У 1990–1992 роках вчені виявили в префектурі Осака (Японія) гірську породу зі скам’янілими рештками невідомої стародавньої рептилії, яка жила десятки мільйонів років тому. Виявилося, що в гірській породі весь цей час перебували 4 кістки гігантського мозазавра, що жив у крейдяному періоді. Кістки мають незвичайні анатомічні особливості, яких не виявлено у відомих мозазаврів. Вчені з Наукового університету Окаями (Японія), які зробили це відкриття, припускають, що, можливо, це абсолютно новий вид стародавнього морського чудовиська, пише ScienceDaily.

Дослідники виявили чотири скам’янілі кістки, які залишалися невідомими понад 30 років. На момент їхнього виявлення вчені не мали можливості правильно їх ідентифікувати. За минулі десятиліття дослідники накопичили набагато більше анатомічної інформації про мозазаврів та велику колекцію порівняльних скам’янілостей.

Новий аналіз скам’янілих кісток, які весь цей час зберігалися в Музеї природної історії міста Кісівада, показав, що ці кістки належать мозазавру. Однак ці кістки мають незвичайні анатомічні особливості, яких не спостерігалося у раніше описаних видів мозазаврів. Це дозволяє припустити, що ця тварина може бути новим для науки видом цих древніх морських рептилій.

Це відкриття може допомогти вченим сформувати більш чітке уявлення про морські екосистеми північно-західної частини Тихого океану в крейдяному періоді. Щоб визначити, чи дійсно це новий вид мозазаврів, знадобляться додаткові дослідження.

Інші новини науки

Протягом десятиліть вчені задавалися питанням, як яскраві червоні наскельні малюнки в долині річки Цзоцзян у Китаї змогли витримати натиск повторюваних мусонів, не вицвітаючи й не зникаючи. Відомо, що вони були створені близько 2000 років тому, але малюнки значною мірою збереглися, і тепер вчені вважають, що їм нарешті вдалося з’ясувати причину цього явища, пише IFLScience.

Ці твори мистецтва, розташовані в культурному ландшафті наскельного живопису Хуашань у Цзоцзяні, були створені представниками культури Лоюе в період від 2600 до 1900 років тому. Серед зображень є сцени статевого акту та вагітні жінки, що, ймовірно, пов’язано з культом родючості.

Однак дивовижна збереженість цих розписів під відкритим небом потребує пояснення. Вчені вважають, що причина може полягати у використанні людської крові для зв’язування пігменту з вапняковою поверхнею.

За словами авторів дослідження, найцікавішим є те, що малюнки збереглися понад дві тисячі років у субтропічному мусонному кліматі. Жодне природне органічне сполучне не могло зберегтися так довго в таких вологих умовах.

Під час дослідження вчені провели низку хімічних аналізів, щоб з’ясувати склад стародавньої фарби. Перше, що помітили вчені, — це те, що пігмент був настільки міцно пов’язаний із каменем, що зразки довелося видаляти за допомогою дриля.

Результати показали, що зображення складалися з двох шарів. Спочатку художники нанесли ґрунтовку, яку вони виготовили, нагріваючи такі інгредієнти, як кістки тварин, пташиний послід, вапняк і мушлі, щоб отримати суміш фосфату кальцію та негашеного вапна. Потім додали воду та кров, створивши рідкий розчин, до якого згодом міг прикріпитися пігмент.

Далі вчені нанесли цей розчин на поверхню каменю й дочекалися, поки він висохне, а потім нанесли поверх нього шар червоного пігменту, виготовленого з місцевої глини з високим вмістом оксиду заліза.

Вчені дійшли висновку, що запорукою збереження наскельних малюнків є білки крові, оскільки вони “біомінералізували” карбонат кальцію в шарі розчину, фактично перетворюючи його на той самий матеріал, що й вапнякова скеля, на якій були намальовані зображення. У міру того, як крихітні частинки пігменту інкапсулювалися всередині біомінералізованого карбонату кальцію, вони назавжди злилися з поверхнею скелі.

Зазначимо, що на одній із досліджених ділянок вчені виявили, що шар розчину містив від 97% до 99% людської крові, а решта — від 1% до 3% — належала кільком видам травоїдних тварин. У окремому зразку, тим часом, містилося 61% людської крові та 39% бичачої крові.

Інші новини науки

Астрономи вважають, що вони виявили на знаменитому “серці” Плутона ознаки того, що на поверхні карликової планети колись була рідина. При цьому вона існувала відносно недавно за космічними мірками, а, можливо, навіть існує й зараз. Дослідження опубліковано в журналі The Planetary Science Journal, пише Gizmodo.

Однією з найвідоміших особливостей поверхні Плутона є область Томбо — льодовик, що за формою нагадує серце і складається переважно з замороженого азоту. Важливою частиною “серця” Плутона є рівнина “Супутник”, діаметр якої становить майже 1500 км. Вчені провели новий аналіз зображень цієї рівнини, зроблених зондом NASA “Нові горизонти”, і вважають, що вони вперше виявили ознаки того, що на поверхні Плутона текла рідина або ж тече й зараз. Згідно з дослідженням, рідкий азот міг існувати протягом останнього мільйона років на поверхні Плутона, що за космічними мірками є відносно недавнім явищем.

Одна з ділянок рівнини “Супутника” має напрочуд високе альбедо, тобто рівень відбиття сонячного світла, який можна порівняти з альбедо полярних льодових щитів на Землі. Там було виявлено дивні візерунки, що нагадують водні канали. Вчені вважають, що ці канали утворені рідким азотом. Але атмосфера Плутона унеможливлює фізично випадання дощу з рідкого азоту.

Тому вчені припускають, що в минулому, а можливо, й зараз, під льодовиком на Плутоні знаходиться рідкий азот, який виходив або виходить назовні зараз. Моделювання показало, що рідкий азот може підніматися з-під льодовика й утворювати характерні візерунки на поверхні. Рідкий азот може переміщатися невеликими каналами й залишатися рідким достатньо довго, щоб створити такі візерунки на азотному льодовику.

Однак, щоб підтвердити або спростувати цю теорію, потрібно провести спостереження з близької відстані. Поки що нових місій до Плутона не планується. Астрономи зазначають, що Плутон продовжує дивувати, і це нове відкриття підтверджує це.

Інші новини науки