Війна
Ми переживаємо кризу, яка вже затягується: Олексій Чорний про роботу гуманітарного штабу Одеської області
Обласний гуманітарний штаб збирає інформацію у населення та ВПО, шукає донорів, отримує та розподіляє гуманітарну допомогу між громадами, координує величезну кількість людей, а це: інші штаби, громади, органи самоврядування та влади, військове командування, волонтери. Його створили при Одеській ОВА розпорядженням від 1 березня 2022 року. За цей час змінилось багато аспектів, самі запити, потреби, організації, які надають допомогу. І ресурсів ніколи не буде достатньо. Більше про співпрацю з міжнародними організаціями, працевлаштування ВПО, настрої всередині у інтерв’ю “Дайджест Одеси” розповів очільник координаційного гуманітарного штабу Одеської області — Олексій Чорний.
Які наразі запити від населення та ВПО є найважливішими, яким чином йде підготовка до холодного сезону?
Запити найрізноманітніші та залежить все від того, хто запитує. Комунальні установи: лікарні, школи, інтернати, геріатричні центри потребують обігрівачів, енергоносіїв та ремонтів. Це ж потрібно і колективним центрам, в яких живуть внутрішньо переміщені особи, а також: постільна білизна, ковдри, подушки, матраци, ліжка, зимовий одяг та інше. Є випадки, коли ВПО живуть в приватних будинках, тому вони можуть хотіти ремонтів. Але в цьому випадку бажання щось отримати і можливість це зробити — не сходяться.
Ключова завдання зараз — визначити пріоритет і допомогти тим кому це потрібно першочергово. А потім вже щось залишиться — розподіляти серед інших.
Війна ресурсів: чи вистачатиме їх надалі, яку тенденцію можна спостерігати всередині?
Змінюються організації, які надають гуманітарну допомогу. У перші місяці після вторгнення це були звичайні люди, які збирались самостійно, щось закуповували, приносили з дому. Було дуже багато релігійних організацій, які по церквах збирали гроші чи все необхідне. А також перші вантажівки активно організовували діаспори українців в усіх європейських країнах. То зараз зайшли такі великі, системні організації, серед яких агенції ООН, міжнародні неурядові громадські організації та інституції, в яких є бюджет, штат і певні процедури. Вони вже просто по-іншому підходять до цих процесів: шукають партнерів, визначають потребу. Хтось з них закуповує необхідне на території України, ми цьому дуже раді та надаємо контакти наших виробників. А хтось може завозить з-за кордону.
Об’єми допомоги в цілому впали. Багато організацій, які виникли через вторгнення та займались гуманітарними потребами навесні, просто зачинились, бо немає що роздавати. Залишились тільки великі фонди, громадські організації, штаби в громадах і безпосередньо ті у кого це частина посадової інструкції: “забезпечення гуманітарних потреб в межах певної територіальної одиниці”. Тому ресурсів ніколи не буде достатньо — це факт.
Як організована робота з міжнародними донорами?
Зараз головне питання: хто отримує ці ресурси? На жаль за всіма процедурами, які є в ООН (і ми про це говоримо аж до рівня керівника представництва ООН в Україні та навіть виходимо на світовий рівень), кошти отримують тільки організації, які відповідають певним критеріям. Наприклад, організація має існувати три роки, в неї є досвід отримання грантів не менше ніж на якусь суму і від кількох донорів. Такі критерії скорочують список до якогось мінімуму. Адже в Україні таких організацій мало. Виходить так, що всі ці кошти отримують одні й ті самі люди, яких просто фізично недостатньо для того, щоб ефективно ці ресурси використати.
До того, оскільки ми допомагаємо нашій державній адміністрації, то ми бачимо що держава взагалі нічого не отримує. На прикладі ООН, яка заявляє, що виділить 4,2 млрд доларів, але хто їх отримає? Держава, згідно з цими процедурами, які ми бачимо, не може їх отримати. Отже, всі кошти йдуть через громадські організації, що, як на мене, є певним викривленням, тому що держава несе відповідальність і з неї можна спитати, а громадська організація — добра воля і претензій якихось пред’явити їм не можна. ГО повинні відзвітувати куди вони витратили кошти, а наскільки було ефективно це чи вчасно, чи відповідало це поточним потребам? Якихось конкретних претензій пред’явити не можна.
