Суспільство
«Щаслива колгоспниця» чи бранка радянського «раю»?
Як художниця без освіти підкорила Париж і чому називала свої картини «дітьми». Розвінчуємо міфи про малограмотність та «легку долю» Катерини Білокур
«Мої квіти – це мої діти, я їх викохую, доглядаю» – так з ніжністю і болем писала унікальна українська художниця Катерина Білокур про свої полотна, які народжувалися не завдяки, а всупереч обставинам та радянським вимогам до мистецтва.
У вогні Другої світової війни 1941 року найкращі картини Білокур не встигли евакуювати, і частина цього безцінного спадку перетворилася на попіл. Катерина Білокур оцінювала знищені картини як найкращі в її спадку.
Через вісім десятиліть вогонь сучасної війни знову підступив до її колекції, загрожуючи стерти пам’ять про генійку, художній світ якої був сповнений витонченої естетики та краси природи, які не вписувались у суворе кліше радянського мистецтва.
Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.
Сьогодні спробуємо торкнутись кількох міфів, які походять з радянського часу, намагаючись очистити постать Катерини Білокур від нашарувань радянських кліше. Народилася Катерина у листопадові дні 1900 року на Полтавщині. Її дитинство минуло без шкільної освіти, тож майбутня майстриня самотужки опановувала грамоту та мистецтво живопису.
Попри складні життєві обставини селянського життя, у її долі, подібно до історії Шевченка, трапився доленосний поворот. У 1940 році, почувши по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко, Білокур наважилася надіслати співачці свій малюнок. Вражена талантом невідомої авторки, Петрусенко показала роботу Павлу Тичині та Василю Касіяну. Так художницю було вихоплено з невідомості, і того ж року відбулася її перша персональна виставка в Полтаві.
За 14 років після дебюту художниці, у 1954 році, три картини Білокур стали частиною експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Саме там їх побачив Пабло Пікассо. Існує думка, що через свої комуністичні погляди недаремним є захоплення іспанського митця роботами багатьох радянських художників, наприклад, Марією Примаченко. Дехто ж приписує йому особисту високу оцінку багатьох радянських митців.
Тому запитаємо істориків Інституту національної пам’яті – чи правдива теза про те, що Пікассо був у захваті від робіт саме Катерини Білокур?
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Пікассо побачив роботи Білокур «Цар-Колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» на Міжнародній виставці радянського мистецтва в Парижі у 1954 році. «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», – сказав він.
Варто додати, що Пікассо був членом Комуністичної партії Франції з 1944 року, підтримував антифашистські та соціальні рухи, а його знаменита «Герніка» стала символом боротьби з фашизмом. З одного боку, він виявляв прихильність комуністичним ідеям, з іншого – критикував догматичний підхід соціалістичного реалізму, який панував у СРСР. Напевно саме тому картини Катерини Білокур, які точно не вписувались у «радянське зображення реальності», так відрізнялись від інших ідеологізованих експонатів виставки, і запам’ятались Пікассо.
Однак слава часто має зворотний бік. Радянська пропаганда активно використовувала образ мисткині як класичний тип «художниці з народу». Чи правда, що історія про її щасливу долю в СРСР, яка нібито підняла її з бідності до світової слави, – це радянська пропаганда?
Для тих, кого цікавить можливість послухати відповіді на ці питання і дещо більше, шукайте епізод у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, він вже готовий для прослуховування:
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Щодо щасливої долі – відомості біографії Катерини Білокур вказують, що вона однозначно хотіла собі іншого життя. Її слава є свідченням суто творчої самореалізації самої художниці, а не того, що її винайшли радянські пропагандисти для ілюстрації щасливого життя талановитої колгоспниці.

Варто додати промовисті факти, які руйнують ідилічну картину радянської художниці. Батьки Катерини Білокур так і не вступили у колгосп, на той час таке рішення було демонстративним і ризикованим вчинком.
Сама Катерина також не була колгоспницею. Як влучно жартував один із її знайомих, Катерину Білокур прийняли в інший колгосп – вона стала членкинею Спілки художників України.
Існують свідчення лікаря Євгена Товстухи про те, що на вимогу місцевого голови сільради написати портрет Сталіна художниця відповіла відмовою, чим викликала неабияке незадоволення районного керівництва.
Ще один поширений стереотип стосується браку освіти та закритості. Мовляв, образ Білокур формувався як малограмотної, несуб’єктної та повністю ізольованої від культурних зв’язків жінки. Це правда чи міф?
Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:
Стосовно малограмотності та ізольованості варто зазначити, що протягом свого життя Катерина Білокур вела листування з багатьма діячами та діячками культури та мистецтва, зокрема з Оксаною Петрусенко, Олесем Гончаром, Павлом Тичиною та Стефаном Таранушенком. Водночас проблеми зі здоров’ям призвели до певної ізольованості художниці, не дозволяючи їй часто залишати рідну Богданівку.
Більше того, творча натура Білокур не обмежувалася лише живописом. Ще задовго до своєї слави створювала декорації для місцевого драмгуртка і навіть виступала на сцені сільського театру, граючи головних героїнь. Прагнення до освіти було величезним: Білокур намагалася вступити і до Київського театрального технікуму, і до Миргородського художньо-керамічного технікуму, проте бюрократична машина закрила перед нею двері через відсутність атестата про початкову освіту.
Видатний мистецтвознавець Стефан Таранушенко, який тривалий час (навіть у період заслання) листувався з художницею, надихнув її на написання автобіографії. Збереглося 78 листів Катерини Білокур до Таранушенка. Це унікальне джерело інформації розкриває її внутрішній світ, коло захоплень, імена художників, які її надихали, та подробиці її творчої кухні. Відомо також, що Катерина Білокур писала оповідання і мріяла видати їх окремою книжкою, однак після її смерті рукописи так і не були знайдені. Є версія, що після відмови видавництва, художниця спалила рукописи.

Світ запам’ятав Катерину Білокур як генійку квітів, але ці квіти часто мали гіркий присмак історичних трагедій. У 1941 році Київський художній музей, де експонувалися її перші роботи, був знищений вогнем. Близько одинадцяти, а за деякими даними до двадцяти п’яти найкращих ранніх полотен, які вона ніжно називала своїми дітьми, було втрачено назавжди.
На щастя, значна частина її творчого доробку збереглася для нащадків. Сьогодні в українських музеях знаходиться близько трьохсот її творів. Проте історія має здатність повторюватися жахливими спіралями.
На початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Яготинський музей, де зберігається найбільша колекція робіт майстрині, опинився у небезпечній близькості до лінії фронту. Цього разу картини вдалося вчасно евакуювати та врятувати. Справжній талант Катерини Білокур полягає не у вигаданій радянською владою щасливій долі, а в її феноменальній здатності творити витончену красу всупереч найтяжчим життєвим обставинам на вузьким партійним кліше. Так свобода пробивається через ідеологічні бар’єри.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії «Правда чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася “Свічка пам’яті”?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію
Прем’єра спротиву: що насправді відбулося у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 року.
Суспільство
Ексначальника штабу Антитерористичного центру СБУ Козюру засудили до довічного
Шевченківський районний суд Києва засудив до довічного позбавлення волі колишнього начальника штабу Антитерористичного центру СБУ Дмитра Козюру, якого викрили на співпраці з ФСБ Росії.
Про це повідомляють пресслужби Служби безпеки України і Офісу генпрокурора, передає Укрінформ.
«За доказовою базою Головного управління внутрішньої безпеки та слідчих СБУ Шевченківський районний суд міста Києва призначив довічний термін ув’язнення колишньому високопосадовцю-агенту ФСБ, якого затримали за результатом безпрецедентної спецоперації під кодовою назвою «Щур» у лютому 2025 року. Зловмисником є завербований ворогом колишній керівник Штабу Антитерористичного центру Служби безпеки України», – йдеться у повідомленні.
Як з’ясувало розслідування, засуджений виконував завдання ФСБ зі збору та передачі даних щодо обізнаності України про дислокацію та переміщення збройних угруповань РФ.
Також росіян цікавила секретна інформація про озброєння Сил безпеки та оборони, стан об’єктів критичної інфраструктури, наслідки обстрілів українських міст, персональні відомості щодо вищого військово-політичного керівництва України та інші розвіддані, зазначили в СБУ.
У процесі багатоетапного документування злочинів «щура» СБУ використала його у контррозвідувальній грі: через зрадника Служба безпеки насичувала росіян великим масивом дезінформації, підкреслили у пресслужбі.
Для цього співробітники української спецслужби цілодобово контролювали кожен крок агента від початку його шпигунської активності.
