Обласний гуманітарний штаб збирає інформацію у населення та ВПО, шукає донорів, отримує та розподіляє гуманітарну допомогу між громадами, координує величезну кількість людей, а це: інші штаби, громади, органи самоврядування та влади, військове командування, волонтери. Його створили при Одеській ОВА розпорядженням від 1 березня 2022 року. За цей час змінилось багато аспектів, самі запити, потреби, організації, які надають допомогу. І ресурсів ніколи не буде достатньо. Більше про співпрацю з міжнародними організаціями, працевлаштування ВПО, настрої всередині у інтерв’ю “Дайджест Одеси” розповів очільник координаційного гуманітарного штабу Одеської області — Олексій Чорний.

Які наразі запити від населення та ВПО є найважливішими, яким чином йде підготовка до холодного сезону?

Запити найрізноманітніші та залежить все від того, хто запитує. Комунальні установи: лікарні, школи, інтернати, геріатричні центри потребують обігрівачів, енергоносіїв та ремонтів. Це ж потрібно і колективним центрам, в яких живуть внутрішньо переміщені особи, а також: постільна білизна, ковдри, подушки, матраци, ліжка, зимовий одяг та інше. Є випадки, коли ВПО живуть в приватних будинках, тому вони можуть хотіти ремонтів. Але в цьому випадку бажання щось отримати і можливість це зробити — не сходяться.

Ключова завдання зараз — визначити пріоритет і допомогти тим кому це потрібно першочергово. А потім вже щось залишиться — розподіляти серед інших.

Війна ресурсів: чи вистачатиме їх надалі, яку тенденцію можна спостерігати всередині?

Змінюються організації, які надають гуманітарну допомогу. У перші місяці після вторгнення це були звичайні люди, які збирались самостійно, щось закуповували, приносили з дому. Було дуже багато релігійних організацій, які по церквах збирали гроші чи все необхідне. А також перші вантажівки активно організовували діаспори українців в усіх європейських країнах. То зараз зайшли такі великі, системні організації, серед яких агенції ООН, міжнародні неурядові громадські організації та інституції, в яких є бюджет, штат і певні процедури. Вони вже просто по-іншому підходять до цих процесів: шукають партнерів, визначають потребу. Хтось з них закуповує необхідне на території України, ми цьому дуже раді та надаємо контакти наших виробників. А хтось може завозить з-за кордону.

Об’єми допомоги в цілому впали. Багато організацій, які виникли через вторгнення та займались гуманітарними потребами навесні, просто зачинились, бо немає що роздавати. Залишились тільки великі фонди, громадські організації, штаби в громадах і безпосередньо ті у кого це частина посадової інструкції: “забезпечення гуманітарних потреб в межах певної територіальної одиниці”. Тому ресурсів ніколи не буде достатньо — це факт.

Як організована робота з міжнародними донорами?

Зараз головне питання: хто отримує ці ресурси? На жаль за всіма процедурами, які є в ООН (і ми про це говоримо аж до рівня керівника представництва ООН в Україні та навіть виходимо на світовий рівень), кошти отримують тільки організації, які відповідають певним критеріям. Наприклад, організація має існувати три роки, в неї є досвід отримання грантів не менше ніж на якусь суму і від кількох донорів. Такі критерії скорочують список до якогось мінімуму. Адже в Україні таких організацій мало. Виходить так, що всі ці кошти отримують одні й ті самі люди, яких просто фізично недостатньо для того, щоб ефективно ці ресурси використати.

До того, оскільки ми допомагаємо нашій державній адміністрації, то ми бачимо що держава взагалі нічого не отримує. На прикладі ООН, яка заявляє, що виділить 4,2 млрд доларів, але хто їх отримає? Держава, згідно з цими процедурами, які ми бачимо, не може їх отримати. Отже, всі кошти йдуть через громадські організації, що, як на мене, є певним викривленням, тому що держава несе відповідальність і з неї можна спитати, а громадська організація — добра воля і претензій якихось пред’явити їм не можна. ГО повинні відзвітувати куди вони витратили кошти, а наскільки було ефективно це чи вчасно, чи відповідало це поточним потребам? Якихось конкретних претензій пред’явити не можна.

Просувається програма з працевлаштування ВПО, чи є значні зсуви з цього питання?

Станом на 1 вересня на обліку в Одесі перебуває 91 257 внутрішньо переміщених осіб, за даними Одеської міської ради.

Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб — найбільша проблема, яка зараз системно ще не вирішується. У нас була низка проєктів з цього питання і плануємо, напевно, наступного місяця взятись за це. Наші активісти робили ярмарку вакансій, ми дуже ретельно вивчали наявні пропозиції серед приватних кадрових агенцій, державних представництв з питань працевлаштування, центрів перекваліфікації, аби сформувати можливості які зараз є. Це найбільша проблема тому що ми не бачимо в Україні людей, які голодують, чи ходять немитими і т.д. Загалом, всім всього вистачає, комусь більше, комусь менше. Але ми точно побачимо десятки й сотні тисячі людей, які безробітні.

Коли ми бачимо в чергах біля пунктів видачі людей працездатного віку, які змушені стояти і брати цей продуктовий набір, чи гігієнічний набір, чи одяг — то це дуже сумно виглядає. Коли це роблять люди пенсійного віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю — окей, адже від них ми не можемо вимагати йти працювати й не можемо особливо на це розраховувати. Але коли людина цілком здорова, може і хоче, але не знає де знайти роботу — оце є проблемою. Ми цю тему підіймаємо на державному рівні та перед донорами і на жаль більшість з них говорить: ми до цієї теми повернемось навесні. Але до весни ситуація тільки погіршиться. Крім наших, які втрачають роботу, є ще українці, які виїхали за кордон і починають повертатись. І теж вони стають в ту ж чергу безробітних людей. Сподіваємось, що трошки вдасться зрушити і цього року зробити якісь ініціативи, які допоможуть людям працевлаштуватись вже зараз.

Які настрої всередині штабу та як змінилась робота за цей час?

Волонтерів насправді поменшало. Якщо у травні-червні у нас було понад 200, то зараз вже близько 130. Зменшилась кількість людей, бо немає ніякої оплати, вони втомились, треба працювати знов-таки. І вони з різних причин відходять вже від активності. Ми спробуємо якось це питання вирішити, щоб трошки їх підтримувати фінансово. Але знов таки питання: де знайти ці ресурси?

Робота ускладнюється, тому що дуже багато паперової роботи. Щоб все було законно, у правових межах і співробітники не боялись мати справу з гуманітарною допомогою, треба належним чином все оформлювати. Приймати вантажі, ставити на облік, заводити в систему, оформлювати необхідним чином документи. А потім, коли ми робимо розподіл — то те ж саме, але тільки з передачі. Треба організувати логістику, склади та інше. Тобто роботи менше не стає — це факт. І ми розуміємо, що навіть після завершення бойових дій, щонайменше рік питання гуманітарної допомоги будуть актуальними.

Ми переживаємо певну кризу, яка вже затягується. Щодо нашого статусу, то в нас немає ні рахунку, ні юридичної особи, але при цьому є купа зобов’язань, зон відповідальності. Звичайно, ми ці питання підіймаємо і на державному рівні: сформували пропозицію щодо реєстрації державних установ, тобто гуманітарні штаби в усіх областях, не тільки в Одеській. Ми і з нашою адміністрацією обговорюємо, яким чином ми можемо підтримати людей і забезпечити ресурси, в тому числі приміщення в якому ми знаходимось. Власник надав його безкоштовно, але це не може тривати постійно.

Роботи стало більше, людей стало менше, а проблем — поки що не зменшилось.

Контакти штабу:
Тел: 0800 333 125
Пошта: [email protected]

Нагадаємо, що в Одесі працює Координаційний центр допомоги ВПО з Луганської області.