“Із 140 ченців прийшло лише п’ятеро”, – сказав єпископ.

Авраамій зазначив, що він до останнього вірив і мав надію на те, що їхні брати, які знаходяться у єдності з Московським патріархатом, відреагують (на те, що сталося – ред.), що вони об’єднаються, бо вони там проживають спільно.

“Але (реальність – ред.) виявилася зовсім іншою. І зі 140 ченців усього-на-всього в ту ніч (на допомогу іншим, хто рятував лавру – ред.) прийшло лише п’ять. Звісно, виникає питання: де інші? Хіба вам байдужа святиня? Ми ж можемо чути, як вони постійно волають, що вони захищають святиню, що її оскверняють, що переслідують їхніх вірян. Але насправді ми бачимо зовсім інші речі: їм святиня не потрібна”, – сказав намісник.

Єпископ нагадав, що тоді до порятунку лаври долучилися правоохоронці і рятувальники, і заявив, що це вражає.

“Дорогі браття (сусіди з Нижньої лаври – ред.), поки ви знаходитеся у єдності з Московським патріархатом, … хочу пояснити вам усім: ми вам не вороги. Ми живемо у своїй країні і ми ні у кого нічого не крали. Ми повернулися у свій рідний дім”, – зазначив Авраамій.

Намісник Києво-Печерської лаври запевнив, що ніхто нікого не виганяє з лаври.

Києво-Печерська лавра постраждала від обстрілу / Фото: Мар’янна Котик, Укрінформ

1 / 18

“Лавра залишається, і братія лаври повністю на своїх місцях буде залишатися. Але перебувати у єдності з Московським патріархатом, тим паче після чергової російської атаки, неможливо. Бо ми бачимо, що ворог робить – він спрямовує всі сили, щоб убивати і знищувати нас. І він не питає, у якому ви патріархаті. Як бачимо, чергова атака російська спрямована проти всіх нас”, – переконаний єпископ.

Він зазначив, що (у ПЦУ – ред.) чекають на них (братію з Нижньої лаври – ред.).

“Закликаю, допоки є можливість, повернутися (до нас – ред.). Ми вас чекаємо. Усе-таки хочеться вірити, що ви почуєте голос Божий і повернетеся в юрисдикцію помісної Православної церкви України”, – сказав Авраамій.

Відповідаючи на питання про пошкодження Успенського собору і про те, де наразі відбуваються богослужіння ПЦУ, намісник поінформував, що неподалік є трапезний храм на честь преподобних Антонія і Феодосія, і що там тепер звершуються всі уставні богослужіння.

Як повідомлялося, під час повітряної атаки російських військ на столицю у ніч проти минулого понеділка дрон-камікадзе РФ влучив у вівтарну частину Успенського собору Києво-Печерської лаври. Унаслідок атаки було пошкоджено 80% покрівлі собору.

Папа Римський закликав до закінчення війни в Україні після атаки росіян на лавру.

38-річний захисник завжди був готовий прийти на допомогу. І дуже любив Україну. 

Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту. Глибинний патріотизм хлопець увібрав від своїх предків, які не лише воювали в УПА, а й служили Україні в часи Директорії Володимира Винниченка і Симона Петлюри.  

«Ромчиків прадід був адміністратором війська Української Народної Республіки. В нас вдома всі були патріоти. А по татовій родині всі були в УПА. Татовому брату присудили 25 років каторжних робіт у Воркуті, бо він був провідником УПА Косів-Коломия», – розповідає мама військовослужбовця, пані Христина.

У 15 років Роман самостійно навчився їзді на мотоциклі, а вже дорослим створив власний байкерський клуб. У цивільному житті чоловік займався власною справою – мав тату-салон, писав картини олійними фарбами, брав участь у співочих конкурсах, організовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски. 

У Тернополі він наслухався чимало історій з фронту у своєму тату-салоні. Саме там для багатьох учасників АТО/ООС він став другом, бо вмів зрозуміти, співпереживати, підбадьорити. До ЗСУ Роман приєднався у 2020 році – підписав контракт на три роки.  

Повномасштабна війна застала «Бурого» на Волині, де саме завершувалися військові навчання. Роман, не задумуючись, став на захист Батьківщини. Він служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, керував артилерійським підрозділом. Разом із побратимами захищав Україну на Київщині, в Чорнобилі, на Житомирщині, Оріхівському напрямку, у районі Куп’янська та Бахмута. З першого до останнього дня брав участь у звільненні Харківської області, воював поблизу Гуляйполя та у Волновасі.  

За спогадами пані Христини, син «добивався, щоби його поставили на сам “нуль”. Від рядового солдата дослужився до сержанта, став командром розрахунку». Захисник так говорив: «Роботу виконуємо добре, відправляємо “посилочки”, зменшуємо кількість російських окупантів». 

Сім’я та побратими для Романа завжди були підтримкою. Справжньою опорою для воїна стала Христина Романівна, мама, яка постійно допомагала синові та його побратимам. Вона приїздила на фронт, передавала гостинці й необхідне спорядження. А Роман став у підрозділі справжнім взірцем мужності. Його поважали побратими, йому довіряли життя, він був неперевершеним командиром.

Фото: Тернополяни

За словами мами бійця, Роман завжди переживав та дбав про своїх побратимів: «Недавно там був приліт, хлопці не мали ні подряпини. Вони навіть не чхали і не кашляли. Він ними опікувався. Казав: “Туди не йдіть. Я чую, там вже летить, ви мені вірте. Бігом ховайтеся”. Мені вже хлопці це розказували». 

Прогнози щодо завершення війни у «Бурого» були радикальні: «Ми тоді переможемо, коли останній окупант на нашій землі піде в землю». 

Роман Довгалюк був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який він особисто отримав з рук Президента України.  

12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.  

Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. У нього залишились батьки, донька та брати. 

«Коли почалась війна, я почула від мами, що Ромчик служить і зовсім не була здивована. Не сумнівалася, що він піде на захист своєї Батьківщини. Але я завжди вірила, що він дочекається перемоги живим, здоровим і щасливим», – сказала Галина Івах, вчителька ліцею, де навчався Роман. 

13 вересня 2024 року Роман Довгалюк був посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя». 

Вічна пам’ять та слава Герою! 

Тетяна Тиндик

За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform