Connect with us

Війна

Підприємці, державні програми та гроші: воєнна економічна ситуація Одеської області. Інтерв’ю з Дмитром Радуловим

Published

on

Збройна агресія росії завдає величезних збитків українській економіці, проте ми маємо продовжувати працювати, бо, як відомо битви виграє армія, а війну — економіка. Тому дії держави націлені на стабільну роботу банківських систем, релокацію підприємств у безпечні місця, фінансову підтримку ФОПів, залучення працездатного населення — все це кроки до більш-менш контрольованої ситуації. Одеська область приймає ВПО, транспортує продукцію, працює в умовах екстрених відключень електроенергії і про результати цього для «Дайджесту Одеси» розповів заступник Начальника Одеської ОВА Дмитро Радулов.

Підприємець має відчувати ринок і бути гнучким задля адаптації під потреби. В умовах війни, коли все перевернулось з ніг на голову, здається, що контролю немає взагалі. І крім формування безпеки для себе та родини, треба підтримувати країну і налаштувати власне ППО проти атак економічної кризи. Скільки підприємців перестали працювати в Одеській області за час воєнного стану і яка кількість нових з’явилась? 

Дмитро Радулов: З початку повномасштабного вторгнення по квітень згідно з реєстраціями було більше ліквідацій ФОПів, ніж створення нових. Загалом з лютого по грудень 2022 року припинило діяльність понад 12 800 підприємців, як фізичних, так і юридичних осіб. Потім тенденція змінилась та пішла вгору, особливо в літні місяці. З березня було зареєстровано 11 тисяч підприємств, здебільшого фізичних осіб. Загалом в області близько 230 тисяч підприємців.

Фото: РБК-Україна

Це пояснюється тим, що люди виїжджали, ряд надавачів послуг припинили діяльність на початковому періоді. Наразі багато хто повернувся додому,  в області з’явились внутрішньо переміщені особи, які також відкривають свій бізнес тут. Особисто знаю, як родини з Миколаївської області відкрили невеликі приватні дитячі садочки. І ВПО підтримують такі ініціативи, віддаючи саме до таких садочків своїх дітей. Важливо, що тут можна працювати, відкривати свою справу, надаючи послуги, сплачуючи податки.

Воєнний стан створює нові правові умови для підприємців, але це не єдині труднощі при роботі. ГО «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій» щомісяця проводить опитування керівників підприємств «Український бізнес в умовах війни». Згідно із 7 випуском за листопад 2022 року, проблема перебоїв з електро-, водо- та теплопостачанням уперше за весь час опитування (із травня 2022 року) вийшла на перше місце в рейтингу перешкод. Частка підприємств, які стикнулись з цією проблемою, досягла 78%. Які головні труднощі при веденні бізнесу наразі можна виокремити?

Дмитро Радулов: Найзначніша проблема — війна і це аксіома. А потім вже йдуть похідні від дій агресії рф та воєнного стану: перебої з електроенергією, зниження купівельної спроможності, звуження ринку, інфляційні процеси та інше.  Я б ще виокремив розриви логістичних ланцюжків. У квітні ми вирішували з багатьма питання з цього приводу, коли навіть великі торговельні мережі, не кажучи вже про маленькі магазинчики, шукали товари тут на місцях. Ряд виробів привозили з інших регіонів, але вони не могли вчасно чи взагалі доставити свою продукцію. Місцеві виробники мають коротке логістичне плече і змогу швидко реагувати. Так, можливо це обмежує асортимент, але все ж всі групи товарів були і є на полицях магазинів. Це сприяє розширенню ринку збуту для обласних виробників, хоч пов’язано не з якістю їхньої роботи, а через обставини. Але маємо приклади нарощення виробництва у деяких виробників Одеської області. 

Український бізнес впливає на економічну спроможність країни.  Для цього створюються державні програми, податкові умови, надаються умови для релокації підприємства та інші методи підтримки. «Зернова ініціатива» розворушила значну частину регіону і які переваги ми маємо від цього?

Дмитро Радулов: «Зернова ініціатива» за нашими оцінками становить до 20% суб’єктів господарювання ділової активності в Одеській області. Тому що, наприклад, робота лише портів потребує обслуговування: брокери, логістичні та експедиційні компанії, стивідори, технічне обладнання, навіть мастило і ще багато надавачів послуг. Це все люди, обсяг, обіг коштів і ланцюжок не закінчуються. Якщо функціонує «Зернова ініціатива», то працюють сільгоспвиробники. Також ми бачимо активізацію руху на трасі Одеса-Рені. А жвавість на цій трасі збільшує потребу у придорожній інфраструктурі, яка є значним заробітком для мешканців населених пунктів вздовж шляху. Це все позитивні елементи, але якщо розшириться перелік товарів, наприклад, металургія чи хімічна промисловість — будуть додаткові фінанси. 

Фото: Європейська правда

Одеська область також бере активну участь у програмі «Доступні кредити 5-7-9%». Сьогодні ми вийшли на третє місце за обсягом кредитів, взятих у рамках програми. Це непоганий результат у воєнний стан, на місцях попереду Київ та Львівська області. Ми маємо понад 6 тисяч кредитів, взятих суб’єктами господарювання.

І ще одна програма, яку варто відзначити: «Єробота». Поки зарано говорити про результати, але у нас 918 фізичних та юридичних осіб, які подали заявки на участь. Наразі 132 проєкти отримали погодження, на розгляді — 525, відмовили — 261. На 51 суб’єкт господарювання у нас залучилось 12 млн гривень. Поки програма тільки набирає оберти, подивимось як спрацює регіон цього року.  

Дмитро Радулов

До повномасштабної війни 80-85% аграрної продукції експортувалося портами Чорного та Азовського морів. Решта припадала на річкові порти Дунаю. Уряд був змушений повністю закрити чотири порти, які лишились на окупованих територіях: в Бердянську, Маріуполі, Скадовську і Херсоні. Нині порти українського Придунав’я – Ізмаїльський, Усть-Дунайський, Ренійський залишаються альтернативними шляхами вітчизняного експорту. Ряд портів зазначили про збільшення свої перевалювальних потужностей у рази, яка загальна ситуація?

Дмитро Радулов: Загалом по роботі портів в Україні ми бачимо зниження переваленої продукції, тому що має змогу працювати лише Одещина. У 2021 році було понад 100 млн тонн, сьогодні ми маємо 50 млн тонн. Навіть з портів Великої Одеси (Одеси, Чорноморська та Южного) є зниження. Але порти Усть-Дунайськ, Ізмаїл, Рені — мають збільшення. Крім того, що це робочі місця та оновлення парку перевальних потужностей у цих підприємствах — зростає капіталоємність. Тому вони можуть наймати нових працівників, підвищувати зарплатню та гасити старі борги. Ренійський порт після кількох місяців роботи за «Зерновою ініціативою» зміг погасити заборгованість заробітної плати за кілька років, наразі активно сплачують борги по платі за землю. А ці гроші потрапляють у місцевий ренійський бюджет. Ізмаїльський та Усть-Дунайський порти значно збільшили рівень заробітної плати, а відповідно і податкові відрахування.

Порт у Білгород-Дністровському наразі не має сьогодні змоги перевалювати взагалі, а в нього є дуже давнішня заборгованість із виплати заробітної плати, яка на початок повномасштабної війни становила 20 млн гривень. На сьогодні ця заборгованість становить 11 млн гривень. Вони працюють у режимі сухого порту, тобто надають послуги зберігання, транзитного перевантаження. Завдяки цьому мають змогу виплачувати поточну заробітну плату і гасити заборгованість. Це також непогано, все ж керівництво підлаштувалось під обставини економічної ситуації і знайшло свою нішу, щоб залишитись на плаву. 

У чому полягає суть проєкту Стратегічного плану відновлення економіки Одеської області у повоєнний час? Які напрямки наразі актуальні? 

Дмитро Радулов: Ми з громадами пропрацювали понад 400 різних проєктів, як на відновлення різної інфраструктури, так і на розвиток. Наразі чекаємо постанову Кабміну, яка регламентуватиме цей Стратегічний план. Ми хочемо залучати кошти міжнародних партнерів, наприклад, Європейського інвестиційного банку, Банку реконструкцій та розвитку, Міжнародної фінансової організації та інших донорів, тому потрібне погодження з Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури. 

Фото: Українська правда

Важливим є питання включення Одеської області до переліку регіонів відновлення. Це дасть більше можливостей та доступу до ресурсів. У нас критична та мостова інфраструктура зазнала уражень, є проблеми з енергетикою. Також маємо не забувати про необхідність відновлення, наприклад, зрошувальних систем, про проблемні місця Одеського регіону, як дамба Хаджибейського лиману чи інші значущі питання. Відзначу питання будівництва лінії електропередачі Новоодеська — Арциз. Це та лінія, яка дасть змогу повністю забезпечити електроенергією південну частину області від Білгород-Дністровського до Рені. Це вкрай актуальне питання і хочемо, щоб ці проєкти були в Стратегічному документі. 

Певні бюджетні рішення держави можуть бути болючими, але вимушеними. Тому підтримка як самих українців, так і світових партнерів інвестиція в перемогу. 

Війна

У Туреччині назвали умову, за якої їхні миротворці з’являться в Україні

Published

on

У Міністерстві оборони Туреччини не виключають розміщення свого миротворчого контингенту в Україні у складі сил підтримки, про які нещодавно заявив президент Франції Емманюель Макрон.

В оборонному відомстві заявили, що обговорення цього питання можливе тільки за умови припинення вогню між Україною і Росією, повідомляє Reuters.

Днями Макрон заявив, що до складу сил входитимуть французькі, британські та турецькі військовослужбовці.

“Спочатку необхідно встановити припинення вогню між Росією та Україною. Потім необхідно встановити рамки місії з чітким мандатом і визначити ступінь участі кожної країни”, — заявило міністерство оборони Туреччини.

Анкара майже всі чотири роки від початку повномасштабного вторгнення ЗС РФ в Україну підтримувала теплі стосунки як із Москвою, так і з Києвом.

Емманюель Макрон упевнений, що між Росією та Україною не може бути стійкого миру, якщо ЗСУ будуть обмежені у своїх можливостях самооборони і стримування будь-якої агресії.

“Тому головна гарантія безпеки для українців і для нас — це потужна армія”, — заявив він.

Політик додав, що після підписання мирної угоди можливе розгортання сил підтримки якомога далі від лінії фронту, наприклад, у Києві чи Одесі. Їхньою основною метою буде навчання українських військових і забезпечення безпеки.

Мирний план Трампа: чи будуть закордонні миротворці в Україні

Лідери ЄС ознайомилися з мирним планом Трампа і вже заявили, що спільно боротимуться за захист українських та європейських інтересів “у довгостроковій перспективі”, а подальші мирні кроки, які стосуватимуться України, країн Європи, ЄС і НАТО, будуть відбуватися лише за погодженням із європейцями та іншими союзниками.

У Білому домі ще не відреагували на спільну позицію Німеччини, Франції, Великої Британії та України, які не погодилися на безумовне ухвалення мирного плану США і РФ.

Тим часом у РФ вустами глави МЗС Сергія Лаврова заявили, що західних миротворців, розміщених в Україні, вважатимуть “окупаційними військами” і миттєво перетворять на законні цілі для російської армії. Таким чином у Росії відреагували на слова Макрона про готовність 26 країн відправити миротворців в Україну. При цьому Польща не має наміру відправляти війська в Україну навіть після війни. Така сама позиція — у Німеччини. Канцлер Фрідріх Мерц теж говорив про відсутність планів щодо відправки військ в Україну.

Що стосується готовності президента Білорусі Олександра Лукашенка відправити миротворців в Україну під егідою ООН, то цю пропозицію в Кремлі ніяк не коментували.



Джерело

Continue Reading

Війна

Бойова медикиня та її яскраві коралі

Published

on


Світлана Гаврилів і на війні виготовляла прикраси, заробляючи кошти для свого підрозділу

У 53-річної Світлани біографія така, що вистачить на серіал. Там – про любов, зраду, важку хворобу, втрати. А ще – про мистецтво і творчість. Її «Коралі від Цітани» ще до повномасштабки були на Херсонщині справжнім народним брендом.

