Для тих із вас, хто мріє про біле Різдво, моя порада: тримайте свої думки при собі. Або, принаймні, ретельно обирайте, з ким ділитися такими почуттями. Річ у тім, що сьогодні є люди, які вважають саме поняття “білий” образливим і неприйнятним.

Компанія Pantone назвала відтінок білого кольору Cloud Dancer (“Хмарний танцюрист”) “Кольором року-2026”, охарактеризувавши його як “символ заспокійливого впливу в божевільному суспільстві”. Саме по собі це не виглядає чимось примітним, скоріше як одна з тих нешкідливих і безглуздих рекламних хитрощів, які з’являються в цю пору року. Але ні. Це викликало обурення. Ну звісно: ті, хто прагне зайняти високу моральну позицію, завжди шукають привід, щоб затвердити свою моральну перевагу.

Оголошення Pantone викликало шквал осуду з боку дизайнерів і політичних коментаторів, багато з яких розцінили цей маркетинговий хід інституту кольору як брутальну нечутливість або навіть ворожий акт.

“Коли біла перевага знову голосно заявляє про себе в національному керівництві та політиці, проголошення “білого” символічним кольором року виглядає болісно несприйнятливим”, — сказав дизайнер ЛГБТ-спільноти Метью Будро. Кореспондент Vanity Fair Хосе Кріалес-Унзуета додав: “Після року зусиль адміністрації Трампа і корпорацій зі згортання програм із забезпечення різноманітності, рівності та інклюзивності, поряд з агресивними заходами по боротьбі з імміграцією, звучить сміливо, і я б навіть сказав, неадекватно, вимовляти слова “білий — колір 2026 року””. Репортерка Washington Post Рейчел Курзіус також засумнівалася в мудрості цього рішення з огляду на те, що це “рік, сповнений новинами про зростання білого націоналізму”.

Залишаючи осторонь правдивість твердження про те, що цей рік ознаменувався неухильним зростанням білого націоналізму, розумна людина може поставити собі запитання: що змушує такі чутливі душі так мучитися через одне слово або пов’язане з ним поняття?

Важливо

Відповідь полягає в тому, що це покоління і демографічна група людей — заможні, середній клас, західні ліберали — які останні десять і більше років провели, загрузнувши в ідеологічному болоті гіперлібералізму. Це клас, який постійно чув і нескінченно повторював один одному слово “білий” винятково в негативному контексті. Воно незмінно і неминуче використовується перед такими словами, як “привілей”, “колоніалізм”, “пригноблення” чи “расизм”. Дійсно, це слово відіграє центральну роль в ідеології та демонології самого гіперлібералізму. Один з основних, перевернутих з ніг на голову принципів wokery полягає в тому, що білі люди не можуть не бути поганими, звідси й один з улюблених зневажливих виразів: “білизна”. Таким чином, немає нічого більш провокативного для розуму гіпербдительних гіперлібералів, ніж використання слова “білий” у будь-якому контексті, який не є явно демонізуючим. Вони так довго занурювалися у свій власний світ і езотеричні мовні коди, що більше не визнають, що білий може бути просто кольором (або навіть не кольором, строго кажучи).

Бідна стара Pantone. Корпорація помилково вважала, що відтінок — це всього лише відтінок. Її віце-президент Лорі Прессман наполягає, що це рішення не мало жодного стосунку до пігментації шкіри.

Однак для демографічної групи, світогляд якої значною мірою ґрунтується на ідеології “пробудження”, нічого не буває простим. Цей спосіб мислення сягає корінням, серед іншого, у семіотичну школу, започатковану Роланом Бартом, що вбачає смисл і значення в усіх нешкідливих символах і культурних явищах, а також у параноїдальну філософію, яка походить від Фуко, що повсюдно вбачає невидимі та зловмисні структури влади. І ці люди параноїдальні. Вони бачать злі наміри там, де їх немає, тому що стали одержимими й замкнутими.

“Вибір кольору не існує у вакуумі — він відображає, хто був у кімнаті, чиї точки зору були упущені і які повідомлення ненавмисно посилюються”, — каже Будро. Така реакція — чиста “просвітленість”. Ніщо не існує у вакуумі, ніщо не може бути невинним або нейтральним. Усе відображає підсвідомі — і за замовчуванням недостовірні — наміри інших.

Якщо білий колір і має якесь “значення”, то воно повністю залежить від культурного контексту та погляду спостерігача. Для нас, жителів Заходу, він історично символізує чистоту. У Китаї він традиційно асоціюється зі смертю. Однак для певної групи сучасного населення, чиї розумові здібності були вражені сучасною ідеологією, білий колір означає перевагу білої раси. Ну хто б сумнівався.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Важливо

Pantone назвав головний колір 2025 року — як додати Mocha Mousse у гардероб?

Оголошено переможців II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025». Минулого року найкращих визначали лише у двох категоріях: найкращий ігровий та неігровий фільм. Тепер експерти оцінювали претендентів ще за чотирма номінаціями: «Найкращий режисер», «Найкращий актор», «Найкраща акторка» і  «Найкращий короткометражний фільм». У всіх шести категоріях Національне інформагентство назвало своїх фаворитів – «Вибір Укрінформу».

У четвертий рік повномасштабної війни маємо немалий список добротних кіноробіт. До лонгліста рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025» увійшли 24 ігрові повнометражні фільми (всі вони вийшли в український прокат нинішнього року), 36 неігрових повнометражних і 43 короткометражні фільми (у 2025-му або були у вітчизняному прокаті, або прем’єри відбулися в межах основної програми українських та міжнародних кінофестивалів). Більшість із них торкається теми війни.

«Це наша принципова позиція як Національного інформаційного агентства, підтримувати все українське мистецтво, зокрема кіно», – сказав генеральний директор Укрінформу Сергій Череватий.

АНДРІЙ ХАЛПАХЧІ: УКРАЇНСЬКЕ КІНО ЗАКЛАДАЄ НАШЕ МАЙБУТНЄ І ДОДАЄ НАСНАГИ

Обирали переможців одинадцять авторитетних кінокритиків і кінознавців. Серед них, зокрема  Сергій Тримбач – дослідник кіно, голова Національної спілки кінематографістів 2009–2017 років, лауреат Державної премії України імені Олександра  Довженка, заслужений діяч мистецтв України; Андрій Халпахчі – кінознавець, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», який єдиний акредитований із 1993 року в FIAPF (Міжнародній федерації асоціації кінопродюсерів); Володимир Войтенко – головний редактор сайтів «Кіно-Коло» та «Сценарна майстерня».

Національний рейтинг Укрінформу «Інфобум-кіно» минулого року започаткували задля підтримки та максимальної популяризації українського кінематографа, наголосила голова оргкомітету журналістка Любов Базів.  І цей процес триває та розширюється. Бо українське кіно, попри всі труднощі, розвивається та йде вперед.

Найпомітніший поступ за роки повномасштабної російсько-української війни відбувається в сегменті неігрового кіно. Першого переможця назвав експерт рейтингу Андрій Халпахчі.

У промові багаторічний очільник легендарного КМКФ «Молодість» відзначив важливість того,  що в Україні з’явилося більше нагород і премій для кіноіндустрії. «Вони існують скрізь, у багатьох країнах. І те, що є премія від Укрінформу – це теж дуже важливо. Сьогодні ця підтримка потрібна для українського кіно», – сказав  він.

Андрій Халпахчі переконаний, що створення фільмів у період повномасштабної російсько-української війни є демонстрація нашої стійкості і того, що ми віримо в наше майбутнє. Він підкреслив: «Це кіно, яке закладає наше майбутнє і додає нам справді якоїсь наснаги існувати сьогодні, працювати сьогодні».

Серед кількох десятків дуже достойних неігрових робіт експерти II Національного рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025» найкращим обрали «2000 метрів до Андріївки» режисера Мстислава Чернова, чий попередній документальний фільм «20 днів у Маріуполі» минулого року отримав «Оскара».

Мстислав, за рішенням експертів рейтингу Укрінформу, отримав також визнання як найкращий режисер за свій другий документальний фільм,  де знято бійців Третьої окремої штурмової бригади, що здолали 2000 метрів до Андріївки на Донеччині.

Про переможця в номінації експерт Володимир Войтенко сказав: «Закономірно, що це людина, яка вміє так дивитися на те, що з нами відбувається, як мало кому вдається, як і в попередньому своєму фільмі. І, власне, не має спеціальної кінематографічної освіти. Тому що якщо тобі Бог, батьки, життя дало смак, розуміння, бажання, то ти можеш це зробити».

