Connect with us

Війна

Розмальовані фасади, опалювальний сезон, воєнний стан та зміна пріоритетів: чим займаються одеські комунальники

Published

on

Вулиці підмітають, нові квіти висаджують, райони прибирають: все що ми бачили і у минулому мирному житті відбувається і зараз. У комунальних служб задачі слідкувати за містом, його чистотою, підготовлювати до сезону залишились актуальними, але пріоритети змінились, а всі проєкти очікують часу відбудовування. Роботи багато, а якої саме? Про це “Дайджесту Одеси” розповів заступник директора департаменту міського господарства Одеської міськради Віталій Цуркан.

Як на вторгнення відреагували комунальні служби в Одесі? 

Якщо говорити, що комунальні служби на початок бойових дій у нашій країні роз’їхалися, розбіглися, були зупинені — це не так. Як і у всіх людей був страх, було нерозуміння, але ми чиновники. Ми розуміємо, що на наших плечах та на плечах наших співробітників великий пласт роботи. Вона може не проглядатись людям зі сторони або тим, хто в якійсь паніці опиняється, але вона дуже відчутна. Кожен усвідомлює, що повинен щось зробити, він не може взяти і залишити своє робоче місце. 

Згідно з інструкціями наш департамент перетворився в єдину комунальну службу на момент активних бойових дій. Наш директор департаменту, Наталія Мостовських, очолює цю комунальну службу. Всі наші комунальні підприємства стають єдиним механізмом, а не двадцятьма, як зазвичай. 

На момент вторгнення нас зібрав віцемер Дмитро Жеман. Ми говорили, як нам підтримати Одесу, показати жителям, що місто продовжує жити. Мер поставив таке завдання: місто продовжує жити і тим самим потрібно показувати надію людям, що ніхто не збитий з пантелику. Ми розробили модель того як діятимемо. Конкретні служби займатимуться відновленням і упорядкуванням бомбосховищ, укриттів. Інші — продовжують підмітати вулиці, готувати місто до весняно-літнього періоду. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Яка робота наразі головна у комунальних підприємств?

Ми є дуже складним департаментом. Дуже багато роботи, у мирний час ми неймовірно завантажені: проєкти, плани, щільний графік, фінансування, презентаці ідей майбутнього, звіти. Все це мало реалізуватись і цього року також. Зрозуміло, що наразі пішло на другий план і в нас залишились звичні справи. Комунальні підприємства продовжують виконувати свої функціональні обов’язки: їздять глобуси, чистять дороги, метуть двірники та інше.

Дякувати Богу, що в нашому місті не було бойових дій і бюджетна сфера практично не просіла. У нас всі із зарплатами. Керівників підрозділів налаштовували на те, що вони є прикладом колективу, повинні показувати щоранку, що налаштовані на агресивну (у хорошому сенсі) роботу, яка має привести до результату: якісне прибирання, посадка, прибирання, миття територій, тощо. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Мешканців це радує, особливо, коли знімаємо якісь оборонні споруди. Приїжджали навіть делегації, які хотіли подивитись, як живе місто у воєнний час. Звичайно в деяких моментах, якісь радісні речі, вони через певний ком у горлі. Одеса показує, що вона живе, але водночас тут неподалік люди сидять в окопах – ми їх підтримуємо. Завжди беремо участь у подібних заходах допомоги.

Яких складнощів, пов’язаних зі вторгнення боялись, особливо під час опалювального сезону? У мешканців міста було багато сюжетів, і здебільшого вони не радісні.

Нас не може не турбувати воєнний стан, бо це непокоїть усю країну. Одеса велике місто, зараз ще насичене переміщеними громадянами. Вони переживають, а чи правильне обрали місто, щоб перезимувати, жити. Насамперед враховуємо побажання та надії мешканців, які вірять у те, що ми все зробимо правильно, а військові нас захистять. 

Ми, своєю чергою, передбачили низку заходів, які могли б убезпечити нашу критичну інфраструктуру. Загалом у нас не зовсім та професія, щоб закрити якийсь простір. Моделювали події та відбувались своєрідні вчення, на випадки відсутності світла чи газу. Зараз розробляється механізм, рекомендації. Ми спілкуємось з Обласною військовою адміністрацією, обмінюємось рекомендаціями та варіантами розвитку подій. Якщо така модель передбачається, то розташовуватимемо пункти обігріву. У цьому питанні нам допомагають і допомагатимуть. Всі комунальні підприємства проінструктовані і мають план щодо того, як поводитись у складних умовах, коли не буде основних джерел обігріву, електроживлення. Насамперед вони думатимуть про людей, потім уже про себе. Сподіваюся, що такого не відбуватиметься, але ми маємо бути готові. 

Чи готові вже до опалювального сезону? 

Як правило, у нас підготовка до опалювального сезону починається рівно тоді, коли він закінчується, прямо наступного дня. Люди думають, що ось у трубах щось зашуміло, отже незабаром буде опалювальний сезон — а це серпень місяць. Це не зовсім так.

Як тільки закінчили опалювальний сезон, наступного дня, теплопостачальна та обслуговувальна організація, вже мають план гідравлічних випробувань. Це перше, що потрібно зробити для того, щоб виявити слабкі місця в мережі, зрозуміти яким чином вирішуватимуться проблеми ремонту, де брати матеріали та за які кошти. І ще треба донести населенню про їхні заборгованості. Це комплекс заходів, який рік у рік дуже схожий. Він необхідний, щоб уже до наближення опалювального сезону ми позбулись достатньо об’ємної кількості проблем, які можуть бути на початку нового сезону. 

Фото: Департамент міського господарства Одеської міської ради

Перша гідравліка відбувається у травні, друга у липні, третя — кінці серпня/початку вересня. Обслуговувальні організації, ЖКС, вони так само як і теплопостачальні, випробовують будинкові мережі. У кожному будинку з центральним опаленням є елеваторний вузол, який називаємо тепловим пунктом. Однозначно він має бути приведеним до ладу. Готуються всі, хто причетний до цього. 

Під час випробувань мережі можуть траплятись пориви, тому одразу це місце розкопується і починаються необхідні роботи. Але є різниця у тому наскільки велика ділянка потребує реставрації чи заміни. У будинках схожа система: йде опресування системи, наповнення її назад, спуск хімочищеної води та виявлення течій чи проблем. 

Щотижня у нас проходять штаби тепла, де віцемер Дмитро Жеман, директор Департаменту Наталія Мостовських та всі учасники процесу, а це: обслуговувальна, теплопостачальна організація, ОДЕСАГАЗ, представники приватних компаній, які мають котельні, всі ми обговорюємо та вирішуємо нагальні проблеми. Це серйозний процес, який тягне за собою низку заходів до виконання. Можу сказати, що ми з ним справляємось і сьогодні, навіть у цей складний час, наше місто на 96% готове до опалювального сезону. Навіть якщо є якісь пориви та ремонтні роботи зараз, то у розраховані дні, ми знаємо, коли що закінчимо. Я впевнений, що розпочнемо опалювальний сезон вчасно, як запланували. Особливих проблем немає. 

По всьому місту на фасадах будинків фарбою намальований український прапор, акція “колір миру”. Коли, як та з ким відбулася реалізація цієї акції?

Справді, це реалізувалось з перших днів повномасштабної війни, з 24 лютого. Як правило, на початку весни комунальні служби проводять закупівлю прапорів до державних свят. На той момент ми не були повністю забезпечені прапорами, ось тут і виникла ця ідея у заступника мера – Дмитра Жемана, яку він погодив з мером. Там де не вистачатиме прапорів — ми їх намалюємо. Всі дуже вподобали цю ідею. Раніше ми сказали б: ну як це розмальовувати фасад. Адже ми ж боремося з тими, хто це робить і є норми, правила, а ще й пам’ятки архітектури. Але коли ідея — об’єднати все місто в єдиний колір і єдину позицію, що Одеса — це Україна, то ми звичайно були у захваті.  Напевно тільки так можна було донести до кожного дитяти, дорослого, двору таку ідею. У людини якийсь скоріше страх чи незнання, бо там вибухи, якась інформація, переживання. І, коли вона виходить і бачить жовто-блакитний стяг, то в свідомості прокидається думка, що все нормально, я у своїй країні і ніхто сюди не прийде.

