NFT-картка музею, «Мови війни» та мрія Ройтбурда. Інтерв’ю з директоркою Одеського художнього музею Катериною Кулай
Одеський художній музей, який показав можливість стрімкого розвитку, закохує у мистецтво, говорить тисячами голосів про істину, суть, любов та ненависть. Це місце стало не менш одеським, ніж провулки описані Ісааком Бабелем, і тут досі втілюють мрії Олександра Ройтбурда. І хоч музей постраждав від вибухової хвилі, тут продовжують говорити, додавши мову війни, змінюються, сканують свої колекції та відкривають нові виставки. «Дайджест Одеси” поспілкувався із виконуючої обов‘язки директора Одеського національного художнього музею Катериною Кулай, яку призначили на посаду у березні.
Музей відкрився влітку 2022 року із забитими вікнами. 23 липня йшла підготовка до відкриття виставки з нових надходжень «ДОВІЙНИ». В той день росіяни випустили 4 ракети по порту. Серед будівель, які постраждали був і музей. Якими були пошкодження від вибухової хвилі?
-Постраждав другий поверх, де є світловий скляний «ліхтар» стелі. Вона не витримала, скло повилітало і шматочками встромилось у паркет. На першому поверсі лише повилітали вікна, бо матеріали стелі ми замінили раніше. Відновили усе швидко, за підтримки ЮНЕСКО, закупили нові матеріали і тепер маємо захист у кілька шарів. Проте у нас є підозри, що обстріл призвів і до інших не явних пошкоджень. Для оцінки потрібна експертиза приміщення, наприклад, взимку у нас відлетіла частина даху і припускаємо, що це довгострокові наслідки від вибухової хвилі.

Крім ЮНЕСКО, долучають міжнародні організації? І чого потребує музей для захисту культури?
-Одеський художній музей і ГО Museum for change стали ніби базою, яка допомагає музеям Одеси та області, іншим регіонам. А перша організація, що нам допомогла — програма House of Europe, яка виділила 60 тисяч євро. Завдяки чому всі музеї міста, що були у списку змогли придбати необхідні на той момент пакувальні та захисні матеріали, посилили охорону в музеї. Тісно працюємо з ALIPH в Україні та ЮНЕСКО. На щастя, наш музей та інші заклади міста та країни отримують допомогу.
Насправді єдине, що потрібно для захисту культури — вивезення на безпечні території. Тому що в рамках самої будівлі, захиститись, коли летить ракета, майже неможливо. Від вибухових хвиль можна посилити пожежну та охоронну безпеку, знайти пакувальні матеріалів, але насправді не так багато можливостей є. Ми мали необхідні для пакування матеріали до вторгнення, хоча, як потім виявилось, їх забракло для всієї колекції.
Вивезення, це червоні списки, які формував Мінкульт ще у 2021 році?
-Списки формує сама культурна установа, яка має цінну колекцію. Мінкульт може пропагувати таку політику. Наш список сформований ще за радянських часів, десь у 2021 році ми його підкоригували, тому відносно можна сказати, що ми були готові. Своєю цінною колекцією опікуємось.
У лютому цього року музей відкрив доступ до зацифрованого наукового архіву, де понад 5400 файлів з більш ніж 30 музейних фондів. Коли займались цифровуванням, чи торкнеться інших колекцій?
-Замислюватись над цифровим архівом ми почали ще до повномасштабного вторгнення, коли ковід обмежив наші можливості. Тоді почались перші сканування, хоч і у досить помірному темпі. Після вторгнення, ми поглибились у ці процеси, переоцінили важливість онлайн-доступу до колекцій. Тим паче цим можуть користуватись, як закордонні науковці, так і наші громадяни. Оцифровуємо не тільки архів, але й каталог, а на це потрібні ресурси. До 2022 року ми сканували власними силами, а вже цифровий архів зробили за підтримки Goethe-Institut Ukraine, а цифрування каталогу — завдяки ЮНЕСКО. Наразі очікуємо новий грант від Ukraine Heritage Response Fund. Плануємо до кінця року зробити цифровим весь науковий архів музею та продовжувати працювати над електронним каталогом.
![]()
Чому не зробити це платною послугою?
