Connect with us

Війна

Розмальовані фасади, опалювальний сезон, воєнний стан та зміна пріоритетів: чим займаються одеські комунальники

Published

on

Вулиці підмітають, нові квіти висаджують, райони прибирають: все що ми бачили і у минулому мирному житті відбувається і зараз. У комунальних служб задачі слідкувати за містом, його чистотою, підготовлювати до сезону залишились актуальними, але пріоритети змінились, а всі проєкти очікують часу відбудовування. Роботи багато, а якої саме? Про це “Дайджесту Одеси” розповів заступник директора департаменту міського господарства Одеської міськради Віталій Цуркан.

Як на вторгнення відреагували комунальні служби в Одесі? 

Якщо говорити, що комунальні служби на початок бойових дій у нашій країні роз’їхалися, розбіглися, були зупинені — це не так. Як і у всіх людей був страх, було нерозуміння, але ми чиновники. Ми розуміємо, що на наших плечах та на плечах наших співробітників великий пласт роботи. Вона може не проглядатись людям зі сторони або тим, хто в якійсь паніці опиняється, але вона дуже відчутна. Кожен усвідомлює, що повинен щось зробити, він не може взяти і залишити своє робоче місце. 

Згідно з інструкціями наш департамент перетворився в єдину комунальну службу на момент активних бойових дій. Наш директор департаменту, Наталія Мостовських, очолює цю комунальну службу. Всі наші комунальні підприємства стають єдиним механізмом, а не двадцятьма, як зазвичай. 

На момент вторгнення нас зібрав віцемер Дмитро Жеман. Ми говорили, як нам підтримати Одесу, показати жителям, що місто продовжує жити. Мер поставив таке завдання: місто продовжує жити і тим самим потрібно показувати надію людям, що ніхто не збитий з пантелику. Ми розробили модель того як діятимемо. Конкретні служби займатимуться відновленням і упорядкуванням бомбосховищ, укриттів. Інші — продовжують підмітати вулиці, готувати місто до весняно-літнього періоду. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Яка робота наразі головна у комунальних підприємств?

Ми є дуже складним департаментом. Дуже багато роботи, у мирний час ми неймовірно завантажені: проєкти, плани, щільний графік, фінансування, презентаці ідей майбутнього, звіти. Все це мало реалізуватись і цього року також. Зрозуміло, що наразі пішло на другий план і в нас залишились звичні справи. Комунальні підприємства продовжують виконувати свої функціональні обов’язки: їздять глобуси, чистять дороги, метуть двірники та інше.

Дякувати Богу, що в нашому місті не було бойових дій і бюджетна сфера практично не просіла. У нас всі із зарплатами. Керівників підрозділів налаштовували на те, що вони є прикладом колективу, повинні показувати щоранку, що налаштовані на агресивну (у хорошому сенсі) роботу, яка має привести до результату: якісне прибирання, посадка, прибирання, миття територій, тощо. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Мешканців це радує, особливо, коли знімаємо якісь оборонні споруди. Приїжджали навіть делегації, які хотіли подивитись, як живе місто у воєнний час. Звичайно в деяких моментах, якісь радісні речі, вони через певний ком у горлі. Одеса показує, що вона живе, але водночас тут неподалік люди сидять в окопах – ми їх підтримуємо. Завжди беремо участь у подібних заходах допомоги.

Яких складнощів, пов’язаних зі вторгнення боялись, особливо під час опалювального сезону? У мешканців міста було багато сюжетів, і здебільшого вони не радісні.

Нас не може не турбувати воєнний стан, бо це непокоїть усю країну. Одеса велике місто, зараз ще насичене переміщеними громадянами. Вони переживають, а чи правильне обрали місто, щоб перезимувати, жити. Насамперед враховуємо побажання та надії мешканців, які вірять у те, що ми все зробимо правильно, а військові нас захистять. 

Ми, своєю чергою, передбачили низку заходів, які могли б убезпечити нашу критичну інфраструктуру. Загалом у нас не зовсім та професія, щоб закрити якийсь простір. Моделювали події та відбувались своєрідні вчення, на випадки відсутності світла чи газу. Зараз розробляється механізм, рекомендації. Ми спілкуємось з Обласною військовою адміністрацією, обмінюємось рекомендаціями та варіантами розвитку подій. Якщо така модель передбачається, то розташовуватимемо пункти обігріву. У цьому питанні нам допомагають і допомагатимуть. Всі комунальні підприємства проінструктовані і мають план щодо того, як поводитись у складних умовах, коли не буде основних джерел обігріву, електроживлення. Насамперед вони думатимуть про людей, потім уже про себе. Сподіваюся, що такого не відбуватиметься, але ми маємо бути готові. 

