Не писав про чергову балістичну атаку. В принципі, вона була звичайна, МБА. Ті ж цілі, такі ж засоби, як і для попередніх атак. Приблизно 20 балістичних ракет. Але тут потрібно подивитись на загальну картину, а не говорити про одну атаку. Її немає сенсу аналізувати точково. Єдина відмінність — касетна БЧ по історичному центру Києва.

Але це більше до “промацування”, ніж стійка зміна тактики ударів. І з липня місяця воно постійно триває.

Чому з липня? Бо то був рекордний місяць по застосуванню балістики — під 200 ракет сумарно. Серпень і вересень — циклічно, навіть з однаковими датами. Трохи різними ракетами, але все одно — всі атаки не для знищення енергетики повністю.

Півні давно знають, що інтерсепторів немає. Ми майже не збиваємо балістику з “Цирконами”. В кожній атаці щось одне змінюється/додається. “Циркони” з різних областей, коли туман — 600 звичайних “шахедів”, інколи “Онікси”, навіть по одній Х-22/32 запускали.

І тут головне — у них є ресурси, щоб зробити залп у 60–70 балістичних ракет. Всі по ТЕЦ/ТЕС/підстанції електромережі. Закрити Києву світло і тепло. За одну, дві ночі підряд.

Але вони цього не роблять. І це точно не гуманізм, його пропагують за океаном. Тут наче бісова агонія та бажання шкодити, кошмарити та знущатися над жертвою. Щоб стікала кров’ю, щоб благала, але була при свідомості.

Вони не хочуть закінчувати цю війну. Вона їм потрібна!

Операція “Вівальді” показала, що в умілих руках механізований штурм можливий, можна пройти багато кілометрів, змістити фронт, взяти сотні полонених.

Нові ракети у півнів показують розвиток та конкуренцію в їхньому ОПК. Окрім “Філіна” — нова п’ята “Герань”, тепер 5К-5. Вони вкотре переходять до більш дешевих варіантів кошмарювання та знущань над Україною. Не для перемоги — а для наших страждань.

Важливо

Вони дотепер брешуть в своїх доповідях, вірять від низу до ГШ — Добропілля і Святогірськ “захоплені”. Роблять згенеровані відео, що їхній півень в хаті махає дуже погано згенерованим триколором.

Навіть їхній аналог Старлінку — не для армії напряму робиться, для зв’язку та керування. Запустили три десятки супутників саме для своїх брехнів, щоб особовий склад курника вірив у “вєлікую” страну. Що в наступному році всім стане легше. Але ми-то знаємо, що “Рассвет” не стане заміною в 27 році. Вони ще навіть не дійшли до виправлень дитячих помилок Старлінку, а працюють вже над позитивною думкою свого охлосу.

Зараз я бачу — економія ракет до холодів. Хоча думав, що атаки посиляться ще до початку опалювального сезону.

З виробництва більше ста балістик в місяць — весь 26 рік півні працюють в середньому на місячну атаку під 100 ракет. Тільки декілька піде на резерв — решта піде по Україні.

Але знову ж таки — це затягування часу саме з їхнього боку. Бо Старлінк не впливає на діпстрайки, їхні НПЗ і далі горять. Реактивні “шахеди” можна запускати табуном, а не по одному в годину. Щоб блокувати сервіси, роботу та установи.

Це терористи, а не свині. Бо з початку року я аналізував кожну їхню атаку. Вони були різні, з різними засобами, завданнями та штабами розробки. А зараз — гидко дивитися на ці плоскі атаки, коли і так знають, що немає у нас чим збивати.

Замість того, щоб зібрати одну дивізію на вузькій смузі фронту, втратити декілька тисяч півнів за декілька днів, але пройти набагато далі нинішніх мікротемпів — вони одиничними батраками, через інфільтрацію, намагаються щось зробити.

І на кінець, чому саме так вони роблять.

Бо не хочуть силовим шляхом, через спалювання всіх наявних резервів, забирати наші області. В Кремлі самі не знають, що хочуть і як закінчувати цю війну. Але як далі жити, якщо не буде війни? Не буде знищення українців? На кого спускати пар недовольства охлоса?

Україна має благати і, страждаючи, примкнути коліно, віддати сама ті шматки областей. Весь світ має бачити, що ми здалися, а півні перемогли.

Вони вже і так для внутрішнього охлосу постійно перемагають, подивіться ще раз відео із прапором. Вони рано чи пізно “захоплять” всі східні області, бо так скажуть по телевізору. І будемо далі битися, і це будуть показувати, як ми порушуємо їхні персональні обов’язки.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Мир на трьох: чи може зустріч Трампа, Сі та Путіна наблизити завершення війни в Україні

“Лента” відкрила традиційний київський марафон іспанських фільмів — 11-й фестиваль “Лінія іспанського кіно” у кінотеатрі “Жовтень”.

Про що фільм “Гірке Різдво” (2026) Педро Альмодовара

Отже, 2004 рік: у Ельзи (Барбара Ленні) сильна мігрень, яку неможливо полегшити ліками. Турботливий коханий Бо (Патрік Кріадо) відвозить її до лікарні. Насправді ця мігрень — прояв панічної атаки, а ще вона знімала рекламний ролик у цій лікарні, і в палаті навпроти помер пацієнт. І ні — Ельза не забобонна, просто їй страшно. Рік тому померла її мати.

Ельза — режисерка. Серед її робіт є кілька культових (іншими словами, комерційно провальних) фільмів. На життя вона заробляє рекламою. Психотерапевт радить їй змінити обстановку, тому вона летить на вулканічний острів Лансароте, де орендує чарівну віллу.

