Connect with us

Суспільство

Після повернення з полону найбільше захотілося сигарету і цукерку

Published

on


Захисник Маріуполя провів у російському полоні 632 дні

Дмитро Водолага потрапив у полон із заводу Ілліча й провів у російській неволі 20 місяців. Після повернення в Україну пройшов курс реабілітації та повернувся до лав Держприкордонслужби.

Кореспондентці Укрінформу 29-річний прикордонник розповів про свою любов до Маріуполя, бої за рідне місто, знущання росіян та про те, чому вирішив повернутися на службу.

ЧЕРЕЗ «ЮНАЦЬКИЙ МАКСИМАЛІЗМ» КРУТО ЗМІНИВ ЖИТТЯ

– Я страшенно сумую за Маріуполем. Він сниться щоночі, через що мені дуже важко. Мені пощастило народитися у Приморському районі, звідки до моря – лише 5 хвилин. Зараз покажу вам, яким прекрасним було наше місто. А його люди – це взагалі окрема історія. От уявіть, що можна було на вулиці підійти до чоловіка старшого віку, аби запитати дорогу, а він брав вас за руку і казав: «Синку, ходи, я тебе зараз проведу», – розпочинає розмову Дмитро Водолага.

У галереї його телефону є чимало фотографій Маріуполя: оглядового майданчика, Приморського парку, морського вокзалу, водонапірної вежі, драмтеатру, панорами, на якій видніється «Азовсталь». Дмитро пригадує, що любив відпочивати на морі і часто катався з друзями на яхтах.

Хлопець після дев’ятого класу пішов навчатися в училище, а далі – в технікум та Приазовський державний технічний університет. Він обрав спеціальність, пов’язану зі зварювальним виробництвом. Вчитися йому було цікаво й нескладно, Дмитро навіть планував іти в аспірантуру.

Одного разу в його житті стався крутий поворот. Після сварки з викладачем університету, яку він зараз називає «проявом юнацького максималізму», хлопець вирішив залишити навчання і піти в армію.

– Батьки мене відмовляли, але я сказав, що це моє життя, тому сам вирішую, що з ним робити. Я подавався в морську піхоту, бригаду «Азов» і в підсумку потрапив у ДПСУ. У 2018 році підписав трирічний контракт. Мабуть, це не випадковий збіг, бо в мене є дитяча фотографія, на якій я у формі прикордонника з собакою, – і таку ж світлину маю з початку повномасштабної війни, – ділиться Дмитро.

Він постійно ніс службу на контрольно-пропускних пунктах в’їзду-виїзду в Донецькій області. Спочатку в Новотроїцькому, а потім – у Сартані. Після закінчення першого контракту підписав другий. Це було за три місяці до початку повномасштабної війни.

ВІЙНА РОЗПОЧАЛАСЯ ОБСТРІЛОМ ІЗ «ГРАДУ»

Велика війна розпочалася для Дмитра 24 лютого 2022 року о 02:34. Він тоді разом із двома побратимами перебував на чергуванні. Коли прикордонники почули перший вибух, сховалися у бліндажі.

– Миттєво почав працювати «Град». Обстріли тривали до майже 16:30 наступного дня і були дуже щільними. Росіяни били по нас і сусідніх позиціях, аби все зачистити і прокласти дорогу своїм танкам. Якщо чесно, було страшно, але ми не панікували. Я розумів, що буде повномасштабна війна, бо не просто так росіяни проводили навчання «Кавказ-2020» та підтягували колони своєї техніки до наших кордонів, – говорить Дмитро.

Далі прикордонник разом із механіком-водієм змогли дістатися на БТРі до віддаленої позиції, аби евакуювати своїх побратимів, після чого перемістилися до Маріуполя. Звідти одразу вирушили відпрацьовувати по російських колонах. Коли повернулися на базу, мама Дмитра, за яку він дуже хвилювався, ще встигла передати йому продуктів.