Чи готові вже до опалювального сезону? 

Як правило, у нас підготовка до опалювального сезону починається рівно тоді, коли він закінчується, прямо наступного дня. Люди думають, що ось у трубах щось зашуміло, отже незабаром буде опалювальний сезон — а це серпень місяць. Це не зовсім так.

Як тільки закінчили опалювальний сезон, наступного дня, теплопостачальна та обслуговувальна організація, вже мають план гідравлічних випробувань. Це перше, що потрібно зробити для того, щоб виявити слабкі місця в мережі, зрозуміти яким чином вирішуватимуться проблеми ремонту, де брати матеріали та за які кошти. І ще треба донести населенню про їхні заборгованості. Це комплекс заходів, який рік у рік дуже схожий. Він необхідний, щоб уже до наближення опалювального сезону ми позбулись достатньо об’ємної кількості проблем, які можуть бути на початку нового сезону. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Перша гідравліка відбувається у травні, друга у липні, третя — кінці серпня/початку вересня. Обслуговувальні організації, ЖКС, вони так само як і теплопостачальні, випробовують будинкові мережі. У кожному будинку з центральним опаленням є елеваторний вузол, який називаємо тепловим пунктом. Однозначно він має бути приведеним до ладу. Готуються всі, хто причетний до цього. 

Під час випробувань мережі можуть траплятись пориви, тому одразу це місце розкопується і починаються необхідні роботи. Але є різниця у тому наскільки велика ділянка потребує реставрації чи заміни. У будинках схожа система: йде опресування системи, наповнення її назад, спуск хімочищеної води та виявлення течій чи проблем. 

Щотижня у нас проходять штаби тепла, де віцемер Дмитро Жеман, директор Департаменту Наталія Мостовських та всі учасники процесу, а це: обслуговувальна, теплопостачальна організація, ОДЕСАГАЗ, представники приватних компаній, які мають котельні, всі ми обговорюємо та вирішуємо нагальні проблеми. Це серйозний процес, який тягне за собою низку заходів до виконання. Можу сказати, що ми з ним справляємось і сьогодні, навіть у цей складний час, наше місто на 96% готове до опалювального сезону. Навіть якщо є якісь пориви та ремонтні роботи зараз, то у розраховані дні, ми знаємо, коли що закінчимо. Я впевнений, що розпочнемо опалювальний сезон вчасно, як запланували. Особливих проблем немає. 

По всьому місту на фасадах будинків фарбою намальований український прапор, акція “колір миру”. Коли, як та з ким відбулася реалізація цієї акції?

Справді, це реалізувалось з перших днів повномасштабної війни, з 24 лютого. Як правило, на початку весни комунальні служби проводять закупівлю прапорів до державних свят. На той момент ми не були повністю забезпечені прапорами, ось тут і виникла ця ідея у заступника мера – Дмитра Жемана, яку він погодив з мером. Там де не вистачатиме прапорів — ми їх намалюємо. Всі дуже вподобали цю ідею. Раніше ми сказали б: ну як це розмальовувати фасад. Адже ми ж боремося з тими, хто це робить і є норми, правила, а ще й пам’ятки архітектури. Але коли ідея — об’єднати все місто в єдиний колір і єдину позицію, що Одеса — це Україна, то ми звичайно були у захваті.  Напевно тільки так можна було донести до кожного дитяти, дорослого, двору таку ідею. У людини якийсь скоріше страх чи незнання, бо там вибухи, якась інформація, переживання. І, коли вона виходить і бачить жовто-блакитний стяг, то в свідомості прокидається думка, що все нормально, я у своїй країні і ніхто сюди не прийде.

Ми цю ідею поширили, наші КП, які обслуговують житлові будинки, десь знайшли фарбу. Це сталося дуже швидко: менше ніж за тиждень ми зафарбували всі будинки. Може, звичайно, в якихось глибинках цього немає, але здебільшого і в спальних районах будинки зафарбовані в державний прапор. 

Як розповіли у ZEZMAN Holding разом з комунальниками, понад тисячу волонтерів використали більше 500 літрів фарби та тисячу балончиків, аби у місті з’явились незнімні прапори.

Фото: ZEZMAN Holding
Фото: ZEZMAN Holding

Я думаю, що ця ідея залишиться надовго, війна закінчиться нашою перемогою, і в мирний час це також збережеться. Ідею національних символів ми маємо зберігати, нести та показувати своїм дітям. Державний прапор – має бути в серці, розумі та на вулицях, будинках. Всі повинні бути впевнені, що вони живуть в єдиній країні: дружній та непереможній.

Нагадаємо, що Олексій Чорний розповів про роботу гуманітарного штабу Одеської області.

Війна

Керченський міст добито

Published

on

19 листопада 2026 року ЗСУ завдали контрольного удару по залізничній частині «гордості Путіна»



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті старшого солдата Володимира Витошка

Published

on


Це була людина-радість, великий життєлюб, оптиміст, жартівник. Його любові вистачало на всіх: кохану дружину, батьків, сестричку та всю родину – дорослих та малих. Як згадує його похресник Максимко: «Любив подорожувати, мав відкрите серце до дітей та добре ставлення до тварин».


Фото: Правда ІФ


Володимир народився 9 квітня 1991 року в селі Підгір’я на Івано-Франківщині. У школі був активним, брав участь у різних заходах, вчився грати на гітарі в музичній школі. А ще – займався вільною боротьбою, бойовим гопаком, часто був учасником змагань, де брав призові місця.

Після школи закінчив Богородчанський військово-спортивний ліцей, а потім вступив до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на факультет історії та політології, де здобув фах історика. У студентські роки Володимир став постійним вожатим у спортивно-оздоровчому комплексі «Смерічка» від Прикарпатського університету, і пізніше, вже працюючи за кордоном, щоліта повертався у табір. У таборі приятелював з двома іншими вожатими – Тарасом і Степаном. Дружина Христина пригадує, що для дітей хлопці були уособленням трьох козаків з однойменного мультфільму.


Фото: Соломія Хороб


«Не знаю, чи пов’язав би він своє життя з учителюванням у школі, але “Смерічку” він би ніколи не залишив. Володя дуже любив дітей, вкладав у них душу. З ними він сам ставав дитиною. Казав, що діти – найкращі психологи. Вони вірять тобі тоді, коли ти щирий», – говорить мама захисника, пані Наталія.

Володимир дуже любив співати, знав багато стрілецьких пісень, чого навчав і дітей. Він був переконаний, що українське – найкраще. Умів гуртувати навколо себе рідних та друзів, часто збирав їх за великим столом.


Фото: Фейсбук-сторінка Катя Ослопова


У 2013 році, після закінчення університету, пройшов строкову службу. Сестра Марія пригадує, що за Україну йому боліло завжди, а після початку повзучої інтервенції на Донбасі у 2014 році – він рвався у бій. «Вони мали вже вирушати на передову, коли вийшов закон про заборону залучати до бойових дій строковиків. Це його засмутило. Якби він не був строковиком, то точно воював би», – розповіла вона.


Фото з сімейного архіву


Володимир дуже любив ходити в гори. Його дядько Іван Мартинюк, один із засновників професійного альпінізму на Прикарпатті, змалку заохочував племінника до таких походів і Карпати залишилися його пристрастю на все життя. В горах під час походу він зробив пропозицію коханій Христині, з якою познайомився у 2018 році в соцмережах.

«Ми з друзями піднялися пофотографуватися на вершині – позували, дуріли й жартували. Я задивилася на захід сонця, а повернувшись, побачила, що Вовчик стоїть на коліні з обручкою», – поділилася Христина.


Фото з сімейного архіву


Закохані одружилися у травні 2021 року. Христина пригадує: «Усі його сюрпризи, приємності і подарунки були такими ж неординарними, як він сам. Ми знали, що будемо чоловіком та дружиною. Я усвідомила це трошки пізніше. А він казав, що знав це з першого дня, як тільки мене побачив».


Фото з сімейного архіву


З початком повномасштабної війни Володимир повернувся з-за кордону, де недовго працював після одруження, і, попри вмовляння рідних, 4 березня пішов до військкомату, добровольцем приєднався до лав 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» ЗСУ й вирушив на передову. Разом із побратимами брав участь в обороні Київщини. Після звільнення Київської області бійців «десятки» ненадовго відпустили додому. «15 травня, перед річницею нашого одруження, він зателефонував і попросив зустріти друга, який мав передати мені квіти. Я відчинила двері і побачила Вову з букетом бузку. Він сказав: “Вибач, то вже пізно, ніде не міг купити квіти”», – пригадала Христина.


Фото: Фейсбук-сторінка Valeriia Kovalchuk


Після триденної відпустки Володимир поїхав воювати на Донеччину, постійно перебував «на нулі». Бойовий медик роти згадує, що Володимир відрізнявся допитливістю під час занять з медицини: «Найбільше приємно – це коли ти навчив людину і вона з цими знаннями рятує життя. Під час бойового завдання наш побратим отримав поранення і Вовчик не розгубився. Згадав, чого я його навчав, і врятував життя». За словами побратимів, він мав добру вдачу та жартівливу натуру. У червні Володимир отримав поранення, після лікування місяць перебував на реабілітації, а у вересні повернувся до побратимів і продовжив службу на Бахмутському напрямку.

«Тоді ми розмовляли про те, йти йому чи не йти. Хоча у нього завжди було «йти». Він сказав, що поранення не завадить йому виконувати свій обов’язок. Він був упертим. Його неможливо було переконати, тим паче в такому питанні», – ділиться спогадами Христина.


Фото з сімейного архіву


22 жовтня, у річницю весілля батьків, син привітав їх. Мама Володимира згадує: «Він, як завжди, сказав, що у нього все добре: “Мамо, все є. Нічого не треба. Мені тепло. Подивіться, яка в мене борода вже!” Щоб підбадьорити, сказав: “Я повернуся. Думаю, до квітня все закінчиться і буде День перемоги на мій день народження”».

Остання телефонна розмова між Володимиром та Христиною відбулася напередодні загибелі захисника. «Ми трішки довше говорили, як зазвичай. В його голосі відчувалося, що йому важко. Вовчик сказав, що багато його побратимів загинули і ситуація складна, тому він не знав, як все складеться. Він сказав, що дуже мене любить, і завершив словами: “Якщо щось, не плач”», – ділиться Христина.

5 листопада 2022 року старший солдат Володимир Витошко загинув у бою з росіянами біля села Яковлівка під Соледаром на Донеччині. Життя 31-річного захисника обірвав ворожий мінометний снаряд.

10 листопада воїна поховали в рідному селі Підгір’я. У нього залишилися дружина, батьки, сестра, племінники, рідні.

«Володимир був гідною людиною, справжнім захисником. Завжди казав, що це обов’язок кожного справжнього чоловіка: “Хто, якщо не я!” Володимир був надзвичайно добрим, відданим, справжнім. Дуже любив життя, свободу, дітей і гори», – розповіла Христина.

«Володимир Петрович – це людина з великої букви, яка любила Україну. Він завжди казав: “Життя цікаве, хоча й несправедливе”. І ми всі, як ніколи, зрозуміли цю фразу”», – ділиться спогадами Валерія Ковальчук, колишня вихованка Володимира Витошка у таборі «Смерічка».


Фото: ПІК


Посмертно Володимир Витошко удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня та медалі «За заслуги перед Прикарпаттям».

У травні 2023 року на горі Ягідній у Карпатах встановили меморіал на його честь. Того ж року в селі Підгірʼя Богородчанської громади перейменували вулицю на честь Володимира Витошка.


Фото: Суспільне Івано-Франківськ


Вічна пам’ять і шана Герою!

Тетяна Тиндик

За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1, 2; Меморіал. Платформа пам’яті, Богородчанська селищна рада, Правда.іф, Громадське

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Війна

У ЗСУ впроваджується принцип НАТО, за яким сержант може самостійно ухвалювати рішення

Published

on

У Збройних силах України проваджується один із принципів НАТО, відповідно до якого сержант може самостійно ухвалювати рішення, коли немає комунікації з вищим керівництвом, і нести за це відповідальність.

Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів заступник командира батальйону підготовки сержантського складу 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗСУ майор Віталій Гуменюк.

«У нашій сержантській доктрині, що розвивається, акцентується на тому, як сержант самостійно ухвалює рішення. Якщо раніше він очікував на офіцерську вказівку щодо тих чи інших ситуацій, то тепер запроваджується принцип НАТО, відповідно до якого, коли немає комунікації з вищим керівництвом, сержант у бойових ситуаціях може самостійно ухвалювати рішення і є за це відповідальним», – зазначив Гуменюк.

За його словами, у країн-партнерів ЗСУ також запозичили алгоритм TLP (Troop Leading Procedures – процедури управління підрозділами / одноосібне планування бою), який використовують командири малих підрозділів (відділення, взводу, роти) для швидкого аналізу завдання, планування та підготовки операції.

«Тепер нам у навчальному процесі допомагають британські та французькі фахівці. Ми комбінуємо свій та їхній досвід і в підсумку виходить дуже цікаво. Якщо людям давати лише теорію, вона погано засвоюється, а коли поєднувати з практичними прикладами, то ефект значно кращий», – додав офіцер.

Читайте також: Офіцер ДШВ назвав найбільші виклики для сержантів

Як повідомляв Укрінформ, Збройні сили України провели Сержантський форум, який став першим заходом такого роду в історії сучасного українського війська.



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.