За його словами, відчуття від Землі — трава, дощ, звичайне повітря — були приголомшливими. Його шкіра постійно натиралася, керувати автомобілем вдавалося з великими труднощами, ніби Келлі керував ним на відстані, пише Space Daily.

Кожен астронавт, який перебуває на орбіті довше, ніж кілька місяців, повертається, описуючи ту саму дезорієнтацію. Запах дощу стає нестерпним, тканина — надто шорсткою. Земля, до якої еволюціонували тіла астронавтів, на короткий час стала чужою планетою, яку їхня нервова система заново освоює в реальному часі.

На МКС відчувається запах — суміш озону, машинного масла, поту та слабкого присмаку горілого металу, який, за словами астронавтів, залишається на скафандрах після виходу у відкритий космос через шлюз. Астронавти описували його дуже яскраво — порівнювали зі смаженим стейком або металевим, майже солодкуватим відчуттям. Чого на станції немає, так це погоди, вологого ґрунту, скошеної трави, морської солі, дерев або десятків тисяч летких органічних сполук, до яких людський ніс пристосовується на Землі.

Шість місяців у такому стані — і нюхова цибулина переналаштовує свій базовий рівень. Коли член екіпажу, що повернувся, виходить на Землю, інформація переповнює систему, яка півроку прислухалася до шепоту.

Інший астронавт, Кріс Хадфілд, розповідав, що свіжа їжа після приземлення — зі смаком яблука, солодким, кислим і квітковим водночас — здавалася майже нестерпною.

Астронавти, які провели тривалий час на орбіті, незмінно описують погоду як одне з найнеприємніших відчуттів — її непередбачуваність, вітер в обличчя, насувається буря. Перший дощ після повернення може стати глибоким переживанням: звук крапель на даху, запах мокрого бетону, температура холодної краплі, що стікає по шиї.

Нервова система, яка провела 200 днів у алюмінієвій трубі з контрольованими кліматичними умовами, не мала нічого, з чим це можна було б порівняти. Це стало для них новою інформацією.

Інші новини науки

Меч було вилучено з охоронюваних місць затонулих кораблів “Salcombe Cannon” та “Moor Sand” добровольцями-дайверами з Південно-Західної групи морської археології. Дайвери Бекі Гілл та Кетрін Гілл назвали знахідку одним із найпам’ятніших моментів у своїй кар’єрі, пише Heritage Daily.

“Навіть дитина на Різдво не відчуває такого захоплення, як ми, коли знайшли цей меч”, — сказала Бекі Гілл після вилучення знахідки. Кетрін Гілл додала: “Це неймовірне відчуття — підняти з морського дна предмет, який виявляється мечем бронзової доби. Це змушує замислитися: хто його виготовив, хто мав намір ним користуватися і хто був останньою людиною, яка тримала його в руках перед нами майже 3000 років тому”.

Археологи вважають, що ця зброя датується середньою або пізньою бронзовою добою, приблизно між 1300 і 800 роками до н. е. Хоча століття, проведені під водою, пошкодили частину леза, фахівці зазначають, що меч залишається надзвичайно важливою знахідкою.

На місці розкопок у Салкомбі вже виявлено вражаючу колекцію доісторичних артефактів, зокрема інші мечі бронзової доби, леза сокир, золотий браслет, золоті злитки та понад 400 золотих предметів. Дослідники вважають, що ці предмети походять з одного або, можливо, двох затонулих кораблів бронзової доби, що свідчить про те, що ця місцевість відігравала важливу роль у прибережній торгівлі та мореплавстві.

Ніл Вілкін, куратор Британського музею, назвав цю останню знахідку “чудовим і важливим доповненням” до історії археологічної пам’ятки в Салкомбі. Він зазначив, що меч може надати цінну інформацію про мореплавство, торгівлю та переміщення людей і товарів узбережжями Британії приблизно три тисячоліття тому.

Зброю вилучили для проведення реставраційних робіт, спрямованих на стабілізацію металу після століть перебування під водою. Після завершення реставрації меч буде передано до Британського музею для наукового аналізу та стане частиною національної археологічної колекції.

Інші новини науки

Метелики еволюційно запрограмовані орієнтуватися за природними небесними світилами — Місяцем і зірками. На жаль, штучне світло збиває їх з пантелику, змушуючи летіти по спіралі прямо на лампу через втрату правильного вектора навігації. Але чому тоді комахи летять назустріч світлу? У вчених є відповідь, пише Science Focus.

За роки досліджень вчені запропонували кілька пояснень того, чому комахи летять на світло. Одне з них передбачає, що вони використовують Місяць для навігації й летять назустріч світлу, щоб уникнути небезпеки. Втім, найбільш переконливою вважається теорія, згідно з якою справа не стільки в польоті, скільки в ефектному падінні.

Вчені виявили, що нічні літаючі комахи еволюціонували так, щоб орієнтуватися, нахиляючи спину до найяскравішої частини неба — тобто до Місяця. На жаль, розвиток технологій призвів до появи вуличних ліхтарів, а тому поведінка комах змінилася. Штучне світло збиває їх з пантелику, змушуючи летіти по спіралі прямо на лампу через втрату правильного вектора навігації. Це призводить до того, що вони буквально зациклюються біля ламп.

У одному з досліджень у Коста-Ріці вчені зняли на відео, як метелики та бабки раз за разом повертаються спиною до штучного освітлення, порушуючи траєкторію свого польоту. Результати показують: коли світло знаходиться над комахами, це змушує їх обертатися навколо нього. Однак якщо джерело світла розташоване позаду комах, це може змусити їх постійно підніматися. Коли комахи летять прямо над джерелом світла, вони, по суті, перевертаються догори дригом, що може закінчитися досить плачевно. Простими словами, штучне світло насправді не приваблює комах, а фактично заманює їх у пастку.

Ще одне тривожне відкриття свідчить про те, що світлове забруднення, на жаль, є основною причиною різкого скорочення популяцій комах у всьому світі.

Інші новини науки