Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Міноборони та Brave1 масштабують технологію групового керування дронами, стійку до РЕБ
Міністерство оборони України та кластер оборонних інновацій Brave1 працюють над масштабуванням технології групового керування безпілотними літальними апаратами, яка дозволяє дронам залишатися невразливими до дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Міноборони України.
У Міноборони зазначили, що технологія – multi drone control вже допомагає ефективніше доставляти вантажі на фронті.
“Групове керування дронами передбачає, що борти послідовно злітають один за одним і прямують до заданої точки без GPS. Це дозволяє їм залишатися невразливими до дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ)”, – ідеться в повідомленні.
У Міноборони пояснили, як працює технологія: оператор вказує зону на карті, а система автоматично розраховує маршрути для всієї групи, запобігаючи зіткненням. Дрони летять автономно без GPS і в умовах дії РЕБ зберігають орієнтацію завдяки захищеному звʼязку. А всі борти виведені на єдиний інтерфейс керування. Оператор перемикається між ними в один клік і перехоплює ручне управління лише на фінальних хвилинах місії.
Одними з перших, хто системно перевів виконання логістичних місій на групове керування, стали військовослужбовці 108-го окремого штурмового батальйону “Вовки Да Вінчі” 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка.
Застосування цієї технології вже дає результати для підрозділу. Упродовж місяця завдяки її використанню кількість доставлених вантажів зросла вдвічі.
Міноборони та Brave1 продовжують розвивати рішення, які допомагають захисникам збільшувати спроможності й ефективніше виконувати життєво необхідні місії.
Як повідомляв Укрінформ, Міноборони спільно з Мінцифри та Brave1 запускають грантові конкурси на розробку керованих ракет “повітря – повітря” та українських радарів. Наступним кроком буде грантовий конкурс на турбореактивні двигуни.
Фото: Сухопутні війська
Війна
Пам’яті штаб-сержанта Андрія Шостака
Андрій народився 16 травня 1973 року в Кам’янському на Дніпропетровщині (тоді – Дніпродзержинськ). Після школи здобув фах електрозварювальника у професійно-технічному училищі. Ніколи за цією спеціальністю не працював, але те навчання забезпечило базовими вміннями, які завжди допомагали виходити з проблемних ситуацій на роботі і вдома.
Вісімнадцятирічного Андрія призвали на строкову військову службу в останні місяці існування СРСР, а завершував він її уже після проголошення відновленої незалежності України.
Андрій служив у Сумській області. Там зустрів кохання свого життя – Олену. Молоді люди побралися у 1992 році. Через деякий час у них з’явився первісток Анатолій, а ще за три роки – Едуард.

Після закінчення строкової служби Андрій вирішив продовжувати військову кар’єру. У 1995 році був учасником миротворчої місії ООН у Югославії.

Згодом, у середині 2000-х років, чоловік перейшов у систему пенітенціарної служби. До 2016 року працював у виправній колонії №89 у Дніпрі. Ту сторінку трудової біографії завершив із відзнакою «За службу державі» від Всеукраїнської громадської організації Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга» та відомчою медаллю «10 років сумлінної служби».

Наступним місцем служби Андрія Анатолійовича стала військова частина Національної гвардії України. У 2017-2018 роках виконував завдання під час АТО/ООС.
Тоді за сумлінне виконання завдань був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній Операції», почесною відзнакою «За оборону Маріуполя» та медаллю «Операція Об’єднаних Сил. Разом до Перемоги».

«Батько завжди для нас з братом був за приклад; виховував, як кажуть, справжніми чоловіками. Багато чого навчив робити по господарству своїми руками. Навчив відповідати за вчинки і відповідати за свою сім’ю, – розповідає молодший син Едуард. – У дитинстві інколи здавалося, що він був надто суворим, але згодом я зрозумів, що тато все робив для того, щоби ми ставали кращими і відповідальнішими. Коли я став студентом, ми вже по-справжньому дружили з батьком, я дослухався до його мудрих порад».
Десять років тому старший син Анатолій пішов батьковою стежкою: долучився до лав НГУ. Відтоді захищає країну, отримав кілька поранень.

У 2020 році родина раділа одруженню молодшого сина. Щастям для всіх стало народження наступного року Соломійки. Поява єдиної внучки дуже втішала дідуся-військового, який знайшов час власноруч змайструвати для неї на дачі пісочницю та гойдалку.

Перед початком повномасштабної російсько-української війни і в наступні місяці штаб-сержант Андрій Шостак обіймав посаду начальника відділення навчального центру в/ч 3036 НГУ – забезпечував харчування військовослужбовців.
Він був начальником їдальні навчального центру військової частини два роки. За цей час перетворив «столовку» на місце якісного харчування для всього складу і приємного тимчасового перепочинку. За орієнтир в цьому стали стандарти НАТО.

Після 24 лютого 2022 року Андрій Анатолійович у лавах Національної гвардії України виконував бойові завдання із захисту України.
У перший рік повномасштабної війни, 27 травня, російські війська завдали масованого ракетного удару по Дніпровському району Дніпропетровської області, поціливши у навчальний центр НГУ. Внаслідок удару трьох ракет «Іскандер-М» загинули десять військовослужбовців, більше трьох десятків людей зазнали поранень різного ступеня тяжкості. Від несумісних з життям уражень того дня загинув і Андрій Шостак.
Штаб-сержанта завжди поважали за те, що був відповідальним і дотримувався принципів честі і гідності.

Прощання із Андрієм Шостаком відбулося 1 червня 2022 року в Козацькій церкві Пресвятої Покрови ПЦУ у Кам’янському. Поховали штаб-сержанта на Алеї Слави військового кладовища.
У нього залишилася дружина, два сини, мати і брат.
У 2022 році рішенням Кам’янської міської ради одну з вулиць міста перейменували на вулицю Андріївську – на честь шістьох мешканців мікрорайону, до якого вона веде: Андрія Ткача (2014), Андрія Камінського (2015), Андрія Ляша (2022), Андрія Карпова (2022), Андрія Шостака (2022), Андрія Гудима (2022).
Андрія Шостака нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять військовослужбовцю, вдячність і шана!
Валентина Кащенко
Фото надані Едуардом Шостаком
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
Українські бійці взяли в полон росіянина у формі ЗСУ
Оператори 3-го загону 4-го полку Сил спеціальних операцій «Рейнджер» взяли в полон російського військовослужбовця, який був переодягнений у військову форму Збройних сил України.
Як передає Укрінформ, про це повідомив 3-й загін 4-го полку ССО «Рейнджер» у Телеграмі.
«Оператори 3-го загону 4-го полку ССО «Рейнджер» захопили в полон військовослужбовця РФ без жодного пострілу», – йдеться в повідомленні.
Як зазначається, на одному з найгарячіших напрямків фронту спецпризначенці виявили позицію озброєного російського солдата, який був переодягнений в українську форму. Противника видало залишене сміття – ймовірно, він готувався до виходу на бойове завдання. При собі він мав зброю, три радіостанції та рюкзак із провізією й спорядженням.
«Оператор із позивним «Машиніст» вступив із ворогом у діалог, зумівши повністю його дезорієнтувати та переконати скласти зброю без бою. Під час первинного допиту з’ясувалося, що полонений служив в армії РФ із 2023 року. Після підписання контракту він брав участь у наступі на Харківщині, а згодом виконував завдання на інших ділянках фронту», – поінформували у загоні.
Військові додали, що завдяки успішнім спеціальним діям українських воїнів обмінний фонд поповнився ще одним окупантом, а бійці 3-го загону отримали від полоненого цінну інформацію.
Як повідомляв Укрінформ, оператори 6-го полку Rangers Сил спеціальних операцій Збройних сил України здійснили наліт на позиції військ Російської Федерації на одному з операційних напрямків і взяли в полон трьох загарбників.
Фото ілюстративне: МОУ
-
Війна1 тиждень agoЧим українська крилата ракета-дрон «Барс» зацікавила Німеччину
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Війна1 тиждень agoДемченко розповів про ситуацію в областях, що межують з Росією
-
Суспільство4 дні agoНовини на ранок
-
Суспільство1 тиждень agoВетерани у виконком: Одеську міську раду склик… — онлайн
-
Відбудова1 тиждень agoу КМДА анонсували рішення наступного тижня
-
Усі новини1 тиждень agoЗірка «Ліги сміху» Люленов став мемом після Радіодиктанту (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoназвано найкращий спортивний годинник 2026 року (фото)