Війна
Прем’єри, відсутність баласту, театр у сховищі з віяловими відключеннями світла. Інтерв’ю Юлії Пивоварової
Коли б’ють гармати, музи не мовчать. У цьому виснажливому протистоянні, поступово, українські театри почали бачитись із глядачами. Бо кожному потрібно робити те, що вмієш найкраще. Про тижні з пустими залами, прем’єри, нові бачення та адаптацію до воєнного стану розповіла директорка Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька — Юлія Пивоварова.
Закритий театр та внутрішній показ вистави «Саша, винеси сміття»
Спочатку всі театри були закриті. Хлопці десь за тиждень зробили укриття і багато акторів знаходились тут. Разом було якось легше це проходити. Десь у середині березня наш актор Олександр Самусенко сказав мені: “Я збожеволію. Як жити далі? Я хочу працювати”. На той момент ми всі були на вимушеному простою, коли ніхто не працює. Я зателефонувала нашому режисерові, Максиму Голенко, з пропозицією щось робити. Саме він обрав «Саша, винеси сміття».
“Дві самотні жінки — Катя й Оксана — тягнуть побутовий віз самостійно і згадують Сашу. Він військовий, який під час свого життя воював хіба зі своєю дружиною. І тільки після його смерті в країну приходить війна, у якій він міг би проявити себе. Тому Саша, попри встановлений дружиною красивий пам’ятник, вирішує стати в стрій для захисту своєї держави і робити все те, що вмів. Бо ж народжений був не тільки для того, щоб на вимогу дружини й падчерки виносити сміття… Він має надію нарешті стати видимим для суспільства, як став видимим для своєї сім’ї після своєї смерті.”
П’єса написана Наталкою Ворожбит у 2015 році.
Максим Голенко ставив її одразу у підвальному приміщенні, тому що воно одночасно і сховище. Почалась робота над виставою, трошки її змінили, адже деякі акценти, з повномасштабним російським вторгненням, стали інакше звучати. Як на мене, Максим зробив дуже сильну, хорошу виставу. Але нам не дозволяли її показувати глядачу. Внутрішній показ відбувся 29 квітня, це перша вистава, яка під час війни була зроблена в країні (наскільки я пам’ятаю).
Глядачі чудово відреагували, їх одразу було багато. Вистава хітова, та й коли лунає повітряна тривога, ми не перериваємось, бо працюємо вже в укритті.
Для мене найскладнішими під час війни були квітень і травень. Розуміла, що все зроблене, репертуар, люди — щоденні втрати, ніби все просто знищено. Тоді мені полегшало і кожен крок давався краще. Максим Голенко теж це розумів, прийшовши до мене з фразою: “Ми з тобою втратили театр”. Я його привітала з тим, що він це зрозумів і ми почали робити далі.
Гастролі та єднання між театрами країни
Тоді ми не знали, чи дозволять нам грати, яка буде ситуація, тому що всі театри були закриті. Наші колеги, Рівненський академічний український музично-драматичний театр та його директор Володимир Петрів, запросили нас з гастролями та цією виставою. Все ж ми встигли зробити прем’єру в Одесі, відіграли одну виставу та поїхали. Нас дуже тепло прийняли у Рівному. У ці дуже складні часи ми стали розуміти наскільки близькі в театральному світі. На той момент у них було кілька вибухів за містом, вони не чули того, що чула Одеса. Тому, коли ми їхали назад, рівненці обіймали нас всіх і казали: “Хороші наші, куди ж ви їдете? У вас там небезпечно, залишайтесь з нами. Будемо всі разом, якось помістимось…”.
Така ж історія відбулась в Івано-Франківську, куди нас запросили. Театр виїхав, але перший день не грали, через ракетну навалу 10 жовтня. Ми відіграли дві вистави та подивились кілька їхніх. А пан Ростислав Любомирович, директор і художній керівник Івано-Франківського театру, надав можливість нашим акторам безкоштовно відпочити в Буковелі протягом двох днів. Поїхали всі разом.
Такого єднання з іншими театрами ще не було, то, як на мене, чудова історія відбувається.
У кінці жовтня до нас в Одесу приїздив Херсонський театр імені Миколи Куліша. Показували в театрі юного глядача свою виставу. Ми домовились з директором Олександром Книгою, що наступні гастролі з «Лишатися (не) можна…» будуть на одеській сцені. Робимо анонси на 1-2 грудня. Залучені херсонські актори та Римма Зюбіна. Тому історія буде цікава.
Поки що не плануємо гастролі, але є пропозиції навесні поїхати на фестивалі у Литву, Польщу. Це складно зараз робити, бо гастролі дороговартісні, а ми не Національний театр, нам такі витрати не оплачують. Витрачати можемо лише те, що заробимо самі.
