Connect with us

Суспільство

Олена Андрейчикова: “Немає часу згадувати минуле” Анонси

Published

on


Це розмова з одеською письменницею, сценаристкою, а віднедавна й акторкою Оленою Андрейчиковою про глибокі внутрішні трансформації, мистецтво як терапію та вміння відпускати контроль, коли навколо хаос.

Що означає, коли тіло переходить у “театральний режим”? Як Олена долала перфекціонізм та страх перед усною українською мовою, щоб нарешті отримувати кайф від імпровізації на сцені? Чому українським жінкам час назавжди позбутися нав’язаного суспільством сорому та стереотипів і почати проявляти себе на повну?

Також у цьому інтерв’ю письменниця ділиться тим, як чорний гумор та самоіронія рятують від творчої кризи під час війни. Вона відверто розповідає, чому хаос іноді виявляється чеснішим за контроль і як із цим мириться затятий “контроль-фрік”. Наостанок Олена збирає особливу аптечку виживання з трьох книжок, які варто прочитати кожному з нас саме зараз.

В одному зі своїх постів ви писали, що ваше тіло перейшло на “театральний режим”. Що це означає для вас зараз?

Це означає дуже багато. Це велика підготовча робота з режисером над моєю виставою “Вбити Карла”, прем’єра якої відбулася близько місяця тому. Ми готувалися майже чотири місяці. Спочатку мозок мав просто звикнути до цієї думки, адже для мене це справжній виклик. Я ніколи раніше не грала на сцені. Читала свої оповідання – так, звісно, але не грала.

СКРІНШОТ: youtube Інтента

У якийсь момент я проживала цілу бурю емоцій: спершу адреналін і кортизол, бо було страшно, я не знала, як воно буде, чи вивчу весь текст. Хоча текст мій, його все одно треба було вивчити. Хвилювалася, як почуватимуся на сценічному майданчику. І от крок за кроком відбувався перехід від страху й гормонів стресу до приємного відчуття свободи та розкутості в рухах. Спочатку було важко, але потім стало неймовірно приємно спостерігати за цим новим станом тіла. Розум робив своє, а тіло підключалося й реагувало.

Акторський бенефіс і сольний вихід на сцену – це завжди про оголеність. Що для вас виявилося складнішим: випускати художню книжку, де читач залишається наодинці з текстом, чи виходити на сцену, де ви бачите очі глядачів тут і зараз?

Мені важко порівнювати, бо це геть різні речі. Навіть захоплення від процесу й підготовки абсолютно несхожі. Коли я наважилася грати, у мене вже був певний сценічний досвід: презентації, модерації заходів, читання з акторами або соло. Цього року виповнюється 11 років, як я вперше презентувала свою книжку. Але досвіду саме акторської гри не було.

Олена Андрейчикова крупним планомСКРІНШОТ: youtube Інтента

Тому я можу порівняти вихід на сцену хіба що з появою своєї першої книги. Це несподіваний, новий досвід, який вимагає колосальної підготовки. Тобі треба вчитися новому, долати страх, слухати професіоналів і переймати їхні вміння. Коли виходить друга чи третя книжка — там уже все працює інакше. А от перша книга і театральна прем’єра дуже схожі за концентрацією емоцій та відчуттів. І ви влучно сказали про оголеність: ти не можеш сховатися. Усе, ти наважився і мусиш зробити це добре. Це шквал емоцій, але я люблю такий стан.

Що театр може дати людині під час війни такого, чого не може дати література?

Якщо говорити про глядачів, то, по-перше (і, мабуть, найголовніше), – це можливість відволіктися. Якщо те, що я роблю на сцені, допомагає людині бодай на певний час забути про все, що відбувається ззовні, я вважаю, що мети вже досягнуто. По-друге, театр дає поштовх замислитися, покопирсатися в собі, відрефлексувати власні переживання. А по-третє, як на мене, театр у будь-які часи дарує відчуття, що ти не самотній. І це дивовижно. Мало того, що фізично в залі ми всі поруч, так ще й коли збігаються якісь сенси, думки та емоції – це супер.

