Одеський художній музей, який показав можливість стрімкого розвитку, закохує у мистецтво, говорить тисячами голосів про істину, суть, любов та ненависть. Це місце стало не менш одеським, ніж провулки описані Ісааком Бабелем, і тут досі втілюють мрії Олександра Ройтбурда. І хоч музей постраждав від вибухової хвилі, тут продовжують говорити, додавши мову війни, змінюються, сканують свої колекції та відкривають нові виставки. «Дайджест Одеси” поспілкувався із виконуючої обов‘язки директора Одеського національного художнього музею Катериною Кулай, яку призначили на посаду у березні.
Музей відкрився влітку 2022 року із забитими вікнами. 23 липня йшла підготовка до відкриття виставки з нових надходжень «ДОВІЙНИ». В той день росіяни випустили 4 ракети по порту. Серед будівель, які постраждали був і музей. Якими були пошкодження від вибухової хвилі?
-Постраждав другий поверх, де є світловий скляний «ліхтар» стелі. Вона не витримала, скло повилітало і шматочками встромилось у паркет. На першому поверсі лише повилітали вікна, бо матеріали стелі ми замінили раніше. Відновили усе швидко, за підтримки ЮНЕСКО, закупили нові матеріали і тепер маємо захист у кілька шарів. Проте у нас є підозри, що обстріл призвів і до інших не явних пошкоджень. Для оцінки потрібна експертиза приміщення, наприклад, взимку у нас відлетіла частина даху і припускаємо, що це довгострокові наслідки від вибухової хвилі.
Крім ЮНЕСКО, долучають міжнародні організації? І чого потребує музей для захисту культури?
-Одеський художній музей і ГО Museum for change стали ніби базою, яка допомагає музеям Одеси та області, іншим регіонам. А перша організація, що нам допомогла — програма House of Europe, яка виділила 60 тисяч євро. Завдяки чому всі музеї міста, що були у списку змогли придбати необхідні на той момент пакувальні та захисні матеріали, посилили охорону в музеї. Тісно працюємо з ALIPH в Україні та ЮНЕСКО. На щастя, наш музей та інші заклади міста та країни отримують допомогу.
Насправді єдине, що потрібно для захисту культури — вивезення на безпечні території. Тому що в рамках самої будівлі, захиститись, коли летить ракета, майже неможливо. Від вибухових хвиль можна посилити пожежну та охоронну безпеку, знайти пакувальні матеріалів, але насправді не так багато можливостей є. Ми мали необхідні для пакування матеріали до вторгнення, хоча, як потім виявилось, їх забракло для всієї колекції.
Вивезення, це червоні списки, які формував Мінкульт ще у 2021 році?
-Списки формує сама культурна установа, яка має цінну колекцію. Мінкульт може пропагувати таку політику. Наш список сформований ще за радянських часів, десь у 2021 році ми його підкоригували, тому відносно можна сказати, що ми були готові. Своєю цінною колекцією опікуємось.
У лютому цього року музей відкрив доступ до зацифрованого наукового архіву, де понад 5400 файлів з більш ніж 30 музейних фондів. Коли займались цифровуванням, чи торкнеться інших колекцій?
-Замислюватись над цифровим архівом ми почали ще до повномасштабного вторгнення, коли ковід обмежив наші можливості. Тоді почались перші сканування, хоч і у досить помірному темпі. Після вторгнення, ми поглибились у ці процеси, переоцінили важливість онлайн-доступу до колекцій. Тим паче цим можуть користуватись, як закордонні науковці, так і наші громадяни. Оцифровуємо не тільки архів, але й каталог, а на це потрібні ресурси. До 2022 року ми сканували власними силами, а вже цифровий архів зробили за підтримки Goethe-Institut Ukraine, а цифрування каталогу — завдяки ЮНЕСКО. Наразі очікуємо новий грант від Ukraine Heritage Response Fund. Плануємо до кінця року зробити цифровим весь науковий архів музею та продовжувати працювати над електронним каталогом.
Чому не зробити це платною послугою?
-У нас є інші програми платного доступу. Запущена програма підтримки музею через придбання NFT-картки. І хоч проєкт йшов не просто, ми його на щастя впровадили. Картки, прикрашені роботами видатних українських художників Кандинського, Жука, Головкова, будуть дійсні з травня 2023 року по травень 2024 року. Крім фізичного доступу, власник картки може замовити екскурсійний супровід, і зі свого комп’ютера з будь-якого куточка світу відвідати 3D-модель музею. Це схоже на програму Membership, яка вже діяла в музеї, а зараз, долучаємось до передових цифрових технологій.
У музеї запустили кураторські екскурсії виставковими проєктами «Мови війни». Які відгуки від відвідувачів?
-Перша виставка була ще до вторгнення. Вона складалась з робіт митців, які ми придбали або отримали в подарунок, протягом останніх трьох років. До речі, на цих картинах чітко відстежується те, що сьогодні відбувається в Україні. Митці відчували. Виставка з цього першого запуску ще кілька тижнів буде в музеї і вже змінимо на нову в рамках проєкту. Відгуки дуже різні. Є люди, які користуються тим, що вони бачать для власного рефлексування і проживання своїх відчуттів. Але звісно є і ті люди, котрі звикли приходити в музей, щоб відпочити. Вони не завжди розуміють побачене. Намагатимемось змішувати воєнне мистецтво з тим, яке допоможе відволікатись, але даємо змогу людям подивитись «Мови війни» і говорити ними з різних ракурсів.
Ми почали мріяти про відкриття навесні минулого року, проте навіть боялись один одному щось на цю тему сказати, адже все було незвично і нестабільно. Потрохи готувались і тут в день відкриття, і так незвичного, був обстріл. Ми живемо в такий час, хоч і заглиблюватись у ці почуття важко.
Катерина з чотирма фаворитами та у компанії Олександра Суворова спочивають у Одеському художньому музеї. Як просувається ідея з конкурсом?
-Ми не отримали підтримку щодо гранту з реалізації програми по пам’ятнику. Шукатимемо можливості, точно організуємо зустрічі та панельні дискусії на опрацювання теми декомунізації та деімперіалізації. Ми бачили приклад з фігурою Леніна, коли її фактично познімали, а в головах людей все залишилось. Працюючи з Катериною та її фігурою, наша мета — надати усі дані, аби люди самі могли зробити переоцінку і постать не була таким маркером.
Ніяких умов для утримання вона не потребує, це ж метал, який стояв на вулиці, під сонцем та голубами. Довелось нам її мити, але загалом її зберігання тут — цікавий для нас досвід.
Нещодавно підписали Меморандум про партнерство та співробітництво з Громадською Радою ЕКСПО-2030. Які задачі будуть у музею?
– У нас іде тісне співробітництво. У планах декілька павільйонів з виставковими проєктами музею. Також зали та двір музею будуть відкриті для проведення заходів, як окремий майданчик. За приїзду міжнародних гостей, ми показуватимемо наше місто, культуру, обличчя.
Мене дуже надихає висловлювання та мрія Олександра Ройтбурда, щоб Одеський художній музей був однією з перших точок, куди приходитимуть туристи. Ми звикли, що вони сходять із трапу літака і відразу прямують до Оперного театру та Потьомкінських сходів, але він дуже вірив, що колись це буде і музей. Я теж про це мрію, тому для нас підписання меморандуму з ЕКСПО-2030 не є незвичайним.
Одеський художній музей до 2022 року запускав до семи виставок і приймав понад 45 000 відвідувачів на рік. Наразі міжнародні музейники пишуть, говорять, вивчають, знайомляться та підтримують українське мистецтво. І тепер згадуючи цей музей, ми говоримо не про локальний центр розвиток культури Одеси чи України, це внесок і до світової спадщини.
