Війна
Ми переживаємо кризу, яка вже затягується: Олексій Чорний про роботу гуманітарного штабу Одеської області
Обласний гуманітарний штаб збирає інформацію у населення та ВПО, шукає донорів, отримує та розподіляє гуманітарну допомогу між громадами, координує величезну кількість людей, а це: інші штаби, громади, органи самоврядування та влади, військове командування, волонтери. Його створили при Одеській ОВА розпорядженням від 1 березня 2022 року. За цей час змінилось багато аспектів, самі запити, потреби, організації, які надають допомогу. І ресурсів ніколи не буде достатньо. Більше про співпрацю з міжнародними організаціями, працевлаштування ВПО, настрої всередині у інтерв’ю “Дайджест Одеси” розповів очільник координаційного гуманітарного штабу Одеської області — Олексій Чорний.
Які наразі запити від населення та ВПО є найважливішими, яким чином йде підготовка до холодного сезону?
Запити найрізноманітніші та залежить все від того, хто запитує. Комунальні установи: лікарні, школи, інтернати, геріатричні центри потребують обігрівачів, енергоносіїв та ремонтів. Це ж потрібно і колективним центрам, в яких живуть внутрішньо переміщені особи, а також: постільна білизна, ковдри, подушки, матраци, ліжка, зимовий одяг та інше. Є випадки, коли ВПО живуть в приватних будинках, тому вони можуть хотіти ремонтів. Але в цьому випадку бажання щось отримати і можливість це зробити — не сходяться.
Ключова завдання зараз — визначити пріоритет і допомогти тим кому це потрібно першочергово. А потім вже щось залишиться — розподіляти серед інших.
Війна ресурсів: чи вистачатиме їх надалі, яку тенденцію можна спостерігати всередині?
Змінюються організації, які надають гуманітарну допомогу. У перші місяці після вторгнення це були звичайні люди, які збирались самостійно, щось закуповували, приносили з дому. Було дуже багато релігійних організацій, які по церквах збирали гроші чи все необхідне. А також перші вантажівки активно організовували діаспори українців в усіх європейських країнах. То зараз зайшли такі великі, системні організації, серед яких агенції ООН, міжнародні неурядові громадські організації та інституції, в яких є бюджет, штат і певні процедури. Вони вже просто по-іншому підходять до цих процесів: шукають партнерів, визначають потребу. Хтось з них закуповує необхідне на території України, ми цьому дуже раді та надаємо контакти наших виробників. А хтось може завозить з-за кордону.

Об’єми допомоги в цілому впали. Багато організацій, які виникли через вторгнення та займались гуманітарними потребами навесні, просто зачинились, бо немає що роздавати. Залишились тільки великі фонди, громадські організації, штаби в громадах і безпосередньо ті у кого це частина посадової інструкції: “забезпечення гуманітарних потреб в межах певної територіальної одиниці”. Тому ресурсів ніколи не буде достатньо — це факт.
Як організована робота з міжнародними донорами?
Зараз головне питання: хто отримує ці ресурси? На жаль за всіма процедурами, які є в ООН (і ми про це говоримо аж до рівня керівника представництва ООН в Україні та навіть виходимо на світовий рівень), кошти отримують тільки організації, які відповідають певним критеріям. Наприклад, організація має існувати три роки, в неї є досвід отримання грантів не менше ніж на якусь суму і від кількох донорів. Такі критерії скорочують список до якогось мінімуму. Адже в Україні таких організацій мало. Виходить так, що всі ці кошти отримують одні й ті самі люди, яких просто фізично недостатньо для того, щоб ефективно ці ресурси використати.
До того, оскільки ми допомагаємо нашій державній адміністрації, то ми бачимо що держава взагалі нічого не отримує. На прикладі ООН, яка заявляє, що виділить 4,2 млрд доларів, але хто їх отримає? Держава, згідно з цими процедурами, які ми бачимо, не може їх отримати. Отже, всі кошти йдуть через громадські організації, що, як на мене, є певним викривленням, тому що держава несе відповідальність і з неї можна спитати, а громадська організація — добра воля і претензій якихось пред’явити їм не можна. ГО повинні відзвітувати куди вони витратили кошти, а наскільки було ефективно це чи вчасно, чи відповідало це поточним потребам? Якихось конкретних претензій пред’явити не можна.
Просувається програма з працевлаштування ВПО, чи є значні зсуви з цього питання?
Станом на 1 вересня на обліку в Одесі перебуває 91 257 внутрішньо переміщених осіб, за даними Одеської міської ради.