Просувається програма з працевлаштування ВПО, чи є значні зсуви з цього питання?
Станом на 1 вересня на обліку в Одесі перебуває 91 257 внутрішньо переміщених осіб, за даними Одеської міської ради.
Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб — найбільша проблема, яка зараз системно ще не вирішується. У нас була низка проєктів з цього питання і плануємо, напевно, наступного місяця взятись за це. Наші активісти робили ярмарку вакансій, ми дуже ретельно вивчали наявні пропозиції серед приватних кадрових агенцій, державних представництв з питань працевлаштування, центрів перекваліфікації, аби сформувати можливості які зараз є. Це найбільша проблема тому що ми не бачимо в Україні людей, які голодують, чи ходять немитими і т.д. Загалом, всім всього вистачає, комусь більше, комусь менше. Але ми точно побачимо десятки й сотні тисячі людей, які безробітні.
Коли ми бачимо в чергах біля пунктів видачі людей працездатного віку, які змушені стояти і брати цей продуктовий набір, чи гігієнічний набір, чи одяг — то це дуже сумно виглядає. Коли це роблять люди пенсійного віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю — окей, адже від них ми не можемо вимагати йти працювати й не можемо особливо на це розраховувати. Але коли людина цілком здорова, може і хоче, але не знає де знайти роботу — оце є проблемою. Ми цю тему підіймаємо на державному рівні та перед донорами і на жаль більшість з них говорить: ми до цієї теми повернемось навесні. Але до весни ситуація тільки погіршиться. Крім наших, які втрачають роботу, є ще українці, які виїхали за кордон і починають повертатись. І теж вони стають в ту ж чергу безробітних людей. Сподіваємось, що трошки вдасться зрушити і цього року зробити якісь ініціативи, які допоможуть людям працевлаштуватись вже зараз.
Які настрої всередині штабу та як змінилась робота за цей час?
Волонтерів насправді поменшало. Якщо у травні-червні у нас було понад 200, то зараз вже близько 130. Зменшилась кількість людей, бо немає ніякої оплати, вони втомились, треба працювати знов-таки. І вони з різних причин відходять вже від активності. Ми спробуємо якось це питання вирішити, щоб трошки їх підтримувати фінансово. Але знов таки питання: де знайти ці ресурси?
Робота ускладнюється, тому що дуже багато паперової роботи. Щоб все було законно, у правових межах і співробітники не боялись мати справу з гуманітарною допомогою, треба належним чином все оформлювати. Приймати вантажі, ставити на облік, заводити в систему, оформлювати необхідним чином документи. А потім, коли ми робимо розподіл — то те ж саме, але тільки з передачі. Треба організувати логістику, склади та інше. Тобто роботи менше не стає — це факт. І ми розуміємо, що навіть після завершення бойових дій, щонайменше рік питання гуманітарної допомоги будуть актуальними.
Ми переживаємо певну кризу, яка вже затягується. Щодо нашого статусу, то в нас немає ні рахунку, ні юридичної особи, але при цьому є купа зобов’язань, зон відповідальності. Звичайно, ми ці питання підіймаємо і на державному рівні: сформували пропозицію щодо реєстрації державних установ, тобто гуманітарні штаби в усіх областях, не тільки в Одеській. Ми і з нашою адміністрацією обговорюємо, яким чином ми можемо підтримати людей і забезпечити ресурси, в тому числі приміщення в якому ми знаходимось. Власник надав його безкоштовно, але це не може тривати постійно.
Роботи стало більше, людей стало менше, а проблем — поки що не зменшилось.
Контакти штабу:
Тел: 0800 333 125
Пошта: [email protected]
Нагадаємо, що в Одесі працює Координаційний центр допомоги ВПО з Луганської області.
Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило розмову, в якій російський військовослужбовець розповідає про десятки загиблих з шевронами армії РФ у Серебрянському лісництві Луганської області.
Як передає Укрінформ, перехоплення ГУР оприлюднило у Фейсбуці.
