Події
Теодор Кухар і Джеймс ВанДемарк, американські музиканти
Кожен приїзд в Україну іноземних митців у період повномасштабної російсько-української війни є підтримкою нашої країни.
Нещодавно у столиці та Львові виступили відомі диригент українського походження із США, скрипаль та альтист Теодор Кухар і його співвітчизник контрабасист-віртуоз Джеймс ВанДемарк. Спільні шляхи цих музикантів, які виконували українські твори, вже перетиналися на сцені, зокрема, знаменитого Карнеґі-холу.
Особливістю нещодавніх виступів у Львові в межах 44-го Міжнародного фестивалю «Віртуози» та в Києві стало те, що звучали прем’єри Concerto та Concertino для контрабаса й симфонічного оркестру. Їх написали на замовлення Джеймса ВанДемарка українські композитори Михайло Швед, генеральний директор Національної філармоніюї України, та Максим Коломієць – нині він створює на замовлення Метрополітен-опера музику до постановки «Матері Херсона» про викрадення українських дітей росіянами.
Ким є ВанДемарк? У знамениту приватну Істменську школу музики його призначено на посаду професора – як ніколи раніше у цьому закладі – у віці 23 років; нині там має 18 учнів. Контрабасист, зокрема, чотири рази брав участь у програмі Лінкольн-центру «Great Performers Series» і мав концерти на BBC, RTE (Ірландія), SFB (Берлін) і Bayerische Rundfunk (Мюнхен).
Укрінформ поговорив із Теодором Кухарем і Джеймсом ВанДемарком про особливості концертів класичної музики з творами українських композиторів у світі. Багато історій має про це Теодор Кухар – володар численних міжнародних нагород, який успішно виступав з оркестрами на чотирьох континентах, – є постійним амбасадором і промоутером української культури. Ще в 1994–1999 роках був головним диригентом Національного симфонічного оркестру України. Першими записами з колективом тоді стали призабуті і складні для виконання, але найкращі вітчизняні симфонії світового рівня Бориса Лятошинського.
УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ В ЮНОСТІ ДЖЕЙМСА ВАНДЕМАРКА В КАНАДІ
– Пане Джеймс, ви ще в юності мали тісне досить тривале спілкування з українцями в Канаді. Розкажіть про це.
– У мене склалися особливі зв’язки з українцями ще в юному віці, коли я жив в Онтаріо в Канаді. Сімнадцятирічним я грав на контрабасі в оркестрі та був концертмейстером – і тоді мене прийняла одна українська родина, допомагаючи впоратись із великою кількістю обов’язків. Цей вчинок залишив по собі відчуття вдячності українцям на все життя.
У тій родині в Канаді дотримувалися українських традицій, говорили українською мовою, готували українські страви. Дід із тієї сім’ї до переїзду в Канаду був священником в Україні.
Мій приїзд в Україну є подякою та способом підтримки вас – народу, який бореться з нападниками. Гадаю, мій голос найкраще чути через музику. Для мене честь та обов’язок бути тут. Я вважаю, що обов’язок усіх людей у світі стояти на боці правосуддя, миру й демократії.
– Пане Джеймс, як ви стали друзями з відомим українсько-американським скрипалем-віртуозом Олегом Крисою, чиє дитинство минуло у Львові, а концертував він після консерваторії в Києві? Маєте спільне місце роботи – є професорами Істменської музичної школи у США. До речі, Укрінформ записував з Олегом Крисою інтерв’ю, коли скрипаль із сином-диригентом Тарасом приїздив із концертом підтримки в Київ у 2022 році.
– З Олегом Крисою у нас дуже близькі стосунки, які почалися в 1988 році. Я знав його дружину (на жаль, уже покійну). Ми дружимо з його музичною родиною, із сином.
– Пане Теодор, ви в Києві з концертами вже не вперше за повномасштабний період. У Національній філармонії було кілька виступів минулого року. Ми слухали оркестр під вашим диригуванням, коли було вимикання світла через російські атаки на українську енергетичну систему.
– Ми як музиканти не можемо багато чого змінити, але своєю присутністю і творчістю підтримуємо Україну всюди й завжди – щойно є змога. І будьте певні, що більшість людей в усьому світі підтримує Україну.
