Суспільство
Після повернення з полону найбільше захотілося сигарету і цукерку
Захисник Маріуполя провів у російському полоні 632 дні
Дмитро Водолага потрапив у полон із заводу Ілліча й провів у російській неволі 20 місяців. Після повернення в Україну пройшов курс реабілітації та повернувся до лав Держприкордонслужби.
Кореспондентці Укрінформу 29-річний прикордонник розповів про свою любов до Маріуполя, бої за рідне місто, знущання росіян та про те, чому вирішив повернутися на службу.
ЧЕРЕЗ «ЮНАЦЬКИЙ МАКСИМАЛІЗМ» КРУТО ЗМІНИВ ЖИТТЯ
– Я страшенно сумую за Маріуполем. Він сниться щоночі, через що мені дуже важко. Мені пощастило народитися у Приморському районі, звідки до моря – лише 5 хвилин. Зараз покажу вам, яким прекрасним було наше місто. А його люди – це взагалі окрема історія. От уявіть, що можна було на вулиці підійти до чоловіка старшого віку, аби запитати дорогу, а він брав вас за руку і казав: «Синку, ходи, я тебе зараз проведу», – розпочинає розмову Дмитро Водолага.


У галереї його телефону є чимало фотографій Маріуполя: оглядового майданчика, Приморського парку, морського вокзалу, водонапірної вежі, драмтеатру, панорами, на якій видніється «Азовсталь». Дмитро пригадує, що любив відпочивати на морі і часто катався з друзями на яхтах.
Хлопець після дев’ятого класу пішов навчатися в училище, а далі – в технікум та Приазовський державний технічний університет. Він обрав спеціальність, пов’язану зі зварювальним виробництвом. Вчитися йому було цікаво й нескладно, Дмитро навіть планував іти в аспірантуру.
Одного разу в його житті стався крутий поворот. Після сварки з викладачем університету, яку він зараз називає «проявом юнацького максималізму», хлопець вирішив залишити навчання і піти в армію.

– Батьки мене відмовляли, але я сказав, що це моє життя, тому сам вирішую, що з ним робити. Я подавався в морську піхоту, бригаду «Азов» і в підсумку потрапив у ДПСУ. У 2018 році підписав трирічний контракт. Мабуть, це не випадковий збіг, бо в мене є дитяча фотографія, на якій я у формі прикордонника з собакою, – і таку ж світлину маю з початку повномасштабної війни, – ділиться Дмитро.

Він постійно ніс службу на контрольно-пропускних пунктах в’їзду-виїзду в Донецькій області. Спочатку в Новотроїцькому, а потім – у Сартані. Після закінчення першого контракту підписав другий. Це було за три місяці до початку повномасштабної війни.
ВІЙНА РОЗПОЧАЛАСЯ ОБСТРІЛОМ ІЗ «ГРАДУ»
Велика війна розпочалася для Дмитра 24 лютого 2022 року о 02:34. Він тоді разом із двома побратимами перебував на чергуванні. Коли прикордонники почули перший вибух, сховалися у бліндажі.
– Миттєво почав працювати «Град». Обстріли тривали до майже 16:30 наступного дня і були дуже щільними. Росіяни били по нас і сусідніх позиціях, аби все зачистити і прокласти дорогу своїм танкам. Якщо чесно, було страшно, але ми не панікували. Я розумів, що буде повномасштабна війна, бо не просто так росіяни проводили навчання «Кавказ-2020» та підтягували колони своєї техніки до наших кордонів, – говорить Дмитро.
Далі прикордонник разом із механіком-водієм змогли дістатися на БТРі до віддаленої позиції, аби евакуювати своїх побратимів, після чого перемістилися до Маріуполя. Звідти одразу вирушили відпрацьовувати по російських колонах. Коли повернулися на базу, мама Дмитра, за яку він дуже хвилювався, ще встигла передати йому продуктів.

Згодом Дмитро пішов операційним санітаром у військовий шпиталь, де його дядько був водієм-санітаром. Там хлопець допомагав провідному хірургу шпиталю Івану Демківу оперувати поранених українських військових.
– Я намагався рятувати життя, наскільки це було в моїх силах. Тоді поранених було дуже багато, при цьому чимало – у важкому стані. Згадую військових, які після поранення одразу поверталися на свої позиції, а потім знову лікувалися і поспішали на виконання завдання. Всі, хто тримали гарнізон «Маріуполь», безумовно, герої, – ділиться прикордонник.