Ми цю ідею поширили, наші КП, які обслуговують житлові будинки, десь знайшли фарбу. Це сталося дуже швидко: менше ніж за тиждень ми зафарбували всі будинки. Може, звичайно, в якихось глибинках цього немає, але здебільшого і в спальних районах будинки зафарбовані в державний прапор. 

Як розповіли у ZEZMAN Holding разом з комунальниками, понад тисячу волонтерів використали більше 500 літрів фарби та тисячу балончиків, аби у місті з’явились незнімні прапори.

Фото: ZEZMAN Holding
Фото: ZEZMAN Holding

Я думаю, що ця ідея залишиться надовго, війна закінчиться нашою перемогою, і в мирний час це також збережеться. Ідею національних символів ми маємо зберігати, нести та показувати своїм дітям. Державний прапор – має бути в серці, розумі та на вулицях, будинках. Всі повинні бути впевнені, що вони живуть в єдиній країні: дружній та непереможній.

Нагадаємо, що Олексій Чорний розповів про роботу гуманітарного штабу Одеської області.

Війна

Волошин спростував захоплення росіянами Тернуватого і Річного на Запоріжжі

Published

on

Російські заяви про нібито захоплення селища Тернувате та населеного пункту Річне не відповідають дійсності – обидва населені пункти залишаються під контролем Сил оборони України.

Про це в коментарі Укрінформу повідомив речник Сил оборони півдня Владислав Волошин.

Коментуючи ситуацію навколо селища Тернувате, Волошин зазначив, що російська сторона свідомо поширює дезінформацію.

«Росіяни зараз намагаються розповсюдити скрізь інформацію, що вони взяли цей населений пункт під свій контроль», — сказав він.

За словами спікера, Тернувате розташоване на значній відстані від лінії бойового зіткнення.

«Саме селище розташоване як мінімум з півтора десятка кілометрів від лінії бойового зіткнення», — пояснив речник.

Він повідомив, що противник намагався використати тактику диверсійних проникнень.

«Вони застосували декілька днів тому свою улюблену тактику “флаговтиків” та інфільтрувались за сприятливих для цього погодних умов», — зазначив Волошин.

За словами речника, диверсійну групу противника було швидко знищено.

«Близько за годину Сили оборони України провели пошуково-ударні дії, зачистку цього населеного пункту. Цю групу ліквідували», — наголосив Волошин.

Він також уточнив, що відео з полоненими росіянами, яке з’явилося в мережі, стосується саме цих подій.

«Це саме відео цих боїв тоді, як ми ліквідовували цю групу», — сказав речник.

Коментуючи ситуацію щодо Річного, Волошин підкреслив, що й там противник не має успіху.

«Цей населений пункт також перебуває під контролем Сил оборони України», — повідомив він.

Речник Сил оборони півдня підсумував, що обидва населені пункти залишаються під українським контролем.

Читайте також: Волошин: Росія кидає на південь спецконтингент – понад 1300 ув’язнених і хворих

«Річне під нашим контролем і Тернувате також під нашим контролем», — наголосив Волошин.

Як повідомляв Укрінформ, раніше речник Сил оборони півдня Владислав Волошин заявив, що  інформація про нібито перехід населеного пункту Злагода на кордоні Дніпропетровської та Запорізької областей під контроль російських військ не відповідає дійсності.

Фото: armyinform.com.ua



Джерело

Continue Reading

Війна

Російські війська не мають значного просування біля Грабовського на Сумщині

Published

on

Російські окупаційні війська не досягли суттєвого просування в районі села Грабовське на Сумщині, попри спроби інфільтрації окремих груп.

Про це у телеетері заявив начальник управління комунікації Угруповання об’єднаних сил Віктор Трегубов, передає кореспондент Укрінформу.

«Вони (росіяни – ред.) там закріпилися, намагаються просуватися, але мене сьогодні зранку вже питали щодо того, що через DeepState надійшла інформація, що вони там сильно просунулись – я її перевірив, і ні. Сильно не просунулись», – зазначив Трегубов.

За його словами, окремі російські групи намагалися інфільтруватися в напрямку населеного пункту Рясне.

«Окремі групи намагалися інфільтруватися у бік Рясного. Рясне – це селище відразу безпосередньо за Грабовським», – пояснив Трегубов.

Він наголосив, що ці спроби не мали успіху.

«Окремі групи намагалися туди проникати, намагалися вести якісь інфільтраційні дії. Без успіху», – підкреслив він.

Читайте також: У Куп’янську близько 50 російських військових заблоковані в одному з кварталів – Трегубов

Водночас він підтвердив присутність російських військових безпосередньо у Грабовському.

«У самому Грабовському росіяни перебувають, і це сама по собі ситуація неприємна», – підсумував представник Угруповання об’єднаних сил.

Як повідомляв Укрінформ, на фронті минулої доби, 29 січня, були зафіксовані 279 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.

Фото: Фейсбук/Victor Tregubov 



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті Героя України, старшого майстер-сержанта Максима Стрижака

Published

on


17 років життя віддав захисту кордонів Батьківщини 

Максим народився у Харкові 24 лютого 1982 року. Строкова служба в армії визначила його подальший життєвий вибір. Юнак усвідомив, що вже не уявляє себе без армії, без згуртованого воїнського братства. У 2005 році підписав перший контракт і пішов служити у Чернігівський прикордонний загін. 

З 2014 року Максим брав участь в АТО/ООС на сході України, де прикордонники забезпечували контроль за переміщенням людей та вантажів через лінію розмежування, брали участь у гуманітарних місіях. 

У 2017 році його перевели у відділ прикордонної служби ВПС «Золоте» 3-го прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса, що на Луганщині. Місто Золоте розташовувалося на лінії розмежування з так званою «ЛНР». Тоді це був Старобільський прикордонний загін, який згодом перейменували на Лисичанський. Там Максим три роки був безпосереднім учасником активних бойових дій у Луганській області, охороняв державний кордон з Російською Федерацією.

З 2020 року старший майстер-сержант проходив службу в Державній прикордонній службі України, обіймав посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби 2-ї прикордонної застави відділу прикордонної служби №1 3-го (Луганського) прикордонного загону. 

У Золотому він зустрів свою майбутню дружину Анастасію. 

«Познайомилися ми в магазині, в якому тоді працювала моя подруга, а тепер – кума. Одного дня, зайшовши до неї, я побачила Максима. Хлопець мені відразу сподобався. Ми розговорилися, а потім почали спілкуватися у Фейсбуці. Згодом зустрілися і через невеликий проміжок часу стали жити разом. А 22 лютого 2022 року, якраз у переддень Великої війни, ми зареєстрували шлюб у Попасній, а потім, повернувшись у Золоте, відгуляли весілля. Воно було досить скромним, чисто сімейним. Того ж дня Максиму зателефонували зі служби й наказали прибути з речами. Приїхавши в загін, чоловік поінформував командування, що прибув прямо зі свого весілля, і йому дозволили пробути вдома ще один день», – згадує дівчина.

Велику війну в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Максим зустрів на місці служби. Кілька днів прикордонники ще пробули в Золотому, а далі їх передислокували в Дніпро. Згодом надійшов новий наказ – їхати в Кремінну на Луганщині, де Максим із побратимами кілька днів вели жорстокі бої, обороняючи місто. Пізніше загін брав участь у боях в районі Новокраснянки та селища Житлівка. 9 березня ворог перейшов у наступ і зайшов до населеного пункту Житлівка Сєвєродонецького району. Максим разом із побратимами вступив у запеклий бій, під час якого було знищено два ворожі БМП-2, вантажівку «Урал» та близько сотні військовослужбовців противника. Атаку вдалося зупинити. Але 18 квітня Кремінна опинилася у ворожих руках. Після окупації міста прикордонники кілька днів захищали Сіверськ. 

22 квітня Максим отримав перше поранення, повертаючись із двома побратимами з бойового завдання в Ямполі. Поряд із машиною, на якій вони поверталися, пролетів керований фугас, і в одного бійця здетонувала граната. Хлопець загинув, а Максима з побратимом поранило. Спочатку їх евакуювали через стабілізаційні пункти Бахмута та Краматорська в Дніпро, а звідти – у столичний госпіталь прикордонної служби України. Реабілітацію захисник проходив у Нововолинську. Туди ж переїхала й Анастасія з дітьми після окупації Золотого.  

«Йому дуже сподобалися як шахтарське місто, так і сама Волинь. А я почувалася дуже щасливою, адже поруч були діти та коханий чоловік. З нами він пробув десь близько місяця», – розповідає дівчина.

Після реабілітації чоловік повернувся на нові позиції під Святогірськ. Потім був Слов’янськ, після якого прикордонний загін вивели на ротацію в райцентр Павловичі Львівської області. Звідти Максим приїжджав до родини в Нововолинськ.  

Через місяць його направили на Житомирщину – в Овруцький район, на кордон з Білоруссю. Після двох місяців служби прикордонник прибув на Донеччину для оборони Бахмута. 

«Як згодом розповідав чоловік, те, що там тоді відбувалося, неможливо було передати словами. Провоювавши кілька років і побувавши в багатьох нестандартних ситуаціях, нічого подібного він ще не бачив. Горіли машини і люди, а випалена чорна земля здригалася від вибухів та вогню, піднімаючи вгору залізо й пошматовані рештки людських тіл…», – згадує Анастасія.

6 січня 2023 року ворог під прикриттям артилерії намагався захопити взводні опорні пункти поблизу населеного пункту Підгородне. Максим разом із побратимами прийняв бій, у ході якого було ліквідовано 19 російських загарбників. У тому бою він отримав друге поранення: у нього влучила куля снайпера. Побратими змогли винести його з бою й евакуювати в госпіталь у Краматорську. 

«Я завжди була там, де в той чи інший час перебував чоловік, починаючи з Дніпра і Києва. Коли з’являлась можливість побачити його, мене вже ніхто і ніщо не могли зупинити. День 11 січня був останнім, коли я бачила Максима живим, бо вже 13 його виписали з госпіталю й він повернувся в Бахмут. І вже того ж вечора був на позиціях. Наступного дня зв’язку з ним уже не було, а 15 січня близько 9 вечора я дізналась, що Максим загинув», – розповідає Анастасія.

15 січня 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак разом із побратимами-прикордонниками давав відсіч ворогу. Бійці його відділення ліквідували 12 та поранили 17 росіян. Але сам Максим внаслідок розриву міни отримав поранення, несумісні з життям. Герою було 40 років. 

Поховали захисника на Алеї Героїв у Нововолинську. У нього залишилися дружина, двоє дітей, брат і сестра.  

«Максим був на реабілітації після отриманих поранень, ми приїхали у Нововолинськ і нам припало до душі це місто – вирішили в ньому оселитися. Чоловік планував після закінчення війни купити тут квартиру і спокійно жити», – поділилася спогадами дружина. 

За життя боєць мав медалі ДПСУ «10 років сумлінної служби» та «Учасник бойових дій», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 15 лютого 2023 року старший майстер-сержант Максим Стрижак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня (посмертно). А 23 серпня того ж року йому посмертно було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота зірка». 

Шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото: ДПСУ, Волинська служба новин

За матеріалами: Волинська служба новин, Велика енциклопедія України, Книга пам’яті органів системи МВС

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.