Connect with us

Наука

Дикі кішки теж не можуть встояти перед котячою м’ятою: чим вона приваблює

Published

on



Дослідники отримали перші докази того, що не тільки домашні кішки небайдужі до котячої м’яти — це справедливо і для диких пустельних кішок.

Кішки, як відомо, одержимі котячою м’ятою. Але нещодавня публікація в соціальних мережах, опублікована Бронкським зоопарком у Нью-Йорку, вказує на те, що не тільки владні домашні коти відчувають слабкість до цієї рослини — це справедливо і для диких пустельних кішок, пише Popular Science.

У ролику видно, як трирічна самка піщаної кішки (Felis margarita) грається з м’ячиком, наповненим котячою м’ятою. Піщані кішки — єдиний вид, що мешкає в справжній пустелі. Ці тварини здатні витримувати як виняткову спеку, так і холод. Піщані кішки також зустрічаються по всій Північній Африці, а також у Південно-Західній і Центральній Азії.

За словами співробітників зоопарку, вони додали в цей м’ячик котячу м’яту, щоб дати піщаним кішкам новий предмет для фізичної та розумової стимуляції. Дослідження вже показали, що кішки реагують на хімічну речовину в котячій м’яті, відому як непеталактон. Її основна функція — відлякувати комах від рослини, проте багатьох котів цей запах приваблює. На щастя, рослина повністю безпечна і не токсична для тварин.

Зазначимо, що котяча м’ята належить до сімейства м’ятних. За словами кураторки приматів і дрібних ссавців у Товаристві охорони дикої природи Джессіки Муді, не всі види котячих однаково чутливі до котячої м’яти. Ба більше, стать і вік тварини також впливають на реакцію котів.

Співробітники зоопарку Бронкса зазначають, що часто використовують котячу м’яту, офіційно звану Nepeta cataria, а також інші запахи, щоб стимулювати природну поведінку, як-от дослідження та гра.

Так чи інакше, котяча м’ята, ймовірно, також працює і на піщаних кішок, які на сьогодні перебувають у Червоному списку і класифікуються як вид, що викликає найменші побоювання. Утім, через низьку щільність популяції та суворі умови довкілля важко відстежувати справжні дикі популяції. Науковці також зазначають, що основними загрозами для виживання виду є втрата середовища існування та скорочення чисельності здобичі.

Інші новини науки



Джерело

Наука

Вчені врятували древні малюнки — реставрація тривала 5 років

Published

on


У печері Куева-де-лас-Монас у штаті Чіуауа завершився п’ятирічний проєкт з консервації стародавніх наскельних малюнків. З 2021 по 2026 рік фахівці працювали над стабілізацією зображень та документуванням їхнього стану.

Печера розташована на схилі пагорба в північно-східній частині Сьєрра-де-Махалка, приблизно за 59 кілометрів на північ від міста Чіуауа. Це найбільша печера в усій групі, пише Heritage Daily.

Усередині Куева-де-лас-Монас збереглися накладені один на одного малюнки, що датуються періодом від приблизно 300 року до н. е. до XIX століття. За даними INAH, ця пам’ятка відображає кілька періодів історії корінних народів та колоніального періоду.

Археолог Енріке Чакон Сорія, який очолює археологічний проєкт “Куева-де-лас-Монас”, визначив щонайменше три основні етапи створення наскальних малюнків. Найдавніший пов’язаний із пізньоархаїчним перехідним періодом, приблизно 300 р. до н. е., коли печера, ймовірно, використовувалася громадами мисливців, збирачів та рибалок.

Пізніший етап пов’язаний з народом тараумара і включає зображення, пов’язані з пейотом, а також символи, пов’язані з католицизмом у XVII та XVIII століттях. Третій етап, що датується XIX століттям, включає зображення, які приписують групам апачів.



Пам’ятка відображає кілька періодів історії корінних народів та колоніального періоду

Фото: Daniel Sánchez

Наскельні малюнки збереглися упродовж століть, але скеля, на якій вони знаходяться, ставала дедалі крихкішою через вивітрювання та плин часу. Людська діяльність стала ще однією загрозою.

За словами фахівця з реставрації Сандри Крус Флорес, відвідувачі, які заходили без дотримання правил, залишали на стінах графіті, нанесені аерозолем, вугіллям та олівцями. Фахівці також зафіксували подряпини, зроблені гострими предметами, та сліди від рідин, які були вилиті на розмальовані поверхні.