Дмитро разом із дядьком виходив із заводу Ілліча, звідки вони обоє потрапили в полон.
ПОГРОЖУВАЛИ 22 РОКАМИ УВ’ЯЗНЕННЯ
Спочатку 26-річного прикордонника утримували в Сартані, а далі перевезли в Оленівку. Там у бараку, де був Дмитро, перебували близько 900 людей. Усім давали дуже мало води та їжі.
Під час одного із шикувань Дмитра та його дядька етапували, й далі вони перебували в різних місцях.
– Нам обмотали скотчем очі, руки, ноги і повезли. Цілу ніч ми їхали на аеродром, далі був переліт і ще пів дня везли автозаком. Куди мене етапували, я не знав. Про те, що перебуваю в СІЗО міста Галич Костромської області РФ, дізнався аж через рік. Це було вказано на книжках, які нам давали читати, – каже прикордонник.

Упродовж 20 місяців Дмитро Водолага терпів жахіття російського полону. Згадує, що в неволю потрапив із вагою 90 кг, а після звільнення важив 59 кг.
– Нам давали мало їжі, деколи не приносили хліба. Коли нас починали добре годувати, це був поганий знак: вранці або ввечері буде страшна перевірка камери. Я навіть втрачав свідомість від тих знущань. Дуже жорстокими були чеченці й дагестанці. Якщо нас не били, то змушували 500 разів присісти або 300 разів віджатися, інакше в дію йшли шокери і дубинки. Чи було це під силу? Так, бо коли настільки сильно б’ють, від страху можеш усе. Дуже страшні були і допити, – додає Водолага.
За його словами, таким чином українських захисників намагалися зламати. Дмитра били за татуювання на руці у вигляді руни. Фізичну силу ворог застосовував і тоді, коли ЗСУ проводили успішні операції.
– Ми знали, що наші вдарили по Кримському мосту, бо нас тоді дуже сильно побили з криками: «Це вам за міст!» Хоча було боляче, але ми раділи, – згадує співрозмовник.
Українським захисникам постійно показували пропагандистські ролики, які прикордонник називає нелогічними та примітивними. У СІЗО розповідали, що нібито Польща окупувала Україну, а російські війська йдуть її «визволяти» і вже перебувають на підступах до Києва.
Дмитро знав, що відбуваються обміни, але не вірив у те, що зможе повернутися в Україну.
– Мені погрожували 22 роками ув’язнення. Повірте, коли півтора року перед очима одна й та ж картинка, тебе б’ють і не дають їсти, ти втрачаєш віру, – ділиться Дмитро.
Якось він отримав лист від мами. Дізнавшись, що вона жива, трохи заспокоївся. Утім, написати їй росіяни не дозволили.
У ПОЛОНІ ЗАБУВСЯ ОБРАЗ МАМИ
Про обмін Дмитро не знав. Коли назвали його прізвище й наказали вийти з речами, думав, що його переводять в іншу камеру або етапують. Згадує, як уздовж коридору вишикувався російський спецназ, який бив усіх, хто проходив. Водолага зізнається: хотів жити, тож не міг собі дозволити впасти й біг із останніх сил.
В Україну він повернувся під час обміну 3 січня 2024 року.
– Ми кудись летіли літаком, і я нічого не розумів. Коли почув рідну мову, мені одразу стало легше, радісно на душі, і я навіть почав посміхатися. Це був стан ейфорії. Перше, що я зробив – підбіг до українського військового і попросив у нього сигарету. Потім підійшов до іншого військового і попросив цукерку «Ромашку». Нам купили цілий ящик тих цукерок, – згадує своє повернення Дмитро.
Для нього несподіванкою стала зустріч із дядьком, якого того дня теж звільнили з російського полону. Далі був дзвінок до мами і багато сліз радості.
Після полону Дмитро Водолага мав проблеми з ногою, які досі періодично дають про себе знати, та обома руками, тож кілька місяців проходив реабілітацію.
– Під час зустрічі я не впізнав свою маму, бо забув її образ. Кожен день у полоні притуплює спогади про життя до нього. Вони всі як у тумані. Ти ніби на кораблі, а берега не видно, – розповідає Дмитро.
Наприкінці квітня 2024 року він повернувся в Державну прикордонну службу України. Про своє рішення каже так: «Полон – це мій шлях і моє становлення як чоловіка. У кожного він свій. Тепер мені цікаво, чим закінчиться вся ця історія – і моя, і війни».
Дмитро досі поступово звикає до свободи, бо спогади про полон ще болять.
– Я розумію, що в такому Маріуполі, яким він був, я більше жити не буду. Мій Маріуполь загинув. Не дай Боже мені туди знову повернутися, – говорить він на завершення розмови.
Ірина Чириця, Укрінформ
Фото авторки та надані Дмитром Водолагою
Україна
співзасновник IT-Enterprise Володимир Михайлов заявив, що готовий зупинити суди за умови цивілізованого поділу бізнесу — Forbes
Співзасновник і акціонер найбільшого в Україні розробника ERP-систем IT-Enterprise Володимир Михайлов заявив, що готовий припинити судові процеси з колишнім партнером Олегом Щербатенком за умови підписання угоди про цивілізоване розділення активів і прав. Про це він розповів в інтерв’ю Forbes Ukraine.
За словами Володимира Михайлова, корпоративний конфлікт у групі IT-Enterprise перейшов у стадію “розлучення”, оскільки співпраця співзасновників більше неможлива. Михайлов наголошує, що ініційовані ним судові процеси мають на меті захист прав співзасновника та повернення активів і майнових прав у спільні компанії.
Серед ключових претензій, озвучених Михайловим, — питання прав на програмні продукти та торговельні марки: він стверджує, що дізнався про дії партнера щодо переоформлення/передачі прав без його погодження. Також Михайлов наполягає на проведенні корпоративного аудиту із залученням незалежних компаній і заявляє, що як бенефіціар робив запити на документи, але не отримав їх у передбачений законом спосіб.
Михайлов описує “цивілізований” сценарій розділення як стандартний для таких ситуацій: обидва засновники отримують безвідкличні майнові права на всі програмні продукти, створені за роки співпраці; сторони домовляються про спільне використання або розподіл торговельних марок; спільні компанії виконують фінансові зобов’язання перед обома засновниками; після чого відбувається взаємний викуп часток за погодженими цінами. Після підписання домовленостей, за словами Михайлова, мають бути зупинені всі суди.
Окремо співзасновник повідомив Forbes, що розвиває новий бізнес — компанію Clobbi, яка працює над SaaS-сервісами для виробничих підприємств із вбудованим ШІ та низькими вимогами до вартості хостингу. За його словами, вже є перші впровадження в Україні, а фокус нових продуктів — міжнародні ринки.
Суспільство
Рух опору ССО представив календар-довідник на 2026 рік
Рух опору Сил спеціальних операцій ЗСУ представив унікальний календар-довідник на 2026 рік.
Як передає Укрінформ, про це Командування Сил спецоперацій повідомляє у Фейсбуці.
«У цій екзистенційній війні ми ведемо літопис власної витривалості, де 2026 рік стає роком нових звершень. Відлік календаря символічно розпочинається з 24 лютого – дати початку повномасштабного й тотального спротиву українців окупаційним військам» – зазначили у ССО.
У цьогорічному виданні календаря вперше додали перелік важливих державних свят та пам’ятних днів, які нагадують про тяглість української боротьби та ідентичність, яку ми захищаємо щодня. На кожній сторінці – QR-код, що веде на відео з історіями спротиву та унікальними кадрами операцій.
Онлайн-примірник українською та англійською мовами можна завантажити за посиланням.
Ініціативу також підтримав львівський художник Михайло Скоп, який створив лімітований авторський календар «12 сторінок – 12 українських міст-символів спротиву». До видання увійшли цитати з автографами відомих українських музикантів: Альберта Цукренка (гурт «ХЗВ»), Сергія Жадана («Жадан і Собаки»), Павла Крахмальова («Брати Гадюкіни») та Павла Гоца (Nazva).
Такий календар можна виграти за донат на підтримку Асоціації ветеранів Сил спеціальних операцій України.
Як повідомляв Укрінформ, Сили спецоперацій показали ураження бурових установок «Лукойлу» в Каспійському морі.
Фото: скриншот відео
Суспільство
Між пензлем і війною: інтимний простір художниці продемонстрували в одеському музеї Блещунова Анонси
В Одесі в Муніципальному музеї особистих колекцій імені О.В. Блещунова відкрилася виставка живопису Світлани Крижевської “Світ митця. Майстерня”.
Про це повідомляє кореспондентка Інтенту.
