Connect with us

Війна

Ми переживаємо кризу, яка вже затягується: Олексій Чорний про роботу гуманітарного штабу Одеської області

Published

on

Обласний гуманітарний штаб збирає інформацію у населення та ВПО, шукає донорів, отримує та розподіляє гуманітарну допомогу між громадами, координує величезну кількість людей, а це: інші штаби, громади, органи самоврядування та влади, військове командування, волонтери. Його створили при Одеській ОВА розпорядженням від 1 березня 2022 року. За цей час змінилось багато аспектів, самі запити, потреби, організації, які надають допомогу. І ресурсів ніколи не буде достатньо. Більше про співпрацю з міжнародними організаціями, працевлаштування ВПО, настрої всередині у інтерв’ю “Дайджест Одеси” розповів очільник координаційного гуманітарного штабу Одеської області — Олексій Чорний.

Які наразі запити від населення та ВПО є найважливішими, яким чином йде підготовка до холодного сезону?

Запити найрізноманітніші та залежить все від того, хто запитує. Комунальні установи: лікарні, школи, інтернати, геріатричні центри потребують обігрівачів, енергоносіїв та ремонтів. Це ж потрібно і колективним центрам, в яких живуть внутрішньо переміщені особи, а також: постільна білизна, ковдри, подушки, матраци, ліжка, зимовий одяг та інше. Є випадки, коли ВПО живуть в приватних будинках, тому вони можуть хотіти ремонтів. Але в цьому випадку бажання щось отримати і можливість це зробити — не сходяться.

Ключова завдання зараз — визначити пріоритет і допомогти тим кому це потрібно першочергово. А потім вже щось залишиться — розподіляти серед інших.

Війна ресурсів: чи вистачатиме їх надалі, яку тенденцію можна спостерігати всередині?

Змінюються організації, які надають гуманітарну допомогу. У перші місяці після вторгнення це були звичайні люди, які збирались самостійно, щось закуповували, приносили з дому. Було дуже багато релігійних організацій, які по церквах збирали гроші чи все необхідне. А також перші вантажівки активно організовували діаспори українців в усіх європейських країнах. То зараз зайшли такі великі, системні організації, серед яких агенції ООН, міжнародні неурядові громадські організації та інституції, в яких є бюджет, штат і певні процедури. Вони вже просто по-іншому підходять до цих процесів: шукають партнерів, визначають потребу. Хтось з них закуповує необхідне на території України, ми цьому дуже раді та надаємо контакти наших виробників. А хтось може завозить з-за кордону.

Фото: Координаційний гуманітарний штаб Одеської області

Об’єми допомоги в цілому впали. Багато організацій, які виникли через вторгнення та займались гуманітарними потребами навесні, просто зачинились, бо немає що роздавати. Залишились тільки великі фонди, громадські організації, штаби в громадах і безпосередньо ті у кого це частина посадової інструкції: “забезпечення гуманітарних потреб в межах певної територіальної одиниці”. Тому ресурсів ніколи не буде достатньо — це факт.

Як організована робота з міжнародними донорами?

Зараз головне питання: хто отримує ці ресурси? На жаль за всіма процедурами, які є в ООН (і ми про це говоримо аж до рівня керівника представництва ООН в Україні та навіть виходимо на світовий рівень), кошти отримують тільки організації, які відповідають певним критеріям. Наприклад, організація має існувати три роки, в неї є досвід отримання грантів не менше ніж на якусь суму і від кількох донорів. Такі критерії скорочують список до якогось мінімуму. Адже в Україні таких організацій мало. Виходить так, що всі ці кошти отримують одні й ті самі люди, яких просто фізично недостатньо для того, щоб ефективно ці ресурси використати.

До того, оскільки ми допомагаємо нашій державній адміністрації, то ми бачимо що держава взагалі нічого не отримує. На прикладі ООН, яка заявляє, що виділить 4,2 млрд доларів, але хто їх отримає? Держава, згідно з цими процедурами, які ми бачимо, не може їх отримати. Отже, всі кошти йдуть через громадські організації, що, як на мене, є певним викривленням, тому що держава несе відповідальність і з неї можна спитати, а громадська організація — добра воля і претензій якихось пред’явити їм не можна. ГО повинні відзвітувати куди вони витратили кошти, а наскільки було ефективно це чи вчасно, чи відповідало це поточним потребам? Якихось конкретних претензій пред’явити не можна.

Просувається програма з працевлаштування ВПО, чи є значні зсуви з цього питання?

Станом на 1 вересня на обліку в Одесі перебуває 91 257 внутрішньо переміщених осіб, за даними Одеської міської ради.

Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб — найбільша проблема, яка зараз системно ще не вирішується. У нас була низка проєктів з цього питання і плануємо, напевно, наступного місяця взятись за це. Наші активісти робили ярмарку вакансій, ми дуже ретельно вивчали наявні пропозиції серед приватних кадрових агенцій, державних представництв з питань працевлаштування, центрів перекваліфікації, аби сформувати можливості які зараз є. Це найбільша проблема тому що ми не бачимо в Україні людей, які голодують, чи ходять немитими і т.д. Загалом, всім всього вистачає, комусь більше, комусь менше. Але ми точно побачимо десятки й сотні тисячі людей, які безробітні.

Коли ми бачимо в чергах біля пунктів видачі людей працездатного віку, які змушені стояти і брати цей продуктовий набір, чи гігієнічний набір, чи одяг — то це дуже сумно виглядає. Коли це роблять люди пенсійного віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю — окей, адже від них ми не можемо вимагати йти працювати й не можемо особливо на це розраховувати. Але коли людина цілком здорова, може і хоче, але не знає де знайти роботу — оце є проблемою. Ми цю тему підіймаємо на державному рівні та перед донорами і на жаль більшість з них говорить: ми до цієї теми повернемось навесні. Але до весни ситуація тільки погіршиться. Крім наших, які втрачають роботу, є ще українці, які виїхали за кордон і починають повертатись. І теж вони стають в ту ж чергу безробітних людей. Сподіваємось, що трошки вдасться зрушити і цього року зробити якісь ініціативи, які допоможуть людям працевлаштуватись вже зараз.

Які настрої всередині штабу та як змінилась робота за цей час?

Волонтерів насправді поменшало. Якщо у травні-червні у нас було понад 200, то зараз вже близько 130. Зменшилась кількість людей, бо немає ніякої оплати, вони втомились, треба працювати знов-таки. І вони з різних причин відходять вже від активності. Ми спробуємо якось це питання вирішити, щоб трошки їх підтримувати фінансово. Але знов таки питання: де знайти ці ресурси?

Робота ускладнюється, тому що дуже багато паперової роботи. Щоб все було законно, у правових межах і співробітники не боялись мати справу з гуманітарною допомогою, треба належним чином все оформлювати. Приймати вантажі, ставити на облік, заводити в систему, оформлювати необхідним чином документи. А потім, коли ми робимо розподіл — то те ж саме, але тільки з передачі. Треба організувати логістику, склади та інше. Тобто роботи менше не стає — це факт. І ми розуміємо, що навіть після завершення бойових дій, щонайменше рік питання гуманітарної допомоги будуть актуальними.

Ми переживаємо певну кризу, яка вже затягується. Щодо нашого статусу, то в нас немає ні рахунку, ні юридичної особи, але при цьому є купа зобов’язань, зон відповідальності. Звичайно, ми ці питання підіймаємо і на державному рівні: сформували пропозицію щодо реєстрації державних установ, тобто гуманітарні штаби в усіх областях, не тільки в Одеській. Ми і з нашою адміністрацією обговорюємо, яким чином ми можемо підтримати людей і забезпечити ресурси, в тому числі приміщення в якому ми знаходимось. Власник надав його безкоштовно, але це не може тривати постійно.

Роботи стало більше, людей стало менше, а проблем — поки що не зменшилось.

Контакти штабу:
Тел: 0800 333 125
Пошта: [email protected]

Нагадаємо, що в Одесі працює Координаційний центр допомоги ВПО з Луганської області.

Війна

Пам’яті художника-кераміста, добровольця Віталія Киркач-Антоненка (позивний «Красивий»)

Published

on


Пішов боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення, хоча мав «білий квиток»

2 лютого 2026 року в Києві відбувся чин перепоховання солдата Віталія Киркач-Антоненка, який загинув у листопаді 2022 року і був похований у Слов’янську. Тепер дружина Наталя з донькою Віталіною зможуть регулярно відвідувати місце спочинку рідної людини. 

***

Віталій народився 15 лютого 1987 року у Слов’янську Донецької області. Після закінчення школи в селі Майдан Краматорського району вищу освіту отримав у Донецькому національному університеті імені Василя Cтуса, де вивчав біофізику. 

Хлопець завжди був свідомим українцем та долучився до патріотичного руху ще від часів Помаранчевої революції. У студентські часи він був активістом ВО «Свобода». А після навчання вже у Слов’янську займався розбудовою українського патріотичного руху. Віталій разом із дружиною Наталею виготовляв ексклюзивні глиняні та порцелянові прикраси у власній студії та продавав їх за кордон. Частину коштів вони спрямовували на допомогу українським захисникам АТО/ООС. 

Напередодні повномасштабного вторгнення РФ чоловік передчував цю війну і вже тоді хотів потрапити у військо. 

«Ані бойового, ані армійського досвіду до 24 лютого в мене не було. У 2014-2015 роках я займався волонтерською діяльністю… Насправді я зголосився піти у військо ще 16 лютого… Я аналізував українські та міжнародні новини, стежив за перебігом подій. Було зрозуміло, що вторгнення московії таки відбудеться… На той момент у мене був так званий «білий квиток», і я хотів його якимось чином анулювати – ще раз пройти лікарську комісію, аби мене визнали повністю придатним для служби», – розповідав Віталій в останньому інтерв’ю тижневику ВО «Свобода». 

За його словами, він пройшов всіх лікарів, просив визнати себе придатним до служби, прийшов в місцеву ТРО, але там його відправили додому і згадали про нього тільки 24 лютого. Тоді зв’язалися, спитали про службу, і він погодився, висловив бажання воювати. Відвіз дружину до батьків, зібрав рюкзак, та з 26 лютого вже був у ЗСУ. 

Віталій став солдатом, стрільцем військової частини А7272.  

«У перший день повномасштабної війни Віталій пішов боронити нашу країну. Україна та любов і служіння їй були завжди для нього на першому місці», – писала у Фейсбуці дружина.

Віталій воював на території рідного краю, і там під час риття окопів він та його побратими знайшли цінні археологічні знахідки. «Ми копали окопи на території древнього городища, яке розташоване в селі Маяки Краматорського району. Там проходила лінія фронту. Ми там окопувались і знайшли цінні археологічні знахідки – тисячолітні жорна, кераміку, численні знаряддя праці. За попередніми висновками, вони датуються IX-XIII… Зрештою друзі-археологи підтвердили давність цих артефактів. Всі знайдені речі ми передали в музей», – розповідав Віталій. 

Доброволець загинув 9 листопада 2022 року на Сватівському напрямку, і спочатку був похований у рідному Слов’янську. 

«Вчора в бою з ворогом загинув мій безмежно коханий чоловік, мужній воїн, громадський діяч Віталій Киркач-Антоненко… Вітасик залишив мені найголовніший подарунок, який тільки може бути в цьому світі – маленьку дитинку, яка живе в мені. Сподіваюсь, через пів року вона народиться і подивиться на мене його добрими і ніжними батьківськими очима. Дякую всім за співчуття та підтримку. За тебе, моє кохання, помстяться хоробрі воїни нашої любої України», – повідомила у Фейсбуці Наталя. 

19 травня 2023 року вона народила доньку, яку назвала на честь чоловіка – Віталіною. 

«Я народила донечку від коханого вже після його загибелі і я можу з впевненістю сказати, що це неймовірна підтримка. Ти живеш заради дитини і її майбутнього, вчишся знову радіти і посміхатися», – поділилася жінка. 

Всі, хто знав Віталія, згадують його добрими словами і дякують за мужність, патріотизм, за захист. 

Олексій Юков, керівник пошукової групи «Плацдарм», яка займається пошуком загиблих і зниклих безвісти військових, написав: «Минуло вже три роки, як ти загинув, Віталя!!! Загинув, захищаючи свій край, свою родину, свою Україну!!! Дуже шкода… І твої діти ростуть без тебе, друже!!! Але вони є завдяки тобі і незламності твоєї коханої… Завжди згадую останню зустріч з тобою. Один позитив. Дякуємо, друже, що був і є поруч!!! Вічна Шана та Повага!!!. Родині твоїй нехай буде здоров’я та злагода, бо ти їх захищаєш навіть зараз!!!». 

Друг родини Ірина Солошенко пам’ятає Віталія та дякує йому за захист, за те, що він був: «Позивний «Красівий». Три роки. Ти не побачиш, як росте твоя донька, яка народилася після твоєї загибелі. Але маю надію, там де ти є – ти знаєш, яка вона гарна, мила дівчинка. Як важко Наталі. Як важко твоїм рідним без тебе. Але дякую, що був і захистив нас. Думаю, колись побачимося. Бережи з неба своїх дівчат. Вони у тебе чудові!». 

Через те, що фронт наближається до Слов’янська, Наталя організувала перепоховання Віталія. Могилу ексгумували та перевезли останки до Києва. Тепер з усіма військовими почестями його поховали вдруге, вже 2 лютого, на Совському цвинтарі. 

«Коли ми поховали його в Слов’янську, Україна звільняла території, і ми думали, що війна скоро закінчиться. Але лінія фронту постійно наближається, і я боялася, що Віталій може опинитися під окупацією… Це було дуже важко емоційно. Але це було правильне рішення. Було б набагато важче залишити його, знати, що він залишився», – пояснила Наталя. 

Ірина Солошенко, яка була на перепохованні, зізналася, що це дуже важко витримати вдруге, але «тепер він ближче, тепер до нього можна буде привести Віталінку, яка як дві крапельки схожа на татка, якого ніколи не бачила». 

Пам’ять Захисникові!