Вистави для глядачів, гроші, волонтери та відключення світла
Знаю, що по різних областях країни виникали складні ситуації стосовно театрів, тому дуже вдячні нашій військовій адміністрації. Особливо керівнику Департаменту культури ОВА Олені Олійник. Вона така маленька та тендітна жінка, але скільки значного зробила. Ми одні з перших почали грати на сцені і зустрічатись із глядачем, отримуємо заробітну платню. Навіть в Києві такого не було. Тому я розумію, наскільки багато зроблено для театрів та культури в Одесі.
Коли були призупинені контракти, величезну допомогу надавали і волонтери. Разом споряджали наших хлопців у ЗСУ.
Деякі гроші були на рахунку, але ми витрачали їх дуже обережно. Держава нам допомагає з теплопостачанням. Тож, якщо буде тепло в місті, теплішатиме і в театрі. Допомагають із оплатою енергопостачання, тому не повністю все на нас.
Графіків відключень зараз немає, як і самих відключень по факту. Разом з департаментом культури прописали час вистав. Цілеспрямовано перенесли вистави у вихідні на 15:00, щоб люди встигли прийти до театру, ми не вмикали багато світла, могли дограти у разі повітряної тривоги. І, звичайно, щоб люди могли доїхати додому. У будні працюємо о 18:00. Спочатку думали, як це буде, але якщо людина має намір прийти до театру — вона прийде. Розуміємо ситуацію, яка зараз в країні та адаптуємось.
Прем’єри та нове бачення
У нашій команді нові актори, дехто переїхав з Рівного, з Миколаєва, Києва. Склад дуже міцний і за це я вдячна Максиму Голенку. Він вміє ставити, підбирає акторів і вони хочуть працювати саме з ним. Долучились медійні актори: заслужений артист України Марк Дробот та актор Володимир Гладкий.
Як на мене, будь-яка вистава не може жити безліч років, якщо не говоримо про оперу і балет, адже там інші закони жанру. У нашому світі кажуть, що у неї є десь сім років. Динамічний сучасний драматичний театр має оновлювати репертуар. Змінюються темпи, ритми, сприйняття подій, а зараз ми просто вимушені ставити. Оновили вистави: «Серце навпіл», «Клуб самотніх сердець» і працюємо над «Приречені танцювати». Є пропозиції стосовно «Черевичків», яку ставить Олексій Гнатковський за гоголівською повістю «Ніч перед Різдвом». Це буде сучасне прочитання тексту. Чекаємо, як зможе навідатись режисер Іван Уривський для змін у нашій візитівці — виставі «Тіні забутих предків».
Серед прем’єр у воєнний час «Чуваки не святкують, або Ukrainian» з глядачем на сцені. Актуальна вистава за новелами Руслана Горового, дуже емоційна, актори швидко рухаються та змінюють свої персоналії — вийшло круто.
«Собаче серце» — так, це інсценування за Михайлом Булгаковим, українською мовою. Конкретно до цього твору: більша частина людей не читали, а дивились фільм Євгена Євстігнєєва. Якщо говорити відверто, у книзі професор Преображенський геть зовсім не такий білий і пухнастий, як і доктор Борменталь. У нашому прочитані немає гарного і хорошого професора, яким він і не був. На цю виставу приходять і військові, і волонтери. Реакції чудові. Вона пояснює, чому це зараз відбувається в країні і чому росіяни напали. Вистава вийшла ще більш актуальною.
До речі, у будь-якому театрі є актори, які йдуть попереду: провідні і нібито баласт. Це питання дуже хвилювало мене та режисера. Коли я подивилась цю виставу, сказала Максиму Голенкові, що у нас немає баласту. Кожен з них — гідний найголовніших ролей у кращих виставах.
В роботі вистава «Метод Грьонхольма» — психологічний детектив каталонського драматурга Жорди Гальсерана. Працюватиме наша штатна режисерка Лера Федотова. А Максим Голенко спробує відновити виставу «Золоте теля», але це вже навесні. Ми її кілька разів всього зіграли, а потім почалась війна. А вистава цікава, багатофігурна, за сучасним прочитанням. Є велика різниця між часом, коли Ільф та Петров писали «12 стільців» та «Золоте теля». Під час першого, вони були романтиками, очікували від революції чогось хорошого чи доброго. Друге писалось значно пізніше. Є багато над чим працювати.
