Connect with us

Війна

Одна валіза та велика сила: історія військовослужбовиці за позивним Джейн

Published

on

Мільйони історій, тисячі трагедій та сотні складнощів не заважають бажанню, силі чи сміливості. 233 день повномасштабної війни Україна стоїть завдяки кожному з її захисників, серед них і дівчина за позивним “Джейн”. До Дня захисника та захисниці України військовослужбовиця поділилась своєю історією для “Дайджесту Одеси”. Це розповідь про підтримку, про те як страх можна перетворити у силу, як вірити у майбутнє і це частина нашої історії.

Життя до війни: яким воно було? 

Моє життя до війни було дуже класним, я багато подорожувала. Ми з хлопцем відкрили свою туристичну компанію і останній рік цим займались, планували надалі. Також поміж цього я викладаю онлайн англійську мову для дорослих та дітей і в мене були власні ідеї, які я хотіла втілювати. 

Пам’ятаю, як 14 лютого ми приїхали до Карпат, тоді якраз говорили про можливий напад і в мене була така міні істерика, адже дуже важко розуміти цей факт. Але тоді нічого не сталось. Ніхто не вірив. До речі, коли ми 13 лютого виїжджали, то наш друг сказав: “ну якщо буде війна, то збираємо речі і йдемо у військкомат”. Він такий, що я вірила в його слова. Я не вірила у сам факт, що можлива війна. Ось так все ж сталось, ми жили всі вчотирьох у Гостомелі, зараз знаходимось на службі.

Якою війна з’явилась у вас? Про що тоді думали, які перші дії?

Війна застала мене у Житомирі, за день до вторгнення ми виїхали туди з Гостомелю, де був будинок в якому ми прожили п’ять місяців. Планували провести там один день у справах. До будинку ми так і не повернулись. 

Це було дуже страшно, тому що все сказане до тепер стало реальністю. Ти не знаєш, що буде з тобою, твоїми батьками. Вони знаходились за 800 кілометрів від мене, тому я дуже хвилювалась. Перший день минув швидко, адже ніхто не розумів, що відбувалось. Відчуття були дивні. Як і всі не виходили з телефону. 

Ми виїхали без документів, без грошей, без речей. Все залишилось у будинку. З нами жили друзі, які 24 лютого були там. Нас розбудив від них дзвінок десь о п’ятій ранку. Вони сказали, що почалось і літаки вже летіти на Гостомель, на аеропорт Антонов, а ми жили недалеко від нього. Я була проти повернення до Києва, адже не знали чи зможемо виїхати, чи знайдемо пальне. Була паніка. 

Фото: Економічна правда

Наш друг зібрав трохи речей, документи й вмістив в одну валізу, яку привіз нам. Ось у нас залишилась одна валіза. Але якась була віра у те, що ми туди повернемось. 

У Гостомель ми не можемо повернутись. Це була перша лінія, всі будинки знищені і ремонту не підлягають. Наш друг пішов служити і відбивав Ірпінь, то бачив наш будинок через річку. Коли місто звільнили, лише військові могли там пересуватись, то він приїхав до будинку та забрав деякі цінні для мене речі з першого поверху. Другий та третій поверхи просто згоріли.

Він розповідав, що на дивані були бинти та кров, напевно, окупанти там переховувались та намагались перебинтувати пораненого. Що мене дуже вразило, то вони пили наш алкоголь, але із келихів. Дістали наші круті келихи і пили з них: кляті аристократи. 

Рішення піти на службу: як це відбувалось?

Я не була військовозобов’язаною, це було моє рішення. Моя родина пов’язана з військовою сферою все життя, тому для мене це було адекватне рішення: піти на службу, а не поїхати з країни. 

Ми пішли удвох із хлопцем. Мені хотілось щось довести собі, бути корисною, опанувати нові навички, навчитись військової справи, поводженню зі зброю і ще багато причин. Я не хотіла виїжджати за кордон, була не в тому стані, щоб це робити. Мені не хотілось викладати, спілкуватись в навчанні, вести блог. Як це продовжувати, яке навчання англійської, коли у нас людей вбивають? Не могла ні про що думати.

Ми знаходились в Житомирі, там теж вдарило вночі, але ми не чули. Кілька тижнів ми були у батьків Влада і залишались там, але він мені сказав, що хоче піти служити. Ми розуміли, що це буде важко, тому що строковиків, які не служили — не беруть. Я питала у своїх батьків, чи є у нас варіанти, якщо поїхати на мою батьківщину до Одеської області, то може там будуть місця. У нас є вища освіта, може буде посада чи якесь місце. Це війна і люди потрібні. Мені відмовили. Потім коли бомбили зі сторони Білорусії, ракета прилетіла у сусіднє смт у Житомирі. Тоді я сказала, що ми поїдемо на південь. Хоч там також було не ясно чи буде стабільно. Ми поїхали. Побули кілька днів у моїх батьків і потім знайомі сказали, що є місця в ТРО і ми можемо потрапити, якщо підійдемо. Ось я і потрапила у свій відділ, Влад — у свій.

Фото: з архіву Джейн

Обговорювали, що готові йти на рік, розуміли, що менше точно не буде. Але ми прийняли це з розумінням, тому що ми патріоти і в складні часи для країни, готові тут бути. Попри втому, а втомились усі. Коли я думаю про те, що втомлена або мені морально складно, що все задовбало, то я згадую про хлопців, які зараз знаходяться у дуже поганих умовах, не мають що їсти, у бліндажах, окопах. Наші друзі знаходяться на Сході у дуже небезпечних умовах. Тому нам наразі набагато краще ніж іншим. 

Як бути жінкою військовослужбовцем? 

Як слабшу звичайно будуть сприймати. Якісь упередження щодо того, що військовослужбовці, які працюють особливо в діловодстві та управлінні, менш підготовлені — це не так. Ми виконуємо свої посадові зобов’язання. Ми як солдати і маємо додаткове навантаження. В будь-який час повинні взяти зброю і йти захищати Україну і неважливо жінка ти чи ні, на якій ти посаді та інше. 

Фото: з архіву Джейн

З моїм хлопцем Владом у нас гарні стосунки. Те як ми бачимось залежить від того де ми живемо, це щодня або через день. Я впевнена, що цю війну ми переживемо разом і все буде добре.

Ми разом взяли участь у програмі UNITED 24 за ініціативою Президента. До нашої частини надійшов наказ: визначити військовослужбовця, який може взяти участь, вільно володіє англійською мовою. Визначили 4 людини і серед них ми з Владом. Розповіли нашу історію, ще будуть виходити додаткові відео. Ми завжди в такому беремо участь. 

UNITED24 — ініціатива Президента України Володимира Зеленського. Завдання фандрейзингової платформи — стати головним вікном для збору пожертв на підтримку України. Кошти надходять на рахунки Національного банку України та спрямовуються профільними міністерствами на найголовніші потреби за трьома напрямами: оборона та розмінування, медична допомога, відбудова України.

Після війни я піду у запас і сподіваюсь, що мені більше ніколи не доведеться сюди повернутись. Поки я потрібна, я буду виконувати свої посадові обов’язки. Але багато хто хоче, і я також, повернутись до буденного життя. Хочеться миру і щоб було добре. Хочеться, щоб молоді хлопці та дівчата не помирали, не жертвували своїм здоров’ям.

Фото: з архіву Джейн

 

Війна

Сили оборони уразили російську переправу через Сіверський Донець

Published

on

Сили оборони 17 листопада та в ніч на 18 листопада уразили переправу через Сіверський Донець в районі тимчасово захопленої Станиці Луганської. 

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

У районі Станиці Луганської уражено автомобільний міст через Сіверський Донець — одну з переправ, якою росіяни підвозять на фронт боєприпаси, пальне та техніку. 

У Курській області РФ, в районі Хомутовки, уражена ремонтна база підрозділу загарбників.

Під час ураження 123-го авіаремонтного заводу у Старій Руссі Новгородської області 10 листопада були пошкоджені три військово-транспортні літаки (один з них, Іл-76, отримав дуже значні пошкодження). Це ті засоби, якими армія РФ перекидає війська, техніку та боєприпаси. Літаки на певний час виведені з ладу,  поінформували у Генштабі.

Читайте також: Найбільша втрата для РФ – політична: австрійський експерт оцінив наслідки удару по Керченському мосту

Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський розкрив деталі операції проти Керченського мосту. За його словами, вона мала сім етапів, які реалізовувались кілька тижнів.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Памʼяті мінометника, старшого сержанта Андрія Коваленка

Published

on


Любив авіацію, мотоцикли й активне життя, а з першого дня великої війни став на захист України

Андрій народився 28 лютого 1983 року в Борисполі. Закінчив загальноосвітню школу №4 (нині – ліцей «Перспектива» імені Володимира Мономаха), після чого вступив до Криворізького фахового коледжу Національного авіаційного університету. 

Багато років працював у ТОВ «Інтеравіа», обслуговуючи повітряні судна в Міжнародному аеропорту «Бориспіль».

Колеги згадують його як фахівця, закоханого в цивільну авіацію, відповідального й надійного працівника, готового допомогти та поділитися знаннями. Він був наставником для багатьох, створював навколо себе доброзичливу атмосферу і завжди знаходив привід для жарту. 

Андрій любив подорожувати, займався боксом, захоплювався мотоциклами. Разом із родиною вільний час проводив активно: каталися на байдарках і лижах, їздили до лісу та в гори. Свою любов до мотоциклів він передав старшій доньці. 

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Андрій не вагався: вже першого дня звернувся до військкомату й долучився до Збройних сил України. 

Служив на Сумському, Харківському та Донецькому напрямках. Був старшим сержантом, командиром міномета мінометного взводу мінометної батареї батальйону територіальної оборони. У листопаді 2024 року за мужність і успішне виконання бойових завдань отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». 

«Він жив службою та побратимами, які стали його другою родиною. Дуже їх любив, вони жили пліч-о-пліч, завжди допомагав та навчав тих, хто тільки приєднався до лав ЗСУ», – розповідала дружина. 

Побратими називали Андрія справжнім другом і братом по зброї, з яким хотілося продовжувати боротьбу. Командир згадував його як хороброго, ініціативного воїна, який не відмовлявся від складних завдань і власним прикладом підтримував інших. 

Андрій Коваленко отримав смертельні поранення внаслідок влучання ворожого ударного безпілотника 5 листопада 2025 року на Краматорському напрямку. Йому назавжди 42 роки.  

Як йдеться в петиції на сайті Президента, лише за останній вихід на позиції, які мужній воїн утримував 31 день без ротації, Андрій ліквідував понад 100 військовослужбовців Російської Федерації, знищував ворожі укріплення і «табірні» розташування противника, чим суттєво вплинув на стабілізацію обстановки на ділянці фронту. 

Захисник похований на Книшовому меморіальному парковому комплексі в рідному Борисполі. 

У Андрія залишилися дружина, дві доньки та мати.  

Честь і шана Герою! 

Фото: ГО “Громада “Козацька варта”

За матеріалами: Бориспільська міська рада

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

Британія на «Рамштайні» закликала союзників планувати військову підтримку України на 2027 рік

Published

on

Міжнародні партнери мають забезпечити Україні військову підтримку не лише для проходження складної зими, а й на 2027 рік, щоб вона могла й надалі утримувати фронт і мати сильні позиції для майбутніх переговорів.

Про це заявив міністр оборони Великої Британії Вес Стрітінг під час 37-го засідання Контактної групи з питань оборони України у Брюсселі 19 листопада, передає кореспондент Укрінформу.

«Ми також маємо забезпечити підтримку на 2027 рік. Ми сподіваємося, що дипломатична ініціатива, яка зараз триває, матиме успіх. Це не війна, яку обрала Україна, і не війна, продовження якої хоче бачити будь-хто з нас. Але, поки це буде потрібно, ми стоятимемо з Україною», – сказав Стрітінг.

Він наголосив, що Україні необхідна міжнародна допомога, поки її Сили оборони продовжують тримати фронт.

За словами британського міністра, робота Контактної групи має допомогти поставити Україну в якомога сильнішу позицію для майбутніх переговорів.

Стрітінг також звернув увагу на важливість довгострокової співпраці з Україною у сфері оборонних технологій та інновацій. Він зазначив, що український бойовий досвід і розробки мають значення не лише для самої України, а й для безпеки союзників. Інвестиції в Україну, за його словами, є не лише питанням спільних цінностей і підтримки країни, яка протистоїть російській агресії, а й внеском у власну національну безпеку союзників.

«Україна є першим ешелоном оборони Європи та НАТО. Тому союзники мають вчитися в України. Україна сьогодні розв’язує ті завдання, з якими НАТО може зіткнутися завтра… Україна пропонує можливості для співпраці, які посилять нашу колективну оборону. Міжнародні зобов’язання та українські інновації – це асиметричні переваги України у протистоянні путінській воєнній машині», – сказав британський міністр.

Читайте також: Ракети і обладнання: Gripen для України зможуть отримати озброєння за підтримки Швеції та Британії

Глава британського оборонного відомства також заявив, що нинішній рік був невдалим для Росії у війні проти України. За його словами, російські війська зазнають втрат, які важко собі уявити, а економічні наслідки війни для росіян стають дедалі відчутнішими.

Як повідомляв Укрінформ, Велика Британія оголосила, що надає Україні зимову допомогу – понад 1000 ракет для систем протиповітряної оборони – на суму 240 мільйонів фунтів стерлінгів. Постачання розпочнеться в грудні. 



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.