Війна

Пам’яті Героя України, старшого сержанта Дениса Ціося (позивний «Ghost»)

Published

2 місяці ago

07.02.2026

Його принциповість і самопожертва стали прикладом для молоді, яка прагне зробити внесок у зміцнення обороноздатності та безпеки держави

Денис народився 19 січня 1988 року в селі Пушкіно Уссурійського району Приморського краю тодішньої РРФСР в родині етнічних українців. Згодом сім’я переїхала до Острога на Рівненщині, де хлопець провів дитинство.

«Всі родичі знали, що він із дитинства хотів бути військовим, знаючи, що професія військового — одна з найризикованіших, що тебе будь-якої миті може чекати смерть», – зазначив міський голова Острога Юрій Ягодка.

Спочатку Денис закінчив Острозький ліцей №1, згодом опанував фах слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів і водія в Острозькому вищому професійному училищі.

У 2020-х роках здобував освіту за спеціальністю «національна безпека» в Національному університеті «Острозька академія». Працював на станції технічного обслуговування автомобілів у Рівному.

Після початку російської агресії навесні 2014 року Денис здійснив свою давню мрію стати професійним військовим — 19 березня 2014 року його призвали до лав Збройних Сил України.

Фото: Фейсбук-сторінка Юра Савчик

З 2015 року чоловік брав участь в Антитерористичній операції на сході України. 25 лютого 2016 року захисник підписав контракт на військову службу в 130-му окремому розвідувальному батальйоні.

Денис служив розвідником до жовтня 2019 року, після чого був звільнений у запас у званні старшого сержанта.

Невдовзі повернувся до війська й уклав контракт із 8-м полком спеціального призначення Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

З перших днів широкомасштабного вторгнення брав участь у відбитті збройної агресії РФ проти України.

Старший сержант Денис Ціось служив командиром 1-го відділення групи спецпризначення 8-го полку ССО, брав участь в обороні Київської області. У боях зазнав поранення, проте після лікування швидко повернувся у стрій.

Фото: Фейсбук-сторінка Юра Савчик

У вересні 2022 року військовий брав участь у Слобожанському контрнаступі на Харківщині, визволяючи від окупантів Балаклію, Ізюм і Куп’янськ. З жовтня воював на Донеччині, де брав участь в обороні міста-фортеці Бахмут.

У боях під Бахмутом Денис зазнав ще одного поранення, однак наприкінці грудня 2022 року, після видужання, знову повернувся до бойових дій. З квітня 2024 року разом із побратимами боронив позиції на Харківщині.

7 червня 2024 року під час бойового завдання в районі села Липці на півночі Харківської області старший сержант Денис Ціось загинув, рятуючи пораненого побратима.

18 червня 2024 року в Острозі відбувся чин прощання і поховання військового на Алеї Героїв міського кладовища.

Фото: Фейсбук-сторінка Костянтин Кирилюк

Денис Ціось нагороджений численними державними нагородами та відзнаками, зокрема орденами «За мужність» ІІІ та ІІ ступеня та «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних Сил України.

21 лютого 2025 року Указом Президента України Денису Ціосу було присвоєно звання Герой України (посмертно) з врученням ордена «Золота Зірка». Найвищу державну нагороду родині Героя Володимир Зеленський вручив особисто.

Пам’ять про Героя шанують на його малій батьківщині. Зокрема, у Національному університеті «Острозька академія», де він навчався, заснували іменний стипендіальний грант пам’яті Героя України Дениса Ціося для студентів спеціальності «Національна безпека» серед військовослужбовців.

У Дениса залишилася дружина, батьки та троє дітей.

Честь Захисникові!

Антон Печерський

За матеріалами Енциклопедії Сучасної України та Острозької міської ради

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Джерело

Війна

військовий розповів про український парк наземних роботів

Published

15 години ago

30.03.2026

Головний з новин

В Україні зараз серйозний парк наземних роботизованих комплексів. Російські окупанти використовують НРК значно менше і загалом стараються все робити людьми.

Про це в ефірі Українського радіо сказав командир роти НРК бригади НГУ “Буревій” Валерій Кравець.

“У червні ми почали саме випробування перших НРК та шляхи їх удосконалення для того, щоб подовжити шлях, збільшити відстань, покращити керування. … Зараз у нас вже серйозний парк, з нами працює багато виробників. Усі виробники українські. Ми з ними на прямому зв’язку, даємо повний фідбек для модернізації роботів після бойових місій. У нас є машини логістичні, ударні й камікадзе”, – зазначив військовий.

Із логістичних він виділив НРК “Рись”, який може закривати до 40 кілометрів і везти до 150 кілограмів, та надшвидкий, маневрений “Гулівер”.

Кравець також додав, що 98-99% випадків евакуації за допомогою НРК успішні.

Говорячи про НРК-камікадзе, він зазначив, що їхнє завдання – знищити все. “Туди можна покласти все, що завгодно. Можна покласти і танкову міну, і, наприклад, пляшку з сумішшю, набити її металевими елементами – зробити потужну хвилю ураження”, – сказав військовий.

Читайте також: Місія здійсненна: Як НРК евакуюють поранених із Вовчанська

Порівнюючи українські наземні роботизовані комплекси з НРК ворога, він зазначив, що “у них ходові гусеничні пропрацьовано детальніше”, а от “щодо керування – на щастя, вони від нас відстають”. Кравець наголосив, що НРК у росіян значно менше, “вони стараються все робити людьми”.

Як повідомляв Укрінформ, Міноборони запроваджує диверсифікацію у закупівлях БПЛА, НРК та боєприпасів.

Фото: АрміяInform

Джерело

Війна

Плетенчук розповів про «банк цілей» ЗСУ в Криму та на півдні

Published

19 години ago

30.03.2026

Головний з новин

Основний логістичний шлях ворога до Криму пролягає окупованою частиною півдня України, і тому є пріоритетною ціллю для Сил оборони.

Про це в телеефірі розповів речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук, повідомляє Укрінформ.

«Основний логістичний шлях забезпечення – це залізниця по окупованих територіях України на півдні. Протягом минулого тижня ми бачили ураження цієї логістики, основного каналу до Криму. У Криму теж є угруповання, тому що він для них залишається де-юре основною військово-морською базою. Відповідно, там є пункти дислокації різноманітних дронів, які ми теж періодично знищуємо, зокрема оперативно-тактичного рівня, які ведуть розвідку і можуть завдавати ударів. Там є і аеродроми, і все це треба забезпечувати. Але основний логістичний шлях проходить по території України. Тому те, що уражено на півдні, може безпосередньо впливати на виконання завдань у Криму», – зазначив Плетенчук.

Водночас, за його словами, угруповання ворога в Криму також залишається важливим об’єктом для атак Сил оборони.

«Так чи інакше, там є цілий “банк” і він не маленький, і ураження “Бастіонів”, які стріляють “Цирконами”. Також однією з пріоритетних цілей є “Іскандери”, які періодично завдають ударів углиб території України, як це, на жаль, відбулося минулої доби по Одещині балістикою», – зазначив Плетенчук.

Читайте також: Сили безпілотних систем за ніч знищили три російські «Смерчі»

Як повідомляв Укрінформ, нещодавно у Криму було вперше уражено береговий ракетний комплекс «Бастіон», який ворог використовував для ударів по території України.

Джерело

Війна

Пам’яті кулеметника Михайла Жлуктенка (позивний «Майкл»)

Published

23 години ago

30.03.2026

Головний з новин

Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги

Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. Із дитинства він вирізнявся спокійним характером, внутрішньою зібраністю та наполегливістю.

У шість років прийшов у зал фехтування, і відтоді спорт став важливою частиною його життя. З 2000 по 2007 рік Михайло навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного», де формувався не лише як спортсмен, а і як людина сильної дисципліни, витримки й честі.

Фехтування на шаблях стало для нього справою, в яку він вкладався по-справжньому. Михайло став майстром спорту України, був призером всеукраїнських змагань та чемпіонатів України. Ті, хто знав його у спорті, згадують: він не любив зайвих слів, не хизувався досягненнями, а просто багато працював. Його поважали за характер, працелюбність і вміння зосереджено йти до мети.

У коледжі шанують його подвиг: на честь Михайла й інших загиблих випускників у лютому 2026 року провели вечір пам’яті «Янголи спорту», а їхні фото молоді спортсмени щодня бачать у коридорах навчального закладу.

Друзі пам’ятають Михайла ще з юних років як щирого, надійного й дуже світлого хлопця. Він був із тих людей, поруч із якими спокійно. Не прагнув бути в центрі уваги, але завжди залишався тим, на кого можна покластися. Він умів підтримати без зайвого пафосу, допомогти без нагадувань, підбадьорити коротким словом чи жартом саме тоді, коли це було потрібно.

Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У цій професії, як і в спорті, проявлялися його точність, уважність до деталей і відповідальність. Колеги розповідають про нього як про сумлінного майстра і порядну людину. Для друзів він залишався відкритим, простим у спілкуванні, завжди готовим прийти на допомогу. Для батьків був люблячим і турботливим сином, для рідних — опорою, для близьких — людиною великого серця.

У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Побратими знали його за позивним «Майкл». У війську він залишався таким, яким був завжди: стриманим, надійним, витривалим і чесним. Він не шукав гучних слів чи визнання — просто робив те, що мав робити. Кулеметник розвідувальної роти, він був справжнім воїном і захисником України.

Ті, хто служив поруч із ним, згадують, що на нього можна було покластися в найважчі моменти. Він умів підтримати інших, не втрачав людяності навіть у суворих умовах війни, допомагав, вчив, був поруч. У ньому поєднувалися сила, спокій і внутрішня гідність. Саме таким його запам’ятали побратими — людиною, яка не підводить.

7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки.

Поховали Михайла на Байковому кладовищі в Києві.

Його життя було коротким, але гідним і світлим. Він залишив по собі не лише пам’ять, а й приклад — як бути справжнім сином, другом, братом, спортсменом і воїном. Люди, які знали Михайла, відзначають його щирість, силу характеру, надійність і доброту. Такі люди не забуваються.