Війна
Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”
Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.
Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них — самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?
У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки.
Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди.
Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою.
Скільки часу зайняла організація роботи штабу?
Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами.
Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени та вивантажували все, що було.
Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок.
Чи готові працювати далі та після воєнних дій?
Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком.
Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.
Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.






Не те щоб воювати — не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля.
Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових?
Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.
Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових?
Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується.
Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити. А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники.
Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.
Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.
З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?
Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити.
Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться.
Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх.
Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.
А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного.
Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
Війна
На фронті від початку доби сталися 60 боєзіткнень, найбільше
Російська армія від початку доби 60 раз атакувала позиції Сил оборони України, найбільше боїв відбулося Покровському напрямку.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 неділі, 10 травня, передає Укрінформ.
Російські загарбники з артилерії обстріляли прикордонні Кореньок, Нововасилівку, Рогозіне, Яструбщину, Будки, Атинське, Нескучне, Бачівськ, Лужки, Волфине та Іскрисківщину у Сумській області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог дев’ять разів атакував українські позиції, одне боєзіткнення триває. Крім того, росіяни здійснили 41 обстріл населених пунктів та позицій Сил оборони, десять із яких – із застосуванням реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку війська РФ вісім разів штурмували позиції українських підрозділів у районах населених пунктів Зелене, Стариця, Петро-Іванівка, Мирове, Симинівка та Красне Перше, одне боєзіткнення триває.
На Куп’янському, Краматорському, Оріхівському та Придніпровському напрямках ворог не проводив наступальних дій.
На Лиманському напрямку росіяни розпочали п’ять штурмів у районах Зарічного, Лимана, Ставків та Озерного.
На Слов’янському напрямку Сили оборони відбили дві спроби загарбників просунутися вперед у районах Рай-Олександрівки та Різниківки.
На Костянтинівському напрямку російські загарбники здійснили п’ять атак поблизу Костянтинівки, Плещіївки, Степанівки та Іванопілля, одне боєзіткнення триває.
На Покровському напрямку війська РФ 24 рази намагалися потіснити українських воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Родинське, Гришине, Котлине, Удачне, Молодецьке, Муравка, Новопідгородне та в напрямку Ганнівки, Мирного, Сергіївки та Новоолександрівки, триває одне боєзіткнення.
На Олександрівському напрямку українські оборонці зупинили ворожу атаку в районі Олександрограда.
На Гуляйпільському напрямку Сили оборони відбили дев’ять російських атак у районах Рибного, Добропілля, Залізничного, Оленокостянтинівки та Гуляйпільського.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці на даний час не відбувається.
Спроб армії РФ просуватися не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, на Олександрівському напрямку російські загарбники намагаються накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях.
Фото: Генштаб ЗСУ
Війна
На Олександрівському напрямку росіяни намагаються накопичувати живу силу у залишках забудови
На Олександрівському напрямку російські загарбники намагаються накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях.
Як передає Укрінформ, про це 7-й корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних сил України повідомив у Телеграмі й оприлюднив відео.
«На Олександрівському напрямку противник продовжує намагатися накопичувати живу силу в залишках забудови та укриттях, використовуючи поодинокі переміщення для прихованого просування між позиціями», – ідеться у повідомленні.
Оператори БпЛА 132 окремого розвідувального батальйону 7 корпусу ШР ДШВ методично виявляють та знищують ворожих «туристів» ще на підходах до переднього краю.
Як повідомляв Укрінформ, на Слов’янському напрямку армія Російської Федерації застосовує важкі гексокоптери для мінування доріг.
Війна
Пам’яті Героя України, капітана Віктора Оцерклевича (позивний «Крєпиш»)
Був справедливим командиром та воював за майбутнє своїх доньок
Віктор народився 10 травня 1986 року в Болграді на Одещині. Його батько був військовим, учасником війни в Афганістані та ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи. Брат Віктора Олексій – також професійний військовий.
Тому після школи хопець також мріяв про військову кар’єру, і у 2004 році пішов на строкову службу, де з простого солдата дослужився до старшини, що було рідкістю серед строковиків.
Після служби Віктор працював інспектором-кінологом у складі Держприкордонслужби. Про цей період він не любив згадувати, окрім своєї вівчарки Сандри, яку любив усім серцем.
У 22 роки чоловік познайомився з Ольгою, яка за пів року стала його дружиною. Контракт з ДПСУ закінчився і подружжя перебралось до Кривого Рогу. Тут чоловік влаштувався на шахту «Батьківщина» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат». Спершу був учнем прохідника дільниці, згодом сам став прохідником. Паралельно з роботою на шахті навчався у Криворізькому національному університеті.

