Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
На фронті від початку доби
Російська армія від початку доби 64 рази атакувала позиції захисників України. Найбільшу активність ворог проявляє на Костянтинівському та Покровському напрямках, підвищену – на Гуляйпільському.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 9 квітня, передає Укрінформ.
Війська РФ сьогодні вдарили по Будках, Бачівську, Хліборобу, Товстодубовому, Кореньку, Рогізному, Волфиному, Степанівці, Рижівці, Іскрисківщині, Червоному, Шалигиному, Ворожбі, Стариковому та Прогресу Сумської області, по Діброві та Лісківщині Чернігівської області.
На Північно-Слобожанському та Курському напрямках росіяни 47 разів обстріляли населені пункти та позиції Сил оборони України, зокрема двічі – з реактивних систем залпового вогню, скинули три керовані авіабомби.
На Південно-Слобожанському напрямку загарбники двічі намагалися покращити своє становище в районі Вовчанських Хуторів. Одна їхня атака триває.
На Куп’янському напрямку російські війська чотири рази проводили штурмові дії в районах Петропавлівки й Новоосинового.
На Лиманському напрямку українські захисники відбивають три спроби армії РФ просунутися в бік Новомихайлівки, Твердохлібового та Лимана. Усі три штурмові дії тривають.
На Слов’янському напрямку росіяни сьогодні ще не намагалися просуватися.
На Краматорському напрямку загарбники один раз атакували в районі Никифорівки.
На Костянтинівському напрямку ворог здійснив 19 атак поблизу Костянтинівки, Плещіївки, Іванопілля, Степанівки, Іллінівки, Русиного Яру, Софіївки й Новопавлівки. Дві його штурмові дії тривають.
На Покровському напрямку від початку доби російська армія 18 разів намагалася потіснити українських оборонців із займаних позицій у районах Іванівки, Родинського, Мирнограда, Шевченка, Гришиного, Покровська, Удачного, Новомиколаївки, Новопавлівки, Молодецького й Новопідгороднього. Три її штурмові дії тривають.
На Олександрівському напрямку війська РФ чотири рази атакували в бік Олександрограда, Вороного та Злагоди. Із авіації загарбники вдарили в районі Олександрівки.
На Гуляйпільському напрямку росіяни десять разів атакували в бік українських позицій у районах Залізничного, Гуляйполя, Варварівки, Гіркого, Гуляйпільського та Староукраїнки. Три їхні атаки тривають
Ворожа авіація завдала ударів по Воздвижівці, Цвітковому, Вікторівці, Зеленій Діброві, Кринівці, Самійлівці, Барвінівці, Широкому та Любицькому.
На Оріхівському напрямку загарбники сьогодні ще не починали штурмових дій, натомість завдали авіаудару в районі Балабиного.
На Придніпровському напрямку російські війська провели три штурмові дії в бік Антонівського мосту. Одне бойове зіткнення триває.
На інших напрямках фронту ситуація залишається незмінною. Просуватися армія РФ не намагається.
Українське військо виснажує ворога вздовж усієї лінії бойового зіткнення та в тилу.
Як повідомляв Укрінформ, російська армія перекидає військову техніку в напрямку Гуляйпілля через тимчасово захоплений Маріуполь Донецької області.
Війна
Ворог другий тиждень поспіль доставляє до порту Бердянська таємничі морські контейнери
Російські окупанти доставляють військовими тягачами та вантажівками до порту Бердянська морські контейнери з порту Ростова-на-Дону, поки невідомо що всередині.
Як передає Укрінформ, про це в Телеграмі повідомив керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко та опублікував відповідне відео.
«Другий тиждень поспіль фіксуємо перевезення до Бердянська, на територію порту, таємничих морських контейнерів. Контейнери доставляють військовими тягачами та вантажівками з порту Ростов-на-Дону», – написав Андрющенко.
Він зазначив, що поки не відомо, що саме всередині цих контейнерів, але є намагання встановити.
Як повідомлялося, у захопленому Маріуполі російські окупанти планують побудувати лінії електропередач для покращення своєї військової логістики.
Війна
Пам’яті поліцейського Руслана Ковбасюка (позивний «Канада»)
Служив на найгарячіших ділянках фронту — Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках
Руслан народився 12 червня 1994 року в Олександрії на Кіровоградщині. Його завжди, з малих літ, вирізняли любов до життя, почуття гумору та людяність.
Хлопець навчався в Олександрійському колегіумі. Захоплювався футболом і деякий час займався у спортивному класі. Тому не дивно, що спочатку закінчив Педагогічний коледж імені Сухомлинського і здобув спеціальність «вчитель фізичного виховання».
Саме спорт виховав у Руслана риси, які допомагали йому бути результативним: витримку, силу характеру, командний дух, бажання завжди йти вперед.
Вищу освіту він здобув у Дніпровському університеті. Проте на цьому не вичерпалося його прагнення до навчання. Уже під час повномасштабної російсько-української війни, паралельно із обороною країни, Руслан закінчив магістратуру Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, обравши напрям «Правоохоронна діяльність».
Шлях у правоохоронних органах розпочав у підрозділі патрульної служби Дніпропетровської області, згодом служив у патрульній поліції Дніпропетровщини.
У 2022 році Руслан долучився до лав Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД) Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області. Отримав позивний «Канада».
Разом із побратимами служив на найгарячіших ділянках фронту — Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках.
У боях захисник отримав поранення. А після лікування знову повернувся у стрій.
Опанував нову військову спеціалізацію — став пілотом FPV-дронів.
За значний внесок у захист суверенітету та територіальної цілісності України Руслан Ковбасюк був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України». Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.


Життя 31-річного майора поліції обірвалося 19 вересня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу у Костянтинівці Донецької області.
Попрощалися із Русланом Ковбасюком 23 вересня у Кропивницькому. Останній спочинок захисник знайшов на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища.

У чоловіка залишилися мама, сестра, дружина та син.
У січні 2026 року Руслана Ковбасюка посмертно нагородили відзнакою Кіровоградської області «За мужність і відвагу».
У просторі народного меморіалу на майдані Незалежності у Києві серед імен тих, хто віддав своє життя за Україну, кожен перехожий бачить фото захисника із позивним «Канада» з підрозділу поліції особливого призначення «Корд».
Честь і шана Герою!
Валентина Кащенко
Фото: Кропивницька міська рада, Нацполіція
За матеріалами Кропивницької міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Політика1 тиждень agoЗеленський закликав світ посилити тиск на Росію
-
Політика1 тиждень agoУкраїна має чітку стратегію перемоги
-
Усі новини1 тиждень agoрозсекречено дату виходу Oppo Find X9 Ultra (фото)
-
Політика1 тиждень agoУкраїна і Франція скоординували підготовку до наступних контактів лідерів
-
Події1 тиждень agoПремія Лисенка назвала лавреатів
-
Війна1 тиждень agoРосія проводить приховану примусову мобілізацію на тлі величезних втрат на війні в Україні
-
Суспільство6 днів agoЯк я намагаюся виконати Закон і пройти ВЛК Анонси
-
Економіка1 тиждень agoЦіни на бензин і дизель — скільки доведеться платити 1 квітня