Працевлаштування внутрішньо переміщених осіб — найбільша проблема, яка зараз системно ще не вирішується. У нас була низка проєктів з цього питання і плануємо, напевно, наступного місяця взятись за це. Наші активісти робили ярмарку вакансій, ми дуже ретельно вивчали наявні пропозиції серед приватних кадрових агенцій, державних представництв з питань працевлаштування, центрів перекваліфікації, аби сформувати можливості які зараз є. Це найбільша проблема тому що ми не бачимо в Україні людей, які голодують, чи ходять немитими і т.д. Загалом, всім всього вистачає, комусь більше, комусь менше. Але ми точно побачимо десятки й сотні тисячі людей, які безробітні.
Коли ми бачимо в чергах біля пунктів видачі людей працездатного віку, які змушені стояти і брати цей продуктовий набір, чи гігієнічний набір, чи одяг — то це дуже сумно виглядає. Коли це роблять люди пенсійного віку, багатодітні родини, люди з інвалідністю — окей, адже від них ми не можемо вимагати йти працювати й не можемо особливо на це розраховувати. Але коли людина цілком здорова, може і хоче, але не знає де знайти роботу — оце є проблемою. Ми цю тему підіймаємо на державному рівні та перед донорами і на жаль більшість з них говорить: ми до цієї теми повернемось навесні. Але до весни ситуація тільки погіршиться. Крім наших, які втрачають роботу, є ще українці, які виїхали за кордон і починають повертатись. І теж вони стають в ту ж чергу безробітних людей. Сподіваємось, що трошки вдасться зрушити і цього року зробити якісь ініціативи, які допоможуть людям працевлаштуватись вже зараз.
Які настрої всередині штабу та як змінилась робота за цей час?
Волонтерів насправді поменшало. Якщо у травні-червні у нас було понад 200, то зараз вже близько 130. Зменшилась кількість людей, бо немає ніякої оплати, вони втомились, треба працювати знов-таки. І вони з різних причин відходять вже від активності. Ми спробуємо якось це питання вирішити, щоб трошки їх підтримувати фінансово. Але знов таки питання: де знайти ці ресурси?
Робота ускладнюється, тому що дуже багато паперової роботи. Щоб все було законно, у правових межах і співробітники не боялись мати справу з гуманітарною допомогою, треба належним чином все оформлювати. Приймати вантажі, ставити на облік, заводити в систему, оформлювати необхідним чином документи. А потім, коли ми робимо розподіл — то те ж саме, але тільки з передачі. Треба організувати логістику, склади та інше. Тобто роботи менше не стає — це факт. І ми розуміємо, що навіть після завершення бойових дій, щонайменше рік питання гуманітарної допомоги будуть актуальними.
Ми переживаємо певну кризу, яка вже затягується. Щодо нашого статусу, то в нас немає ні рахунку, ні юридичної особи, але при цьому є купа зобов’язань, зон відповідальності. Звичайно, ми ці питання підіймаємо і на державному рівні: сформували пропозицію щодо реєстрації державних установ, тобто гуманітарні штаби в усіх областях, не тільки в Одеській. Ми і з нашою адміністрацією обговорюємо, яким чином ми можемо підтримати людей і забезпечити ресурси, в тому числі приміщення в якому ми знаходимось. Власник надав його безкоштовно, але це не може тривати постійно.

Роботи стало більше, людей стало менше, а проблем — поки що не зменшилось.
Контакти штабу:
Тел: 0800 333 125
Пошта: [email protected]
Нагадаємо, що в Одесі працює Координаційний центр допомоги ВПО з Луганської області.
Війна
Пам’яті ветерана АТО Рустема Аблятіфова (позивний «Ногай»)
Говорив кримськотатарською та українською, володів ще трьома іноземними мовами
Політолог, юрист, ветеран АТО Рустем Аблятіфов народився в Одесі 3 грудня 1964 року.
Спочатку здобув фах моториста-матроса у місцевому морському професійно-технічному училищі. Працював на суднах Чорноморського пароплавства. У 1991 році екстерном закінчив судноводійський факультет Одеської державної морської академії.
У 1992 році перебрався з родиною в Крим – на історичну батьківщину. Працював на суднах Керченського виробничого об’єднання рибної промисловості та Керченського морського технологічного інституту. Закінчив юридичний факультет Таврійського інституту підприємництва та права.
Згодом Рустем працював юристом-заступником директора Фундації з натуралізації та прав людини «Сприяння» - організації-партнера Агентства ООН у справах біженців в Україні. Був серед тих, хто проводив безпрецедентну кампанію з набуття громадянства України кримськими татарами та представниками інших національних меншин, які були депортовані за радянських часів.
