Connect with us

Війна

Найважче — організувати людей: одеський осередок ВО “Автомайдан”

Published

on

Після вторгнення в Одесі волонтерством займались майже всі, з часом робота оптимізувалась і наразі залишились ті, хто несе значну допомогу цивільним та військовим. Серед організацій, які працюють та працюватимуть, одеський осередок Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”. Станіслав та Катерина Маденс розповіли “Дайджесту Одеси”, як від антикорупційної діяльності стали на шлях волонтерської, які труднощі спіткали організацію і чого потребують наші військові.

Одеський осередок організації допомагає на двох напрямах: гуманітарному та військовому. Детальніше про гуманітарний напрям розповіла Катерина Маденс. Автомайданівці починали волонтерити, перебуваючи у військовій частині. До того штабу були залучені організації та до них приєднались сотні, а то й тисячі волонтерів. Наразі залишився “кістяк”, але все ще є люди, які приходять на допомогу, частина з них самі ВПО.

Хто та яку отримує гуманітарну допомогу в цьому пункті видачі?

У першу чергу ми піклуємось про ВПО, а ще у нас є особи з інвалідністю І і ІІ груп, багатодітні та неповні родини. Ті, хто потребує, додатково отримують дитяче харчування та підгузки. 

Зареєстровано в штабі понад 10 тисяч родин. На постійній основі — близько 2500 тисяч осіб, які приходять саме сюди. 

Завдяки єдиній волонтерській базі ми бачимо, хто в якому зі штабів зареєстрований, у кого є вантажі. Людина, яка годину тому отримала продуктовий набір, не зможе прийти в інший штаб і отримати допомогу. Або ми можемо обмінюватись необхідним між організаціями. Так ми створюємо рівномірний розподіл ресурсів між волонтерами. І це зменшує ризик концентрації ресурсів в одних руках і махінацій з гуманітарною допомогою. 

Скільки часу зайняла організація роботи штабу? 

Першу партію гуманітарної допомоги ми отримали з Італії в кінці березня. Спершу ми займались військовими. Тоді волонтерами були навіть бабусі та дідусі, які пекли пиріжки, приносили свій теплий одяг. Реальна ситуація, адже військовим не було на чому спати, а постійні поповнення новими службовцями не дозволяли обробити вчасно всі запити. Так що доводилось закривати питання такими дивовижними способами. 

Для мене був такий шок, бо я в громадській діяльності багато років і мені здавалось, що у нас Одеса дуже ватна, але виявилось, що зовсім ні. Такі категорії населення кинулись допомагати, від яких цього не очікуєш. Приїжджали бізнесмени  та вивантажували все, що було. 

Інколи ми просто не встигали приймати, ставити на баланс та навіть доносити вантажі. Просто перед воротами стояли величезні купи, а люди це фасували та розкладали в різні боки. А надворі лютий-березень, тому всі були по вуха у болоті. Зараз це весело ніби, а тоді — лячно та стресово. Вже в березні-квітні відкрили окрему локацію і постійно почали отримувати гуманітарну допомогу. Хоча й були більше зосереджені на військових, але вже з’явились перші ВПО, які потребували саме гуманітарної допомоги, так потроху почав розвиватись саме цей напрямок. 

Чи готові працювати далі та після воєнних дій?

Так. Міжнародні донори питали наскільки ми плануємо цей проєкт, бо від початку наша організація займалась антикорупційною діяльністю. Ми взагалі переналаштували всі процеси у організації. Всім відповідаємо, що як мінімум півроку чи рік вже після завершення воєнних дій плануємо займатись гуманітарним напрямком. 

Відбудовувати країну потрібно. Є люди, які виїжджали без нічого, їм досі потрібна допомога. Західні деякі партнери цього, на жаль, не розуміють. В Одесі наразі є знову наплив переселенців, це нові люди, ми бачимо по базі і по довідках ВПО, що вони виїхали нещодавно. Вони ще не встигли освоїтись у місті, не те що влаштуватись на роботу, чи знайти більш-менш прийнятне житло.

Як вже зазначили, організація орієнтована не лише на переселенців, а й допомагає військовим. Тому в їхньому штабі можна знайти “подаруночки” зі звільнених територій, які привезли з Херсонського напрямку, Балаклеї, Білогірки та інших місць. Крім речей, тут аптечка російського солдата, шолом корнету та уламки з градів, касетних снарядів. А також прапор, підписаний автором вже крилатого виразу: “русский военный корабль…”. Станіслав каже, що це майбутні музейні експонати і буде виставка.

Не те щоб воювати не жіноча справа, але про співпрацю із ЗСУ та їхні потреби розповів Станіслав Маденс. Організація займається переважно ВМС та забезпеченням 28 бригади, щоб не розпиляти свої зусилля. 

Наразі готуєтесь до зими, як організоване виготовлення буржуйок, які ви робите для військових? 

Через нашого волонтера ми знайшли підрядника, зварювальника. Підрахували, скільки це коштує, і почали займатись. Спершу потрібні були бойлери, вдалось знайти місце, де вони в наявності, ще й в товарній кількості. Ціна питання — 1400 гривень.

Запити та можливості: як робити вибір? Які складнощі виникають при зборах для військових? 

Є ситуації, коли запитів більше, ніж можливостей. У таких випадках сідаю за кермо і мотаюсь по всіх: волонтерські центри, депутати, бізнесмени. Так зазвичай і знаходиться те, що потрібно. На жаль, не кошти, але знайти чи виміняти бартером ще можна. Звісно, мавіків це не стосується. 

Не все виходить зараз закрити. Впав попит на звичайні речі, адже суспільство вважає, що солдат отримує зарплатню у сто тисяч, отже, він може все купити. Деякі — так, вони можуть собі щось купити.  А інші, особливо ті, хто нещодавно потрапив до зони бойових дій, не мають цієї можливості з багатьох причин. Тому ми збираємо кошти та закриваємо ці запити. Звичайні речі, нічого феєричного, наприклад, спальники. Люди вже втомились від зборів на спальники. 

Найважче організувати людей. Все інше більш-менш, але є. Зараз хвиля відсутності постачання, прийде зима — буде багато. З військовими тяжче, ніж з ВПО. Буває прикро, що ти збираєш на одяг, екіпірування — прилітає снаряд і від екіпірування залишаються лише чоботи, що ти йому купив. І потрібно все заново, а збори все важче. Люди часом не розуміють, що буває так.  

Важко з ліками, тому що медик з роти дає нам список того, що треба купити, але частина списку — це не доказова медицина. Але він потребує цього. І що тут робити? Я спілкувався з медичними працівниками з госпіталю, вони кажуть, що це не доказово, але іншого чи кращого немає. Дуже спірне питання, тому від медикаментів відмовились. Краще, якщо таким займатимуться спеціалісти.

З якими помилками стикались: з боку цивільних, волонтерів чи військових. Чи вдалось налагодити ці помилки?

Є історії, з яких особисто я зробив висновок, що деякі солдати просто не можуть добитись необхідного від свого командування чи просто зі складу. У мене є одна улюблена частина, якій я допомагаю з перших днів. Вони переїхали на нове розташування, якийсь час минув і телефонують мені: “Потрібне світло”. Я приїжджаю, починаю з’ясовувати, що потрібно і яка проблема. З цією проблемою їду до частини, а там мені кажуть: “Так, є така проблема, але чому вони мовчать?”. Тобто в частині є щось нагальне із забезпечення і потрібно ходити та “довбати” командира та інших. Є різні причини, з яких потреби до них не доходять, потрібно говорити. 

Звичайно, це не стосується ряду критичних речей, яких просто немає. Тому я завжди йду на комунікацію з командиром і починаю з ряду питань: “А те зробили, а це написали…?”. Раніше, наприклад, були проблеми з тим, чи можуть вони прийняти необхідне за актом прийому-передачі. На нулі ніхто прийняти не може, там з цими папірцями здебільшого ніхто не носиться. 

Ось, нещодавно, був запит від військового, якому потрібні ріжки від АК-47. Йому видали, але він виконує такі бойові завдання, що немає часу вставляти патрони, тому потребує додаткових. Але в частині йому дати їх не можуть, бо на нього вже видали. Такі речі часто стаються. А в цьому випадку ціна питання — 500 гривень. Ми знайшли, де купити ріжки, і скоро передамо йому їх. 

Головна ж проблема — зменшення донатів. Ми ніби нові велосипеди вигадуємо, щоб якось залучити людей. Хочемо бути ще прозорішими. Ми робимо звіти з кожного збору, а ще плануємо величезний матеріал, де вказано все, що ми отримали і надали. Це правильно, адже ми збираємо кошти у звичайних громадян — тому маємо за це відповідати.

А далі будемо відстоювати та відбудовувати наше місто. Приводити все до ладу. Заняття після воєнних дій буде у кожного. 

Нагадаємо, як працює Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.

Війна

Сили оборони уразили автомобільний і залізничний мости у Криму та на інших захоплених територіях

Published

on

Підрозділи Сил оборони України 29 червня та в ніч на 30 червня уразили автомобільний міст у районі тимчасово захопленого Азовського Запорізької області, залізничний міст у районі населеного пункту Ічкі у тимчасово окупованому Криму та інші важливі об’єкти російських загарбників.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

“Ці об’єкти противник використовує для перекидання особового складу, озброєння, боєприпасів та матеріально-технічних засобів”, – зазначили у Генштабі.

Результати ураження уточнюються.

