Connect with us

Війна

Прем’єри, відсутність баласту, театр у сховищі з віяловими відключеннями світла. Інтерв’ю Юлії Пивоварової

Published

on

Коли б’ють гармати, музи не мовчать. У цьому виснажливому протистоянні, поступово, українські театри почали бачитись із глядачами. Бо кожному потрібно робити те, що вмієш найкраще. Про тижні з пустими залами, прем’єри, нові бачення та адаптацію до воєнного стану розповіла директорка Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В. Василька — Юлія Пивоварова.

Закритий театр та внутрішній показ вистави «Саша, винеси сміття»

Спочатку всі театри були закриті. Хлопці десь за тиждень зробили укриття і багато акторів знаходились тут. Разом було якось легше це проходити. Десь у середині березня наш актор Олександр Самусенко сказав мені: “Я збожеволію. Як жити далі? Я хочу працювати”. На той момент ми всі були на вимушеному простою, коли ніхто не працює. Я зателефонувала нашому режисерові, Максиму Голенко, з пропозицією щось робити. Саме він обрав «Саша, винеси сміття».

“Дві самотні жінки — Катя й Оксана — тягнуть побутовий віз самостійно і згадують Сашу. Він військовий, який під час свого життя воював хіба зі своєю дружиною. І тільки після його смерті в країну приходить війна, у якій він міг би проявити себе. Тому Саша, попри встановлений дружиною красивий пам’ятник, вирішує стати в стрій для захисту своєї держави і робити все те, що вмів. Бо ж народжений був не тільки для того, щоб на вимогу дружини й падчерки виносити сміття… Він має надію нарешті стати видимим для суспільства, як став видимим для своєї сім’ї після своєї смерті.”

П’єса написана Наталкою Ворожбит у 2015 році.

Максим Голенко ставив її одразу у підвальному приміщенні, тому що воно одночасно і сховище. Почалась робота над виставою, трошки її змінили, адже деякі акценти, з повномасштабним російським вторгненням, стали інакше звучати. Як на мене, Максим зробив дуже сильну, хорошу виставу. Але нам не дозволяли її показувати глядачу. Внутрішній показ відбувся 29 квітня, це перша вистава, яка під час війни була зроблена в країні (наскільки я пам’ятаю). 

Глядачі чудово відреагували, їх одразу було багато. Вистава хітова, та й коли лунає повітряна тривога, ми не перериваємось, бо працюємо вже в укритті.

Для мене найскладнішими під час війни були квітень і травень. Розуміла, що все зроблене, репертуар, люди — щоденні втрати, ніби все просто знищено. Тоді мені полегшало і кожен крок давався краще. Максим Голенко теж це розумів, прийшовши до мене з фразою: “Ми з тобою втратили театр”. Я його привітала з тим, що він це зрозумів і ми почали робити далі.

Гастролі та єднання між театрами країни

Тоді ми не знали, чи дозволять нам грати, яка буде ситуація, тому що всі театри були закриті. Наші колеги, Рівненський академічний український музично-драматичний театр та його директор Володимир Петрів, запросили нас з гастролями та цією виставою. Все ж ми встигли зробити прем’єру в Одесі, відіграли одну виставу та поїхали. Нас дуже тепло прийняли у Рівному. У ці дуже складні часи ми стали розуміти наскільки близькі в театральному світі. На той момент у них було кілька вибухів за містом, вони не чули того, що чула Одеса. Тому, коли ми їхали назад, рівненці обіймали нас всіх і казали: “Хороші наші, куди ж ви їдете? У вас там небезпечно, залишайтесь з нами. Будемо всі разом, якось помістимось…”.

Така ж історія відбулась в Івано-Франківську, куди нас запросили. Театр виїхав, але перший день не грали, через ракетну навалу 10 жовтня. Ми відіграли дві вистави та подивились кілька їхніх. А пан Ростислав Любомирович, директор і художній керівник Івано-Франківського театру, надав можливість нашим акторам безкоштовно відпочити в Буковелі протягом двох днів. Поїхали всі разом. 

Такого єднання з іншими театрами ще не було, то, як на мене, чудова історія відбувається. 

У кінці жовтня до нас в Одесу приїздив Херсонський театр імені Миколи Куліша. Показували в театрі юного глядача свою виставу. Ми домовились з директором Олександром Книгою, що наступні гастролі з «Лишатися (не) можна…» будуть на одеській сцені. Робимо анонси на 1-2 грудня. Залучені херсонські актори та Римма Зюбіна. Тому історія буде цікава.

Поки що не плануємо гастролі, але є пропозиції навесні поїхати на фестивалі у Литву, Польщу. Це складно зараз робити, бо гастролі дороговартісні, а ми не Національний театр, нам такі витрати не оплачують. Витрачати можемо лише те, що заробимо самі. 

Вистави для глядачів, гроші, волонтери та відключення світла

Знаю, що по різних областях країни виникали складні ситуації стосовно театрів, тому дуже вдячні нашій військовій адміністрації. Особливо керівнику Департаменту культури ОВА Олені Олійник. Вона така маленька та тендітна жінка, але скільки значного зробила. Ми одні з перших почали грати на сцені і зустрічатись із глядачем, отримуємо заробітну платню. Навіть в Києві такого не було. Тому я розумію, наскільки багато зроблено для театрів та культури в Одесі. 

Коли були призупинені контракти, величезну допомогу надавали і волонтери. Разом споряджали наших хлопців у ЗСУ. 

Деякі гроші були на рахунку, але ми витрачали їх дуже обережно. Держава нам допомагає з теплопостачанням. Тож, якщо буде тепло в місті, теплішатиме і в театрі. Допомагають із оплатою енергопостачання, тому не повністю все на нас. 

Графіків відключень зараз немає, як і самих відключень по факту. Разом з департаментом культури прописали час вистав. Цілеспрямовано перенесли вистави у вихідні на 15:00, щоб люди встигли прийти до театру, ми не вмикали багато світла, могли дограти у разі повітряної тривоги. І, звичайно, щоб люди могли доїхати додому. У будні працюємо о 18:00. Спочатку думали, як це буде, але якщо людина має намір прийти до театру — вона прийде. Розуміємо ситуацію, яка зараз в країні та адаптуємось.

Прем’єри та нове бачення

У нашій команді нові актори, дехто переїхав з Рівного, з Миколаєва, Києва. Склад дуже міцний і за це я вдячна Максиму Голенку. Він вміє ставити, підбирає акторів і вони хочуть працювати саме з ним. Долучились медійні актори: заслужений артист України Марк Дробот та актор Володимир Гладкий. 

Як на мене, будь-яка вистава не може жити безліч років, якщо не говоримо про оперу і балет, адже там інші закони жанру. У нашому світі кажуть, що у неї є десь сім років. Динамічний сучасний драматичний театр має оновлювати репертуар. Змінюються темпи, ритми, сприйняття подій, а зараз ми просто вимушені ставити. Оновили вистави: «Серце навпіл», «Клуб самотніх сердець» і працюємо над «Приречені танцювати». Є пропозиції стосовно «Черевичків», яку ставить Олексій Гнатковський за гоголівською повістю «Ніч перед Різдвом». Це буде сучасне прочитання тексту. Чекаємо, як зможе навідатись режисер Іван Уривський для змін у нашій візитівці — виставі «Тіні забутих предків».

Серед прем’єр у воєнний час «Чуваки не святкують, або Ukrainian» з глядачем на сцені. Актуальна вистава за новелами Руслана Горового, дуже емоційна, актори швидко рухаються та змінюють свої персоналії — вийшло круто. 

«Собаче серце» — так, це інсценування за Михайлом Булгаковим, українською мовою. Конкретно до цього твору: більша частина людей не читали, а дивились фільм Євгена Євстігнєєва. Якщо говорити відверто, у книзі професор Преображенський геть зовсім не такий білий і пухнастий, як і доктор Борменталь. У нашому прочитані немає гарного і хорошого професора, яким він і не був. На цю виставу приходять і військові, і волонтери. Реакції чудові. Вона пояснює, чому це зараз відбувається в країні і чому росіяни напали. Вистава вийшла ще більш актуальною.

До речі, у будь-якому театрі є актори, які йдуть попереду: провідні і нібито баласт. Це питання дуже хвилювало мене та режисера. Коли я подивилась цю виставу, сказала Максиму Голенкові, що у нас немає баласту. Кожен з них — гідний найголовніших ролей у кращих виставах. 

В роботі вистава «Метод Грьонхольма» — психологічний детектив каталонського драматурга Жорди Гальсерана. Працюватиме наша штатна режисерка Лера Федотова. А Максим Голенко спробує відновити виставу «Золоте теля», але це вже навесні. Ми її кілька разів всього зіграли, а потім почалась війна. А вистава цікава, багатофігурна, за сучасним прочитанням. Є велика різниця між часом, коли Ільф та Петров писали «12 стільців» та «Золоте теля». Під час першого, вони були романтиками, очікували від революції чогось хорошого чи доброго. Друге писалось значно пізніше. Є багато над чим працювати. 

Культурні заходи грають не останню роль для розвитку міської економіки. Це ті ж самі робочі місця, податки, гості міста… І не завжди культура – про розваги, вона теж протистоїть війні, сприяє повному розкриттю людей, появі нового поля для осмислення та свідомих рішень. Закриття всього, що асоціюється з нормальним життям призводить до дестабілізації країни, чого ворог і хоче. Тому, можемо сходити до театру, хоч і у сховищі. 

Фото: Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька.

Війна

Пам’яті Героя України, старшого майстер-сержанта Максима Стрижака

Published

on


17 років життя віддав захисту кордонів Батьківщини 

Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін. 

З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях. 

У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.

З 2020 року старший майстер-сержант проходив службу в Державній прикордонній службі України, обіймав посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби 2-ї прикордонної застави відділу прикордонної служби №1 3-го (Луганського) прикордонного загону. 

У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію. 

«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.

Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ. 

22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.  

«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.

Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.  

Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута. 

«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.

6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську. 

«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.

15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років. 

Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.  

«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина. 

За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка». 

Шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: ДПСУ, Волинська служба новин

За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

На фронті різко зросла кількість ворожих штурмів, від початку доби

Published

on

Між Силами оборони України та військами РФ від початку доби відбулися вже 180 бойових зіткнень, найбільше ворог продовжує атакувати на Покровському напрямку, на Гуляйпільському та Олександрівському – проявляє підвищену активність.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 четверга, 29 січня, передає Укрінформ.

Армія РФ завдавала артилерійських ударів по районах Хрінівки Чернігівської області; Кучерівки, Рогізного, Студенка, Будків, Безсалівки, Яструбщини, Іскрисківщини, Рижівки Сумської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог здійснив сім спроб наступу та 37 обстрілів, зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку загарбники 11 разів атакували у районах Вовчанська, Стариці, Тихого та у бік Тернової, Графського, Вовчанських Хуторів, Григорівки, Колодязного.

Читайте також: На Харківщині українські військові зачищають населені пункти після штурмів ворогаДемченко

На Куп’янському напрямку відбулося десять боєзіткнень, п’ять з яких тривають. Ворог намагається наступати у районі Борівської Андріївки та у бік Куп’янська, Петропавлівки, Піщаного, Новоосинового.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили дев’ять атак загарбників у районах Дробишевого, Степів, Греківки та у бік Дружелюбівки, Ставків.

На Слов’янському напрямку росіяни двічі намагалися просунутися у бік Закітного. Одне боєзіткнення триває.

На Краматорському напрямку загарбники наступальних дій не проводили.

На Костянтинівському напрямку росіяни здійснили 15 наступальних дій поблизу Плещіївки, Щербинівки, Русиного Яру та у бік Костянтинівки, Іллінівки, Берестка, Степанівки, Софіївки. Одна атака триває.

Читайте також: Сили оборони вразили радіолокаційну станцію, пункти управління дронами і склад боєприпасів росіян

На Покровському напрямку російські загарбники здійснили 77 спроб потіснити українських оборонців у районах Торецького, Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Рівного, Покровська, Котлиного, Удачного, Молодецького, Новомиколаївки та у бік Кучерового Яру, Вільного, Білицького, Нового Донбасу, Гришиного, Новопідгороднього, Муравки, Іванівки, Філії. Сили оборони стримують натиск та вже відбили 65 атак.

На Олександрівському напрямку агресор атакував 19 разів у районі Вербового та у бік Іванівки, Іскри, Олександрограда, Олексіївки, Данилівки, Нового Запоріжжя. Авіаудару керованими авіабомбами зазнала Гаврилівка.

На Гуляйпільському напрямку українські оборонці відбили 25 атак загарбників у районі Гуляйполя та у бік Добропілля, Радісного, Варварівки, Зеленого, Прилук, Залізничного, Оленокостянтинівки, Святопетрівки, Староукраїнки. Крім того, ворожа авіація завдала ударів по Верхній Терсі. Дев’ять боєзіткнень тривають.

На Оріхівському напрямку ворог двічі атакував у бік Лук’янівського та Павлівки.

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили ворожу атаку в напрямку Антонівського мосту.

Читайте також: На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили штурм острова Круглик

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, згідно зі зведеннями Генштабу ЗСУ, упродовж останнього тижня фіксувалося від 46 до 66 боєзіткнень станом на 16.00.

28 січня на фронті були зафіксовані 117 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.



Джерело

Continue Reading

Війна

На Придніпровському напрямку Сили оборони відбили штурм острова Круглик

Published

on

На Придніпровському напрямку українські військові зупинили спробу ворога висадитися на острів Круглик.

Про це у телеефірі повідомив речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин, передає кореспондент Укрінформу.

“На Придніпровському напрямку за минулу добу зафіксоване одне бойове зіткнення. Противник намагався висадитись на острів Круглик, штурмувати там наші позиції, проте Сили оборони України знищили ворога”, – сказав Волошин.

За його словами, активність ворога на цьому напрямку залишається високою: окупанти за добу завдали близько 400 ударів дронами-камікадзе по Херсону та прилеглих населених пунктах, а також здійнили близько сотні артилерійських обстрілів.

Читайте також: Росія на східному фронті активно застосовує інфільтрацію штурмових груп – ЦПД

Ворог проводить локальні штурмові дії на Антонівських мостах та островах Білогрудий і Круглик, які більше нагадують розвідку бойовими групами та перевірку щільності оборони, зазначив Волошин.

Як повідомлялося, на фронті минулої доби, 28 січня, зафіксовано 117 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.

Фото: Генштаб ЗСУ



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.