Війна
Кришечки на реанімобіль: «Місто майбутнього» із сортованим пластиком та без росії
Щодня українці дивують один одного, а інколи і весь світ своїми зборами на потреби військових. Крім валюти, яку тримають щонайменше одесити на купівлю чи то росії, чи то іншої планети, залишилися ще цікаві варіанти допомоги. Наприклад, збір пластику. Завдяки проєкту громадської організації «Місто майбутнього» 11 тонн кришечок перетворилися на реанімобіль для 67 ОМБр, яка знаходиться у напрямку Бахмута. Про користь вторсировини, екологічні ініціативи та цей автомобіль для хлопців у гарячій точці для «Дайджесту Одеси» розповів координатор проєкту Владислав Михайленко — PhD в галузі екології, асистент кафедри екології та охорони довкілля Одеського державного екологічного університету, член ради молодих вчених при Одеській обласній адміністрації.
Як з кришечок з’явилась машина?
Збір розпочали 9 місяців тому. За цей час всією країною зібрали 11 тонн пластику, який передали на утилізацію. Так маленькі різноколірні шматочки пластику стали реальними грошима за які і придбали реанімобіль. Одеса зібрала близько двох з половиною тонн, майже стільки ж передали тернополяни, а інша частина надіслана партнером Новою поштою з різних регіонів України.
Владислав Михайленко: Близько 800 кілограмів зібрало невеличке місто Южне. Вони цікаво організувались, влаштували конкурс: діти збирали кришечки на спортивних майданчиках та вулиці, мили їх, а ті, хто зібрав найбільше — отримали подарунки.
Щоб зациклити економіку країни, ми вирішили реалізовувати пластик українському споживачу — одеській компанії «Вторма». Наші волонтерки сортували кришечки за кольорами, тому що загальний потік пластику коштує 5 гривень, а відсортований — зростає до 14 гривень за кілограм.
Як зазначив керівник проєкту Володимир Савченко, під час брифінгу у Media Center Ukraine — Odesa, кришечками вдалось зібрати орієнтовно 3 500 доларів, а реанімобіль коштує близько 5. На отримання повної суми потрібно б було витратити ще кілька місяців, але напрямок надто тяжкий і це авто потрібне ще на вчора. Тому потребу у грошах закрили зборами у ГО «Спільна мета».
Автомобіль у базовій комплектації має ліжко, сидіння для перевезення медичної бригади та милиці різних типів. Також Одеська обласна військова адміністрація надала всі необхідні ін’єкційні препарати та розхідні матеріали у значній кількості.
Пластик пластику — різниця!
Продукція з пластику є у всіх і використовується всіма. Але не все можна зібрати з користю.
«Цей проєкт важливий, тому що показує західним партнерам, що українці свідома нація. У будь-якій частині Європи сортування сміття — стандарт, як правильне паркування і таке ж порушення, як підвищення швидкості. Це сировина, яка знаходиться навколо нас, а ми її викидаємо. Якби вся Україна не викидала, а сортувала, то ми б такі автомобілі купували щодня», — розповів Володимир Савченко.
Владислав Михайленко: Кришечки — це найзручніший вид пластику для збору. Вони завжди чисті, маленькі і мають вагомий фінансовий еквівалент. Наприклад, пляшки, треба спресовувати, мити, а при цьому вони мають маленьку вагу і меншу фінансову цінність. Тому збирати їх важко, у нас уже був досвід.
Серед наших проєктів є «Пластик відновлює життя». Якщо долучиться багато людей — зібрані гроші, використають на розвиток інфраструктури міст, зруйнованих під час війни. Є ідеї стосовно використання пластику у асфальтових сумішах, малюванні розміток, створенні дорожніх стовпчиків. Загалом, якщо знайдемо партнерів, зможемо виробляти якісь конкретні речі. Якщо ні — будемо переводити у грошовий еквівалент.
Яке воно «Місто майбутнього»?
Ми наразі так багато говоримо про майбутнє, але це не кліше, а новорічне бажання, ціль, бажання, стимул, кнопка play на відео… Громадська організація провокує розвиток екологічних ініціатив і кажуть, що одесити досить активні. Проєкт існує з 2015 року і за цей час має кілька напрямків для свідомих містян.
Владислав Михайленко: «Спільна мета» ініціювала «Місто майбутнього», як екологічну ініціативу. Зараз ми є самостійною організацією зі своїми напрямами: «Екомаршрут», «Екотаксі», «Пластик рятує життя» та збір консервних банок на виготовлення окопних свічок. Інколи проводимо й еко-освітні заходи. До воєнного стану «Екомаршрут» працював раз на місяць, із вторгненням призупинились, а коли стало більш-менш безпечно, розпочали «Екотаксі». У цьому разі люди вказують час та адресу, ми приїжджаємо та забираємо у них вторинну сировину, за донат на розвиток проєкту. Пізніше стали робити маршрути на 4 локації, зазначаючи конкретну годину та точку у місці для збору.
Найактивніші регіони по місту: 5-а станція Великого Фонтану, Таврія Вузівський, район проспекту Шевченко. Раніше більшими були збори на Соборній площі та у парку імені Тараса Шевченко.
Серед ініціатив гарний результат отримали при виготовлені окопних свічок: ми зробили та передали близько 30 тисяч для ЗСУ. У зборах бляшанок, парафіну та картону допомагають 4 міські кафе — партнери. Тут важлива як публічна активність, так донати та інші корисні речі. На 1 свічку йде десь 500 грам, якщо вона велика. А кілограм парафіну коштує 120 гривень.
Серед наших волонтерів є люди і поважного віку, найстаршій — 84 роки. Частина приїхала через активні воєнні дії. Тут вони знайшли користь, психологічну реабілітацію, друзів, можливість відновити своє життя.
«Дайджест Одеси» поспілкувався з волонтерами різних осередків громадської організації «Спільна мета». Про Одесу розповів юрист Артем Каспарян, а з Києва долучилась режисерка Єлизавета Сміт. Читайте про про обіди, авто, медикаменти, кіно та активне волонтерство.
Україна продовжує нарощувати оборонні можливості на кордоні з Білоруссю, зважаючи на потенційну загрозу з боку цієї країни.
Про це на брифінгу в Укрінформі сказав Андрій Демченко, речник Державної прикордонної служби України.
«Цьому напрямку надається велика увага, зважаючи на підтримку Білоруссю країни-терористки Росії, яка розв’язала проти нас війну. Тому ми продовжуємо нарощувати наші оборонні можливості безпосередньо по лінії кордону, облаштовуючи в інженерному відношенні кожен клаптик нашої землі. Такі роботи ведуться по всій протяжності кордону з Білоруссю – це понад 1 тисячі кілометрів від Волині до Чернігівської області. Це і нарощення фортифікаційних укріплень, і створення й нарощення мінно-вибухових загороджень. Ці дії продовжують здійснювати підрозділи ЗСУ», – сказав Демченко.
Він запевнив, що зараз немає значної загрози з боку Білорусі, але зауважив, що Росія прагне схилити її до активнішої участі у війні проти України.
«Станом на зараз безпосередньо коло нашого кордону переміщення техніки чи особового складу ми не фіксуємо. Але, звісно, бачимо той тиск, який вчиняє Росія на Білорусь, аби доєднати її більш масштабно до війни проти нашої країни», – зазначив Демченко.
Як повідомляв Укрінформ, у Білорусі в понеділок, 18 травня, розпочалися спільні з РФ навчання військових частин з бойового застосування ядерної зброї та ядерного забезпечення.
Був переконаним пацифістом та антиавторитарієм, проте пішов захищати свою родину та країну
Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині – Кропивницький). Навчався у Центральноукраїнському науковому ліцеї.
“Жені завжди було мало знань. Змалечку відвідував танцювальний гурток, малював, запоєм читав, а у 12 років видав першу статтю. Вивчив чотири мови. Хлопець, мабуть, цікавився усім, окрім зброї”, – згадує мама Олександра Гребенюк.
З дитинства Євгеній проявляв інтерес до активізму. Був президентом ліцею, а також заступником президента дитячого самоврядування Кіровоградської області. Як представник від України їздив на збори Міжнародного Європарламенту дитячого самоврядування в Німеччині та Хорватії.
Після школи вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка. Хлопець мріяв навчатись в Харківському університеті, але попри вступ на бюджет, йому не надали гуртожитку, тому він вирішив залишитися в рідному місті. Отримав диплом бакалавра з відзнакою, після чого вступив на магістерську програму з культурології до Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
У 2018 році вступив до могилянської аспірантури. Працював над дисертацією «Альтернативні соціальні просторовості острова Танна, Республіка Вануату». Вивчав рідкісну місцеву мову та готувався до етнографічної експедиції в Океанію. Однак через пандемії коронавірусу, а згодом початок вторгнення ця експедиція так і не сталась.
У журналістику Євгеній прийшов ще в 12 років. Його перша стаття “Україна починається з родини” була опублікована в місцевій газеті. В старшому віці коло журналістських інтересів Євгенія було дуже широким. Для журналу “Спільне” він написав цикл репортажів, присвячених релігійним спільнотам Києва: крашнаїтам, рідновірам, мормонам, саєнтологам.
“Він кілька місяців спілкувався з учасниками цих течій, не повідомляючи їм, що його мета – дослідження. Найдовше ходив до неоязичників. А перед тим, як опублікувати статтю, попереджав про це. Таке мав правило. Були різні реакції. Хтось погрожував, хтось намагався переконати”, – згадує про цей досвід друг та однокурсник Ярослав Ковальчук.
Також багато писав про кіно та комікси. Читав лекції на Kyiv Comic Con. Для науково-популярного журналу “Куншт” Євгеній писав матеріали, присвячені антропології, та брав інтерв’ю у провідних світових науковців: лінгвіста Вільяма Лабова, нейропсихолога Кріса Фріта, генетика Адама Резерфорда.
Євгеній був переконаним пацифістом та антиавторитарієм. Брав активну участь в екологічних та природозахисних акціях. Був принциповим веганом. Постійно рятував тварин. У хлопця було дві кішки – Тельма і Луїза, яких він підібрав біля електрички.
“Не їв він м’яса давно і риби, він вважав, що забирати чуже життя ми не маємо права. В гуртожитку були таргани, то Женя не міг їх травити. Він казав, що не може, не буде. Коли син мешкав ще з хлопчиком, там Мирославчик був, то Мирослав, каже, хай цим займається, а я поприбираю”, – згадує мама військового.
Повномасштабне вторгнення Євгеній зустрів в гуртожитку аспірантів у Ворзелі, який майже одразу потрапив в російську окупацію. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року. Досвід двотижневого життя в окупації описав у репортажі для журналу “Спільне”. Вибравшись з окупації, Євгеній зразу намагався мобілізуватись, однак у кропивницькому військкоматі йому відмовили. Тоді протягом літа намагався знайти інші способи допомогти країні, зокрема розглядав варіант стати військовим кореспондентом, навіть записав інтерв’ю зі снайпером.
Проте, у листопаді 2022 року йому таки вдалось добровільно мобілізуватись до Сил оборони. Після вишколів на Житомирщині та у Британії Євгеній став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.
“Не сумніваюсь, що коли кажуть “таким, як ти, не місце на війні” чи “нехай воюють інші” мають на думці комплімент, може навіть вираз підтримки. Така підтримка мені не треба. У ній за самозрозуміле береться, що писання текстів, чи програм, чи зловживання словом “дискурс”, чи чим там ще займаються “такі, як я” – це вищий, елітніший (термін з царини сільського господарства) вид діяльності, ніж “просто” піти захищати свою сім’ю і місто, “всього лиш” залишитись по лікоть без руки, “тільки” стати рудою піною на гусеницях ворожого танка. Люди не діляться на сорти й породи. Люди тут діляться серветками, хлібом, набоями, водою, енергією для телефонів, рукавичками, шкарпетками, теплом тіл. Я називаю цих людей побратимами”, – писав про свої мотиви Євгеній.
Підрозділ, де служив «Веган», виконував завдання в районі Бахмута. За словами побратимів, Євгеній особисто виніс з поля бою близько 800 поранених.
Військовий загинув 22 травня 2023 року під час бойового завдання в районі Бахмута. Поховали Євгенія Осієвського 30 травня 2023 року на Далекосхідному кладовищі Кропивницького.
В пам’ять про журналіста та науковця Кіровоградська Мала академія наук організувала обласний конкурс творчих проєктів пам’яті Євгенія Осієвського. Письменник Артем Чапай присвятив його пам’яті книгу «Не народжені для війни».
У 2025 році в Кропивницькому презентували посмертну збірку коміксів Євгенія «Воїнство небесне».
Свою унікальну бібліотеку Євгеній заповів передати Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д. І. Чижевського, в якій пройшли його юнацькі роки.
“Ми були на обіді після прощання із Женею і одна його подруга сказала слова, які мені запали в душу. Вона сказала про те, що навіть буде перемога, я впевнена, але вона буде без Жені не така. І я з нею погоджуюсь. Втрачаємо найкращих…”, – говорить завідувачка відділом мистецтв ОУНБ ім. Дмитра Чижевського Світлана Ушакова, яка пам’ятає Євгенія з дитинства.
Вічна пам’ять Захисникові!
Ігор Чорний
Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський, Кіровоградська МАН, Книга пам’яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media
За матеріалами: Книга пам’яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media, Кіровоградська МАН
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Суспільство1 тиждень agoВ Україні щороку фіксують десятки випадків хантавірусу
-
Політика7 днів agoЗеленський і Навроцький обговорили потенційні контакти на найближчий час
-
Події1 тиждень agoМер Парижа опановував петриківський розпис на українському стенді до Дня Європи
-
Усі новини1 тиждень agoЄвробачення 2026 – хто може перемогти в конкурсі
-
Усі новини1 тиждень agoЗнайдено місце на Землі, де розташоване Пекло Данте: воно виявилося реальним (фото)
-
Одеса7 днів agoНебезпечне море: одесити про майбутній курортний сезон
-
Події1 тиждень agoФестиваль «Книжковий Арсенал» оголосив цьогорічну програму
-
Усі новини1 тиждень agoМастерШеф Професіонали – хто новий суддя