Connect with us

Війна

Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”

Published

on

Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.

Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?

У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки. 

Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди. 

Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою. 

Скільки часу зайняла організація роботи штабу? 

Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами. 

Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени  та вивантажували все, що було. 

Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок. 

Чи готові працювати далі та після воєнних дій?

Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком. 

Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.

Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.

Не те щоб воювати не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля. 

Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових? 

Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.

Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових? 

Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується. 

Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити.  А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники. 

Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.  

Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.

З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?

Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити. 

Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться. 

Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх. 

Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.

А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного. 

Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.

Війна

Покровський, Костянтинівський та Гуляйпільський напрямки

Published

on

Російські війська від початку доби 47 разів атакували позиції захисників України. Найактивніше ворог діє на Покровському, Костянтинівському та Гуляйпільському напрямках.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

Росіяни обстріляли прикордонні Безсалівку, Бічівськ, Кучерівку, Яструбщину, Нескучне, Кореньок, Новоіванівку, Будки, Іскрисківщину Сумської області та Лісківщину, Сеньківку, Заріччя, Ясну Поляну Чернігівської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав чотирьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 72 обстріли , зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники двічі атакували в бік Лимана, одне боєзіткнення триває.

Читайте також: Росіяни намагаються просунутися вглиб оборони на Гуляйпільському напрямку – Волошин

На Куп’янському напрямку наступальних дій ворога не зафіксовано.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили три спроби загарбників просунутися в бік Ставків та Лимана.

На Слов’янському напрямку агресор тричі атакував в напрямку Різниківки.

На Краматорському напрямку ворог наступальних дій не проводив.

На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 10 наступальних дій в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Русиного Яру, Софіївки.

На Покровському напрямку 12 разів намагалися потіснити українських оборонців із займаних позицій у районах Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Новомиколаївки та у напрямку Новоолександрівки. Одна атака триває.

На Олександрівському напрямку ворог тричі наступав у районах Іванівки, Добропілля, Нового Запоріжжя. Ворожих авіаударів зазнали Гаврилівка та Орли.

На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного, Лугівського та у бік Залізничного, Оленокостянтинівки. Сили оборони стримують натиск і уже відбили 11 атак. Ворог завдав авіаударів по районах Лісного, Копанів, Долинки, Гіркого, Чарівного.

На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення в напрямку Приморського. Авіаударів зазнали Веселянка та Приморське.

На Придніпровському напрямку ворог наступальних дій не проводив.

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив ураження засобів протиповітряної оборони, командно-спостережних пунктів і районів зосередження живої сили росіян у тимчасово окупованому Криму та на тимчасово захоплених територіях України.

Фото: Генштаб



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили безпілотних систем знищили ворожі РЛС «Надгробок» у Криму і ЗРК «Бук-М2» на Донеччині

Published

on

Пілоти 9-о батальйону «Кайрос» 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра» вночі 8 березня знищили РЛС «Надгробок» у тимчасово окупованому Криму та пускову установку ЗРК «Бук-М2» російських загарбників на тимчасово захопленій частині Донеччини.

Як передає Укрінформ, про це бригада повідомила у Телеграмі.

  • РЛС «Надгробок» (64Н6) – високомобільна трикоординатна РЛС кругового огляду, це очі для ЗРК С-300ПМ та С-400 у Криму.
  • ЗРК «Бук-М2» – пускозаряджаюча установка (ПЗУ 9А316) ЗРК.

Крім того, на Донеччині спільно з пілотами 1-о окремого центру безпілотних систем був знищений пункт тимчасової дислокації центру «Рубікон» росіян.

Читайте також: Сили безпілотних систем уразили північнокорейський «Коксан» на Олександрівському напрямку

Цілі відпрацьовані засобами middle strike FP-2 українського виробництва з бойовою частиною 60-100 кг за координацією новоствореного координаційного центру глибинного ураження СБС Збройних сил України.

Як повідомляв Укрінформ, підрозділи Middle-strike Сил спецоперацій ЗСУ завдали високоточних ударів по чотирьох радіолокаційних станціях у тимчасово окупованому Криму та командному пункту російських військ на Донеччині.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа

Published

on


Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога 

Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.

Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові. 

У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це. 

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій. 

Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».

«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна. 

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати. 

Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали. 

«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна. 

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом. 

У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову. 

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську. 

У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. 

12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода. 

На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати». 

У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра. 

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). 

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя. 

Мар’яна Рабченюк

Фото надані дружиною

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.