У ході дослідження, очолюваного Ольгою Загородньою з Британського музею та Гаррієт Вайт із “Great Orme Mines”, було проаналізовано 150 кістяних знарядь, знайдених у мідних копальнях Грейт-Орм у Північному Уельсі. Команда вчених з’ясувала, як саме використовувалися різні кістки під час видобутку міді та переробки руди, пише Arkeonews.

Грейт-Орм, розташований поблизу Лландидно на узбережжі Уельсу, є одним із найбільших доісторичних гірничих об’єктів Європи. Археологи виявили майже 6000 метрів гірничих ходів бронзової доби, що охоплюють площу близько 24000 квадратних метрів і простягаються на глибину приблизно 55 метрів під сучасною поверхнею землі.

Радіовуглецеве датування деревного вугілля та кісткового колагену показало, що видобуток копалин відбувався приблизно між 1700 та 900 роками до н. е., що означає: ці кісткові знаряддя були частиною гірничої традиції, яка тривала століттями.

За десятиліття розкопок у Грейт-Орм було знайдено понад 30 тисяч фрагментів кісток. Хоча попередні дослідження вказували на те, що деякі кістки використовувалися як знаряддя, останнє дослідження надає набагато переконливіші докази їхніх конкретних функцій.

Дослідники виявили, що довгі кістки кінцівок, переважно великої рогатої худоби, були обтесані у форму клинів. Їхні загострені кінці мали сліди значного зносу та відколів, тоді як на протилежних кінцях були помітні сліди від багаторазових ударів молотком. Це свідчить про те, що їх вбивали в м’яку мідноносну породу, щоб розколоти її.

Найбільшу групу знарядь становили реберні кістки. Їхні відполіровані краї та дрібні подряпини вказували на багаторазовий контакт з абразивними матеріалами. На думку дослідників, ці знаряддя, ймовірно, використовувалися для зішкрібання породи, багатої на мінерали, або для перемішування та розрівнювання подрібненої руди під час її обробки.

Лопатки та тазові кістки перетворювали на знаряддя у формі черпаків, які, ймовірно, допомагали переміщувати сипучу руду або дрібно подрібнений матеріал. Команда також виявила кілька кістяних шил. Хоча вони не використовувалися безпосередньо для видобутку корисних копалин, вони, можливо, допомагали лагодити шкіряні мішки, дерев’яні ємності або захисне спорядження, яке використовували гірники під землею.

Одним із головних висновків дослідження є те, що кістка залишалася цінним матеріалом навіть після появи бронзи. У Грейт-Ормі вже знайдено свідчення про наявність кам’яних знарядь, деревного вугілля, що використовувалося для розпалювання вогню, та уламків мідних сплавів, пов’язаних із гірничою справою. Метал не замінив кістку, а став ще одним варіантом у різноманітному наборі знарядь.

Кістка мала кілька переваг. Вона була легкою, її легко було обробляти, а також її можна було легко отримати від домашніх тварин, таких як велика рогата худоба, вівці, кози та свині. Мідні родовища в Грейт-Ормі були виявлені у відносно м’якому вивітреному доломіті, що містив мінерали, зокрема малахіт і гетит. За таких умов кістяні знаряддя добре підходили для робіт, що не вимагали міцності бронзи.

Вапнякова та доломітова геологія Грейт-Орма також сприяла збереженню органічних матеріалів, які зазвичай піддаються розкладу. Завдяки цьому рідкісному збереженню археологи отримали цінні свідчення, яких часто бракує на інших доісторичних гірничих об’єктах, де збереглися лише кам’яні та металеві знаряддя.

Ці знахідки також узгоджуються з даними з інших гірничих об’єктів бронзової доби по всій Європі. Про подібні кістяні знаряддя повідомлялося в Україні, Австрії, Ірландії, Казахстані та Узбекистані. Дослідники зазначили, що кожна гірнича громада адаптувала свої знаряддя до місцевих умов, доступних тварин та типу гірської породи, що видобувалася. Проте повторюване виявлення кістяних клинів, знарядь із ребер та лопаток на такій великій території свідчить про те, що гірники обмінювалися практичними знаннями щодо того, як найкраще використовувати кістку.

Автори зазначили, що дослідження все ще перебуває на початковій стадії. Досліджено лише невелику частину з тисяч знайдених фрагментів кісток, і потрібні подальші експерименти, щоб точно визначити, наскільки ефективними були ці знаряддя.

Крім того, археологи ще не виявили у Грейт-Ормі спеціалізованої ділянки для переробки руди, тому деякі інтерпретації, особливо щодо знарядь із ребер, залишаються попередніми.

Дослідження показує, що технологічний прогрес визначався практичними рішеннями, а не простою заміною одного матеріалу іншим, що дає більш повне уявлення про повсякденне життя доісторичних гірничих спільнот.

Інші новини науки

Точно визначити розмір і структуру Чумацького Шляху дуже складно. Справа в тому, що Земля знаходиться глибоко всередині нашої галактики. Тому астрономи не мають повної фотографії Чумацького Шляху — її неможливо зробити. Це було б можливо, якби якийсь космічний апарат вилетів за межі нашої галактики. Проте завдяки попереднім даним космічного телескопа Gaia астрономи з’ясували, що наша спіральна галактика має не два, а чотири головні спіральні рукави. Тепер же нові дані рентгенівських телескопів Чандра та XMM-Newton допомогли уточнити відстань до зовнішніх рукавів Чумацького Шляху. Виявилося, що вони розташовані далі, ніж очікувалося. Дослідження опубліковано в журналі Astronomy & Astrophysics, пише IFLScience.

Космічні телескопи виявили наслідки трьох найпотужніших космічних вибухів, які називаються гамма-спалахами, у зовнішніх спіральних рукавах нашої галактики. Ці величезні викиди енергії після вибухів наднових (так вмирають масивні зірки) виникли не в Чумацькому Шляху, а в більш віддалених галактиках.

Однак гамма-спалахи породили рентгенівське випромінювання, яке відбилося та розсіялося частинками пилу у величезних пилових хмарах у спіральних рукавах Чумацького Шляху. Астрономи виявили концентричні кільця розсіяного випромінювання, і за їх допомогою їм вдалося виміряти відстань до зовнішніх рукавів нашої галактики.

По-перше, астрономи підтвердили відстань між нашим спіральним рукавом Оріона, де розташована Сонячна система, та наступним за ним рукавом Персея. По-друге, астрономи з’ясували, що два найвіддаленіші спіральні рукави — Зовнішній рукав і рукав Центавра — розташовані на 10 % далі, ніж передбачалося раніше. Виявилося, що ці рукави розташовані на відстані 62 000 світлових років від Землі. Для порівняння: діаметр нашої спіральної галактики раніше оцінювався приблизно в 100 000 світлових років. Це означає, що тепер її розмір, ймовірно, становить 110 000 світлових років.

За словами вчених, вони продовжать вивчати дані космічних телескопів, які, можливо, допоможуть ще точніше визначити розмір і структуру нашої галактики.

Звідки ж астрономи знають, що Чумацький Шлях — спіральна галактика і виглядає саме так, якщо вони не можуть подивитися на неї з боку? Вчені зібрали величезний каталог спіральних галактик, які знаходяться в близькій до нас частині космосу. Вони зібрали характеристики цих галактик, і вони значною мірою збігаються з відомими характеристиками Чумацького Шляху. Крім того, численні спостереження за рухом зірок і розташуванням структурних елементів Чумацького Шляху дають змогу з упевненістю стверджувати, що ми живемо у величезній спіральній галактиці. Вважається, що через кілька мільярдів років вона зіткнеться з сусідньою галактикою Андромеди, в результаті чого протягом мільйонів років утвориться справжній галактичний гігант.

Інші новини науки

Поховання виявили під час розкопок у Адріанополі, поблизу сучасного міста Ескіпазар у провінції Карабюк, пише Heritage Daily.

Великі глиняні глечики, відомі як піфоси, широко використовувалися в античності для зберігання та транспортування зерна, оливок, вина та інших продуктів. У деяких частинах античного світу ці глечики згодом використовували як похоронні ємності, хоча такі знахідки залишаються рідкісними в цій частині Туреччини.

Усередині глечика археологи виявили людські останки разом із кількома похоронними дарами. Поховання містило сім глиняних посудин, масляну лампу, ніж, дві кістяні шпильки для волосся та бронзову монету. Монета була викарбувана за часів правління римського імператора Пробуса, який правив у 276–282 роках н. е., що дозволило дослідникам датувати поховання кінцем III століття.

Дві кістяні шпильки можуть свідчити про те, що похованою була жінка, але дослідники наголосили, що для підтвердження статі та віку особи необхідне подальше дослідження останків.

Професор Ерсін Челікбаш, керівник розкопок у Адріанополі, наголосив на важливості цієї знахідки. “Це перше задокументоване поховання у піфосі, виявлене в Адріанополі та у внутрішній західній частині Чорноморського регіону”, — сказав він. “Це надає цінні свідчення для розуміння місцевих похоронних звичаїв у римський період”.

Серед знайдених предметів були зразки “Понтійської сигілати” — характерного типу римської кераміки з червоною глазур’ю, що широко використовувалася в регіоні Чорного моря. Подібні артефакти раніше вже знаходили на території Адріанополя, що свідчить про те, що місто підтримувало міцні зв’язки з сусідніми регіонами за часів Римської імперії.

Історія Адріанополя налічує понад 3000 років. Поселення було засноване хеттами близько 1300 року до н. е., а згодом стало важливим римським центром, отримавши назву Адріан у II столітті н. е. Його розташування вздовж головного торгового шляху, що з’єднував узбережжя Чорного моря з центральною Анатолією та Егейським морем, допомогло місту перетворитися на важливий торгівельний і культурний центр.

Поховання в піфосах частіше зустрічалися в прибережних районах східного Середземномор’я та Егейського моря, що робить цей приклад у глибині материка особливо важливим. Стародавні громади іноді обирали великі глечики для поховань, оскільки вони були легкодоступними та слугували практичним посудом для похоронних обрядів.

Нещодавно виявлене поховання додає ще одну сторінку до довгої історії Адріанополя та дає чіткіше уявлення про римські похоронні звичаї в північній Анатолії. У міру продовження розкопок дослідники очікують, що нові знахідки допоможуть краще зрозуміти минуле міста.

Інші новини науки