Це проєкт у межах ювілейного року художниці (80 років) – камерна, але концептуально вибудувана експозиція про внутрішній простір мисткині: пам’ять про подорожі Україною, речі як носії часу, нові роботи з маркерами воєнної реальності.
Світлана Крижевська – членкиня Національної спілки художників України, мисткиня з багаторічним досвідом творчої та педагогічної роботи, дружина художника-графіка Геннадія Гармидера, якому відкрили зірку на Алеї Зірок в 2025 році в Одесі.
“Я вступила в спілку, отримала майстерню. Це було ще перед тим, як її отримав чоловік. 15 років ми працювали в тих стінах разом. Там народилися діти, зростали онуки. Геннадій Гармідер тільки через 15 років отримав свою власну майстерню”, – розповіла художниця.
Крижевська понад двадцять років викладала на художньо-графічному факультеті Педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Художню освіту здобула в Одеському художньому училищі імені М.Б. Грекова та Київському художньому інституті (нині НАОМА).
У 2026 році мисткиня відзначає 80-річний ювілей. До цієї дати в Одесі заплановано серію виставкових проєктів, що репрезентують різні аспекти її творчості. Першою стала виставка “Наш прекрасний світ” в Одеському будинку-музеї імені М.К. Реріха, де були представлені натюрморти та весняні пейзажі.
Виставка “Світ митця. Майстерня” пропонує інший – камерний і внутрішній – погляд на творчість художниці. Це спроба зазирнути до її творчої лабораторії, простору, що зазвичай залишається закритим для сторонніх.
“Натхненна народною культурою, Світлана Крижевська об’їздила майже всю Україну, привозячи з мандрів не лише етюди й замальовки, а й предмети, що з часом стали частиною її художнього середовища: сирні коники з Карпат, косівський свічник, самопрядка з Донеччини, рушники. У живописі ці речі постають як носії пам’яті, досвіду та особистої історії”, – зазначають в музеї.
Сьогоднішній час має свої речові ознаки: військовий наплічник і берці, календар із застиглою датою — 24 лютого, півник з Бородянки. Вони входять у художній простір мисткині як знаки досвіду, який неможливо оминути. Відвідувачі зазначали, що було багато свіжих робіт, які не тільки розповідають про мирне життя, а й про те, що впливає на життя у час війни.
На виставці представлено репродукцію картини, що зберігалася в Маріупольському художньому музеї. Її подальша доля наразі невідома. Інші твори, на яких зображено художників за роботою, мають щасливішу історію збереження: портрет батька мисткині, художника Григорія Крижевського, та графіка О. Данченка перебувають у музейних колекціях; портрет живописця й поета В. Кабаченка у приватному зібранні.
Експозицію доповнюють особисті речі Світлани Крижевської: етюдник — постійний супутник у мандрах, пензлі, кераміка, фотографії з особистого архіву. Разом вони формують цілісний образ мисткині у просторі, часі та майстерні. Зазначимо, що на виставку прийшли багато учнів художниці, а також героїнь її портретів.
“Взагалі немає більш суворих критиків ніж студенти. Ти їх там ганяєш, а тут ти показуєш свої роботи”, – зізнається Крижевська.
В свою чергу підлітки з сумом розповіли, що мисткиня пішла з викладацької діяльності. Вона зізналася, що досі ставиться до своїх картин як до дітей, яких треба випускати в світ. “Подаєш роботу на виставку – тремтять колінки, серце б’ється, а що скажуть студенти?”.
Зазначимо, що в музеї буде організовано майстер-класи художниці.
-
Авто1 тиждень agoНова Jawa 730 Twin представлена — фото і подробиці брутального байка
-
Війна1 тиждень agoпро знищення «Шахедів»: Українські дрони-перехоплювачі дають високі результати
-
Події1 тиждень agoМЗС Литви попросить заборонити в’їзд грузинському реперу, який виступав у Росії та Криму
-
Війна1 тиждень agoНа фронті – 40 боїв від початку доби, найгарячішим є Покровський напрямок
-
Війна1 тиждень agoросісни повідомили про приліт по Брянську — деталі
-
Політика1 тиждень agoДо Києва 24 лютого приїдуть іноземні гості на рівні лідерів держав і міністрів
-
Політика1 тиждень agoКремль представить «енергетичне перемир’я» як поступку на майбутніх перемовинах
-
Усі новини6 днів agoНайкращий знак Зодіаку — з ким хочуть бути абсолютно всі
