Connect with us

Війна

Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”

Published

on

Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.

Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?

У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки. 

Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди. 

Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою. 

Скільки часу зайняла організація роботи штабу? 

Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами. 

Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени  та вивантажували все, що було. 

Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок. 

Чи готові працювати далі та після воєнних дій?

Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком. 

Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.

Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.

Не те щоб воювати не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля. 

Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових? 

Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.

Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових? 

Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується. 

Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити.  А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники. 

Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.  

Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.

З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?

Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити. 

Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться. 

Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх. 

Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.

А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного. 

Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.

Війна

На фронті від початку доби

Published

on

Між Силами оборони України та російськими військами від початку доби відбулися 116 бойових зіткнень, на шести напрямках фронту бої досі тривають, найактивніше ворог продовжує атакувати на Покровському.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 суботи, 8 листопада, передає Укрінформ.

Із мінометів й артилерії війська РФ сьогодні обстріляли Гуту-Студенецьку та Сеньківку Чернігівської області, Хлібороб, Бачівськ і Нововасилівку Сумської області.

На Північно-Слобожанському та Курському напрямках українські захисники відбили десять ворожих атак, ще одне зіткнення триває. На цій ділянці фронту росіяни вже вісім разів застосовували для ударів авіацію, скинули 14 керованих авіабомб, також здійснили 90 обстрілів, зокрема вісім – з реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку оборонці зупинили дев’ять російських атак у районах Вовчанська, Вовчанських Хуторів, Синельникового й Тихого, у бік Дворічанського та Колодязного. Ще п’ять боєзіткнень тривають.

На Куп’янському напрямку захисники України відбили чотири з п’яти атак, здійснених ворогом у бік Петропавлівки та Піщаного. Бій триває.

На Лиманському напрямку російська армія двічі атакувала позиції оборонців у районі Дерилового та в бік Коровиного Яру, бої тривають.

На Слов’янському напрямку війська РФ десять разів намагалися просунутися на українські позиції в районах Ямполя, Серебрянки, Дронівки та Федорівки. Сили оборони зупинили вісім ворожих атак, два боєзіткнення тривають.

На Краматорському напрямку захисники відбили наступ росіян у районі Залізнянського.

На Костянтинівському напрямку ворог вісім разів намагався вклинитися в оборону поблизу Яблунівки, Щербинівки та в бік Софіївки.

На Покровському напрямку від початку доби російська армія здійснила 57 спроб потіснити Сили оборони із займаних позицій у районах Володимирівки, Федорівки, Никанорівки, Червоного Лимана, Родинського, Мирнограда, Променя, Лисівки, Покровська, Зеленого, Котлиного, Удачного, Молодецького, Котлярівки, Горіхового та Філії. Оборонці стримують натиск: 52 атаки вже відбиті.

На Олександрівському напрямку захисники України зупинили п’ять штурмових дій ворога. Росіяни намагаються просуватися в районах Зеленого Гаю, Орестополя, Привілля та Красногірського. 

Авіаудару РФ зазнала Великомихайлівка.

Читайте також: На Харківщині та Донеччині ворог малими піхотними групами продовжує активні штурмиПівненко

На Гуляйпільському напрямку відбулися чотири бойові зіткнення в районах Успенівки й Новоуспенівського.

На Оріхівському напрямку загарбники здійснили одну атаку – намагалися просунутися вперед у районі Плавнів. Ворожа авіація завдала удару по Оріхову.

На Придніпровському напрямку російські війська здійснили одну спробу наступу, але зазнали невдачі.

Як повідомляв Укрінформ, у Харківській та Донецькій областях російська армія проводить активні штурмові дії із залученням малих піхотних груп.

Фото: Генштаб ЗСУ 



Джерело

Continue Reading

Війна

з ким укладені і що передбачають

Published

on

Україна станом на листопад 2025 року вже уклала з міжнародними партнерами 28 двосторонніх угод про співробітництво у сфері безпеки.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство оборони.

«Починаючи з 2024 року Україна підписала низку двосторонніх угод про співробітництво у сфері безпеки з міжнародними партнерами. Станом на листопад 2025 року Україна уклала 28 таких угод, які передбачають співпрацю у сфері оборони та довгострокову підтримку. Безпекові угоди підписував Президент України Володимир Зеленський», – ідеться у повідомленні.

В Міноборони зауважили, що ці документи спрямовані на посилення та поглиблення двостороннього співробітництва України з країнами-партнерами та формують підґрунтя для спільних дій у межах багатосторонніх механізмів.

«Вони стали логічним продовженням Декларації G7 про гарантії безпеки, ухваленої на Вільнюському саміті НАТО 2023 року, і закладають основу нової архітектури безпеки для України. Угоди закріплюють довгострокові зобов’язання партнерів підтримувати обороноздатність України, відновлення її військово-промислового комплексу та розвиток спільних оборонних проєктів», – наголосили в Міноборони.

Країни, з якими Україна підписала безпекові угоди: Велика Британія, Німеччина, Франція, Данія, Канада, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Португалія, Швеція, Ісландія, Норвегія, Японія, США, Естонія, Литва, Польща, Люксембург, Румунія, Чехія, Словенія, Ірландія, Греція (очікує ратифікації грецькою стороною), Албанія.

Читайте також: Міністри оборони України і Латвії підписали меморандум про обороннопромислове співробітництво

Окрім перерахованих країн, безпекова угода також підписана з Європейським Союзом, який об’єднує 27 держав.

«Угоди визначають пріоритетні напрями двосторонньої безпекової співпраці – військової, політичної, фінансової та гуманітарної. Більшість із них передбачають розвиток спільних оборонних спроможностей, навчання та підготовку військовослужбовців, співпрацю у сфері науки, розвідки, кіберзахисту, інфраструктури та гуманітарних питань», – підкреслили в Міністерстві оборони.

Усі підписані безпекові угоди мають десятирічний термін дії. Вони передбачають термінові консультації у разі нової агресії з боку РФ, підтримку України на шляху реформ для вступу в ЄС і НАТО, а також сприяння відновленню оборонно-промислового потенціалу.

Окрема увага приділена зміцненню систем захисту критичної інфраструктури, розвитку науково-дослідних програм і спільного виробництва озброєння.

«Угода з Європейським Союзом визначає стратегічну мету – допомогу у реформуванні сектору безпеки, інтеграції України до європейського оборонного простору та координації дій у сфері санкційної політики й відновлення», – наголосили в Міноборони.

Читайте також: Україна отримає доступ до Європейського оборонного фонду обсягом €7,3 мільярда

В міністерстві зауважили, що найважливіші домовленості за безпековими угодами залишаються непублічними – вони спрямовані на підвищення обороноздатності України та спільну реалізацію стратегічних оборонних проєктів.

«У комплексі ці угоди формують фундамент нової системи колективної безпеки в Європі, покликаної запобігти повторенню агресії та забезпечити стабільність на десятиліття вперед», – підсумували в Міноборони.

Як повідомляв Укрінформ, міністр оборони Денис Шмигаль заявив, що Україна планує розпочати локалізоване виробництво винищувачів Gripen вже з 2033 року.



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті Героя України, поліцейського Даніїла Сафонова

Published

on


Найбільшим його бажанням було вижити у Маріуполі та відбити місто від росіян

Даніїл народився 24 жовтня 1993 року у Донецьку. Щоліта він приїжджав до бабусі в Маріуполь.

«Це моє друге рідне місто, тут у мене багато родичів», – казав хлопець.

Даніїл любив грати на PlayStation, збирати каміння з відбитками давніх рослин, марив уламками амфор і, коли знаходив їх, шліфував і вичищав – дуже з того тішився. Любов до історії перейняв від батька. Зокрема, добре знав історію Німеччини.

У 2013 році хлопець завершив службу в армії та вступив до Донецького національного технічного університету. Здобував освіту заочно, а у вільний час працював на шахті, як тато і дідусь.

Коли у 2014 році почалась війна з РФ, Даніїл ще певний час був у Донецьку. За словами найкращого друга Віктора, спершу його товариш не надто підтримував Майдан і одного разу вони добряче посперечались на цю тему, тож більше її не порушували.

«Але потім він сам зрозумів, якою є ситуація, що пропонує та сторона, а що — наша. Усвідомив, що краще йти за своєю країною», – заявив друг.

Тоді у Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги і Даніїл із Віктором стали активістами. Їх навіть сильно побили фізично на одному з останніх мітингів за Україну у квітні 2014 року. Після повної окупації Донецька Даніїл виїхав у Маріуполь.

У 2015 році у нього народився син Владислав, якого вважав своїм найбільшим здобутком. «Мій син – моє світло! Він мотивує мене на досягнення нових цілей!», – казав Даніїл.

Коли того року росіяни почали бомбити Східний район Маріуполя і там стало нестерпно, то чоловік виїхав до Теребовлі Тернопільської області. Згодом підписав контракт із 44-ю артбригадою імені гетьмана Данила Апостола.

Був артилеристом-навідником, обіймав пост командира відділення взводу управління командира батареї і три роки їздив на ротації в АТО. А коли контракт із ЗСУ скінчився у 2019 році, Даніїл не захотів підписувати новий – повернувся до Маріуполя. Він довго шукав себе, не знав, де працювати.

Але у реформу поліції чоловік тоді повірив. Зокрема, Даніїл повірив Михайлу Вершиніну, ексбійцю «Правого сектору», теж переселенцю, який на той момент працював у поліції на Донеччині.