-У нас є інші програми платного доступу. Запущена програма підтримки музею через придбання NFT-картки. І хоч проєкт йшов не просто, ми його на щастя впровадили. Картки, прикрашені роботами видатних українських художників Кандинського, Жука, Головкова, будуть дійсні з травня 2023 року по травень 2024 року. Крім фізичного доступу, власник картки може замовити екскурсійний супровід, і зі свого комп’ютера з будь-якого куточка світу відвідати 3D-модель музею. Це схоже на програму Membership, яка вже діяла в музеї, а зараз, долучаємось до передових цифрових технологій.
У музеї запустили кураторські екскурсії виставковими проєктами «Мови війни». Які відгуки від відвідувачів?
-Перша виставка була ще до вторгнення. Вона складалась з робіт митців, які ми придбали або отримали в подарунок, протягом останніх трьох років. До речі, на цих картинах чітко відстежується те, що сьогодні відбувається в Україні. Митці відчували. Виставка з цього першого запуску ще кілька тижнів буде в музеї і вже змінимо на нову в рамках проєкту. Відгуки дуже різні. Є люди, які користуються тим, що вони бачать для власного рефлексування і проживання своїх відчуттів. Але звісно є і ті люди, котрі звикли приходити в музей, щоб відпочити. Вони не завжди розуміють побачене. Намагатимемось змішувати воєнне мистецтво з тим, яке допоможе відволікатись, але даємо змогу людям подивитись «Мови війни» і говорити ними з різних ракурсів.

Ми почали мріяти про відкриття навесні минулого року, проте навіть боялись один одному щось на цю тему сказати, адже все було незвично і нестабільно. Потрохи готувались і тут в день відкриття, і так незвичного, був обстріл. Ми живемо в такий час, хоч і заглиблюватись у ці почуття важко.
Катерина з чотирма фаворитами та у компанії Олександра Суворова спочивають у Одеському художньому музеї. Як просувається ідея з конкурсом?

-Ми не отримали підтримку щодо гранту з реалізації програми по пам’ятнику. Шукатимемо можливості, точно організуємо зустрічі та панельні дискусії на опрацювання теми декомунізації та деімперіалізації. Ми бачили приклад з фігурою Леніна, коли її фактично познімали, а в головах людей все залишилось. Працюючи з Катериною та її фігурою, наша мета — надати усі дані, аби люди самі могли зробити переоцінку і постать не була таким маркером.
Ніяких умов для утримання вона не потребує, це ж метал, який стояв на вулиці, під сонцем та голубами. Довелось нам її мити, але загалом її зберігання тут — цікавий для нас досвід.
Нещодавно підписали Меморандум про партнерство та співробітництво з Громадською Радою ЕКСПО-2030. Які задачі будуть у музею?
– У нас іде тісне співробітництво. У планах декілька павільйонів з виставковими проєктами музею. Також зали та двір музею будуть відкриті для проведення заходів, як окремий майданчик. За приїзду міжнародних гостей, ми показуватимемо наше місто, культуру, обличчя.
Мене дуже надихає висловлювання та мрія Олександра Ройтбурда, щоб Одеський художній музей був однією з перших точок, куди приходитимуть туристи. Ми звикли, що вони сходять із трапу літака і відразу прямують до Оперного театру та Потьомкінських сходів, але він дуже вірив, що колись це буде і музей. Я теж про це мрію, тому для нас підписання меморандуму з ЕКСПО-2030 не є незвичайним.
Одеський художній музей до 2022 року запускав до семи виставок і приймав понад 45 000 відвідувачів на рік. Наразі міжнародні музейники пишуть, говорять, вивчають, знайомляться та підтримують українське мистецтво. І тепер згадуючи цей музей, ми говоримо не про локальний центр розвиток культури Одеси чи України, це внесок і до світової спадщини.
Події
Сергій Опанасенко, співрозробник програми «єКнига»
У 2024 році в Україні під час повномасштабної війни запрацювала державна програма «єКнига», покликана популяризувати читання та підтримати книговидавничу галузь: держава виділяє громадянам, яким виповнилося 18 років, кошти на придбання українських видань.
Про виникнення програми, механізм її роботи, вплив на книжковий ринок та виклики для української культури під час війни Укрінформ поспілкувався з одним з ініціаторів і розробників програми — начальником відділу цифрової трансформації Українського інституту книги Сергієм Опанасенком.
– Пане Сергію, чи існували аналоги в Європі, на які ви орієнтувалися, коли розробляли програму «єКнига»?
– Ідея з’явилася ще у 2020–2021 роках. Колеги з Українського інституту книги разом із Олександрою Коваль замислили запровадити книжкові сертифікати. Їх надихнув досвід європейських країн, зокрема Італії та Франції, де діють програми культурних сертифікатів для молоді.
У багатьох країнах Європи існують програми (Франція — Pass Culture, Італія — Carta Cultura, Іспанія — Bono Cultural Joven, Німеччина — KulturPass тощо), що дають змогу придбати книжки в книгарнях, відвідати театри, музеї чи скористатися іншими культурними послугами. Держава таким чином стимулює залучення молоді до культури. Ми знали про існування таких програм, читали про них, але докладно не вивчали технічного досвіду реалізації таких програм в інших країнах. Це радше ідея, яка надихнула нас на власне рішення.
У червні 2022 року в нашому профільному законі про видавничу справу набули чинності зміни: передбачили книжкові сертифікати для молоді, субсидії для книгарень, а також механізм придбання книжок бібліотеками з використанням електронного каталогу «Книжки на ринку».
Стосовно допомоги 18-річним спочатку справді йшлося про книжкові сертифікати. Але я подумав, що паперові сертифікати — не найкращий варіант, краще було б надавати людям кошти. На той момент уже працювала програма «єПідтримка», тож запропонував використати схожий механізм.
Пам’ятаю робочу онлайн-нараду, на якій ми обговорювали, як реалізувати програму. Конкретного рішення не було. Я відкрив постанову про «єПідтримку», розібрався, як там організували виплати, намалював блок-схему: як людина отримуватиме гроші, як вони надходитимуть і як можна обмежити їх використання певними категоріями товарів.
Тоді ж з’явилася і робоча назва «єКнига». Для реалізації задуму потрібно було змінити законодавство: ми з колегами в УІК розробили порядок надання цієї державної допомоги, а потім нам вдалося переконати в зміні механізму послуги Мінкульт, Мінфін, і депутатський корпус. У 2024 році із закону вилучили поняття «сертифікат», натомість з’явилося формулювання «державна допомога на придбання книг», а в постанові Кабміну зафіксували нову назву програми — «єКнига».
Ідея «єКниги» мала не лише культурну, а й важливу економічну та безпекову мету. Йшлося про три напрями: підтримку українського книжкового ринку, стимулювання читання і попиту на українські книжки серед молоді та обмеження впливу російської книжкової продукції.
ВИКЛИК ПОЛЯГАВ НЕ В ТОМУ, ЯК НАДАТИ КОШТИ, А В ТОМУ, ЯК ПЕРЕВІРИТИ, ЩО ЇХ ВИТРАТИЛИ САМЕ НА ЦЕ
– З якими викликами ви зіткнулися під час розробки програми? Адже український книжковий ринок фактично не мав ані єдиних правил обліку, ані прозорих інструментів моніторингу.
– Найбільший виклик полягав не в тому, як надати кошти, а в тому, як перевірити, що їх використали саме на те, що передбачає закон. У законі було чітко прописано: людина має придбати в книгарні саме книжку, і книжку українською мовою. Але книжка — це товар, і потрібно було знайти механізм, який дав би змогу відрізнити її від інших товарів, що продаються в книгарнях: закладок, кави чи чогось іншого. І так само перевірити, що придбано книжку саме українською мовою.
Для цього потрібна була база даних, яка містила б інформацію про книжки на ринку. Саме над створенням такої бази довелося добряче попрацювати.
Ще до повномасштабної війни ми запрошували до УІК розробників програмного забезпечення для бібліотек, очільницю Української бібліотечної асоціації Оксану Бруй, заступницю директора Книжкової палати України Галину Гуцол. Обговорювали тоді, якими мають бути бази даних для книжкової галузі: окремо національна бібліотечна каталогізація, окремо база книжок, які продаються на ринку. Адже в більшості товарних категорій такі системи давно існують: магазини користуються базами товарів, аптеки — базами лікарських засобів. А в книжковій торгівлі єдиної бази не було. Відповідно, не було й повноцінного інструменту для моніторингу ринку.
Були спроби залучити до цього міжнародні компанії, зокрема Nielsen BookScan, що моніторить книжкові продажі в різних країнах. Але український ринок виявився для них заскладним. Окрім технічної проблеми відсутності єдиної бази книжок, була й інша: самі учасники ринку не дуже охоче ділилися даними про продажі.
Тому ще наприкінці 2022 року, коли ми тільки починали прописувати механізм майбутньої «єКниги», я вже працював над тим, щоб створити таку систему. Насамперед переконував книгарні долучатися до неї, адже розумів, що з видавцями цей процес буде складнішим.
Важливу роль відіграла співпраця з Ігорем Карпенком, директором товариства, яке розробляє програмне забезпечення для бібліотек. Він добре знає книжкову галузь, і ми могли спиратися на його досвід. За основу формату даних узяли міжнародний стандарт ONIX, яким користуються в книжковій торгівлі в Європі. Так поступово почали створювати базу «Книжки на ринку».
Фактично, коли ми з колегами розробляли нормативну основу «єКниги», я вже закладав у неї використання цієї бази, хоча самої системи на той момент іще не існувало.
Ще одним викликом стало те, що «єКнига» на той момент була першою програмою, ідея якої зародилася не в стінах Мінцифри та ДП «ДІЯ». Зізнаюся, що мені довелося опанувати багато технічних нюансів реалізації таких складних програм. Зате тепер маю цікавий досвід.
Одним із результатів роботи команди стало те, що «єКнига» стала першою послугою для «Дія.Картки». Вона дає змогу користуватися кількома рахунками для різних видів державної допомоги та власних коштів.
ЩОБ ЗРОБИТИ ВИСНОВОК, ЧИ ВДАЛОСЯ НАМ СТИМУЛЮВАТИ МОЛОДЬ ЧИТАТИ, ПОТРІБНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
– Ви говорили, що, створюючи «єКнигу», хотіли досягти кількох цілей: заохотити молодь читати, стимулювати видавництва видавати більше українських книжок і надати українській книжці перевагу на ринку. Чи можна вже говорити, що ці завдання виконані?
– Щоб зробити висновок, чи вдалося нам стимулювати молодь читати, потрібні дослідження. І через два роки після запуску програми робити такі висновки ще зарано. Має минути певний час, щоб можна було побачити сталу динаміку. Я вважаю, що для цього потрібно щонайменше п’ять років.
Наприклад, людина отримала допомогу за програмою «єКнига» у 18 років. Через п’ять років їй буде 23. Тоді можна провести опитування цієї вікової групи й з’ясувати, чи продовжують ці люди читати, чи вплинула державна підтримка на формування їхньої читацької звички. Якщо дослідницькі компанії, які регулярно вивчають читацьку поведінку українців, включатимуть цю аудиторію до своїх опитувань, ми зможемо отримати певні вимірювані показники.
Поки що можемо аналізувати лише поведінку безпосередніх учасників програми: скільки 18-річних скористалися пропозицією держави, скільки коштів отримали і на що їх витратили. Ці показники загалом корелюють із результатами досліджень про читання серед молоді. Тобто частка тих, хто декларує інтерес до читання, приблизно відповідає частці тих, хто скористався «єКнигою».
Щодо підтримки української книжки, то тут на розвиток ринку вплинув ще один, значно потужніший фактор — заборона ввезення книжок з Росії. Повномасштабна війна спочатку спричинила падіння попиту на книжкову продукцію, але згодом він почав стрімко зростати. Відсутність конкуренції з боку російських видавництв позначилася на збільшенні накладів українських книжок і кількості нових перекладних видань.
Водночас зміни відбулися не лише через законодавчі обмеження. Сам ринок відреагував на ситуацію: громадяни, власники книгарень і видавництва почали відмовлятися від російськомовних видань або максимально скорочувати їхні наклади. Тому, коли ми запускали єКнигу, завдання обмежити придбання російських книжок фактично значною мірою вже вирішувалося самим ринком.
Щодо підтримки видавництв і книгарень, то тут ми бачимо позитивний ефект. Від Мінцифри ми запросили дані про те, що отримувала книжкова галузь від державних програм підтримки, починаючи ще з «єПідтримки» під час пандемії COVID-19. Тоді, коли продажі книжок суттєво впали, запровадження можливості розраховуватися коштами «єПідтримки» в книгарнях дало галузі відчутну підтримку. Українці витратили на книжки значні суми. Зокрема, у 2021 році йшлося про 250 мільйонів гривень, а у 2022-му — про понад 2,3 мільярда гривень.
Згодом, у грудні 2024 року, запрацювала програма «Національний кешбек», а в січні 2025-го — перші виплати за програмою «єКнига». Лише за грудень 2024 року українці витратили на книжки через картки «Національного кешбеку» близько 79,3 мільйона гривень.
Сьогодні, оцінюючи державну підтримку книжкового ринку, ми можемо аналізувати витрати за кількома програмами: «Національний кешбек», «Зимова єПідтримка», «єКнига» та «Пакунок школяра». За три квартали 2026 року за цими програмами українці витратили на книги 465,5 млн грн. Це суттєва підтримка для галузі.
Але для мене важливо й те, яким саме способом держава підтримує книжкову галузь. «єКнига», як і інші подібні програми, працює за принципом, коли гроші йдуть не безпосередньо видавництву чи книгарні, а кінцевому споживачеві — читачеві. Це принципово інша модель порівняно з традиційними механізмами державного фінансування, коли видавництво подає проєкт, експерти вирішують, чи варто фінансувати конкретну книжку, а потім вона, наприклад, потрапляє до бібліотек.
У випадку «єКниги» держава дає гроші читачеві, а він сам вирішує, яку книжку придбати. Це ринковий механізм: людина обирає те, що їй цікаво, книгарня отримує гроші за продаж, видавництво — за реалізовану книжку. У підсумку фінансування отримують ті видання, на які є реальний попит.
ЯКІ ДАНІ ПРО ЧИТАЦЬКІ ВПОДОБАННЯ ДАЄ ПРОГРАМА
– Які результати єКниги вас особисто тішать, а які, можливо, засмучують? Що вдалося побачити завдяки програмі такого, чого раніше не знали про молодих читачів?
– Я хотів би відзначити, що «єКнига» дає детальну аналітику щодо придбаних за бюджетні кошти книжок. Для книжкової галузі це перша велика статистична база, яка дозволяє робити висновки про читацькі смаки молоді.
Ми бачимо не лише те, які книжки купують 18-річні, а й певні особливості їхньої поведінки. Наприклад, майже чверть тих, хто отримав кошти, так і не встигає їх використати протягом трьох місяців. Тоді гроші повертаються на рахунок Українського інституту книги й виплачуються наступним отримувачам. Це теж цікаві дані про поведінку молоді.
Є й інші спостереження. Статистика підтверджує й те, що дівчата читають більше за хлопців. Хоча серед 18-річних, які мають право на допомогу, хлопців трохи більше – приблизно 51%, а дівчат 49%, серед тих, хто виявляє інтерес до читання і купує книжки, співвідношення вже інше: близько 60,5% дівчат проти 39,5% хлопців.
Ще одне наше припущення не справдилося. Ми думали, що 18-річні, які переважно навчаються у вишах, активніше купуватимуть навчальну літературу. Але вона далеко не в лідерах. Натомість серед популярних категорій — художня література, нонфікшн, а також правила дорожнього руху й кодекси. Очевидно, частина молоді саме в цьому віці готується складати іспити на водійські права.
Цікавою виявилася й структура купівлі українських та перекладних книжок. Загальна тенденція до переважання перекладної літератури відображається і в покупках 18-річних. Якщо подивитися на топ-100 найпопулярніших назв, то книжки українських авторів становлять лише 13%.
Це відображає певну проблему книжкового ринку. Після різкого зростання попиту у 2023 році видавництва почали активно купувати права на переклад іноземних авторів. Між ними навіть виникала конкуренція за права на популярні книжки. Водночас постає питання, наскільки достатньо ресурсів залишається для розвитку українських авторів. Але тут уже починається дискусія про видавничу політику та читацькі вподобання, а наша статистика передусім показує, що саме люди купують.
Ще одне несподіване відкриття стосується формату книжок. Здавалося б, молодь мала б віддавати перевагу електронним виданням. Тим більше, що 73% усіх покупок 18-річні здійснили через сайти і лише 27% — у стаціонарних книгарнях. Проте електронні книжки становлять лише 1,36% покупок за програмою. Для порівняння, на інших європейських ринках їхня частка в продажах зазвичай становить 12–16%.
Отже, попри цифрові звички молодого покоління, 18-річні переважно обирають паперову книжку. Можливо, їм важливо погортати видання, потримати його в руках, відчути запах друкарської фарби (серйозно, чув це від власної доньки).
Для мене найважливіше те, що книжкова галузь нарешті отримала своєрідний градусник, яким можна вимірювати поведінку конкретної групи споживачів. Видавництва й маркетологи уважно вивчають нашу аналітику, адже вона допомагає зрозуміти, що саме цікавить читачів.
КНИЖКИ — ЦЕ ТЕЖ ХАРЧУВАННЯ, ТІЛЬКИ ДЛЯ ГОЛОВИ
– До завершення року залишається небагато часу. До кого ви сьогодні насамперед хотіли б звернутися, нагадуючи про єКнигу: до молоді, видавців, книгарень?
– Насправді нагадати треба всім. Насамперед хочу наголосити, що кошти за програмою «єКнига» можуть отримати 18-річні, які користуються застосунком «Дія». Якщо людина не має застосунку, вона не зможе подати заявку.
Право на допомогу зберігається від 18-річчя до дня, коли виповниться 19 років. Тобто протягом цього року можна подати заявку й отримати кошти.
Я б звернувся до молоді так: навіть якщо ви самі не читаєте, ви можете скористатися цією можливістю. За отримані гроші можна придбати книжку для когось із близьких: батьків, бабусі чи дідуся, брата або сестри. Можна передати її бібліотеці. Зараз у багатьох бібліотеках бракує нових книжок, тож це теж спосіб зробити добру справу.
Важливо пам’ятати, що після отримання коштів є три місяці, щоб їх використати. Цей строк установили спеціально, аби гроші не «зависали» і не залишалися невикористаними. Ті, хто хоче читати, зазвичай не відкладають покупку надовго. А кошти, які повертаються після завершення тримісячного строку, можуть отримати наступні учасники програми.
До книгарень і видавництв я б звернувся із закликом активніше розповідати молоді про цю можливість, привертати увагу 18-річних до програми. Попри війну державні програми підтримки читання продовжують діяти.
Адже книжки — це теж харчування, тільки для голови. Хліб і м’ясо ми купуємо, щоб нагодувати тіло, а книжки читаємо, щоб живити розум.
Любов Базів, Ярина Скуратівська. Київ
Відбудова
У Києві розпочали підготовку до будівництва тунелю під Дніпром: допоможе американська компанія Robbins
Міністр із відновлення, інфраструктури та транспорту України Микола Калашник провів робочу зустріч із представниками американської компанії Robbins щодо будівництва тунелю під Дніпром; обговорювали технології та підготовку цього проєкту.
Як передає Укрінформ, про це Калашник повідомив у Телеграмі.
“Підтримую будівництво тунелю як додаткового транспортного сполучення між правим і лівим берегами столиці. Для Києва це стратегічне рішення, підготовку якого потрібно починати вже зараз. Надійність сполучення між берегами впливає на щоденне життя людей, роботу підприємств і логістику”, – зазначив міністр.
За його словами, Robbins має досвід виробництва тунелепрохідницького обладнання для великих інфраструктурних проєктів. Компанія, як стверджує Калашник, висловила готовність надати обладнання, навчати українських фахівців і забезпечити технічний супровід.
“Для реалізації проєкту потрібно визначити маршрут і технічні параметри тунелю, провести геологічні дослідження та підготувати техніко-економічне обґрунтування. На цій основі визначимо повну вартість і календар робіт – від підготовки до відкриття руху”, – заявив міністр.

Окремо обговорили залучення фінансування та участь українських, європейських та американських партнерів у проєктуванні й будівництві.
Як зауважив Калашник, наступний крок – деталізовані пропозиції Robbins щодо необхідних досліджень, обладнання та партнерів. Вони стануть основою для конкретних технічних і фінансових розрахунків.

Як повідомляв Укрінформ, заступник голови комітету Верховної Ради з питань транспорту та інфраструктури Володимир Крейденко прокоментував перспективу будівництва тунелю під Дніпром, який міг би стати безпечною альтернативою мостам. На його думку, реалізувати такий проєкт під час воєнного стану наразі нереально через відсутність необхідного фінансування.
Фото: Микола Калашник, Телеграм
Політика
Україна готується до відновлення роботи кокусів у новообраному Конгресі США
Одним з першочергових завдань української дипломатії після початку роботи нового складу Конгресу США 3 січня стане відновлення роботи українських кокусів в обох палатах американського парламенту, а також організація двосторонніх візитів між двома країнами.
Про це він заявив тимчасовий повірений у справах України у США Денис Сєнік у коментарі Укрінформу.
Водночас він наголосив, що важливим «завданням зараз є зробити все можливе для України з нинішнім складом Конгресу, перш ніж новий почне працювати».
За словами Сєніка, Закон Логана 1799 року обмежує можливості новообраних конгресменів і сенаторів офіційно обговорювати міжнародні питання з іноземними урядами до вступу на посаду. Водночас це не перешкоджає американським громадянам і друзям України вже зараз налагоджувати контакти з новообраними членами Конгресу.
Так само, додав дипломат, необхідно продовжувати розбудовувати зв’язки з тими законодавцями, які залишаються в Конгресі, та з їхніми помічниками.
«Ми вже чекатимемо 3 січня. Одне з наших першочергових внутрішніх завдань – поновлення українського кокусу в обох палатах, оскільки досить значна частина як демократів, так і республіканців не переобралася або не балотувалася на виборах», – сказав Сєнік.
Він висловив сподівання, що новообрані члени Конгресу не лише приєднаються до українських кокусів, а й стануть активними учасниками їхньої роботи. За його словами, українська сторона вже обговорює це питання з чинними конгресменами й сенаторами.
Ще одним важливим напрямом роботи після 3 січня дипломат назвав організацію двосторонніх візитів – як українських делегацій до США, так і американських до України.
«Зробимо все, аби новообрані конгресмени й сенатори приєдналися до делегацій, які відвідуватимуть Україну, і змогли дізнатися про ситуацію в нашій державі не лише з новин про наш спротив російській агресії та стійкість українського народу», – зазначив він.
Сєнік наголосив, що важливо не лише інформувати американських партнерів про російські удари, руйнування та загибель людей, а й показувати їм стійкість українців і можливості України як партнера Сполучених Штатів.
За його словами, такі поїздки дадуть змогу як провести зустрічі з українським керівництвом, так і відвідати українські підприємства, ознайомитися з продукцією, яку вони виготовляють, та побачити, що Україна може запропонувати американській адміністрації.
«Це також можливість поспілкуватися зі звичайними українцями й побачити, що ми продовжуємо жити під страшними ударами. Але про те, що ми готові до будь-яких поступок на користь Росії, яких вона вимагає, просто не може бути й мови», – наголосив дипломат.
Як відомо, українські кокуси діють в обох палатах Конгресу США. Це двопартійні об’єднання американських законодавців, створені для зміцнення відносин між США та Україною, підтримки її суверенітету й територіальної цілісності та сприяння американській допомозі. Вони є важливими майданчиками для координації зусиль демократів і республіканців на підтримку України. У Палаті представників нинішнього складу співголовами кокусу були Марсі Каптур, Браян Фіцпатрік, Майк Квіглі та Джо Вілсон, у Сенаті – Дік Дурбін і Роджер Вікер.
У новому складі Конгресу не буде Фіцпатріка, який програв вибори, та Дурбіна, який не балотувався на новий термін.
Нове скликання Конгресу розпочне роботу 3 січня 2027 року.
-
Відбудова7 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Одеса6 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
-
Суспільство5 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Події1 тиждень agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк