Події
У Києві обговорили стратегію розвитку нематеріальної культурної спадщини
У Національному музеї народної архітектури та побуту України відбулася публічна дискусія на тему “Стратегія розвитку нематеріальної культурної спадщини в Україні” за участі фахівців у сфері культури, представників міжнародних інституцій, митців, експертів і громадських діячів.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.
Дискусія стала частиною фестивалю “Жива культура – живий світ”, що відкриває серію заходів до Міжнародного дня нематеріальної культурної спадщини, проголошеного на 42-й сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО у 2023 році.
Модерувала захід заступниця міністра культури та стратегічних комунікацій України Анастасія Бондар.
“Наша нематеріальна культурна спадщина — це не лише пам’ять про минуле, а доказ того, що ми живі, сильні й здатні передавати цінності далі, навіть у найтемніші часи. Завдання держави — не втручатися, а допомагати: чути, підтримувати, берегти й ділитися цією живою мудрістю світу”, – зазначила Бондар.
Вона наголосила на необхідності відкритого діалогу між усіма учасниками процесу.
“Тема нематеріальної культурної спадщини значно глибша і давніша за будь-які політики чи стратегії. Тому важливо, щоб ми разом — фахівці, громади, міжнародні партнери, держава — розробили спільні рішення, що дадуть нове дихання нашій спадщині”, – підкреслила Боднар.
Перший заступник міністра культури та стратегічних комунікацій України Галина Григоренко акцентувала увагу на важливості збереження нематеріальної спадщини.

“Документування, фіксація та передача від покоління до покоління традицій різних спільнот набуває особливого значення для нас зараз, в час війни, коли носії знаходяться під фізичною загрозою знищення, розриваються традиційні звʼязки та можливість передачі знань. Тому наше спільне завдання надавати можливості спільнотам практикувати нематеріальну спадщину та популяризувати різні її прояви”, – наголосила Григоренко.
За її словами, “охорона нематеріальної спадщини — це про майбутнє, а не тільки про минуле. Саме тому подібні заходи — це не лише професійна дискусія, а й можливість об’єднати зусилля, підтримати одне одного й разом творити нові стратегії збереження і передачі традицій”.
Своєю чергою голова Представництва ЮНЕСКО в Україні К’яра Децці Бардескі висловила підтримку Україні в боротьбі за збереження своєї культури в умовах війни.
“Бути тут — це акт солідарності. Для ЮНЕСКО важливо не лише говорити про захист спадщини, а бути з тими, хто її зберігає. Конвенція 2003 року визначає три ключові напрями — документацію, передачу та інституційну підтримку, і ми раді працювати з Україною в усіх цих напрямах”, – зазначила Бардескі.
Вона також відзначила зусилля України, спрямовані на збереження традицій, і підкреслила, що включення елементів української нематеріальної спадщини до Списку ЮНЕСКО – це не лише міжнародне визнання, а й внесок у загальнолюдську культурну спадщину.
Крім того, були представлені основні положення Стратегії розвитку культури 2025–2030 років, ухваленої урядом навесні 2025 року.
Як зазначила Григоренко, документом передбачені інтеграція культури до політики національної безпеки та міжвідомча взаємодія на всіх рівнях — від громад до центральних органів влади. Зокрема пріоритетними є питання збереження локальної ідентичності, зв’язку поколінь, реінтеграції ветеранів до цивільного життя через культуру, підтримку ментального здоров’я і впровадження безбар’єрності.
Учасники обговорили здобутки і плани у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини, правові аспекти і стратегічне бачення розвитку галузі.
Як повідомляв Укрінформ, т. в. о. міністра культури та стратегічних комунікацій Тетяна Бережна обговорила з керівниками профільних структурних підрозділів обласних і Київської міської державних адміністрацій ключові завдання для сфери.
Фото: МКСК
Події
Премія Олеся Гончара оголосила номінантів
Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти оприлюднило список претендентів на здобуття літературної премії імені Олеся Гончара у 2026 році.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Держмистецтв.
Цьогоріч на здобуття премії, яку присуджують за кращі літературні твори, що утверджують ідеали гуманізму, духовні цінності українського народу, ідеї незалежності України, подали заявки 24 кандидати.
Так, у 2026 році на звання лавреата премії імені Олеся Гончара претендують:
- Ірина Белан – роман «Граппіг. Kumedno», видавничий дім «Орландо»;
- Леся Бернакевич – роман «Мужчина, з яким нічого не було», видавництво «Простір-М»;
- Галина Вердиш (літературний псевдонім Галина Верд) – збірка «Сни війни», видавництво ВД «АДЕФ-Україна»;
- Сергій Деркач – роман «Янголи бога війни», ТОВ «Гамазин»;
- Галина Дудка – збірка поезії «Світи мені сонцем», видавництво «Щек»;
- Ірина Іваськів – збірка оповідань і повістей «Євдокія», видавництво «Дружко»;
- Євген Ільїн – роман «Реліквія», видавець Федоров О. М., «Друкарський двір Олега Федорова»;
- Олександр Карпенко – роман-фентезі «Землі безсмертників», видавництво «Український пріоритет»;
- Костянтин Коверзнєв – роман «Останнє Різдво перед кінцем світу», видавництво «Терен»;
- Анжела Левченко – збірка поезії «Між вічністю і миттю на межі», ФОП Цюпак А.А.;
- Леонід Лейдерман – роман-мозаїка «Сім’я Шойхетів, або Пересипська симфонія», видавництво «Політехперіодика»;
- Євдокія Макаренко – роман «Грішна», ТОВ «Видавничий дім «Бук-Друк»;
- Олександр Мимрук – збірка поезії «Річка з назвою птаха», «Видавництво Старого Лева»;
- Інна Михайлова (літературний псевдонім Їнка Сяньчина) – збірка поезії «Ґрааль», видавничий дім «Гельветика»;
- Надія Позняк – збірка поезії «Прикордонного міста малесенький рай : життєва проза – поезія війни», видавничо-виробниче підприємство «Мрія»;
- Галина Половенко – роман «Життя як уламки скла», видавництво Ірини Гудим;
- Юлія Присяжна, упорядниця – збірник публіцистичних статтей «З глибин думками повернусь», видавництво ПАІС;
- Сергій Савюк – роман «Щоденник бойового медика», видавництво «Гамазин»;
- Людмила Смолярова (літературний псевдонім Міла Смолярова) – збірка новел «Дим», видавництво «Темпора»;
- Андрій Стебелєв – збірка нарисів «Художнє слово на Вінниччині», ПП «ТД «Едельвейс і К»;
- Анатолій Сухобрус – історична драма «Симоненків Подзвін», портал UkrDramaHub;
- Тетяна Чудновець – роман «Подоляночка. Незломима», видавничий дім «Орландо»;
- Василь Шкіря – збірка «За тиждень до весни», всеукраїнське державне видавництво «Карпати»;
- Світлана Щиголєва – поетизована адаптація трагедії «Павло Полуботок. Наказний гетьман України», видавництво «Майдан».
Розглядатиме заявки та подані твори й обиратиме лавреата Комітет з присудження премії. Про результати повідомлять на офіційному сайті Держмистецтв та на сторінках у соцмережах.
Як повідомляв Укрінформ, у 2025 році лавреаткою премії імені Олеся Гончара стала письменниця Олена Пшенична за роман «Там, де заходить сонце».
Фото ілюстративне
Фото Укрінформу можна купити тут
Події
Права на картину Марчука: суд призначив експертизу підписів
У межах розгляду цивільної справи за позовною заявою художника Івана Марчука суд призначив почеркознавчу експертизу одного із відповідачів – сина колишнього народного депутата Михайла Апостола Ігоря.
Про це йдеться в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду, яка є у розпорядженні Укрінформу.
“Призначити у цивільній справі № 607/14205/25 за позовною заявою Марчука Івана Степановича до Павленка Сергія Петровича, Синиці Михайла Миколайовича, Апостола Ігоря Михайловича, Стрипко Тамари Олексіївни про визнання недійсним ліцензійного договору, судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз”, – йдеться в ухвалі суду.
Фахівці повинні з’ясувати, чи підписи на ліцензійному (авторському) договорі №1 від 21 травня 2020 року (саме цей документ у суді вимагає визнати недійсним Іван Марчук – ред.) від імені Ігоря Апостола були виконані ним самим.
Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи надіслала до суду представниця позивача адвокат Наталія Калініченко. Вона аргументувала необхідність цієї експертизи тим, що Ігор Апостол згідно зі свідченнями сторін не був присутній під час підписання договору і не був знайомий з Іваном Марчуком ні до, ні після підписання договору.
“Після ознайомлення з клопотанням Апостола Ігоря Михайловича стороною Позивача було виявлено суттєву розбіжність між підписом на вказаному документі та підписом у оскаржуваному ліцензійному договорі. Крім того, аналіз віднайдених документів з відкритих джерел також вказує на те, що підпис Апостола Ігоря Михайловича на договорі не збігається з його реальним підписом на інших документах. Оскільки дотримання письмової форми є обов’язковою умовою укладення такого виду договору, відсутність власноручного підпису сторони свідчить про дефект форми договору, тобто недотримання обовʼязкової письмової форми, що має відповідні юридичні наслідки. Адже договір, який не підписано стороною не може вважатись укладеним”, – зазначила у своїму виступі у залі суду Наталя Калініченко.