Культурні заходи грають не останню роль для розвитку міської економіки. Це ті ж самі робочі місця, податки, гості міста… І не завжди культура – про розваги, вона теж протистоїть війні, сприяє повному розкриттю людей, появі нового поля для осмислення та свідомих рішень. Закриття всього, що асоціюється з нормальним життям призводить до дестабілізації країни, чого ворог і хоче. Тому, можемо сходити до театру, хоч і у сховищі.
Фото: Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька.
Війна
Росіяни намагаються обійти Куп’янськ з «неочікуваного кута»
Російські окупаційні війська намагаються обійти місто Куп’янськ Харківської області з північного заходу, але ці спроби не мають успіху.
Про це в телеефірі розповів речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає Укрінформ.
«Зараз вони роблять спробу обійти з неочікуваного кута й зайти з північного заходу. Це під населеним пунктом Радьківка в першу чергу – вони туди зараз активно тиснуть і намагаються взяти там контроль. Бо раніше, якщо вони ходили східніше через Голубівку, то після операції “Велес” і ще декількох дій цей напрямок для них став не таким простим, і вони хочуть заробити хоча б “сіряк”, щоб заходити через Радьківку безпосередньо вже на місто», – розповів Трегубов.
Водночас він назвав такі спроби окупантів зайти до Куп’янська «не оптимальними».
«Населені пункти Кіндрашівка та Радьківка є поруч, на Кіндрашівку вони зараз сунуть більш активно, але Радьківка – між Кіндрашівкою та Куп’янськом, тому без неї нічого не вийде. От зараз вони намагаються втілити в життя цей задум, але ситуація і в самому місті, і в Радьківці для них зараз не оптимальна», – вважає Трегубов.
Як повідомляв Укрінформ, після операції «Велес» проникнення військових РФ до Куп’янська не фіксували.
Війна
як Росія усуває контроль над місцями несвободи
Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання
На початку листопада цього року РФ офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Через це Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні. Що це означає для тисяч українців – військовополонених і цивільних, яких Москва утримує у місцях несвободи?
Що таке КЗК?
КЗК – незалежний моніторинговий орган Ради Європи, створений на підставі Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція набула чинності 1 лютого 1989-го, тоді ж розпочав роботу Комітет. Його створення стало важливим нововведенням у міжнародному праві: замість того щоб лише карати винних після вчинення злочину, було запроваджено механізм регулярних перевірок місць несвободи для запобігання катуванням.
Основна функція КЗК – регулярні інспекції місць, де люди перебувають не з власної волі. Йдеться не лише про в’язниці. До сфери його моніторингу належать слідчі ізолятори та виправні колонії, поліцейські відділки, психіатричні лікарні та інші установи, де людей позбавляють волі за рішенням державних органів.
Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув’язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув’язненими.
Візити могли бути плановими (зазвичай раз на чотири роки) або позаплановими – коли виникала потреба в терміновій перевірці. Державу заздалегідь повідомляли про намір здійснити візит, але після повідомлення інспектори могли прибути до конкретної установи без попередження.
Росія і КЗК
За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.
Важливо розуміти: КЗК не був судом і не виносив вироків. Він не встановлював кримінальну відповідальність конкретних посадовців. Його завданням було попередження катувань через незалежний моніторинг і рекомендації. Цим він доповнював діяльність Європейського суду з прав людини. КЗК мав можливість побачити те, що відбувається за зачиненими дверима російських в’язниць, тоді як ЄСПЛ переважно розглядав наслідки вже вчинених порушень.
Росія приєдналася до конвенції в 1998 році. За період до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням здійснив 30 візитів до країни й відвідав понад 450 місць позбавлення волі. Однак, за увесь період перевірок, російська влада погодилася оприлюднити лише чотири звіти. Решта залишилися засекреченими. Тобто навіть тоді, коли Росія формально була учасницею конвенції, вона фактично обмежувала прозорість своєї пенітенціарної системи.
Після 2021 року співпраця припинилася: російська влада більше не допускала представників Комітету до своїх установ. Вихід із конвенції 1 листопада 2026 року лише юридично закріпив цю ізоляцію.
Українці в російському полоні, або Катування як система
Точну кількість українців, які перебувають у російській неволі, встановити неможливо. За даними Медійної ініціативи з прав людини станом на 16 вересня 2026 року РФ незаконно утримує 2654 цивільних українців. Але насправді їхня кількість значно більша. Становище цивільних нерідко ще складніше, ніж військовополонених: Росія не визнає їх окремою категорією незаконно утримуваних осіб, натомість часто оформлює затримання як кримінальне переслідування за російським законодавством.
І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.
Про масштаби й жорстокість катувань свідчать історії звільнених із російського полону українців. Військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Андрій Переверзєв, який потрапив у полон у лютому 2024 року, розповів, як російські військові били його, застосовували електричний струм до відкритих ран. Згодом хірург випалив на його животі напис «слава россии» і літеру Z. Ця історія стала відомою далеко за межами України. Інший приклад – цивільна українка Наталія Власова: захоплена ще в березні 2019 року, вона пережила чотири місяці катувань і сексуального насильства в донецькій катівні «Ізоляція». Її також залякували погрозами викрасти й убити маленьку доньку.
ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в’язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.
Які міжнародні механізми залишаються?
Після повідомлення про вихід Росії з конвенції виникає закономірне запитання: чи означає це, що міжнародні організації взагалі втратили можливість стежити за ситуацією з катуваннями в Росії? Ні. Попри вихід із конвенції, залишаються три міжнародні механізми, які дають змогу збирати й документувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.
1. Комітет ООН проти катувань
Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.
Але тут є важлива обставина: Росія не підписала й не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (OPCAT). Саме цей протокол передбачає систему регулярних незалежних відвідувань місць несвободи. Отже, Росія не має й відповідного національного превентивного механізму в межах цього протоколу.
2. Спеціальний доповідач ООН з питань становища у сфері прав людини в Росії
Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.
Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в’язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в’їзд на територію Росії. В інтерв’ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що «…до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності».
3. Московський механізм ОБСЄ
Московський механізм ОБСЄ – процедура незалежного розслідування порушень прав людини, створена у 1991 році. Вона дозволяє групі держав-учасниць ініціювати таке розслідування в іншій державі, зокрема без її згоди. Призначені експерти збирають свідчення, аналізують документи й докази та готують доповідь із висновками. У контексті російсько-української війни механізм використовували для документування незаконного утримання українських цивільних, катувань і жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 держав ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження становища незаконно утримуваних Росією цивільних, а у 2025-му 41 держава ініціювала розслідування порушень щодо українських військовополонених. Механізм дає змогу документувати злочини навіть без доступу до місць утримання, однак не замінює регулярного фізичного моніторингу в’язниць.
Гуманітарна місія Червоного Хреста
Ще один вимір проблеми – відсутність незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених – саме те, чим мав би займатися Червоний Хрест. Відповідно до ІІІ Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання та спілкуватися з ними без свідків. Забезпечити такий доступ зобов’язана сторона, яка утримує полонених. Однак із 2024 року МКЧХ не має доступу до українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір’яна Сполярич-Еггер під час візиту до Москви знову порушувала питання відновлення доступу, однак домовитися про це не вдалося. Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Відмова в доступі сама по собі не доводить фактів катування конкретних полонених, але позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевіряти умови їхнього утримання.
Що в результаті?
Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ – збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув’язненим і перевірити, що там відбувається.
Тож у даному випадку йдеться не просто про вихід Росії з конвенції, а про демонтаж міжнародного контролю над російською пенітенціарною системою на тлі систематичного застосування катувань як інструменту державного насильства. Росія усуває незалежний нагляд саме тоді, коли міжнародні організації накопичили дедалі більше свідчень про злочини в її місцях несвободи.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: Укрінформ
Війна
Зеленський обговорив із Хмарою підготовку до «Рамштайну»: Основні потреби
Президент Володимир Зеленський напередодні засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» обговорив із міністром оборони Євгенієм Хмарою ключові потреби та пріоритети України.
Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
«Готуємось до зустрічі оборонної контактної групи у форматі «Рамштайн» уже завтра – міністр оборони Євгеній Хмара представить наші потреби та ключові пріоритети у співпраці. Звісно, зосереджуємося на перехоплювачах для ППО та забезпеченні української бойової авіації амуніцією», – зазначив Зеленський.
Також на зустрічі з партнерами планують обговорити можливість збільшення фінансування виробництва дронів для Сил оборони та активізації спільних виробничих проєктів.
«Швидкість нашої роботи повинна збільшуватись, і кожен день має давати Україні та партнерам результати. Розраховую на змістовну зустріч», – зазначив Президент.
Крім того, Хмара доповів про виконання плану далекобійних ударів. За словами Зеленського, «наші українські дипстрайки досягають визначених цілей».
Президент також повідомив, що затвердив нові операції.
Як повідомлялося, попередня відбулася 8 вересня у віртуальному режимі під спільним головуванням міністрів оборони Великої Британії Веса Стрітінга та Німеччини Бориса Пісторіуса. У ній взяли участь представники оборонних відомств 50 країн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте та заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі.
Фото: Володимир Зеленський / Фейсбук
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика7 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе ТЦК силой мобилизовал добровольца в штурмовую бригаду вместо медбата – нардеп Гончаренко
-
Одеса6 днів agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення