Упродовж трьох днів тут переглядали тематичне українське та європейське документальне кіно на природоохоронну тематику. Також працювали майстерні для дітей і дорослих, зі сцени вели дискусії, наприклад, про проблему вітряків у горах та майбутнє заказника на Закарпатському морі. Кінофестиваль, повністю сконцентрований на екології, проводять тільки на Закарпатті силами екоруху «Chysto.de?!»

ЯК ФЕСТ СТАВ МІЖНАРОДНИМ

До минулого року бренд та команда «Chysto.de?!» були відомі здебільшого рухом за чистоту на березі Закарпатського моря – штучного водосховища між гірськими селами Колочавою й Вільшанами. Цей рух започаткували Роман і Олена Жуки: по кілька разів на рік вони збирали волонтерів та влаштовували толоки, вели просвітницьку роботу з мешканцями сіл, чиє сміття й потрапляє річкою на берег Закарпатського моря. У травні 2022 року Роман Жук загинув на війні. Проте команда не зупинилася, екопікніки проводили по кілька разів на рік, також домоглися, щоби водойма охоронялося законом – із початку 2023-го року тут діє ландшафтний заказник місцевого значення «Берег Закарпатського моря». Кінофестиваль у Колочаві – мрія Романа Жука, який був відомим відеографом і сам багато знімав на екотематику. Тепер цю мрію втілює його дружина Олена з командою. Учасники фесту приїжджають подивитися й показати екологічне кіно, навчаються його знімати, а також обговорюють проблеми, які варті режисерських задумок та великого екрану.

– Коли ми минулого року створювали цей фестиваль, уявляли його міжнародним, – розповідає Олена Жук. – Цьогоріч уже вийшли на такий рівень. У нас є гість – швейцарський режисер Ів Маг, він привіз показати свої роботи. Утім, для команди важливо, аби в Україні розвивалося своє кіно на екотематику. Коли відкрили прийом заявок на кінопокази, отримали їх дуже багато, але більшість – від іноземців. А наша місія – підтримувати та розвивати напрямок природоохоронного кіно в Україні. Власне, саме для цього й заснували цей фестиваль і премію імені Романа Жука. Українських робіт на таку тематику дуже мало, тому ми рухаємося в правильному напрямку, підтримуючи зйомки.

КІНО ПО МІСЬКЕ ГОРОДНИЦТВО, ОЗЕРО СВІТЯЗЬ ТА БОРОТЬБУ ЗА ЧИСТЕ ПОВІТРЯ В ЗАПОРІЖЖІ

Цьогоріч на екофесті «Chysto.de?!» презентували кілька таких фільмів. Наприклад, стрічку Вікторії Іваськевич про міське городництво у Львові.

– Також стрічка від лауерата премії імені Романа Жука – режисера Євгена Ткача «Балада про Егагропілу Ліннею» про озеро Світязь та особливу водорость Егагропілу Ліннею або ж Кладофору кулясту, яка є природним фільтром води в цьому озері, але її безконтрольно виловлюють для продажу акваріумістам. Це браконьєрство, що впливає на екосистему Світязя і фактично загрожує існуванню найбільшого озера в Україні, – розповідає Олена Жук.

Ще одна цікава стрічка – «Невидима загроза». Про те, як у промисловому місті-мільйоннику Запоріжжі спільнота активних екосвідомих людей бореться за чистоту повітря. Це звичайні мешканці, які мають свої професії, звички, сім’ї, й об’єднуються, аби вибороти собі право жити в чистому місті, дихати чистим повітрям. У стрічці йдеться про їхню боротьбу за це.

ТИСЯЧІ УЧАСНИКІВ ІЗ РІЗНИХ РЕГІОНІВ

Керівник кінонапрямку  ECO FILM FESTIVAL by CHYSTO.DE?! режисер Роман Островський каже, що екологічне кіно країні зараз дуже потрібне.

– Документальне кіно в Україні менш розвинене, аніж у країнах ЄС чи в Америці. Тому його треба знімати, це формує середовище небайдужих людей, які бачать проблему, розуміють її та докладають зусиль, щоби надалі не робити помилок або ж виправити вчинене. Без обізнаності ми не зможемо цього зробити. Кінофест – гарний майданчик, щоб розказати людям про ці проблеми, – каже Островський.

За його словами, наразі в команді фестивалю – три десятки людей, а сама подія охоплює тисячі активних учасників із різних регіонів.

– Звісно, це мала кількість як на 30-мільйонну країну. Але спільнота зароджується, і з року в рік цих людей більшатиме. У нас є премія імені Романа Жука для відеографів та режисерів, є навчальна програма – минулого року її пройшло 11 людей, з них двоє зняли своє кіно на екотематику. Я вважаю, що це дуже хороший результат. Вони вже мають знання, як знімати кіно, і я впевнений, що робитимуть його далі, – додає режисер.

Під час показу фільму «Бартка» про проблему вирубки лісів у Карпатах спілкуємося з режисером Володимиром Бакумом.

– Це завжди хвилювання – чи розуміють люди думку, яку ми хотіли донести? Наш фільм абсолютно відповідає тематиці екокінофесту. На заході немає зайвих людей, тут усі на потрібній хвилі, за здоровий спосіб життя, за чисті Карпати. Єдине, я зауважив, що більшість публіки – не місцеві, а хотілося б навпаки, адже саме від них залежить чистота та збереження природи Карпат, – каже він. 

Режисер зауважує, що в Україні таких фестів «потрібно по 10 у кожній області».

– Тоді, можливо, ми й змінимо ситуацію з екологією, – додає.

ВПЛИВ ВІЙНИ НА ЕКОЛОГІЮ КАТАСТРОФІЧНИЙ

Швейцарський режисер Ів Мага (Yves Magat) презентує тут свій фільм «Якщо льодовики не повернуться» (Si les glaciers ne revenaient pas). Стрічка про те, що до кінця століття більшість альпійських льодовиків зникнуть та як це вплине на гірське сільське господарство, туризм, виробництво енергії та екосистему.

– Мене вражає сам фестиваль у країні, де є така жорстка війна. Я бачу тут людей, які, попри все, переймаються проблемами екології та хочуть про них говорити, – каже він.

Фільм Іва Мага презентували у Франції в листопаді минулого року.  На одному з показів він зустрівся із представниками команди кінофесту «Chysto.de?!» та прийняв їхнє запрошення приїхати в Україну.

– Я відвідував вашу країну як журналіст чотири рази – до пенсії працював на швейцарському телебаченні. Востаннє – в 2014 році: я був у Криму в той день, коли туди зайшли «зєльониє челавєчькі». Зараз я на пенсії і більше не працюю над новинними сюжетами, тому в моєму фокусі – інші проблеми. Утім, мене дуже цікавить тема, про яку в Європі не часто говорять – вплив війни на навколишнє середовище. Я розумію, що вплив війни на людський ресурс жахливий, але на навколишнє середовище він катастрофічний. Мені було б цікаво це дослідити, – розповідає режисер.

РОЗМОВИ ПРО ZERO WASTE ТА ВІТРЯКИ В КАРПАТАХ

Крім власне кінопоказів українських та режисерів з інших країн світу (а тут представлене кіно Німеччини, Індії, Канади), на сцені також дискутують щодо екологічних проблем, актуальних для України. Йдеться і про поводження зі сміттям, і про споживацьку культуру, багаторазові альтернативи одноразовому, найкращі міста, де живуть за філософією «нуль відходів»… А ще – про проблему забудови вітряками високогір’я Карпат – проєкти зі встановлення понад сотні вітряків на кількох хребтах Закарпаття, які почали впроваджувати із релокацією в регіон великого виробника вітротурбін. Зараз спорудження ВЕС на хребті триває на полонині Руна, що супроводжується скандалами. Боротьба громадських активістів проти знищення гірських схилів промисловою забудовою триває.

СМІТТЯ НА БЕРЕЗІ ЗАКАРПАТСЬКОГО МОРЯ ПОВНІСТЮ НЕ ЗНИКЛО

Говорили тут також і про те, яке майбутнє Закарпатського моря.

Укрінформ неодноразово розповідав історію боротьби за море – з часу перших екопікніків до моменту, як тут з’явився заказник.

– Для нас завжди було важливим майбутнє цього місця – окрім того, що ми очищали заказник від сміття, мріяли створити там особливий екомаршрут. Можемо показати, як виглядало Закарпатське море до нашого приходу і як – зараз. Починаємо працювати над баченням, який вигляд матиме в майбутньому. Ми плануємо створити там екомаршрут і думаємо, яким він має бути. Точно знаємо, що це – особливе місце відновлення природи і людини. Коли познайомились із морем, зробили це через його біль (від засмічення, – ред.), тому Закарпатське море дуже розуміє тих, кому болить. У нас у країні через війну дуже багато таких людей і ми мріємо, аби вони знаходили тут рівновагу, тому прагнемо залишити цю місцину тихою, – каже Олена Жук.

За її словами, наразі команда «Chysto.de?!» продовжує опікуватися Закарпатським морем – цьогоріч провели один екопікнік зі збором сміття навесні, другий запланований на осінь.

Сміття в морі, каже Олена Жук, тепер менше, але зовсім воно не зникло. Для цього потрібно, аби його не викидали в громадах, розміщених вище по течії Тереблі. Екоактивістам поки не вдалося повністю вирішити проблему з побутовими відходами.

Мабуть для цього доведеться зняти ще багато екоосвітніх фільмів…

Тетяна Когутич, Ужгород–Колочава

Фото Ігоря Ткаченка