У цей день, 27 лютого 1965 року в небо вперше піднявся Ан-22 “Антей” — літак, який не просто встановив десятки світових рекордів, а зламав психологічний бар’єр в авіації. Це був перший у світі широкофюзеляжний транспортник і на той момент — найбільший турбогвинтовий літак планети.

“Це був стрибок від “кукурудзника” до гіганта”, — згадує у розмові з Фокусом авіаційний експерт Костянтин Криволап, який багато років працював на Київському авіазаводі й брав участь у випробуваннях машин КБ Антонова.

Від Ан-2 до “пузатика”, якого боялися навіть конкуренти

Історія “Антея” почалася задовго до його першого польоту. Рішення про створення нового надважкого транспортника ухвалили у 1960 році. Але конструкторське бюро, яке згодом створить гіганта, працювало ще з кінця 1940-х — спочатку в Новосибірську, а з 1952 року — в Києві.

Першою машиною КБ став Ан-2 — простий і надійний біплан, який літає й досі. Коли ж конструкторське бюро перебралося до Києва, вже велися напрацювання над Ан-8. Згодом з’явилися Ан-10 і Ан-12 — поступова еволюція транспортної авіації. Але поява Ан-22 стала революцією.

“До того літаки були довгі, тонкі, витягнуті. А тут — шість метрів у перетині фюзеляжу. Справжній “пузатик”. Багато хто був переконаний: він зламається”, — каже Фокусу Криволап.

Шість метрів ширини — безпрецедентне рішення. На макетній комісії у 1961 році лунали сумніви: така конструкція не витримає навантажень, буде занадто важкою, створить аеродинамічні проблеми. Пропонували звузити корпус.

Олег Костянтинович Антонов наполіг: саме така ширина дасть змогу перевозити танки, бронетехніку, великогабаритні вантажі. І він мав рацію.

Перший політ “Антея” — не “обліт”, а повноцінний вихід у небо

27 лютого 1965 року в небо піднялася машина, у яку багато хто просто не вірив. Не вірили в шість метрів ширини фюзеляжу. Не вірили в те, що “пузатий” гігант не розвалиться під власною вагою. Не вірили, що турбогвинтовий літак таких розмірів буде керованим.

І саме тому його перший політ став не коротким технічним “обльотом”, а повноцінним виходом у небо — демонстрацією впевненості конструкторів у власних розрахунках.

Зазвичай перші польоти нових машин тривають 10–15 хвилин: злетіли, перевірили базові режими, сіли — і далі довга робота над дрібницями. Але Ан-22 пробув у повітрі понад годину. Це був сигнал: літак не просто відірвався від смуги — він одразу полетів як серійна машина, яка знає, що робить.

За штурвалом сидів легендарний льотчик-випробувач Юрій Курлін, другим пілотом був Володимир Терський — згодом командир екіпажів Ан-124 “Руслан”. Це були не просто майстри пілотування. За словами Костянтина Криволапа, це були інженерно мислячі пілоти — люди, які розуміли машину зсередини, прораховували ризики, готувалися до будь-якого сценарію.

Вони знали: у повітря підіймається не просто новий транспортник. Підіймається концепція. Підіймається інша геометрія авіації.

Той перший політ зняв головне питання — “чи витримає?”. Витримав. І не просто витримав — відкрив серію рекордів, які остаточно закріпили за “Антеєм” статус світового феномену.

Уже в грудні 1965 року літак встановив одразу 12 світових рекордів. Серед них — підйом 88 тонн на висоту 6 600 метрів. Для порівняння: це маса повністю завантаженого пасажирського лайнера. А в жовтні 1967-го Ан-22 підняв понад 100 тонн на висоту більш як 7 800 метрів — показник, який і сьогодні дивує.

Це були не просто цифри для довідників. Це була відповідь усім скептикам — і всередині країни, і за кордоном. “Антей” довів: гіганти можуть літати не на межі можливостей, а впевнено, системно і з запасом міцності.

Ле Бурже: шок для Заходу

“У червні 1965 року Ан-22 прибув на авіасалон у Ле Бурже. Багато хто вважав його макетом — настільки нереальними здавалися габарити машини”, — згадує Криволап.

Але “макет” злетів. І не просто злетів — продемонстрував рекордні можливості.

Через кілька років у США з’явився Lockheed C-5 Galaxy — головний конкурент “Антея”. Він був більший, але вже реактивний. Ан-22 же залишався найбільшим турбогвинтовим літаком у світі.

Двохкільова схема і технологічний прорив

Однією з особливостей Ан-22 стала двохкільова схема. Це рішення давало змогу зберегти ефективність керування і згодом стало у пригоді для перевезення великогабаритних вантажів на “спині” літака, а також вирішувало складні аеродинамічні завдання.

