Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Сили оборони зупинили мотоциклетний штурм росіян у районі Малої Токмачки
Бійці 118-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ зупинили мотоциклетний штурм російських загарбників у районі Малої Токмачки Запорізької області і знищили понад 30 одиниць ворожої техніки.
Як передає Укрінформ, про це 118-та ОМБр повідомила у Фейсбуці та оприлюднила відповідне відео.
“Російські війська здійснили невдалу спробу штурму населеного пункту Мала Токмачка, задіявши для цього збірний мотоциклетний взвод. Попри зміну тактики та використання технічних новинок, ворог зазнав розгрому, так і не діставшись до населеного пункту, який, за розповідями російської пропаганди, вже 1,5 року під їхнім прапором”, – зазначили військові.
Як поінформували у 118-й ОМБр, “цього разу командування кількох мотопіхотних полків та бригад Російської Федерації відправило своїх на “м’ясо” у нетиповий час. Замість звичних ранкових чи вечірніх сутінків, штурм розпочався 16 червня о 18:00, за повної видимості”.
“Аби максимізувати свої шанси “залетіти” в Малу Токмачку, ворог кинув у бій понад 30 одиниць мототехніки, яка проривалася трьома різними шляхами”, – зазначили у бригаді.
Як зауважили військові, “не обійшлося і без “ноу-хау”: деяку мототехніку росіяни обладнали спеціальними лопатами для розчищення мінних полів, а на кількох мотоциклах були помічені мобільні засоби РЕБ”.
“Проте ані зміна часу, ані технічні вигадки окупантам не допомогли. Навпаки — така зухвалість лише заохотила наші підрозділи до ще активнішого знищення “трьохкольорової чепухи”, – заявили військові.
У підсумку за кілька годин наступу воїни 118-ї ОМБр спільно з приданими силами знищили 26 російських загарбників і ще понад десятьох поранили. За словами військових, Їхню евакуацію ворог не проводить.
Крім того, знищені понад два десятки мотоциклів і близько десяти квадроциклів.
“Печально для них, що в ході цих штурмових дій жоден окупант так і не зміг побачити Малу Токмачку – крапку в їхньому маршруті наші бійці поставили ще на підступах до цього населеного пункту”, – зазначили у 118-й ОМБр.
У бригаді підкреслили, що серед військовослужбовців Збройних сил України втрат немає.
Як повідомляв Укрінформ, 118-та окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ потрапила до Книги рекордів України за вагомий внесок в утримання району оборони та щоденне відбиття ворожих атак у районі Малої Токмачки.
Фото ілюстративне: НГУ
Війна
Кожен четвертий дрон росіяни втрачають через технічні проблеми
Кожен четвертий дрон, за даними української розвідки, ворог втрачає через технічні проблеми та заводський брак, кожен п’ятий – через обрив оптоволокна, а кожен шостий дрон росіяни збивають самі ж.
Війна
Повернення тіл загиблих — Україна повернула ще 522 полеглих захисників
В Україну за результатами репатріаційних заходів повернули тіла 522 загиблих. За твердженням російської сторони, вони належать громадянам України, зокрема військовослужбовцям.
Про це повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
Тіла вдалося повернути завдяки спільній роботі співробітників Координаційного штабу, Об’єднаного центру при СБУ, Збройних сил України, МВС, Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Секретаріату Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ДСНС та інших структур сектору безпеки й оборони України.
Після повернення тіл слідчі правоохоронних органів спільно з експертними установами МВС проведуть усі необхідні експертизи та ідентифікацію репатрійованих.
У Координаційному штабі також висловили вдячність Міжнародному Комітету Червоного Хреста за сприяння процесу. Окремо подякували військовослужбовцям ЗСУ, які забезпечують перевезення репатрійованих до спеціалізованих державних установ та передачу тіл представникам правоохоронних органів і судово-медичної експертизи.
Нагадаємо, омбудсман Дмитро Лубінець заявив, що Росія гальмує процес обміну військовополоненими, а потім звинувачує в цьому Україну.
За його словами, під час підготовки обміну у форматі “1000 на 1000” українська сторона виконала всі необхідні процедури та була готова провести його в найкоротші строки.
Лубінець також розкритикував Міжнародний комітет Червоного Хреста за недостатньо активну реакцію на факти тортур українських військовополонених у РФ. Він наголосив, що організація має порушувати це питання на міжнародному рівні.
5 червня Україна та Росія провели обмін полоненими у форматі 185 на 185. Додому також повернувся один цивільний. Серед звільнених — військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужби. Більшість із них перебували в полоні з 2022 року, зокрема захисники Маріуполя та “Азовсталі”. Після повернення вони пройдуть медичний огляд, лікування та реабілітацію.
-
Події1 тиждень agoКомедія «Блондинками не народжуються» отримала сиквел
-
Одеса1 тиждень agoУ Затоці на Одещині відремонтують міст через Дністровський лиман
-
Події1 тиждень agoДо ініціативи «Тисячовесна» долучилися ще десятеро експертів
-
Політика1 тиждень agoЗеленський візьме участь у саміті лідерів Нордично-Балтійської вісімки в Естонії
-
Політика1 тиждень agoУкраїна готова направляти до Європи експертів із протидії дронам
-
Події1 тиждень agoУ Києві встановили інформаційний стенд про зруйновану Воскресенську церкву на Подолі
-
Відбудова1 тиждень agoУ Житомирі після реконструкції відкрили відділення екстреної медичної допомоги лікарні №2
-
Події1 тиждень agoУІК розраховує на розширення програми перекладів українських книжок за кордоном