Представниця відповідача Ігоря Апостола адвокат Оксана Притула висловила заперечення проти цього клопотання позивача. Вона зазначила, що проведення такої експертизи не пов’язано із предметом судового спору, і також повідомила, що її клієнт запевняє і підтверджує, що усі підписи в ліцензійному договорі належать йому.
“Волевиявлення на укладення такого договору в нього було, як на момент підписання, так залишається на сьогодні, є вільним і відповідало його внутрішній волі. При цьому хочу зазначити також, що суд призначає експертизу тоді, коли без призначення експертизи неможливо встановити відповідні обставини. Цю обставину можливо встановити, в тому числі, заявою мого клієнта про те, що Ігор Михайлович визнає свій підпис”, – зазначила Притула.
Згідно з ухвалою суд витребував у ряду установ (банк, відділу УДМС, ЦНАПі, ДПС) копії документів із підписами Ігоря Апостола. А також зобов’язав Ігоря Апостола з’явитися до суду для відібрання експериментальних зразків підпису в положенні стоячи та сидячи, а також надати суду у зазначений строк зразки умовно-вільних підписів (зразки підпису, виконані до відкриття провадження у справі, але пов’язані з обставинами цієї справи) і вільних підписів (підписи, не пов’язані з обставинами справи), що містяться в оригіналі документа, близьких за часом виконання підпису у ліцензійному договорі.
Як повідомляв Укрінформ, про спробу заволодінням авторськими правами на зображення його творів іншими особами Іван Марчук повідомив на своїй офіційній сторінці.
Народний депутат України VII скликання Михайло Апостол спростував наявність у нього зареєстрованих авторських прав на картини Марчука.
Тернопільський міськрайонний суд відкрив провадження у справі про визнання недійсним ліцензійного договору 11 липня 2025 року за позовною заявою Марчука. Відповідачами у справі є підписанти ліцензійного договору є Павленко Сергій Петрович, Синиця Михайло Миколайович, Апостол Ігор Михайлович та Стрипко Тамара Олексіївна.
Поліція відкрила кримінальне провадження на підставі заяви українського художника Івана Марчука за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах або організованою групою. Тривають слідчі дії.
Фото Укрінформу можна купити тут
Події
Національний музей історії отримав трипільську вазу, яку намагалися вивезти до Швейцарії
Київські митники передали до Національного музею історії України трипільську вазу V тисячоліття до нашої ери, яку намагалися вивезти до Швейцарії у міжнародному поштовому відправленні без дозвільних документів.
Як передає Укрінформ, про це Київська митниця повідомила у Фейсбуці.
Передана ваза є унікальною археологічною пам’яткою.
Як встановили експерти, такі вироби характерні для доби енеоліту. Морфологія посудини та особливості розпису дають підстави віднести її до середини V тисячоліття до нашої ери.
“Це один із тих артефактів, що дозволяє буквально доторкнутися до історії, якій понад шість тисяч років”, – зазначили в митниці.
Доки ваза очікувала рішення суду і зберігалася в митниці, Київська митниця оцифрувала її для історії.
Також митники демонстрували артефакт під час візитів іноземних делегацій.
Після завершення всіх процедур культурна цінність перейшла у власність держави і поповнила музейну колекцію.

Разом із трипільською вазою до Національного музею історії України митники передали й інші археологічні предмети. Серед них автентичні зразки підгірцевської культури V–III століть до н.е., черняхівської культури III – початку V століття, а також артефакти, поширені на території Русі у X–XIII століттях. Свого часу їх намагалися переслати до США.
“Збереження таких предметів в Україні — це внесок у науку, культуру та пам’ять про наше минуле, яка має залишатися доступною для нинішніх і майбутніх поколінь”, – підкреслили митники.

Вони зазначили, що для митниці це приклад того, як рутинна робота допомагає зберігати пам’ятки національного значення.
Передача культурних цінностей до державної частини музейного фонду України здійснюється за рішенням Експертно-фондової ради при Міністерстві культури України.
Як повідомляв Укрінформ, прикордонники Чернівецького загону спільно зі співробітниками митниці запобігли незаконному вивезенню з України бронзових скіфських наконечників і монет, що можуть становити культурну та історичну цінність.
Фото: Київська митниця
-
Суспільство1 тиждень agoСтати на військовий облік тепер можна у застосунку «Резерв+»
-
Усі новини1 тиждень agoСіамські близнючки Валерія та Каміла — що з ними не так, фото
-
Суспільство1 тиждень agoВ Ізмаїлі затримали чоловіка за підозрою у підготовці диверсії проти військових Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoв мережі з’явились фото новинки 2026 року
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе школы возобновляют очное обучение с 12 января
-
Усі новини6 днів agoЙолка вийшла заміж – що відомо
-
Одеса1 тиждень agoНаслідки нічної атаки на Одесу: пошкоджені будинки й пошуки людей
-
Політика1 тиждень agoНевизначеність в економіці викликана не допомогою Україні, а діями РФ
