У своїх Instagram Stories артистка опублікувала фото з наслідками атаки на місто та додала зображення свічки з датою трагедії – 19 листопада 2025 року, вшановуючи пам’ять загиблих та висловлюючи співчуття постраждалим.

Зазначимо, що після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року співачка не робила публічних заяв щодо російської агресії, проте періодично реагувала на обстріли росіянами українських міст.

Атака на Тернопіль 19 листопада

Зазначимо, 19 листопада представник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат повідомив, що за попередніми оцінками росіяни поцілили по будинку у Тернополі ракетою Х-101. Втім, наголошується, що інформація потребує уточнення. Зі слів Ігната, повітряний удар РФ спрямовувався на західні області України: крім Тернополя, постраждали Львів та Івано-Франківськ.

Про удар росіян по Тернополю стало відомо зранку 19 листопада. Спершу у мережі з’явились фото зруйнованої багатоповерхівки, потім влучання підтвердив міський голова та очільник Тернопільської ОВА. На місці удар ракети РФ працюють рятувальники: на момент публікації було відомо про 25 загиблих, близько 80 поранених, і ще одного хлопця витягнули з-під завалів. Крім того, глава МВС Ігор Клименко повідомив, що 19 людей згоріло, коли вогонь охопив 1-9 поверхи.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

Крім того, гурт Ziferblat, який представляв Україну на Євробаченні-2025, потрапив під ворожий обстріл у Дніпрі.

В Одеському музеї західного та східного мистецтва відкрилася персональна виставка херсонської художниці Яни Голуб’ятникової «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ». До експозиції увійшли роботи, створені з середини 2010-х років і до сьогодні. Сюжети робіт натхненні фольклором, казками, античною та скандинавською міфологією.

Ідея виставки сформувалася у векторі роздумів про внутрішні опори в часи найбільших трансформацій і перетворень; коливаючи фокус уваги від загального до індивідуального, поодинокого, власного – розуміння якого завершується лише в особистому відчутті: прожитті, проговоренні. «ПОЧУТИ, ЩОБ ПОЧАТИ» – образна вистава та пропозиція до взаємної дії – рефлексії досвіду шляхом упізнавання його в символах і персонажах експозиції.

Почути себе у просторі спільних змін – можливо, єдино правильний початок руху до правдивості бажань, рівноваги, перспективи, де кожен наступний крок настає після прожиття попереднього – з його усвідомленням і перезавантаженням. Своєю творчістю Яна Голуб’ятникова прагне викликати в глядачів розуміння самих себе через споглядання її робіт. Сам процес споглядання художниця називає перформативним актом – миттю, коли можна перевтілюватися в героїв картин, асоціюючи їх із собою; пізнавати та відстежувати різноманітність їхніх проявів, розуміти їхню глибину та ресурсність.

Кураторка виставки – Альбіна Єрмакова.
Виставка працює до кінця листопада.
Щоденно, (окрім середи)
з 11:00 до 17:00
(Каса до 16:30)
🎟 Квиток: 100 грн
*Для людей, які були тимчасово вимушені полишити свої домівки вхід безкоштовний
📍Італійська, 9.
Фото: Александр Шуйский/Фейсбук.

«Піднявши завісу сто років тому на початку листопада, цей театр одразу заявив про себе в  одеському багатоголоссі, назвавшись «Одеською українською держдрамою». Відтоді через його сцену пройшло багато яскравого театрального люду», – розповідає в коментарі Укрінформу про театр-ювіляр театрознавиця Ольга Стельмашевська.

Під час ювілейного вечора згадали всіх режисерів, які долучилися до створення театру із завжди яскравою проукраїнською позицією: від Василя Василька і його постановки-візитівки «За двома зайцями» – до Івана Уривського з «Тінями забутих предків»,  «Карпатського вестерну» Максима Голенка і «Вирію» Олександра Самусенка і Мирослави Ткач.

Святковий вечір з легкої руки, музичного таланту і смаку композитора, піаніста і головного диригента театру Вадима Бесараба – пройшов у джазовому настрої. Із затишною та щемкою атмосферою вдячності тим, хто дарує нам можливість жити і творити: вшанували колегу – помічника режисера театру Віталія Маркитана, який із перших днів вторгнення боронив Україну й загинув на фронті;  підняли на сцену й тих, хто зараз служить у ЗСУ – акторів Павла Чирву, Сергія Куду і Дениса Гранчака, який уперше з початку повномасштабки вийшов на рідну сцену та блискуче прочитав свій вірш, просякнутий любов’ю до театру і біллю за побратимів і посестер, що гинуть на війні.

Звісно, були і вручення почесних звань, нагород, дипломів та цінних подарунків. Нарешті, звання народного артиста України отримав улюбленець публіки і справжня зірка театру – Ігор Геращенко. Львів’янин, який 40 років віддано служить одній одеській сцені. 

Під час нагородження із притаманним одеситам гумором актор сказав, що залюбки проміняв би звання на молодість. Ушанували й найстаршу актрису театру – Ірину Черкаську, яка присвятила цій сцені 63 роки!

Серед найпрактичніших подарунків театр отримав: барабанну установку від Одеського порту для чудового театрального оркестру, сертифікат на придбання освітлювального обладнання від одного з українських банків, 100 тис. грн від облвійськадміністрації, сертифікат на комп’ютер від облради тощо.

Директорку-художню керівницю театру Юлію Пивоварову під час урочистостей по-театральному  невимушено назвали «справжньою Мері Поппінс», яка прилетіла зі свіжим морським вітром і вдихнула в легендарний театр нове життя, відзначили скромними грамотами й подяками.

«Проте саме за керівництва Юлії Анатоліївни у 2021 році було завершено масштабну реставрацію будівлі театру, зведеної у 1903 році як приватний театр для драматичної трупи, осучаснено його айдентику і репертуар, відкрито й залучено багато молодих талантів, яким тут завжди раді», – підкреслює Стельмашевська.

Попри війну, театр не зупинявся ні на мить: 2022 року репетиції та вистави проходили під сценою – так народився формат «Театр в укритті», який став символом незламності: саме тут вже у квітні відбулася перша в Україні прем’єра після вторгнення за п’єсою Наталки Ворожбит «Саша, винеси сміття» у постановці Максима Голенка.

За ці роки театр випустив понад 25 прем’єр, став учасником численних національних і міжнародних фестивалів у Канаді, Польщі, Єгипті, Литві, Румунії та інших країнах. Вистави театру – щорічні фіналісти та призери престижної всеукраїнської театральної премії «ГРА». Сьогодні тут працює близько 50 акторів, серед них: два народні артисти України (Діана Мала та Ігор Геращенко), вісім заслужених, два заслужені діячі мистецтв, яскраве молоде покоління акторів та режисерів.

«Васильківці завжди відкриті до експериментів, мають сміливий і трохи зухвалий погляд на класику, але й традицій не цураються. Тут вирує творча енергія і є все, про що писав патрон театру Василь Василько, говорячи про свою професію: «Режисура – це розум і інтуїція, образ і ідея, зміст і форма, національне і інтернаціональне, закони життя і фантазія, традиції і новаторство…» Немов прочитавши цю фразу, столичний режисер В’ячеслав Жила практично під ювілей театру випустив прем’єру «Привіт, монстре!» за п’єсою Карло Гоцці «Синє чудовисько», – ділиться власними професійними спостереженнями театрознавиця.

За її словами, режисер, поєднавши не зовсім традиційно комедію дель арте з рейв-культурою, інтернаціональну казку, точніше фьябу Гоцці – з національними підтекстами, добре попрацювавши з акторами і хвацько перемішавши всі наявні у своєму театральному арсеналі інгредієнти – Жила влучно потрапив у контекст сьогодення. А воно заплутане, як і сюжет ф’яби, та перенасичене абсурдом. Тому стародавнє місто Нанкін, яке спіткало три покарання: блакитне чудовисько, багатоголова гідра і зачарований лицар-убивця, – до болісного сміху щось нагадало. І попри те, що дельартівські сатиричні маски вийшли трохи інфернальними, комедія – умовною, романтика розбилася об човен тиранії, хтивості, жадібності й дурості – в апофеозі, як у кожній казці, – світло й надія перемогли, адже дурний сон завжди закінчується пробудженням. Васильківці працювали в задоволення і стилістично втримали завдану режисером форму, зробивши декілька приємних акторських відкриттів (наприклад, рухливі і точні артисти Ярослав Бабич у ролі Труфальдіно і Владислав Цобенко в ролі Дзелу).

«Глядача повернули обличчям до себе і симпатичне чудовисько Дзелу передало привіт від барокових чудовиськ (маски комедії дель арте – уособлення соціально-психологічних типів і почуттів різних верств суспільства) – всім нам, сучасним монстрам. А вистава продемонструвала, що з кожною прем’єрою доволі парадоксальний погляд Жили на класичну драматургію, з якої б епохи чи країни походження вона не була, – фокусується на неочевидному, легко виплутується з різних пасток, щоб вийти на яскравий пафос фіналу й впевнено поставити сценічну крапку. А це завжди захоплює», – переконана Стельмашевська.

Театрознавиця резюмує, що «Наша драма» в Одесі  входить у своє нове століття вірною собі: в оточенні молодих, красивих, завзятих. Тут не бояться помилятися і шукати, шуміти і ризикувати, бо саме з цього народжується щось нове. І театр живий доти, доки хтось не боїться фантазувати.

Любов Базів. Київ

Фото Бориса Бухмана