Юристка за освітою, «Гаврилівна» нині служить бойовою медикинею взводу розвідувальної роти 28 окремої механізованої бригади на Донецькому напрямку.

«МИ З ІВАНОМ БУЛИ НЕ ПРОСТО МАМОЮ ЗІ СИНОМ, У НАС ДО ОСТАННЬОГО БУВ ТІСНИЙ ДРУЖНІЙ ЗВ’ЯЗОК»

Світлана – відверта, не добирає «делікатних» слів, з нею одразу відчуваєш, коли фальшивиш у розмові.

син Мар’ян

Вона – багатодітна мама. Старший син, 31-річний Іван Барзух, був професійним військовим, морпіхом. Він загинув у березні 2022 року в Маріуполі. Середульший Сашко помер у два з половиною роки від хвороби. 28-річний Олег – військовий капелан 119 бригади Тероборони, а 20-річний Мар’ян – за фахом кулеметник, уже два роки служить за контрактом. Світлана має й доньку – 18-річну Василину.

Розповідаючи про своє життя, жінка каже, що воно кардинально змінилося після народження первістка.

– Коли завагітніла, хлопець мене кинув. Сказав, щоб робила аборт, так само радила моя мати. А я народила. Івану було три місяці, коли мама виперла мене з хати і сказала: «Йди куди хочеш». Знаєте, я дуже вдячна матері за те, що вона зробила. Бо так почалося моє справжнє життя. Ми з Іваном були не просто мамою і сином, у нас завжди, до останнього, був дуже тісний дружній зв’язок, – розповідає Світлана.

син Іван
син Іван

Іван став військовим у 18 років, це рішення ухвалив під впливом мами.

– Я вчилася стріляти, завжди любила зброю і навчала цього синів. А коли Іван виріс і вперше стрибнув із парашутом, він мені зателефонував і закричав у слухавку: «Мамо! Мамо!». Я йому: «Та кажи вже!». А він: «Мамо, ти правду казала, це краще, ніж секс!» – згадує співрозмовниця.

Він, як і матір, був дуже відвертим, без фальші. І коли в школі на одному з уроків його попросили розповісти про матір, заявив: «Моя мама поміняла трьох чоловіків, бо жоден із них чоловіком не був. А вона за уродів заміж не виходить».

– І це була щира правда. Тоді я ще не зустріла свого Василя. Хоч була заміжня, чоловік пив, бив мене. Через два роки розійшлася, почала зустрічатися з іншим, виявилося, що він теж падлюка. Я не демонструвала особистого життя. А зі сином говорила. Іван мене питав: «Мамо, а чому тобі такий-то не подобається?». І я розповідала, що залицяльник прийшов у гості з трьома шматочками торта. «Купити торт, відрізати три шматки і принести мені? Ти реально хочеш, щоб я за такого вийшла?» – питала. Іван казав: «Ні». Я синів виховувала такими, щоб у майбутньому вони були хорошими чоловіками для своїх дружин, – ділиться жінка.

Коли Іван їхав до матері зі своєю дівчиною – майбутньою дружиною – то попередив її: «Не думай мамі брехати, бо вона зрозуміє, і у вас ніколи не буде нормальних стосунків».

Світлана жила у Львові, та у 2005 році переїхала у Станіслав на Херсонщині. Там вона зустріла Василя.

– Він працював автослюсарем. Був хлопцем із брудними руками, який ремонтував моє авто. Василь – дуже спокійний, а мене слід було пришпорювати. Йому для цього не треба було нічого робити: коли я кричала, він просто мене обіймав. А ще не дозволяв згаснути, дав можливість розвиватися. Він пишається мною. Я просто зустріла чоловіка, з яким можу рости. Василь, як і Іван, – морпіх. Чоловік пройшов АТО і нині служить, – каже жінка.

КОРАЛІ, ЯК АБРИКОСА З МИКОЛАЄВА

Світлана та Василь одружилися, у них народилися Олег, Мар’ян і Василина.

Коли жінка доглядала за молодшими дітьми, то підзаробляла шиттям – згодилися шкільні уроки. А ще завжди вміла в’язати.

– Якось в’язала гачком і подумала: якщо цю петельку протягнути через намистинку, так у в’язці й залишиться. Так випадково вийшли перші коралі. Тобто цю техніку я вигадала сама. Як результат – колекція «Коралі від Цітани». Чому Цітана? У мене частина родини зі Старосамбірського району Львівщини. Там був дід, який називав мене «Цєтка», «Цітана». Він любив мене по-справжньому, – ділиться.

Розповідає, що з коралів бізнесу не було: коли їх продавала, то всі кошти спрямовувала у матеріали і знову – у прикраси. А все, що «зверху», із 2014 року йшло на допомогу військовим. Бо ж в АТО брали участь і син, і чоловік.

– У 2023 році я була на ярмарку в Польщі й непогано вторгувала для свого підрозділу. Час від часу і в Україні проводили такі аукціони, де представники нашої бригади виставляли речі, зокрема, і мої коралі. Мої вироби є в Канаді, Австрії, Італії, Франції, Польщі, США. Це тільки те, що я знаю, – розповідає жінка.

Жоден її виріб не повторюється, Світлана жартує, мовляв, навіть сама в себе не краде ідеї.

– Якось у Миколаєві я побачила біля дороги такі яскраві-яскраві плоди дички абрикоси. Зробила коралі, поєднавши зелений і помаранчеві кольори, – як та абрикоса, – пригадує жінка.

Світлана також зацікавилася місцевим самоврядуванням, стала громадською діячкою на Херсонщині.

РОСІЙСЬКІ БЛОКПОСТИ ПРОЇЖДЖАЛА НА «ТАВРІЇ» ІЗ СИНЬО-ЖОВТИМИ КОЛЬОРАМИ

На початку повномасштабного вторгнення Олег служив у Києві, Іван – у Маріуполі, а Василь – на Чонгарі.

син Олег
син Олег

Світлана з перших днів возила зі Станіслава до херсонського гуманітарного центру продукти, хоча тоді зі села навіть деякі чоловіки боялися виїжджати. Із Херсона ж доставляла ліки. Записалася в самооборону. Вечорами патрулювала село, поки не зайшли окупанти.

– Зі мною зголосився їздити наш колишній сільський голова Володя Желуденко. Хоча, коли я була громадською активісткою, ми з ним чубилися. А от як вийшло. Володю в окупації росіяни забрали на підвал, та згодом відпустили, – розповідає жінка.

Додає, що не могла собі заборонити «тролити» росіян, коли ті зупиняли її на блокпостах. Навіть розуміючи, чим усе може закінчитися. А ще жінка привертала увагу, бо на дверцятах її «Таврії» з обох боків були великі кленові листки у синьо-жовтих кольорах.

– На одному з блокопостів російський військовий дулом автомата подряпав той листок і сказав: «Вот би сєйчас етот ваш желто-блакитний прострелить», – пригадує жінка.

Пізніше хлопці в селі закрили наклейками листки на дверцятах. А вона далі волонтерила – вивозила людей у Миколаїв. В окупантів Світлана була у списках «нациків» – у одному з російських телеграм-каналів тоді публікували імена та фото українських патріотів.

Двох своїх молодших дітей вивезла зі Станіслава у середині березня, коли отримала погрози на адресу доньки. А сама залишалася в селі до 25 березня 2022 року, хоча в хаті вже не було світла, закінчилися продукти.

Каже, що упродовж окупації не випускала з поля зору рідну громаду. Збирала інформацію про окуповану територію, бо мала зв’язки з людьми, передавала розвідці. Волонтерила у Миколаєві, переганяла автівки для військових з Литви разом із головою правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» Наталією Бімбірайте.

«СЛУЖИТИ МАЮТЬ І ЧОЛОВІКИ, І ЖІНКИ»

Потім Світлана мобілізувалася через Миколаївський ТЦК.

– Це сталося якось само собою. Мобілізуватися чи ні – сумнівів не було, бо до мене в дім прийшла війна. Як інакше? – ділиться.

Вона вважає, що служити в армії мають усі – і чоловіки, і жінки. Бо армія дає навички, які можуть згодитися людині, «навіть якщо пощастить і війни не буде».

