Сили оборони України завдали точного авіаційного удару по скупченню російських загарбників у центральній частині Гришиного.

Вночі Росія випустила по Україні 210 ударних дронів, близько 140 з яких – «Шахеди».

Інформаційний простір станом на кінець квітня 2026 року нагадує маятник, що розгойдується від повідомлень про остаточний «перелом» та перехоплення стратегічної ініціативи Силами оборони України до песимістичних тверджень про вкрай складну, ледве не критичну обстановку.

Проте реальна картина театру бойових дій є набагато складнішою, багатовимірною та позбавленою чорно-білих тонів.

Разом з експертами шукаємо відповіді на запитання: якою на сьогодні є реальна картина фронту, що відбувається на ключових напрямках, скільки нині коштує Росії один квадратний кілометр української землі та які тенденції визначатимуть травневу кампанію?

ІЛЮЗІЯ ПРОРИВУ ЧИ СТРАТЕГІЧНА СТАГНАЦІЯ: ОЦІНКА ВЕСНЯНОЇ КАМПАНІЇ

Аналізуючи загальну динаміку бойових дій у березні та квітні 2026 року, оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко зазначив, що весняна наступальна кампанія окупаційних військ не виправдала тих амбітних оперативних цілей, які ставилися перед нею у кабінетах російського Генштабу.

«Я б не говорив зараз про якийсь перелом на фронті, – наголошує він. – Натомість можна констатувати інше: для росіян нині складаються максимально несприятливі умови в зоні бойових дій для проведення весняно-літньої наступальної кампанії. Якщо оцінювати її значення загалом, то варто прямо сказати: весняна фаза фактично провалилася. Це вже можна вважати фактом. Стартовий етап, який розпочався у другій половині березня – орієнтовно з 17 числа – не дав суттєвих результатів на жодному з напрямків уздовж усієї лінії бойового зіткнення».

Експерт констатує, що росіяни виявилися неспроможними вийти за межі суто тактичних здобутків. Усі їхні просування зводяться до окупації окремих лісопосадок, відкритих полів або ж мікроскопічних населених пунктів, що складаються з кількох десятків зруйнованих будинків.

«Подібні результати абсолютно не відповідають масштабам великої загальновійськової наступальної операції, яка б мала вирішувати оперативні, оперативно-тактичні чи тим більше стратегічні завдання», – додав Коваленко.

Показовою для розуміння ситуації є безжальна до окупантів математика територіальних змін. Якщо звернутися до статистики, то у період із січня по лютий 2026 року російським військам вдалося захопити близько 231 квадратного кілометра. Далі динаміка пішла на різкий спад: з лютого по березень окупанти просунулися лише на 138 квадратних кілометрів, а з березня по квітень ця цифра склала орієнтовно 155 квадратних кілометрів.

Військовий експерт звертає увагу на разючий контраст із минулим роком: «Зараз вони займають за місяць приблизно ту ж площу, яку влітку 2025 року – у червні, липні чи серпні – захоплювали за тиждень. Тоді темпи сягали 130–150 квадратних кілометрів щотижня. Нині ж аналогічні показники розтягуються на місяць. І, судячи з усього, за підсумками квітня цифра навряд чи перевищить ті ж 150 квадратних кілометрів. Це дозволяє говорити не про перелом, а про стагнацію – причому саме з боку російських військ».

Водночас Коваленко застерігає від ейфорії: «Сили оборони України, попри успішні контратакувальні дії, що тривають із кінця січня, також поки що не організували такого прориву, який би спричинив каскадний обвал російської оборони на широкому фронті. Тому оцінки мають залишатися стриманими й раціональними».

За його словами, Україна демонструє відчутні успіхи, але це не ті успіхи, які здатні завершити війну вже цього року або кардинально змінити її хід у короткій перспективі.

«Натомість у 2026 році ми, швидше за все, спостерігатимемо процес формування передумов для майбутнього перелому – наприкінці року або вже в наступному», – підкреслив оглядач.

ГЕОГРАФІЯ ГАРЯЧИХ ТОЧОК: ПОКРОВСЬК, КОСТЯНТИНІВКА, ГУЛЯЙПОЛЕ ТА ПІВНІЧНІ РУБЕЖІ

Якщо відійти від погляду «через мікроскоп» на увесь ТБД та поглянути на конкретні ділянки фронту, вимальовується складна картина інтенсивних боїв, де тактичні успіхи чи невдачі можуть мати стратегічні наслідки. Особлива увага прикута до Донеччини та Запоріжжя.

Керівник військових програм безпеки Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук оцінює поточні дії ворога як підготовчі. За його словами, на сході та півдні російські сили намагаються вийти на оптимальні рубежі для потенційного широкого наступу, що стане можливим лише за умови наявності відповідних резервів. Якщо ж поповнення стратегічних резервів зірветься, на багатьох ділянках окупантам доведеться переходити в глуху оборону.

«Покровсько-Мирноградський напрямок на півдні Донбасу зараз є найгарячішим, – зазначає Лакійчук. – Росіяни накопичують там сили, створюючи тил для подальшого прориву нашої оборони на північ. Поки що це реалізується двома вузькими вклиненнями, які ворог намагається розширити, але безуспішно. Сили оборони діють розумно, завдаючи ударів по флангах, через що задум противника зривається. У підсумку їм доводиться кидати все нові й нові сили в ці вузькі проходи».

Олександр Коваленко підтверджує ці висновки, вказуючи, що обстановка в Покровсько-Мирноградська агломерації опинилася у фазі стагнації. Ворогу критично складно повністю заблокувати Мирноград та встановити тотальний контроль над північними районами Покровська. Відповідно, прорив на Добропілля чи відкриття Дружківського напрямку наразі виглядають малоймовірними. «Це пояснюється високою концентрацією сил і засобів з обох боків… За таких умов будь-яке різке просування з глибоким вклиненням у бойові порядки противника несе ризик швидкого «перерізання» цього виступу», – пояснює аналітик.

Костянтинівка та Слов’янсько-Краматорська агломерація формують наступний епіцентр протистояння. Російське угруповання не полишає спроб прорватися на Часовоярські висоти. Як зазначає Павло Лакійчук, тривають спроби фронтального наступу на всю агломерацію, однак українські Сили оборони системно діють по флангах, нівелюючи задуми ворога зайти з півночі.

Військовий оглядач Денис Попович окреслює стратегічний задум противника: захопити цю ключову агломерацію до кінця літа. Наступ ведеться зі східного напрямку (від окупованого торік Сіверська) та з півдня.

«Костянтинівка – це «південна брама» до Слов’янська та Краматорська. У разі захоплення Костянтинівки загроза буде з півдня для цієї агломерації. І згори в нас Лиман, – аналізує експерт. – Якщо ворог захопить Лиман, то він так само з півночі буде загрожувати безпосередньо Слов’янську. Але на Лимані в них ситуація не змінюється вже протягом останнього місяця. Ми там тримаємо оборону і здобутків у ворога там немає. Так, росіяни хочуть захопити Слов’янсько-Краматорську агломерацію до кінця літа, але на мій погляд, їм це не вдасться, зважаючи на їхні нинішні темпи наступу і скільки вони втрачають свої військовослужбовців».

Щодо важливості утримання цього регіону Попович зауважує: «Цей район укріплювався з початку антитерористичної операції, тобто з 2014 року… І саме тому цю місцевість не можна втрачати, бо ворог її може «гризти» роками. Теоретично він може її захопити… Але ми кажемо про співвідношення «ціна-якість». На мій погляд, при нинішніх тенденціях ворог може витратити на це роки».

На південному театрі бойових дій, зокрема на Гуляйпільському та Олександрівському напрямках, які експерти розглядають як єдину ділянку, інтенсивність боїв поступається лише Покровську. За словами Олександра Коваленка, ворог зосередив тут значні сили (підрозділи 5-ї загальновійськової армії, елементи 29-ї та 36-ї армій), діючи на вузькому відрізку близько 15 кілометрів фронту. Мета – прорватися в район Гуляйпільського, вийти за межі Залізничного у міжріччя Гайчура та Верхньої Терси, формуючи плацдарм для майбутнього наступу на Запоріжжя. Українській стороні важливо своєчасно перекрити цю ділянку ресурсами.

Павло Лакійчук уточнює, що ворог намагається обійти фланг Оріхівського вузла. Мета росіян зараз полягає не в швидкому захопленні Оріхова, а у максимальному просуванні на захід через тил нашої укріпленої лінії, щоб розширити зону наступу. «Тут точаться важкі зустрічні бої, де Сили оборони постійно контратакують, стримуючи ворожі резерви», – наголосив він.

МАТЕМАТИКА СМЕРТІ: СКІЛЬКИ «КОШТУЄ» КВАДРАТНИЙ КІЛОМЕТР У 2026 РОЦІ

Ключовою характеристикою нинішньої стадії війни стала феноменальне, майже індустріальне масштабування російських втрат. Застосовуючи тактику, що спирається на приблизно 200 штурмових дій щодоби, російське командування зробило безальтернативну ставку на піхотну компоненту. Ця «м’ясна» стратегія має свою чітку ціну, яка неухильно зростає.

«Сьогодні російські окупаційні війська демонструють вкрай високі втрати у співвідношенні до здобутого територіального результату, – констатує Олександр Коваленко. – Наприклад, за третій тиждень квітня росіяни захопили близько 41 квадратного кілометра території України, втративши при цьому 7480 осіб особового складу. Це дає співвідношення приблизно 182 втрати на 1 квадратний кілометр – фактично, еквівалент двох із половиною рот, «покладених» за кожен «квадрат» просування».

Другий тиждень квітня продемонстрував дещо меншу густину втрат (122 особи на квадратний кілометр), проте загальна ретроспектива виглядає для армії РФ катастрофічно. Аналіз офіційних даних свідчить про стійку тенденцію до зростання цього кривавого показника. Якщо у січні-лютому 2026 року ціна окупації становила 137 убитих та поранених на кожен квадратний кілометр (при 231 км² захоплених територій і 31 710 втрат), то вже у лютому-березні вона стрибнула до 189 тіл на квадратний кілометр. Березень-квітень закріпив цю тенденцію на рівні 209 «голів» за один «квадрат».

Коваленко прогнозує, що за фінальними підсумками квітня ця цифра може надійно закріпитися на рубежі 200 осіб: «Якщо порівняти це з темпами 2025 року, стає очевидним, що швидкість російського просування впала майже в 4 рази при збереженні ідентичних або навіть вищих показників втрат».

Експерт пояснює цю інфляцію втрат зміною самої парадигми російських наступальних операцій. Після кризи бронетехніки, яка загострилася у 2023-2024 роках, та виснаження запасів основних бойових танків і ББМ, російська армія з 2025 року остаточно перейшла на «піхотну модель».

«У 2026 році ця тенденція лише поглиблюється. Йдеться вже не просто про «війну м’ясом», а про наступний етап ресурсної кризи – дефіцит артилерії як одного з ключових інструментів ведення бойових дій, – попереджає військовий оглядач. – У такій конфігурації російські наступальні дії, якщо вони триватимуть, дедалі більше виглядатимуть як поєднання «людина плюс дрон»… Тобто максимальне використання живої сили в поєднанні з масовим застосуванням безпілотників. І це, своєю чергою, підводить до ще одного важливого висновку. За наявної моделі ведення війни Росія дедалі більше залежить від людського ресурсу. А отже без масштабніших мобілізаційних заходів їй буде дедалі складніше компенсувати втрати, щоб спробувати утримати інтенсивність бойових дій на поточному рівні».

Ситуацію ускладнює і зниження темпів прихованої мобілізації у РФ.

Журналіст і військовослужбовець Павло Казарін зазначає, що мотиваційний фінансовий ресурс Кремля дає збої. «Кількість нових контрактників у Росії знизилася на 20% порівняно з аналогічним періодом минулого року: замість 90 тисяч осіб за перший квартал армія РФ отримала лише 70 тисяч, незважаючи на постійне зростання грошових виплат», – зауважує він.

ТРАВНЕВІ ПЕРСПЕКТИВИ: КУДИ ЗМІСТИТЬСЯ ФОКУС ВІЙНИ

Прогнозуючи розвиток подій у травні, аналітики відзначають, що глобальних оперативних сюрпризів очікувати не варто: російське командування продовжуватиме тиснути на вже відомі больові точки, намагаючись конвертувати свої кількісні переваги в бодай якісь тактичні результати. Олександр Коваленко чітко окреслює пріоритетні зони для ворога на кінець весни.

«Основні напрямки активності російських окупантів достатньо чітко окреслені, – зазначає оглядач. – У першу чергу це Гуляйпільський напрямок. Далі – Покровсько-Мирноградська агломерація, Костянтинівка, східний фланг Слов’янсько-Краматорського плацдарму, а також Куп’янський напрямок».

Другорядними, за словами експерта, залишатимуться Лиманський напрямок (із намірами ворога вийти на лівий берег Осколу), а також Степногірський та Оріхівський плацдарми. Водночас Коваленко акцентує на загрозі вздовж державного кордону у Сумській, Харківській та, можливо, Чернігівській областях. Аналітик пояснює, що російському диктатору нині подобається стратегія «вигризання» дрібних прикордонних сіл. Оскільки вздовж кордону існують сотні населених пунктів, які фізично неможливо наситити потужними гарнізонами, російські ДРГ продовжать рейдові дії, використовуючи це як інструмент інформаційно-психологічного тиску для компенсації провалів на основному фронті.

«Саме тому в травні вони, найімовірніше, зосередяться на досягненні хоча б обмежених результатів оперативного або оперативно-тактичного рівня. Один із ключових сценаріїв – спроба розпочати повноцінні міські бої за Костянтинівку, – прогнозує Олександр Коваленко. Він додає, що окупанти намагатимуться реалізувати тактику інфільтрації у промислові та південні зони міста, копіюючи модель, яку застосовували біля Покровська. Паралельно вони не полишать спроб закріпитися біля Куп’янська, намагаючись матеріалізувати свої торішні пропагандистські заяви про «захоплення» цього міста.

Головний ударний акцент, на думку Коваленка, буде зміщено на Гуляйпільський напрямок, де росіяни докладатимуть зусиль для створення умов під ширший наступ. «Водночас агломерація Покровськ-Мирноград з високою ймовірністю перебуватиме у стані стагнації без різких динамічних змін», – зазначив військовий експерт.

Резюмуючи оперативну ситуацію, керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005-2010 роках, генерал армії Микола Маломуж підкреслює успішність української оборонної стратегії.

«Сили оборони України зараз вийшли на правильну модель по всіх секторах, включаючи Покровсько-Мирноградський, Костянтинівський і особливо Гуляйпільський напрямки, – каже Маломуж. – Вони найгарячіші сьогодні, найважчі для відбиття ворожих атак, але й найуспішніші в плані знищення військ противника».

***

Квітень 2026 року фіксує перехід російсько-української війни у фазу граничного виснаження ворожого наступального потенціалу. Відсутність стратегічного прориву, різке падіння площі захоплених територій при одночасному катастрофічному зростанні ціни за кожен квадратний кілометр (до понад 200 знищених окупантів) свідчать про те, що ставка Кремля на «піхотні хвилі» не спрацьовує.

Водночас Сили оборони України, хоч і не мають наразі ресурсу для глобального контрнаступу, але успішно реалізують стратегію асиметричного перемелювання ворожих резервів.

Наступні місяці, зокрема очікувані важкі бої за Костянтинівку та стримування ворога під Гуляйполем, вимагатимуть колосальної витримки, проте математика втрат невблаганно грає проти російської військової машини.

Перелому поки не сталося, але стагнація агресора стає очевидним та незворотним «медичним» фактом.

Мирослав Ліскович. Київ