Нове відкриття, зроблене вченими зі Школи антропології та музейної етнографії Оксфордського університету, ставить під сумнів традиційні теорії щодо поступового зростання людини протягом усієї історії генеалогічного дерева, пише Daily Mail.

Результати свідчать про те, що загалом маса тіла збільшувалася протягом усієї нашої еволюційної історії, проте найзначніший зсув відбувся пізніше в роді Homo. Дані свідчать про те, що наші предки різко збільшилися в розмірах приблизно на 40–60 кг, досягнувши ваги, порівнянної з вагою багатьох сучасних людей. Водночас інші види людей залишалися набагато меншими за розмірами й не перевищували зросту дитини.

Вчені не знають напевно, але вважають, що це зростання, можливо, полегшило нашим предкам пересування по набагато більших територіях у пошуках їжі та відповідного середовища проживання. Ймовірно, це також могло б допомогти стародавнім людям виживати завдяки більш різноманітному раціону.

За словами співавтора дослідження, доктора Томаса Пушеля, результати свідчать, що еволюція розмірів людського тіла не була просто історією стабільного зростання з плином часу. Цікаво, що ця зміна також збіглася з більш широкими змінами в тому, як наші предки переміщалися та освоювали нові території. Вчені вважають, що нові дані вказують на тісний зв’язок між розміром тіла та основними екологічними й поведінковими переходами.

Зазначимо, що під час дослідження вчені з університетів Редінга та Оксфорда вивчили масу тіла 386 викопних решток 21 різних видів гомінідів. Команда використала статистичні моделі для відстеження того, як розмір тіла змінювався протягом мільйонів років. Аналіз показав, що маса тіла наших ранніх предків неухильно збільшувалася з плином часу, але потім різко зросла близько двох мільйонів років тому з появою наших прямих предків, Homo erectus.

Автори вважають, що раніше цей момент було пропущено, оскільки попередні дослідження розглядали дещо інші частини набагато складнішої головоломки.

Інші новини науки

На знімку марсохода видно марсіанську скелю, форма якої видається досить дивною. На самому краю уступу нібито висить масивний камінь. Він тримається на основі лише за допомогою однієї невеликої “перемички”.

Користувачі в соціальних мережах пишуть, що камінь нібито ширяє над поверхнею Марса.

“Як така тонка перемичка може витримати таку вагу на кінці”, — пише один із користувачів X.

Щоправда, інші коментатори сходяться на думці, що у формі каменю немає нічого незвичайного. Такі скелі можна побачити й на Землі, а таку форму камені набувають під дією вітру.

Як відомо, на Марсі, так само як і на нашій планеті, дме вітер, який повільно, але впевнено формує марсіанський ландшафт.

Нещодавні дослідження показали, що швидкість вітру на Марсі може сягати 160 км на годину. Це дослідження ґрунтувалося на зображеннях, отриманих камерами на борту двох марсіанських орбітальних апаратів ESA, і було проаналізовано з використанням машинного навчання.

Незважаючи на такі високі швидкості, марсіанська атмосфера неймовірно розріджена (приблизно 1 % від щільності земної атмосфери). Через низьку щільність повітря вітер зі швидкістю 160 км/год на Марсі чинить набагато менший фізичний вплив, ніж на Землі, і для людини відчувається скоріше як дуже легкий вітерець.

Однак такий вітер протягом мільярдів років дійсно може змінювати форму марсіанських каменів, надаючи їм химерних обрисів.

Також варто зазначити, що гравітація на Марсі становить близько 38 % від земної, тому “парячий” камінь на знімку марсохода виглядає цілком природно.

Інші новини науки

За даними Міністерства туризму та старожитностей Єгипту, археологічна експедиція з Вищої ради з питань старожитностей виявила залишки приміщення з пісковику, кам’яні блоки з написами та кілька артефактів, пов’язаних із фараоном Псамметіхом I. Ці знахідки стали новими свідченнями важливості храму в різні періоди єгипетської історії, пише Kazinform.

Хішам Ель-Лейті, генеральний секретар Вищої ради з питань старожитностей, зазначив, що ці знахідки підтверджують, що це місце було важливим адміністративним центром упродовж кількох послідовних епох.

Під час розкопок також було виявлено головний гіпостильний зал храму — велике приміщення з дахом, що спирається на колони. Мохамед Абдель-Баді, керівник відділу стародавніх єгипетських пам’яток при Вищій раді з питань старожитностей, повідомив, що зал містив 16 пісковикових колон, а поруч розташовувалися кімнати та святилища. Археологи також виявили ієрогліфічні написи, в яких згадуються божества, зокрема Амон-Ра, Амунет і Хонсу.

Дослідники встановили, що будівництво залу розпочалося за правління фараона Псамметіха I, а завершилося пізніше за часів Апрія та Яхмоса II (Амасіса). Ця хронологія допомогла експертам краще зрозуміти розвиток храму упродовж кількох десятиліть.

Ще однією важливою знахідкою стала кам’яна стела часів правління фараона Аменхотепа II з XVIII династії. Цей пам’ятник свідчить про те, що оаза Бахарія підтримувала зв’язки з єгипетською державою ще з періоду Нового царства, за багато століть до XXVI династії.

Команда також виявила артефакти часів фараона Рамзеса II, що свідчить про існування релігійних обрядів та поселенської діяльності на цьому місці задовго до того, як храм набув свого пізнішого вигляду.

Ці знахідки допомагають історикам скласти чіткіше уявлення про життя в пустельних регіонах Єгипту та їхні відносини з центральною владою. Кожне нове відкриття додає нові шматочки до історії однієї з найдавніших цивілізацій світу та допомагає зберегти знання про її культурну та релігійну спадщину для майбутніх поколінь.

Інші новини науки