Події
Із сирними кониками на Гуцульщині поколіннями проводжають у військо і зустрічають Великдень
У 2024 році традиція сирної пластики увійшла до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України
Уже понад сто років на Гуцульщині ліплять фігурки із сиру. Засновницею традиції вважають Юстину Якіб’юк із гірського села Брустури. Утім, поки що ніхто не може підтвердити, чи то вона першою зліпила сирну іграшку, чи гірські ватаги, які літували з худобою у Карпатах. Розповідають, що вони так сумували за своїми жінками, що поверталися до них із полонин із власноруч зробленими із сиру дарунками. Нині на Гуцульщині ця легенда є живою. Про те, як створюють сирних коників і де їхня столиця, – у репортажі Укрінформу.
«ТО Є НАШЕ РОДИННЕ РЕМЕСЛО, МИ НИМ ГОРДИМОСЯ»
– Усі мої предки робили сирні коники: і прапрабаба, і прабаба, і баба, і нанашка моя (хрещена мати, – ред.), і жінка, – розповідає Василь Петрів. – П’ять поколінь – лише в нашій хаті. Багато їх зазвичай робили до Великодніх свят. Кожний господар повинен був мати у святковому кошику коника біля писанки. Такий брустурський звичай. Ліплять коників і в навколишніх селах, але найбільше – то у Брустурах.
Він та його дружина Марія Петрів, заслужена майстриня народної творчості, приїхали до Івано-Франківська, щоби провести для школярів майстер-клас із виготовлення сирних іграшок. Поки майстриня готується до процесу, запитую в пана Василя, чи справді два села, а це Брустури і Шепіт, посварились через право називатися «столицею сирних коників».
– Розумієте, такого села, як Шепіт, раніше не існувало, то все були Брустури. Шепіт зробився у 1956 році, коли від Брустурів від’єдналась частина. Але до цього в нас була одна церква, один цвинтар та одні ж традиції. Тепер не лише Шепіт робить сирних коників, а ще села Річка, Снідавка, Космач та інші. Ліплять навіть у селі Чорний Потік та у Верховині. Ми радіємо, що це процвітає. Але столиця сирних коників – то є Брустури, – наголошує пан Василь.
Розповідає, що нині в селі фігурки виготовляють близько 60 майстрів. Але на початку ХІХ століття їх було значно менше, найвідоміша на той час – Юстина Якіб’юк, прабабуся пана Василя. Вона виховувала 14 дітей і робила сирні іграшки, щоб підтримати велику родину. Справу жінки продовжили її доньки та невістки. Серед них була і Марія Матійчук, хрещена мама пана Василя, яка й передала усі навички сирної пластики його дружині, Марії Петрів.
– Корови у нас були постійно, не менше двох, а то й три біля хати. Із молока ми робили сир, а з нього – коники та калачики. Їх ліпили на весілля, похорони та у військо, коли хлопців туди відправляли. То є наше родинне ремесло, і ми ним гордимося, – ділиться Василь Петрів.
Каже, що коники йому смакують із дитинства. Він знає увесь процес їхнього виготовлення, але у Брустурах цим ремеслом займаються переважно жінки. Чоловіки все ж більше доглядають за худобою та допомагають із сиром.

ЯКЩО ЛІПИТИ ДО ВЕЛИКОДНЯ, ТО СИР КРАЩЕ ЗРОБИТИ В СЕРЕДУ
– Цей сир, буц, роблять зі свіжого коров’ячого молока завдяки гляку – шлунку молодого теляти. На відро молока йде 100–150 грамів гляку, усе має добре вистоятись. Тоді виходить сир із дірочками. Це означає, що він «до роботи», тобто скис. Треба дуже за цим пильнувати, бо як перекисне, то буде вже не сир, а бринза, – розповідає пані Марія.
Каже, узимку сир може киснути навіть до двох днів, а влітку все відбувається дуже швидко. Жінка демонструє шматок сиру, який називає «до роботи». Запевняє, з нього вийде до 20 коників. Вкладає сирний шматочок в окріп, потім ліпить із нього фігурку і поміщає її в соляну ванну.
– У солі та в окропі сир усе втрачає, тому залишається твердий коник, – пояснює майстриня.
Каже, що традиція виготовлення сирних коників має легенду. Коли гуцул повертався з полонини, де випасав худобу кілька місяців поспіль, то хотів принести жінці дарунок. Тоді в окріп упав шматочок сиру, розплавився, і чоловік вирішив зліпити з нього коників, яких дуже любив.


