Connect with us

Війна

Прем’єри, відсутність баласту, театр у сховищі з віяловими відключеннями світла. Інтерв’ю Юлії Пивоварової

Published

on

Коли б’ють гармати, музи не мовчать. У цьому виснажливому протистоянні, поступово, українські театри почали бачитись із глядачами. Бо кожному потрібно робити те, що вмієш найкраще. Про тижні з пустими залами, прем’єри, нові бачення та адаптацію до воєнного стану розповіла директорка Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька — Юлія Пивоварова.

Закритий театр та внутрішній показ вистави «Саша, винеси сміття»

Спочатку всі театри були закриті. Хлопці десь за тиждень зробили укриття і багато акторів знаходились тут. Разом було якось легше це проходити. Десь у середині березня наш актор Олександр Самусенко сказав мені: “Я збожеволію. Як жити далі? Я хочу працювати”. На той момент ми всі були на вимушеному простою, коли ніхто не працює. Я зателефонувала нашому режисерові, Максиму Голенко, з пропозицією щось робити. Саме він обрав «Саша, винеси сміття».

“Дві самотні жінки — Катя й Оксана — тягнуть побутовий віз самостійно і згадують Сашу. Він військовий, який під час свого життя воював хіба зі своєю дружиною. І тільки після його смерті в країну приходить війна, у якій він міг би проявити себе. Тому Саша, попри встановлений дружиною красивий пам’ятник, вирішує стати в стрій для захисту своєї держави і робити все те, що вмів. Бо ж народжений був не тільки для того, щоб на вимогу дружини й падчерки виносити сміття… Він має надію нарешті стати видимим для суспільства, як став видимим для своєї сім’ї після своєї смерті.”

П’єса написана Наталкою Ворожбит у 2015 році.

Максим Голенко ставив її одразу у підвальному приміщенні, тому що воно одночасно і сховище. Почалась робота над виставою, трошки її змінили, адже деякі акценти, з повномасштабним російським вторгненням, стали інакше звучати. Як на мене, Максим зробив дуже сильну, хорошу виставу. Але нам не дозволяли її показувати глядачу. Внутрішній показ відбувся 29 квітня, це перша вистава, яка під час війни була зроблена в країні (наскільки я пам’ятаю). 

Глядачі чудово відреагували, їх одразу було багато. Вистава хітова, та й коли лунає повітряна тривога, ми не перериваємось, бо працюємо вже в укритті.

Для мене найскладнішими під час війни були квітень і травень. Розуміла, що все зроблене, репертуар, люди — щоденні втрати, ніби все просто знищено. Тоді мені полегшало і кожен крок давався краще. Максим Голенко теж це розумів, прийшовши до мене з фразою: “Ми з тобою втратили театр”. Я його привітала з тим, що він це зрозумів і ми почали робити далі.

Гастролі та єднання між театрами країни

Тоді ми не знали, чи дозволять нам грати, яка буде ситуація, тому що всі театри були закриті. Наші колеги, Рівненський академічний український музично-драматичний театр та його директор Володимир Петрів, запросили нас з гастролями та цією виставою. Все ж ми встигли зробити прем’єру в Одесі, відіграли одну виставу та поїхали. Нас дуже тепло прийняли у Рівному. У ці дуже складні часи ми стали розуміти наскільки близькі в театральному світі. На той момент у них було кілька вибухів за містом, вони не чули того, що чула Одеса. Тому, коли ми їхали назад, рівненці обіймали нас всіх і казали: “Хороші наші, куди ж ви їдете? У вас там небезпечно, залишайтесь з нами. Будемо всі разом, якось помістимось…”.

Така ж історія відбулась в Івано-Франківську, куди нас запросили. Театр виїхав, але перший день не грали, через ракетну навалу 10 жовтня. Ми відіграли дві вистави та подивились кілька їхніх. А пан Ростислав Любомирович, директор і художній керівник Івано-Франківського театру, надав можливість нашим акторам безкоштовно відпочити в Буковелі протягом двох днів. Поїхали всі разом. 