Кого із сучасних одеських письменників чи поетів ви порекомендуєте читачам?

О, з одеських авторів можу порекомендувати багатьох, особливо поетів. По-перше, це Влада Іллінська – вона просто молодчина. Молодь з “Оголених поетів”. Рекомендую читати всім: якщо у вас немає енергії чи бажання щось робити, їхні вірші діють як вхід у портал. Почитали, відчули, надихнулися – і працюємо далі. Андрій Хаєцький, безперечно.

Є автори, які вже роз’їхалися, але я їх усе одно ніжно люблю. Наприклад, Женя Деменок. Анна Михалевська – вона не поїхала, неймовірна авторка. Анна Костенко, Віктор Брейвіс… У нас справді дуже багато класних письменників, сподіваюся, нікого не образила, якщо забула назвати.

Як ви переходили на українську мову? Які на цьому шляху були втрати та знахідки?

Насправді письмовою українською мовою я володіла цілком пристойно ще з університетських часів, адже за освітою я філолог і перекладач. А от усна мова мене трохи лякала, бо бракувало живої практики спілкування. Потроху, коли у 2015 році вийшла моя перша книжка і ми почали перекладати, я замислилася, що треба вдосконалювати мовлення.

На перших презентаціях я просто зазубрювала свій виступ напам’ять. Мені хотілося, щоб усе звучало бездоганно, з правильними наголосами, щоб жодної імпровізації: розповіла, вистрілила текстом і побігла. Отакий був перфекціонізм.

Олена Андрейчикова крупним планомСКРІНШОТ: youtube Інтента

А вже у 2022 році я чітко зрозуміла: я маю не просто говорити красиво, я маю кайфувати від самого процесу. Бо якщо щоразу тремтіти й лякатися інтерв’ю чи презентацій, то в цьому мало задоволення. Мені хотілося, щоб мені було добре тут і зараз. І я почала практикуватися – просто більше проговорювати вголос, спілкуватися й не боятися помилок. Це дуже допомогло. В якийсь момент зловила себе на думці: “О, я вже можу імпровізувати, можу жартувати, не боюся жодних запитань!” Навіть якщо десь щось переплутала чи забула. Боже мій, та в будь-якій мові можна щось забути. Це окей, я жива людина. І це, мабуть, найголовніший дозвіл, який я собі дала: не бути перфекціоністкою, а бути живою. Відтоді я почала отримувати від мови колосальне задоволення.

Чи з’явилися у вашому лексиконі якісь слова-обереги, які допомагають триматися?

З’явилося чимало лайливої лексики, і вона, до речі, теж допомагає триматися. Раніше в моїх художніх текстах ніколи не було матюків чи обсценної лексики, а з 2022 року вони почали проскакувати. Не те щоб через кожне слово, але з’явилися. Просто я збагнула, що мені часом бракує звичайних слів, аби висловити весь спектр емоцій. До того ж в українській мові є безліч крутих, влучних, іронічних висловів. Вони не стільки брутальні, скільки емоційні й колоритні. Якийсь там “Йосип-босий” – це прекрасно, бо воно передає настрій, викликає усмішку й моментально знімає напругу.

Олена Андрейчикова крупним планомСКРІНШОТ: youtube Інтента

Багато митців зізнаються, що війна заморозила їхню здатність створювати художні метафори, бо реальність стала надто буквальною. Як із цим у вас?

Реальність заморозила мою здатність писати на кілька місяців на початку 2022 року. Я взагалі не розуміла, як можу створювати свої звичні веселі, іронічні, легкі історії. Але минав час, і я почала бачити життя в людях, особливо у військових, які примудрялися сміятися над собою та обставинами, використовувати чорний гумор та іронію. Одесі взагалі притаманна самоіронія. Я побачила, що цей гумор живий, він просто набув іншого градуса напруги. Тоді я знову почала писати. Тут навіть вигадувати нічого не треба: просто береш реальні життєві історії, бо вони мають бути зафіксовані.

Текст – це завжди форма контролю над хаосом. Автор вирішує, де поставити кому, а де крапку. Чи став процес написання книг для вас суто терапевтичною практикою утримання контролю над життям, яке неможливо спрогнозувати на день уперед?

Насправді я всім своїм знайомим раджу писати, навіть якщо вони не збираються нічого публікувати. Це неймовірна автотерапія. Я сама не одразу це збагнула, і це ніколи не було моєю першочерговою метою. Я писала, бо хотіла створювати нові художні світи, ситуації та емоції; раніше я взагалі обожнювала вигадувати, а не спиратися на реальність. Але згодом помітила, що для мене письмо працює як терапія.

Зараз це теж дуже допомагає переживати реальність. Навіть коли я пишу не про себе, а просто занотовую чиюсь історію. Не уявляю, що б я робила, якби не писала. Я лише нещодавно почала зрідка ходити до психолога, і цей процес мені теж подобається. Це ще один інструмент для натхнення: я можу щось там у собі розкопати, а потім іду й працюю. Але раніше саме написання текстів рятувало мене від божевілля.

З одного боку, текст – це контроль. А чи не здається вам, що хаос часом чесніший за контроль? Чи дозволяєте ви йому перемагати, хоча б у чернетках?

О, хаосу я абсолютно точно дозволяю домінувати в текстах на перших етапах. Адже потім завжди вмикається головний інструмент контролю – редактура. Хоч би що я там написала в пориві, згодом я дивлюся на це іншим, тверезим оком і структурую будь-який хаос.

Олена Андрейчикова крупним планомСКРІНШОТ: youtube Інтента

У житті я теж намагаюся давати цьому раду. За знаком зодіаку я Козеріг, тобто затятий контроль-фрік: люблю все планувати, поважаю дисципліну, ніякого хаосу. Проте контролювати все життя неможливо, особливо зараз. Тому я вже давно вчуся балансувати й впускати трохи хаосу в буття: як іде, так і йде. Мені подобається цей експеримент, він мене розширює. Я вчуся не панікувати, коли щось виходить з-під контролю, а просто відпускати ситуацію й отримувати від цього своєрідне задоволення.

Як народжується ваш текст сьогодні? Це сувора дисципліна чи спалахи натхнення, які треба впіймати?

Перший імпульс – це завжди спалах. Мене має щось зачепити: історія, емоція, спогад. Щось настільки потужне, що викликає реакцію: “Вау, як це жахливо!” або “Вау, як це прекрасно! Я такого ніколи не чула й не відчувала!” А от коли я розумію, що з цього спалаху може вирости оповідання, роман чи п’єса – тут уже вмикається дисципліна. Я починаю планувати: так, чи маю я зараз час на велику форму? Коли я буду писати? О, у липні є вільне вікно, значить, працюватиму в липні. Так вони й балансують: спалахи та дисципліна.

У ваших творах багато уваги приділено жіночим характерам – їхній крихкості та водночас неймовірній силі. Як змінилася українська жінка за останні роки і які риси ви помічаєте в собі та своїх героїнях?

Колись досвідченіші колеги-письменники казали мені: “Чому ти пишеш тільки про жінок і для жінок? Треба розширювати діапазон, братися за великі, серйозні теми”. Я тоді засумнівалася, почала рефлексувати, навіть волосся коротко підстригла, аби мати “серйозніший” вигляд письменниці, бо, бачте, я занадто жіночна. Але минув час, мене попустило, і я подумала: а хто писатиме про жінок, якщо не я? І це зовсім не поверхневі теми. Жіночий світ – це безліч глибоких сенсів.

