Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Покровка на Сумщині перебуває під контролем ЗСУ
Населений пункт Покровка на Сумщині перебуває під контролем ЗСУ, поширені на російських ресурсах заяви про нібито його захоплення не відповідають дійсності.
Як передає Укрінформ, про це 14-й армійський корпус повідомив у Фейсбуці та оприлюднив відеокадри, як майорить у Покровці прапор України.
“Воїни 14-о армійського корпусу встановили державний прапор України у населеному пункті, вщент розбивши чергову брехню російських пабліків про нібито “захоплення” цієї території”, – йдеться у дописі.
“Якщо зазирнути в історію, то генетичний код нинішніх окупантів не змінився: ще з 1917 року радянські нелюди принесли сюди розкуркулення та терор, намагаючись зламати волелюбний дух прикордоння. Сьогодні їхні нащадки продовжують ту саму справу – методично перетворюють село на руїни КАБами та артилерією, мстячись за те, що не можуть тут закріпитися”, – зазначили військові.
У 14-у армійському корпусі підкреслили: “Покровка практично вщент розбита, але вона не здана. Встановлений нашими бійцями стяг над згарищами – це не просто символ, це доказ того, що 14-й армійський корпус тримає населений пункт під щільним вогневим контролем”.
Як повідомляв Укрінформ, населений пункт Криничне на Запоріжжі перебуває під контролем Сил оборони України.
Фото Укрінформу можна купити тут
Війна
Третій армійський корпус зірвав спробу масштабного механізованого наступу РФ
Третій армійський корпус зірвав спробу масштабного механізованого наступу армії Російської Федерації – ворог пішов в атаку одночасно на семи напрямках і задіяв понад півтисячі піхотинців, 28 одиниць бронетехніки, більше 100 одиниць мототехніки, багі й квадроциклів.
Як передає Укрінформ, про це Третій армійський корпус повідомив у Фейсбуці.
«19 березня противник здійснив наймасштабнішу спробу прориву на Лимансько-Борівському напрямку. Росіяни залучили сили 1-ї танкової та 20-ї загальновійськової армій РФ, але ворог почав зазнавати втрат, не доїхавши до ЛБЗ», – ідеться у повідомленні.
Ворог пішов в атаку одночасно на семи напрямках у смузі корпусу і задіяв понад півтисячі піхотинців, 28 одиниць бронетехніки, більше 100 одиниць мототехніки, багі й квадроциклів.
«За чотири години підготовлені підрозділи «Трійки» перетворили стрімкий прорив росіян на масштабний провал», – зазначили у корпусі.
Втрати ворога в техніці: 84 одиниці мототехніки, 11 БМП і БТР та 3 танки. Уражено ТОС «Сонцепьок» і 5 гармат. Знищені 160+ ворожих БпЛА.
«Півтора місяці ми спостерігали ознаки підготовки наступу. Росіяни нарощували удари КАБами по наших переправах через Оскіл, намагаючись відрізати логістику. Почали наводити власні понтонні переправи й розміновувати маршрути – це прямо вказувало на підготовку до широкомасштабного механізованого наступу.
Ми готувалися: на різних напрямках були відпрацьовані оборонні дії, кожна бригада мала власний план відбиття атаки. Корпус координував ці дії – і у результаті на всіх напрямках удари були зірвані», – зазначив бригадний генерал Андрій Білецький.
За добу бригади й полки корпусу знищили 405 військовослужбовців ворога: 288 – безповоротні, решта – санітарні втрати.
«Армії РФ не вдалося захопити ні населених пунктів, ні позицій. Знищення залишків живої сили, якій вдалося вижити у кілзоні «Трійки», триває», – наголосили в корпусі.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія зі зміною погодних умов посилила тиск одразу на кількох ділянках фронту, кількість бойових зіткнень кілька днів поспіль перевищує 200.
Фото: Генштаб ЗСУ
Війна
Пам’яті старшого солдата Богдана Гриценка
Свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам
***
Вона історію творила
За нею душу й тіло у вогонь
Вона як птаха сизокрила
Яка присіла на долонь
Ці рядки про рідну мову декламував у соцмережах студент-історик Богдан Гриценко. Коли прийшла війна — він підтвердив свої слова вчинками: старший солдат став на захист України в перші дні широкомасштабного вторгнення РФ, хоча йому було лише 20 років.
Богдан народився і виріс у Вознесенську, навчався на історичному факультеті Миколаївського національного університету, мріяв викладати історію й передавати молодшому поколінню любов до України. Служив у складі 188-го батальйону 123-ї бригади ТрО, де швидко здобув авторитет побратимів і отримав свою першу відзнаку за оборону Миколаєва.
Після звільнення Херсона Богдан обрав одну з найнебезпечніших ділянок служби — став драйвером моторних човнів. Під постійним ворожим вогнем переправляв через Дніпро боєприпаси й підкріплення, а назад вивозив поранених і мирних жителів.
Навіть коли артилерія накривала воду, він не залишав своїх: брав на буксир пошкоджені човни, витягував екіпажі з-під ударів і повертався за тими, хто потребував допомоги. Побратими згадують його як відважного, витриманого й надійного воїна, який завжди йшов туди, де було найважче, і ніколи не ховався за чужими спинами.

Богдан загинув у грудні 2023 року під час евакуації бійців у районі Кринок на Херсонщині.
За коротке, але героїчне життя він здобув державні та бойові нагороди — серед них орден «За мужність» ІІІ ступеня та відзнака Президента «За оборону України». Його подвиг назавжди залишився у пам’яті побратимів і вдячних людей, яких він урятував.
Рідні згадують Богдана як світлого, працелюбного й надзвичайно відповідального юнака. Він рано став самостійним, багато працював, писав вірші, любив історію та завжди допомагав іншим. Богдан свідомо обрав шлях воїна й до останнього залишався вірним побратимам. Його життя стало прикладом честі, мужності та безмежної любові до України — любові, за яку він віддав найдорожче.

Честь Герою!
Олег Книгницький
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Одеса1 тиждень agoЯкі графіки відключень світла будуть в Одесі завтра, 10 березня
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одесі пішов з життя актор із “Пригод Електроніка” Василь Скромний Анонси
-
Війна1 тиждень agoЧерез атаку РФ по Дністровській ГЕС у річку витікло 1,5 тонни масел: плями помітили в Молдові
-
Усі новини5 днів agoШон Пен замість «Оскара» зустрівся з Зеленським (фото)
-
Суспільство1 тиждень agoНа трасі Одеса-Миколаїв сталася смертельна аварія
-
Відбудова1 тиждень agoМінфін та KfW напрацьовують нові інструменти економічного відновлення України
-
Усі новини1 тиждень ago“Всинови мене”: олень побіг за чоловіком у парку і розсмішив мережу (відео)
-
Війна6 днів agoдепутатам: Доведеться служити народу або у парламенті, або на фронті