Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Пам’яті молодшого сержанта Олега Зіміна
Йому назавжди 51
Олег народився та виріс у селі Агрономічне на Вінниччині.
Після школи закінчив Фаховий коледж економіки і права Вінницького кооперативного інституту. Захоплювався спортом. Відслужив строкову.
У 2014 році пішов добровольцем на війну, брав участь в АТО на Донбасі.
Після демобілізації повернувся до мирного життя, але не надовго…
У лютому 2022-го знову пішов добровольцем. Воював у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині.

У тих боях подружився з Костянтином Тітовим, з яким згодом перевелися до розвідувальної роти Залізної бригади.
10 лютого 2025 року вони разом із третім побратимом прийняли останній бій з ворогом у селі Тополі на Харківщині. Зв’язок з розвідниками обірвався…

Відтоді захисники вважалися зниклими безвісти.
Лише нещодавно після передачі Росією тіл українських воїнів експертиза ДНК підтвердила загибель молодшого сержанта Зіміна та старшого солдата Тітова.
В останню путь Олега Зіміна провели в рідному селі.
Шана і вдячність Захисникові!
Ігор Петрук
Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Ініціатива на полі бою належить Україні
Ініціатива на полі бою у війні Росії проти України наразі належить українським силам, які поступово здобувають невеликі ділянки території.
Про це в коментарі Укрінформу на полях Берлінської безпекової конференції заявив голова Військового комітету НАТО адмірал Джузеппе Каво Драґоне.
“Як мені доповідали, ситуація на суходолі розвивається у позитивному руслі для України, хоча й повільно”, – прокоментував адмірал запитання про свою оцінку ситуації на полі бою.
Водночас він наголосив на важливості переходу до переговорів і припинення бойових дій, зазначивши, що Україна до цього готова, тоді як Росію ще потрібно переконати.
“Річ у тім, що всі дуже прагнуть сісти за стіл переговорів і припинити бойові дії. Я думаю, що Україна готова до цього. Я думаю, що Росію потрібно переконати. Але це єдиний наступний крок, якого ми можемо спробувати досягти”, – зазначив Драґоне.
На уточнювальне запитання, хто саме зараз володіє ініціативою на полі бою – Росія чи Україна, голова Військового комітету НАТО відповів однозначно.
“За нашою інформацією, ініціатива на боці України. Вона здобуває невеликі ділянки території, але це не російська ініціатива, а українська”, – заявив адмірал.
Відповідаючи на запитання про те, що найбільше потрібно Україні з військового погляду для зміни ситуації, голова Військового комітету НАТО насамперед назвав протиповітряну оборону та перехоплювачі.
“Насамперед – це протиповітряна оборона, перехоплювачі”, – наголосив він.
За словами адмірала, НАТО спільно з країнами докладає максимальних зусиль, щоб забезпечити Україну відповідними засобами до зими.
“НАТО докладає максимальних зусиль разом з усіма країнами, щоб спробувати надати їх до зими”, – зазначив Каво Драґоне.
Як повідомляв Укрінформ, у жовтні 2026 року Сили оборони України завдали російській армії рекордних втрат за весь період повномасштабної війни та звільнили 96,2 кв. км української території – на 10,4 кв. км більше, ніж зміг захопити ворог за цей час.
Війна
Розвідка опублікувала дані 10 інститутів і 13 науковців, які працюють на російський ВПК
Головне управління розвідки Міноборони України оприлюднило дані російських інститутів та науковців, які працюють на військово-промисловий комплекс РФ.
Як передає Укрінформ, про це ГУР повідомило у Фейсбуці.
Дані про 10 установ та 13 інженерів і вчених опубліковані на порталі War&Sanctions в розділі “Інженери агресії”.
До публікації увійшли, зокрема вищі навчальні заклади РФ, які здійснюють підготовку кадрів для російського ВПК, мають угоди про співробітництво з виробниками озброєння, готують операторів БПЛА для підрозділів ЗС РФ, проводять дослідження та здійснюють розробки у сфері технологій військового та подвійного призначення.
Серед них:
“Сколтех”, який розробляє протиожеледні покриття для БПЛА і технології виготовлення турбінних лопаток авіаційних двигунів;
- Московський фізико-технічний інститут, на базі якого ведуться розробки систем комп’ютерного зору у партнерстві з холдингом “Високоточні комплекси” держкорпорації “Ростех”;
- Чуваський державний університет ім. І. М. Ульянова, який готує інженерно-технічні кадри для виробника завадозахищених навігаційних модулів “Комета” для російських ракет і БПЛА АТ “ВНИИР-Прогресс”, а також реалізує з ним спільні науково-дослідні та інноваційні проєкти.
Наукові співробітники більшості цих закладів уже були фігурантами попередніх публікацій, зокрема завдяки продовженню співпраці з міжнародною науковою спільнотою.
Наразі до переліку додали ще 13 інженерів і науковців, які здійснюють розробки у сферах бортового керування для військової авіації, машинного зору, роботизованих комплексів, турбореактивних двигунів тощо. Окремі з них продовжують публікуватися в міжнародних виданнях разом із вченими з інших країн, а також входити до міжнародних організацій і комітетів.
Результати такої співпраці надалі використовуються для розвитку цих технологій у Росії, основним споживачем яких під час війни є російський військово-промисловий комплекс — машинний зір для ударних БПЛА, гвинти для армійської авіації, інтегральні схеми для бортових систем крилатих ракет, підкреслили у ГУР.
Будь-хто в Росії, причетний до розробок технологій військового та подвійного призначення, є законною ціллю для застосування санкцій, а світова наукова спільнота має повністю припинити співпрацю з російськими вченими та науковими установами, наголосили в розвідці.
Як повідомляв Укрінформ, ГУР опублікувало дані 49 російських та білоруських підприємств, задіяних у реалізації російського проєкту низькоорбітальної супутникової системи широкосмугової передачі даних “Рассвет”.
Фото ілюстративне
-
Одеса1 тиждень agoГрафіки світла в Одесі та області 26 жовтня: час відключень
-
Війна1 тиждень agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Війна1 тиждень agoДемченко розповів про ситуацію в областях, що межують з Росією
-
Одеса1 тиждень agoВідеоспостереження в Одесі: 920 камер і розпізнавання облич
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Війна1 тиждень agoЗСУ змінили тактику застосування Patriot
-
Війна1 тиждень agoППО знешкодила дві балістичні ракети та 255 безпілотників, якими росіяни з вечора атакували Україну