Війна
Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”
Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.
Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них — самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?
У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки.
Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди.
Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою.
Скільки часу зайняла організація роботи штабу?
Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами.
Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени та вивантажували все, що було.
Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок.
Чи готові працювати далі та після воєнних дій?
Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком.
Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.
Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.






Не те щоб воювати — не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля.
Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових?
Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.
Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових?
Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується.
Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити. А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники.
Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.
Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.
З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?
Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити.
Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться.
Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх.
Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.
А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного.
Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
Війна
Росіяни намагаються обійти Куп’янськ з «неочікуваного кута»
Російські окупаційні війська намагаються обійти місто Куп’янськ Харківської області з північного заходу, але ці спроби не мають успіху.
Про це в телеефірі розповів речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає Укрінформ.
«Зараз вони роблять спробу обійти з неочікуваного кута й зайти з північного заходу. Це під населеним пунктом Радьківка в першу чергу – вони туди зараз активно тиснуть і намагаються взяти там контроль. Бо раніше, якщо вони ходили східніше через Голубівку, то після операції “Велес” і ще декількох дій цей напрямок для них став не таким простим, і вони хочуть заробити хоча б “сіряк”, щоб заходити через Радьківку безпосередньо вже на місто», – розповів Трегубов.
Водночас він назвав такі спроби окупантів зайти до Куп’янська «не оптимальними».
«Населені пункти Кіндрашівка та Радьківка є поруч, на Кіндрашівку вони зараз сунуть більш активно, але Радьківка – між Кіндрашівкою та Куп’янськом, тому без неї нічого не вийде. От зараз вони намагаються втілити в життя цей задум, але ситуація і в самому місті, і в Радьківці для них зараз не оптимальна», – вважає Трегубов.
Як повідомляв Укрінформ, після операції «Велес» проникнення військових РФ до Куп’янська не фіксували.
Війна
як Росія усуває контроль над місцями несвободи
Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання
На початку листопада цього року РФ офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Через це Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні. Що це означає для тисяч українців – військовополонених і цивільних, яких Москва утримує у місцях несвободи?
Що таке КЗК?
КЗК – незалежний моніторинговий орган Ради Європи, створений на підставі Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція набула чинності 1 лютого 1989-го, тоді ж розпочав роботу Комітет. Його створення стало важливим нововведенням у міжнародному праві: замість того щоб лише карати винних після вчинення злочину, було запроваджено механізм регулярних перевірок місць несвободи для запобігання катуванням.
Основна функція КЗК – регулярні інспекції місць, де люди перебувають не з власної волі. Йдеться не лише про в’язниці. До сфери його моніторингу належать слідчі ізолятори та виправні колонії, поліцейські відділки, психіатричні лікарні та інші установи, де людей позбавляють волі за рішенням державних органів.
Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув’язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув’язненими.
Візити могли бути плановими (зазвичай раз на чотири роки) або позаплановими – коли виникала потреба в терміновій перевірці. Державу заздалегідь повідомляли про намір здійснити візит, але після повідомлення інспектори могли прибути до конкретної установи без попередження.
Росія і КЗК
За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.
Важливо розуміти: КЗК не був судом і не виносив вироків. Він не встановлював кримінальну відповідальність конкретних посадовців. Його завданням було попередження катувань через незалежний моніторинг і рекомендації. Цим він доповнював діяльність Європейського суду з прав людини. КЗК мав можливість побачити те, що відбувається за зачиненими дверима російських в’язниць, тоді як ЄСПЛ переважно розглядав наслідки вже вчинених порушень.
Росія приєдналася до конвенції в 1998 році. За період до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням здійснив 30 візитів до країни й відвідав понад 450 місць позбавлення волі. Однак, за увесь період перевірок, російська влада погодилася оприлюднити лише чотири звіти. Решта залишилися засекреченими. Тобто навіть тоді, коли Росія формально була учасницею конвенції, вона фактично обмежувала прозорість своєї пенітенціарної системи.
Після 2021 року співпраця припинилася: російська влада більше не допускала представників Комітету до своїх установ. Вихід із конвенції 1 листопада 2026 року лише юридично закріпив цю ізоляцію.
Українці в російському полоні, або Катування як система
Точну кількість українців, які перебувають у російській неволі, встановити неможливо. За даними Медійної ініціативи з прав людини станом на 16 вересня 2026 року РФ незаконно утримує 2654 цивільних українців. Але насправді їхня кількість значно більша. Становище цивільних нерідко ще складніше, ніж військовополонених: Росія не визнає їх окремою категорією незаконно утримуваних осіб, натомість часто оформлює затримання як кримінальне переслідування за російським законодавством.
І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.
Про масштаби й жорстокість катувань свідчать історії звільнених із російського полону українців. Військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Андрій Переверзєв, який потрапив у полон у лютому 2024 року, розповів, як російські військові били його, застосовували електричний струм до відкритих ран. Згодом хірург випалив на його животі напис «слава россии» і літеру Z. Ця історія стала відомою далеко за межами України. Інший приклад – цивільна українка Наталія Власова: захоплена ще в березні 2019 року, вона пережила чотири місяці катувань і сексуального насильства в донецькій катівні «Ізоляція». Її також залякували погрозами викрасти й убити маленьку доньку.
ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в’язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.
Які міжнародні механізми залишаються?
Після повідомлення про вихід Росії з конвенції виникає закономірне запитання: чи означає це, що міжнародні організації взагалі втратили можливість стежити за ситуацією з катуваннями в Росії? Ні. Попри вихід із конвенції, залишаються три міжнародні механізми, які дають змогу збирати й документувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.
1. Комітет ООН проти катувань
Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.
Але тут є важлива обставина: Росія не підписала й не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (OPCAT). Саме цей протокол передбачає систему регулярних незалежних відвідувань місць несвободи. Отже, Росія не має й відповідного національного превентивного механізму в межах цього протоколу.
2. Спеціальний доповідач ООН з питань становища у сфері прав людини в Росії
Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.
Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в’язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в’їзд на територію Росії. В інтерв’ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що «…до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності».
3. Московський механізм ОБСЄ
Московський механізм ОБСЄ – процедура незалежного розслідування порушень прав людини, створена у 1991 році. Вона дозволяє групі держав-учасниць ініціювати таке розслідування в іншій державі, зокрема без її згоди. Призначені експерти збирають свідчення, аналізують документи й докази та готують доповідь із висновками. У контексті російсько-української війни механізм використовували для документування незаконного утримання українських цивільних, катувань і жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 держав ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження становища незаконно утримуваних Росією цивільних, а у 2025-му 41 держава ініціювала розслідування порушень щодо українських військовополонених. Механізм дає змогу документувати злочини навіть без доступу до місць утримання, однак не замінює регулярного фізичного моніторингу в’язниць.
Гуманітарна місія Червоного Хреста
Ще один вимір проблеми – відсутність незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених – саме те, чим мав би займатися Червоний Хрест. Відповідно до ІІІ Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання та спілкуватися з ними без свідків. Забезпечити такий доступ зобов’язана сторона, яка утримує полонених. Однак із 2024 року МКЧХ не має доступу до українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір’яна Сполярич-Еггер під час візиту до Москви знову порушувала питання відновлення доступу, однак домовитися про це не вдалося. Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Відмова в доступі сама по собі не доводить фактів катування конкретних полонених, але позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевіряти умови їхнього утримання.
Що в результаті?
Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ – збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув’язненим і перевірити, що там відбувається.
Тож у даному випадку йдеться не просто про вихід Росії з конвенції, а про демонтаж міжнародного контролю над російською пенітенціарною системою на тлі систематичного застосування катувань як інструменту державного насильства. Росія усуває незалежний нагляд саме тоді, коли міжнародні організації накопичили дедалі більше свідчень про злочини в її місцях несвободи.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: Укрінформ
Війна
Зеленський обговорив із Хмарою підготовку до «Рамштайну»: Основні потреби
Президент Володимир Зеленський напередодні засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» обговорив із міністром оборони Євгенієм Хмарою ключові потреби та пріоритети України.
Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
«Готуємось до зустрічі оборонної контактної групи у форматі «Рамштайн» уже завтра – міністр оборони Євгеній Хмара представить наші потреби та ключові пріоритети у співпраці. Звісно, зосереджуємося на перехоплювачах для ППО та забезпеченні української бойової авіації амуніцією», – зазначив Зеленський.
Також на зустрічі з партнерами планують обговорити можливість збільшення фінансування виробництва дронів для Сил оборони та активізації спільних виробничих проєктів.
«Швидкість нашої роботи повинна збільшуватись, і кожен день має давати Україні та партнерам результати. Розраховую на змістовну зустріч», – зазначив Президент.
Крім того, Хмара доповів про виконання плану далекобійних ударів. За словами Зеленського, «наші українські дипстрайки досягають визначених цілей».
Президент також повідомив, що затвердив нові операції.
Як повідомлялося, попередня відбулася 8 вересня у віртуальному режимі під спільним головуванням міністрів оборони Великої Британії Веса Стрітінга та Німеччини Бориса Пісторіуса. У ній взяли участь представники оборонних відомств 50 країн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте та заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі.
Фото: Володимир Зеленський / Фейсбук
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика7 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе ТЦК силой мобилизовал добровольца в штурмовую бригаду вместо медбата – нардеп Гончаренко
-
Одеса6 днів agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення