассо. Існує думка, що через свої комуністичні погляди недаремним є захоплення іспанського митця роботами багатьох радянських художників, наприклад, Марією Примаченко. Дехто ж приписує йому особисту високу оцінку багатьох радянських митців.

Тому запитаємо істориків Інституту національної пам’яті – чи правдива теза про те, що Пікассо був у захваті від робіт саме Катерини Білокур?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Пікассо побачив роботи Білокур «Цар-Колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» на Міжнародній виставці радянського мистецтва в Парижі у 1954 році. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», сказав він.

Варто додати, що Пікассо був членом Комуністичної партії Франції з 1944 року, підтримував антифашистські та соціальні рухи, а його знаменита «Герніка» стала символом боротьби з фашизмом. З одного боку, він виявляв прихильність комуністичним ідеям, з іншого – критикував догматичний підхід соціалістичного реалізму, який панував у СРСР. Напевно саме тому картини Катерини Білокур, які точно не вписувались у «радянське зображення реальності», так відрізнялись від інших ідеологізованих експонатів виставки, і запам’ятались Пікассо. 

Однак слава часто має зворотний бік. Радянська пропаганда активно використовувала образ мисткині як класичний тип «художниці з народу». Чи правда, що історія про її щасливу долю в СРСР, яка нібито підняла її з бідності до світової слави, – це радянська пропаганда?

Для тих, кого цікавить можливість послухати відповіді на ці питання і дещо більше, шукайте епізод  у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, він вже готовий для прослуховування:

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Щодо щасливої долі – відомості біографії Катерини Білокур вказують, що вона однозначно хотіла собі іншого життя. Її слава є свідченням суто творчої самореалізації самої художниці, а не того, що її винайшли радянські пропагандисти для ілюстрації щасливого життя талановитої колгоспниці.

Варто додати промовисті факти, які руйнують ідилічну картину радянської художниці. Батьки Катерини Білокур так і не вступили у колгосп, на той час таке рішення було демонстративним і ризикованим вчинком. 

Сама Катерина також не була колгоспницею. Як влучно жартував один із її знайомих, Катерину Білокур прийняли в інший колгосп – вона стала членкинею Спілки художників України. 

Існують свідчення лікаря Євгена Товстухи про те, що на вимогу місцевого голови сільради написати портрет Сталіна художниця відповіла відмовою, чим викликала неабияке незадоволення районного керівництва.

Ще один поширений стереотип стосується браку освіти та закритості. Мовляв, образ Білокур формувався як малограмотної, несуб’єктної та повністю ізольованої від культурних зв’язків жінки. Це правда чи міф?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Стосовно малограмотності та ізольованості варто зазначити, що протягом свого життя Катерина Білокур вела листування з багатьма діячами та діячками культури та мистецтва, зокрема з Оксаною Петрусенко, Олесем Гончаром, Павлом Тичиною та Стефаном Таранушенком. Водночас проблеми зі здоров’ям призвели до певної ізольованості художниці, не дозволяючи їй часто залишати рідну Богданівку.

Більше того, творча натура Білокур не обмежувалася лише живописом. Ще задовго до своєї слави створювала декорації для місцевого драмгуртка і навіть виступала на сцені сільського театру, граючи головних героїнь. Прагнення до освіти було величезним: Білокур намагалася вступити і до Київського театрального технікуму, і до Миргородського художньо-керамічного технікуму, проте бюрократична машина закрила перед нею двері через відсутність атестата про початкову освіту.

Видатний мистецтвознавець Стефан Таранушенко, який тривалий час (навіть у період заслання) листувався з художницею, надихнув її на написання автобіографії. Збереглося 78 листів Катерини Білокур до Таранушенка. Це унікальне джерело інформації розкриває її внутрішній світ, коло захоплень, імена художників, які її надихали, та подробиці її творчої кухні. Відомо також, що Катерина Білокур писала оповідання і мріяла видати їх окремою книжкою, однак після її смерті рукописи так і не були знайдені. Є версія, що після відмови видавництва, художниця спалила рукописи.

