Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Прикордонники показали, як генерал і полковники ДПСУ зайшли в село Карпівка за 3,5 кілометра від ворога
На сьомий день після звільнення села Карпівка Донецької області на Лиманському напрямку туди зайшли командири Державної прикордонної служби – генерал, два полковники та Герой України.
Про це Укрінформу повідомили у пресслужбі прикордонної бригади «Помста».
Як зазначається у повідомленні, тоді ще тривали бої за сусіднє селище Нове, а в Карпівці тільки закріпилася піхота.
«До найближчих позицій росіян тоді було лише три з половиною кілометри. Попри загрозу, командири бригади “Помста” та офіцер підрозділу “Дозор” разом із досвідченими піхотинцями обійшли сім піхотних позицій, щоб особисто привітати з успішним проривом військових, які закріпилися й тримали оборону на нових рубежах. Це був не формальний візит. У кожному бліндажі відбулася важлива щира розмова», – йдеться у повідомленні.

Повідомляється також, що під час заходу до звільненої Карпівки генерал-лейтенант, командир бригади «Помста» Сергій Дейнеко та полковник, комендант підрозділу «Срібна трійка» Віталій Фасоля навідали єдиного мешканця села – діда Володю. Володимир пережив окупацію і запеклі бої. Кожного разу, передаючи провізію, у тилу пам’ятають про цього сміливого українця і передають йому пакунок їжі.


«На зворотному шляху на офіцерів чекала ворожа пастка – “почекун” (замаскований ворожий безпілотник , який окупанти навмисно виставляють уздовж доріг чи маршрутів логістики у режим очікування – ред.). Але Герой України на псевдо “Кілер” миттєво відреагував і з першого ж пострілу збив ворожий дрон. Цей епізод потрапив на відео», – повідомили у «Помсті».
Там також зазначили, що унікальні кадри військові тривалий час не оприлюднювали. «Навіть після того, як про результати операції “Вівальді” дізналася вся країна, вони не поспішали розповідати про цей ризикований візит. Лише тепер відео стало доступним широкому загалу. На ньому – не лише зустріч командирів із бійцями, а й свідчення особливої довіри та бойового братерства між людьми, які разом несуть відповідальність за звільнену українську землю», – наголошується у повідомленні.
Відео з особистого архіву прикордонників також оприлюднене на сайті ДПСУ.
Як повідомляв Укрінформ, про звільнення села Карпівка на Лиманському напрямку стало відомо 28 вересня. Зокрема, у Державній прикордонній службі показали, як звільняли його спільно з Третім армійським корпусом.
Наприкінці вересня також повідомлялося, що Третій армійський корпус завершив третій сезон операції «Вівальді», звільнивши населені пункти Нове, Рідкодуб і Катеринівку та відновивши контроль над Карпівкою і Новомихайлівкою. За час наступальних дій корпус повернув під контроль 176 км² української території.
Фото: пресслужба прикордонної бригади “Помста”
Війна
Під Ростовом спалахнув завод “Аксайкардандеталь”: в InformNapalm розповіли, що він виробляє (відео)
Над промзоною Аксая піднявся чорний дим: горить завод “Аксайкардандеталь”, чиї верстати, за оцінкою InformNapalm, придатні й для військових замовлень.
Велика пожежа спалахнула 13 жовтня в Аксаї під Ростовом-на-Дону. Вогонь охопив територію машинобудівного заводу “Аксайкардандеталь”. За російськими даними, попередня площа загорання становить близько 3000 квадратних метрів, а над промзоною піднявся густий чорний дим. Про це повідомляє InformNapalm.
Підприємство працює з 1955 року й випускає карданні вали, шарніри, вузли трансмісій та інші механічні компоненти для сільськогосподарської і спеціальної техніки. Проте, як передає джерело, його можливості ширші: тут є потужності для гарячого штампування, високоточної металообробки, лазерного різання та роботи на верстатах із числовим програмним керуванням.
У вересні 2025 року директор заводу В’ячеслав Покровський розповідав про модернізацію виробництва та закупівлю південнокорейських і китайських верстатів. Він також підтверджував, що підприємство розширює напрям механічної обробки й може виготовляти компоненти для інших галузей.
Саме це робить об’єкт цікавим у контексті російського ВПК. Карданні передачі та шарніри використовують не лише в цивільних машинах, а й у військовій автомобільній та спеціальній техніці. Тобто наявні технології дозволяють заводу потенційно виконувати замовлення подвійного призначення.
Вогонь, за попередніми повідомленнями, охопив складські приміщення з пластиковою продукцією. На заводі є окрема дільниця, де роблять пластикові захисні кожухи для карданних валів. Масштаби пошкоджень основних цехів і причина пожежі поки невідомі.
Раніше повідомлялося, що магістральний газопровід, яким центральноазійський газ іде до Росії, вибухнув у Пензенській області. Аварійну ділянку відключили, у трубі догорає паливо, постраждалих немає.
Також великий нафтопаливний термінал Новошахтинського заводу нафтопродуктів у Ростовській області догорів після атаки дронів 10 жовтня. Об’єкт палав дві доби, а після пожежі там зафіксували серйозні руйнування.
Війна
Сирський каже, що перекидання сил із Курська не змінило б ситуацію під Покровськом
Курська операція у 2024 році дала змогу зірвати наступальні плани Росії, змусити її перекинути близько 70 тисяч військових і відновити боєздатність українських підрозділів. Колишній головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський вважає, що спрямування залучених до операції сил на оборону Покровського напрямку не змінило б суттєво ситуацію, оскільки там росіяни зосередили майже 100-тисячне угруповання.
Як передає Укрінформ, про це Сирський сказав в інтерв’ю BBC News Україна.
«Ні, не краще. Питання в тому, що на Курському напрямку в наступальному угрупованні застосували тільки три неповних бригади десантно-штурмових військ і два штурмових батальйони», – сказав він, відповідаючи на запитання, чи варто було спрямувати ресурси на оборону східного фронту.
За словами Сирського, повним складом наступала лише одна бригада. Дві інші спочатку діяли силами двох батальйонів, а 95-та бригада перед операцією виходила з важких боїв на Торецькому напрямку. Інші залучені частини виконували завдання із закріплення та утримання зайнятої території, маючи укомплектованість на рівні 60-70%.
«Тобто якби їх застосували на Покровському напрямку, – і ми Покровський напрямок розглядаємо як два напрямки, Добропільський і Покровський, – то на цьому напрямку у росіян було зосереджено майже стотисячне угруповання військ і ці дві, а потім ще одна бригада, вони б не зіграли ніякої ролі, з огляду на їхній технічний стан», – пояснив колишній головнокомандувач.
Він зазначив, що українське командування обрало Курський напрямок після вивчення всієї лінії фронту. На початку літа 2024 року Росія наступала на 13 оперативних напрямках, подекуди маючи перевагу в 4,5-6 разів. Водночас на Сумщині російська оборона ослабла після перекидання військ на Харківський напрямок.
«Але на Сумському напрямку значно послабилась його оборона, і фактично не було активних військ, тому якраз і було прийнято рішення мною про проведення наступальної операції, яке було затверджено Президентом України», – сказав Сирський.
За його словами, протягом місяця українські військові взяли під контроль 1273 квадратних кілометри російської території. Росія перекинула на Курщину близько 70 тисяч військових, а її наступальні дії припинилися на всіх оперативно-стратегічних напрямках, крім Покровського.
«Тобто це дало нам можливість фактично підготувати резерви, дати перепочинок нашим військам і відновити боєздатність цих військ, які зазнали втрат в таких важких боях», – зазначив Сирський.
Він додав, що на Курському напрямку російська оборона була слабкою: підрозділи прикриття кордону складалися переважно зі строковиків і були розтягнуті вздовж фронту на 10-12 кілометрів. Після початку українського наступу російські війська хаотично перекидали підрозділи, які відразу вступали в бій і зазнавали значних втрат. За російськими даними, наведеними Сирським, у деякі дні співвідношення втрат на Курському напрямку становило один до п’яти не на користь російських військ.
Як повідомлялося, українські війська розпочали операцію в Курській області РФ 6 серпня 2024 року, перетнувши державний кордон у районах Суджі та Кореневого.
Фото: ОП
-
Одеса1 тиждень agoРосіяни атакували Одещину: одна людина загинула, двоє поранені
-
Суспільство1 тиждень agoОдещина переходить на власну енергію: понад 4,6 тисячі родин встановили сонячні станції
-
Суспільство1 тиждень agoОдеський забудовник «прихопив» майже гектар землі над морем — і збудував там 47 таунхаусів
-
Суспільство1 тиждень agoПісля серії ударів по трасі на Одещині є поранені люди
-
Війна4 дні agoКиїв потрапипі під удар Цирконів та балістики РФ — деталі
-
Усі новини1 тиждень ago56-річний актор закрутив роман з 28-річною дівчиною: що відомо (фото)
-
Події1 тиждень agoТараканівський форт на Рівненщині внесли до держреєстру пам’яток
-
Усі новини1 тиждень agoПісля смерті колишньої Кличка зникла її каблучка за $500 тисяч (фото)