Згодом Дмитро пішов операційним санітаром у військовий шпиталь, де його дядько був водієм-санітаром. Там хлопець допомагав провідному хірургу шпиталю Івану Демківу оперувати поранених українських військових.

– Я намагався рятувати життя, наскільки це було в моїх силах. Тоді поранених було дуже багато, при цьому чимало – у важкому стані. Згадую військових, які після поранення одразу поверталися на свої позиції, а потім знову лікувалися і поспішали на виконання завдання. Всі, хто тримали гарнізон «Маріуполь», безумовно, герої, – ділиться прикордонник.

Дмитро разом із дядьком виходив із заводу Ілліча, звідки вони обоє потрапили в полон.

ПОГРОЖУВАЛИ 22 РОКАМИ УВ’ЯЗНЕННЯ

Спочатку 26-річного прикордонника утримували в Сартані, а далі перевезли в Оленівку. Там у бараку, де був Дмитро, перебували близько 900 людей. Усім давали дуже мало води та їжі.

Під час одного із шикувань Дмитра та його дядька етапували, й далі вони перебували в різних місцях.

– Нам обмотали скотчем очі, руки, ноги і повезли. Цілу ніч ми їхали на аеродром, далі був переліт і ще пів дня везли автозаком. Куди мене етапували, я не знав. Про те, що перебуваю в СІЗО міста Галич Костромської області РФ, дізнався аж через рік. Це було вказано на книжках, які нам давали читати, – каже прикордонник.

Упродовж 20 місяців Дмитро Водолага терпів жахіття російського полону. Згадує, що в неволю потрапив із вагою 90 кг, а після звільнення важив 59 кг.

– Нам давали мало їжі, деколи не приносили хліба. Коли нас починали добре годувати, це був поганий знак: вранці або ввечері буде страшна перевірка камери. Я навіть втрачав свідомість від тих знущань. Дуже жорстокими були чеченці й дагестанці. Якщо нас не били, то змушували 500 разів присісти або 300 разів віджатися, інакше в дію йшли шокери і дубинки. Чи було це під силу? Так, бо коли настільки сильно б’ють, від страху можеш усе. Дуже страшні були і допити, – додає Водолага.

За його словами, таким чином українських захисників намагалися зламати. Дмитра били за татуювання на руці у вигляді руни. Фізичну силу ворог застосовував і тоді, коли ЗСУ проводили успішні операції.

– Ми знали, що наші вдарили по Кримському мосту, бо нас тоді дуже сильно побили з криками: «Це вам за міст!» Хоча було боляче, але ми раділи, – згадує співрозмовник.

Українським захисникам постійно показували пропагандистські ролики, які прикордонник називає нелогічними та примітивними. У СІЗО розповідали, що нібито Польща окупувала Україну, а російські війська йдуть її «визволяти» і вже перебувають на підступах до Києва.

Дмитро знав, що відбуваються обміни, але не вірив у те, що зможе повернутися в Україну.

– Мені погрожували 22 роками ув’язнення. Повірте, коли півтора року перед очима одна й та ж картинка, тебе б’ють і не дають їсти, ти втрачаєш віру, – ділиться Дмитро.

Якось він отримав лист від мами. Дізнавшись, що вона жива, трохи заспокоївся. Утім, написати їй росіяни не дозволили.

У ПОЛОНІ ЗАБУВСЯ ОБРАЗ МАМИ

Про обмін Дмитро не знав. Коли назвали його прізвище й наказали вийти з речами, думав, що його переводять в іншу камеру або етапують. Згадує, як уздовж коридору вишикувався російський спецназ, який бив усіх, хто проходив. Водолага зізнається: хотів жити, тож не міг собі дозволити впасти й біг із останніх сил.

В Україну він повернувся під час обміну 3 січня 2024 року.