– Спочатку я була в радіорозвідці: слухала пі…рів. А потім у нас не стало медика, і мені сказали, мовляв, попрацюй, це тимчасово. Ну, такмед ми всі проходили. Потім наказали заступати на посаду і скерували вчитися. Спершу було страшно, адже на курсах була найстарша, проте закінчила навчання на відмінно.

Каже, що вчитися було круто, бо інструктори – медики з бойовим досвідом.

– За посадою я бойовий медик взводу. Оскільки не вистачає людей і мені фізично не тяжко, то виконую роботу ротного медика. У великих підрозділах є еваки. У нас броньованих машин нема. Коли є «трьохсотий», треба, щоб його витягли побратими чи він сам вийшов. Один із поранених два тижні не міг вибратися, бо все контролювали російські FPV-дрони. У нього було нелегке поранення, і він вижив завдяки забезпеченню, яке перекидали, – розповідає Світлана.

Додає, що на службі є випадки, коли не може стримати сліз.

– Одному з побратимів під час прямого влучання у бліндаж відірвало руку з плечем. Ми дружили, він любив моїх собак… Його, тяжкого «трьохсотого», вивезли на квадроциклі бійці зі суміжного підрозділу. Довезли, ми його передали на стабпункт, потім у госпіталь. Лікарі сказали, що шанси в нього ніякі. Сама розуміла, але вірити не хотіла. Він помер під час операції. Потім ревіла, довго.

Серед її обов’язків – навчати бійців, щоб вони могли на позиції один одному надати допомогу. Якщо є зв’язок, Світлана контролює онлайн, як хлопці роблять перев’язки.

Вона також відстежує шлях, який проходить поранений після виписки зі шпиталю, під час переміщення із закладу в заклад.

– Я повинна вчасно подати документи, щоб людина отримала виплати в разі поранення. Це має велике значення. Хочу, щоб моїм дітям, чоловіку була надана допомога, де б вони її не потребували. Тому так само ставлюся до чоловіків, які служать зі мною. У мене немає поганих чи добрих, є лиш хворі та здорові.

ПРИКРАСИ ДЛЯ КОХАНИХ І МАМ ПОБРАТИМІВ

І на війні Світлана виготовляла коралі. Каже, що для неї це – як медитація, коли мала час – сідала і робила. Побратими брали в неї прикраси для коханих, дружин, мам. Тим паче, вони знали, що кошти підуть на їхній же підрозділ.

– У мене в підрозділі є 55-річний чоловік із Херсонщини. Якось каже, мовляв, їхатиме у відпустку, хотів би подарувати мої коралі дружині, адже вона любить автентику. Я передивилася фотографії землячки і зробила для неї коралі. А він так довго не їхав у ту відпустку… А потім, коли повернувся, каже: «Привіз, дружина взяли в руки коралі й розплакався. Я спочатку подумав, що їй не сподобалося. Але дружина пояснила, що в захваті й не очікувала такого подарунка», – ділиться співрозмовниця.

Гаврилів додає, що перестала робити коралі цьогоріч у травні.

– Ситуація на нашому напрямку ускладнилася, і постало питання, що доведеться зриватися, брати зі собою лиш необхідне: медицину, рюкзак з речами. Тоді б втратила всі матеріали, – пояснює.

Тепер бойова медикиня релаксує, складаючи мозаїки зі стразів. А ще їй допомагають виходити зі стресу дві собаки – німецька вівчарка Міна, що залишилася від сина Івана, та американський буллі Реб.

Ще одне хобі Світлани – спів. До повномасштабки співала станіславському хорі.

– У мене була онкологія на голосових зв’язках, і я чомусь вирішила, що болячка навряд чи мене здолає, тому що живу 24 на 7. І вирішила – хто його знає, як воно буде далі, треба вчитися. Так тоді потрапила у музичну студію Вівальді, навчалася у Херсоні у викладача вокалу Максима Лозового (лауреат міжнародного конкурсу молодих виконавців, херсонський баритон). А далі побачила оголошення про прослуховування в народну фольк-групу «Олешшя», де керівник Тоня Потужня. Ми почали створювати українські пісні на сучасний лад. Я написала слова, Діана Янушкевич створила до них мелодію, а херсонський композитор Олександр Василенко написав музику. Так вийшла моя перша пісня «Мій Станіслав».