За матеріалами справи, зрадник був завербований ФСБ у 2018 році у Відні. Протягом тривалого часу він був законсервований російською спецслужбою, але наприкінці грудня 2024 року куратори з РФ поновили з ним контакти та визначили агентурні завдання.
Співробітники СБУ одразу встановили прихований канал зв’язку «щура» з ворожою спецслужбою, організований через «зв’язкового» з РФ. Ним виявився експомічник колишнього народного депутата від забороненої Партії регіонів.
Також Служба безпеки ідентифікувала особу і задокументувала злочини куратора агентурної мережі ФСБ – Юрія Шаталова.
Для зв’язку з російською спецслужбою «щур» використовував конспіративну квартиру в Києві, з якої контактував із резидентом з РФ за допомогою окремого мобільного телефону та Wi‑Fi роутера.
Під час обшуків за місцями перебування зрадника виявлено технічні засоби комунікації та інші речові докази його співпраці з ФСБ.
За матеріалами Служби безпеки суд визнав його винним за ч. 2 ст. 111 та ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, а також незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).
Як повідомлялося, 12 лютого 2025 року оперативно-слідча група на чолі з головою СБУ Василем Малюком затримала керівника штабу Антитерористичного центру СБУ Дмитра Козюру. Йому інкримінували роботу на ФСБ РФ.
У СБУ повідомили, що задокументували 14 випадків протиправної діяльності Козюри.
Шевченківський суд столиці обрав Козюрі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.
Суспільство
Підрядник з історією недобудов виграв контракт Одеського порту на 114 мільйонів Анонси
АМПУ готується виплатити 114 мільйонів гривень єдиному учаснику тендеру на ремонт в Одеському порту. Раніше збудований цією фірмою хвилелом у порту пішов під воду.
Центр публічних розслідувань з’ясував деталі тендеру та що приховує історія компанії-підрядника.
Одеська філія державного підприємства “Адміністрація морських портів України” визначила переможця тендеру на капітальний ремонт причалу №14 та залізничних колій №44 і №45 на території порту. Очікувана вартість робіт становила 114,65 мільйона гривень. Роботи фінансуватимуть за кошти підприємства, отримані від господарської діяльності, а завершити їх мають до кінця 2027 року.
Попри значну суму закупівлі, торги відбулися без конкуренції. Єдиною компанією, яка подала пропозицію, стало ТОВ “Підприємство “Маст-Буд”. Вартість заявки повністю відповідала очікуваній ціні закупівлі.
За даними аналітичної системи YouControl, ТОВ “Підприємство “Маст-Буд” зареєстрували у 2005 році в Маріуполі. Після окупації міста підприємство перереєстрували до Києва. Компанія входить до структури ТОВ “Об’єднана мостобудівельна компанія”. Раніше її пов’язували з бізнесменом Михайлом Беккером, нині власником зазначений одеський підприємець Олександр Бойко. Товариство спеціалізується на будівництві мостів, шляхопроводів, транспортних розв’язок, а також гідротехнічних споруд і портової інфраструктури.

Компанія є одним із найбільших виконавців інфраструктурних проєктів в Україні. Ще за часів президентства Януковича вона регулярно отримувала великі державні підряди від Укрзалізниці, Укравтодору, АМПУ та інших державних замовників. Після 2017 року ТОВ “Підприємство “Маст-Буд” уклало державних контрактів більш ніж на 4,1 мільярда гривень. Серед основних замовників — Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Одеській області, КП “Київавтошляхміст”, Одеська та Маріупольська філії АМПУ.
Водночас діяльність компанії неодноразово ставала предметом журналістських розслідувань і кримінальних проваджень.
Одним із проєктів компанії стало будівництво хвилелому в Одеському морському порту вартістю понад 571,6 мільйона гривень. Уже через кілька років після завершення робіт частина споруди затонула, а адміністрація порту була змушена фінансувати її відновлення. У 2021 році компанія також отримала контракт на будівництво контейнерного термінала в Одеському порту.
У 2018 році ТОВ “Підприємство “Маст-Буд” уклало договір із Дніпровською міською радою майже на 312 мільйонів гривень.

Під час виконання робіт вартість проєкту зросла, а строки завершення неодноразово переносили. Згодом правоохоронці відкрили кримінальне провадження, запідозривши використання матеріалів, що не відповідали проєктній документації. Експертиза встановила невідповідність частини бетону та металоконструкцій, а також можливе завищення вартості матеріалів. Попередній розмір збитків оцінили у 29,5 мільйона гривень.
У цій справі підозри отримали засновник компанії Михайло Беккер, тодішній директор Сергій Розбей та начальник виробничої дільниці Микита Заволіка. У 2019 році Беккера звільнили з-під варти під заставу понад два мільйони гривень.
Запитання до робіт компанії виникали й під час ремонту мосту через Хаджибейський лиман на трасі Київ — Одеса. У 2019 році ТОВ “Підприємство “Маст-Буд” отримало контракт майже на 346 мільйонів гривень, а вже наступного року його вартість збільшили ще майже на 87 мільйонів.

У 2022 році компанія уклала ще один договір на понад 24 мільйони гривень для ремонту цього ж мосту. Пізніше правоохоронці також відкрили кримінальне провадження, припустивши, що підрядник виконав не весь обсяг робіт, однак подав документи про їх повне виконання для привласнення бюджетних коштів.
Напередодні повномасштабного вторгнення Антимонопольний комітет дозволив ТОВ “Автомагістраль-Південь”, що належить Олександру Бойку, придбати ТОВ “Об’єднана мостобудівельна компанія”, до структури якої входить ТОВ “Підприємство “Маст-Буд”. Після цього підприємство перейшло під його контроль.
Втім, і після зміни власника компанія продовжила фігурувати у кримінальних провадженнях. У 2025 році під час розслідування будівництва водогону для Кривого Рогу корпоративні права “Автомагістраль-Південь”, “Об’єднана мостобудівельна компанія”, ТОВ “Підприємство “Маст-Буд” та інших підприємств визнали речовими доказами.

Печерський районний суд Києва заарештував корпоративні права цих компаній, однак згодом скасував його. Суд зазначив, що слідство не надало достатніх доказів причетності Олександра Бойка до можливого завищення вартості матеріалів, а сам він не мав статусу підозрюваного.
Також понад 38 мільйонів гривень на укриття для ліцею на Одещині готові віддати компанії, яка стала єдиним учасником тендеру. Попри багатомільярдні підряди, фірма неодноразово потрапляла у поле зору журналістів, аудиторів та правоохоронців.
Суспільство
У Білгороді-Дністровському вдруге за рік планують підвищити вартість проїзду в маршрутках
Після звернення перевізника та аналізу економічних розрахунків, у Білгороді-Дністровському міська влада готується переглянути вартість проїзду в громадському транспорті. Якщо рішення підтримає виконком, це стане другим підвищенням ціни на проїзд у місті від початку року. Про це повідомляє “Махала” з посиланням на пресслужбу міської ради.
З відповідними зверненнями до міської ради звернулося ТОВ «Автотранспортне підприємство-15107», яке обслуговує міські автобусні маршрути. Перевізник пояснює необхідність перегляду тарифу суттєвим зростанням витрат на паливо, технічне обслуговування автобусів, утримання рухомого складу та адміністративні витрати.
Після перевірки наданих розрахунків, проведеної відповідно до методики Міністерства транспорту та зв’язку України, прогнозний розмір регульованого тарифу може становити 20 гривень за одну поїздку.
Основною підставою для перегляду тарифу називають подорожчання пального більш ніж на 20%, а також зростання витрат на технічне обслуговування автобусного парку та адміністративні потреби приблизно на 15%.
Остаточне рішення щодо нового тарифу ухвалюватиме виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради на одному з найближчих засідань.
Нагадаємо, минулий тариф – 16 грн – почав діяти у місті з 1 лютого 2026 року.
-
Відбудова1 тиждень agoТуск очікує на участь Зеленського у конференції з відбудови України у Гданську
-
Політика1 тиждень agoТрамп про ліцензію для України на виробництво ракет: Ми розглянемо це питання
-
Війна1 тиждень agoСили оборони вразили танкер тіньового флоту РФ і міст через Північно-Кримський канал
-
Події1 тиждень agoУ Реєстрі музейного фонду України вже понад 122 тисячі експонатів
-
Події1 тиждень agoУ Раді пропонують доповнити склад злочину геноциду культурною складовою
-
Суспільство1 тиждень agoСудді Херсонщини задекларували мільйонні доходи та нульові заощадження Анонси
-
Одеса1 тиждень agoОдеська блогерка пережила нічний обстріл Києва: враження
-
Політика1 тиждень agoНе бачу готовності Китаю тиснути на Путіна
