Холодна осінь 1941-го і ще холодніша зима 1942 року стали для Олени Теліги останніми. У листі з Києва, який став передостаннім в її збереженому архіві, писала: «…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна». Весни Теліга так і не побачила.

У цьому короткому листі – не лише відчуття та сила Теліги, а й промерзлий, але незламний Київ, який лежав розтерзаний і радянською, а тоді ще й німецькою окупацією: вони сповнені передчуттям весни, рішучістю, незламністю і дивовижною життєлюбністю навіть перед загрозою загибелі.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» запустив мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати проєкт можна на сайті Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

Олена Теліга прожила тільки 36 років, залишивши після себе всього 38 віршів, але її слово стало символом гідності, відваги й українського стоїцизму.

Пізнього жовтня 1941 року Теліга вдруге повернулася до Києва – вже окупованого не совєтською, а німецькою армією. Ще влітку активна діячка ОУН, разом із Уласом Самчуком, у складі  похідних груп нелегально перейшла кордон. У Києві Олена мешкала за різними адресами, а після приїзду чоловіка Михайла наприкінці листопада 1941 року родина оселилася в будинку на вулиці Караваєвській (тепер – ріг вулиць Гетьмана Павла Скоропадського і Паньківської, 2/25). Це була її остання адреса.

Ось як описував листопад в окупованому німцями Києві один із когорти друзів Олени Теліги (а як актуально в сучасному воєнному передзим’ї звучить цей опис, – ред.), Олег Штуль-Жданович, український політичний і військовий діяч та член ОУН: «Як жили ми всі, на вул. К., ви знаєте. Потім пані Олена з чоловіком перенеслися на Караваївську (дім «Комуніста»), куди перейшов і я. Там було ще гірше. Де був місяць листопад. Будинок не мав печей – був пристосований до центрального огрівання. За тиждень чи два виключили тец, але почали тріскатися рури (труби, – ред.) і огрівання виключили. Вода замерзала і водотягові рури тріскали, отже воду теж виключили. Згодом виключили і світло. До того треба додати, що й їсти не було що. Це приблизний образ того, як жила п. Олена в Києві. Але трималась вона знаменито». 

Після приїзду Теліга очолила створену з ініціативи Олега Ольжича Спілку українських письменників (на вулиці Трьохсвятительській, 23 – тепер Десятинна, 9), тут же відкрила пункт харчування для соратників, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово» (редактор Іван Рогач) на Бульварно-Кудрявській, 24, редагувала літературно-мистецький додаток «Літаври», входила до складу Української Національної Ради.

Попри обережність багатьох, жінка не приховувала своїх переконань. «Я не тікаю – я залишаюсь, бо хтось мусить залишитися», – казала вона. За найпоширенішою версією, Олену Телігу заарештували у Спілці письменників у лютому 1942 року. 

Часто кажуть, що її видали інформатори в українському підпіллі. Правда чи міф?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Документів гестапо про арешт та розстріл Олени Теліги не збереглося. Джерелом наших знань є спогади людей, які були у той час поряд з Оленою Телігою. Тож не існує документально підтверджених підстав стверджувати, що заарештували Олену Телігу на підставі дій агента чи інформатора нацистських спецслужб в українському підпіллі. 

Щоправда, існують спогади про донос, який написав гестапо на Телігу один персонаж, якому Олена відмовила в публікації у редагованому нею тижневику «Літаври». У доносі її звинуватили в тому, що вимагала прибрати з помешкань українців портрети Гітлера.

Але потрібно мати на увазі, що гестапівці уже з грудня 1941 року розгорнули широку кампанію арештів діячів очолюваної Андрієм Мельником Організації українських націоналістів як в Києві, так і в інших регіонах України. І арешт Олени Теліги цілком вкладався у цю нацистську кампанію «зачистки українського руху» та був далеко не першим.

Про останні дні арешту та ув’язнення Олени Теліги є чимало легенд, одна з них – щодо напису, який лишила активістка на стіні в’язничної камери. Є розповіді, зокрема Олега Штуля, про розстріл чоловіка Олени та останні миті її життя: 

«З різних джерел пробував щось довідатися. Надаремно. Лише таке дійшло до нашого відома: однієї ночі, в половині лютого, над ранком зчинився на в’язничних коридорах рух. Звичайна річ – виводять на розстріл. В’язниця насторожилась. Раптом чути крик: Хто вийде живим – скажіть усім, що ґестапо розстріляло Михайла Телігу з Кубані. Почулися крики катів, посипались удари, загрюкотіли двері, все стихло. Інший хтось оповідав, що в котрійсь із келій на стіні бачив надряпаний напис: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга. Зверха тризуб».

Більше деталей знайдете у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:

То ж чи є, чи збереглися ці написи у камері? 

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Практика викарбовування написів в’язнями на стінах своїх камер має і тривалу історію, і широке географічне поширення. Тому виключати можливість нанесення такого напису і на стіну камери, де утримували Олену Телігу, не можна, але наразі цей факт не має документального підтвердження. Архівних документів чи фотографій із цим написом не збереглося. Про такий напис залишилися свідчення лише в деяких спогадах.

У більшості джерел зазначено, що Олену Телігу розстріляли в Бабиному Яру. Та іноді з’являються версії, що точного підтвердження немає, що вона змогла втекти, що жила до 1947 року. Тож чи відомо про місце розстрілу поетки? Що тут правда, а що – міф?

Ось що пояснили в Інституті національної пам’яті:

Олена Теліга страчена нацистами у Києві в лютому 1942 року. Але щодо місця, де це сталося, існують дискусії. Останнім місцем, про яке відомо, що там утримували поетку й підпільницю, були застінки гестапо на тодішній вулиці Короленка. А ключовим місцем розстрілів в окупованому нацистами Києві став Бабин Яр. Страти там відбувалися з вересня 1941 і аж до літа 1943 року. У Бабиному Яру нацисти також захоронювали і розстріляних в інших місцях.

Історія Олени Теліги – це історія особистого вибору: залишатися в окупації чи тікати, рятуючи власне життя. А ще – безумовного і сильного вибору на користь того, щоб залишитися, знаючи про небезпеку, і підтримувати своїх. Бо, як казала Теліга: «На мене чекають люди. Я не можу тікати». 

Навколо яскравого спалаху Олени Теліги ще крутиться багато легенд – і, можливо, це теж форма пам’яті. У темні похмурі часи залишаються світлі люди, які не відступають від себе.

Про життя і загибель Теліги знято кілька документальних стрічок і програм. Ці відео зберігають спогади, архівні світлини й інтерпретації дослідників. 

Ось кілька фактів та фільмів про Олену Телігу:

• Приватний лист світові. Олена Теліга – документальний фільм 2007 року, 41 хв. Режисер Ірина Шатохіна.
• Жіночі історії Другої світової: Олена Теліга – короткий документальний матеріал, доступний на YouTube.
• Танок метелика – короткометражний фільм 2021 року про Олену Телігу. Режисер Марія Філенко. 
• Ім’я Олени Теліги назавжди вписане у мапу Києва – вулиця, що носить її ім’я, розташована неподалік Бабиного Яру, саме там, де поетеса загинула у 1942 році.
• Вулиці, названі на її честь, можна знайти не лише у столиці: такі є у Дніпрі, Львові, Запоріжжі, Житомирі, Кропивницькому, Черкасах, Ужгороді, Рівному, Ковелі, Дрогобичі, Конотопі, Сумах, Умані та ще в понад тридцяти українських містах.
• Її ім’ям названо скаутські осередки: 12-ий курінь Української скаутської пластової організації (УСП), 46-ий курінь Українських пластунів-сеніорів (УПС) та 20-ий курінь юначок (УПЮ).
• На її честь створено Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги, яке діє з 1994 року.
• З 2000-го року в Україні вручають Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги – відзнаку для тих, хто продовжує її боротьбу словом.
• І навіть у видавничому світі її ім’я живе далі – у «Видавництві імені Олени Теліги», заснованому ще 1994 року.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У серії «Правди чи міф» читайте, слухайте і дивіться матеріали:

Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято

Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі

Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?

Перший заступник голови Херсонської обласної ради та депутат від партії ”Слуга народу” Юрій Соболевський, офіційна зарплата якого становить близько 60 тисяч на місяць, задекларував декілька мільйонів, походження яких не зміг пояснити.

Про це повідомили ”Схеми”.

Журналісти звернули увагу на сторінки в соцмережах його дочки — студентки київського університету та помічниці народного депутата. На фото та відео вона регулярно демонструє поїздки за кордон, зокрема у Францію, Німеччину, Чехію, Туреччину та Дубай.

На окремих кадрах присутня дружина посадовця за кермом дорогого авто. Цей автомобіль відсутній у деклараціях Соболевського. За даними розслідування, ні дружина, ні дочка не мають офіційних джерел доходу.

Юрій Соболевський входить до команди президента Володимира Зеленського з 2019 року. Під час президентської кампанії він очолював ”ЗеКоманду” на Херсонщині та був публічним представником штабу в регіоні. Зеленський призначив його своїм представником у Херсонській області, Криму та Севастополі.