“Українські розвідники перехопили розповідь російського військовослужбовця про десятки трупів окупантів, розкиданих по всьому Серебрянському лісництву на Луганщині”, – йдеться у дописі.
Російський солдат розповів, що, зі слів військових, з якими він розмовляв, “у лісі десятки трупів валяються”.
У підсумку росіянин спробував відмовити співрозмовника від переведення до підрозділу, що діє в районі лісництва.
Як повідомляв Укрінформ, ГУР перехопило розмову, в якій російський командир наказує підлеглим страчувати цивільних, які намагаються залишити зону бойових дій.
Фото ілюстративне
Російська Федерація упродовж цього тижня застосувала проти України більше 60 ракет, понад 1050 ударних дронів і майже 1000 керованих авіаційних бомб.
Як передає Укрінформ, про це Президент Володимир Зеленський повідомив у Фейсбуці.
«Вчора ввечері завершилися пошуково-рятувальні роботи в Тернополі, на місці влучання ракети у житловий будинок. Чотири доби безперервно працювали рятувальники. Внаслідок цього російського злочину загинуло 33 людини, серед них шість дітей. Мої співчуття рідним та близьким. На жаль, шестеро досі вважаються безвісти зниклими», – зазначив Зеленський.
Президент подякував усім службам, які були залучені до ліквідації наслідків цього удару та працювали заради порятунку українців.
«Тривають аварійні роботи у Дніпрі, на місці влучання російського дрона біля багатоповерхівки. 14 людей постраждали від удару, серед них дитина. Дякую всім нашим службам, які оперативно спрацювали над ліквідацією пожежі й допомагають на місці. У Нікополі росіяни вдарили FPV-дроном, внаслідок чого травмували двох дітей та жінку», – додав він.
Як зауважив глава держави, вночі знову були удари по житловій та цивільній інфраструктурі, а також по об’єктах енергетики в різних регіонах України.
За його словами, протягом цього тижня Росія застосувала проти України понад 1050 ударних дронів, майже 1000 керованих авіаційних бомб та більше 60 ракет різних типів.
«Вже сьогодні наші радники працюватимуть у Швейцарії з представниками Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції та Великої Британії. Але паралельно з дипломатичним треком маємо робити все, щоб посилити наш захист від таких підлих російських ударів», – підкреслив Зеленський.
На його переконання, дуже важливо прискорювати реалізацію всіх домовленостей з партнерами України щодо систем та ракет до ППО.
«Дякую всім, хто допомагає захищати життя. Дякую кожному, хто працює для миру», – зазначив Президент.
Як повідомляв Укрінформ, Сили протиповітряної оборони знешкодили 69 із 98 безпілотників, якими росіяни атакували Україну з вечора 22 листопада.
Фото: скріншот із відео
Любив подорожі, бо саме в них відчував смак життя
Віктор Боржиєвський із Кам’янця-Подільського любив подорожувати, відкривати нові країни, підкорювати вершини і був чемпіоном України з гірського туризму. Він мав багато планів на життя – хотів одружитися і побачити ще більше світу, але коли розпочалася повномасштабна війна, добровільно став на захист України.
«Вітя народився 25 жовтня 1986 року. На світ з’явився просто на порозі пологового, так поспішав. Змалечку був патріотом, ще в садку зрозумів, що українець. Вдома я розмовляла російською, бо мій батько – росіянин. Коли і в людному місці спілкувалася російською, Вітя не соромився робити мені зауваження. Гарно вчився в школі. За яку б справу не брався, віддавався сповна», – згадує мама воїна Тетяна Олексіївна.
За її словами, син із дитинства захоплювався спортом. Спочатку це була боротьба, а потім баскетбол. На одному із тренувань Віктор зламав руку, після чого більше не повернувся до залу. Згодом захопився спортивним туризмом, якому присвятив багато зусиль та часу. У Кам’янці-Подільському він відвідував станцію юних туристів і долучився до команди «Вертикаль».
Після дев’ятого класу хлопець продовжив освіту в Кам’янець-Подільському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Далеко з рідного міста не хотів їхати, бо прагнув продовжувати займатися альпінізмом та скелелазінням зі своєю командою.
«Часто відвідував Карпати, а до анексії – Крим, безмежно любив рідний Кам’янець. Коли вступив до Одеської академії будівництва та архітектури, там теж знайшов клуб альпіністів, і разом із ним підкорив Ельбрус. Вітя хотів побачити світ. І якось під час літніх канікул за студентською програмою поїхав до Америки. Нам розповів, що їдуть багато студентів, а потім дізналися, що був сам. Там працював і втілив мрію – побачив Ніагарський водоспад. Після академії влаштувався в американську компанію на туристичні лайнери і відвідав чимало країн. Побував від Аляски, Канади до Австралії, Нової Зеландії, Індонезії, Бермудських островів», – додала мама.
Паралельно зі своїми захопленнями Віктор стежив за подіями в Україні. Під час Помаранчевої революції їздив на Майдан у Київ, в ході Революції Гідності підтримував рух країни до Європи. Рідні згадують його слова про те, що в українців немає нічого спільного з росіянами.
До повномасштабної війни Віктор працював інженером-лаборантом на цементному заводі. Він часто їздив у відрядження, а відпустки присвячував своєму хобі. Разом із друзями пройшов Туреччину із заходу на схід та мріяв побувати у Центральній Африці. Захоплювався подорожами, бо вважав, що вони дають відчути життя по-справжньому.
«Віктор любив свою роботу і завжди прагнув професійного розвитку. Ми пам’ятаємо його відповідальною, цілеспрямованою та хороброю людиною з гострим почуттям справедливості», – згадують колеги.
Після 24 лютого 2022 року Віктор сам пішов у ТЦК і долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді навідника 16-го окремого мотопіхотного батальйону. Виконував завдання на Луганщині, Харківщині, Запоріжжі. На війні діставав поранення, після яких щоразу повертався в стрій.
36-річний Віктор Боржиєвський загинув унаслідок кулі ворожого снайпера 17 березня 2023 року в селі Діброва на Луганщині.
«Надійшла cумна звістка для туристської спільноти Хмельниччини – на війні загинув кам’янчанин Віктор Боржиєвський. Віктор – вихованець Кам’янець-Подільської станції юних туристів, активно займався спортивним туризмом, успішно виступав у складі команди м. Кам’янця-Подільського на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Був суддею ІІ категорії, входив до складу головної суддівської колегії обласних чемпіонатів для учнівської та студентської молоді», – поінформували в Хмельницькому обласному центрі туризму та краєзнавства.
За словами тренера Героя Юрія Загоруйка, Віктор часто виступав на змаганнях і був п’ятиразовим чемпіоном України.
«Відповідальний, добрячий, надійний і дуже класна людина. У Кам’яці він був у команді «Вертикаль». Зараз майже вся команда – майстри спорту і кандидати в майстри спорту служать та захищають нашу Україну», – зазначив Юрій.
Віктора Боржиєвського поховали на Алеї слави центрального кладовища у Кам’янці-Подільському. У Героя залишилися батьки, брат і сестра.
Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та удостоєний звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського». На фасаді коледжу, де навчався воїн, відкрили меморіальну дошку.
Честь Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Віктор Боржиєвський, Фейсбук-сторінка Наталя Ківільша, Хмельницький обласний центр туризму та краєзнавства, Кам’янець-Подільська міська рада
-
Усі новини1 тиждень agoНайкращі планшети 2025 року: топ 5 моделей бюджетних і преміальних моделей (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoКолумбійська «жива Барбі» зробила операції доньці: мережа обурилася
-
Цікаво6 днів agoПонад 1 600 учасників із 100 населених пунктів долучилися до Всеукраїнської конференції “Жити життя під час та після війни”
-
Суспільство1 тиждень agoЗаставу за Труханова повністю не внесли Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoотримано дивовижну фотографію, таку ще ніхто не робив (фото)
-
Усі новини5 днів agoексперти назвали топ 3 ненадійних бренди (фото)
-
Політика4 дні agoпро звільнення в уряді: Винні мають нести покарання незалежно від посад
-
Усі новини4 дні agoСофія Ротару про війну – співачка відреагувала на обстріл Тернополя