Ці дві нагороди  та дипломи рейтингу Укрінформу «Інфобум-кіно 2025»  отримав оператор і співпродюсер фільму «2000 метрів до Андріївки» Алекс Бабенко. Він сказав: «Усі аплодисменти мають іти військовим».  

Тим часом стрічка про контрнаступ українських військових увійшла  до списків претендентів на нагороди 98-ї кінопремії Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у двох категоріях: кращий міжнародний та документальний фільм.

У номінації «Найкращий неігровий фільм. Вибір Укрінформу»  перемогла стрічка «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Ольги Журби. В ній показано два роки великої війни:  від масової евакуації на початку вторгнення до поступового занурення в буденну воєнну реальність.

Продюсерка фільму Дар’я Бассель, отримуючи диплом, повідомила, що Ольга Журба перебуває в Лос-Анджелесі на церемонії нагородження IDA – International Documentary Association . Як у минулому  програмерка Міжнародного фестивалю про права людини Docudays UA Дар’я з власного досвіду знає, наскільки клопітка робота експертів: передивитися багато фільмів, щоби зробити вибір – це завжди великий труд.  

«Я дуже щаслива бачити, що було так багато документальних фільмів, – сказала Дар’я Бассель. – Ми зараз живемо у страшній ситуації війни, але є певні речі, які дають нам надію, дають світло». Продюсерка відзначила, що, попри все, це круто, бо розвивається документальне кіно і багато талановитих людей працюють в цьому жанрі.

УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ ДИВЛЯТЬСЯ СОТНІ ТИСЯЧ ГЛЯДАЧІВ У КІНОЗАЛАХ

У списку претендентів – 24 ігрові повнометражні фільми, тобто у прокат щомісяця в Україні виходили в середньому щонайменше два українські фільми. Немало  з них розповідають про російсько-українську війну і мають помітну фестивальну історію.

Скажімо, «Медовий місяць» режисерки Жанни Озірної із Романом Луцьким у головній ролі – камерна драма  про молоду пару, Тараса і Олю, яка в’їжджає в нову квартиру в київському передмісті, проте застрягає в чотирьох стінах на п’ять діб через російську окупацію,  без електрики, без води та зв’язку. Фільм узяв участь у фестивалях у 15 країнах, отримав три гран-прі.

Про події в Бучі під час російської окупації  – фільм режисера Єгора Олесова «Донька». Його світова прем’єра відбулася на Варшавському кінофестивалі. «Дві сестри» режисера Лукаша Карвовського – про непросту подорож в Україну, де почалася війна, у Харків, двох польок.

Інша тематика ігрових повнометражних фільмів-претендентів на звання найкращого –  постаті української історії. Про колишнього бійця УПА, який намагається знайти себе у світі після звільнення з радянського табору, розповідають  режисери Станіслав Гуренко та Андрій Алфьоров у фільмі «Дисидент». Найпомітнішими стрічками в цьому сегменті стали  «Малевич» Дар’ї Онищенко, де головну роль виконує Віталій Ажнов, та «МУР. Ти (Романтика) в кіно» режисера Олександра Хоменка.

До топ-10  повнометражних ігрових фільмів увійшли, окрім названих,   «Війна очима тварин», «Наш дім в огні», «Киснева станція»,  «Сірі бджоли». Переможцем стала стрічка «Ти – космос».

 «Маю честь представити переможця в цій номінації, тому що це кіно, яке, я думаю, може й мусить стати прикладом, як треба робити кіно; яким воно має бути, і як його любить глядач, – сказав експерт Ярослав Підгора-Гвяздовський,  член Спілки кінокритиків України та Української кіноакадемії. – Це особливо актуально, зважаючи на ті рейтинги, на кількість глядачів, які прийшли на цей фільм».

Кіноісторію «Ти – космос» режисера Павла Острікова  про Андрія Мельника з Хмельницького, який перевозив радіоактивні ядерні відходи на безлюдний супутник Юпітера Каллісто, протягом трьох тижнів у вітчизняних кінотеатрах подивилися 208 683 глядача. Фільм за цей період заробив 37,7 млн гривень.

Рік, який завершується, був щасливим для українського кінопрокату, констатувала експертка рейтингу кінознавиця Людмила Горделадзе,   ексдиректорка  (2000– 2018) культового столичного кінотеатру «Жовтень». Глядачі підтримують у прокаті і ігрові, і документальні стрічки.

«Зараз за українським кіно ганяються і директори кінотеатрів, і глядачі. І ми маємо оці дві вершини цього року: це документальна картина «Антарктида», яка взяла касу 70 млн грн – це дуже велика каса для українського кіно, тим більше для документального, –  прокоментувала експертка. – Та ігрова художня картина «Ти – космос», яка показує якісь дивовижні результати. Тому зали повні, публіка полюбила українське кіно. І тому я дивлюся на перспективу позитивно, з оптимізмом».

Виконавець головної ролі Володимир Кравчук розповів, що фантастичний фільм «Ти – космос» почали знімати ще до повномасштабного вторгнення. «Саме війна показала, якими можуть бути українці, в яких ситуаціях вони можуть діяти абсолютно безкорисливо, стрімко, із запалом. І цей фільм знову довів, що навіть останній українець може робити вчинки більші, ніж можливо», – сказав він.

Володимир Кравчук став, за оцінками експертів, найкращим актором рейтингу «Інфобум-кіно 2025» за роль у фільмі «Ти – космос». І не приховував радощів: «Усім приємно отримувати нагороди, випадково навіть.  А можливо, невипадково я потрапив у акторство, не маючи професійної освіти. Тому відзнака від людей, які в цьому розбираються, експертів – це дуже приємно», – зізнався виконавець після церемонії. 

І поділився, якими б хотів бачити кіногероїв у майбутніх фільмах: «Мені б дуже хотілося, щоб українське кіно й надалі розвивалося, децентралізувалося в героях. Щоб наші герої були чітко зрозумілі. Якщо вони із Закарпаття, то щоб говорили закарпатською говіркою. Щоб герої набували рис того регіону, де вони виросли або проживають».

ВІРУ В ПЕРЕМОГУ ДОПОМАГАЄ ТРИМАТИ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Потрійний «Вибір Укрінформ» дістався творцям фільму «Сірі бджоли», за твором Андрія Куркова: власне звання «Найкращий ігровий фільм. Вибір Укрінформ»; «Найкращий режисер. Вибір Укрінформу» – Дмитро Мойсеєв та «Найкращий актор. Вибір Укрінформу» – Володимир Ямненко за роль у фільмі про життя двох друзів у зоні проведення АТО на Донеччині. Людмила Горделадзе вважає, що цей фільм, як і багато інших, не добрав глядачів із тієї причини, що в Україні мало кінотеатрів.

Від команди фільму виконавчий продюсер Василь Білоус зауважив: «Володимир Ямненко не ходить ні на прем’єри, ні на нагородження, але він завжди вчасно приходить на знімальний майданчик». 

У номінації «Найкраща акторка»  першість виборола Марина Кошкіна за фільм «Війна очима тварин». «Вибір Укрінформу» – Ірма Вітовська за фільми «Малевич» та «Безвихідь».

Титул «Найкращий короткометражний фільм»  у рейтингу дістався стрічці «Як пройшли мої літні канікули?» режисера Антоніо Лукіча. А інформагентство-організатор виокремило як «Найкращий короткометражний фільм. Вибір Укрінформу» – «Життя починається» режисера Олексія Тараненка. Стрічка розповідає історію ветерана, який після фронту намагається повернутися до мирного життя, але спогади та травми війни не відпускають його навіть удома. Головну роль виконує Володимир Кравчук. Команда вже наступного року має намір зняти  повнометражний фільм за цим сюжетом.

«Ми привітні до кіно, ми фанати кіно, ми любимо кіно», – сказав на завершення церемонії генеральний директор Укрінформу Володимир Череватий, запевнивши спільноту, що інформагентство готове в будь-яких форматах координуватися з митцями. І додав: «Зараз наша країна переживає тяжкий момент, у багатьох опускаються руки, десь є зневіра. Я б хотів, щоб ми всі своєю діяльністю, журналісти і творці кіно, не давали згаснути нашій надії і вірі в нашу Перемогу».

Валентина Самченко, м. Київ

Фото Володимира Тарасова та Валентини Самченко, інфографіка – Ігор Любшин