У воюючих країнах під час як і Першої, так і Другої світових воєн діяли численні обмеження і заборони, які стосувалися як економіки, так і щоденного життя цивільного населення. Вони були спрямовані на підтримку фронту, мобілізацію ресурсів, моральну дисципліну і контроль над настроями суспільства. Війна не лише точилася на фронтах, а й визначала, що можна, а що заборонено у щоденному житті.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. З АВТІВКИ НА ВЕЛОСИПЕД

Коли в 1939 році почалась війна, то першим товаром, який підлягав контролю став бензин. Усі ресурси держави спрямовувались на виробництво техніки для фронту. Нові автомобілі фактично не надходили у продаж. Та й чи до них було, коли хронічно бракувало пального, запчастин і шин? Війна цілком змінила пріоритети британської економіки; заводи переорієнтувалися на виробництво військової техніки, такої як літаки, танки і вантажівки. Утім, незначна кількість автомобілів все ще виготовлялась, але вони були доступні переважно для державних потреб і для тих, хто мав привілеї. Власники старих автомобілів продовжували ними користуватися, але обслуговування і ремонт були ускладнені через обмеження на поставку запчастин.

МОРКВА ЗАМІСТЬ ТОРТА

У січні 1940 р. в Англії була запроваджена карткова система. Продукти, одяг, пальне – все розподілялось через купони. Серед продуктів винятком був лише хліб і картопля. Міністерство продовольства здійснювало нормування і раціонування продовольства. Це була чітка й доволі прозора система розподілу. Через своє розташування Британія піддалася морській блокаді, тож чимало продуктів, передусім фруктів, зникло з прилавків магазинів. Наприклад, лимони і банани, які до війни можна було без проблем купити. Апельсини продавці намагалися продавати в першу чергу вагітним і дітям. Дефіцитом став навіть традиційний чай, який раніше доправляли до Британії з колоніальної Індії. А ось дичина не підлягала нормуванню. Якщо хтось мав змогу вполювати куріпку, дику качку або ж кролика – той був із м’ясом. Але таких було не так вже й багато, адже переважна більшість британців мешкала в містах. Каву інколи готували з сушеного кореня пастернаку, а найбільшими ласощами вважався моркв’яний пиріг.

ПИВО ЗАМІСТЬ РОМУ

У 1943 році, знову ж таки через блокаду, в Британії виникли проблеми з доставкою рому і віскі. Як відомо, ром був традиційним напоєм, який видавався британським морякам протягом століть. Спочатку в уряді подумували взагалі заборонити алкоголь, але зрештою вирішили замінити ром, який перетворився на напій еліти, на більш демократичне пиво. Тож пивбари впродовж війни не зачинялися, хоча й працювали з обмеженнями, а пиво (звісно в помірних кількостях) пили навіть і в бомбосховищах. Саме пиво мало «підтримувати хоч якусь подобу мирного життя», а також і «моральний дух населення».

САДИ ПЕРЕМОГИ, АБО «ПЕРЕМОЖНІ ГОРОДИ»

Саме під час війни модним трендом стали так звані Сади Перемоги. Подібна ініціатива діяла по обидва боки Атлантики. Особливо популярною вона була в Англії, США й Австралії. Держава всіляко заохочувала громадян вирощувати для власних потреб городину. Цим не цуралися займатись навіть члени королівської родини.

Наслідки війни відчувались у Великій Британії ще досить довго. Карткова система на продукти була подовжена до 1954 року.

КОЛИ ТЕМРЯВА – ПОРЯТУНОК

Британці ще в 1915 році, під час Першої світової, зіштовхнулися з блекаутами – повним вимкненням світла вночі для ускладнення ворожих авіанальотів. Але саме під час Другої світової війни ця проблема набула загальнонаціонального значення. Прикметно, що Британія готувалася до тривалих відключень світла і навіть проводила регулярні тренування ще з 1937 року. Німеччина робила подібне з 1935 року. З вересня 1939 до 23 квітня 1945 року Британія жила в стані постійних блекаутів.

Лише до кінця першого місяця війни внаслідок відключення електроенергії на дорогах загинули 1130 осіб. У 1941 році лікарі діагностували новий стан серед фабричних робітників у тилу: анемію через відключення електроенергії. Ще одним наслідком була депресія. У 1945-му світломаскування зняли. Шотландський школяр написав батькові, який ще перебував на фронті: «Світло горить на розі, і я грався під ним минулої ночі…»

СВІТЛОМАСКУВАННЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ

Нейтральна Швейцарія запровадила затемнення в 1940 р., але там турбувалися, щоб їх помилково не піддали бомбардуванню через темряву. В Ірландії відбулись протести, де затемнення вважали порушенням нейтралітету. У США електроенергію вимикали як на Західному, так і на Східному узбережжі. На Західному остерігалися японських бомбардувань, а на Східному – німецьких підводних човнів. Для цивільного населення відключення електроенергії було не просто запобіжним заходом; воно втілювало дух солідарності, який визначав тиловий фронт під час Другої світової війни. Нормування, контроль цін та дефіцит товарів першої необхідності стали частиною повсякденного життя, оскільки громадяни адаптувалися до вимог воєнного існування.

