Війна
Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”
Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.
Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них — самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?
У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки.
Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди.
Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою.
Скільки часу зайняла організація роботи штабу?
Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами.
Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени та вивантажували все, що було.
Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок.
Чи готові працювати далі та після воєнних дій?
Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком.
Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.
Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.






Не те щоб воювати — не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля.
Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових?
Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.
Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових?
Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується.
Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити. А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники.
Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.
Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.
З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?
Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити.
Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться.
Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх.
Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.
А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного.
Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
Війна
Пам’яті морського піхотинця, митця Сергія Тєтєріна (позивний «Музикант»)
Сергій Тєтєрін був митцем, якому довелося взяти до рук зброю, щоб захищати Україну після повномасштабного вторгнення РФ: музикант, скульптор-мініатюрист став морським піхотинцем.
Сергій народився у Жмеринці на Вінниччині. Рідні пригадують, що він був допитливою дитиною, дуже любив музику.
«Це й визначило його подальший професійний шлях. Отримавши шкільний атестат, Сергій вступив до Вінницького музичного училища культури та мистецтв імені Миколи Леонтовича, де опанував гру на трубі. Свого часу працював в оркестрах міського Палацу мистецтв, Центру військово-музичного мистецтва Повітряних Сил ЗСУ та ансамблю «Подоляни», беручи активну участь у культурному житті Вінниці», – розповіли у Вінницький міській раді.
Окрім того, Сергія знали як відомого скульптора-мініатюриста, який успадкував хист від свого дідуся, всесвітньо відомого майстра Михайла Маслюка. Він жалкував, що не зацікавився цією справою за його життя, коли дідусь міг передати свій досвід і секрети з рук у руки.
«Коли гостювали в діда зі старшим братом, чомусь не виникало бажання попросити показати, як він працює. Знали, що про нього пишуть в газетах, розповідають по радіо, знімають на телебаченні. Тільки й того», – розповідав він журналістам.
І лише коли дідуся не стало, Сергій побачив примірник відомого видання з великою статтею про нього. На полях Михайло Малюк залишив адресований своїм нащадкам напис: «Моїм майбутнім винахідникам Павлу і Сергію». Це був свого роду творчий заповіт, який тоді ще зовсім юний Сергій сприйняв як заклик до дії. Він продовжив дідусеву справу і першу свою мініатюру створив ще у 17 років. На жаль, уже через чотири роки після смерті дідуся. Ця робота й донині прикрашає музей його рідного училища.

Загалом колекція робіт Сергія Тєтєріна налічує понад 50 рідкісних експонатів. Серед них – мініатюрний напис «Слава Україні» на людській волосині, класична підкована блоха, а також караван верблюдів. Серед його робіт, виконаних під мікроскопом, – неймовірно деталізовані золота риба-меч, а також золоте яйце, вставлене у макову зернинку, розрізану навпіл.

Роботи Сергія експонувалися в Україні та за кордоном, зокрема в США та Португалії. Частину його мініатюр можуть побачити відвідувачі міського історичного музею у Жмеринці. Найбільшою ж мрією майстра було створення музею мініатюр його дідуся Михайла Малюка у Вінниці. Аби популяризувати це мистецтво, він навіть виходив у середмістя з мікроскопом і спілкувався з городянами. Намагався достукатися і до влади, щоб під експозицію виділили приміщення в одному з наявних у місті музеїв. На жаль, він не встиг реалізувати свої задуми.


Сергію було 43 роки, коли влітку 2025-го він став до лав захисників. Служив у складі 503-го окремого батальйону 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. Замість мікроскопа та музичного інструмента, йому довелося взяти до рук гранатомет. За позивний обрав собі таки «Музиканта».

На долю Сергія та його побратимів випали найзапекліші зіткнення з ворогом на Покровському напрямку. Бригада на своїй ділянці фронту воювала в умовах тотальної переваги росіян в артилерії та авіації, під КАБами та постійними атаками штурмових груп. В одному з таких боїв Сергій Тєтєрін загинув. Це сталося 16 жовтня 2025 року поблизу Мирнограда на Донеччині.
Рідні Сергія все ж чекали на його повернення майже рік: мама, брат, дві донечки і дружина. На жаль, дива не сталося.
Вінниця попрощалася із захисником 19 жовтня 2026 року.

«Сергій був із тих людей, які ніколи не схиблять у важку хвилину й не пройдуть повз чужу біду. Його не потрібно було просити: Сергій умів створити навколо нас – для нашої родини, своєї мами та брата – атмосферу неймовірного тепла, радості та затишку. Для донечок він тепер янгол-охоронець на небесах. А в пам’яті друзів, колег і всіх, кому пощастило зустріти його в житті, він назавжди залишиться людиною з великим серцем, доброю душею та талановитим майстром своєї справи», – поділилася спогадами дружина Олександра.
Вічна пам’ять Герою!
Антоніна Мніх
Фото: 20 хвилин, з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Сили безпілотних систем уразили російський дронопорт в Донецькому аеропорту
Оператори 412-ї окремої бригади безпілотних систем Nemesis уразили дронопорт російських загарбників в Донецькому аеропорту засобами middle strike.
Як передає Укрінформ, про це бригада повідомила у Телеграмі та оприлюднила відповідне відео.
«Ворожих дронів над українськими містами має ставати менше. Тому ми не лише перехоплюємо вже запущені безпілотники, а й знищуємо інфраструктуру, з якої їх запускають», – ідеться у повідомленні.
Як повідомляв Укрінформ, оператори 413-го полку Сил безпілотних систем Збройних сил України «Рейд» уразили важку вогнеметну систему російських загарбників ТОС-1А «Сонцепьок» на тимчасово окупованій території Донеччини.
Війна
Росіяни розширили зону контролю на схід від Граніва на Харківщині
Російські війська розширили зону контролю на схід від населеного пункту Гранів Харківської області, однак відтоді ситуація на цій ділянці фронту суттєво не змінилася.
Як передає кореспондент Укрінформу, про це в телеефірі повідомив речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов.
«На жаль, росіяни розширили свою зону контролю на схід від Граніва, а воно ж на північ від Козачої Лопані. З того часу ситуація там, в принципі, залишається такою, як вона була», – сказав він.
За словами речника, російські війська створили доволі протяжну, але неглибоку зону контролю вздовж державного кордону.
«Якщо вони там просто в лісопосадках, то це неприємно, але суто з військової точки зору – це не смертельно», – зазначив Трегубов.
Водночас він наголошує, що важливо не допустити подальшого просування росіян на південь, ближче до Харкова, щоб не створювати додаткових загроз для міста.
Як повідомляв Укрінформ, минулої доби, 9 листопада, на Південно-Слобожанському напрямку українські підрозділи відбили шість ворожих атак у бік Охрімівки, Хрипунів, Малої Вовчої та в районах Стариці і Чугунівки.
Фото: скриншот із відео
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Суспільство5 днів agoНовини на ранок
-
Усі новини1 тиждень agoколи вийде Motorola Signature 27 (фото)
-
Війна1 тиждень agoТехнології БПЛА та засоби протидії їм найближчим часом розвиватимуться паралельно
-
Події1 тиждень agoПолітики не зруйнують відносин між українцями та поляками
-
Політика1 тиждень agoПутін виходить з міжнародної ізоляції завдяки Трампу, — NYT
-
Події1 тиждень agoОголосили конкурс на здобуття літературної премії імені Гоголя