Отримавши у 2002 році диплом магістра державного управління з відзнакою в Українській академії державного управління при Президентові України, працював у Державному комітеті України у справах національностей та міграції. Згодом став головним консультантом юридичної служби у Представництві Президента України в АРК.
Чоловік брав активну участь у Помаранчевій революції. Під час повторного голосування другого туру виборів Президента України був головою виборчої дільничної комісії у Харкові, де особливо активними були проросійські сили.

Стажувався у США та Канаді. Залучався Венеціанською комісією як експерт при розгляді проєктів надважливих законів України. Учасник багатьох міжнародних наукових конференцій з питань державного управління, етнополітики, міграції, прав людини тощо.
Рустем викладав у Кримському юридичному інституті. Очолював раду кримської ГО «Інститут громадянського суспільства». Був політичним аналітиком та юристом. Протягом двох років працював редактором англомовної сторінки в агенції «Кримські новини».
У 2013 році Рустем став активним учасником руху «Євромайдан Крим». Після анексії Росією українського півострова його затримувала так звана кримська самооборона, сформована з асоціальних та напівкримінальних елементів. Після незаконного референдуму про статус Криму чоловік був змушений виїхати з родиною до Львова. Там разом з іншими політологами і правниками розробили проєкт закону «Про права корінних народів України».
Водночас Рустем не припиняв викладацької діяльності. Його лекції слухали у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Львівському регіональному інституті державного управління та Українському католицькому університеті.
У вересні 2015 – квітні 2016 року активіст долучився до Громадянської блокади Криму, яку організували кримські та загальноукраїнські патріотичні громадські організації задля припинення торгівлі та енергопостачання до тимчасово окупованого Криму. Рустем виконував обов’язки координатора на контрольному пункті в’їзду-виїзду «Чаплинка».

В інтерв’ю Рустем розповідав, що Росія пропонувала Україні $3,5 мільярда за відмову від блокади. Він разом з однодумцями заснував громадську військово-патріотичну спілку «Резервний підрозділ ім. Девлєт Ґірая», головною метою якої стали підготовка співвітчизників до служби у війську та об’єднання учасників АТО-кримців.
Ще у січні 2015 року став добровольцем. Безпосередньо на сході України брав участь в боях з липня 2016-го по січень 2018 року, внаслідок чого отримав інвалідність.
На другий день повномасштабного вторгнення РФ Рустем приєднався до 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Воював на Луганщині.

Наприкінці літа 2022 року захистив дисертацію «Кримська діаспора Туреччини у процесі репатріації киримли на історичну Батьківщину (кін. 1980-х – поч. 2000-х років)» у Львівському національному університеті імені Івана Франка і здобув ступінь доктора філософії за спеціальністю «Історія та археологія».
Чоловік загинув 24 вересня 2022 року під час боїв з росіянами у Херсонській області. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров у коментарі для «Крим. Реалії» розповів, що Рустем Аблятіфов добре володів кримськотатарською мовою, говорив її степовим діалектом. У мовному питанні був дуже принциповим. Вважав: якщо кримський татарин не володіє своєю материнською мовою, то має говорити державною, принаймні з ним.
«Іноді він вступав у жорстку полеміку із кримськими татарами, які не розмовляли з ним кримськотатарською мовою, бо вони її не знали. І коли хтось казав: «Ну, я ж не знаю кримськотатарської мови», відповідав: «Тоді хоча б українською мовою», – згадував Чубаров.


Син загиблого Адільгірей написав про батька: «Він завжди ненавидів усе російське і водночас прищеплював любов до України та нашого народу. Збереження кримськотатарської ідентичності, мови, культури було одним з найважливіших принципів його життя.
Коли ми в дитинстві жили у Криму, він змушував мене та мою сестру говорити лише українською або кримськотатарською. В Криму, де це було «дивно». Я цього не розумів, бо, як і всі діти, не хотів «відрізнятися». Тільки подорослішавши, став розуміти. Він помер, борючись з тим, що щиро ненавидів – Росією, її шовіністським «народом» і рашизмом. І за те, що щиро любив – Україну, Крим, український і кримськотатарський народи. Герої не вмирають – вмирають вороги!»
Попрощалися з Рустемом Мамут оглу Аблятіфовим у Львові 30 вересня 2022 на площі Ринок.
Церемонія за мусульманською традицією відбулася в Ісламському культурному центрі імені Мухаммада Асада. Поховали Героя на Голосківському цвинтарі поряд із могилами кримських татар.
У чоловіка залишилися дружина, син і донька.
Рустем Аблятіфов нагороджений пам’ятною відзнакою «За оборону Авдіївки» (2017), посмертно за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2023).
Вічна пам’ять і слава Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторінка Віктор Залевський, Фейсбук-сторінка Рефат Чубаров, з сайту «Крим.Реалії» та соціальних мереж
За матеріалами Меморіал. Платформа пам’яті, Крим. Реалії
Війна
На фронті від початку доби
Уздовж усієї лінії фронту від початку доби зафіксовані загалом 93 бойові зіткнення, на восьми напрямках фронту бої на цей час тривають, найбільше зусиль росіяни продовжують зосереджувати на Покровському.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 неділі, 21 грудня, передає Укрінформ.
Російська артилерія сьогодні завдала ударів по Волфиному, Рижівці та Бояро-Лежачах Сумської області.
На Північно-Слобожанському та Курському напрямках загарбники здійснили одну атаку, 49 разів обстріляли українські позиції та населені пункти, зокрема чотири рази – з реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку відбулися 12 боєзіткнень. Ворог атакував у районах Вовчанська, Приліпки й Дворічанського, у бік Ізбицького й Обухівки. Чотири зіткнення тривають.
На Куп’янському напрямку захисники відбивали шість російських атак, здійснених у бік Курилівки, Петропавлівки, Піщаного та Глушківки. Чотири боєзіткнення ще тривають.
На Лиманському напрямку армія РФ вісім разів атакувала українські позиції в бік Дружелюбівки, Степового, Ольгівки, Лимана та Дробишевого, у районі Зарічного. П’ять боєзіткнень досі тривають.
На Слов’янському напрямку загарбники сьогодні здійснили три атаки поблизу Ямполя та Сіверська.
На Краматорському напрямку ворог двічі атакував позиції Сил оборони поблизу Міньківки й Віролюбівки.
На Костянтинівському напрямку захисники відбили 14 спроб російської армії вклинитися в оборону у районах Олександро-Шультиного, Плещіївки, Клебана-Бика, Костянтинівки й Русиного Яру, у бік Софіївки та Степанівки. Ще один бій триває.
На Покровському напрямку росіяни здійснили 23 спроби потіснити Сили оборони із займаних позицій у районах Шахового, Родинського, Сухецького, Покровська, Котлиного, Удачного й Молодецького, у бік Нового Шахового й Новопавлівки. Оборонці стримують натиск: 15 ворожих атак уже відбиті.
На Олександрівському напрямку захисники зупинили десять російських штурмів у районах Олександрограда, Січневого, Соснівки, Привільного, Рибного та Першотравневого, у бік Андріївки-Клевцового та Іванівки. Ще один бій триває.
На Гуляйпільському напрямку війська РФ шість разів намагалися йти вперед на українські позиції в районі Гуляйполя. Два боєзіткнення тривають.
На Оріхівському напрямку українські оборонці відбивали п’ять ворожих атак у районах Степового, Щербаків, Малих Щербаків і Степногірська, у бік Новоандріївки. Одне боєзіткнення триває.
На Придніпровському напрямку російська армія здійснила одну безрезультатну спробу наблизитися до позицій Сил оборони в районі Антонівського мосту.
Як повідомляв Укрінформ, унаслідок стрімкого наступу російських військ у Сумській області українські оборонці відійшли з кількох позицій у районі Грабовського.
Наразі в населеному пункті тривають бої.
Фото Укрінформу можна купити тут
Війна
У Грабовському на Сумщині тривають бої, у сусідньому Рясному росіян немає
У Грабовському Сумської області наразі тривають бої, у сусідньому селищі Рясне російські війська відсутні.
Про це угруповання Об’єднаних сил повідомило у Фейсбуці, передає Укрінформ.
Сили оборони докладають зусиль для вибиття ворога на територію РФ.
Як повідомляв Укрінформ, унаслідок стрімкого наступу російських військ у Сумській області українські оборонці відійшли з кількох позицій у районі Грабовського.
-
Одеса1 тиждень agoЗатори біля Паланки — ситуація на кордоні з Молдовою
-
Усі новини1 тиждень agoРозлучення Наталки Денисенко – акторка розкрила причину
-
Події1 тиждень agoУ Львові й Дніпрі закриваються книгарні «Ноти» і «Ніша»
-
Одеса1 тиждень agoБлекаут в Одесі 2025 р— як люди справляються з відключеннями світла
-
Суспільство1 тиждень agoСвириденко взяла участь у церемонії запаленні Ханукії у приміщені українського уряду
-
Усі новини6 днів agoПохорон Степана Гіги — що сказав його друг на церемонії прощання
-
Думки1 тиждень agoЗлочинний відтінок білого: як компанію Pantone звинуватили в расизмі за вибір кольору року
-
Усі новини1 тиждень agoІдеї чаю — що додати в напій, щоб він був ще смачнішим