Війна
Понад 20 тисяч сімей в Одесі отримали допомогу: яку нішу займає фонд «PLATINUM DOBRO UKRAINE»
Те, що наші хлопці просуваються у війні, частково можливе і завдяки доцільній та старанній роботі волонтерів. Кожен штаб, центр, фонд пройшов певну реорганізацію, це і направлення допомоги, її отримувачі, співпраця з іншими організаціями, документація, запровадження нового. В Одесі функціонує БФ «ЛЮДСЬКА ДОВІРА ПЛАТИНУМ ДОБРО УКРАЇНА», який забезпечив понад 20 тисяч сімей і це далеко не межа. “Дайджест Одеси” поспілкувався з президентом фонду Анжелікою Романчиковую, дізнались про допомогу для деокупованих території, малюків та дорослих у Одеській області, психологічну підтримку
Куди наразі спрямована допомога фонду?
Допомога зараз виїжджає у напрямку деокупованих територій. Змінився режим нашої роботи, ми приходимо зрання, щоб завантажити машину. Чим більше звільняється території, тим більше туди треба вести допомоги. Сьогодні о 8 ранку відправили машину на Снігурівку, завантажили все необхідне для дітей, людей похилого віку, багатодітних сімей, поранених військовослужбовців, сімей без годувальника.
На п’ятницю, 18 жовтня, формуємо 4 машини допомоги на Херсонщині. Ми винесли на обговорення у фонді питання щодо зігрівання дітей до року. Закупили сто теплих комбінезонів. Насправді є діти, які залишилися в Херсоні, а на вулицях все холоднішає. Це гостра проблема, клич про допомогу і ми дуже швидко відгукнулись. Вчора прийшов запит, сьогодні ми вже купили. Комбінезони поїдуть на Херсон, ми підпишемо кожен, щоб люди знали про нашу підтримку. Там є велика потреба у питній воді. Серед наших партнерів Миргородська та Моршинська. Тому ціла машина буде завантажена лише водою. Ще буде молоко, борошно, продукти, дитячі кашки. Щойно з’являється можливість привезти допомогу, ми одразу долучаємось.
До речі, як тільки почав функціонувати фонд, до нас звернувся за допомогою мешканець Херсона. Після цього він став нашим волонтером. І ось ми розповіли йому, що будемо їхати до його рідного міста. Він поїде у нашому складі разом із волонтерами додому зі своїм собакою. Буде допомагати вже тим людям, які там залишилися. Це душевно та зворушливо. Ми разом із ними і вони повинні знати, що їм є на кого покластись.
Ми близько та багато допомагали військовим. У нас грамоти від ОК “Південь”, прикордонників та інших служб. Наприклад, раніше на херсонський напрямок ми передали машину Швидкої допомоги. А тим військовим, які брали участь у деокупації Херсону, ми закупили та передали генератори.
Чи змінилась організація роботи за час вторгнення?
Ми правильно організували свою роботу, у певні дні займаємося офісною роботою. В інші — зустрічаємось із волонтерами, збираємо та формуємо машини допомоги. Зараз у нас дві групи волонтерів у телеграм-каналі. Вже немає такого, що волонтери приходять усі разом. Якщо нам потрібно сформувати певні запити, сформувати посилки, зробити видачу, сформувати машину на область — ми даємо техзавдання в групу і знаходимо там тих, хто долучається. Тому у нас динамічна та мобільна група з 150 волонтерів.
У нашому приміщенні на вулиці Левітана, 69. Визначено місце під заняття з дітьми, окремо — дорослі групи та офісна частина. Зазвичай, перша частина дня зайнята офісною роботою, а друга — тренінгами, реабілітацією, заняттями за потребою. Такі зустрічі призначаємо кілька разів на тиждень.
Наша база містить понад 19 тисяч сімей, яким ми вже допомогли. Це за винятком громад та сіл, де видача триває під фото-відео фіксацію. Нам цього достатньо, адже, коли ми передаємо допомогу до Нової Каховки, то розуміємо, що там немає зв’язку. Щоразу приходять 300-400 людей, яких ми навіть не додали до бази. Вони зробили звернення до нас, цього ж дня ми надали потрібне їм. Наразі працює 4 філії у Холодній Балці, Роксоланах, Овідіополі та Кривому Озері. Щоб людям було зручніше, і непотрібно було їхати до Одеси.
Ті, хто приїхали, зіткнулися з побутовими складнощами: немає вилки, ложки чи тарілки, звичайних приладів. Люди справді виїжджали з рюкзаком із Маріуполя чи, як зараз з’являється багато сімей з Запорізької області. Ніхто не захопив з собою, наприклад, фен. Але купувати — це дорого. І тепер звичайні предмети для них начебто розкіш.
Партнерам ззовні важко зрозуміти, що дуже багато людей у складній ситуації. Живі люди чекають на нашу допомогу, але не скажу, що у нас багато іноземних партнерів на постійній основі. Зазвичай, у нас є списки — тільки тоді, покладаючись на нашу репутацію, враховуючи масштаби — партнери надають нам цю допомогу. Наші масштаби лише зросли за цей час.
Психологічна підтримка
.У всіх з’явились складнощі саме у моральному відношенні. Ми подумали, що можемо глобально вирішити і цю проблему. Саме тут, у центрі на Левітана, організовуємо програми з психологічної допомоги та реабілітації. З нами співпрацюють кваліфіковані та освічені психологи. Перший напрямок — допомога військовослужбовцям. Окремі спеціалісти вже працюють з групами, сформованими в частинах. За жовтень вони почали вести 25 людей. Другий напрямок – самотні жінки, які виховують діток, чиї чоловіки на фронті або загинули. Третій напрямок – кімната для дітей, у якій ми проводитимемо заняття з арттерапії, ритміка, риторика, з логопедом, заняття на розвиток, розслаблення психологічного стану дітей. Четвертий напрямок — робота з дітками з обмеженими можливостями.
На тлі тривалої війни та внутрішніх проблем багатьом українцям починається здаватися, що країна у своїй боротьбі за свободу залишилася віч-на-віч з агресором. Однак, як показує практика, допомога союзників дуже велика. І як нам розповіли у фонді насправді знайти однодумців – найскладніше.
– Координаційний гуманітарний штаб Одеської області.
– Центр “ЯМаріуполь”.
– Одеський осередок ВО “Автомайдан”.
– Одеський осередок “Демократичної Сокири”.
– Громадська організація “Спільна мета”.
Війна
Пам’яті кулеметника Михайла Жлуктенка (позивний «Майкл»)
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. Із дитинства він вирізнявся спокійним характером, внутрішньою зібраністю та наполегливістю.
У шість років прийшов у зал фехтування, і відтоді спорт став важливою частиною його життя. З 2000 по 2007 рік Михайло навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного», де формувався не лише як спортсмен, а і як людина сильної дисципліни, витримки й честі.

Фехтування на шаблях стало для нього справою, в яку він вкладався по-справжньому. Михайло став майстром спорту України, був призером всеукраїнських змагань та чемпіонатів України. Ті, хто знав його у спорті, згадують: він не любив зайвих слів, не хизувався досягненнями, а просто багато працював. Його поважали за характер, працелюбність і вміння зосереджено йти до мети.


У коледжі шанують його подвиг: на честь Михайла й інших загиблих випускників у лютому 2026 року провели вечір пам’яті «Янголи спорту», а їхні фото молоді спортсмени щодня бачать у коридорах навчального закладу.

Друзі пам’ятають Михайла ще з юних років як щирого, надійного й дуже світлого хлопця. Він був із тих людей, поруч із якими спокійно. Не прагнув бути в центрі уваги, але завжди залишався тим, на кого можна покластися. Він умів підтримати без зайвого пафосу, допомогти без нагадувань, підбадьорити коротким словом чи жартом саме тоді, коли це було потрібно.

Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У цій професії, як і в спорті, проявлялися його точність, уважність до деталей і відповідальність. Колеги розповідають про нього як про сумлінного майстра і порядну людину. Для друзів він залишався відкритим, простим у спілкуванні, завжди готовим прийти на допомогу. Для батьків був люблячим і турботливим сином, для рідних — опорою, для близьких — людиною великого серця.

У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Побратими знали його за позивним «Майкл». У війську він залишався таким, яким був завжди: стриманим, надійним, витривалим і чесним. Він не шукав гучних слів чи визнання — просто робив те, що мав робити. Кулеметник розвідувальної роти, він був справжнім воїном і захисником України.

Ті, хто служив поруч із ним, згадують, що на нього можна було покластися в найважчі моменти. Він умів підтримати інших, не втрачав людяності навіть у суворих умовах війни, допомагав, вчив, був поруч. У ньому поєднувалися сила, спокій і внутрішня гідність. Саме таким його запам’ятали побратими — людиною, яка не підводить.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки.
Поховали Михайла на Байковому кладовищі в Києві.

Його життя було коротким, але гідним і світлим. Він залишив по собі не лише пам’ять, а й приклад — як бути справжнім сином, другом, братом, спортсменом і воїном. Люди, які знали Михайла, відзначають його щирість, силу характеру, надійність і доброту. Такі люди не забуваються.

Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність».
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Війна
ЗСУ показали, як відбили механізований штурм росіян під Малою Токмачкою
Бійці 118-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України спільно із суміжними підрозділами відбили російський механізований штурм у районі села Мала Токмачка Запорізької області, знешкоджено ворожу техніку і 20 загарбників.
Як передає Укрінформ, про це Сили оборони Півдня повідомляють у Телеграмі.
«Скориставшись погодними умовами, зокрема ранковим туманом, загарбники розпочали спробу штурму. За допомогою танка-«їжака», БМП та двох автомобілів «Улан», росіяни сподівалися непомітно зайти у населений пункт Мала Токмачка», – ідеться у повідомленні.
Як зазначили військові, російським штурмовикам навіть і близько не вдалося наблизилися до населеного пункту, який, за даними російських пропагандистських каналів, начебто перебуває під їхнім контролем ще літа 2025 року.
Ворожу колону вдалося зупинити й знищити спільним вогнем 118-ї ОМБр та суміжних підрозділів 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони ЗСУ ще на етапі висування.
У результаті, окрім броньованої техніки, 10 штурмовиків були ліквідовані, ще десять – зазнали поранень.
Як повідомляв Укрінформ, речник Сил оборони півдня Владислав Волошин заявив, що російські війська здійснюють перегрупування та підтягують штурмові групи до передових позицій на Оріхівському напрямку, однак Сили оборони України завдають вогневого ураження та не дозволяють ворогу наблизитися до міста.
Фото: скриншот із відео
Війна
Дрони СБУ вдруге за тиждень уразили російський нафтовий термінал «Усть-Луга»
Далекобійні безпілотники Центру спеціальних операцій «Альфа» Служби безпеки України вночі 29 березня атакували інфраструктуру нафтового термінала порту «Усть-Луга» в Ленінградській області РФ.
-
Суспільство6 днів agoУправління ДАБК вирішило звернутись у прокуратуру через знищення пам’ятки на Французькому бульварі Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoНРК Mamont – для ЗСУ створили тяжкий наземний дрон – фото
-
Політика1 тиждень agoАльянс повністю відданий допомозі Україні
-
Війна1 тиждень agoАеродром Раменське — біля Москви РФ розширює секретну авіабазу
-
Події1 тиждень agoПомер американський актор і майстер бойових мистецтв Чак Норріс
-
Політика7 днів agoДопомога України у війні на Близькому Сході посилить її переговорну позицію
-
Відбудова1 тиждень agoJICA передала громадам Запоріжжя та Чернігова 38 одиниць техніки для відновлювальних робіт
-
Події5 днів agoВ ЮНЕСКО відреагували на удар по центру Львова