Такого єднання з іншими театрами ще не було, то, як на мене, чудова історія відбувається. 

У кінці жовтня до нас в Одесу приїздив Херсонський театр імені Миколи Куліша. Показували в театрі юного глядача свою виставу. Ми домовились з директором Олександром Книгою, що наступні гастролі з «Лишатися (не) можна…» будуть на одеській сцені. Робимо анонси на 1-2 грудня. Залучені херсонські актори та Римма Зюбіна. Тому історія буде цікава.

Поки що не плануємо гастролі, але є пропозиції навесні поїхати на фестивалі у Литву, Польщу. Це складно зараз робити, бо гастролі дороговартісні, а ми не Національний театр, нам такі витрати не оплачують. Витрачати можемо лише те, що заробимо самі. 

Вистави для глядачів, гроші, волонтери та відключення світла

Знаю, що по різних областях країни виникали складні ситуації стосовно театрів, тому дуже вдячні нашій військовій адміністрації. Особливо керівнику Департаменту культури ОВА Олені Олійник. Вона така маленька та тендітна жінка, але скільки значного зробила. Ми одні з перших почали грати на сцені і зустрічатись із глядачем, отримуємо заробітну платню. Навіть в Києві такого не було. Тому я розумію, наскільки багато зроблено для театрів та культури в Одесі. 

Коли були призупинені контракти, величезну допомогу надавали і волонтери. Разом споряджали наших хлопців у ЗСУ. 

Деякі гроші були на рахунку, але ми витрачали їх дуже обережно. Держава нам допомагає з теплопостачанням. Тож, якщо буде тепло в місті, теплішатиме і в театрі. Допомагають із оплатою енергопостачання, тому не повністю все на нас. 

Графіків відключень зараз немає, як і самих відключень по факту. Разом з департаментом культури прописали час вистав. Цілеспрямовано перенесли вистави у вихідні на 15:00, щоб люди встигли прийти до театру, ми не вмикали багато світла, могли дограти у разі повітряної тривоги. І, звичайно, щоб люди могли доїхати додому. У будні працюємо о 18:00. Спочатку думали, як це буде, але якщо людина має намір прийти до театру — вона прийде. Розуміємо ситуацію, яка зараз в країні та адаптуємось.

Прем’єри та нове бачення

У нашій команді нові актори, дехто переїхав з Рівного, з Миколаєва, Києва. Склад дуже міцний і за це я вдячна Максиму Голенку. Він вміє ставити, підбирає акторів і вони хочуть працювати саме з ним. Долучились медійні актори: заслужений артист України Марк Дробот та актор Володимир Гладкий. 

Як на мене, будь-яка вистава не може жити безліч років, якщо не говоримо про оперу і балет, адже там інші закони жанру. У нашому світі кажуть, що у неї є десь сім років. Динамічний сучасний драматичний театр має оновлювати репертуар. Змінюються темпи, ритми, сприйняття подій, а зараз ми просто вимушені ставити. Оновили вистави: «Серце навпіл», «Клуб самотніх сердець» і працюємо над «Приречені танцювати». Є пропозиції стосовно «Черевичків», яку ставить Олексій Гнатковський за гоголівською повістю «Ніч перед Різдвом». Це буде сучасне прочитання тексту. Чекаємо, як зможе навідатись режисер Іван Уривський для змін у нашій візитівці — виставі «Тіні забутих предків».

Серед прем’єр у воєнний час «Чуваки не святкують, або Ukrainian» з глядачем на сцені. Актуальна вистава за новелами Руслана Горового, дуже емоційна, актори швидко рухаються та змінюють свої персоналії — вийшло круто. 

«Собаче серце» — так, це інсценування за Михайлом Булгаковим, українською мовою. Конкретно до цього твору: більша частина людей не читали, а дивились фільм Євгена Євстігнєєва. Якщо говорити відверто, у книзі професор Преображенський геть зовсім не такий білий і пухнастий, як і доктор Борменталь. У нашому прочитані немає гарного і хорошого професора, яким він і не був. На цю виставу приходять і військові, і волонтери. Реакції чудові. Вона пояснює, чому це зараз відбувається в країні і чому росіяни напали. Вистава вийшла ще більш актуальною.

До речі, у будь-якому театрі є актори, які йдуть попереду: провідні і нібито баласт. Це питання дуже хвилювало мене та режисера. Коли я подивилась цю виставу, сказала Максиму Голенкові, що у нас немає баласту. Кожен з них — гідний найголовніших ролей у кращих виставах. 

В роботі вистава «Метод Грьонхольма» — психологічний детектив каталонського драматурга Жорди Гальсерана. Працюватиме наша штатна режисерка Лера Федотова. А Максим Голенко спробує відновити виставу «Золоте теля», але це вже навесні. Ми її кілька разів всього зіграли, а потім почалась війна. А вистава цікава, багатофігурна, за сучасним прочитанням. Є велика різниця між часом, коли Ільф та Петров писали «12 стільців» та «Золоте теля». Під час першого, вони були романтиками, очікували від революції чогось хорошого чи доброго. Друге писалось значно пізніше. Є багато над чим працювати. 

Культурні заходи грають не останню роль для розвитку міської економіки. Це ті ж самі робочі місця, податки, гості міста… І не завжди культура – про розваги, вона теж протистоїть війні, сприяє повному розкриттю людей, появі нового поля для осмислення та свідомих рішень. Закриття всього, що асоціюється з нормальним життям призводить до дестабілізації країни, чого ворог і хоче. Тому, можемо сходити до театру, хоч і у сховищі. 

Фото: Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька.

Війна

Наступ ЗС РФ — ЗМІ розповіли про ризики для Дніпра — подробиці

Published

on

Місто Дніпро може стати однією з цілей ЗС РФ у випадку нового наступу. Попри те, що окупаційні війська змогли просунутися вглиб Днпропетровської області в 2025, сам мільйонник має ключове значення в війні Росії проти України.

Мер Дніпра Борис Філатов говорить, що у разі нового наступу захоплення міста РФ стане справжнім переломним моментом у війні. Про це йдеться в матеріалі французького видання Le Monde.

У тексті говориться, що Дніпро є військовийм, логістичним і гуманітарним перехрестям. Після багатомісячного наступу на Покровськ, яке ЗС РФ досі не вдалося захопити, російська армія з літа 2025 року просувається до Дніпропетровської області, де захопила кілька сіл.

“Ми знали, що це станеться, але це неприємно. Для Москви це символічна віха”, — зізнається мер.

Журналісти пишуть, що російській армії доведеться пройди дуже багато, аби дістатися Дніпра. Водночас міська влада та військові не приховують того, що промислове місто України може стати головною ціллю росіян у наступній наступалньій кампанії

Схожі настрої про наближення фронту переповідають різні співрозмовники видання — політики, військові спеціалісти та місцеві мешканці. Керівник військових хірургів східного регіону, полковник Олег Тимчук зазначає, що точки стабілізації бригад наближаються до Дніпра.

“Це скорочує час евакуації до лікарні, але також означає, що фронт наближається. Ми звикаємо до війни… Можливо, це найгірше», — каже військовий з гумором.

Попри це, в самому місті наразі присутня майже та ж кількість населення, що й до початку повномасштабного вторгнення РФ. Наразі до Дніпра прибувають переселенці з Донбасу, які використовують місто для тимчасового притулку або однією з локацій маршруту переїжджати в безпечніше місце.

“Усі згадують найпопулярніший міський жарт: “Дніпро — не перше місто в Україні, але й не друге також”. Натяк у тому, що Київ може бути столицею, але Дніпро набагато важливіший. “Серце України”, кажуть усі. Серце України, яке сьогодні перебуває під загрозою фронту, що насувається”, — підсумовують журналісти.

Раніше головком ЗСУ прокоментував наступ росіян протягом зими. На думку генерала Сирського, українським військовим удалося відвоювати більше територій, аніж РФ змогла захопити за лютий 2026.

Згодом Зеленський розповів про провал наступу РФ. Водночас президент України заявив, що нова ескалація на Близькому Сході може створити для Києва додаткові безпекові виклики.



Джерело

Continue Reading

Війна

Кібербезпека Шредінгера, або Як кіт нарешті вибрався з коробки

Published

on


Наскільки дорого агресору обійдеться продовження кібервійни

Кіт Шредінгера – класичний мисленнєвий експеримент, який ілюструє абсурдність квантової суперпозиції для макросвіту. У закритій коробці кіт, отрута та радіоактивний атом: 50% шанс, що атом розпадеться, отрута вихлюпнеться і кіт загине. За правилами квантової механіки, доки коробку не відкрито, кіт одночасно живий і мертвий. Щойно ми зазирнемо – реальність «колапсує» в один чіткий стан.

Шредінгер вигадав цей парадокс, щоб показати: наївно переносити квантові правила на котів, людей і реальний світ. Але в кіберпросторі ми десятиліттями жили з власним «котом Шредінгера» – кібервійною, яка начебто й існує, але для більшості людей залишалася невидимою, абстрактною, «десь там у цифровому просторі».

«Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» – ця приказка працює і тут. Уряди проводили переговори, експерти скликали круглі столи, але доки суспільство не бачило реальних жертв і руйнувань – кібератака залишалася в суперпозиції: начебто загроза, але на практиці її можна було ігнорувати.

Ситуація змінюється. Атаки на критичну інфраструктуру – лікарні, електромережі, системи водопостачання – вивели кібервійну з теоретичної площини в реальну. Колапс суперпозиції стався: ми нарешті побачили кота.

Дані Munich Security Index 2026 фіксують цей зсув досить чітко: у країнах G7 кібератаки вийшли на перше місце серед загроз національній безпеці – вище економічної кризи та дезінформаційних кампаній. У Великій Британії ризик оцінили в 74 бали, у Німеччині – в 75. Це вже не абстрактна «цифрова небезпека», а системна загроза, яку суспільство сприймає як пріоритетну.

Опитування The POLITICO Poll (США, Канада, Франція, Німеччина, Великобританія) підтверджує: абсолютна більшість вважає кібератаки, що виводять з ладу лікарні чи електромережі, актом війни. У Канаді цей показник сягає 73%. Багато респондентів ставлять на один рівень і руйнування підводних кабелів чи енергокомунікацій – інцидентів, які часто асоціюють з Росією. Це суттєво суперечить досі стриманій реакції НАТО.

Суспільний запит на жорстку відповідь сформувався – і демократичні лідери змушені реагувати, інакше втратять підтримку.

І уряди вже змінюють підхід. Німеччина, яка довгі роки уникала активних дій у кіберпросторі, готує два законопроєкти: один розширює повноваження зовнішньої розвідки (BND) для проведення наступальних кібероперацій за кордоном, другий дає силовикам інструменти активної протидії новим загрозам. Причина – хвиля атак: від дронів над аеропортами до зривів систем управління повітряним рухом і гучних російських хакерських кампаній.

Франція у Національній стратегії кібербезпеки 2026–2030 прямо посилається на війну Росії проти України й робить акцент на стримуванні агресії в кіберпросторі: посиленні наступальних можливостей (в межах міжнародного права), розвідки, санкцій. Ключове – підвищити ціну для агресора. Франція більше не хоче бути спостерігачем.

Навіть Італія, яка традиційно уникала конфронтації, цього разу пішла на публічну атрибуцію: офіційно заявила, що успішно відбила російські кібератаки на посольства, готелі та інфраструктуру Зимової Олімпіади в Мілані й Кортіні. Це не просто технічний успіх – це фіксація відповідальності держави-агресора на найвищому рівні.

Наше сприйняття реальності її й формує. Доки кіт Шредінгера сидів у коробці – кібервійна могла бути «трохи реальною». Але коробку відкрили. А кіт живий і злий. Тепер питання не в тому, чи існує кібервійна. Питання в тому, наскільки дорого агресору обійдеться її продовження. З повагою до кота, який нарешті перестав бути квантовим.

Ілона Хмельова, докторка філософії (PhD) за спеціальністю міжнародне право, секретар Ради економічної безпеки України (РЕБ)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства



Джерело

Continue Reading

Війна

США та Ізраїль атакували ядерний центр — відео

Published

on


Зранку 3 березня у району Тегерану на півночі Ірану пролунали повторні вибухи через нову хвилю повітряних ударів Ізраїлю та Сполучених Штатів Америки. На відео з місця подій показали стовпи диму, які здіймаються, орієнтовно, у районі технологічних центрів з розробки ракет та зброї. Які нові об’єкти могли атакувати в Ірані?

Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) повідомила про відновлення повітряних атак на Іран та Ліван, ідеться у серії дописів командування в соцмережі X зранку 3 березня. Аналогічну заяву опублікувало центральне командування Збройних сил США (U.S. Central Command, CENTCOM). Після повітряних ударів з’явились відео з місця подій, при чому у кадр потрапили літаки, які летіли на низькій висоті, та стовпи диму над околицями Тегерану. Є ймовірність, що вибухало у дослідницько-виробничих технопарків в районі Пардіс, які займаються ракетною програмою та іншим іранським озброєнням.

Попередження ЦАХАЛ та CENTCOM з’явились близько 7 год 3 березня. Ізраїльтяни написали, що завдаються “одночасних та цілеспрямованих” ударів по Тегерану та Бейруту. Крім того, військові проінформували, що атакують південь Лівану та неподалік від кордону, щоб знищити терористичну інфраструктуру проксі Ірану організації “Хезболли”.

“Хезболла” вирішила напасти на Ізраїль від імені іранського режиму, і вона нестиме відповідальність за свої дії”, — ідеться у дописі ЦАХАЛ.

Тим часом американське командування повідомило, що протягом минулих ударів знищило командні пункти управління Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), засоби ППО, пускові установки ракет та дронів, військові аеродроми. Також уточнили, що повітряні атаки продовжаться.

“Ми продовжуватимемо вживати рішучих заходів проти безпосередніх загроз, що виходять з боку іранського режиму”, — попередили у CENTCOM.

Американське та ізраїльське військове командування не писало, які саме регіони Ірану атакували 3 березня. У OSINT-акаунті з ніком NOELreports встановили, що може іти мова про стовпи диму у Пардісі та звуки вибухів у Ісфахані та Тебрізі.

Війна в Ірані — деталі

На моніторинговому порталі liveuamap позначені орієнтовні точки повітряних атак Ізраїлю та США по військових об’єктах Ірану. Серед іншого, вибухало у районі Пардіс на схід від Тегерану.



Фото: liveuamap

Пардіс (Pardis) — місто східніше Тегерану, в якому розташовано кілька стратегічних об’єктів Ірану. Зокрема, саме тут працює Пардіський технологічний парк (35°43’43” N 51°49’33” E), який займається збройними технологіями, розробкою дронів та електроніки, яка має подвійне призначення. Крім того, там же розташований один з ключових центрів іранської ракетної програми Ходжир (Khojir, 35°39’52” N 51°43’45” E). Серед іншого, центр займається розробкою твердопаливних та рідкопаливних ракет, компонентів для балістики.

Напередодні медіа Ірану повідомили про удар по ядерному об’єкту Натанз (Natanz, 33°43′30″N 51°43′30″E), написало агентство Reuters. Цей об’єкт, а також центр Фордо (Fordow, 34°53′04″N 50°59′53″E), потрапили під попередні атаки Ізраїлю та США під час 12-денної війни у червні 2025 року.

Зазначимо, Фокус писав про війну в Ірані, яка почалась 28 лютого. США та Ізраїль вдарили по військових об’єктах та зуміли дістатись до бункера, в якому перебував лідер Ірану Алі Хаменеї: той загинув. Тим часом КВІР почали бомбардувати військові бази та табори США, крім того, ударили по НПЗ навколишніх країн Близького Сходу та по кораблях в Ормузькій протоці.

Нагадуємо, 2 березня у CENTCOM повідомили про кількість військовослужбовців, які загинули протягом перших трьох діб війни в Ірані.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.