Команда консерваторів провела очищення, зміцнення та документацію, зосередившись на ділянках, де малюнки зазнавали високого ризику втрати. Ділянки, уражені графіті та іншими пошкодженнями, були оброблені для покращення їхньої розбірливості. У попередні сезони також проводилися спеціалізовані дослідження для вивчення малюнків та екологічних факторів, що впливають на їхній стан.

Завершення проєкту не означає закінчення консерваційних робіт у печері Куева-де-лас-Монас. INAH зазначило, що результати роботи становлять основу для довгострокового захисту, тоді як його Управління експлуатації об’єктів розробляє пропозицію щодо інфраструктури печери.

Об’єкт офіційно не відкритий для відвідувачів, і представники відомства заявили, що метою не є його підготовка до масового туризму. У майбутньому можна буде розглянути можливість контрольованих відвідувань, але головним пріоритетом залишається захист пам’ятки.

Інші новини науки



Джерело

Continue Reading

Наука

людству не вдасться його відновити

Published

on


Дослідники зафіксували зникнення останнього епішельфового озера в канадській Арктиці — на жаль, цей процес є незворотним.

Епішельфове озеро у фіорді Мілн — останнє велике водоймище такого типу, що збереглося в канадській Арктиці. Принаймні, так було донедавна. Однак, як і багато великих льодовиків та коралових рифів Землі, воно перестало існувати, пише IFLScience.

Зазначимо, що епішельфові озера — це прісноводні водойми, що утворюються біля гирл фіордів завдяки плавучим шельфовим льодовикам, які фактично слугують бар’єром, що відокремлює прісну воду від холодної морської води ззовні. Замість того, щоб одразу потрапляти в море, прісна вода, що стікає з суші та льодовиків, накопичується в таких озерах.

За словами вчених, важливість таких водойм полягає в тому, що вони можуть стати домівкою для унікальних екосистем, а для гляціологів вони є цінним джерелом інформації про світ, що постійно змінюється.

У минулому епішельфове озеро у фіорді Мілн було особливим об’єктом. Водойма розташована на півночі острова Елсмір і вважається останнім великим озером такого типу в канадській Арктиці — принаймні, так було донедавна.

Місцевою мовою інуктітут назва цього регіону означає “місце, де лід ніколи не тане”. Він розташований у межах так званої “Зони останнього льоду” (Last Ice Area) — частини територій Канади та Гренландії, де, згідно з прогнозами, морський лід збережеться довше, ніж будь-де ще в Північній півкулі. Але тепер у цьому унікальному середовищі почали з’являтися тріщини.



Дослідники Джозеф Шоапік і Жеремі Бонно опускають прилади крізь тріщини в шельфовому льодовику, щоб виміряти температуру та солоність води на різних глибинах

Фото: Carleton University

За словами дослідників, протягом десятиліть цей регіон зазнавав впливу потепління, яке призвело до зменшення площі гігантського шельфового льодовика Мілна, що утримував води озера. Шість років тому, у 2020 році, ситуація досягла критичної точки: шельфовий льодовик зруйнувався, втративши 45 % своєї площі. Всього за кілька місяців вода з озера у фіорді Мілн витекла в навколишній Північний Льодовитий океан.

Тепер у новому дослідженні канадські вчені зафіксували зникнення арктичного озера, використовуючи дані щорічних вимірювань характеристик води, супутникові знімки та результати польових спостережень. Відомо, що багато найцінніших відомостей вчені отримали вже після 2020 року. Дані також показали, що до липня 2022 року солонувата вода повністю витіснила прісну воду, характерну для цього озера.

За словами співавтора дослідження, доктора Ендрю Гамільтона, такі озера є унікальними тим, що прісноводна екосистема розташована безпосередньо над морською, відокремлена від неї лише тонкою межею між прісною та солоною водою. Коли шельфовий льодовик зруйнувався, ця унікальна екологічна структура зникла.

Ще більш тривожним видається те, що надії на відновлення майже немає, оскільки прісна вода, що надходила до фіорду Мілн, мала пряме сполучення з Північним Льодовитим океаном. Якщо шельфовий льодовик не відновиться — а це вкрай малоймовірно в найближчому майбутньому — з унікальним озером можна попрощатися.

Інші новини науки



Джерело

Continue Reading

Наука

Чому собаки так люблять ритися у смітті: улюбленців рухає внутрішній вовк

Published

on




Більшість власників собак помічали, що їхні улюбленці мають слабкість до сміття — тварини обожнюють ритися у відходах, і, схоже, на це є вагома причина.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.