Аккерманська фортеця, що розташована в Білгороді-Дністровському на Одещині, поступово звільняється від імперських нашарувань. Одним із кроків стало прибирання назви «вежі Пушкіна», яка не мала історичного підґрунтя. Про те, як доцільно деколонізувати гуманітарний простір фортеці, в ефірі «Українського радіо. Одеса» обговорили співзасновник ГО «Деколонізація. Україна» Вадим Поздняков, історик Андрій Красножон та краєзнавець Олександр Маркевич. Повідомляє Суспільне.

Деколонізація Аккерманської фортеці

За словами Вадима Позднякова, Одеська область нині демонструє одну з найвищих активностей у дерусифікації та деколонізації. В регіоні триває системне очищення простору від російських імперських символів, і цей процес охоплює як великі міста, так і невеликі громади.

«Мешканці міста збирають інформацію про всі порушення мовного та декомунізаційного законів. Ми формуємо блоки даних, надсилаємо звернення до місцевої громади, а звідти інформація передається у відповідні департаменти та балансоутримувачам. Процес триває активно, відбуваються демонтажі. У Білгороді-Дністровському вже демонтовані десятки об’єктів, які підпадали під дію мовного чи деколонізаційного», — зазначив Поздняков.

Деколонізації зазнала й Білгород-Дністровська фортеця, яка була зведена у 13–15 століттях. Це одна з найбільших і найкраще збережених середньовічних фортець Східної Європи. Вона має 32 вежі, масивні мури та складну оборонну систему.

У рамках дерусифікації з фортеці прибрали низку російськомовних вказівників та вивісок. Особливу увагу привернула так звана «вежа Пушкіна». Вадим Поздняков зауважив, що ця назва є типовим прийомом російської пропаганди — робити акцент на несуттєвих деталях і видавати їх за щось значуще. Проте, якщо поглянути на ситуацію з історичної перспективи, факт перебування російського поета на території фортеці лише один день не має жодного значення для її майже 700-річної історії, додав він.

Звідки ж взялась «вежа Пушкіна»

Історик Андрій Красножон спростував пушкінський міф і пояснив, як насправді з’явилась ця назва. За його словами, вперше вона згадується в архівах на початку 20 століття, коли в Аккермані була популярна мода на художню та портретну фотографію. Місцеві фотографи намагалися зробити свої роботи привабливішими для продажу, тому підписували їх вигаданими історичними коментарями. Одна з таких світлин квадратної вежі в південно-західному куті фортеці отримала підпис, що Олександр Пушкін провів тут цілу ніч.

«Насправді ж ця історія є брехнею. Пушкін дійсно відвідував Білгород-Дністровську фортецю під час подорожі Бессарабією в грудні 1821 року, але пробув в ній зовсім недовго. Споруда без опалення, пора року дуже морозна, тож ночівля була неможливою. Після окупації території румунами про царських фотографів ніхто не згадував, тож вигадка про ніч Пушкіна у фортеці закріпилася», — додав історик.

Саму табличку, яка офіційно позначала вежу як «пушкінську», встановили всього близько шести років тому. Також Андрій Красножон зауважив, що вона не була історично обґрунтованою, а лише частиною туристичної навігації, тому її демонтаж не є втратою для культурної спадщини.

«Вони просто засмітили фортецю, старий оборонний комплекс 15-18 століть, сучасними, до речі, незаконними табличками з написами, які не мають жодного відношення до історичної спадщини, що підлягає державній охороні. Взагалі, не варто було з самого початку встановлювати ці сучасні таблички на давніх стінах», — зазначив історик.

На запитання, яким же історичним фактом можна було б замінити цю назву, Красножон відповів, що однозначної відповіді немає. Назви веж у різні періоди історії змінювалися, і через брак документальних свідчень встановити їх усі неможливо.

Повернення забутої спадщини

Краєзнавець Олександр Маркевич, своєю чергою, впевнений, що порожнє місце необхідно чимось заповнити, і для цього не треба нічого вигадувати, а достатньо згадати своє.

Він наголошує, що українська історія і культура мають достатньо постатей, які дійсно згадували Аккерман у своїх роботах. Наприклад, Леся Українка відвідувала фортецю та описала її в поемі «Подорож до моря». У своїх листах вона згадувала, що фортеця справила на неї гнітюче враження та порівнювала її з велетенським похмурим циліндром.

«Ми нічого нового насправді не приносимо. Ми просто повертаємо своє», — зазначає Маркевич.

Він додав, що важливо згадувати імена таких особистостей, як Іван Нечуй-Левицький, який описав фортецю в повісті «Микола Джеря», чи Адам Міцкевич, котрий згадував її у своїх сонетах.

«Ми б’ємося за ці пластикові таблички, замість того щоб показати, наскільки багатою у нас історія дійсно української культури тут. Що ми не українізуємо, а ми повертаємо просто те, що нам з певних причин забороняли. Ми тепер просто згадуємо і показуємо», — підсумував краєзнавець.