Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Російська армія у жовтні втричі збільшила кількість штурмів на Гуляйпільському напрямку
Як зазначається, у смузі відповідальності сьомого корпусу війська РФ продовжують спроби нарощувати своє угруповання, намагаються доправляти особовий склад цивільним транспортом.
«У жовтні ворог втричі більше штурмував позиції українських військових у порівнянні з вереснем. При цьому, противник почав коригувати тактику інфільтрації. Якщо раніше рухався малими групами піхоти по 2-3 особи, то наразі дедалі частіше намагається просочуватися по одному – через зростання кількості вогневого ураження Сил оборони по скупченню ворога», – зауважують у ДШВ.
Згідно з даними сьомого корпусу, поодинокі загарбники, яким вдалося інфільтруватися, часто втрачають зв`язок зі своїм командуванням та залишаються без провізії. Сили оборони беруть їх в полон або ліквідовують.
Найнапруженішою на Гуляйпільському напрямку залишається ділянка в районі Гіркого, Залізничного, Цвіткового та Гуляйпільського. Ці населені пункти розташовані близько до Гуляйполя, яке росіяни намагаються використовувати як зону накопичення особового складу й техніки, а також як плацдарм для подальшого наступу в бік Запоріжжя.
Як повідомляв Укрінформ, росіяни залучають до штурмів на Гуляйпільському напрямку найманців із країн Африки та Азії.
Війна
Сили оборони уразили під Петербургом завод, який виробляє ракетне паливо для «Іскандерів»
«Кожен «Іскандер», який летить на українське місто, має свою біографію і починається вона не на пусковій установці, а у цеху заводу, де виготовляють паливо, яке піднімає ракету у небо. Одне із таких підприємств, АТ «Завод імені Морозова», знаходиться неподалік Санкт-Петербурга», – ідеться у повідомленні.
Це підприємство, як зауважують у Генштабі, виробляє вибухові речовини. Воно ж розробило тверде паливо для двигунів ракетних комплексів «Тополь-М», виготовляє та постачає твердопаливні заряди до двигунів 9Х820 для балістичних ракет 9М723 «Іскандер-М».
«Завод імені Морозова» входить до структури державної корпорації «Ростех» та є однією з важливих ланок у ланцюжку виробництва балістики для армії РФ.
«У ніч на 9 листопада в цю біографію втрутилися Сили оборони України. Підрозділи уразили підприємство і пошкодили одразу три виробничі цехи. Масштаби збитків уточнюються. Що це означає для України? Кожен такий удар ускладнює ворогу випуск ракет для «Іскандерів», якими він б’є по наших містах. Ланцюжок рветься на самому початку, задовго до пускової установки», – зазначають у Генштабі.
Наголошується, що Україна діє в межах права на самооборону, яке гарантує стаття 51 Статуту ООН.
Як повідомляв Укрінформ, мережею ширилася інформація, що в ніч на 9 листопада в Ленінградській області РФ після атаки безпілотників виникла пожежа на Кіришському нафтопереробному заводі (КІНЕФ).
Фото ілюстративне
Війна
ВМС переорієнтували застосування «Нептунів» на ураження об’єктів російського ВПК
Військово-морські сили Збройних сил України переорієнтували досвід застосування ракетного комплексу «Нептун» на ураження наземних об’єктів російського військово-промислового комплексу.
Як передає кореспондент Укрінформу, про це речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук повідомив у телеефірі.
«Насправді це було мудрим рішенням переорієнтувати наш досвід на знищення інших типів цілей, тому що кораблі в море не виходять, а працювати треба. Тим більше є потреба: об’єкти російського ВПК розкидані по великій території, і це велика кількість об’єктів», – зазначив він.
За словами Плетенчука, український оборонно-промисловий комплекс має досвід виготовлення таких засобів ураження, а ВМС – їх застосування.
«Ця синергія призвела до того, що спочатку ми вражали наземні об’єкти в Криму в тестовому режимі. Але успішно. Після цього географія стала трошки ширшою», – пояснив речник.
Він наголосив, що українські військові уражають цілі далеко за межами акваторії, зокрема в тилу Росії, що свідчить про спроможності української зброї та перспективи її подальшого розвитку.
Плетенчук підкреслив, що ураження російських аеродромів не означає повного позбавлення противника можливості застосовувати авіацію, адже літаки можуть працювати з інших локацій. Це, за його оцінкою, ускладнює їхню роботу та потребує більших ресурсів.
Як повідомляв Укрінформ, українські ракетні війська “Нептунами” уразили “Протон-Електротекс” в Орлі.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Суспільство4 дні agoНовини на ранок
-
Усі новини1 тиждень agoколи вийде Motorola Signature 27 (фото)
-
Війна1 тиждень agoТехнології БПЛА та засоби протидії їм найближчим часом розвиватимуться паралельно
-
Події1 тиждень agoВ Амстердамі відкрили виставку українського літературного плаката
-
Одеса1 тиждень agoСудно Khoryv затонуло біля Румунії: загиблий і зниклі
-
Події1 тиждень agoПолітики не зруйнують відносин між українцями та поляками
-
Політика1 тиждень agoКанада виділить €500 мільйонів на підтримку України