– Отак витяг вушка та ніжки (показує, – ред.) – і вийшов коник. Уже потім ми почали їх сідлати, прикрашати та й гриви рубати для пишності, – додає пані Марія.
За її словами, якщо на Гуцульщині сирні коники роблять на сувенір чи до свята, то їх ще розмальовують. Для цього використовують лише природні барвники. Без хімічних елементів обходяться й коли коптять коників. Тут у хід ідуть лише букові гілочки, і такі іграшки можуть зберігатись значно довше.
– У холодильнику звичайні сирні коники зберігаються кілька місяців поспіль. Якщо їх ліпити до Великодня, то сир краще зробити у середу, бо коники ще мають просохнути на драбинці, щоб їм ноги не викривились. Але перед цим – покупатись. Великий коник навіть добу стоїть у ропі. У нас це називають соровиця (рідка сіль із джерела, – ред.), яка є у Космачі та Пістині, – додає Василь Петрів.

ТРЕБА ВСЕ РОБИТИ СКОРІШЕ, ЩОБ НЕ ОБПЕКТИ РУКИ І СИР НЕ ЗАСТИГ
– У нас є домашній музей. То там мій перший сирний коник, якого я засушила, – розповідає Марія Петрів. – Відтоді минуло вже 20 років. Коли вийшла заміж за Василя, то приходила до його нанашки з вишивкою. То ми дві собі вечОрнічали (проводили вечір, – ред.). Тоді мені дуже кортіло навчитися робити ще коників. Я приглядалась, а вона мені каже: «Бери та й роби, бо це – наше ремесло. Молодьож того не хоче робити, то як мене не стане, все завпаде». То я й рушила цю справу.
Каже, для цього слід мати терпеливість і бажання.

– Я за день можу до сотні коників зліпити. У нас, у кого є корова, всі можуть то робити. До мене приходять учитись. Ось тепер – дружини військових із Рожнова, а ще раніше були переселенці з Бучі. Їм теж сподобалося. Діти постійно йдуть, – усміхається пані Марія і береться до справи.
– Спершу миємо руки і молимося, щоби Бог поміг. Так само молимось, коли корову рано доїмо та молоко глякдеремо, – розпочинає майстриня майстер-клас для івано-франківських школярів.
Ділиться, що раніше пробувала ліпити іграшки в рукавичках, але тоді «сир не ловиться».
– Треба, щоб усе було природно. Ось так лапки ліпимо. Усе слід робити скоріше, щоб не обпекти руки і сир не застиг, бо вже не буде тягнутись, – застерігає.

Далі вона показує, як коників закріплюють у соляному розчині. Тим часом діти швидко розбирають м’які шматочки сиру, щоб і собі зліпити подібне.
– Бачите, гарячий сир розтягується, мов ниточка, без кінця і краю. Тепер я нею сідлаю коника, але так можна робити будь-що, – розповідає жінка.

Каже, що майстри у Брустурах ліплять із сиру найрізноманітніші фігурки.
– Недавно навіть зліпили Костянтина Грубича (журналіст, ведучий телепрограм, – ред.), який приїжджав до нас. Правда, він сказав, що телетехніка вже не така, як ми то зробили, але був дуже радий. А ще раніше на фестивалі в Ясенові мій стіл із виробами дуже сподобався Вікторові Ющенку. Його діти зі мною теж ліпили коників. Вони ще тоді того не бачили і були у захваті, – усміхається.
– То не дуже легка робота, – підхоплює пан Василь.
Каже, часом жінки втомлюються, але творчість захоплює.
– От нанашка моя слабувала на руки. Але й Марія дуже багато робить. Вона то любить. Окрім малих коників, робить ще великі фігури, косички й торти, – перелічує Василь Петрів і підносить нову порцію сиру, з якого на очах з’являються маленькі коники.

У КОСМАЧІ СИРНІ КАЛАЧИКИ ЧІПЛЯЮТЬ НА НИТКУ МОЛОДОМУ І МОЛОДІЙ
– У Брустурах справді живе найбільше майстрів сирного коника. Там майже у кожній хаті є своя мисткиня, яка навчає цього ремесла дітей та онуків. Сирною пластикою у селі займаються не лише літні жінки, але й дівчата та діти. Хтось робить маленькі коники, хтось – великі, а ще – торти до 18–20 кг. Це – жива традиція. Вона цікава і самобутня, бо такого більше ніде немає, лише в гірських районах Прикарпаття, – каже завідувачка відділу фольклору й етнографії Навчально-методичного центру культури та туризму Прикарпаття Стефанія Капустинська.
За її словами, в області мистецтво сирної пластики розвивають близько 200 майстрів. Вони беруть участь у тематичних виставках, пленерах і навіть заснували власний фестиваль «Брустури – столиця сирного коника».

– Цікаво, що в цих селах дотримуються обрядових традицій. От у Брустурах у сирні калачики вдягають весільне деревце, а у Космачі їх чіпляють на червону шерстяну нитку молодому та молодій до руки. Цей елемент слугує своєрідним оберегом, – додає етнографиня.
– Сирні калачики в нас вішають на деревце як символ любові та добробуту. Але найбільше роблять сирних коників на Великдень, – каже пан Василь.
Каже, вдома дружині у творчості допомагає донька, і їхні вироби йому смакують найбільше.
– Коники у великодньому кошику означають силу. У нас кажуть, що ми упродовж року трудимось, як коні, а тому так зичимо одне одному на свято сили, – усміхається пані Марія.
Нещодавно вона повернулась із фестивалю, який проходив у Литві. Там, каже, люди довго не могли збагнути, з якого тіста вона ліпить чудернацькі іграшки. Адже у своїх сирних композиціях жінка створює до сотні фігурок.
– Багато майстринь їздять на фестивалі та виставки. Так ми даруємо людям задоволення, бо це не лише красиве, але й їстівне. Я б хотіла, щоб про цю традицію знали в усьому світі, і щоб наші коники ще потрапили до ЮНЕСКО, – додає Марія Петрів і запрошує дітей смакувати іграшками із сиру.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото авторки
Події
В Івано-Франківську відкрився книжковий фестиваль «Слово»
В Івано-Франківську у межах відзначення Дня міста розпочав роботу п’ятий книжковий фестиваль «Слово».
Захід відкрили гімном на слова організатора фестивалю Владислава Сукенника у виконанні оркестру Центру військово-музичного мистецтва ВМС, повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Упродовж чотирьох днів заплановано більше 40 подій: зустрічі з письменниками, презентації, панельні дискусії. Очікуємо, що книга посяде гідне місце у буденному житті українців попри всі наші труднощі», – зазначив Сукенник.
За його словами, на фестивалі заплановані зустрічі з Василем Шкляром, Віталієм Капрановим та іншими відомими письменниками.
Постійний учасник заходу, прозаїк Василь Добрянський наголосив на важливості безпосереднього спілкування з читачами.

«Такі фестивалі – це чудова можливість зустрітися з читачами. Приємно, коли люди підходять, запитують і читають», – сказав письменник.
Він розповів, що у 2024 році в нього вийшло 8 новинок. Цього року переважно перевидання, серед них – роман «Зламані сходи», що отримав гран-прі конкурсу «Коронація слова».

Вперше до фестивалю долучилася письменниця Євдокія Макаренко, яка представила 11 своїх видань. За її словами, саме зворотний зв’язок від людей на подібних заходах надихнув її на видання книг серіями.
За інформацією організаторів, окрім письменників, учасниками фестивалю стали 26 видавництв з різних міст України.
Як повідомлялося, Міністерство культури у співпраці з фондом “Повір у себе” й дослідницькою компанією Gradus розпочинає перший етап національного дослідження читання в Україні.
Події
На аукціон виставлять речі актора Меттью Перрі
На благодійний аукціон виставлять спадщину покійного актора Меттью Перрі, серед якої – сценарії серіалу «Друзі» з автографами, стіл для пінг-понгу у стилі «Бетмена» та репліка вічка з дверей квартири Моніки та Рейчел.
Про це повідомляє The Guardian, передає Укрінформ.
Аукціон, який відбудеться 5 червня під егідою Heritage Auctions, буде спрямований на підтримку Фонду Меттью Перрі, заснованого після смерті актора з метою подолання стигматизації наркозалежності та допомоги у лікуванні від зловживання психоактивними речовинами.
Перрі більшу частину свого життя боровся з алкогольною та наркотичною залежністю і був знайдений мертвим у джакузі свого будинку в Голлівуді у 2023 році у віці 54 років. Судово-медичний експерт встановив, що основною причиною смерті став кетамін.
Серед лотів аукціону – сценарій пілотного епізоду серіалу «Друзі» (тоді цей ситком мав робочу назву «Six of One»), підписаний Перрі та його колегами по серіалу Дженніфер Еністон, Кортні Кокс, Лізою Кудроу, Меттом ЛеБланом і Девідом Швіммером. Стартова ціна сценарію становить $500, його пожертвувала компанія Warner Bros, яка випускала серіал.
Також на аукціоні виставлено колекцію із 26 сценаріїв Перрі до ключових епізодів серіалу «Друзі», зокрема «Епізод із засмагою Росса», «Епізод, де Джої говорить французькою» та двосерійний фінал серіалу. Стартова ціна цього набору – 1 000 доларів.
Ще виставлена на продаж нагорода Перрі від Гільдії кіноакторів, яку він отримав за найкращу гру акторського ансамблю в комедійному серіалі в 1995 році, а також його особиста репліка жовтої рамки для вічка, що висіла на дверях квартири Моніки та Рейчел.
На аукціоні будуть продані і твори з колекції Перрі, зокрема оригінальна робота Бенксі, яка, як очікується, піде з молотка за понад 800 000 доларів, його годинник із зображенням Бетмена, виготовлений на замовлення стіл для настільного тенісу з тематикою Бетмена та вставлені в рамку рукописні тексти пісень австралійського рок-гурту Little River Band.
Експонати будуть виставлені в Беверлі-Гіллз з 18 по 29 травня перед аукціоном 5 червня, який відбудеться у виставковому залі Heritage Auctions у Далласі та онлайн.
Чистий прибуток піде на ініціативи, які підтримує Фонд Метью Перрі.
Як повідомляв Укрінформ, гітару з автографом гурту Oasis, на якій брати Галлахери грали під час виконання хітів Wonderwall та Champagne Supernova, продали на аукціоні в Нью-Йорку за 96 000 доларів.
Фото: facebook.com/MatthewPerry
Події
Українська стрічка «Паляниця» здобула престижну нагороду у США
Документальний фільм «Паляниця» здобув відзнаки на двох престижних міжнародних кінофестивалях у США – Ethos Film Awards 2026 та Dallas International Film Festival 2026.
Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на команду фільму.
«Для команди фільму «Паляниця» велика честь отримати нагороду на Ethos Film Awards 2026 та взяти участь у Dallas International Film Festival 2026. Наш фільм вже став потужним голосом України у світі. «Паляниця» був створений, щоб через мистецтво стріт-арту ще раз нагадати світові, який уже втомився від війни, про Україну» – розповіла продюсерка Катерина Тимченко.
Вона зазначила, що фільм – це нагадування, що боротьба триває, що треба гуртуватися і допомагати.

На фестивалі ETHOS Film Awards, що пройшов у Santa Monica (США), фільм «Паляниця» режисерів Кадіма Тарасова та Юлії Большинської став єдиною українською стрічкою у офіційній програмі фестивалю та отримав почесну нагороду як робота, що має відчутний вплив і змінює людей та суспільство заради миру (Impact award for peace). На Dallas International Film Festival (DIFF) відбулася американська прем’єра фільму для широкого загалу.

За словами Андрія Різоля, голови правління Асоціації «Дивись українське!», яка займається міжнародним просуванням стрічки, надзвичайно важливим є те, що «Паляниця» знаходить широкий відгук у міжнародної аудиторії.

«Ця стрічка об’єднує людей навколо ідей свободи та людської гідності, сприяє міжнародній підтримці України», – наголосив Різоль.

Він додав, що фільм вже став частиною глобального культурного діалогу про Україну, а також був інтегрованій у міжнародні покази та кіномарафон Culture vs War у 23-х країнах світу.

Як відомо, ETHOS Film Awards, організований ETHOS Film Institute, об’єднує кінематографістів активістів та освітян із понад 180 країн світу навколо тем миру, емпатії та соціального впливу.
Dallas International Film Festival, заснований Dallas Film Society, об’єднує незалежних кінематографістів, індустрійних професіоналів і глядачів з усього світу, презентуючи повнометражні та короткометражні фільми різних жанрів і сприяючи розвитку авторського кіно та культурному обміну.
Фото надані командою фільму
-
Події1 тиждень agoФільм «Летять хмари з великою швидкістю» отримав головну нагороду фестивалю goEast у Вісбадені
-
Відбудова5 днів agoна форумі у Нью-Йорку: Україна має багато тузів у рукаві
-
Усі новини1 тиждень agoде розташований інкубатор «інопланетних яєць» і як він утворився
-
Події1 тиждень agoФільм «Останній Прометей Донбасу» представить Україну на кінофестивалі Crossing Europe
-
Політика1 тиждень agoНовим послом Німеччини в Україні буде Борис Руґе
-
Події1 тиждень agoУ Чернівцях стартував промотур драми «Втомлені» про ветеранів війни
-
Події1 тиждень agoУ Національному музеї історії України завершився освітній проєкт про доступні простори
-
Політика1 тиждень agoСвириденко зустрілася з міністром енергетики США