Мені неймовірно подобається те, що зараз відбувається з жінками в Україні. Якщо брати середньостатистично, жінки стають вільнішими, щирішими у висловлюваннях, досвідченішими, талановитішими й красивішими. Для мене найважливіше, щоб ми позбувалися стереотипів, нав’язаних суспільством очікувань та забобонів: коли виходити заміж, коли народжувати дітей, як поводитися з чоловіками чи в соціумі, що “можна”, а що “соромно”. Власне, про це я й писала у своїй виставі. Про те, як важливо скинути цей тягар “не можна дівчинці” і проявлятися у світі так, як ми хочемо, реалізуючи свої мрії та таланти. Нам ще є куди рости, але рух іде абсолютно в правильному напрямку.

Якщо скласти невеличку “аптечку виживання” з трьох книжок для українця прямо зараз, що б ви туди поклали?

Це складне запитання, бо мої улюблені книжки – це не обов’язково те, що потрібно людям саме зараз. Але якщо подумати про те, що здатне надихнути й підтримати…

СКРІНШОТ: youtube Інтента

Перша – це має бути щось дуже іронічне. Я б узяла збірку оповідань Едгара Керета. Це ізраїльський письменник, у нього блискучий формат короткої прози. Ізраїльтяни чудово розуміють, через що ми проходимо, і в Керета багато крутої, саме воєнної іронії. Друга – збірка віршів Сергія Жадана, наприклад, “Антена”. Її можна відкривати на будь-якій сторінці, читати й надихатися. Третя. Пораджу свою першу збірку “Жінки як жінки”. Вона легка, трохи схожа на казки і точно допоможе бодай на вечір відволіктися від важкої реальності.

Що для вас сьогодні органічніше: згадувати минуле чи уявляти майбутнє?

Тільки майбутнє і теперішнє. На минуле просто немає часу.

Якби у вас була можливість повернути лише один довоєнний спогад, що б це було?

Я часто це уявляю, бо зараз не можу втілити в життя. Я обожнюю риболовлю. Часто згадую, як ми з друзями виходили на катері або яхті далеко в море, де навколо тебе – лише вода, і ловили рибу. Мені кажуть: “Та піди на пірс посидь”. Але пірс – це зовсім не те. Мені бракує саме того відчуття відкритого моря. На щастя, у мене все гаразд із фантазією: якщо я заплющу очі, то можу чітко згадати цей запах, сонце і хвилі.

Яке одне слово або фраза найкраще описує ваш теперішній внутрішній стан?

Усе ж таки – натхнення. Я перебуваю в такому стані, коли все, що відбувається навколо, більше не лякає, а навпаки надихає діяти й змушує думати виключно про майбутнє.


Ната Чернецька



Джерело

Суспільство

підозрюваний Зінченко та його адвокатка відмовилися виступати на судових дебатах

Published

on



У Шевченківському райсуді Львова 27 серпня відбулося чергове засідання у справі про вбивство мовознавиці та громадської діячки Ірини Фаріон, на якому обвинувачений В’ячеслав Зінченко та його адвокатка Діана Кара відмовилися виступати: їм надали додатковий час на підготовку до виступу.

Про це повідомило Суспільне, передає Укрінформ.

Зазначається, що Зінченка доправили до зали суду в супроводі Нацгвардії. Перед початком засідання він поспілкувався з адвокаткою Діаною Карою. Другої захисниці, Лариси Криворучко, у залі суду не було.

Суддя Петро Невойт повідомив, що від Криворучко надійшло клопотання про відпустку, тому вона попросила відкласти розгляд справи. Крім того, суддя зазначив, що в Єдиному реєстрі адвокатів знову з’явилася інформація про зупинення права Криворучко на адвокатську діяльність до 5 червня 2027 року за рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вінницької області.

Кара розповіла, що перед засіданням говорила з Криворучко. Колега запевнила її, що подала оскарження і її повноваження чинні.