ПРИГОДИ КОНТРАБАСІВ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО КОНЦЕРТУ У США
– У 2023 році, пане Теодор, ви організовували великий тур підтримки України у США. Тоді до кількох концертів долучався і Джеймс ВанДемарк. Коли і як загалом у вас виникла співпраця?
– У нас із Джеймсом ВанДемарком є спільний друг у Пуерто-Рико. Коли він у себе на батьківщині організував фестиваль камерної музики, то запросив багатьох зірок. Він узяв найліпшого контрабасиста з Америки – Джеймса та альтиста – це був я. І ми там спілкувалися цілий тиждень разом.
– Два роки тому, в лютому 2023-го, Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під вашим керівництвом, пане Теодор, зібрав аншлаг у славетному Карнеґі-холі в Нью-Йорку. Тоді серед виконавців був і Джеймс ВанДемарк. Що цьому передувало?
– Коли планувалася поїздка у США, зіткнулися з проблемою, що не кожен літак може помістити контрабас. А якщо й може – то це дуже дорого, бо в оркестрі шість контрабасистів, які потребували інструментів. То я почав думати, який найпрактичніший і найдешевший спосіб вирішити цю проблему. Згадав про свого друга Джеймс ВанДемарка: «напевно в нього є студенти та багато контактів».
Зателефонував зі словами: «Джеймс, у нас зовсім скоро поїздка, нам потрібно шість інструментів, шість контрабасів. Що мені робити?» Не говорив, скільки треба платити транспортного збору в літаку, якщо вирушати на концерти з України. Перший концерт був у місті Маямі у штаті Флорида. А далі ми їхали по всій Америці.
Джеймс попрохав п’ять хвилин на роздуми. Після чого перетелефонував мені і сказав, що, можливо, допоможе його колишній студент, який відкрив магазин музичних інструментів. Так і відбулося, через нього вдалося орендувати шість контрабасів безкоштовно.
Щоправда, теж їх транспортували – везли великою машиною 22 години в один кінець. Організація доставки інструментів музикантів – це робота кожного диригента, тож я мусив тоді взяти велику машину в оренду. Все це вирішували тижнів за два до нашого першого концерту у США, який відбувся 13 січня 2023 року. Всього тоді зіграли 40 концертів.
– Пане Джеймс, як доєдналися тоді грати з українським оркестром в одному з наступних концертів?
– Перед виступом оркестру в Істменській школі музики в Рочестері сталося так, що один контрабасист через хворобу чи сімейні обставини – вимушений був відмовитися від участі в концерті. Після репетиції, приблизно за годину до виступу, Тед підійшов до мене й запитав, чи зможу замінити того музиканта. Я знав програму, тож погодився.
Музиканти оркестру справили на мене чудове враження, особливо контрабасова група. Концерт пройшов блискуче, оркестр неодноразово викликали на біс. Тед розповів, що наступний виступ відбудеться в Карнеґі-холі, і я відразу сказав: «Я обов’язково приїду».
ЗАМОВЛЕННЯ МУЗИКИ УКРАЇНСЬКИМ КОМПОЗИТОРАМ ВІД ВІДОМОГО КОНТРАБАСИСТА
– Пане Теодор, візит в Україну Джеймса ВанДемарка став наслідком спільних виступів у США. А як у нього виникла ідея замовити українським композиторам написати твори?
– Після нью-йоркського концерту Джеймс поділився зі мною своїми враженнями: «Теодор, я дуже люблю ваш оркестр: люди такі добрі. Я читаю новини, бачу, що зараз робиться в Україні. Що я як музикант можу зробити, щоби підтримати ваше життя?»
Тоді розповів про своє бажання замовити один чи два сольні музичні твори з контрабасом. Одному чи навіть двом сучасним композиторам. Перепитав, кого я міг би порадити. Так народилася ідея замовити твори Михайлові Шведу та Максиму Коломійцю. Уже цього року проросло те насіння концертами у Львові та Києві, а вкинули його у ґрунт після концерту в Карнеґі-холі у 2023 році.
– Пане Джеймс, як вам запам’ятався виступ з Академічним симфонічним оркестром Львівської національної філармонії у Карнеґі-холі?
– Це був історичний момент не лише для оркестру, а й для України, мати такий дебют. Це був перший академічний симфонічний оркестр з України, який мав повний концерт, повний вечір у тій залі. Ну й до того ж: прекрасний колектив, прекрасний оркестр – музиканти у злагоді між собою – і в тому була велика приємність.
– Пане Теодор, що вам найбільше запам’яталося з того туру?
– Я вам щиро від серця кажу, що концерт у Карнеґі-холі не важливіший, ніж у будь-якому іншому місці. Найголовніше те, що ми представили Україну. Тур став історичним моментом не лише для симфонічного оркестру, а й для музичного життя всієї України.
Ми виступали як посли України, нас прислали в найгірший час, коли триває російсько-українська війна. Слово Україна тоді була на першій сторінці кожної газети щодня. І я не хотів устид зробити, ми мали дуже велику відповідальність. І в нас був аншлаг. Оркестр себе прекрасно показав.
Загалом я дуже гордий за наші п’ять років разом із Академічним симфонічниим оркестром Львівської національної філармонії. Наприклад, минулого року він уперше виступив із гастролями у Великій Британії. Музиканти дали шість концертів на престижних британських сценах: Cadogan Hall у Лондоні, Birmingham Symphony Hall та St George’s Hall у Бредфорді.
Узимку 2024 року зіграли в легендарному Alte Oper, у Франкфурті (Німеччина), де з-поміж європейської класики вперше прозвучав український «Щедрик» Миколи Леонтовича, в обробці українського композитора Івана Небесного (диригував Гудні Емільссон). Упродовж останніх сезонів оркестр здійснив низку важливих записів для великих міжнародних лейблів, зокрема, для Naxos, Brilliant Classics, Toccata Classics.
«ЖИТТЯ СОЛДАТА» Й ПОДАРУНОК ІЗ ТВОРАМИ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ХХ СТОЛІТТЯ
– Пане Теодор, що відчуваєте в Києві в Національній філармонії?
– Щоразу, як до себе додому, повертаюся в Національну філармонію в Києві. Це відчуття від мого попереднього життя. Але я надзвичайно люблю й ціную кожний момент, коли працюю з українськими оркестрами. І коли я вже далеко від вас, мені дуже важко розділити, який оркестр є львівський, який національний. Бо це для мене – моя українська родина.
– Пане Джеймс, які ваші враження від Львова і Києва?
– Львів і Київ – різні, утім обидва міста є прекрасними.
– Як склалася творча робота з оркестрами під час вашого візиту? Які враження справили українські студенти, яким проводили майстер-клас?
– Прекрасні музиканти, прекрасні студенти, чудові виконавці; вміють оцінити присутність гостя. Цікаві в отриманні знань. Розуміють, в якій ситуації вони зараз перебувають, уміють оцінити ситуацію.
Мені подарували у Львові книжку 1989 року з творами українських композиторів для контрабаса.
– Чи маєте намір виконуватиме твори українських композиторів в інших країнах?
– Я дуже щасливий, що відтепер маю у своєму репертуарі твори українських композиторів Михайла Шведа і Миксима Коломійця. І це не тільки тому, що вони написані українськими композиторами, а тому що це прекрасні твори, які доносять слухачам кожен свій меседж.
– Пане Джеймс, які ваші найближчі концертні плани?
– Я граю багато музики, особливо влітку. Власне, у Львові й Києві розпочав цей цьогорічний сезон. Далі – камерна музика у фестивалі із 40-річною історією в Техасі. Як запрошений артист гратиму в сімейних концертах «Карнавал тварин» і «Життя солдата». Далі буде Італія, Ріміні, потім – п’ять сольних концертів у Тайвані.
– Пане Теодор, які ваші найближчі плани?
– Після київського концерту я вертаюся додому, на один день, у львівську квартиру. Далі – в Австралію на три тижні. А вже 22 червня знову у Києві з Liatoshynskyi Capella виконуватимемо два знакові твори Людвіга ван Бетховена: Месу до мажор і Симфонію № 7. Опісля в усіх в оркестрі відпустка.
Потім відбудеться один із моїх улюблених, можливо, найгучніший проєкт, які за 30 років я мав в Україні, – майстер-клас для молодих диригентів. Цей проєкт розпочала київська студентська організація: дуже прогресивні молоді люди з Київської консерваторії, які хочуть змінити життя в Україні в позитивний спосіб, щоб усе стало на більш сучасний європейський рівень. Ініціатива виникла ще чотири роки тому.
Я дуже люблю викладати.
– Пане Джеймс, чи може бути, що знову приїде в Україну?
– Безперечно, дуже хотілося б, побачимо. Можливо, ще буде нова музика від пана Шведа. Я дуже хочу знову повернутися в той світ, який чекає на продовження.
– Дякую за розмову!
Валентина Самченко. Київ
Фото Олександра Клименка
Федеральний президент Австрії Александер ван дер Беллен нагородив відомого українського художника Івана Марчука Австрійським почесним хрестом “За науку та мистецтво”.
Про це повідомляється на сайті художника, передає Укрінформ.
“Президент Австрії Олександр Ван дер Беллен відзначив видатного українського художника Івана Марчука високою державною нагородою – Австрійським почесним хрестом “За науку та мистецтво”, – йдеться в повідомленні.
Офіційну грамоту про нагородження видала президентська канцелярія Австрії за поданням федерального міністра з питань житла, мистецтва, культури, медіа та спорту.
Зазначається, що ця висока нагорода є “офіційним державним визнанням унікального внеску майстра у світове образотворче мистецтво та його тривалого натхненного діалогу з європейською культурою”.
Як повідомляв Укрінформ, картину “Щедра планета” українського художника Івана Марчука продали на аукціоні Sotheby’s за рекордні €96 тисяч.
Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, автор унікальної техніки живопису “пльонтанізм”.
Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році художник переїхав до Відня, де продовжує творчу діяльність.
Фото Укрінформу можна купити тут.
Рік тому цю кулінарну страву внесено до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини
У надазовських греків він зветься кьобєте; в урумських селах вживаються варіанти кюбєте та шимиш, у румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. А взагалі це – закритий пиріг з особливого тіста та різними начинками.
У серпні 2025 року з легкої руки Мирненської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області одну з найпопулярніших та найулюбленіших страв надазовських греків – пиріг кьобєте – внесено до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини.
Про традиції приготування цієї страви, її важливість для етнічної спільноти надазовських греків Укрінформ розмовляв із носійкою традиції, начальницею відділу культури, молоді та спорту Мирненської селищної ВА Волноваського району Донеччини, дослідницею Оленою Атамановою.
ГРЕЦЬКИЙ ПИРІГ ІЗ КРИМСЬКИМ КОРІННЯМ
За її словами, у населених пунктах із компактним проживанням надазовських греків Волноваського, Маріупольського, Кальміуського районів Донецької області завжди пекли цей пиріг. Але історично страва була поширена ще в південно-західному Криму, де до виселення в Надазов’я у 1778 році мешкали уруми та румеї – дві основні етнолінгвістичні групи греків.
– Цей елемент НКС має кілька варіантів назви, кожна з яких властива окремому селу або групі сіл. В урумських селах вживаються варіанти кьобєте, кюбєте та шимиш, а в румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. Саме у нашій, Мирненській, громаді найчастіше вживаються варіанти кьобєте, кюбєте. Назва залежить від того, де саме греки проживали в Криму, і які народи, що були поруч з ними, впливали на їхні культуру, мову та ін. От, наприклад, наше село Старогнатівка, там теж проживають уруми, але на них у Криму був вплив з боку грузинів. Тому і є невелика історична відмінність у назві, – пояснила начальниця відділу культури.
Вона також зазначила, що, затверджуючи саме цю назву – кьобєте, у громаді хотіли закріпити урумську мову надазовських греків, що внесена до переліку мов, яким загрожує зникнення.
– Кьобєте – це страва, яка, маючи, на перший погляд, прості інгредієнти, завдяки особливій технології приготування набуває статусу святкової. Водночас через свою ситність та поживність кьобєте традиційно готували і в будні, щоб нагодувати всю родину смачно та з користю. Але, щоб цю страву приготувати, треба мати певні навички, – каже пані Олена.