– Ми кудись летіли літаком, і я нічого не розумів. Коли почув рідну мову, мені одразу стало легше, радісно на душі, і я навіть почав посміхатися. Це був стан ейфорії. Перше, що я зробив – підбіг до українського військового і попросив у нього сигарету. Потім підійшов до іншого військового і попросив цукерку «Ромашку». Нам купили цілий ящик тих цукерок, – згадує своє повернення Дмитро.

Після звільнення з полону
Після звільнення з полону

Для нього несподіванкою стала зустріч із дядьком, якого того дня теж звільнили з російського полону. Далі був дзвінок до мами і багато сліз радості.

Після полону Дмитро Водолага мав проблеми з ногою, які досі періодично дають про себе знати, та обома руками, тож кілька місяців проходив реабілітацію.

– Під час зустрічі я не впізнав свою маму, бо забув її образ. Кожен день у полоні притуплює спогади про життя до нього. Вони всі як у тумані. Ти ніби на кораблі, а берега не видно, – розповідає Дмитро.

Наприкінці квітня 2024 року він повернувся в Державну прикордонну службу України. Про своє рішення каже так: «Полон – це мій шлях і моє становлення як чоловіка. У кожного він свій. Тепер мені цікаво, чим закінчиться вся ця історія – і моя, і війни».

Дмитро досі поступово звикає до свободи, бо спогади про полон ще болять.

– Я розумію, що в такому Маріуполі, яким він був, я більше жити не буду. Мій Маріуполь загинув. Не дай Боже мені туди знову повернутися, – говорить він на завершення розмови.

Ірина Чириця, Укрінформ

Фото авторки та надані Дмитром Водолагою



Джерело

Україна

чи загрожує станції блекаут (фото, відео)

Published

on



Міненерго України заявляє про відсутність загроз ядерній безпеці на Запорізькій АЕС. Окупаційна адміністрація звинувачує ЗСУ в “обстрілах”, через які нібито виникла пожежа біля станції.

Лінії електропередач (ЛЕП) на Запорізькій АЕС працюють стабільно, загрози ядерній безпеці немає. Про це повідомило Міністерство енергетики України.

Раніше кадри із задимленням біля ЗАЕС показували жителі Нікополя. Окупаційна адміністрація повідомила, що на непідконтрольних Києву районах Запорізької області не було електрики.

Наразі лінії електропередач забезпечують надійне зовнішнє живлення Запорізької АЕС і радіаційну безпеку, підкреслюють українські чиновники.

Очільниця Міненерго Світлана Гринчук зазначила, що через дії окупантів і російські обстріли навколо ядерного об’єкта, які призводили до пошкодження ЛЕП, найбільша в Європі атомна електростанція вже дев’ять разів перебувала у стані блекауту.

“Живлення атомної електростанції генераторами — це надзвичайні ризики для ядерної безпеки”, — попередили в міністерстві.

Лісова пожежа біля Запорізької АЕС: що відомо

МАГАТЕ з’ясувало причину густого диму біля Запорізької АЕС — це була лісова пожежа, яка сталася на безпечній відстані від майданчика.

“Поки що загрози ядерній безпеці немає”, — ідеться в повідомленні.

Колаборант із Запорізької області Володимир Рогов розповідав про відсутність пожежі на промисловому майданчику ЗАЕС.

“Запорізька АЕС працює в штатному режимі. Технологічні процеси протікають нормально. Межі та умови безпечної експлуатації енергоблоків не порушені”, — зазначив він.

РосЗМІ писали, що в Енергодарі внаслідок обстрілу почалася лісова пожежа і в’їжджати в саме місто було небезпечно. Окупанти рекомендували місцевим використовувати альтернативний маршрут для в’їзду через село Примірне.

Нагадаємо, через удар ЗС РФ 4 липня було пошкоджено лінію електропередач, яка з’єднує Запорізьку АЕС з енергосистемою України.

Росіяни будують нову високовольтну лінію електропередач на окупованих територіях Запорізької та Донецької областей. Це свідчить про плани окупантів перезапустити ядерні реактори на ЗАЕС.