Окрім того, уражені російські пункти управління безпілотниками у районах Веселої Лопані Білгородської області, Комара Донецької області, Мирного, Лугового та Скельок Запорізької області.

Також уражений командно-спостережний пункт загарбників у районі Старомлинівки Донецької області.

Читайте також: СБУ повідомила деталі удару дронів по російському НПЗ за 300 кілометрів від кордону

За результатами оцінки ураження, завданого 28 червня по нафтопереробному заводу “Слов’янський” у Слов’янську-на-Кубані (Краснодарський край РФ), підтверджені знищення чотирьох резервуарів загальним об’ємом 35 тис. кубометрів, пошкодження ще дев’яти резервуарів загальним об’ємом 30 тис. кубометрів, а також установки переробки нафти.

Як повідомляв Укрінформ, ураження по НПЗ “Слов’янський” у Краснодарському краї завдане у межах 40-денної операції впливу на РФ воїнами Центру спецоперацій “Альфа” Служби безпеки України спільно із Силами безпілотних систем Збройних сил України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та іншими складовими Сил оборони України.

Фото ілюстративне: ДСНС



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті кіборга-десантника Віталія Шубеляка

Published

on


Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону

Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині. З’явився на світ в один день із братом Володимиром, на 10 хвилин пізніше. Тож у дитинстві завжди поруч був друг і порадник, з яким ділили домашні обов’язки, ходили на річку, у першому класі – на заняття танцями; а згодом після занять із тренерами грали у волейбол та ганяли у футбол.  

Хлопці не були відмінниками, проте знали, що треба добре вчитися. Були завжди непосидючими, допоки їх не зацікавлювали практичними потрібними заняттями. Завжди допомагали старшим та друзям.  

Віталій з братом чотири класи закінчили у Самбірській школі №10. А потім стали учнями навчального закладу із понад 200-літньою історією  – нині Ліцею імені Андрія Чайковського, який тоді діяв у статусі «гімназія».  

«Віталій казав: “Ми прийшли до школи навчитися вчитися”», – згадує його мама, пані Марія, яка нині працює вчителькою. 

Після дев’ятого класу юнак став студентом Самбірського фахового коледжу економіки та інформаційних технологій. Закінчив навчання у 2009 році, здобувши спеціальність «Розробка програмного забезпечення». 

Віталій для колективу студентів та викладачів коледжу був прикладом відповідальності та сумлінного виконання покладених на нього обов’язків. Був завжди активним у навчанні, постійний учасник обласної спартакіади з ігрових видів спорту, пишуть на сайті навчального закладу.

На цьому у прагненні до знань молодий чоловік не зупинився і продовжив навчання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині це Західноукраїнський національний університет). Проте обрав заочну форму. 

Віталій після завершення технікуму не зміг влаштуватися працювати за спеціальністю. Тому уже за кілька місяців вирішив йти служити у ЗСУ за контрактом. Місцем служби спочатку упродовж року був Самбір, а далі два роки – Львів. Тоді вправно навчився водити авто.  

Контракт закінчився наприкінці 2013 року, перед подіями Революції Гідності. Разом із братом та іншими однодумцями Віталій кілька разів їздив на Майдан до Києва. 

Понад пів року працював у приватному бізнесі, зокрема, за кордоном. А наприкінці літа 2014 року Віталія мобілізували. Спочатку були навчання на полігоні поблизу Львова.  

Мама військового згадує, що у той період син їй нагадував Рембо з голлівудського фільму: молодий, у гарній фізичній формі. Він у цивільному житті використовував кожну нагоду, щоб віджиматися на турніку та займався бігом, розповідає пані Марія. 

Найвідоміша операція періоду АТО, в якій брав участь Віталій, – це оборона Донецького аеропорту. Молодий чоловік служив у складі військової частини А0284 – 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, якій згодом присвоїли звання Галицької.

На Донеччині захисник перебував із листопада 2014 року по вересень 2015-го. Восьма рота 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади, в якій служив Віталій, зайшла у ДАП 21 грудня 2014 року. Планова ротація відбулася 14 січня 2015 року. Боєць отримав контузію. 

Пані Марія згадує, як якось несподівано син приїхав додому. «Почула була голос у телефоні… Ти на роботі, лишаєш все – і летиш, бо маєш дати ключі, щоби син зайшов у дім», – розповідає жінка. Вона неймовірно раділа від щастя бачити Віталія. Хоча мав незвичний вигляд: був з бородою і помітно відрослим чубом. 

Після демобілізації у 2015 році чоловік готувався вступити до Французького легіону. Близько двох тижнів проходив спеціальні тестування власне у Франції. Проте мрія так і не втілилась у життя. 

