Олександрові Ляхновичу було лише 25 років, коли він загинув. Проте пережитого ним вистачило б на п’ятьох, розповідають побратими з 53-ї ОМБр. Він мріяв стати Героєм України, збити ворожий літак чи гвинтокрил. Опановував різні види зброї, але найбільше йому подобалося бути снайпером. А ще Олександр мріяв стати кадровим військовим, як його батько, дідусь та прадідусь. 

Він був сміливим, послідовним і вірним своїм переконанням. І віддав життя за Україну. 

Олександр народився у місті Бар на Вінниччині. У школі був допитливим хлопцем. Його цікавило абсолютно все: пригоди трьох мушкетерів, про які йому розповідав дідусь, город, на який він їздив з бабусею, а ще – техніка, особливо комп’ютери. Після дев’ятого класу вступив у ліцей для обдарованої молоді при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі. З навчальних дисциплін йому особливо були до душі математика, фізика та інформатика. Тому вирішив вступати до Хмельницького національного університету на спеціальність «Комп’ютерні науки». 

Потім була служба в армії в 28-й бригаді, після повернення – робота в Польщі, перспективи й плани на майбутнє. Але усе зруйнувало повномасштабне російське вторгнення. 

Олександр одразу зазбирався з-за кордону додому. Рідним заявив категорично: хочете ви чи ні, але я повертаюсь і йду на війну. 

«Сашко дуже любив життя. Мріяв, планував, як буде жити у вільній Україні. Саме тому він залишив усе в Польщі та повернувся додому. «Хто, як не ми?», – казав він мені. Мій чудовий син був моїм захисником з самого дитинства», – розповідає мама Героя, пані Ніна.

Сашко став на шлях воїна 7 березня 2022 року. Спочатку було навчання на Яворівському полігоні, по якому 13 березня росіяни завдали ракетного удару. Тоді загинули понад 50 військовослужбовців, але Олександра майже не зачепило. 

При розподілі він потрапив у розвідники 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. 

Рідні писали йому: «Ми дуже переживаємо за тебе». А він відповідав їм: «Я розумію. Я дуже вас люблю, але я пішов сюди, щоб ця падаль не дійшла до вас. І дуже прошу, якщо тривога – ховайтеся!» 

За рік служби Олександрові довелося пережити оборону Вугледара, близько сорока нічних виходів за лінію фронту. За вивід групи з оточення отримав медаль «Захисник рідної землі». Були й Авдіївка та Бахмут, про який він написав у своєму Інстаграмі: «Якщо існує пекло на землі, то, повірте, це десь біля Бахмута»… 

Рідні підтримували сина і його побратимів, як могли. Бо розуміли важливість усього, що робить підрозділ їхнього Сашка. Пані Ніна писала тоді у соцмережах: «Збираємо гроші на автівку для підрозділу 53-ї бригади, де воює мій син. Це такий підрозділ, який виконує невиконувані завдання, який тримається там, де інші не можуть, з яким хочуть воювати всі інші підрозділи. І звичайно, такий, який стоїть на «нулі», а не на першій чи другій лінії». 

Там, на «нулі», було несолодко. За час служби в Олександра були і контузії, і поранення від термобаричної зброї. Він лікувався півтора місяця – і знову на фронт. 2 січня 2023 року Олександр вирушив до своїх хлопців, щоб повернутися додому вже на щиті. 

Востаннє рідні чули його голос 8 березня, коли перед виходом на позиції він зателефонував привітати жінок родини зі святом. Востаннє сказав, як він їх сильно любить. Наступного дня, 9 березня 2023 року, старший розвідник-снайпер Олександр Ляхнович загинув біля населеного пункту Водяне Донецької області. 

Поховали Олександра в рідному місті. 

У червні 2025 року в пам’ять про героїчного земляка на будівлі школи, в якій він навчався, жителі Бара встановили меморіальну дошку Олександру Ляхновичу. 

«Він був не просто воїном. Він був сином, другом, побратимом, людиною з великим серцем і незламною волею. Олександр став на шлях боротьби, захищаючи кожного з нас, наші домівки, наші мрії, наше майбутнє. Його життя – це приклад справжньої мужності, самопожертви та любові до рідної землі», – написали на сайті міської ради. 

Указом Президента України від 12 лютого 2024 року Олександра Ляхновича посмертно нагородили Орденом «За мужність» III ступеня. 

Вічна пам’ять Герою! 

Фото: Фейсбук-сторінка Ніна Ляхнович, Барська міська рада