Connect with us

Війна

Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн

Published

on

Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.

Життя до війни: яким воно було? 

Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати. 

Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.

Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?

Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись. 

Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону. 

Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка. 

Фото: Економічна правда

Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось. 

У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.

Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи. 

Рішення піти на службу: як це відбувалось?

Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни. 

Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.

Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.

Фото: з архіву Джейн

Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим. 

Як бути жінкою військовослужбовцем? 

Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше. 

Фото: з архіву Джейн

З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.

Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь. 

UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.

Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.

Фото: з архіву Джейн

 

Війна

Загинув Олександр Шемет — розбився під час перехоплення «Шахедів» на Мі-24

Published

on

Український бойовий гелікоптер розбився під час перехоплення “Шахедів”, усі члени екіпажу загинули. Серед них був уродженець Черкащини, командир екіпажу Олександр Шемет.

Олександр Шемет був командиром екіпажу. Саме він здійснив останній авіапрорив на “Азовсталь” за що отримав звання Героя України, про це “Суспільному” розповів брат загиблого Юрій Шемет.

“Ввечері 17 грудня надійшов наказ вилетіти на перехоплення “Шахедів”. Борт піднявся, тримав зв’язок із пунктом управління. Згодом на пункті управління вертоліт на радарі не фіксувався. Це говорить про те, що він уже впав. Підтвердження загибелі є. На місці падіння знайдено чотири трупи. Всі члени екіпажу загинули. Це вже факт”, — сказав Юрій Шемет.

Про загибель екіпажу повідомила пресслужба 12-ї окремої бригади армійської авіації ім. генерал-хорунжого Віктора Павленка 18 грудня. Як розповів Юрій Шемет, авіакатастрофа сталась на Черкащині. Офіційного висновку щодо загибелі військових поки що немає.

За словами Юрія Шемета, попереднє розслідування встановило, що вертоліт зіштовхнувся із російським дроном “Шахед”.

“Тут ще такі обставини, що цей “Шахед” не був видимий на пункті управління. Мабуть, він летів дуже низько. Ті люди, які проводили розслідування, кажуть, що такого вони раніше не бачили. Вертоліт так сильно пошкоджено, що його, можна сказати, повністю розірвало на шматки. Тіла дуже обгоріли. Який саме “Шахед” влучив у вертоліт, також поки що мені не відомо”, — розповів Юрій Шемет.

Нині триває ідентифікація тіл загиблих. Та розшифровка “чорного ящика”. Брат Героя України розповів, що спілкувався із племінником, сином Олександра, який також є військовим, той запевнив, що причиною аварії не могла стати несправність вертольота чи “якась помилка пілота”.

Герой України Олександр Шемет – що відомо

Військовослужбовець Олександр Шемет більшу частину життя проживав у Львівській області, куди був направлений на службу після закінчення військового вишу. Із 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. На початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ. Має відзнаки “Козацький хрест” I та II ступенів, був нагороджений орденами Данила Галицького та Богдана Хмельницького III ступеня. Звання Героя України з врученням ордена “Золота зірка” Олександр Шемет отримав після останнього авіапрориву на “Азовсталь” у Маріуполі. Бойове завдання виконував 5 квітня 2022 року.

“Він виконав політ в окупований Маріуполь, доставляв туди боєприпаси, медикаменти, а назад забирав поранених. Коли вони летіли назад, то потрапили під сильний обстріл, але він зумів зберегти машину, екіпаж і успішно повернутися назад”, — розповів брат загиблого Героя України.

13 грудня Олександрові виповнилося 55 років. Тоді брати спілкувалися востаннє. Крім брата, в Олександра залишилися мати, дружина, а також донька та син.

“Син пішов батьківськими стопами. Також військовий”, — додав Юрій Шемет.

Нагадаємо, Фокус писав про аварію гвинтокрила в який загинув Олександр Шемет та ще троє членів екіпажу.

13 березня 2024 року Фокус писав про загибель двох пілотів 12 окремої бригади армійської авіації. Командування повідомило про втрату: бійці загинув близько 22 год 12 березня. Того ж дня Міноборони РФ заявило про удар по місцю дислокації вертольотів ЗСУ: атакували боєприпасом з касетною бойовою частиною.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті морського піхотинця Олександра Савова

Published

on


Обороняв Маріуполь, а після повернення з полону помер від наслідків страшних катувань 

Для Олександра війна з Росією почалася ще у 2015 році. Він з родиною жив у Миколаєві. Тому коли чоловік вирішив піти до ЗСУ, обрав новостворену 36-ту окрему бригаду морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, Олександр перебував у складі свого підрозділу на околицях Маріуполя. 


Донька Анастасія згадує, що вони з батьком не могли спілкуватися часто, але вона запам’ятала розмову 2 березня 2022 року, бо то був день її народження: “Батько привітав, а потім зв’язок з ним зник. Згодом я дізналася, що він із побратимами на «Азовсталі»”, – розповіла дівчина. 

За її словами, після потрапляння у полон Олександра певний час утримували в сумнозвісній Оленівці, згодом перевезли до Таганрога, а ще через певний час помістили в Курське СІЗО №1. Але коли ЗСУ почали Курську операцію, полонених вивезли до Мордовії. 

У російському полоні чоловік пробув 2 роки і 10 місяців. Увесь час Анастасія боролася за повернення тата. Зрештою, в березні 2025 року Олександра обміняли і він повернувся в Україну.  

Це був один із найщасливіших днів у житті Анастасії — вона була серед тих, хто зустрічав своїх рідних, коли вони ступили на українську землю. Але радість була нетривалою, адже батько – змучений, хворий – остерігався навіть обійняти доньку, побоюючись передати їй страшні хвороби, якими заразився в колонії.  


Згодом чоловік зізнався, що пережив жахливі катування. Його били струмом, змушували стояти по 16 годин, тримали у так званій гумовій камері.  

Особливо росіян дратувала українська мова. Олександр згадував, що якось у розмові вжив слово «жменька», за що його сильно побили. 

Його та інших українських військовополонених змушували вчити на пам’ять російський гімн та пісні, а потім декламувати їх вголос. Якщо збивався – змушували присідати чи відтискатися від підлоги і били.  

Після полону Олександр практично залишився без грошей. За словами Анастасії, за пів року до повномасштабного вторгнення Росії батько одружився, але вже за місяць шлюб розпався та офіційно вони не розлучилися. Тому дружина забрала собі всі виплати. 



Після повернення у чоловіка діагностували численні захворювання. 

“Почалася інша боротьба – за життя, за здоров’я, за кожен день без болю. Тато повернувся тяжкохворим. Ми вже багато зробили: лікування, діагностика, підтримка психіки та тіла. Але попереду ще більше – реабілітація, відновлення, постійні обстеження”, – писала Анастасія. А згодом опублікувала світлини з батьком і написала: “До полону в нас було дуже мало фото. Життя не здавалося крихким, але зараз я фіксую кожну хвилину, кожен погляд, кожну посмішку. Бо тепер я знаю справжню ціну пам’яті”.

Але вже 16 листопада 2025 року, у День памʼяті загиблих українських морських піхотинців, Олександра не стало.  

“Зранку я приїхала до тата і знайшла його вже холодним. Я просила його прокинутись, намагалась запустити серце, хоча б на хвилину ще, хоча б на одну секунду. Я обіймала його до приїзду поліції і гладила його сині руки. Наступного дня дізналася причину: кардіопатія, серцева недостатність. Йому було всього 46”, – написала дівчина. 

Анастасія також зазначила, що після російського полону здоров’я батька стрімко погіршилось. Там його сильно били по голові, через це відбулися зміни в мозку, особливо у скроневих та лобних долях. Його мучили сильні мігрені, тривога, нічні жахи, галюцинації. Купа хвороб, які потребували лікування протягом всього життя. Тож серце не витримало… 

“Я мріяла, що ми знову будемо разом відзначати свята, особливо його день народження. Ми будували плани. Я так хотіла показати йому Латвію. Хотіла, щоб він побачив, яким може бути світле, наповнене життя, з новими сенсами, підтримкою й допомогою. Хотіла дати йому трохи того тепла, якого він був позбавлений у полоні. Але він так і не дочекався вільних свят”, – зазначила дівчина.

Попрощалися з Олександром Савовим 20 листопада 2025 року в Миколаєві.

Вічна пам’ять та шана Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Олександр Савов, Фейсбук-сторінка Anastasiia Savova, Nikcenter





Джерело

Continue Reading

Війна

На посаду командувача ПВК «Південь» вже представлені кілька кандидатур

Published

on


Президент Володимир Зеленський за результатами Ставки головнокомандувача заявив, що вже представлені кілька кандидатур на посаду командувача повітряного командування «Південь», готується рішення.

Як передає Укрінформ, про це Зеленський повідомив у Фейсбуці.

«Провів сьогодні Ставку. Детально по фронту, по всіх напрямках. Вдячний нашим воїнам за стійкість і за активну українську оборону: наші підрозділи знищують окупанта саме так, як окупант заслуговує на це», – зазначив Зеленський.

За його словами, цими тижнями російська армія відчутно збільшила інтенсивність атак, відповідно зросла і кількість російських втрат.

Читайте також: Зеленський про керівника повітряного командування «Південь»: Думаю, знайдуть іншу кандидатуру

«Будемо й надалі підтримувати саме таку динаміку: якщо росіяни не вкладаються в процес перемовин на сто відсотків серйозно та спрямовують свої ресурси на затягування і розширення війни, ми будемо на це реагувати цілком логічно – нашими діями у відповідь», – підкреслив Зеленський.

Також на Ставці Зеленський заслухав доповіді щодо українських дипстрайків. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський доповів щодо потреб та забезпечення Сил оборони України. Окремо і детально обговорили стан ППО, прикриття фронту та регіонів, зокрема Одещини, засобами протиповітряної оборони.

«Вже представлені й кілька кандидатур на посаду командувача ПВК «Південь». Готуємо рішення», – підкреслив Зеленський.

Як повідомляв Укрінформ, 20 грудня Зеленський заявив, що обговорював питання заміни командувача повітряного командування «Південь».

Фото: ОП



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.