Віталій завжди поважав думку інших та аргументовано відстоював свою, розповідає мама. Умів вислуховувати навколишніх. Ще зі школи мав романтичне кохання, писав дівчині вірші. Проте щось у тих щирих юнацьких стосунках не склалося. 

Продовжував працювати у приватному бізнесі. Активно займався легкою атлетикою, долучався з друзями до бігових марафонів в Україні та за кордоном. 

Після початку повномасштабної російсько-української війни Віталій добровольцем долучився до ЗСУ через кілька місяців, щоби знову повернутися саме у десантно-штурмові війська. Мамі казав, що для нього неприпустимо, щоби йшли захищати країну від ворога недосвідчені 18-річні люди.  

Життєвий шлях старшого солдата Віталія Шубеляка обірвався під час бойового завдання 20 червня 2022 року. Сталося це у населеному пункті Богородичне на Донеччині. У районі села йшли жорстокі бої, воно переходило з рук у руки понад десять разів. Майже всі будівлі та інфраструктура були знищені… 

Із 31-річним Героєм прощалися 23 червня на площі Пам’яті у Самборі. Чин похорону відбувся у залі органної та камерної музики. Поховали військового біля Меморіалу Героям України. 

«Я не знала, що я маю робити, куди йти», – описує свій стан у день прощання пані Марія.

«Дорого коштує Незалежність, – сказав під час похорону о. Миколай Брийовський. – Дорого обходиться бути українцем. Увесь світ нині бореться з рашизмом. І аж тепер починає формуватися справжня Україна. Свобідна, незалежна країна. Але ціна – ті хлопці і дівчата – герої, яких ми бачимо щодня з екранів. Які повертаються додому неживими. Віталій сьогодні йде востаннє містом. Йде не своїми ногами. Йде до своїх побратимів». 

Віталій Шубеляк був відзначений Почесним пам’ятним листом за підписом Президента України, медаллю «За оборону Донецького аеропорту», орденом «За мужність» IIІ ступеня та орденом «За мужність» II ступеня (посмертно). 

У Самборі проходить щорічний Забіг пам’яті Віталія Шубеляка. До події доєднуються друзі захисника, учасники бойових дій, їхні родичі, професіональні спортсмени й аматори, діти.  

«Це більше, ніж спортивна подія. Це можливість вшанувати світлу пам’ять Героя, об’єднатися громадою та підтримати одне одного», – упевнений співорганізатор Ярослав Мельник.  

«Учасники різного віку та з різною фізичною підготовкою випробовували свої сили на дистанціях 30, 100, 500 метрів, а також 1 і 5 кілометрів. Для когось це була боротьба за результат, для когось — особистий виклик. Але всіх об’єднала спільна мета — вшанувати пам’ять нашого земляка, який віддав життя за Україну», – написали на сайті Самбірської міської ради після проведення четвертого марафону цього року у травні. 

У спогадах побратимів, рідних, друзів, однокласників та вчителів, усіх знайомих Віталій залишається щирою, енергійною і світлою людиною, позитивним, життєрадісним справжнім патріотом. 

Честь і слава Герою! 

Валентина Кащенко 

Фото надані Марією Шубеляк 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони уразили три мости, склад та пункти управління російської армії

Published

on

Сили оборони України 28 червня та в ніч на 29 червня уразили три мости, склад матеріально-технічних засобів та пункти управління російської армії на тимчасово окупованих територіях України та у Російській Федерації.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб збройних сил України повідомив у Фейсбуці.

«Так, уражено автомобільний міст у районі Новоазовська Донецької області, а також два залізничні мости на Луганщині. Ці об’єкти противник використовує для перекидання особового складу, озброєння, боєприпасів і матеріально-технічних засобів», – зазначили в Генштабі.

Результати ураження уточнюються.

Окрім того, за даними Генштабу, уражений склад матеріально-технічних засобів загарбників у районі Новосвітлівки Луганської області.

Читайте також: Генштаб ЗСУ підтвердив влучання українських ракет у цехи підприємства «Титан-Барикади» у Волгограді

Також уражені три пункти управління БпЛА ворога у районах Гуляйполя Запорізької області, Тьоткіного Курської області (РФ) та Бахмута на Донеччині, а також пункт управління підрозділу радіоелектронної боротьби загарбників у районі Великої Новосілки Донецької області.

«Окрім того, за результатами додаткового аналізу даних, підтверджено ураження двох об’єктів противника в районі н.п. Миняєво Московської області РФ, що забезпечували військовий зв’язок. На територіях об’єктів 26 червня знищено одну будівлю. Ще одна будівля отримала значні пошкодження з її частковим руйнуванням», – зауважили в Генштабі.

Як повідомляв Укрінформ, у тимчасово окупованому Криму після нічної атаки 29 червня в місцях дислокації російської ППО на півночі Керченського півострова зафіксовані пожежі.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.