Війна
Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн
Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.
Життя до війни: яким воно було?
Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати.
Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.
Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?
Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись.
Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону.
Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка.
Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось.
У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.
Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи.
Рішення піти на службу: як це відбувалось?
Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни.
Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.
Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.
Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим.
Як бути жінкою військовослужбовцем?
Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше.
З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.
Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь.
UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.
Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.
Війна
Ліквідована російська техніка: березень-2026
Рекордне знищення ворожої ППО упродовж першого місяця весни
Джерело
Війна
На Олександрівському напрямку дедалі більше росіян здаються у полон
Російські підрозділи, які зараз перебувають на Олександрівському напрямку, демонструють слабку підготовку та все частіше здаються в полон.
Про це в інтерв’ю Укрінформу заявив командир 132 окремого розвідувального батальйону 7 корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ ЗС України підполковник Олексій Шугайло.
«Щодо ситуації станом на зараз, не можу сказати, що підрозділи противника добре підготовлені. Ті полонені, яких ми брали (на Олександрівському напрямку – ред.) – це військовослужбовці механізованих підрозділів із низьким рівнем підготовки, котрі перебували в місцях позбавлення волі, й незрозуміло, як потрапили в армію. Вони не дуже мотивовані. Їм сказали йти, вони інфільтрувалися, що для нас не мало жодного стратегічного значення, і ми їх вибили», – зазначив Шугайло.
За його словами, у 2023-2025 роках противник у підрозділах морської піхоти та ПДВ (повітряно-десантні війська – ред.) інколи був навіть дуже добре підготовленим. Утім, це йому нічим не допомогло, бо ті військовослужбовці помирали так само, як інші.
Шугайло зауважив, що росіяни все частіше здаються в полон, бо не мають виходу.
«Кожна людина хоче жити. Тактика противника не змінюється, і він заводить свій особовий склад інфільтруватися настільки далеко, що не може забезпечити його водою, провізією, боєприпасами. Відповідно, він може тиждень-два сидіти в якійсь норі без їжі, води, підтримки та зв’язку, а коли наші військовослужбовці приходять зачищати лісосмугу чи населений пункт, дуже малий відсоток тих, хто нам протидіє. Більшість не мають кращого варіанту, ніж здатися в полон», – додав командир.
Як повідомляв Укрінформ, станом на кінець березня на Олександрівському напрямку Сили оборони України вже звільнили 480 км² території.
Фото: скриншот із відео
Війна
Удари Ірану по базах США — який вигляд має американський літак після обстрілу
Військовий літак США KC-135 зі слідами від осколків бачили на авіабазі Мілденхолл у Великій Британії. Ймовірно, що цей заправник був на базі принца Султана в Саудівській Аравії, коли Іран її атакував.
Сліди від шрапнелі на корпусі KC-135R закрили латками, але деякі сліди добре видно на знімках зроблених Ендрю МакКелві. Літак належить 121-му крилу дозаправки в повітрі Національної гвардії ВПС штату Огайо, повідомляє TWZ.
Військовий літак США KC-135 у слідах від шрапнелі
Фото: twz
Хоча, за наявними даними, внаслідок нападу на базу принца Султана було пошкоджено п’ять літаків-заправників, повні масштаби руйнувань після ударів Ірану залишаються незрозумілими, як і потенційні наслідки для об’єктів і літаків, розташованих на всьому Близькому Сході.
Про те, скільки літаків втратили США під час операції “Епічна лють”, можна судити за уривчастими відомостями. Тому що Пентагон не повідомляє всієї інформації.
Згідно з внутрішніми даними TWZ, після більш ніж 13 000 вильотів Сполучені Штати втратили 39 літаків за 39 днів операції, ще 10 зазнали пошкоджень різного ступеня. Фактична кількість, ймовірно, вища, оскільки втрати видання підтверджує тільки з відкритих джерел.
Втрати США у війні проти Ірану
Фото: twz
Хоча всі літаки-заправники є цінними активами через високе навантаження. Але експерти зазначають, що якщо літак вдалося швидко повернути до ладу — це гарна ознака. І оперативність матиме значення для триваючої війни в Ірані та для ймовірного конфлікту з Китаєм на Тихому океані.
“У будь-якому разі, той факт, що цей “Стратотанкер” знову в повітрі, — це добре і свідчить про самовіддану роботу льотчиків, завдяки яким це стало можливим”, — наголошують журналісти і припускають, що скоро вони побачать більше американських військових літаків зі слідами від снарядів і шрапнелі.
Нагадаємо, раніше Фокус писав про атаку Ірану на авіабазу принц Султан у Саудівській Аравії. Тоді ж з’явилися фото кількох повністю знищених літаків США.
Також ми розповідали, як пілот цивільного літака раптово опинився в гущі подій під час війни в Ірані.
-
Суспільство6 днів agoНа Національному військовому кладовищі встановлюватимуть кенотафи полеглим захисникам
-
Події1 тиждень ago«Іканича» – відроджена писанка маріупольських греків
-
Авто1 тиждень agoКапсула часу Lamborghini Miura в українському забарвленні коштує $5 мільйонів — фото
-
Політика6 днів agoВенс заявив, що Європа не доклала зусиль для припинення війни в Україні
-
Політика7 днів agoУ МЗС України з’явиться посол з питань полонених
-
Відбудова6 днів agoУ Полтавській громаді ще майже 40 родин отримають компенсації за пошкоджене обстрілами житло
-
Відбудова4 дні agoКомпенсації в межах «єВідновлення» отримали вже понад 188 тисяч родин
-
Події7 днів agoФільм «2000 метрів до Андріївки» номінований на «Еммі»