Connect with us

Війна

Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн

Published

on

Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.

Життя до війни: яким воно було? 

Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати. 

Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.

Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?

Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись. 

Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону. 

Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка. 

Фото: Економічна правда

Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось. 

У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.

Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи. 

Рішення піти на службу: як це відбувалось?

Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни. 

Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.

Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.

Фото: з архіву Джейн

Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим. 

Як бути жінкою військовослужбовцем? 

Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше. 

Фото: з архіву Джейн

З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.

Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь. 

UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.

Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.

Фото: з архіву Джейн

 

Війна

Драпатий скасував понад 30 застарілих наказів Генштабу

Published

on

Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий нещодавно зупинив дію понад трьох десятків застарілих наказів Генерального штабу.

Як передає Укрінформ, про це написав речник командування Сухопутних військ ЗСУ Віталій Саранцев у Фейсбуці.

«Скасовано старі програми підготовки, застарілі курси стрільб та концепції фізпідготовки десятирічної давнини. Скасовано десятки проміжних документів про внесення змін, які лише захаращували нормативно-правову базу ЗСУ», – повідомив він.

За словами Саранцева, у багатьох моментах усунуто юридичні колізії між реальними стандартами навчання, викристалізуваними під час повномасштабної війни, та застарілими вимогами часів АТО/ООС 2016–2020 років.

Зазначається, що командири на місцях більше не зобов’язані заповнювати звітність або проводити заходи за стандартами й настановами 8-10-річної давнини, які втратили практичний сенс у сучасній війні.

Читайте також: Драпатий назвав принципи, за якими керуватиме Збройними силами

«Це вивільняє їхній час для реальної роботи, а не для колупання у застарілій бумажні та процедурах. Це дійсно гарне велике “осіннє прибирання”. Армія позбувається застарілого баласту, щоб працювати швидше, сучасніше та без зайвої бюрократії», – підкреслив Саранцев.

Як повідомляв Укрінформ, Головнокомандувач Збройних сил України генерал-майор Михайло Драпатий та головні сержанти видів, родів військ, корпусів та органів військового управління сформували чек-лист системних проблемних питань.

Фото: Генштаб



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони уразили у Севастополі російський катер «Мангуст»

Published

on


Підрозділи Сил оборони України уразили у тимчасово окупованому Севастополі російський швидкісний патрульний катер “Мангуст”.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

8 вересня та в ніч на 9 вересня підрозділи Сил оборони України уразили низку важливих об’єктів ворога.

Так, у районі тимчасово окупованого Донецька було уражене місце зберігання, підготовки та пуску ударних БПЛА.

У Козачій бухті Севастополя Сили оборони уразили швидкісний патрульний катер проєкту 12150 “Мангуст”.

Ступінь завданих пошкоджень уточнюється.

“Мангуст” – російський патрульний катер, призначений для патрулювання, охорони морських районів та боротьби з маломірними цілями. Довжина – близько 20 м, максимальна швидкість – до 50 вузлів (понад 90 км/год), екіпаж – до 6 осіб.

В Оленівці (тимчасово окупований Крим) уражений антенний комплекс радіоелектронної розвідки, а у Вітіному – антена в радіопрозорому куполі окремого командно-вимірювального комплексу.

В Докучаєвську Донецької області Сили оборони уразили склад БПЛА, у Фащівці Луганської області – склад боєприпасів підрозділу “Рубікон”, а в Селидовому на Донеччині – ще один склад боєприпасів.

Ступінь завданих збитків уточнюється.

Читайте також: Сили оборони уразили залізничний міст через Північнокримський канал

Як повідомляв Укрінформ, Сили оборони уразили в Новоросійську нафтовий термінал, військові кораблі та носії “Калібрів”.



Джерело

Continue Reading

Війна

Памʼяті прикордонника, старшого лейтенанта Максима Шмирка

Published

on


Мав плани, мрії, прагнув жити повноцінним життям 

Максим народився 16 лютого 2004 року в селі Сокиринці Кам’янець-Подільського  району Хмельницької області. У 2021 році закінчив місцеву школу та вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України. У навчальному закладі його характеризували як старанного, відповідального, щирого та товариського курсанта, друзі згадували його як світлого хлопця з добрим серцем. 

29 березня 2025 року Максим отримав диплом і офіцерське звання лейтенанта. Для продовження служби він сам обрав бойовий підрозділ – став заступником начальника третьої прикордонної застави комендатури швидкого реагування 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого, що дислокувався в Мені на Чернігівщині. 

Із 17 серпня 2025 року вже у званні старшого лейтенанта виконував бойові завдання на Покровському напрямку.

1 вересня поблизу села Веселе його група, переміщуючись між позиціями після короткого стрілецького бою, потрапила у ворожу засідку. За даними Книги пам’яті МВС, Максим, уже зазнавши поранень, залишився прикривати відхід побратима з радіостанцією та продовжував вести бій. Через інтенсивні мінометні та авіаційні удари евакуація була неможливою. Під час евакуаційних заходів наступного ранку з’ясувалося, що Максим загинув на місці від вибухової травми та уламкових поранень. 

5 вересня 2025 року рідне село провело Героя в останню путь. Йому назавжди 21 рік. У Максима залишилися мама, бабуся та молодша сестра. 

Посмертно Максима Шмирка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У квітні 2026 року державну нагороду передали його родині представники Державної прикордонної служби. 

Вічна пам’ять і шана Воїну! 

Фото: ДПСУ

За матеріалами: Книга памʼяті МВС, Державна прикордонна служба, Суспільне Хмельницький, Vsim.ua 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.