Там режисерка розробляє сценарій свого нового фільму, присвяченого її дитинству та матері.

Для загального уявлення нам показують історію знайомства Ельзи з Бо. Він — пожежник, але у вихідні працює стриптизером.

Далі курсор на екрані повідомляє нам, що ми переносимося у 2026 рік. За комп’ютером сидить якийсь старіючий режисер Рауль (Леонардо Сбаралья), пригнічений марними спробами написати пристойний сценарій про свій творчий тупик, використовуючи депресивну кризу своєї героїні Ельзи.

Виявляється, прототипом стриптизера Бо є партнер Рауля — Санті. За образом Ельзи ховається агент Рауля — Моніка (Айтана Санчес-Хіхон). Вона йде від Рауля після 20 років відданої роботи на нього, і цей факт лише посилює депресивні настрої старіючого режисера. Моніка йде, щоб підтримати свою подругу, яка втратила дитину. Але головне для Рауля полягає в тому, що Моніка більше не підтримує його самого.

Йому не цікавий гонорар у розмірі 200 000 євро за один день участі у фестивалі в Катарі. Він хоче написати складний сюжет, бо не може не знімати кіно.

Проникливий глядач здогадається, що Рауль — це сам Альмодовар. Класик світового кінематографа — у депресивному настрої та постійній тривозі. Він не може створити нічого схожого на свої попередні знамениті роботи. Він говорить про це з глядачами через Рауля, а той, у свою чергу, — через Ельзу.

Усі герої на екрані перебувають у пошуках чогось втраченого або недосяжного. Вони — немов експонати музею емоцій, зібрані Альмодоваром у ідеальну за кольорами та розрізнену за змістом експозицію.

Режисерові не вдалося об’єднати історію в цілісний сюжет, і саме про це Альмодовар знімає свій новий фільм “Гірке Різдво” 2026 року. Збірка незавершених фрагментів сценарію, які натрапили на стіну творчої кризи сценариста.

Щоб розважити глядача, якого не вдалося зацікавити логікою розповіді, Альмодовар включає у фільм епізод із піснею “La Llorona” у чудовому пізньому виконанні його улюбленої співачки — Чавели Варгас, а також запальний відвертий танець оголеного Бо, який, як ми вже знаємо, пожежник, але іноді — стриптизер.

Одним словом, перед нами — плутана сповідь автора, а кожен персонаж у картині — щось на кшталт його сублічностей, через яких він висловлюється відверто й часто непослідовно.

У фільмі Альмодовара не обійшлося без Россі де Пальма. Вона зіграла нав’язливу немолоду сеньйору, чиє життя — нескінченна вечірка, в якій немає місця панічним атакам і мігрені. Вона — справжній оазис свята та яскравих кольорів.

Ми бачимо режисера-лауреата “Оскара” у стані повної самотності. Він зняв фільм, який не матиме касового успіху, але детально розповість про нього самого у 2026 році.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, яким вийшов фільм “Серце звіра” з Бредом Піттом.

Також у український прокат вийшла нова комедійна стрічка з трилогії про пригоди на залізниці — “Поїзд „Червона рута“”.

Якщо ворог почне системно бити по потягах, може бути таке, що доведеться повертатися до дідівських методів захисту. А саме — чіпляти платформи з зенітними гарматами перед локомотивом й бажано за останнім вагоном. На перших етапах 57-мм цілком собі вистачить.

Може, ви вважаєте, що я — великий прихильник ЗРК та зенітної артилерії?

Ви не помилилися!

Реактивний дрон летить зі швидкістю 500-600 км на годину. Це, як і раніше, швидкість літаків Другої світової війни. Їх збивали ЗЕНІТНИМИ ГАРМАТАМИ. ЗРК тоді не було. На висотах у 10–12 кілометрів. Ніхто не пояснює, чому це не можна використовувати зараз і чому цей напрямок ігнорується, хоча потреба висить роками.

Далі швидкості будуть збільшуватися й ефективність артилерії буде знижуватися, і потрібен буде ЗРК, який буде збивати реактивні дрони, котрі розвиватимуть швидкість крилатої ракети.

Тільки цей ЗРК повинен мати ракету, яка має бути масовою та дешевою, як і сам дрон. А також запускатися не лише з наземних, а й з повітряних платформ. Створити таку ракету і такий ЗРК — окрема історія. Я просто окреслюю модель.

Важливо

Ефективність дронів-перехоплювачів, які керуються людиною, обмежується швидкістю повітряних цілей, які мають перехоплювати ці дрони. А швидкість реактивних дронів лише зростатиме. Людська реакція має свої обмеження.

Оператор перехоплювача повинен стати кіборгом із вживленими у мозок та очі імплантами, які б прискорювали реакцію настільки, щоб він міг керувати руками перехоплювачем, який би збивав об’єкт на швидкості під 1000 км/год. Хто не вірить, спробуйте керувати автомобілем на швидкості понад 200 км на годину. Відразу відчуєте особливості.

А цей об’єкт ще може маневрувати та ухилятися від перехоплювача. Щоб він не встиг ухилитися, перехоплювач має сильно переважати дрон у швидкості і накривати вибухом максимально велику ділянку повітряного простору. А тоді це вже буде зенітна ракета з інфрачервоною головкою наведення на кінцевій ділянці польоту та бойовою частиною з дистанційним підривом. І запускати її треба буде з наземної ПУ. А в тій ПУ сидітиме персонал, який буде отримувати інформацію з РЛС та пункту бойового управління. Все як у старі добрі часи…

Тільки все це буде антидроновий ЗРК вже нового покоління. Реактивний дрон-перехоплювач = зенітна ракета. Ось і вся арифметика.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо