Війна
Розмальовані фасади, опалювальний сезон, воєнний стан та зміна пріоритетів: чим займаються одеські комунальники
Вулиці підмітають, нові квіти висаджують, райони прибирають: все що ми бачили і у минулому мирному житті відбувається і зараз. У комунальних служб задачі слідкувати за містом, його чистотою, підготовлювати до сезону залишились актуальними, але пріоритети змінились, а всі проєкти очікують часу відбудовування. Роботи багато, а якої саме? Про це “Дайджесту Одеси” розповів заступник директора департаменту міського господарства Одеської міськради Віталій Цуркан.
Як на вторгнення відреагували комунальні служби в Одесі?
Якщо говорити, що комунальні служби на початок бойових дій у нашій країні роз’їхалися, розбіглися, були зупинені — це не так. Як і у всіх людей був страх, було нерозуміння, але ми чиновники. Ми розуміємо, що на наших плечах та на плечах наших співробітників великий пласт роботи. Вона може не проглядатись людям зі сторони або тим, хто в якійсь паніці опиняється, але вона дуже відчутна. Кожен усвідомлює, що повинен щось зробити, він не може взяти і залишити своє робоче місце.
Згідно з інструкціями наш департамент перетворився в єдину комунальну службу на момент активних бойових дій. Наш директор департаменту, Наталія Мостовських, очолює цю комунальну службу. Всі наші комунальні підприємства стають єдиним механізмом, а не двадцятьма, як зазвичай.
На момент вторгнення нас зібрав віцемер Дмитро Жеман. Ми говорили, як нам підтримати Одесу, показати жителям, що місто продовжує жити. Мер поставив таке завдання: місто продовжує жити і тим самим потрібно показувати надію людям, що ніхто не збитий з пантелику. Ми розробили модель того як діятимемо. Конкретні служби займатимуться відновленням і упорядкуванням бомбосховищ, укриттів. Інші — продовжують підмітати вулиці, готувати місто до весняно-літнього періоду.
Яка робота наразі головна у комунальних підприємств?
Ми є дуже складним департаментом. Дуже багато роботи, у мирний час ми неймовірно завантажені: проєкти, плани, щільний графік, фінансування, презентаці ідей майбутнього, звіти. Все це мало реалізуватись і цього року також. Зрозуміло, що наразі пішло на другий план і в нас залишились звичні справи. Комунальні підприємства продовжують виконувати свої функціональні обов’язки: їздять глобуси, чистять дороги, метуть двірники та інше.
Дякувати Богу, що в нашому місті не було бойових дій і бюджетна сфера практично не просіла. У нас всі із зарплатами. Керівників підрозділів налаштовували на те, що вони є прикладом колективу, повинні показувати щоранку, що налаштовані на агресивну (у хорошому сенсі) роботу, яка має привести до результату: якісне прибирання, посадка, прибирання, миття територій, тощо.
Мешканців це радує, особливо, коли знімаємо якісь оборонні споруди. Приїжджали навіть делегації, які хотіли подивитись, як живе місто у воєнний час. Звичайно в деяких моментах, якісь радісні речі, вони через певний ком у горлі. Одеса показує, що вона живе, але водночас тут неподалік люди сидять в окопах – ми їх підтримуємо. Завжди беремо участь у подібних заходах допомоги.
Яких складнощів, пов’язаних зі вторгнення боялись, особливо під час опалювального сезону? У мешканців міста було багато сюжетів, і здебільшого вони не радісні.
Нас не може не турбувати воєнний стан, бо це непокоїть усю країну. Одеса велике місто, зараз ще насичене переміщеними громадянами. Вони переживають, а чи правильне обрали місто, щоб перезимувати, жити. Насамперед враховуємо побажання та надії мешканців, які вірять у те, що ми все зробимо правильно, а військові нас захистять.
Ми, своєю чергою, передбачили низку заходів, які могли б убезпечити нашу критичну інфраструктуру. Загалом у нас не зовсім та професія, щоб закрити якийсь простір. Моделювали події та відбувались своєрідні вчення, на випадки відсутності світла чи газу. Зараз розробляється механізм, рекомендації. Ми спілкуємось з Обласною військовою адміністрацією, обмінюємось рекомендаціями та варіантами розвитку подій. Якщо така модель передбачається, то розташовуватимемо пункти обігріву. У цьому питанні нам допомагають і допомагатимуть. Всі комунальні підприємства проінструктовані і мають план щодо того, як поводитись у складних умовах, коли не буде основних джерел обігріву, електроживлення. Насамперед вони думатимуть про людей, потім уже про себе. Сподіваюся, що такого не відбуватиметься, але ми маємо бути готові.
Чи готові вже до опалювального сезону?
Як правило, у нас підготовка до опалювального сезону починається рівно тоді, коли він закінчується, прямо наступного дня. Люди думають, що ось у трубах щось зашуміло, отже незабаром буде опалювальний сезон — а це серпень місяць. Це не зовсім так.
Як тільки закінчили опалювальний сезон, наступного дня, теплопостачальна та обслуговувальна організація, вже мають план гідравлічних випробувань. Це перше, що потрібно зробити для того, щоб виявити слабкі місця в мережі, зрозуміти яким чином вирішуватимуться проблеми ремонту, де брати матеріали та за які кошти. І ще треба донести населенню про їхні заборгованості. Це комплекс заходів, який рік у рік дуже схожий. Він необхідний, щоб уже до наближення опалювального сезону ми позбулись достатньо об’ємної кількості проблем, які можуть бути на початку нового сезону.
Перша гідравліка відбувається у травні, друга у липні, третя — кінці серпня/початку вересня. Обслуговувальні організації, ЖКС, вони так само як і теплопостачальні, випробовують будинкові мережі. У кожному будинку з центральним опаленням є елеваторний вузол, який називаємо тепловим пунктом. Однозначно він має бути приведеним до ладу. Готуються всі, хто причетний до цього.
Під час випробувань мережі можуть траплятись пориви, тому одразу це місце розкопується і починаються необхідні роботи. Але є різниця у тому наскільки велика ділянка потребує реставрації чи заміни. У будинках схожа система: йде опресування системи, наповнення її назад, спуск хімочищеної води та виявлення течій чи проблем.
Щотижня у нас проходять штаби тепла, де віцемер Дмитро Жеман, директор Департаменту Наталія Мостовських та всі учасники процесу, а це: обслуговувальна, теплопостачальна організація, ОДЕСАГАЗ, представники приватних компаній, які мають котельні, всі ми обговорюємо та вирішуємо нагальні проблеми. Це серйозний процес, який тягне за собою низку заходів до виконання. Можу сказати, що ми з ним справляємось і сьогодні, навіть у цей складний час, наше місто на 96% готове до опалювального сезону. Навіть якщо є якісь пориви та ремонтні роботи зараз, то у розраховані дні, ми знаємо, коли що закінчимо. Я впевнений, що розпочнемо опалювальний сезон вчасно, як запланували. Особливих проблем немає.
По всьому місту на фасадах будинків фарбою намальований український прапор, акція “колір миру”. Коли, як та з ким відбулася реалізація цієї акції?
Справді, це реалізувалось з перших днів повномасштабної війни, з 24 лютого. Як правило, на початку весни комунальні служби проводять закупівлю прапорів до державних свят. На той момент ми не були повністю забезпечені прапорами, ось тут і виникла ця ідея у заступника мера – Дмитра Жемана, яку він погодив з мером. Там де не вистачатиме прапорів — ми їх намалюємо. Всі дуже вподобали цю ідею. Раніше ми сказали б: ну як це розмальовувати фасад. Адже ми ж боремося з тими, хто це робить і є норми, правила, а ще й пам’ятки архітектури. Але коли ідея — об’єднати все місто в єдиний колір і єдину позицію, що Одеса — це Україна, то ми звичайно були у захваті. Напевно тільки так можна було донести до кожного дитяти, дорослого, двору таку ідею. У людини якийсь скоріше страх чи незнання, бо там вибухи, якась інформація, переживання. І, коли вона виходить і бачить жовто-блакитний стяг, то в свідомості прокидається думка, що все нормально, я у своїй країні і ніхто сюди не прийде.
Ми цю ідею поширили, наші КП, які обслуговують житлові будинки, десь знайшли фарбу. Це сталося дуже швидко: менше ніж за тиждень ми зафарбували всі будинки. Може, звичайно, в якихось глибинках цього немає, але здебільшого і в спальних районах будинки зафарбовані в державний прапор.
Як розповіли у ZEZMAN Holding разом з комунальниками, понад тисячу волонтерів використали більше 500 літрів фарби та тисячу балончиків, аби у місті з’явились незнімні прапори.
Я думаю, що ця ідея залишиться надовго, війна закінчиться нашою перемогою, і в мирний час це також збережеться. Ідею національних символів ми маємо зберігати, нести та показувати своїм дітям. Державний прапор – має бути в серці, розумі та на вулицях, будинках. Всі повинні бути впевнені, що вони живуть в єдиній країні: дружній та непереможній.
Нагадаємо, що Олексій Чорний розповів про роботу гуманітарного штабу Одеської області.
Війна
Росіяни намагаються обійти Куп’янськ з «неочікуваного кута»
Російські окупаційні війська намагаються обійти місто Куп’янськ Харківської області з північного заходу, але ці спроби не мають успіху.
Про це в телеефірі розповів речник Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає Укрінформ.
«Зараз вони роблять спробу обійти з неочікуваного кута й зайти з північного заходу. Це під населеним пунктом Радьківка в першу чергу – вони туди зараз активно тиснуть і намагаються взяти там контроль. Бо раніше, якщо вони ходили східніше через Голубівку, то після операції “Велес” і ще декількох дій цей напрямок для них став не таким простим, і вони хочуть заробити хоча б “сіряк”, щоб заходити через Радьківку безпосередньо вже на місто», – розповів Трегубов.
Водночас він назвав такі спроби окупантів зайти до Куп’янська «не оптимальними».
«Населені пункти Кіндрашівка та Радьківка є поруч, на Кіндрашівку вони зараз сунуть більш активно, але Радьківка – між Кіндрашівкою та Куп’янськом, тому без неї нічого не вийде. От зараз вони намагаються втілити в життя цей задум, але ситуація і в самому місті, і в Радьківці для них зараз не оптимальна», – вважає Трегубов.
Як повідомляв Укрінформ, після операції «Велес» проникнення військових РФ до Куп’янська не фіксували.
Війна
як Росія усуває контроль над місцями несвободи
Міжнародні організації можуть документувати катування українців у російському полоні, але фактично не здатні контролювати умови їхнього утримання
На початку листопада цього року РФ офіційно вийшла з Європейської конвенції про запобігання катуванням. Через це Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) більше не зможе перевіряти місця позбавлення волі в країні. Що це означає для тисяч українців – військовополонених і цивільних, яких Москва утримує у місцях несвободи?
Що таке КЗК?
КЗК – незалежний моніторинговий орган Ради Європи, створений на підставі Європейської конвенції про запобігання катуванням, ухваленої 26 листопада 1987 року. Конвенція набула чинності 1 лютого 1989-го, тоді ж розпочав роботу Комітет. Його створення стало важливим нововведенням у міжнародному праві: замість того щоб лише карати винних після вчинення злочину, було запроваджено механізм регулярних перевірок місць несвободи для запобігання катуванням.
Основна функція КЗК – регулярні інспекції місць, де люди перебувають не з власної волі. Йдеться не лише про в’язниці. До сфери його моніторингу належать слідчі ізолятори та виправні колонії, поліцейські відділки, психіатричні лікарні та інші установи, де людей позбавляють волі за рішенням державних органів.
Особливість Комітету полягала в його широких повноваженнях. Його представники могли відвідувати будь-які місця несвободи на території держави-учасниці, безперешкодно пересуватися територією установ, спілкуватися з ув’язненими без присутності адміністрації, отримувати інформацію про умови утримання, медичне забезпечення, харчування та поводження з ув’язненими.
Візити могли бути плановими (зазвичай раз на чотири роки) або позаплановими – коли виникала потреба в терміновій перевірці. Державу заздалегідь повідомляли про намір здійснити візит, але після повідомлення інспектори могли прибути до конкретної установи без попередження.
Росія і КЗК
За результатами кожного візиту Комітет готував звіт, у якому викладав виявлені проблеми та рекомендації щодо їх усунення. Далі відбувався діалог із національною владою: держава мала відповісти на зауваження й повідомити, яких заходів ужила. Звіти зазвичай були конфіденційними, але уряди могли погодитися на їх оприлюднення. Якщо держава відмовлялася співпрацювати або ігнорувала рекомендації, Комітет мав право зробити публічну заяву.
Важливо розуміти: КЗК не був судом і не виносив вироків. Він не встановлював кримінальну відповідальність конкретних посадовців. Його завданням було попередження катувань через незалежний моніторинг і рекомендації. Цим він доповнював діяльність Європейського суду з прав людини. КЗК мав можливість побачити те, що відбувається за зачиненими дверима російських в’язниць, тоді як ЄСПЛ переважно розглядав наслідки вже вчинених порушень.
Росія приєдналася до конвенції в 1998 році. За період до 2021 року Європейський комітет із запобігання катуванням здійснив 30 візитів до країни й відвідав понад 450 місць позбавлення волі. Однак, за увесь період перевірок, російська влада погодилася оприлюднити лише чотири звіти. Решта залишилися засекреченими. Тобто навіть тоді, коли Росія формально була учасницею конвенції, вона фактично обмежувала прозорість своєї пенітенціарної системи.
Після 2021 року співпраця припинилася: російська влада більше не допускала представників Комітету до своїх установ. Вихід із конвенції 1 листопада 2026 року лише юридично закріпив цю ізоляцію.
Українці в російському полоні, або Катування як система
Точну кількість українців, які перебувають у російській неволі, встановити неможливо. За даними Медійної ініціативи з прав людини станом на 16 вересня 2026 року РФ незаконно утримує 2654 цивільних українців. Але насправді їхня кількість значно більша. Становище цивільних нерідко ще складніше, ніж військовополонених: Росія не визнає їх окремою категорією незаконно утримуваних осіб, натомість часто оформлює затримання як кримінальне переслідування за російським законодавством.
І військовополонені, і цивільні українці зазнають у Росії катувань та жорсткого поводження. За даними ООН, про це повідомили 96% опитаних звільнених українських військовополонених і 84% звільнених цивільних. Ще в жовтні 2024 року Незалежна міжнародна комісія ООН дійшла висновку, що катування українських цивільних і військовополонених російською владою мають ознаки злочину проти людяності. Причому йшлося не тільки про окуповані українські території: Комісія встановила відповідні практики також у місцях утримання на території самої Російської Федерації.
Про масштаби й жорстокість катувань свідчать історії звільнених із російського полону українців. Військовослужбовець 79-ї десантно-штурмової бригади Андрій Переверзєв, який потрапив у полон у лютому 2024 року, розповів, як російські військові били його, застосовували електричний струм до відкритих ран. Згодом хірург випалив на його животі напис «слава россии» і літеру Z. Ця історія стала відомою далеко за межами України. Інший приклад – цивільна українка Наталія Власова: захоплена ще в березні 2019 року, вона пережила чотири місяці катувань і сексуального насильства в донецькій катівні «Ізоляція». Її також залякували погрозами викрасти й убити маленьку доньку.
ООН та українські офіційні особи задокументували сотні випадків загибелі українських громадян та військовослужбовців у російських в’язницях та таборах через тортури та відсутність медичної допомоги. Як зауважив представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Олег Гущин, усі види катувань, визначені Стамбульським протоколом, застосовувалися в російському полоні.
Які міжнародні механізми залишаються?
Після повідомлення про вихід Росії з конвенції виникає закономірне запитання: чи означає це, що міжнародні організації взагалі втратили можливість стежити за ситуацією з катуваннями в Росії? Ні. Попри вихід із конвенції, залишаються три міжнародні механізми, які дають змогу збирати й документувати свідчення про катування та інші порушення прав людини.
1. Комітет ООН проти катувань
Росія залишається учасницею Конвенції ООН проти катувань, яку ратифікувала ще 1987 року. Це означає, що вона й надалі несе міжнародно-правові зобов’язання щодо запобігання катуванням, розслідування таких випадків і притягнення винних до відповідальності.
Але тут є важлива обставина: Росія не підписала й не ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (OPCAT). Саме цей протокол передбачає систему регулярних незалежних відвідувань місць несвободи. Отже, Росія не має й відповідного національного превентивного механізму в межах цього протоколу.
2. Спеціальний доповідач ООН з питань становища у сфері прав людини в Росії
Цей мандат, заснований Радою ООН з прав людини у жовтні 2022 року через різке погіршення ситуації з правами людини в РФ, після початку повномасштабного вторгнення в Україну залишається одним із важливих інструментів міжнародного спостереження. З 2023 року спецдоповідачкою ООН з питань прав людини в Росії є відома болгарська журналістка Маріана Кацарова.
Втім, спеціальний доповідач не має повноважень самостійно інспектувати російські в’язниці. Ба більше, Москва заборонила Маріані Кацаровій в’їзд на територію Росії. В інтерв’ю Укрінформу спецпредставниця ООН наголосила, що репресії всередині РФ та агресія за її межами є складниками однієї політики. Вона зауважує, що «…до українських бранців ставляться особливо жорстоко через високий рівень безкарності».