«Він прагне змін, я йому довіряю, саме тому пішов туди. Я буду не «мусором», а чесним правильним поліцейським», – зазначив чоловік. І почав працювати в управлінні патрульної поліції Донецької області.

Поліцейським він був і під час патрулювання, і у вільні хвилини. Чоловік просто марив службою, згадує сестра Ольга.

«Справжній. Чистий. Ідеаліст. Дуже правильний хлопець і світла людина. Ні в кого не йшов на повідку. Мав свої принципи – розумні, трохи ідеалістичні, але для його віку це було нормально. І він чітко їх дотримувався», – розповів Михайло.

Даніїл навчався у Маріупольській академії поліції, після якої працював у слідчому ізоляторі, де контролював дотримання пропускного режиму.

Коли розвідка західних союзників доповіла, що буде повномасштабна війна з РФ, він написав рапорт на звільнення з поліції, щоб знову піти до лав ЗСУ. Але зі служби Даніїла не відпустили, бо поліція теж матиме безліч роботи: потрібно ганяти мародерів, допомагати цивільним тощо.

Під час повномасштабного вторгнення РФ правоохоронець захищав Маріуполь. Зокрема, попри смертельну небезпеку, їздив у Лівобережний район міста, аби надати місцевим допомогу.

У квітні 2022 року Даніїл передислокувався на завод «Азовсталь».

«Усім нам було дуже страшно. Але в будь-якому випадку він тримав себе в руках, хоча розумів, що фінал може бути найгіршим», – сказав Михайло, який тоді був начальником поліції Маріуполя.

Правоохоронець разом з іншими поліцейськими тоді евакуював із міста понад 4 000 людей, з них близько тисячі – діти. Чоловік допомагав постраждалим, розбирав завали знищеного окупантами драматичного театру, брав участь у боях за «Азовсталь» і зводив укріплення.

«Даніїл до останнього був вірний присязі, допомагав людям. Він був одним із тих поліцейських, які рятували немовля в пологовому, який розбомбили ворожі бомби. Він – один із тих людей, які доставляли людям воду в ті частини нашої країни, де громадяни залишались і без води, і без їжі», – зазначив колега Олександр Чернов.

Сам Даніїл 19 квітня 2022 року заявив, що він залишався у Маріуполі, бо вже один раз покинув свій дім і вдруге цього робити не хотів.

«Можливість була вийти, але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч? Тож будемо боротися до кінця! Маріуполя більше немає, є тільки руїни і більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це і не дає кинути зброю», – повідомив чоловік.

За словами поліцейського, його бабуся померла від пневмонії в укритті.

«Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Маріуполь — це Україна», – казав Даніїл.

2 травня 2022 року Даніїл із двома побратимами потрапили під мінометний обстріл росіян, коли поверталися з бойового завдання на території «Азовсталі». Усі троє загинули.

«Вони пішли по воду, це була дуже складна тема. Він міг би відмовитись, бо будь-який вихід за їжею або водою – це рулетка, бо вся територія прострілювалася. Але він пішов. І більше живим ми його не бачили», – зазначив Михайло.

Про загибель коханого дружина Валентина дізналася лише місяць по тому – через брак зв’язку. Вона обіцяла чоловіку піклуватися про його кішку Асю – і дотримала свого слова: тварина разом з нею переїхала на підконтрольну Україні територію.

«Даня Сафонов – це людина зі своєю життєвою історією, зі своєю думкою та філософією. Міг пояснити свою позицію та при цьому шанував думку співрозмовника», – сказав заступник командира роти Віктор Молчанов.

За словами сестри Ольги, Даніїл любив свою родину і своїх близьких – балував племінників, коли приїжджав у гості, робив подарунки друзям.

«Даня був компанійським і веселим і у будь-якій ситуації завжди казав: «Сестричко, не переживай, все буде добре!». Навіть на «Азовсталі» весь час був веселим», – сказала жінка.

Колега Євгенія Сальникова заявила, що чоловік міг знайти позитив у всьому. Вона зазначила, що Даніїл одним влучним словом міг розрадити та підтримати.

«За весь час, що я його знаю, він порушив лише одну обіцянку – повернутися живим», – з сумом каже Євгенія.

Церемонія прощання із Даніїлом Сафоновим пройшла 21 червня 2022 року у Церкві святого Миколая у Теребовлі.

Указом Президента Володимира Зеленського №421/2023 від 8 липня 2023 року лейтенанту поліції було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вічна та світла пам’ять Захисникові!

Фото: Х Даніїл з МІСТА ГЕРОЯ МАРІУПОЛЬ, Патрульна поліція, Теребовлянська міська рада

За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС, ГлавкомГромадське, Донецька ОДА



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.