Світ запам’ятав Катерину Білокур як генійку квітів, але ці квіти часто мали гіркий присмак історичних трагедій. У 1941 році Київський художній музей, де експонувалися її перші роботи, був знищений вогнем. Близько одинадцяти, а за деякими даними до двадцяти п’яти найкращих ранніх полотен, які вона ніжно називала своїми дітьми, було втрачено назавжди.

На щастя, значна частина її творчого доробку збереглася для нащадків. Сьогодні в українських музеях знаходиться близько трьохсот її творів. Проте історія має здатність повторюватися жахливими спіралями. 

На початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Яготинський музей, де зберігається найбільша колекція робіт майстрині, опинився у небезпечній близькості до лінії фронту. Цього разу картини вдалося вчасно евакуювати та врятувати. Справжній талант Катерини Білокур полягає не у вигаданій радянською владою щасливій долі, а в її феноменальній здатності творити витончену красу всупереч найтяжчим життєвим обставинам на вузьким партійним кліше. Так свобода пробивається через ідеологічні бар’єри.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:

Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято

Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі

Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?

Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?

Як народилася “Свічка пам’яті”?

Між миром і війною: як українці та киримли творили історію

Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року.



Джерело

Україна

у Полтаві компанія підлітків вимикає світло у будинках (фото)

Published

on


У Полтаві підлітки заради розваги навмисно вимикають електроенергію в багатоквартирних будинках. Мешканці повідомляють про несподівані перебої зі світлом, не підозрюючи, що причиною є дії дітей.

Як повідомляє місцевий паблік, підлітки лазять по електрощитках і навмисно вимикають електроенергію в квартирах. Зокрема, опубліковане відео показує, як компанія підлітків підходить до електрощитка і вимикає світло мешканцям будинку.



У Полтаві підлітки заради розваги навмисно вимикають електроенергію в багатоквартирних будинках.

Фото: Скриншот з відео

“Поки мешканці думають, що це аварія чи планові відключення, хулігани просто розважаються. Такі дії не лише створюють проблеми людям, а й небезпечні для самих дітей”, — йдеться в дописі.

Варто зауважити, що інші місцеві медіа та поліція наразі не коментували цю подію.

Що важливо, останній раз аварійні відключення в Полтавській області застосовувалися 9 березня у обсязі 5 черг, проте через кілька годин їх скасували.

Станом на 11 березня , у зв’язку зі складною ситуацією в енергосистемі України, у Полтавській області запроваджено графік поетапного відключення електроенергії (ГПВ):

  • з 08:00 до 16:00 — у обсязі 0,5 черг;
  • з 16:00 до 22:00 — у обсязі 1,5 черг;
  • з 22:00 до 23:59 — у обсязі 0,5 черг.

Нагадаємо, що 11 березня у Львівській області запровадили графіки відключення електроенергії. До цього світло в регіоні не вимикали понад три тижні, востаннє графіки діяли 18 лютого. Так, відключення торкнуться 1–1,5 груп одночасно з 18:00 до 00:00.

Крім того, нещодавно нардеп Олексій Кучеренко розповідав, що в Одесі виникла критична ситуація з електропостачанням через серйозні пошкодження енергомереж. За його словами, мешканці регіону стикаються з тривалими відключеннями світла, оскільки більшість підстанцій працює частково або зовсім не функціонує.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

В Печерському суді відновили розгляд кримінальної справи російського мільярдера Магомеда Гаджиєва

Published

on


Доля російських негідників, які своїми діями привели криваву війну в Україну, точно не може вирішуватися за закритими дверима

Тепер у справі Гаджиєва – нова головуюча суддя – Крістіна Константінова. 10 березня вона провела перше судове засідання і «відкрила» процес для ЗМІ та громадськості (торік процес Гаджиєва «закрили»). На жаль, у суді цього разу не було жодного з чотирьох адвокатів підсудного. Суд постановив забезпечити їхню присутність на черговому засіданні 23 березня.

Від літа минулого року не слідкував за перебігом судової справи російського політика, мільярдера, ексдепутата Державної Думи 4-х «путінських» скликань Магомеда Гаджиєва, якого українське правосуддя обвинувачує за статтею 110 – Посягання та територіальну цілісність та недоторканість України.

Думав, що у судовому процесі, який розпочався ще у серпні 2024-го, вже давно поставлено крапку. Адже підсудний – вельми відомий персонаж, який не лише був співавтором «Закону» РФ про анексію українського Криму в 2014-му, але й особисто фінансово підтримував ватажків терористичних угрупувань так званих «Л/ДНР» (після початку війни на Донбасі) та російські окупаційні підрозділи, сформовані з вихідців російського Дагестану (після початку повномасштабного вторгнення РФ).

Магомед Гаджиєв

Загалом, українське правосуддя вельми ефективно виносить вирок подібним російським персонажам, військовим злочинцям, розпалювачам війни та спонсорам російського тероризму. Так наприкінці грудня 2024-го Офіс генерального прокурора України повідомив про те, що в Україні винесли вироки 64-м депутатам та ексдепутатам Держдуми РФ саме за 110-ю статтею Кримінального Кодексу. Багато хто отримав максимальний термін – 15 років з конфіскацією. Судові вироки російським депутатам наші суди продовжили виносити і в 2025-му. Свої «15 з конфіскацією» по 110-тій  отримав навіть голова Державної думи Росії В’ячеслав Володін.

«Прокурори в суді довели, що дії російських депутатів, спрямовані на зміну територіальних меж України, порушили Конституцію нашої держави і призвели до жертв та тяжких наслідків», – заявили тоді в Офісі Генерального прокурора.

Втім, у справі Гаджиєва подібної судочинної оперативності поки, на превеликий жаль, немає. Процес тягнеться вже понад півтора року та ледь не зайшов у тупик наприкінці 2025-го, коли попередня головуюча суддя Анна Гридасова взяла самовідвід. Начебто через «тиск громадськості» у вигляді військових ветеранів та інвалідів, які публічно звинувачували суддів та адвокатів у навмисному затягуванні справи в інтересах самого Гаджиєва. Через це суддя спочатку закрила процес для громадськості, а потім, буквально через одне засідання – взяла самовідвід, який був задоволений.

Пізніше кримінальна справа Магомеда Гаджиєва відправилася в Київський апеляційний суд, оскільки в Печерському констатували неможливість автоматичного її розподілу поміж іншими суддями. Втім 11 грудня торік апеляційна інстанція клопотання про неможливість не підтримала, і справа знову повернулася до Печерського суду. В підсумку минуло 2 місяці, поки було визначено нову головуючу суддю та день початку нового розгляду. Не дали «поховати» справу в тому числі й суспільний резонанс та небайдужі ветерани й інваліди російсько-української війни, які активно відстежували «долю» справи Гаджиєва та її фізичне пересування між Печерським та Апеляційним судом.

«Та суддя самоусунулася… Вони всі нас, ветеранів війни, інвалідів, добровольців, сприймають як загрозу, як тиск, чим я здивований. Як на мене, то це – така гібридна форма «ждунівства» в суддівській системі», – заявив Тодор Пановський – ветеран та інвалід війни, керівник громадської організації «Якісне суспільство» в інтерв’ю журналістам «Єдиного марафону», які приїхали до Печерського суду висвітлювати відновлення процесу над Магомедом Гаджиєвим.

На превеликий жаль, на «відновлене» судове засідання 10 березня вкотре не з’явився не лише саме Магомед Гаджиєв, який був завчасно попереджений про суд через державне видання «Урядовий Кур’єр», але й жоден з чотирьох його захисників. Не прийшли на суд ані «державний» адвокат Андрій Кубов, ані бельгійські захисники Олівія Вене та Седрік Верговен (попередньо вони просили про включення в процес по відео-зв’язку, але в день засідання були офлайн), ані «платний» адвокат Ігор Сініченко, який надіслав до суду клопотання про перенесення засідання через свою хворобу.

Ігор Сініченко відомий адвокатському загалу тим, що у двох різних кримінальних процесах протягом тривалого часу захищав президента-втікача Віктора Януковича. Тоді розгляд справи кілька разів відкладали через лікарняні листи адвоката обвинуваченого, що викликало обурення прокурорів, які офіційно вимагали від Ігоря Сініченка не затягувати процес.

Прокурор Київської обласної прокуратури (вона представляє обвинувачення в суді) Роман Луценко заявив, що відсутність адвокатів  у процесі порушує права обвинуваченого на захист, тому судове засідання було перенесено на 23 березня.

Коли суд розглядав клопотання від журналістів «Єдиного марафону» про можливість телевізійних зйомок процесу, прокурор нагадав судді Крістіні Константіновій про те, що наприкінці минулого року попередня головуюча суддя Анна Гридасова «закрила» процес для ЗМІ та громадськості (що викликало неабияке обурення присутніх ветеранів). Проте нова суддя ухвалила рішення проводити судові засідання над Магомедом Гаджиєвим у відкритому режимі, телевізійникам – дозволили зйомки.

Цілком логічне та прийнятне для суспільства рішення української Феміди… Адже доля російських негідників, які своїми діями привели криваву війну в Україну, точно не може вирішуватися за закритими дверима.

Окремо суд постановив забезпечити присутність захисників Магомеда Гаджиєва на наступному засіданні 23-го березня, аби не зривати та не затягувати судовий процес.

Єгор Чечеринда, військовослужбовець, офіцер ЗСУ, журналіст

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства



Джерело

Continue Reading

Суспільство

“Птахи Мадяра” вдарили по нафтобазі в Криму: уражені автоцистерни Анонси

Published

on



Українські військові атакували нафтобазу “Азовська” в тимчасово окупованому Криму. Удару завдали бійці 414-ї окремої бригади безпілотних систем “Птахи Мадяра”.

Про це повідомив командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді на своїй сторінці у Facebook.

За його словами, 10 березня українські дрони уразили автоцистерни на території нафтобази в селищі Азовське Джанкойського району. Командувач також опублікував відео атаки, на якому видно момент ураження техніки.

Бровді уточнив, що для удару використовували ударні безпілотники middle strike FP-2 українського виробництва. Вони оснащені бойовою частиною вагою від 60 до 100 кілограмів.

Російська окупаційна влада Криму офіційно не коментувала атаку на нафтобазу.

Водночас російські посадовці заявили про роботу протиповітряної оборони. За інформацією так званої влади Севастополя та Міністерства оборони РФ, уночі ППО нібито збила дев’ять повітряних цілей поблизу мису Фіолент і Північної сторони міста.

При цьому телеграм-канал “Крымский ветер” повідомив про вибухи та кілька влучань поблизу позицій 12-го зенітно-ракетного полку на мисі Фіолент. Там розташовані радіолокаційна станція під захисним куполом та зенітний ракетно-гарматний комплекс “Панцирь-С2”.

Російська влада ці повідомлення офіційно не підтверджувала.

Раніше Інтент писав, як ЗСУ завдали ударів по російських військових об’єктах у тимчасово окупованому Криму. У результаті операції було знищено кілька одиниць техніки противника, зокрема три зенітні комплекси “Панцирь-С1”, десантний катер та інфраструктуру для управління дронами.

На початку березня українські безпілотники атакували важливі військові та енергетичні об’єкти в окупованому Криму. Під ударом опинилися авіаремонтний завод і нафтобаза, які використовуються для забезпечення російської армії.

Дрони Служби безпеки України уразили потужності авіаремонтного підприємства, де ремонтують та обслуговують російську військову авіацію.

Наприкінці лютого Сили оборони України завдали серії ударів по військових об’єктах окупантів на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, удари припали на район ракетного дивізіону в Криму та пункт управління БпЛА в Миколаївській області.

Найбільший удар припав на район розташування ракетного дивізіону 15-ї окремої берегової ракетної бригади Чорноморського флоту рф в окупованому Криму, озброєної береговими ракетними комплексами “Бастіон”.


Андрій Колісніченко



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.