Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Зеленський нагородив ще 330 військових, понад 200 з них
Президент Володимир Зеленський відзначив державними нагородами 330 захисників України, 207 із них – посмертно.
Відповідні укази від 4 вересня оприлюднені на сайті глави держави, передає Укрінформ.
Зокрема, указом №874/2026 нагороджені 156 оборонців, 100 з них – посмертно. Згідно з указом №875/2026, відзначені ще 174 воїни, з них посмертно – 107.
У документах зазначається, що нагороджені отримали ордени Богдана Хмельницького, Данила Галицького та «За мужність», відзнаку «Хрест бойових заслуг», медалі «За військову службу Україні», «За бездоганну службу», «Захиснику Вітчизни» та «За врятоване життя».
Ці нагороди передбачені за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, а також за самовіддане виконання військового обов’язку.
Як повідомляв Укрінформ, указом від 2 вересня Зеленський нагородив 307 українських оборонців, 112 із них – посмертно.
Фото: ОП
Війна
Сили оборони уразили місце запуску ударних дронів та розвідзасоби ворога
Сили оборони України 3 вересня та в ніч на 4 вересня уразили місце запуску ударних безпілотників, командні пункти, засоби розвідки та зв’язку російських загарбників.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
Уражено, зокрема, місце зберігання, підготовки та пуску ударних БПЛА ворога в районі Донецька, базу зберігання паливно-мастильних матеріалів у Ровеньках Луганської області та пости технічних засобів розвідки «Гренадер» у Суворовому й Рисовому (АР Крим).
На території Росії уразити вдалося радіолокаційну станцію в Бобрику Брянської області та ретранслятор MESH-мереж у Густомої Курської області.
Також серед уражених цілей – командний пункт російської армії у Федорівці Донецької області та командно-спостережний пункт у Петрівці Харківської області.
Уточнення ступеня завданих збитків триває.
Як повідомляв Укрінформ, 2 вересня та в ніч на 3 вересня Сили оборони уразили десантний катер БК-16, комплекс радіоелектронної боротьби, пункт управління безпілотниками та склади російської армії.
Фото: 22 ОМБр, ілюстративне
Війна
У Криму неподалік аеродрому «Гвардійське» зафіксували пожежу
У тимчасово окупованому Криму в ніч проти 4 вересня зафіксовано пожежу неподалік аеродрому «Гвардійське».
Про це повідомляє моніторингова група Телеграм-каналу «Крымский ветер» з посиланням на дані супутникової зйомки, передає Укрінформ.
«Вночі зафіксовано пожежу на захід від аеродрому «Гвардійське», – йдеться в повідомленні.
За словами очевидців, напередодні о 22:00 пролунав вибух у районі селища Гвардійське, після чого у тому напрямку проїхали сім пожежних машин.

Також вибухи було чутно у Джанкойському районі та у Севастополі.
Як повідомляв Укрінформ, у Криму сталася пожежа в районі електропідстанції «Білогірськ».
-
Політика1 тиждень agoЗеленський запевнив, що робота з американською стороною для досягнення миру триває
-
Усі новини1 тиждень agoВідомий український актор переніс операцію: що сталося (фото)
-
Війна1 тиждень agoСили оборони спростували заяву росіян про захоплення Писарівки на Сумщині
-
Суспільство1 тиждень agoНа Львівщину з Люксембурга привезли надгробну плиту голови Проводу ОУН Андрія Мельника
-
Відбудова1 тиждень agoУ Краматорську призупинили виплати за програмою «єВідновлення»
-
Події1 тиждень agoУ Німеччині відкрилась найбільша у світі виставка відеоігор Gamescom
-
Усі новини7 днів agoПереселенці освоїли стару хату в селі без газу, а потім прийшов «господар» (фото)
-
Війна6 днів agoВибухи на складах у селі Мила — поліція відкрила для руху одну смугу