Війна
Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”
Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.
Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них — самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?
У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки.
Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди.
Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою.
Скільки часу зайняла організація роботи штабу?
Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами.
Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени та вивантажували все, що було.
Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок.
Чи готові працювати далі та після воєнних дій?
Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком.
Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.
Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.






Не те щоб воювати — не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля.
Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових?
Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.
Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових?
Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується.
Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити. А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники.
Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.
Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.
З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?
Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити.
Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться.
Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх.
Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.
А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного.
Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
Війна
На півдні росіяни готуються встановлювати свої прапори в тилу для демонстрації «досягнень»
На півдні російські підрозділи отримали завдання встановлювати прапори РФ у низці населених пунктів поблизу лінії бойового зіткнення для демонстрації «досягнень» до річниці вторгнення.
Про це в коментарі Укрінформу повідомив речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин.
«За даними нашої розвідки, російським підрозділам, які діють на Гуляйпільському і Олександрівському напрямках, і зокрема розвідувальним підрозділам в операційній зоні російської 29-ї армії, поставлене завдання щодо встановлення прапорів Російської Федерації в період з 14 по 24 лютого, до річниці широкомасштабного вторгнення», – зазначив Волошин.
За його словами, йдеться про низку населених пунктів у тилу Сил оборони.
«Росіяни мають встановити прапори, там більш ніж десяток населених пунктів: Новоселівка, Степне, Олексіївка, Олександроград, Новоолександрівка, Орестопіль, Тернове, Зелений Гай, Андріївка-Клевцове, Відрадне, Братське, Тернувате і Придорожнє», – розповів речник.
Він наголосив, що ці населені пункти розташовані поза лінією фронту.
«Російські «флаговтики» мають встановити там прапори, навіть якщо їхні штурмові і наступальні дії будуть невдалими, а це все населені пункти, які розташовані неподалік лінії бойового зіткнення, але вони не на лінії фронту, вони у нас в тилу. Це для того, щоб показати, що вони мають якісь досягнення, вони мають встановити там прапори з відео- та фотофіксацією. Тактика «флаговтиків» тут в усій красі», – підсумував Волошин.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія від початку доби атакувала українські позиції 102 рази, найактивніше намагається просуватися на Гуляйпільському та Покровському напрямках. Сили оборони стримують ворога.
Фото: armyinform.com.ua
Війна
Радник міністра оборони «Флеш» закликає не публікувати роботи із закриття доріг антидроновими сітками
У Міністерстві оборони України закликають журналістів, цивільних і військових не знімати і не публікувати в реальному часі роботу груп, які закривають важливі ділянки трас захисними антидроновими сітками.
Як передає Укрінформ, про це радник міністра оборони України Сергій “Флеш” Бескрестнов зазначив у Телеграмі.
“Міністерство оборони швидко реагує на сигнали з фронтів, і військові колеги також швидко закривають критичні та важливі ділянки трас захисними сітками”, – заявив Бескрестнов.
Водночас він звернувся до журналістів, цивільних і військових не знімати і не публікувати в реальному часі роботу груп, які монтують ці коридори.
“Ви просто тим самим підставляєте людей під удар. Я розумію, що захист доріг – це хороша новина, якою хочеться відразу поділитися, але не варто”, – наголосив радник міністра оборони.
Як повідомлялось, Державна служба спеціального транспорту за підсумками 2025 року облаштувала 534 км антидронового захисту – сітки вздовж доріг в 7 областях України.
Фото архівне
Війна
Пам’яті нацгвардійця Руслана Сисюка
Тихий, щирий, справедливий – він завжди приходив на допомогу
Руслан народився 6 липня 1999 року в селі Копіювата Уманського району Черкаської області. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки. Земляки згадують про Руслана як про тихого, щирого, справедливого хлопця, який завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
Після навчання у Монастирищенському професійному ліцеї він обрав шлях служіння державі. У 2018 році Руслан став військовослужбовцем 25-ї окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України імені князя Аскольда, а згодом підписав контракт і залишився на службі.

Із початком повномасштабного вторгнення РФ Руслан обороняв Київську область, брав участь у боях за Київ, Ірпінь, Бучу. У 2024 році був направлений до складу 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг». 26 жовтня того ж року підрозділ вирушив на схід.

«Уже через два дні зв’язок із Русланом обірвався. Майже рік родина чекала на звістку, сподіваючись, що він живий. Але ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше: Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Селидове Донецької області», – розповіли у Монастирищенській міській раді.

23 жовтня 2025 року з Русланом Сисюком попрощалися у Києві. Похований воїн на Берковецькому кладовищі — поруч із побратимами, які, як і він, віддали життя за Україну.

«Дякую Герою за відвагу, мужність і жертовність! Царство Небесне та вічний спокій його безсмертній душі», – йдеться у зверненні громади. – У цей скорботний час Монастирище висловлює глибокі співчуття рідним, друзям і побратимам полеглого воїна, розділяючи їхній біль та втрату. Пам’ять про Руслана Сисюка житиме в серцях земляків, а його подвиг — у вільній Україні, за яку він віддав життя».
На офіційному сайті Президента України зареєстрована петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому сержанту, старшому кулеметнику військової частини 3030 Національної гвардії України Руслану Сисюку.
У військового залишилася дружина та маленький син.
Слава Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Руслан Сисюк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Усі новини1 тиждень agoце не так вже й погано, як вважалося раніше
-
Політика1 тиждень agoУ парламенті та суспільстві Нідерландів існує широка підтримка України
-
Політика1 тиждень agoЗеленський анонсував активну роботу з партнерами найближчими тижнями
-
Усі новини1 тиждень ago50 років тому апарат NASA все ж таки виявив життя на Марсі: що з’ясували вчені (фото)
-
Війна1 тиждень agoчутки про звільнення не підтвердились — деталі
-
Відбудова1 тиждень agoЗеленський і Маркарова обговорили роботу з партнерами України щодо відбудови
-
Суспільство1 тиждень agoСесію Одеської міської ради вдруге перенесли Анонси
-
Відбудова1 тиждень agoПРООН допомогла розчистити в Україні 1 мільйон тонн відходів від руйнувань