У 2015-2016 роках Віктор служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний яр» на Донеччині. Брав участь у боях за Піски. З того періоду в нього залишилися шрами на плечах від фосфорних снарядів.
«Воно так гарно було. Бачу – падає красиве, наче тихий салют. А коли потрапило на мене, то пропалило форму і попекло шкіру. Мене врятував бронік, а то були б сильніші опіки», – розповідав згодом Віктор.
Після демобілізації у 2016 році він завершив навчання в університеті і вирішив повернутись на військову службу, підписавши контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою, з якою брав участь у боях на Світлодарській дузі.
Певний час служив під командування брата – Олексія «Купола» Оцерклевича, через що Віктора називали «Купол-молодший». Згодом брат перейшов служити в інше місце, а Віктор став командиром роти. Підлеглі згадують з повагою про «Крєпиша», як про людяного командира. Одного разу він відпустив у відпустку бійця, в якого от-от мала народити дружина, прямо посеред навчань. «Це ж дитина народжується. То святе. Як можна не відпустити? Нічого, потім відпрацює», – пояснював чоловік.

Щоб бути ближче до родини, Віктор перевівся до 17-ї окремої танкової бригади імені Костя Пестушка. Головним для нього були доньки Віка та Іра і дружина Ольга.
«Вітя – найкращий чоловік і батько. Найбільшим бажанням у нього було відвести Ірочку в перший клас. Він дуже засмучувався, що у нього не виходило приїхати та відвести Віку 1 вересня, тому він завжди казав, що де б не був, але Ірочку з бантиками відведе до школи», – розповідає Ольга.
Повномасштабне вторгнення РФ Віктор зустрів на посаді заступника командира батальйону. Підрозділ відбивав атаки ворога в районі Новотошківки на Луганщині. Кілька разів росіяни брали їх у напівкільце, однак, попри втрати, українські танкісти давали відсіч.
«Ситуація була критичною: ворог накривав позиції важкою артилерією, неодноразово заходив у напівкільце. Підрозділ капітана Оцерклевича тримався до останнього. Через щільність вогню евакуація поранених і загиблих була неможливою, а невдовзі територія опинилася під окупацією», – розповів побратим Богдан Крупський.
На початку квітня 2022 року Віктор вивів підлеглих із ворожого оточення в Луганській області. Він сів за кермо БМП і виїхав на захоплений ворогом спостережний пост, де ціною власного життя знищив російських окупантів. Завдяки цьому весь особовий склад вийшов із кільця. Віктор загинув 6 квітня внаслідок артилерійського обстрілу. Довгий час його тіло було на окупованій території. Поховати героїчного капітана змогли лише 22 травня 2025 року в Києві.
28 червня 2023 року капітан Віктор Оцерклевич посмертно нагороджений званням Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
За матеріалами: Новинарня, Суспільне Одеса
Фото: Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Відбудова1 тиждень agoна форумі у Нью-Йорку: Україна має багато тузів у рукаві
-
Усі новини1 тиждень agoGalaxy Z Flip 7 проти Moto Razr 70 Ultra (фото)
-
Події5 днів agoУ Тернополі визначили переможців премії імені Івана Марчука
-
Відбудова7 днів agoПрем’єр Чехії візьме участь у конференції з відбудови України-2026
-
Одеса4 дні agoНаступ на Одесу: загроза з боку Придністров’я залишається
-
Усі новини1 тиждень agoБіженці в Нідерландах 3 роки жили в таборі — що вони розповідають
-
Усі новини1 тиждень agoФільми травня 2026 року — у кіно покажуть Диявол носить Прада і концерт Біллі Айліш
-
Відбудова5 днів agoМінрозвитку розпочало відбір громад для участі у Ukraine Recovery Conference 2026