3. Московський механізм ОБСЄ
Московський механізм ОБСЄ – процедура незалежного розслідування порушень прав людини, створена у 1991 році. Вона дозволяє групі держав-учасниць ініціювати таке розслідування в іншій державі, зокрема без її згоди. Призначені експерти збирають свідчення, аналізують документи й докази та готують доповідь із висновками. У контексті російсько-української війни механізм використовували для документування незаконного утримання українських цивільних, катувань і жорстокого поводження з військовополоненими. У 2024 році 45 держав ОБСЄ ініціювали його застосування для дослідження становища незаконно утримуваних Росією цивільних, а у 2025-му 41 держава ініціювала розслідування порушень щодо українських військовополонених. Механізм дає змогу документувати злочини навіть без доступу до місць утримання, однак не замінює регулярного фізичного моніторингу в’язниць.
Гуманітарна місія Червоного Хреста
Ще один вимір проблеми – відсутність незалежного гуманітарного доступу до українських військовополонених – саме те, чим мав би займатися Червоний Хрест. Відповідно до ІІІ Женевської конвенції 1949 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) має право відвідувати військовополонених, перевіряти умови їхнього утримання та спілкуватися з ними без свідків. Забезпечити такий доступ зобов’язана сторона, яка утримує полонених. Однак із 2024 року МКЧХ не має доступу до українських військовополонених у Росії та на окупованих нею територіях. У липні 2026 року президентка організації Мір’яна Сполярич-Еггер під час візиту до Москви знову порушувала питання відновлення доступу, однак домовитися про це не вдалося. Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9800 військовополонених з обох сторін, проте переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Відмова в доступі сама по собі не доводить фактів катування конкретних полонених, але позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевіряти умови їхнього утримання.
Що в результаті?
Фактично, на сьогодні в міжнародної спільноти залишається лише можливість документувати злочини РФ – збирати свідчення звільнених українців, аналізувати документи, встановлювати систематичність порушень, готувати доповіді й передавати матеріали для майбутніх судових процесів. Але вони не можуть повноцінно замінити незалежного спостерігача, який має можливість без попередження зайти до камери, поговорити з ув’язненим і перевірити, що там відбувається.
Тож у даному випадку йдеться не просто про вихід Росії з конвенції, а про демонтаж міжнародного контролю над російською пенітенціарною системою на тлі систематичного застосування катувань як інструменту державного насильства. Росія усуває незалежний нагляд саме тоді, коли міжнародні організації накопичили дедалі більше свідчень про злочини в її місцях несвободи.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: Укрінформ
Війна
Зеленський обговорив із Хмарою підготовку до «Рамштайну»: Основні потреби
Президент Володимир Зеленський напередодні засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн» обговорив із міністром оборони Євгенієм Хмарою ключові потреби та пріоритети України.
Про це глава держави повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
«Готуємось до зустрічі оборонної контактної групи у форматі «Рамштайн» уже завтра – міністр оборони Євгеній Хмара представить наші потреби та ключові пріоритети у співпраці. Звісно, зосереджуємося на перехоплювачах для ППО та забезпеченні української бойової авіації амуніцією», – зазначив Зеленський.
Також на зустрічі з партнерами планують обговорити можливість збільшення фінансування виробництва дронів для Сил оборони та активізації спільних виробничих проєктів.
«Швидкість нашої роботи повинна збільшуватись, і кожен день має давати Україні та партнерам результати. Розраховую на змістовну зустріч», – зазначив Президент.
Крім того, Хмара доповів про виконання плану далекобійних ударів. За словами Зеленського, «наші українські дипстрайки досягають визначених цілей».
Президент також повідомив, що затвердив нові операції.
Як повідомлялося, попередня відбулася 8 вересня у віртуальному режимі під спільним головуванням міністрів оборони Великої Британії Веса Стрітінга та Німеччини Бориса Пісторіуса. У ній взяли участь представники оборонних відомств 50 країн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте та заступник міністра оборони США з питань політики Елбрідж Колбі.
Фото: Володимир Зеленський / Фейсбук
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Відбудова1 тиждень agoВ Україні повністю відновили 759 об’єктів медичної інфраструктури
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика7 днів agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе ТЦК силой мобилизовал добровольца в штурмовую бригаду вместо медбата – нардеп Гончаренко
-
Одеса6 днів agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення