Війна
Ми переживаємо кризу, яка вже затягується: Олексій Чорний про роботу гуманітарного штабу Одеської області
Обласний гуманітарний штаб збирає інформацію у населення та ВПО, шукає донорів, отримує та розподіляє гуманітарну допомогу між громадами, координує величезну кількість людей, а це: інші штаби, громади, органи самоврядування та влади, військове командування, волонтери. Його створили при Одеській ОВА розпорядженням від 1 березня 2022 року. За цей час змінилось багато аспектів, самі запити, потреби, організації, які надають допомогу. І ресурсів ніколи не буде достатньо. Більше про співпрацю з міжнародними організаціями, працевлаштування ВПО, настрої всередині у інтерв’ю “Дайджест Одеси” розповів очільник координаційного гуманітарного штабу Одеської області — Олексій Чорний.
Які наразі запити від населення та ВПО є найважливішими, яким чином йде підготовка до холодного сезону?
Запити найрізноманітніші та залежить все від того, хто запитує. Комунальні установи: лікарні, школи, інтернати, геріатричні центри потребують обігрівачів, енергоносіїв та ремонтів. Це ж потрібно і колективним центрам, в яких живуть внутрішньо переміщені особи, а також: постільна білизна, ковдри, подушки, матраци, ліжка, зимовий одяг та інше. Є випадки, коли ВПО живуть в приватних будинках, тому вони можуть хотіти ремонтів. Але в цьому випадку бажання щось отримати і можливість це зробити — не сходяться.
Ключова завдання зараз — визначити пріоритет і допомогти тим кому це потрібно першочергово. А потім вже щось залишиться — розподіляти серед інших.
Війна ресурсів: чи вистачатиме їх надалі, яку тенденцію можна спостерігати всередині?
Змінюються організації, які надають гуманітарну допомогу. У перші місяці після вторгнення це були звичайні люди, які збирались самостійно, щось закуповували, приносили з дому. Було дуже багато релігійних організацій, які по церквах збирали гроші чи все необхідне. А також перші вантажівки активно організовували діаспори українців в усіх європейських країнах. То зараз зайшли такі великі, системні організації, серед яких агенції ООН, міжнародні неурядові громадські організації та інституції, в яких є бюджет, штат і певні процедури. Вони вже просто по-іншому підходять до цих процесів: шукають партнерів, визначають потребу. Хтось з них закуповує необхідне на території України, ми цьому дуже раді та надаємо контакти наших виробників. А хтось може завозить з-за кордону.

Об’єми допомоги в цілому впали. Багато організацій, які виникли через вторгнення та займались гуманітарними потребами навесні, просто зачинились, бо немає що роздавати. Залишились тільки великі фонди, громадські організації, штаби в громадах і безпосередньо ті у кого це частина посадової інструкції: “забезпечення гуманітарних потреб в межах певної територіальної одиниці”. Тому ресурсів ніколи не буде достатньо — це факт.
Як організована робота з міжнародними донорами?
Зараз головне питання: хто отримує ці ресурси? На жаль за всіма процедурами, які є в ООН (і ми про це говоримо аж до рівня керівника представництва ООН в Україні та навіть виходимо на світовий рівень), кошти отримують тільки організації, які відповідають певним критеріям. Наприклад, організація має існувати три роки, в неї є досвід отримання грантів не менше ніж на якусь суму і від кількох донорів. Такі критерії скорочують список до якогось мінімуму. Адже в Україні таких організацій мало. Виходить так, що всі ці кошти отримують одні й ті самі люди, яких просто фізично недостатньо для того, щоб ефективно ці ресурси використати.
До того, оскільки ми допомагаємо нашій державній адміністрації, то ми бачимо що держава взагалі нічого не отримує. На прикладі ООН, яка заявляє, що виділить 4,2 млрд доларів, але хто їх отримає? Держава, згідно з цими процедурами, які ми бачимо, не може їх отримати. Отже, всі кошти йдуть через громадські організації, що, як на мене, є певним викривленням, тому що держава несе відповідальність і з неї можна спитати, а громадська організація — добра воля і претензій якихось пред’явити їм не можна. ГО повинні відзвітувати куди вони витратили кошти, а наскільки було ефективно це чи вчасно, чи відповідало це поточним потребам? Якихось конкретних претензій пред’явити не можна.
Просувається програма з працевлаштування ВПО, чи є значні зсуви з цього питання?
Станом на 1 вересня на обліку в Одесі перебуває 91 257 внутрішньо переміщених осіб, за даними Одеської міської ради.
Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб — найбільша проблема, яка зараз системно ще не вирішується. У нас була низка проєктів з цього питання і плануємо, напевно, наступного місяця взятись за це. Наші активісти робили ярмарку вакансій, ми дуже ретельно вивчали наявні пропозиції серед приватних кадрових агенцій, державних представництв з питань працевлаштування, центрів перекваліфікації, аби сформувати можливості які зараз є. Це найбільша проблема тому що ми не бачимо в Україні людей, які голодують, чи ходять немитими і т.д. Загалом, всім всього вистачає, комусь більше, комусь менше. Але ми точно побачимо десятки й сотні тисячі людей, які безробітні.
Коли ми бачимо в чергах біля пунктів видачі людей працездатного віку, які змушені стояти і брати цей продуктовий набір, чи гігієнічний набір, чи одяг — то це дуже сумно виглядає. Коли це роблять люди пенсійного віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю — окей, адже від них ми не можемо вимагати йти працювати й не можемо особливо на це розраховувати. Але коли людина цілком здорова, може і хоче, але не знає де знайти роботу — оце є проблемою. Ми цю тему підіймаємо на державному рівні та перед донорами і на жаль більшість з них говорить: ми до цієї теми повернемось навесні. Але до весни ситуація тільки погіршиться. Крім наших, які втрачають роботу, є ще українці, які виїхали за кордон і починають повертатись. І теж вони стають в ту ж чергу безробітних людей. Сподіваємось, що трошки вдасться зрушити і цього року зробити якісь ініціативи, які допоможуть людям працевлаштуватись вже зараз.
Які настрої всередині штабу та як змінилась робота за цей час?
Волонтерів насправді поменшало. Якщо у травні-червні у нас було понад 200, то зараз вже близько 130. Зменшилась кількість людей, бо немає ніякої оплати, вони втомились, треба працювати знов-таки. І вони з різних причин відходять вже від активності. Ми спробуємо якось це питання вирішити, щоб трошки їх підтримувати фінансово. Але знов таки питання: де знайти ці ресурси?
Робота ускладнюється, тому що дуже багато паперової роботи. Щоб все було законно, у правових межах і співробітники не боялись мати справу з гуманітарною допомогою, треба належним чином все оформлювати. Приймати вантажі, ставити на облік, заводити в систему, оформлювати необхідним чином документи. А потім, коли ми робимо розподіл — то те ж саме, але тільки з передачі. Треба організувати логістику, склади та інше. Тобто роботи менше не стає — це факт. І ми розуміємо, що навіть після завершення бойових дій, щонайменше рік питання гуманітарної допомоги будуть актуальними.
Ми переживаємо певну кризу, яка вже затягується. Щодо нашого статусу, то в нас немає ні рахунку, ні юридичної особи, але при цьому є купа зобов’язань, зон відповідальності. Звичайно, ми ці питання підіймаємо і на державному рівні: сформували пропозицію щодо реєстрації державних установ, тобто гуманітарні штаби в усіх областях, не тільки в Одеській. Ми і з нашою адміністрацією обговорюємо, яким чином ми можемо підтримати людей і забезпечити ресурси, в тому числі приміщення в якому ми знаходимось. Власник надав його безкоштовно, але це не може тривати постійно.

Роботи стало більше, людей стало менше, а проблем — поки що не зменшилось.
Контакти штабу:
Тел: 0800 333 125
Пошта: [email protected]
Нагадаємо, що в Одесі працює Координаційний центр допомоги ВПО з Луганської області.
Війна
На Слов’янському напрямку армія РФ застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг
На Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.
Як передає Укрінформ, про це 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України повідомив у Телеграмі і оприлюднив відео системної роботи 81 оаембр по логістиці ворога.
Ситуація на Словʼянському напрямку залишається доволі складною через системні обстріли підрозділами РФ українських позицій та намагання контролювати логістичні сполучення між підрозділами.
Останній місяць ворог намагається активно застосовувати наземні роботизовані комплекси для забезпечення провізією та боєприпасами позиції артилерії та БПЛА, також ворог активно застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг, по яких рухаються підрозділи 81 оаембр.
«Попри складну обстановку на Словʼянському напрямку воїни 81 бригади 7 корпусу ШР ДШВ стійко утримують оборону та ефективно виконують поставлені завдання – про що свідчить зменшення логістичної активності противника в тилу», – наголосили в ДШВ.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія від початку доби 51 раз атакувала позиції Сил оборони України, основні зусилля зосереджувала на Покровському та Гуляйпільському напрямках. Також ворог обстрілював прикордонні райони.
Війна
Війна РФ проти України змінила стратегічну культуру Німеччини
Повномасштабна агресія РФ проти України призвела до зміни пріоритетів безпекової політики ФРН та впровадження концепції “інтегрованої безпеки”, яка передбачає залучення усього суспільства до оборони держави.
Про це заявив в інтерв’ю Укрінформу президент Федеральної академії політики безпеки ФРН (BAKS), генерал-майор Бундесверу Вольф-Юрґен Шталь.
“Я переконаний, що ця війна змінила пріоритети безпекової політики в Німеччині. Яскравий приклад: вперше було прийнято рішення про постачання озброєнь в зону активних бойових дій – Україні. Це можна вважати конкретним проявом зміни стратегічної культури”, – зауважив Шталь.
Він також зазначив, що у 2023 році Федеративна Республіка Німеччина вперше в історії сформулювала в письмовій формі Національну стратегію безпеки, у якій запровадила концепцію “інтегрованої безпеки”.
“Це означає, що безпеку слід розуміти комплексно, і забезпечувати її треба на рівні всієї держави та всього суспільства. Йдеться не лише про військовий вимір, а й про економіку, розвиток, внутрішню і зовнішню безпеку, економічний, цифровий і навіть духовний виміри”, – пояснив він.
Шталь додав, що Німеччина тепер розглядає безпеку в межах континууму “мир – криза – війна”: “Відповідні заходи мають готуватися ще в мирний час, щоб витримати кризу та бути готовими до війни”.
Генерал-майор Бундесверу також високо оцінив здатність українського суспільства чинити спротив російській агресії.
“Вражає, з якою рішучістю Україна спроможна підтримувати опір свого суспільства. Те, що український народ понад чотири роки витримує цей агресивний напад, який суперечить міжнародному праву та нехтує людською гідністю, заслуговує на найвищу повагу”, – наголосив він.
Президент BAKS підкреслив, що Україна захищає не лише себе, а й безпеку Європи. “І важливо підкреслити: Україна цим самим бореться і за нашу безпеку”, – підсумував він.
Як повідомляв Укрінформ, влітку минулого року канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та міністр оборони Борис Пісторіус оголосили про створення нового органу – Ради національної безпеки Німеччини (РНБ), яка спростить консультації високого рівня з питань оборони та безпеки.
Фото: BAKS/Stollberg та M. Hurek für FOCUS
Війна
Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)
Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік
Андрій Бахтов мріяв бути вчителем, а довелося взяти до рук зброю і стати на захист рідної землі від ворога. Досвід мав неабиякий: служив у спецпідрозділі МВС «Беркут», брав участь у миротворчих місіях в Югославії. У 2014 році став одним із засновників добровольчого батальйону «Миротворець», звільняв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське), вижив у «зеленому коридорі» при виході з Іловайська, повернувся на передову. У 2022 році разом із побратимами приєднався до батальйону «Свобода» бригади «Рубіж». Десятки людей завдячують життям його витримці та професіоналізму. Останній бій з ворожою ДРГ прийняв 10 серпня 2022 року поблизу селища Зайцеве на околицях Горлівки.
Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані, куди свого часу зі Смоленщини переїхав прадід за Столипінською реформою. Дитинство пройшло в Красноярському краї, а юність – на Хмельниччині, звідки родом мама. Порівняння різних традицій допомогло зробити свій вибір. «Раніше я дуже часто їздив у Сибір. Це такі спогади дитинства: тайга, сосни. Але коли дивишся, як там живуть люди, і як живуть у нас – це зовсім інший уклад. Я в Сибіру в 5 років навчився курити – там так було прийнято. Пити, курити там починають дуже рано. Усі жили в дєрєвнях, в перекошених-заброшених – всі знають, який там уклад. Так от, у мене зовсім інші цінності, які я прагну відстоювати», – згадував чоловік в одному з інтерв’ю.

Ще в школі захопився спортом. Закінчив з червоним дипломом Кам’янець-Подільський педагогічний інститут, викладав фізкультуру, пізніше отримав ще й диплом практичного психолога. Був тренером із багатьох видів спорту: бокс, біг, плавання, лижні гонки, стрільба, рукопашний бій, офіцерське триборство, сам брав участь у змаганнях.
Як практичного психолога його запросили у спецпідрозділ МВС «Беркут» працювати з персоналом. Брав участь у миротворчих місіях в Югославії. Утім, після перемоги на виборах Віктора Януковича в 2010 році принципово подав у відставку, вийшов на пенсію за вислугою років, повернувся до тренерства, зайнявся бізнесом.

Брав участь у «податковому майдані». Під час Революції Гідності у 2014 році входив до керівництва Самооборони Майдану у Хмельницькому.
Після анексії росіянами Криму Андрій разом із побратимами з миротворчих місій долучився до створення добровольчого батальйону «Миротворець», став заступником командира Андрія Тетерука – по роботі з особовим складом, звільняв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі».
Вижив, повернувся на передову. Після обрання Андрія Тетерука до Верховної Ради фактично очолив батальйон МВС «Миротворець». Воював у багатьох гарячих точках, доки не було прийнято рішення про відведення добровольчих формувань у тил. Після повернення прийняв запрошення від Академії внутрішніх справ та очолив там кафедру військової підготовки. Опікувався родинами загиблих побратимів із батальйону «Миротворець».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, разом зі своїми вихованцями пішов у ДФТГ, тримав оборону на Оболоні. Сподівався на відновлення батальйону «Миротворець», але прийняття такого рішення затягувалося. Тоді з побратимами приєднався до добровольчого батальйону «Свобода» у складі бригади «Рубіж» (тоді ще – 4-та Бригада оперативного призначення НГУ імені Героя України сержанта Сергія Михальчука). Маючи звання підполковника поліції, пішов у піхоту молодшим сержантом. З ним пішли й троє його курсантів із Академії МВС.

Бойовий досвід, уміння працювати з людьми та розуміння ситуації «Тихого» (такий позивний Андрій Бахтов отримав за врівноваженість і здатність контролювати емоції) не раз рятували бійців у критичних ситуаціях. Саме він був одним із організаторів відходу батальйону з околиць Сєвєродонецька в червні 2022 року, коли суміжники оголили фланг, а всі мости через Сіверський Донець були пошкоджені ворогом. Відходили малими групами під шквальним обстрілом з інтервалом в 10 хвилин – і вийшли всі практично без втрат.

Його авторитет серед бійців був беззаперечний. «Він завжди був попереду, всьому вчив власним прикладом. Усі позиції перевіряв особисто. І бувало так, що під обстрілами починається мандраж, а з’являється «Тихий»: «Хлопці, як у вас тут, порядок?» – і все стає на свої місця. Він однією своєю появою вселяв спокій і впевненість, що все буде добре», – розповідав про командира один з курсантів, Віктор Нестеренко із позивним «Малиш». 26 липня за наполяганням бійців він був призначений командиром 6-ї роти батальйону «Свобода».

Останній бій Андрій Бахтов прийняв 10 серпня 2022 року поблизу селища Зайцеве на околицях Горлівки. Тоді ворог на одній позиції застосував реактивну установку для розмінування УР-77 «Метеорит», відому під назвою «Змій Горинич» і ворожа ДРГ окопами зайшла в тил. Російську мову в окопі випадково почули дронщики. «Тихий», не роздумуючи ні на мить, взяв зброю й пішов у розвідку. Він устиг виявити ДРГ і прийняти бій, але врятуватися не встиг. Викриту ДРГ пізніше ліквідували бійці батальйону, запобігши значно більшим втратам.

Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.
Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Наталка Позняк-Хоменко
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Відбудова1 тиждень agoна форумі у Нью-Йорку: Україна має багато тузів у рукаві
-
Події4 дні agoУ Тернополі визначили переможців премії імені Івана Марчука
-
Усі новини1 тиждень agoGalaxy Z Flip 7 проти Moto Razr 70 Ultra (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoБіженці в Нідерландах 3 роки жили в таборі — що вони розповідають
-
Усі новини1 тиждень agoФільми травня 2026 року — у кіно покажуть Диявол носить Прада і концерт Біллі Айліш
-
Відбудова5 днів agoПрем’єр Чехії візьме участь у конференції з відбудови України-2026
-
Одеса3 дні agoНаступ на Одесу: загроза з боку Придністров’я залишається
-
Усі новини4 дні agoСин Лесі Нікітюк – як виглядає Оскар зараз