Connect with us

Війна

Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн

Published

on

Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.

Життя до війни: яким воно було? 

Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати. 

Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.

Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?

Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись. 

Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону. 

Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка. 

Фото: Економічна правда

Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось. 

У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.

Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи. 

Рішення піти на службу: як це відбувалось?

Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни. 

Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.

Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.

Фото: з архіву Джейн

Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим. 

Як бути жінкою військовослужбовцем? 

Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше. 

Фото: з архіву Джейн

З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.

Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь. 

UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.

Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.

Фото: з архіву Джейн

 

Війна

Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)

Published

on


Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік

Андрій Бахтов мріяв бути вчителем, а довелося взяти до рук зброю і стати на захист рідної землі від ворога. Досвід мав неабиякий: служив у спецпідрозділі МВС «Беркут», брав участь у миротворчих місіях в Югославії. У 2014 році став одним із засновників добровольчого батальйону «Миротворець», звільняв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське), вижив у «зеленому коридорі» при виході з Іловайська, повернувся на передову. У 2022 році разом із побратимами приєднався до батальйону «Свобода» бригади «Рубіж». Десятки людей завдячують життям його витримці та професіоналізму. Останній бій з ворожою ДРГ прийняв 10 серпня 2022 року поблизу селища Зайцеве на околицях Горлівки. 

Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані, куди свого часу зі Смоленщини переїхав прадід за Столипінською реформою. Дитинство пройшло в Красноярському краї, а юність – на Хмельниччині, звідки родом мама. Порівняння різних традицій допомогло зробити свій вибір. «Раніше я дуже часто їздив у Сибір. Це такі спогади дитинства: тайга, сосни. Але коли дивишся, як там живуть люди, і як живуть у нас – це зовсім інший уклад. Я в Сибіру в 5 років навчився курити – там так було прийнято. Пити, курити там починають дуже рано. Усі жили в дєрєвнях, в перекошених-заброшених – всі знають, який там уклад. Так от, у мене зовсім інші цінності, які я прагну відстоювати», – згадував чоловік в одному з інтерв’ю.

Ще в школі захопився спортом. Закінчив з червоним дипломом Кам’янець-Подільський педагогічний інститут, викладав фізкультуру, пізніше отримав ще й диплом практичного психолога. Був тренером із багатьох видів спорту: бокс, біг, плавання, лижні гонки, стрільба, рукопашний бій, офіцерське триборство, сам брав участь у змаганнях.

Як практичного психолога його запросили у спецпідрозділ МВС «Беркут» працювати з персоналом. Брав участь у миротворчих місіях в Югославії. Утім, після перемоги на виборах Віктора Януковича в 2010 році принципово подав у відставку, вийшов на пенсію за вислугою років, повернувся до тренерства, зайнявся бізнесом.

Брав участь у «податковому майдані». Під час Революції Гідності у 2014 році входив до керівництва Самооборони Майдану у Хмельницькому.

Після анексії росіянами Криму Андрій разом із побратимами з миротворчих місій долучився до створення добровольчого батальйону «Миротворець», став заступником командира Андрія Тетерука – по роботі з особовим складом, звільняв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі». 

Вижив, повернувся на передову. Після обрання Андрія Тетерука до Верховної Ради фактично очолив батальйон МВС «Миротворець». Воював у багатьох гарячих точках, доки не було прийнято рішення про відведення добровольчих формувань у тил. Після повернення прийняв запрошення від Академії внутрішніх справ та очолив там кафедру військової підготовки. Опікувався родинами загиблих побратимів із батальйону «Миротворець».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, разом зі своїми вихованцями пішов у ДФТГ, тримав оборону на Оболоні. Сподівався на відновлення батальйону «Миротворець», але прийняття такого рішення затягувалося. Тоді з побратимами приєднався до добровольчого батальйону «Свобода» у складі бригади «Рубіж» (тоді ще – 4-та Бригада оперативного призначення НГУ імені Героя України сержанта Сергія Михальчука). Маючи звання підполковника поліції, пішов у піхоту молодшим сержантом. З ним пішли й троє його курсантів із Академії МВС.




Бойовий досвід, уміння працювати з людьми та розуміння ситуації «Тихого» (такий позивний Андрій Бахтов отримав за врівноваженість і здатність контролювати емоції) не раз рятували бійців у критичних ситуаціях. Саме він був одним із організаторів відходу батальйону з околиць Сєвєродонецька в червні 2022 року, коли суміжники оголили фланг, а всі мости через Сіверський Донець були пошкоджені ворогом. Відходили малими групами під шквальним обстрілом з інтервалом в 10 хвилин – і вийшли всі практично без втрат. 

Його авторитет серед бійців був беззаперечний. «Він завжди був попереду, всьому вчив власним прикладом. Усі позиції перевіряв особисто. І бувало так, що під обстрілами починається мандраж, а з’являється «Тихий»: «Хлопці, як у вас тут, порядок?» – і все стає на свої місця. Він однією своєю появою вселяв спокій і впевненість, що все буде добре», – розповідав про командира один з курсантів, Віктор Нестеренко із позивним «Малиш». 26 липня за наполяганням бійців він був призначений командиром 6-ї роти батальйону «Свобода».

Останній бій Андрій Бахтов прийняв 10 серпня 2022 року поблизу селища Зайцеве на околицях Горлівки. Тоді ворог на одній позиції застосував реактивну установку для розмінування УР-77 «Метеорит», відому під назвою «Змій Горинич» і ворожа ДРГ окопами зайшла в тил. Російську мову в окопі випадково почули дронщики. «Тихий», не роздумуючи ні на мить, взяв зброю й пішов у розвідку. Він устиг виявити ДРГ і прийняти бій, але врятуватися не встиг. Викриту ДРГ пізніше ліквідували бійці батальйону, запобігши значно більшим втратам.

Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.

Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

Наталка Позняк-Хоменко

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

як миколаївські морпіхи вчаться пролітати «рамки»

Published

on


Бійці 426 окремого полку безпілотних систем (ОПБС) 30 корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ годинами тренуються, щоб ефективніше нищити ворога навіть у підвалах та на замаскованих позиціях.

Про це йдеться у публікації Укрінформу «Мисливці за мисливцями: як миколаївські морпіхи готують екіпажі БпЛА».

«На нашій ділянці фронту розрахунки ворожих БпЛА часто переховуються у будівлях та підвалах. Ми вже неодноразово знаходили ворога там і «викурювали» їх. Тож під час тренувань хлопці вчаться пролітати «рамки» – своєрідну смугу перешкод для дронів», – зазначає інструктор на позивний «Рубікон».

За його словами, так відточується мікроконтроль – одна з ключових навичок, щоб у бойовій ситуації дрон міг подолати шлях у замкнутому просторі і точково уразити ціль.

«Рубікон»

FPV-дрони мають низку переваг, як-от висока маневреність та практично «хірургічна» точність влучання в ціль. Завдяки цьому вони здатні «діставати» техніку та живу силу ворога не тільки у відкритому полі, а й у лісосмугах, серед міської забудови, залітати всередину будинків, бліндажів та льохів.

Читайте також: «Мадяр»: Якби росіяни пішли на Київ з мільйоном танків, їх би знищили два мільйони дронів

Та ця зброя стає по-справжньому грізною тільки в руках добре підготовленого оператора. Бо для того, щоб БпЛА залетів через вікно чи двері всередину будівлі або проскочив серед дерев та кущів на величезній швидкості, оператор мусить мати високу майстерність, яка досягається годинами тренувань.

Як повідомлялося, військовослужбовці 123 бригади ТрО адаптують наземні роботизовані комплекси (НРК) під реальні потреби фронту.

Фото: Укрінформ та групи комунікацій 426 ОПБС



Джерело

Continue Reading

Війна

Зеленський на Олександрівському напрямку відвідав воїнів 31-ї бригади

Published

on


Президент Володимир Зеленський під час робочої поїздки на Олександрівський напрямок відвідав пункт управління 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького.

Як передає Укрінформ, про це повідомляється на сайті Президента України.




Президент зустрівся з воїнами 31-ї окремої механізованої бригади, яка захищає Олександрівський напрямок / Фото: ОП

1 / 18

«На пункті управління 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького Президент Володимир Зеленський разом із Головнокомандувачем Збройних Сил України Олександром Сирським зустрілися з воїнами підрозділу. 31-ша ОМБр веде оборонні дії на Олександрівському напрямку, що на стику Донецької, Дніпровської та Запорізької областей», – йдетсья у повідомленні.

Сирський доповів Главі держави, що попри оголошене припинення вогню ворог не зменшив штурмові дії. Президент також заслухав доповідь командира бригади Івана Шаламаги щодо оперативної обстановки у смузі оборони 31-ї ОМБр, взаємодії з суміжними підрозділами, які виконують контрнаступальні дії на цьому напрямку й відтісняють ворога до кордонів Дніпропетровщини.

Зеленський подякував захисникам за службу та відзначив їх орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «За мужність» ІІ–ІІІ ступенів.

«Хочу вам подякувати в цей день і побажати перемоги в нашій війні. Подякувати за захист України, нашого суверенітету. Впевнений, що перемогли один нацизм, переможемо й інший. Бажаю здоров’я вашим рідним, близьким. Тримайтеся, бережіть себе. Сьогодні на ваших плечах – захист нашої держави», – наголосив Президент.

Він також обговорив з командирами батальйонів та рот особливості служби іноземців у бригаді, їхній рекрутинг, підготовку й інтеграцію. Крім того, детально йшлося про розвиток напряму НРК. Воїни 31-ї ОМБр представили власну розподілену систему логістики дрібними дешевими БПЛА, яка дає змогу зменшити рівень матеріальних втрат. Зокрема, 60% логістики підрозділу виконують дрони.

Окрема увага під час зустрічі, як зазначається на сайті Президента, була привернута до можливості виділити окреме фінансування для бригад на напрям інновацій (R&D). Зеленський зазначив, що відповідні відомства та військові на своєму рівні опрацюють це питання.

Як повідомлялося, 30 березня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що на Олександрівському напрямку Сили оборони України звільнили 480 кв. км території.

Він зазначив, що з 1 березня росіяни планували розпочати широкомасштабний наступ фактично на всіх 13 основних напрямках, а перед цим ворог був зушений змінити плани, перекинути частину сил і засобів з Покровського та Очеретинського напрямку на Олександрівський.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.