Війна
Розмальовані фасади, опалювальний сезон, воєнний стан та зміна пріоритетів: чим займаються одеські комунальники
Вулиці підмітають, нові квіти висаджують, райони прибирають: все що ми бачили і у минулому мирному житті відбувається і зараз. У комунальних служб задачі слідкувати за містом, його чистотою, підготовлювати до сезону залишились актуальними, але пріоритети змінились, а всі проєкти очікують часу відбудовування. Роботи багато, а якої саме? Про це “Дайджесту Одеси” розповів заступник директора департаменту міського господарства Одеської міськради Віталій Цуркан.
Як на вторгнення відреагували комунальні служби в Одесі?
Якщо говорити, що комунальні служби на початок бойових дій у нашій країні роз’їхалися, розбіглися, були зупинені — це не так. Як і у всіх людей був страх, було нерозуміння, але ми чиновники. Ми розуміємо, що на наших плечах та на плечах наших співробітників великий пласт роботи. Вона може не проглядатись людям зі сторони або тим, хто в якійсь паніці опиняється, але вона дуже відчутна. Кожен усвідомлює, що повинен щось зробити, він не може взяти і залишити своє робоче місце.
Згідно з інструкціями наш департамент перетворився в єдину комунальну службу на момент активних бойових дій. Наш директор департаменту, Наталія Мостовських, очолює цю комунальну службу. Всі наші комунальні підприємства стають єдиним механізмом, а не двадцятьма, як зазвичай.
На момент вторгнення нас зібрав віцемер Дмитро Жеман. Ми говорили, як нам підтримати Одесу, показати жителям, що місто продовжує жити. Мер поставив таке завдання: місто продовжує жити і тим самим потрібно показувати надію людям, що ніхто не збитий з пантелику. Ми розробили модель того як діятимемо. Конкретні служби займатимуться відновленням і упорядкуванням бомбосховищ, укриттів. Інші — продовжують підмітати вулиці, готувати місто до весняно-літнього періоду.
Яка робота наразі головна у комунальних підприємств?
Ми є дуже складним департаментом. Дуже багато роботи, у мирний час ми неймовірно завантажені: проєкти, плани, щільний графік, фінансування, презентаці ідей майбутнього, звіти. Все це мало реалізуватись і цього року також. Зрозуміло, що наразі пішло на другий план і в нас залишились звичні справи. Комунальні підприємства продовжують виконувати свої функціональні обов’язки: їздять глобуси, чистять дороги, метуть двірники та інше.
Дякувати Богу, що в нашому місті не було бойових дій і бюджетна сфера практично не просіла. У нас всі із зарплатами. Керівників підрозділів налаштовували на те, що вони є прикладом колективу, повинні показувати щоранку, що налаштовані на агресивну (у хорошому сенсі) роботу, яка має привести до результату: якісне прибирання, посадка, прибирання, миття територій, тощо.
Мешканців це радує, особливо, коли знімаємо якісь оборонні споруди. Приїжджали навіть делегації, які хотіли подивитись, як живе місто у воєнний час. Звичайно в деяких моментах, якісь радісні речі, вони через певний ком у горлі. Одеса показує, що вона живе, але водночас тут неподалік люди сидять в окопах – ми їх підтримуємо. Завжди беремо участь у подібних заходах допомоги.
Яких складнощів, пов’язаних зі вторгнення боялись, особливо під час опалювального сезону? У мешканців міста було багато сюжетів, і здебільшого вони не радісні.
Нас не може не турбувати воєнний стан, бо це непокоїть усю країну. Одеса велике місто, зараз ще насичене переміщеними громадянами. Вони переживають, а чи правильне обрали місто, щоб перезимувати, жити. Насамперед враховуємо побажання та надії мешканців, які вірять у те, що ми все зробимо правильно, а військові нас захистять.
Ми, своєю чергою, передбачили низку заходів, які могли б убезпечити нашу критичну інфраструктуру. Загалом у нас не зовсім та професія, щоб закрити якийсь простір. Моделювали події та відбувались своєрідні вчення, на випадки відсутності світла чи газу. Зараз розробляється механізм, рекомендації. Ми спілкуємось з Обласною військовою адміністрацією, обмінюємось рекомендаціями та варіантами розвитку подій. Якщо така модель передбачається, то розташовуватимемо пункти обігріву. У цьому питанні нам допомагають і допомагатимуть. Всі комунальні підприємства проінструктовані і мають план щодо того, як поводитись у складних умовах, коли не буде основних джерел обігріву, електроживлення. Насамперед вони думатимуть про людей, потім уже про себе. Сподіваюся, що такого не відбуватиметься, але ми маємо бути готові.
Чи готові вже до опалювального сезону?
Як правило, у нас підготовка до опалювального сезону починається рівно тоді, коли він закінчується, прямо наступного дня. Люди думають, що ось у трубах щось зашуміло, отже незабаром буде опалювальний сезон — а це серпень місяць. Це не зовсім так.
Як тільки закінчили опалювальний сезон, наступного дня, теплопостачальна та обслуговувальна організація, вже мають план гідравлічних випробувань. Це перше, що потрібно зробити для того, щоб виявити слабкі місця в мережі, зрозуміти яким чином вирішуватимуться проблеми ремонту, де брати матеріали та за які кошти. І ще треба донести населенню про їхні заборгованості. Це комплекс заходів, який рік у рік дуже схожий. Він необхідний, щоб уже до наближення опалювального сезону ми позбулись достатньо об’ємної кількості проблем, які можуть бути на початку нового сезону.
Перша гідравліка відбувається у травні, друга у липні, третя — кінці серпня/початку вересня. Обслуговувальні організації, ЖКС, вони так само як і теплопостачальні, випробовують будинкові мережі. У кожному будинку з центральним опаленням є елеваторний вузол, який називаємо тепловим пунктом. Однозначно він має бути приведеним до ладу. Готуються всі, хто причетний до цього.
Під час випробувань мережі можуть траплятись пориви, тому одразу це місце розкопується і починаються необхідні роботи. Але є різниця у тому наскільки велика ділянка потребує реставрації чи заміни. У будинках схожа система: йде опресування системи, наповнення її назад, спуск хімочищеної води та виявлення течій чи проблем.
Щотижня у нас проходять штаби тепла, де віцемер Дмитро Жеман, директор Департаменту Наталія Мостовських та всі учасники процесу, а це: обслуговувальна, теплопостачальна організація, ОДЕСАГАЗ, представники приватних компаній, які мають котельні, всі ми обговорюємо та вирішуємо нагальні проблеми. Це серйозний процес, який тягне за собою низку заходів до виконання. Можу сказати, що ми з ним справляємось і сьогодні, навіть у цей складний час, наше місто на 96% готове до опалювального сезону. Навіть якщо є якісь пориви та ремонтні роботи зараз, то у розраховані дні, ми знаємо, коли що закінчимо. Я впевнений, що розпочнемо опалювальний сезон вчасно, як запланували. Особливих проблем немає.
По всьому місту на фасадах будинків фарбою намальований український прапор, акція “колір миру”. Коли, як та з ким відбулася реалізація цієї акції?
Справді, це реалізувалось з перших днів повномасштабної війни, з 24 лютого. Як правило, на початку весни комунальні служби проводять закупівлю прапорів до державних свят. На той момент ми не були повністю забезпечені прапорами, ось тут і виникла ця ідея у заступника мера – Дмитра Жемана, яку він погодив з мером. Там де не вистачатиме прапорів — ми їх намалюємо. Всі дуже вподобали цю ідею. Раніше ми сказали б: ну як це розмальовувати фасад. Адже ми ж боремося з тими, хто це робить і є норми, правила, а ще й пам’ятки архітектури. Але коли ідея — об’єднати все місто в єдиний колір і єдину позицію, що Одеса — це Україна, то ми звичайно були у захваті. Напевно тільки так можна було донести до кожного дитяти, дорослого, двору таку ідею. У людини якийсь скоріше страх чи незнання, бо там вибухи, якась інформація, переживання. І, коли вона виходить і бачить жовто-блакитний стяг, то в свідомості прокидається думка, що все нормально, я у своїй країні і ніхто сюди не прийде.
Ми цю ідею поширили, наші КП, які обслуговують житлові будинки, десь знайшли фарбу. Це сталося дуже швидко: менше ніж за тиждень ми зафарбували всі будинки. Може, звичайно, в якихось глибинках цього немає, але здебільшого і в спальних районах будинки зафарбовані в державний прапор.
Як розповіли у ZEZMAN Holding разом з комунальниками, понад тисячу волонтерів використали більше 500 літрів фарби та тисячу балончиків, аби у місті з’явились незнімні прапори.
Я думаю, що ця ідея залишиться надовго, війна закінчиться нашою перемогою, і в мирний час це також збережеться. Ідею національних символів ми маємо зберігати, нести та показувати своїм дітям. Державний прапор – має бути в серці, розумі та на вулицях, будинках. Всі повинні бути впевнені, що вони живуть в єдиній країні: дружній та непереможній.
Нагадаємо, що Олексій Чорний розповів про роботу гуманітарного штабу Одеської області.
Війна
Покровський, Костянтинівський та Гуляйпільський напрямки
Російські війська від початку доби 47 разів атакували позиції захисників України. Найактивніше ворог діє на Покровському, Костянтинівському та Гуляйпільському напрямках.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
Росіяни обстріляли прикордонні Безсалівку, Бічівськ, Кучерівку, Яструбщину, Нескучне, Кореньок, Новоіванівку, Будки, Іскрисківщину Сумської області та Лісківщину, Сеньківку, Заріччя, Ясну Поляну Чернігівської області.
На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав чотирьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 72 обстріли , зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.
На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники двічі атакували в бік Лимана, одне боєзіткнення триває.
На Куп’янському напрямку наступальних дій ворога не зафіксовано.
На Лиманському напрямку українські воїни відбили три спроби загарбників просунутися в бік Ставків та Лимана.
На Слов’янському напрямку агресор тричі атакував в напрямку Різниківки.
На Краматорському напрямку ворог наступальних дій не проводив.
На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 10 наступальних дій в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Русиного Яру, Софіївки.
На Покровському напрямку 12 разів намагалися потіснити українських оборонців із займаних позицій у районах Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Новомиколаївки та у напрямку Новоолександрівки. Одна атака триває.
На Олександрівському напрямку ворог тричі наступав у районах Іванівки, Добропілля, Нового Запоріжжя. Ворожих авіаударів зазнали Гаврилівка та Орли.
На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного, Лугівського та у бік Залізничного, Оленокостянтинівки. Сили оборони стримують натиск і уже відбили 11 атак. Ворог завдав авіаударів по районах Лісного, Копанів, Долинки, Гіркого, Чарівного.
На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення в напрямку Приморського. Авіаударів зазнали Веселянка та Приморське.
На Придніпровському напрямку ворог наступальних дій не проводив.
На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив ураження засобів протиповітряної оборони, командно-спостережних пунктів і районів зосередження живої сили росіян у тимчасово окупованому Криму та на тимчасово захоплених територіях України.
Фото: Генштаб
Війна
Сили безпілотних систем знищили ворожі РЛС «Надгробок» у Криму і ЗРК «Бук-М2» на Донеччині
Пілоти 9-о батальйону «Кайрос» 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра» вночі 8 березня знищили РЛС «Надгробок» у тимчасово окупованому Криму та пускову установку ЗРК «Бук-М2» російських загарбників на тимчасово захопленій частині Донеччини.
Як передає Укрінформ, про це бригада повідомила у Телеграмі.
- РЛС «Надгробок» (64Н6) – високомобільна трикоординатна РЛС кругового огляду, це очі для ЗРК С-300ПМ та С-400 у Криму.
- ЗРК «Бук-М2» – пускозаряджаюча установка (ПЗУ 9А316) ЗРК.
Крім того, на Донеччині спільно з пілотами 1-о окремого центру безпілотних систем був знищений пункт тимчасової дислокації центру «Рубікон» росіян.
Цілі відпрацьовані засобами middle strike FP-2 українського виробництва з бойовою частиною 60-100 кг за координацією новоствореного координаційного центру глибинного ураження СБС Збройних сил України.
Як повідомляв Укрінформ, підрозділи Middle-strike Сил спецоперацій ЗСУ завдали високоточних ударів по чотирьох радіолокаційних станціях у тимчасово окупованому Криму та командному пункту російських військ на Донеччині.
Фото ілюстративне
Війна
Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа
Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога
Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.
Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові.
У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це.

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій.
Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».
«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна.

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати.
Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали.
«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна.

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом.
У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову.

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську.
У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.
12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода.
На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати».
У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра.

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя.
Мар’яна Рабченюк
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Політика1 тиждень agoУ Нідерландах пройде міжурядова конференція щодо підтримки Україні на шляху євроінтеграції
-
Економіка1 тиждень agoАтака на Іран — в Ормузькій протоці зупиняються судна
-
Усі новини1 тиждень agoОбличчя Джима Керрі – що актор зробив із собою
-
Війна1 тиждень agoПам’яті старшого лейтенанта поліції Василя Паньківа
-
Війна1 тиждень agoУ Генштабі обговорили нарощування спроможностей Сил оборони з ураження ворога
-
Відбудова1 тиждень agoУ Канаді в листопаді відбудеться п’ята бізнес-конференція із відбудови України
-
Політика1 тиждень agoУкраїна продовжує підготовку зустрічі у тристоронньому форматі
-
Усі новини1 тиждень agoУкраїна має талант не вирок — українка, яку зганьбили на шоу, підкорила Америку