Після перемоги Зеленського Соболевський залишив Херсонщину та перейшов працювати до Кропивницького, де став радником тодішнього голови Кіровоградської облдержадміністрації Андрія Балоня. Останній мав зв’язок із заступником керівника Офісу президента Олегом Татаровим — вони разом працювали в МВС.

У той період Соболевський також очолив відділ у Головному управлінні Держгеокадастру Кіровоградської області та подавався на керівну посаду всього управління, але конкурс не пройшов.

На посаді він пробув недовго: у 2020 році НАБУ та САП затримали главу Кіровоградської ОДА Андрія Балоня на отриманні хабаря. Після цього Соболевський повернувся до Херсона.

Журналісти проаналізували декларації Соболевського та виявили різке збільшення його статків у 2019 році без пояснення джерел походження коштів.

У декларації за 2019 рік вперше з’явилися значні заощадження — 50 тисяч доларів, 40 тисяч євро та майже один мільйон гривень готівкою. За попередній рік таких грошей родина не декларувала: у декларації дружини Соболевського, яка на той момент була держслужбовицею в Нацкомфінпослуг, сума спільних заощаджень подружжя становила лише близько 230 тисяч гривень.

Крім того, у тому ж 2019 році Соболевський задекларував придбання майнових прав на квартиру в одному з київських житлових комплексів вартістю понад 600 тисяч гривень, а також додаткові витрати на 300 тисяч гривень.

За підрахунками журналістів, родина Соболевських лише за один рік без пояснення походження коштів збільшила свої статки більш ніж на три з половиною мільйони гривень.

Катерина Глушко

Поліція Ізмаїльського району затримала 49-річного чоловіка, якого підозрюють у спричиненні тілесних ушкоджень, що призвели до смерті його 51-річної співмешканки. Трагедія сталася кілька днів тому в одному з сіл Саф’янівської громади.

Відомо, що жінка померла вдома після того, як між парою виникла побутова сварка. Поліцію викликали медики, які, прибувши на місце події, констатували смерть потерпілої. За попередніми даними, жінка померла від множинних травм грудної клітки та черевної порожнини, які могли пошкодити внутрішні органи. Остаточну причину смерті з’ясують судово-медичні експерти.

Слідство встановило, що сварка між чоловіком і жінкою спалахнула після їхнього повернення додому з гостей. Під час конфлікту чоловік вдарив співмешканку, внаслідок чого вона впала. Потім він продовжив бити її руками та ногами, після чого пішов спати. Вранці, виявивши жінку без ознак життя, він переніс її до будинку та викликав «швидку», стверджуючи, що вона погано почувається.

Чоловік визнав свою провину під час допиту. Слідчі затримали його і повідомили про підозру у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що призвело до смерті потерпілої. Згідно з українським законодавством, йому загрожує до десяти років позбавлення волі. Суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Наразі триває слідство, і чоловіка перевірять на осудність. Процесуальне керівництво у справі здійснює Ізмаїльська окружна прокуратура.

В Измаильском районе задержан мужчина по подозрению в убийстве сожительницы

Полиция Измаильского района задержала 49-летнего мужчину, которого подозревают в нанесении телесных повреждений, повлекших смерть его 51-летней сожительницы. Трагедия произошла несколько дней назад в одном из сел Сафьяновской общины.

Известно, что женщина скончалась дома после того, как между парой возникла бытовая ссора. Полицию вызвали медики, прибывшие на место происшествия, констатировали смерть потерпевшей. По предварительным данным, женщина умерла от множественных травм грудной клетки и брюшной полости, которые могли повредить внутренние органы. Окончательную причину смерти установят судебно-медицинские эксперты.

Следствие установило, что ссора между мужчиной и женщиной вспыхнула после их возвращения домой из гостей. Во время конфликта мужчина ударил сожительницу, в результате чего она упала. Затем он продолжил избивать ее руками и ногами, после чего ушел спать. Утром, обнаружив женщину без признаков жизни, он перенес ее в дом и вызвал «скорую», утверждая, что она чувствует себя плохо.

Мужчина признал свою вину во время допроса. Следователи задержали его и сообщили о подозрении в совершении умышленного тяжкого телесного повреждения, повлекшего смерть потерпевшей. Согласно украинскому законодательству, ему грозит до десяти лет лишения свободы. Суд избрал меру пресечения в виде содержания под стражей.

Сейчас идет следствие, и мужчину проверят на вменяемость. Процессуальное руководство по делу осуществляет Измаильская окружная прокуратура.

📌Сайт

📌Телеграм

📌Facebook

📌Insta