Російські окупаційні війська не досягли суттєвого просування в районі села Грабовське на Сумщині, попри спроби інфільтрації окремих груп.

Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін. 

З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях. 

У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.

У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію. 

«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.

Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ. 

22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.  

«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.

Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.  

Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута. 

«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.

6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську. 

«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.

15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років. 

Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.  

«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина. 

За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка». 

Шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: ДПСУ, Волинська служба новин

За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 29 січня, передає Укрінформ.

Армія РФ завдавала артилерійських ударів по районах Хрінівки Чернігівської області; Кучерівки, Рогізного, Студенка, Будків, Безсалівки, Яструбщини, Іскрисківщини, Рижівки Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог здійснив сім спроб наступу та 37 обстрілів, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку загарбники 11 разів атакували у районах Вовчанська, Стариці, Тихого та у бік Тернової, Графського, Вовчанських Хуторів, Григорівки, Колодязного.

На Куп’янському напрямку відбулося десять боєзіткнень, п’ять з яких тривають. Ворог намагається наступати у районі Борівської Андріївки та у бік Куп’янська, Петропавлівки, Піщаного, Новоосинового.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили дев’ять атак загарбників у районах Дробишевого, Степів, Греківки та у бік Дружелюбівки, Ставків.

На Слов’янському напрямку росіяни двічі намагалися просунутися у бік Закітного. Одне боєзіткнення триває.

На Краматорському напрямку загарбники наступальних дій не проводили.

На Костянтинівському напрямку росіяни здійснили 15 наступальних дій поблизу Плещіївки, Щербинівки, Русиного Яру та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки. Одна атака триває.

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 77 спроб потіснити українських оборонців у районах Торецького, Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Рівного, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Новомиколаївки та у бік Кучерового Яру, Вільного, Білицького, Нового Донбасу, Гришиного, Новопідгороднього, Муравки, Іванівки, Філії. Сили оборони стримують натиск та вже відбили 65 атак.

На Олександрівському напрямку агресор атакував 19 разів у районі Вербового та у бік Іванівки, Іскри, Олександрограда, Олексіївки, Данилівки, Нового Запоріжжя. Авіаудару керованими авіабомбами зазнала Гаврилівка.

На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак загарбників у районі Гуляйполя та у бік Добропілля, Радісного, Варварівки, Зеленого, Прилук, Залізничного, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Староукраїнки. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі. Дев’ять боєзіткнень тривають.

На Оріхівському напрямку ворог двічі атакував у бік Лук’янівського та Павлівки.

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили ворожу атаку в напрямку Антонівського мосту.

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, згідно зі зведеннями Генштабу ЗСУ, упродовж останнього тижня фіксувалося від 46 до 66 боєзіткнень станом на 16.00.

28 січня на фронті були зафіксовані 117 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.