Connect with us

Війна

Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”

Published

on

Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.

Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?

У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки. 

Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди. 

Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою. 

Скільки часу зайняла організація роботи штабу? 

Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами. 

Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени  та вивантажували все, що було. 

Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок. 

Чи готові працювати далі та після воєнних дій?

Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком. 

Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.

Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.

Не те щоб воювати не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля. 

Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових? 

Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.

Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових? 

Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується. 

Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити.  А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники. 

Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.  

Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.

З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?

Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити. 

Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться. 

Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх. 

Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.

А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного. 

Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.

Війна

ГУР перехопило розмову російських військових про великі втрати у Серебрянському лісництві

Published

on

Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило розмову, в якій російський військовослужбовець розповідає про десятки загиблих з шевронами армії РФ у Серебрянському лісництві Луганської області.

Як передає Укрінформ, перехоплення ГУР оприлюднило у Фейсбуці.

“Українські розвідники перехопили розповідь російського військовослужбовця про десятки трупів окупантів, розкиданих по всьому Серебрянському лісництву на Луганщині”, – йдеться у дописі.

Російський солдат розповів, що, зі слів військових, з якими він розмовляв, “у лісі десятки трупів валяються”.

У підсумку росіянин спробував відмовити співрозмовника від переведення до підрозділу, що діє в районі лісництва.

Читайте також: ГУР перехопило наказ колумбійських найманців РФ вбивати цивільних – стріляти навіть у жінок і дітей

Як повідомляв Укрінформ, ГУР перехопило розмову, в якій російський командир наказує підлеглим страчувати цивільних, які намагаються залишити зону бойових дій.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Росія за тиждень випустила по Україні більш як 60 ракет, понад 1050 дронів і майже 1000 КАБів

Published

on

Російська Федерація упродовж цього тижня застосувала проти України більше 60 ракет, понад 1050 ударних дронів і майже 1000 керованих авіаційних бомб.

Як передає Укрінформ, про це Президент Володимир Зеленський повідомив у Фейсбуці.

«Вчора ввечері завершилися пошуково-рятувальні роботи в Тернополі, на місці влучання ракети у житловий будинок. Чотири доби безперервно працювали рятувальники. Внаслідок цього російського злочину загинуло 33 людини, серед них шість дітей. Мої співчуття рідним та близьким. На жаль, шестеро досі вважаються безвісти зниклими», – зазначив Зеленський.

Президент подякував усім службам, які були залучені до ліквідації наслідків цього удару та працювали заради порятунку українців.

«Тривають аварійні роботи у Дніпрі, на місці влучання російського дрона біля багатоповерхівки. 14 людей постраждали від удару, серед них дитина. Дякую всім нашим службам, які оперативно спрацювали над ліквідацією пожежі й допомагають на місці. У Нікополі росіяни вдарили FPV-дроном, внаслідок чого травмували двох дітей та жінку», – додав він.

Як зауважив глава держави, вночі знову були удари по житловій та цивільній інфраструктурі, а також по об’єктах енергетики в різних регіонах України.

За його словами, протягом цього тижня Росія застосувала проти України понад 1050 ударних дронів, майже 1000 керованих авіаційних бомб та більше 60 ракет різних типів.

«Вже сьогодні наші радники працюватимуть у Швейцарії з представниками Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Франції та Великої Британії. Але паралельно з дипломатичним треком маємо робити все, щоб посилити наш захист від таких підлих російських ударів», – підкреслив Зеленський.

Читайте також: Наступний «Рамштайн» готується на 3 грудня – Шмигаль

На його переконання, дуже важливо прискорювати реалізацію всіх домовленостей з партнерами України щодо систем та ракет до ППО.

«Дякую всім, хто допомагає захищати життя. Дякую кожному, хто працює для миру», – зазначив Президент.

Як повідомляв Укрінформ, Сили протиповітряної оборони знешкодили 69 із 98 безпілотників, якими росіяни атакували Україну з вечора 22 листопада.

Фото: скріншот із відео 



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті чемпіона України, навідника мотопіхотного батальйону Віктора Боржиєвського

Published

on


Любив подорожі, бо саме в них відчував смак життя 

Віктор Боржиєвський із Кам’янця-Подільського любив подорожувати, відкривати нові країни, підкорювати вершини і був чемпіоном України з гірського туризму. Він мав багато планів на життя – хотів одружитися і побачити ще більше світу, але коли розпочалася повномасштабна війна, добровільно став на захист України. 

«Вітя народився 25 жовтня 1986 року. На світ з’явився просто на порозі пологового, так поспішав. Змалечку був патріотом, ще в садку зрозумів, що українець. Вдома я розмовляла російською, бо мій батько – росіянин. Коли і в людному місці спілкувалася російською, Вітя не соромився робити мені зауваження. Гарно вчився в школі. За яку б справу не брався, віддавався сповна», – згадує мама воїна Тетяна Олексіївна.  

За її словами, син із дитинства захоплювався спортом. Спочатку це була боротьба, а потім баскетбол. На одному із тренувань Віктор зламав руку, після чого більше не повернувся до залу. Згодом захопився спортивним туризмом, якому присвятив багато зусиль та часу. У Кам’янці-Подільському він відвідував станцію юних туристів і долучився до команди «Вертикаль». 

Після дев’ятого класу хлопець продовжив освіту в Кам’янець-Подільському фаховому коледжі будівництва, архітектури та дизайну. Далеко з рідного міста не хотів їхати, бо прагнув продовжувати займатися альпінізмом та скелелазінням зі своєю командою.  

«Часто відвідував Карпати, а до анексії – Крим, безмежно любив рідний Кам’янець. Коли вступив до Одеської академії будівництва та архітектури, там теж знайшов клуб альпіністів, і разом із ним підкорив Ельбрус. Вітя хотів побачити світ. І якось під час літніх канікул за студентською програмою поїхав до Америки. Нам розповів, що їдуть багато студентів, а потім дізналися, що був сам. Там працював і втілив мрію – побачив Ніагарський водоспад. Після академії влаштувався в американську компанію на туристичні лайнери і відвідав чимало країн. Побував від Аляски, Канади до Австралії, Нової Зеландії, Індонезії, Бермудських островів», – додала мама. 

Паралельно зі своїми захопленнями Віктор стежив за подіями в Україні. Під час Помаранчевої революції їздив на Майдан у Київ, в ході Революції Гідності підтримував рух країни до Європи. Рідні згадують його слова про те, що в українців немає нічого спільного з росіянами.  

До повномасштабної війни Віктор працював інженером-лаборантом на цементному заводі. Він часто їздив у відрядження, а відпустки присвячував своєму хобі. Разом із друзями пройшов Туреччину із заходу на схід та мріяв побувати у Центральній Африці. Захоплювався подорожами, бо вважав, що вони дають відчути життя по-справжньому.  

«Віктор любив свою роботу і завжди прагнув професійного розвитку. Ми пам’ятаємо його відповідальною, цілеспрямованою та хороброю людиною з гострим почуттям справедливості», – згадують колеги. 

Після 24 лютого 2022 року Віктор сам пішов у ТЦК і долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді навідника 16-го окремого мотопіхотного батальйону. Виконував завдання на Луганщині, Харківщині, Запоріжжі. На війні діставав поранення, після яких щоразу повертався в стрій. 

36-річний Віктор Боржиєвський загинув унаслідок кулі ворожого снайпера 17 березня 2023 року в селі Діброва на Луганщині.  

«Надійшла cумна звістка для туристської спільноти Хмельниччини – на війні загинув кам’янчанин Віктор Боржиєвський. Віктор – вихованець Кам’янець-Подільської станції юних туристів, активно займався спортивним туризмом, успішно виступав у складі команди м. Кам’янця-Подільського на змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів. Був суддею ІІ категорії, входив до складу головної суддівської колегії обласних чемпіонатів для учнівської та студентської молоді», – поінформували в Хмельницькому обласному центрі туризму та краєзнавства. 

За словами тренера Героя Юрія Загоруйка, Віктор часто виступав на змаганнях і був п’ятиразовим чемпіоном України.  

«Відповідальний, добрячий, надійний і дуже класна людина. У Кам’яці він був у команді «Вертикаль». Зараз майже вся команда – майстри спорту і кандидати в майстри спорту служать та захищають нашу Україну», – зазначив Юрій.

Віктора Боржиєвського поховали на Алеї слави центрального кладовища у Кам’янці-Подільському. У Героя залишилися батьки, брат і сестра.  

Посмертно він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та удостоєний звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського». На фасаді коледжу, де навчався воїн, відкрили меморіальну дошку.  

Честь Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Віктор Боржиєвський, Фейсбук-сторінка Наталя Ківільша, Хмельницький обласний центр туризму та краєзнавства, Кам’янець-Подільська міська рада



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.