ЦЕНЗУРА, ПРОПАГАНДА І РОЗВАГИ

А ще в Британії, так само як і в багатьох інших країнах, діяла цензура преси і листування. Щоправда, під час Першої світової війни пропаганда була більш масштабною і відвертою. Наприклад, листи британців переглядали 5 тисяч цензорів. Однак під час Другої світової тактику «пропаганди в лоб» змінили на більш тонку й приховану. Для цього відновили міністерство інформації, яке було ліквідоване одразу ж після Першої світової й яке асоціювалося в суспільстві з нав’язливою пропагандою. Тепер воно дотримувалось балансу між психологічними прийомами і створенням враження максимальної правдивості. Головна ставка була зроблена не на брехню, а на керування акцентами, наративами і тоном. До речі, саме тому ВВС не втратило довіри населення після завершення війни. Цензура була покликана зберігати моральний дух населення і не допустити витоку інформації. Кіно, театри, паби працювали з обмеженням, прилаштовуючись до нових воєнних реалій. Наприклад, кінотеатри і театри скасували вечірні сеанси і вистави. До слова, Королівський театр Ковент-Гарден був перетворений на танцювальний майданчик.

«ЯК МОЖНА СПОКІЙНО СИДІТИ В РЕСТОРАНІ, КОЛИ НАШІ ВОЇНИ ГИНУТЬ ПІД СТАЛІНГРАДОМ?»

Якщо в Британії війна поступово звужувала побут, то в Німеччині після поразки під Сталінградом у лютому 1943-го почалася справжня «облога» зсередини – тотальна мобілізація ресурсів і моральний тиск на кожного. Міністр пропаганди нацистської Німеччини Геббельс оголосив політику «тотальної війни». Відбулась реквізиція радіоапаратури, міді, олова; у населення вилучали побутові речі на потреби армії. З’явилась трудова повинність жінок і підлітків. Якщо раніше роль жінки полягала виключно у материнстві, то тепер німкені мусили йти працювати: на фабрики, у госпіталі, протиповітряну службу. Посилився контроль над музикою, театром, мовленням. Лунали заклики закривати ресторани, кафе як «аморальні та непотрібні розкоші в час боротьби». «Як можна спокійно сидіти в ресторані, коли наші мужні воїни гинуть під Сталінградом?» – гнівно запитували деякі німці. Подібні слова можна було почитати і на плакатах. Ще перед Різдвом 1942 року Геббельс заявив про «німецьке Різдво» – тобто, тотальний аскетизм: жодних свічок, вінків із ялинкового гілля і жодних різдвяних розваг. У 1944 році традиційний запечений гусак залишився для німців спогадом – країна відчувала брак продовольства. У новорічну ніч 1944 року головною стравою в Геббельса був картопляний суп. Таким чином головний нацистський пропагандист підкреслював власний аскетизм.

ЗМІНА НАСТРОЇВ, АБО «ВИЖИВАЙ!»

Замість звичного «Хайль Гітлер!» – колись такого духопідйомного, після 1944 року німці почали вітатись інакше: «Bleib Ubring!» («Виживай!»). Вдень Берлін бомбардували американці, вночі – британці, тож більшу частину часу містяни проводили в бомбосховищах. А їх для трьохмільйонного міста було замало і вони були переповнені. Спочатку там були майже ідеальні умови: душові, туалети, навіть кімнати з медичною сестрою. Але поволі, з посиленням обстрілів, умови ставали все більш нестерпними. Особливо містяни потерпали від того, що в результаті зруйнованих водогонів припинилось водопостачання. Важкий сморід, антисанітарія були для німців справжньою мукою. Туалети закривали і навіть опечатували – там почастішали випадки самогубств. До речі, вхід до бомбосховищ найманим робітникам, представникам інших націй був заборонений. Лікарів катастрофічно не вистачало. Більшість із них було відправлено на Східний фронт. У лікарнях і госпіталях працювало чимало іноземців. Зокрема, в центральній берлінській лікарні Шаріте колектив складався з данців, українців, румунів, угорців тощо.

ДЖАЗ І ТАНЦІ ПІД ЗАБОРОНОЮ

Після поразки під Сталінградом у Німеччині були фактично заборонені публічні розваги: театральні вистави, кінокомедії. Жінкам не бажано було надягати коштовні прикраси, хизуватися дорогими речами. Остаточно заборонили джаз. Активісти з Гітлерюгенду полювали на поціновувачів свінгу. Їх ловили, голили, били й відправляли до концтаборів на «перевиховання». У лютому 1943 року були суворо заборонені танці. Нацистський пропагандист Вальтер Май-Германштадт захищав заборону: «Заборона на танці – це жест солідарності німецької молоді з фронтом». Це була фактично офіційна позиція, яку поширили в усіх регіональних виданнях. До слова, в Німеччині, так само як і в Швейцарії, й до сьогодні діє закон на заборону танців у певні дні, здебільшого під час Великого посту.

Заборона на танці під час війни діяла також у деяких інших країнах, зокрема і в Фінляндії. Її ввели з грудня 1939 року, під час радянсько-фінської війни, а тривала вона до 1944 р., до підписання Московського перемир’я. Заборона на танці в ресторанах діяла до 1948 р.

***

Історія показує: війна забирає не лише життя, а й звички, задоволення, маленькі радості. Але водночас вона вчить цінувати навіть шматок хліба чи світло лампи на розі. Українці сьогодні розуміють це, мабуть, як ніхто інший у світі.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: Imperial War Museum.