Олена Колгушева 

Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Киркач-Антоненко, Фейсбук-сторінка Nataliya Kyrkach-Antonenko

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Наступ на Костянтинівку — як виглядає ключова дорога до українського міста

Published

on


Українські військові продовжують утримувати оборону Костянтинівку на Донеччині. Водночас російські окупанти намагаються перерізати логістику Сил оборони.

Фотокореспонденти Костянтин та Влада Ліберови у своєму Instagram показали, як виглядає дорога між Дружківкою та Костянтинівкою, яку вони називають “Дорогою смерті або життя”.

Над усією дорогою встановлені антидронові сітки. Водночас у самій Костянтинівці активно працюють дрони.

“Спалені автівки, техніка, НРК з водою та їжею, які так ніколи не доїхали до позицій — результати роботи російських FPV-дронів. Військові заходять і виходять з міста пішки, а сама дорога устілена тисячами гільз”, — йдеться в пості.

Водночас автори відзначають, що попри постійну роботу дронів, є також втрати серед особового складу Сил оборони, зокрема було поранено артилериста, на позиції до якого мали вирушити для зйомки.

Раніше Фокус розповідав, що росіяни, намагаючись перерізати логістику Сил оборони, підірвали дамбу неподалік населеного пункту Осикове в Донецькій області. Наслідком стало підтоплення місцевості, де вода дійшла до дороги Дружківка-Костянтинівка, перетворивши ділянку на “суцільне болото” і проїзд туди наразі неможливий.

Раніше Фокус пояснював, як туман і опади наприкінці січня допомогли російським військам просочитися повз українські позиції в Костянтинівку.

Військовий експерт Костянтин Машовець попереджав, що російські війська провели всю підготовчу роботу з оточення всієї Костянтинівсько-Дружківської агломерації, через що існує реальна загроза, що захопити ці міста ворог зможе відносно легко і відносно “дешево”.





Джерело

Continue Reading

Війна

На фронті від початку доби

Published

on

Між Силами оборони України та російськими військами з початку доби відбулися 120 бойових зіткнень. Підрозділи Збройних сил України проводили активні дії та мали певні успіхи на Північно-Слобожанському і Курському напрямках.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 26 лютого, передає Укрінформ.

Росіяни завдавали артилерійських обстрілів по Хрінівці, Будо-Вороб’ївській, Михальчиній-Слободі Чернігівської області; Нескучному, Товстодубовому, Рогізному, Ходиному, Волфиному, Бачівську, Іскрисківщині, Кучерівці, Брусках, Кислій Дубині, Слободі Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках росіяни здійснили одну атаку. Ворог завдав трьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 54 обстріли, зокрема три – з реактивних систем залпового вогню. Підрозділи Збройних сил України проводили активні дії, мали певні успіхи.

На Південно-Слобожанському напрямку ворог 12 разів атакував у районах Стариці, Піщаного, Нестерного, Чугунівки та у напрямках Зеленого, Охрімівки. Два боєзіткнення тривають.

На Куп’янському напрямку ворог чотири рази атакував у районі Кругляківки та в бік Курилівки, Богуславки, Новоплатонівки.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили десять атак загарбників в районі Новоселівки та у бік Червоного Ставу, Новоєгорівки, Дробишевого, Ставків та Лимана. Один бій триває.

На Слов’янському напрямку українські оборонці відбили сім спроб загарбників просунутися вперед у районах Ямполя, Закітного та у бік Рай-Олександрівки.

На Краматорському напрямку російські загарбники здійснили одну атаку в районі Оріхово-Василівки.

На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 15 наступальних дій у районі Олександро-Шультиного, Щербинівки та у бік Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки, Новоплатонівки. Одна атака триває.

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 36 спроб потіснити оборонців у районах Родинського, Покровська, Котлине\ого, Молодецького, Удачного, Муравки, Філії та у бік Білицького, Шевченка, Гришиного, Сергіївки, Новопідгороднього. Чотири атаки тривають.

На Олександрівському напрямку агресор атакував сім разів у районах Тернового, Злагоди та у бік Вербового та Вишневого. Авіаударів зазнали Іванівка, Олександроград, Маломихайлівка, Писанці.

На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак у районі Гуляйполя та у бік Залізничного, Староукраїнки, Гіркого, Варварівки, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Чарівного. Ще одна атака триває. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі, Терсянці, Зеленому, Шевченківському, Воздвижівці, Долинці, Копанях.

На Оріхівському та Придніпровському напрямках ворожих наступальних дій не зафіксовано.

Читайте також: Сили спецоперацій заклали в російському тилу вибухівку та підірвали маршрут просочування ворога

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці наразі не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, Міньківка, Різниківка, Ямпіль і Закітне Донецької області залишаються під контролем Сил оборони України, попри заяви росіян про їх нібито захоплення.

Фото: Генштаб ЗСУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.