Джерело

Continue Reading

Суспільство

Зеленський відзначив орденом Свободи вбитих росіянами 16-річних Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова

Published

on



Президент України Володимир Зеленський підписав указ про нагородження орденом Свободи посмертно Тіграна Оганнісяна та Микиту Ханганова, яких російські загарбники вбили 24 червня 2023 року в тимчасово захопленому Бердянську.

Як передає Укрінформ, про це у повідомляє Офіс Президента України з посиланням на відповідний указ №500/2025 від 19 липня.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії та тимчасового захоплення Бердянська хлопці залишилися вдома.

Оганнісян активно висловлював свою проукраїнську позицію, через що неодноразово зазнавав тиску з боку російських військ, зокрема він був викрадений із дому, у якому мешкав із бабусею, піддавався катуванням і знущанням, включно з електрошоком та імітацією розстрілу, був арештований представниками російської влади.

Микита Ханганов також не приховував своєї проукраїнської позиції. У жовтні 2022 року росіяни намагались арештувати хлопця, допитували разом із батьком і згодом почали фабрикувати справу про нібито диверсію на залізниці та влаштовувати обшуки вдома. Справу проти хлопця готували до суду та планували засудити його до 20 років увʼязнення.

Тігран і Микита були друзями. Росіяни вбили їх 23 червня 2023 року. Після цього в Інтернет у потрапило відео з останніми словами хлопців: «Усе, це смерть, пацани. Прощавайте. Слава Україні! Героям слава!»

Читайте також: Зеленський присвоїв посмертно звання Героя України ще двом військовим

Після двох років із моменту вбивства загарбники так і не віддали рідним тіла хлопців.

Як повідомляв Укрінформ, Зеленський підписав укази про присвоєння звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно молодшому сержанту 3-ї ОШБр Віталію Карвацькому та саперу 108-го окремого штурмового батальйону безпілотних систем «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка Олегу Яровому.

Фото: ОП



Джерело

Continue Reading

Суспільство

За два тижні кількість не деколонізованих топонімів на Одещині зменшилась на 15 Анонси

Published

on



Активісти громадської організації “Деколонізація.України” вчергове актуалізували свою мапу з кількістю вулиць, які на їхню думку треба перейменувати, зменшивши їхню кількість в Одеській області зі 194 до 179.

Одещина продовжує посідати п’яте місце за підрахунками активістів. 

В Миколаївській області також поменшало таких топонімів з 71 до 69, а в Херсонській області ситуація не змінилася – 63 топоніми. На Запоріжжі, яке утримує перше місце також поменшало не деколонізованих топонімів з 1 тисячі до 995. 

На Київщині їх поменшало з 256 до 243, а на Вінниччині з 254 до 253. На Харківщині, яка посадає друге місце також поменшало з 282 до 277.

На початку липня, активісти громадської організації “Деколонізація.України” вчергове актуалізували свою мапу з кількістю вулиць, які на їхню думку треба перейменувати, зменшивши їхню кількість в Одеській області зі 198 до 194.

Електронні громадські обговорення, щодо перейменування двох вулиць, провулку та парку в Одесі, які тривали з 1 травня, завершилися 1 липня тим, що містяни підтримали перейменування трьох топонімів.

Не підтримали пропозицію перейменувати провулок Канатний в Приморському районі Одеси ім’ям румунського поета Міхая Емінеску. За перейменування проголосували 169 з 503 що брали участь в опитуванні, проти – 334.

Під час корегування мапи у квітні Одеська область з п’ятого місця перемістилась на четверте. Це сталося тому, що Київська та Харківська області зрівнялися й розділили друге місце. Й там й там потребували деколонізації 283 вулиці та провулки.

Раніше департамент міжнародного співробітництва культури та маркетингу Одеської міської ради повідомив, що міська рада не планує перейменовувати деякі вулиці та провулки міста названі іменами російських діячів культури політиків та військових.


Кирило Бойко



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.