Вона розказала, що, наприклад, її свекор – надазовський грек, а свекруха – українка, але вона майстерно випікала цей пиріг.
– У традиційних грецьких сім’ях прийнято, що дружина має догоджати чоловікові, тому моя свекруха навчилася дуже добре готувати кьобєте. А рецепт та навички їй передала мати чоловіка, яка була грекинею, – пояснила дослідниця та поділилася рецептом пирога.
МЛИНЕЦЬ МАЄ БУТИ ТОНШИМ, АНІЖ ПАПІРЕЦЬ
Вона наголосила, що традиційний закритий пиріг кьобєте – це ніжна, крихка, шарувата випічка, тому часто помилково її вважають стравою з листкового тіста. Але його готують за іншою технологією, з прісного витяжного тіста філо, походження якого пов’язане з кулінарією Османської імперії й Балканського регіону. Страви з цього тіста традиційні для грецької та турецької кухонь.
Отже, для приготування тіста потрібні приблизно 1 кг просіяного борошна вищого ґатунку, 400–460 мл води кімнатної температури, дрібка солі та три столові ложки соняшникової олії. Можна додати куряче яйце. Тісто вимішують 15–20 хвилин, воно має бути не дуже тугим і не надто м’яким, не прилипати до рук. Після ретельного вимішування до еластичності тісто слід залишити в спокою на 15–20 хвилин, накривши харчовою плівкою або рушником. Згодом потрібно зняти плівку та розділити тісто на 7–9 рівних частин, сформувати кульки і знову накрити. Потім кожну кульку необхідно розкачати як млинець діаметром 20–25 см спеціальною великою качалкою, яка має назву «охлов», щоб він був завдовжки орієнтовно 80 сантиметрів.
– Обережними круговими рухами обох рук, а саме тильним боком долонь, млинець розтягують і перекладають на софру – традиційний круглий низький столик діаметром 90 сантиметрів. Млинець розтягують на діаметр софри, він має бути тоншим, ніж папірець, щоб просвічувався. Потім тісто змащують заздалегідь приготованою комбінованою масляно-жировою сумішшю, для чого колись зазвичай використовували зібране в пучок пташине пір’я, – розказує пані Олена.
Вона уточнює, що кожна кулька тіста проходить однакову процедуру, кожен шар змащують, щоб вони не злиплися. Коли вже всі тоненькі млинці зібрані один до одного, краї тіста загинають із чотирьох боків, утворюючи правильний квадрат, кожний кут якого складають досередини, і це виглядає так, як конверт. Тісто перекладають на змащене деко й розкривають для викладання начинки.
– Тісто, кожен шар якого змащений жиром, звісно, набагато поживніше, ніж просто листкове. Але ж технологія приготування – складна, і без майстерності його не відтворити, – наголошує дослідниця.
НАЧИНКА НА ВСІ СМАКИ
За словами майстрині, особливість цього пирога – те, що залежно від населеного пункту, де жили надазовські греки, є відмінності у начинках: м’ясний фарш із рисом, або гарбуз із сушеними вишнями чи родзинками, або гарбузово-м’ясне наповнення. Але кьобєте з гарбузовою начинкою готували переважно після завершення польових робіт та взимку, адже дозріває гарбуз восени. І зазвичай свіжий гарбуз подрібнювали на великій тертці.
– Щодо м’ясної начинки, то ще у 30-ті роки ХХ сторіччя страву готували зі сирим баранячим м’ясом. Ця традиція пов’язана з кримським періодом в історії надазовських греків. У рецептурі також традиційно використовували лише баранячий жир. А вже з другої половини ХХ сторіччя брали змішаний жир – із баранини, яловичини та свинини, іноді тільки жир зі свинини з додаванням соняшникової олії. Це свідчить про вплив на цю страву української традиційної кухні, – уточнює Олена Атаманова.
За її словами, найчастіше в начинку кладуть сирий фарш – півтора кілограма, додають 200 грамів трохи пропареного рису, нарізають дві цибулини, солять і перчать. Буває також, що фарш для начинки обсмажують. У наші часи, окрім баранини, використовують свинину та м’ясо птиці – індичатину, качатину, курятину, гусятину.
– Буває, коли печуть пиріг із гарбузом, туди кладуть цибулю, мелений чорний перець. І начинка виходить така пікантна, поєднуються і гострота, і солодкість, що є особливістю страв надазовських греків, – зазначає дослідниця. І додає, що їй, наприклад, подобаються всі начинки, і вона не має жодних уподобань, адже кожна з них смачна по-своєму, у кожної – своя особливість і неповторний смак.
Пані Олена зазначає, що потім, коли виклали начинку, конверт із тіста закривають, а зверху теж змащують сумішшю жиру. Випікають пиріг за температури 180–190 градусів орієнтовно годину, а може, і більше, це залежить від духовки.
– Кьобєте дуже смачний як теплий, так і холодний. Це автентичний рецепт пирога, що пекли і в будні, і у свята. У нас до окупації громади ця страва часто з’являлася на різноманітних фестивалях, таких як фестиваль грецької культури «Мега Йорти», фестиваль вуличної їжі у місті Волновасі VOLNAFEST, – згадує керівниця управління.
За її словами, традиції приготування кьобєте тепер зберігають і передають новому поколінню. Де б не перебували сьогодні мешканці Мирненської громади, у різних куточках України та за кордоном, вони намагаються підтримувати зв’язок одне з одним і, за можливості, брати участь у різних заходах.
– Наша громада окупована 26 лютого 2022 року, і взагалі ще з 2014 року багато наших населених пунктів були на лінії зіткнення. Тому мешканці, які виїхали звідти, дуже розпорошені по різних територіях. Коли ми торік захищали свій елемент нематеріальної культурної спадщини, то долучали спеціалістів зі сусідніх громад, де жили надазовські греки. Дуже нам допомогли носії цього елемента – члени української громадської організації «Надазовські греки: уруми і румеї», – розказала пані Олена.
ЕТНОФЕСТИВАЛІ ЗІ СМАКОМ ПИРОГА
Вона зазначила, що у 2024 році ця страва була на благодійному фестивалі «Панаїр» у Києві. А в травні 2025-го кьобєте, разом з іншими традиційними стравами, представлено в нашій столиці на фестивалі національних меншин і корінних народів Uniday на території Національного комплексу «Експоцентр України».
Також цей пиріг надазовські греки демонстрували на фестивалі «Жива культура – живий світ», який відбувся у вересні 2025 року в Національному музеї народної архітектури та побуту України. А вже у жовтні того ж 2025-го в релокованому до Києва Маріупольському держуніверситеті пройшов фестиваль «Жива спадщина – незламна ідентичність», де учасників та гостей теж пригощали цією стравою.
– Це демонструє незламність традицій та відданість громади своїм корінням навіть у нових умовах. На фестивалі ми з подивом виявили, що багато хто навіть нічого не знав про надазовських греків із Донеччини, про наш етнос, не куштував таких страв. Було приємно, що люди відкривали їх для себе і дуже хвалили. А вихідці з нашого регіону, з Донецької області, дуже раділи, пригадували знайомі смаки і казали, що наче вдома побували, – розповідає дослідниця.
Вона пригадала випадок, коли в одному з магазинів Києва уже цього року колишні відвідувачі фестивалю їх упізнали й кажуть: «Так це ж ви з громади на Донеччині, де надазовські греки! Ой, як же у вас було смачно!».
За словами пані Олени, цей унікальний елемент кулінарної спадщини греків Надазов’я через війну та окупацію територій з компактним проживанням людей цього етносу перебуває в зоні ризику, під загрозою зникнення. Він потребує активних заходів для його збереження. Тому планується проведення онлайнових та очних майстер-класів із приготування цього пирога, презентації його на інших етнофестивалях.
– Збереження таких елементів нашої культури – це збереження ідентичності, історії та спадщини, яка формувалася століттями. Ми сподіваємося, що наш пиріг кьобєте буде внесено і в Національний реєстр, бо ми все для цього робимо, – підсумувала Олена Атаманова.
Довідково. Щоб зберегти притаманні різним куточкам нашої держави звичаї і традиції, у 2008 році Україна ратифікувала ст. 12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Список Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України затверджений наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105. Він налічує понад 140 позицій і постійно поповнюється. У цьому переліку є елементи нематеріальної культурної спадщини України, що внесені до списків ЮНЕСКО. Крім цього, кожна область України формує власний реєстр унікальних традицій своєї території.
Регіональні елементи нематеріальної культурної спадщини (НКС) України – це місцеві традиції, звичаї, ремесла та обряди, які внесені до обласних переліків і є основою локальної ідентичності.
Збереження спадщини дуже важливе під час війни, коли території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном.
Із 2024 року Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Кореспонденти здійснюють експедиції в місця поширення елементів НКС, записують носіїв та фіксують зразки культурної спадщини, які перебувають під загрозою зникнення. За цей час журналісти підготували й оприлюднили на сайті агенції понад 50 публікацій у рубриці «Наш спадок», зокрема, про петриківський розпис, косівську мальовану кераміку, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки «з квіткою» та інше.
Олена Колгушева, Донеччина
Повнометражний документальний фільм «Сліди» (Traces), обраний кандидатом від України на премію «Оскар», наприкінці жовтня розпочне тур у США.
Покази відбудуться в межах оскарівської та адвокаційної кампаній стрічки, повідомляє Укрінформ із посиланням на команду фільму.
Стрічка режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк буде представлена на фестивальних і закритих показах. Вони покликані познайомити американську аудиторію з історіями українських жінок, які пережили сексуальне насильство й тортури внаслідок російської агресії та вирішили не мовчати про пережите.
Тим часом, за даними команди фільму, за кілька тижнів жовтня фільм «Сліди» здобув нагороди на світових кінофестивалях. Також у жовтні режисерка Аліса Коваленко й головна героїня стрічки Ірина Довгань відвідали Париж, де взяли участь у серії показів і пресзустрічей для запрошених гостей та членів кіноакадемій.
У Берліні, де в лютому 2026 року розпочався фестивальний шлях «Слідів», стрічку показали на Ukrainian Film Festival Berlin. Фестиваль заснували у 2020 році для популяризації українського кіно в Німеччині.
Також фільм представили на Київському тижні критики в межах фокусної програми «Україна-Швейцарія». Його обрали швейцарські кінокритики. «Сліди» стали єдиною документальною стрічкою у секції, до якої також увійшли «Демони» Наталки Ворожбит і «За перемогу!» Валентина Васяновича.
Серед останніх відзнак фільму – нагорода Checkpoints Award Міжнародного кінофестивалю в Бергені (BIFF), яку присуджують у сфері прав людини у партнерстві з Фондом прав людини імені Рафто. Нею відзначають найкращі документальні фільми про права людини в міжнародному конкурсному відборі. «Сліди» отримали нагороду за глибоко співчутливий і кінематографічний портрет виживання, спільноти та опору.
Ще одну відзнаку стрічка здобула на Unlimited Hope Film Festival у німецькому Бохумі, де її визнали найкращим повнометражним документальним фільмом. Фестиваль присвячений темам прав людини, демократії, різноманіття, виживання та опору геноциду, війнам і несправедливості.
Як повідомляв Укрінформ, 16 вересня 2026 року Україна обрала стрічку «Сліди» національним кандидатом на 99-ту премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».
Фото надані командою фільму “Сліди”
-
Одеса1 тиждень agoОпалювальний сезон на Одещині під загрозою: великі борги у мешканців
-
Події1 тиждень agoДо 100-річчя Богдана Гаврилишина презентують радіофільм «Людина відповідальна»
-
Усі новини1 тиждень ago6 культових фільмів для переоцінки життя
-
Усі новини1 тиждень agoРемонт iPhone Duo може коштувати 1500 доларів, якщо припуститися цієї серйозної помилки (фото)
-
Україна1 тиждень agoПідозрюваного у вбивстві п’яти бійців ЗСУ на Харківщині затримано, — ЗМІ
-
Війна1 тиждень agoХмара зустрівся із бойовими підрозділами
-
Політика1 тиждень agoЛе Пен обіцяє припинити фінансову допомогу Україні через пів року після обрання президенткою
-
Відбудова1 тиждень agoУ Києві після російських атак відновили вже 64 найбільш пошкоджених будинки