Ще один прорив — використання потужних двигунів НК-12 (тих самих, що встановлювалися на стратегічні бомбардувальники Ту-95), а також впровадження гідравлічних бустерів керування. Для такого гіганта це було критично: пілот не міг фізично “перетягнути” штурвал без підсилювачів.

Важливо й те, що літак проєктували без сучасних комп’ютерних систем. Розрахунки виконувалися логарифмічними лінійками, креслення — олівцем. Метод кінцевих елементів у його сучасному вигляді тоді лише формувався.

“Те, що зараз робить один конструктор за комп’ютером, тоді виконували цілі конструкторські бригади”, — зазначає Криволап.

Від “Антея” до “Руслана”

За словами Костянтина Криволапа, Ан-22 був не просто вдалим літаком. Він став ідеологією. Школою. Внутрішнім дозволом на масштаб.

“Антей” психологічно і технологічно підготував “Руслан”. Він довів, що широкофюзеляжна схема працює, що можна створювати гігантів і ними керувати”, — пояснює експерт.

До “Антея” сама ідея шести метрів у перетині фюзеляжу викликала скепсис. Після “Антея” це вже не було фантастикою — це стало відправною точкою. Конструктори отримали найважливіше — впевненість. Якщо цей “пузатик” літає, тримає навантаження, встановлює рекорди, значить, межа ще далі.

І саме ця впевненість вилилася у створення Ан-124 “Руслан” — машини іншого масштабу, іншої вагової категорії, але з тією ж логікою: більше, сміливіше, інженерно точніше.

Криволап згадує момент, який добре передає атмосферу того часу. Йдеться про випробування фюзеляжу “Руслана” у гідробасейні — спеціальній установці, де корпус літака перевіряють на міцність під тиском, імітуючи багаторазові зльоти та приземлення. Усередині — вода, навантаження, цикли “наддув — розвантаження”. Якщо конструкція не витримає, наслідки можуть бути катастрофічними.

Усе відбувалося в умовах суворої секретності. Час підбирали так, щоб над Києвом не пролітали американські супутники спостереження. Фюзеляж маскували брезентами різного кольору, роботи проводили вночі. У світлі прожекторів і на тлі світлого нічного неба отвір басейну здавався меншим, ніж був насправді.

Коли гігантський фюзеляж підкотили до басейну, багато хто мовчки дивився на отвір і думав одне й те саме: не влізе.

“Стоїмо, дивимося — і здається, що не залізе. Просто фізично не залізе”, — згадує експерт.

Розрахунки робили десятки разів. Перевіряли габарити. Переміряли кути заходу, зазори, систему завантаження. Але коли бачиш металевий фюзеляж завдовжки майже 70 метрів перед стінкою басейну — цифри відступають перед інстинктом.

“Двадцять п’ять разів перевіряли. І він таки заліз”, — усміхається Криволап.

Цей епізод — майже метафора всієї історії КБ Антонова. Кожен новий літак здавався “занадто великим”, “занадто сміливим”, “занадто складним”. Але щоразу інженерна школа доводила: якщо все прораховано — воно працює.

“Антей” став першим кроком у цій логіці гігантів. Він не просто перевозив вантажі. Він перевозив амбіцію. І саме з нього почалася пряма дорога до “Руслана” — літака, який Криволап називає гордістю українського авіабудування.

Літак без “скандалів”

Попри масштаб і амбіції, історія Ан-22 не має драматичних провалів. Машина працювала стабільно, виконувала військово-транспортні завдання, фактично здійснила революцію в десантно-військових операціях і перевозила надважкі вантажі.

Його створили менш ніж за п’ять років — від постанови до польоту. Для такого класу техніки це фантастичний темп.

Сьогодні “Антеї” майже зникли з неба. Але саме вони довели світові: авіація може бути не тільки швидкою, а й надзвичайно місткою. І що інженерна сміливість іноді важливіша за обережність.

“В його історії нема нічого надзвичайного. Просто все зробили правильно. І воно запрацювало”, — каже Криволап.

Іноді саме це і є найбільшою революцією.

Нагадаємо, раніше Фокус розповідав про Олега Костянтиновича Антонова — батька української авіації і його легендарні літаки.

Про це повідомляється на сайті конкурсу, передає Укрінформ. 

 Номінація «Хрестоматія»

«Художня класика»:

• Іван Багряний. Тигролови. Ілюстратор Денис Темний; Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім’я. Ілюстраторка Валерія Ляшенко; Валер’ян Підмогильний. Місто. Ілюстратор Максим Павлюк; Леся Українка. Лісова пісня. Ілюстраторка Поліна Дорошенко; Тарас Шевченко. Катерина. Ілюстратор Микола Толмачов. – К.: Основи, 264+176+272+152+40 с. (о+п);
• Галина Журба. Доктор Качіоні; Іван Нечуй-Левицький. Над Чорним морем; Михайло Грушевський. Під зоряним небом; Олена Пчілка. Маскарад. – Х.: Віват, 320+352+336+528 с.

«Життєписи»:

• В’ячеслав Брюховецький. Віктор Петров у двобої з Левіафаном: біографічні розвідки й літературознавчі констатації. – К.: Дух і Літера, 592 с.

«Літературознавство / критика»:

• Історія української літератури у 12 томах. Т.9. Література кінця ХІХ – початку ХХ століття (1890–1910-ті роки). У 2 книгах; Т.12. Література після 1991 року. – К.: Інститут літератури НАНУ; Наукова думка, 763+774+1008 с.

Номінація «Красне письменство»

«Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія»:

• Марія Матіос. Жінці можна довіряти. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 640 с.

«Жанрова література»:

• Василь Шкляр. Рік Шершня. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 496 с.

«Сучасна зарубіжна проза / есеїстика / драматургія»:

• Ласло Красногоркаї. Меланхолія опору. – К.: Комора, 416 с.

«Поезія / афористика»:

• Ярина Чорногуз. Нічийний шафран. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 96 с.

Номінація «Софія»

«Філософія / антропологія / психологія»:

• Маркус Вілашек. Кант. Революція мислення. – К.: Темпора, 464 с.

«Політологія / соціологія / культурологія»:

• Юрґен Бравер, Губерт ван Тейлл. Замки, битви й авіабомби. Як економічна теорія тлумачить військову історію. – К: Ніка-Центр, 456 с.

Номінація «Минувшина»

«Популярні видання / історична публіцистика»:

• Сергій Плохій. Чорнобильська рулетка. Війна в ядерній зоні. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 224 с;
• Пітер Померанцев. Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 400 с.

«Дослідження / документи»:

• Радомир Мокрик. Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії. – Л.: Локальна історія, 432 с.

«Біографії / мемуари»:

• Володимир В’ятрович. Генерал Кук. Біографія покоління УПА. – Х.: Віват, 944 с.

Номінація «Обрії»

«Науково-популярна література»:

• Джим Голт. Чому існує світ? Екзистенційний детектив. – Л.: Контур, 382 с;
• Анна Євгенія Янченко. 29 століть. Віднайдена історія вина в Україні. – Х.: Віват, 272 с.

«Бізнес / економіка / успіх»:

• Ендрю Шонфілд. Повоєнна економіка: історія європейських економічних див. –К.: Наш Формат, 528 с.

«Публіцистика / сучасні мемуари»:

• Валерій Залужний. Моя війна. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 248 с.

«Спеціальна й адаптаційна література / стиль життя»:

• Олег Однороженко, Валерій Поцелуйко, Олексій Руденко, Олексій Шереметьєв. Inhocsignovinces.Історія підрозділів сухопутних військ Збройних сил України в знаках і символах. – Х.: Фоліо, 397 с.

Номінація «Дитяче свято»

«Книжки для малечі»:

• Романа Романішин, Андрій Лесів. З півслова. Про спілкування та розуміння одне одного. – Л.: Видавництво Старого Лева, 128 с.

«Література для молодших школярів»:

• Френк Баум / Іван Сулима. Чарівник країни Оз. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 120 с.

«Література для школярів середніх класів та підлітків»:

• Катя Штанко. Вершники дощу. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 416 с.

«Нонфікшн»:

• Наталія Савчук. Тато мій Петлюра. – Тернопіль: Богдан, 56 с.

Номінація «Візитівка»

«Малярство / фотографія / пластика»:

• Френсіс Архипенко-Ґрей. Моє життя з Олександром Архипенком. – К.: Дух і Літера, 216 с.
• Марчела Можина. Ніл Хасевич. – К.: Projector Publishing, 280 с.

«Архітектура / місто / дизайн»:

• Андрій Пучков. Український архітектурний стиль. Візії, модуси, століття. – К.: Родовід, 276 с.
• Михайло Бокотей. Студійне скло в Україні. – К.: ArtHuss, 360 с.

«Кіно / театр / музика / мистецька культурологія»:

• Аль Пачіно. Сонні-бой. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 362 с.
• Станіслав Цалик. Коли кролик з’їв сценарій та інші епізоди з історії українського кіно. – Х.: Фоліо, 416 с.

«Етнографія / історія повсякдення / мандри»:

• Єва Райська. Бахтало. Історії українських ромів. – Брустури: Дискурсус, 192 с.

Як повідомляв Укрінформ, премія книжкових блогерів від фестивалю «Книжкова країна» оголосила короткі списки.

Фото: pixabay.com

Перший віцепрем’єр-міністр України – міністр енергетики Денис Шмигаль провів у четвер, 26 лютого, засідання Енергоштабу після чергової нічної атаки на енергетичну інфраструктуру.