Кара наголосила, що вона не готова самостійно виступати з доповіддю, тому що саме Криворучко готувала досудову доповідь і погоджувала правову позицію з підзахисним. Кара попросила дати їй ще час, щоб отримати документи від колеги. Вона нагадала, що на ознайомлення з матеріалами справи суд дав їй лише 50 днів. За її словами, цього недостатньо для самостійного представництва.

Читайте також: Суд продовжив арешт підозрюваному в убивстві Фаріон на 60 днів

Колегія суддів вирішила продовжити засідання. Суддя знову запропонував Зінченку виступити в судових дебатах, бо, за словами Кари, він уже погодив позицію з Криворучко. Зінченко заперечив. “Позиція узгоджена з захисницею Криворучко”, – сказав він і додав, що з Карою конфіденційної розмови не мав.

Після цього суд оголосив перерву на 30 хвилин, щоб Зінченко і Кара могли узгодити позицію.

Після перерви до канцелярії суду надійшло клопотання від Кари, в якому адвокатка заявила, що без повного ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, зокрема з відео та аудіо судових засідань, та узгодження правової позиції належний захист обвинуваченого неможливий.

Згодом суддя вдруге запропонував виступити в судових дебатах Зінченку. Обвинувачений сказав, що за пів години неможливо узгодити позицію у такій справі.

Крім цього, Зінченко зазначив, що, по-перше, адвокатки, з якою він узгоджував позицію немає на судовому засіданні, а, по-друге, він хоче для виступу в дебатах викликати свідка.

Кара наголосила, що залишилася у справі одна після того, як Криворучко зупинили право на заняття адвокатською діяльністю. Тому вона попросила задовольнити клопотання про відкладення, щоб узгодити позицію з підзахисним.

Вона запевнила, що не планує зловживати процесуальними правами і це не буде “відтягування заради відтягування”, але, їй потрібно більше часу, щоб якісно, а не формально представити позицію сторони захисту.

За її словами, щоб виступити у залі суду, їй потрібно дослідити матеріали Криворучко, якщо вона їх передасть, або підготувати власні та узгодити їх із Зінченком.

Суд надав захисниці строк для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до 6 вересня.

Наступне судове засідання відбудеться 7 вересня.

Як повідомляв Укрінформ, на засіданні 9 липня суд у справі про вбивство Фаріон постановив, що В’ячеслава Зінченка захищатимуть дві адвокатки: державна захисниця Діана Кара та Лариса Криворучко, яку раніше відсторонили від процесу.

19 липня 2024 року у Львові чоловік вистрілив в Ірину Фаріон і втік. Невдовзі вона померла у лікарні.

25 липня підозрюваного в убивстві, 18-річного Зінченка, затримали у Дніпрі.

Фото: Суспільне



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Він шукав мікроби в землі – і знайшов ліки… — публікація

Published

on


“Моє життя з мікробами” – така екстравагантна назва напрочуд добре підходить для автобіографії чоловіка, який протягом тридцяти років шукав у землі невидимих борців із людськими хворобами. Саме він придумав для таких речовин назву – “антибіотики”. А в 1952 році отримав Нобелівську премію.

Його звали Зельман Ваксман. Американець, який народився в Україні. Інтент продовжує серію матеріалів про людей, життя яких пов’язане з Одесою.

З маленького містечка до Одеси

Одеса в його житті з’явилася не одразу. Народився Соломон у невеличкому містечку Нова Прилука тодішньої Київської губернії. Сьогодні це селище на кілька тисяч мешканців у Вінницькій області. Статки родини не дозволяли отримувати все й одразу. Батько Яків був із небагатої родини. Мати, Фріда Лондон, тримала невеличку лавку. Фріда була досить освіченою як для жінки тих часів, знала їдиш та іврит і намагалася дати синові найкращу можливу освіту. Місцевий хедер дав початкові знання. Далі хлопець завзято готувався до вступу до Житомирської гімназії, але примудрився провалити іспит із географії. Суворий екзаменатор вимагав відповісти, на якій річці стоїть Берлін. А хлопець ніяк не міг згадати. І жодні розповіді про інші великі європейські річки не переконали викладача змінити свій вердикт – “незадовільно”.

Зельман Ваксман у молодості. ФОТО: alchetron.com

Хто знає, як би склалася доля хлопця, якби він згадав про річку Шпреє. Вже будучи відомим вченим, під час відвідин Берліну Зельман Ваксман мало не заплакав, стоячи на березі саме цієї доленосної річки.

Після першої поразки Соломон не полишає мрії вивчитись, хоча для євреїв у російській імперії це було досить важким завданням. І справа не тільки в грошах, а ще й в урядових обмеженнях щодо отримання освіти.  Наступним містом для втілення мрії стала Одеса.

Вечорами разом зі своїми друзями з Нової Прилуки він навчається у викладачів Одеської п’ятої чоловічої гімназії. І ці ж самі викладачі приймають іспити в тих, хто займається екстерном. Пізніше він особливо згадуватиме Кінджи (вчителя російської мови та літератури) і Тарнарідера (вчителя математики, фізики та хімії). Нарешті, після складання всіх іспитів,  у 21-річному віці він отримує документ про зарахований курс гімназичної освіти.

Триповерховий білий будинок, поруч автівкиОдеський державний аграрний університет, колишня п’ята чоловіча гімназія. ФОТО: upload.wikimedia.org

Це був щасливий квиток для вступу до омріяного університету.

І тут життя робить крутий віраж – помирає мати. Батько, з яким у Соломона стосунки були досить прохолодними, одружується вдруге. Повертатись додому юнак не бачив сенсу. Та й країна входить у темний період війн, революцій та єврейських погромів.

Від Одеси до Нью-Джерсі

І саме в цей час одна з закордонних кузин запрошує Соломона переїхати до неї в Америку. У 1910 році хлопець покидає дім і з цього моменту зветься вже на американський манер Зельман.

Перший час хлопець живе у сестер на фермі в Нью-Джерсі. Там, серед іншого, тримають курей. І за іронією долі саме вони майже через сорок років приведуть Зельмана Ваксмана до грандіозного відкриття і Нобелівської премії. Зельман працює на фермі й паралельно наполегливо вивчає англійську мову.

Згодом Зельман стає студентом Ратгерс-коледжу неподалік. Щоправда, замість омріяної медицини, яка була йому не по кишені, обирає ґрунтознавство. І, як не дивно, саме в землі багато років потому він знайде речовину, що допоможе людству боротися з туберкульозом.

Кампус Ратгерського університету сьогодніКампус Ратгерського університету сьогодні. ФОТО: www.thoughtco.com

Значно пізніше, отримуючи Нобелівську премію з рук педіатра Арвіда Валдгрена, Зельман Ваксман почув наступні слова: “Ви не фiзiолог, не лiкар, проте ваш внесок у розвиток медицини має величезне значення. Стрептомiцин вже врятував життя тисяч людей. Ми, медики, вважаємо вас одним із найбiльших благодiйникiв людства”.

А поки що Зельман Ваксман вчиться у Ратгерсі й починає досліджувати ґрунтові бактерії. Він помічає, що бактерії, які викликають туберкульоз, у ґрунті зникають. Тоді Зельман висуває припущення, що в землі є якісь бактерії-антагоністи. Так його увагу привертають актиноміцети. Але до революційного відкриття ще далеко.

У 1916 році Зельман Ваксман отримує громадянство США й одружується з Деборою Мітник, молодшою сестрою свого друга дитинства Пейсі. Колись хлопці разом вирушили до Америки й пообіцяли покликати Дебору, щойно облаштуються. Свого слова вони дотримали.

У 1919 році у Зельмана й Дебори народжується єдиний син – Байрон Холстед Ваксман. Ім’я йому дали на честь Байрона Холстеда, одного з учителів Зельмана, який відіграв важливу роль на початку його наукового шляху. Згодом Байрон Ваксман стане відомим імунологом, професором Єльського університету й одним із піонерів нейроімунології. Дебора ж була музично обдарованою і співала в хорі в Нью-Йорку. 

Земля – ключ до боротьби з хворобами

Наукові пошуки змушують вченого здійснити поїздку до Європи. Він вивчає досвід передових лабораторій Франції, Італії, Німеччини. Під час піврічної європейської поїздки у 1924 році родина Ваксманів відвідує й рідні місця. Те, що Зельман побачив у Новій Прилуці, залишило важкі спогади. “Найбiльше нещастя, яке тiльки можна собi уявити, найстрашнiша катастрофа, через яку коли-небудь проходили народи росiї. Найпотужнiший експеримент у соцiальних i полiтичних вiдносинах – навряд чи можна висловити все те, що ми побачили…”

Результатом поїздки став трактат “Принципи мiкробiологiї ґрунту”, опублікований у 1927 році. Наступний раз Зельман Ваксман відвідав срср вже в 1950-х.

Зелена палітурка англомовної книгиОбкладинка книги Зельмана Ваксмана. ФОТО: tse4.mm.bing.net

Наукові пошуки продовжувались. І треба було поспішати – почалася Друга світова війна. Потрібно було пришвидшити створення нових препаратів для боротьби з iнфекцiйними захворюваннями та епiдемiями, якi незмінно супроводжують війни.

Протягом подальших досліджень колегам Ваксмана вдалося виділити стрептотрицин, який мав потрібний ефект, але виявився надто токсичним для тварин і людини. Отже, треба було шукати далі.

На допомогу прийшли… кури. Під час дослідження мікрофлори горла здорової курки в лабораторії Ваксмана виявили штам Streptomyces griseus, здатний пригнічувати ріст інших бактерій. Інший перспективний штам того самого мікроорганізму виділили з ґрунту. Працюючи з ними, Альберт Шац виявив, що вони продукують новий антибіотик – стрептоміцин. Невдовзі з’ясувалося, що він діє і проти Mycobacterium tuberculosis – бактерії, що спричиняє туберкульоз.

Значна група співробітників позує на фотоДослідницька команда Зельмана Ваксмана у Ратгерському університеті, 1947 рік. ФОТО: static.gazeta.ua

Після кількох років досліджень світ отримав довгоочікуване спасіння від “великої білої чуми”, як тоді називали туберкульоз. Окрiм цього, стрептоміцин виявився ефективним щодо iнших захворювань: черевного тифу, холери, бубонної чуми, туляремiї, iнфекцiй сечовивiдних шляхiв тощо.

Фармацевтична компанія Merck & Co., яка в 1939 році бере на себе витрати на випробування, отримує монополію на виробництво препарату й налагоджує його масовий випуск, сплачуючи авторам роялті. Тим не менш у 1945 році Зельман Ваксман звертається до керівництва Merck & Co з проханням розірвати угоду 1939 року і відмовитись від монополії, дозволивши іншим компаніям виробляти препарат, що призведе до його здешевлення й доступності. Цікаво, що компанія виявила шляхетність і  погодилася на ці умови.

Обкладинка журналу TimeЗельман Ваксман на обкладинці журналу Tme, 1949 рік. ФОТО: alchetron.com

Зельман Ваксман отримував роялті від продажу стрептоміцину й половину грошей спрямував на створення Фонду мікробіології, який сам і очолив. У молодості Зельман Ваксман страждав від того, що не завжди мав кошти і базу для проведення і публікації результатів своїх досліджень. Отже, створення Фонду мало підтримати майбутніх науковців.

Корифей мікробіології

У 1952 році Ваксман отримав Нобелівську премію з фiзiологiї та медицини “за вiдкриття стрептомiцину – першого дiєвого антибiотика проти туберкульозу”. У 1958 році вчений вийшов на пенсію. Але, як зазначав син вченого в одному з інтерв’ю, ще довго “батько отримував з різних країн світу дуже багато щемливих листів від вдячних пацієнтів, в тому числі дітей, врятованих завдяки стрептоміцину”.

До кінця життя Ваксман залишався корифеєм мікробіології. На пенсії він  мандрував світом, читав лекції. Також він написав бiографiю першовiдкривача холерної та чумної вакцини Володимира Хавкiна (Waldemar Mordechai Wolff Haffkine), чиє життя також нерозривно пов’язано з Одесою.

Помер вчений у 1973 році у 85-річному віці. Поховано його у Вуд Холi, штат Массачусетс. На могилi англiйською мовою та на iвритi процитовано вiрш із пророка Iсаї: “Хай земля відкривається, і хай породить спасіння” (Iс. 45:8).

Ці пророчі слова Зельман Ваксман буквально втілив у життя, почавши досліджувати ґрунтові бактерії, що привели його до відкриття стрептоміцину, який досі рятує людство від “великої білої чуми”. Працюючи професором біохімії та мікробіології в Ратгерському університеті протягом чотирьох десятиліть, Ваксман відкрив понад двадцять антибіотиків і запровадив процедури, що призвели до створення багатьох інших.

У 2003 році до 115-річчя з дня народження вченого і до 60-річчя винайдення стрептоміцину в Новій Прилуці було встановлено меморіальну стелу, на відкриття якої приїздив син Зельмана Ваксмана Байрон Холстед Ваксман.

Меморіальна стела, поруч квітиМеморіальна стела у Новій Прилуці. ФОТО: i0.wp.com

 

Віолетта Дідук



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Підприємець з Одеси уникнув кримінальної відповідальності, добровільно відшкодувавши збитки

Published

on


Бюро економічної безпеки України працює над запровадженням механізму досудового врегулювання податкових кримінальних правопорушень.

Як повідомили в пресслужбі відомства, його мета – створити умови, за яких платник податків зможе добровільно відшкодувати завдані державі збитки ще під час досудового розслідування, а після виконання визначених законом умов кримінальне провадження може бути закрите.

Зазначається, що практичну доцільність такого механізму підтверджують результати роботи детективів Територіального управління БЕБ в Одеській області.

Так, під час досудового розслідування вони встановили, що підприємець, який реалізовував квіти через мережу роздрібних та оптових магазинів в Одесі та Києві, організував схему ухилення від сплати податків шляхом так званого «дроблення» бізнесу. До діяльності він залучив понад 60 осіб, а кошти від реалізації продукції надходили на рахунки більш як 30 підконтрольних ФОП. У результаті до бюджету не надійшло понад 10 млн грн податків.

У ході досудового розслідування підприємець повністю відшкодував завдані державі збитки, добровільно перерахував 1 млн грн на підтримку Збройних Сил України та привів діяльність підприємства у відповідність до вимог законодавства. На підставі ч.4 ст. 212 Кримінального кодексу України суд звільнив його від кримінальної відповідальності.

Саме такі приклади свідчать про ефективність механізму добровільного відшкодування збитків та стали одним із підґрунтів для напрацювання БЕБ законодавчих змін щодо запровадження досудового врегулювання податкових кримінальних правопорушень. Запропонований механізм дозволить платникам податків добровільно компенсувати завдані державі збитки ще на стадії досудового розслідування. Це сприятиме оперативнішому наповненню бюджету, зменшенню навантаження на систему кримінальної юстиції, детінізації економіки та створенню умов для повернення бізнесу до прозорої діяльності.

Больше новостей на нашем телеграм-канале: https://t.me/volnorezodessa







Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.