Потім я ще написала «Небо».

Ми записуємо пісні й далі. Я в березні була у відпустці, і з Тонею, яка живе у Коломиї тепер, ми записали три пісні. Одну – мою авторську. А ще я написала демоверсію на вірш журналістки з Херсона Каті Цимбалюк «Молодий гарсон», знайшли людину, що зробила аранжування, і Тоня її заспівала, – додає жінка.

Вона каже, що після перемоги займатиметься мистецтвом, планує відкрити музичну школу-студію. А ще хоче допомагати жінкам, які страждають він насилля в родині чи в яких занижена самооцінка.

– Маю досвід – у мене було два жіночих клуби. В одному я взяла собі за мету звести людей, поєднуючи непоєднуване. Бо дуже багато людей, коли особисто не знайомі, одне одного паплюжать, а коли їх зводять докупи, то виявляється, як прекрасно, що вони абсолютно різні. І я поєднувала таких людей, разом вони робили хороші справи.

«МАМАМ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ: НЕ ВМИРАЙТЕ СЬОГОДНІ ВІД ВИСОКОГО ТИСКУ»

Світлана Гаврилів ще до служби у ЗСУ була залучена до груп жінок, чиї рідні зникли безвісти або потрапили у полон. Вона пройшла через цей пекельний досвід сама, адже тіло її сина Івана вдалося повернути лише через понад два роки після загибелі.

Тоді вона взяла на себе важку місію – моніторила російські канали. Не в усіх вистачало сил це робити, там публікували жахливе – і тіла, і рештки, і знущання над українськими полоненими. Вона дивилася, фільтрувала, працювала із цими матеріалами.

– Де ви знаходили на це ресурс? Адже навіть у вас він не безкінечний.

– Я навчилася абстрагуватися багато від чого. Наприклад, щодо ворожих полонених у мене взагалі немає ніяких емоцій. Мої емоції – дуже дорогі, і виявляти їх можна щодо тих, кого любиш. Злитися, нервувати, кричати на когось – це також емоції. Згоріти сьогодні від ненависті – означає не дожити до завтра і не побачити перемоги. Тому мамам, жінкам зниклих безвісти, полонених завжди кажу: не вмирайте сьогодні від високого тиску, від того, що у вас зупиняється серце. Завтра ваш рідний повернеться живим, і йому треба буде більше уваги, ніж вашому хворому серцю. Бо що буде з ним завтра? А якщо він покалічений? А навіть коли цілі руки-ноги, а покалічена душа? Жінкам слід берегти власний ресурс, а не повільно себе вбивати.

Ірина Староселець

Фото надала Світлана Гаврилів



Джерело

Continue Reading

Війна

Росіяни використовують базу відпочинку у Севастополі для розміщення військових підрозділів

Published

on

“Агенти руху фіксують різке зростання активності у районі військової бази відпочинку “Севастополь”. Цей комплекс, який раніше призначався для відпочинку та реабілітації військовослужбовців, тепер перетворено загарбниками на замаскований центр військового управління”, – ідеться у повідомленні.

За отриманими даними, у приміщеннях бази розміщена військова частина, що складається з військових аналітиків, IT-фахівців та штабних офіцерів. Більшість із них пересувається у цивільному одязі, щоб об’єкт виглядав як звичайний будинок відпочинку і не привертав зайвої уваги.

“Загарбники цинічно прикриваються об’єктом, який мав служити для лікування та відновлення своїх солдатів, а насправді перетворили його на штаб. Це ще один доказ, що вони в паніці шукають будь-які способи заховати ключові вузли керування”, – зазначили агенти руху.

“АТЕШ” продовжує спостереження за цією частиною та її діяльністю.

Читайте також: Окупанти визнали пляж у Балаклаві найнебезпечнішим у Криму – ЗМІ

Як повідомляв Укрінформ, агенти “АТЕШ” здійснили диверсію на залізниці в російському Ростові-на-Дону, що порушило графіки руху ешелонів із боєприпасами, технікою та резервами армії РФ.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.