Війна
Україна — бренд переможця: Які шанси Одеси прийняти EXPO 2030. Розповів Роман Григоришин
Виставка EXPO — іміджевий захід світового масштабу і в України є всі шанси на проведення виставки в Одесі у 2030 році. Наразі йде підготовка до голосування за кандидата. Воно відбудеться у листопаді 2030 року, де 170 країн, члени Міжнародного бюро виставок, голосуватимуть за одного з чотирьох кандидатів. Міста-суперники Одеси: Пусан, Рим, Ер-Ріяд. Про одеські переваги та плани виставки для “Дайджесту Одеси” розповів директор Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної військової адміністрації, Роман Григоришин.

Фото: УСІ
Розглянемо конкурентів
Виставка можливо не такий відомий захід, як Чемпіонат Світу з футболу чи Олімпійські ігри, але йде на рівні з ними. А економічний ефект навіть більший, адже виставка триває півроку.
Виставка планувалась на 2020 рік в Дубай, була перенесена і проходила з жовтня по березень 2021 року. В 2025 році пройде в Японії. Тому, якщо планувати виставку у Пусані (Південна Корея) або Ер-Ріяду (Саудівська Аравія) — це суперечить базовому олімпійському принципу: виставка повинна подорожувати континентами.
Розглянемо Ер-Ріяд. Ми розуміємо, що фінансово — це точно фаворит, тому що таких можливостей, мабуть, немає у жодної з інших країн. Проте, є аспекти, які грають проти: закритість країни та питання забезпечення прав жінок. Ми зараз будемо спостерігати Чемпіонат Світу з футболу в Катарі. І вже зустрічаються різні ситуації по персоналу саме жіночої статі. Цивілізованому світу зазвичай важко робити такі кроки в напрямку країн, які важко назвати демократичними.
Італія. У 2015 році виставка була в Мілані. Якщо дивитись на столітню історію виставок, то в цій країні вона була дуже багато разів. А у Східній Європі виставки не було останні 40 років.
Серед претендентів була москва, але вона сама собі вистрілила в ногу. Москви немає, тому з огляду на це Одеса — є одним із фаворитів. Ми не фантасти, розуміємо, що у багатьох з цих міст виставку можна проводити хоч завтра, а Одесі — треба попрацювати. Але для цього якраз є оці сім років, за які ми можемо перевтілити наше місто. І зробити таким, яке зможе прийняти протягом 6 місяців мільйони туристів.
Переваги міста і для нього
Сам проєкт EXPO дуже класно підходить у контекст відновлення України. Країна є форпостом протистояння проти нацистів сучасності. Тому було б дуже слушно, аби інші країни підтримали в наданні права на проведення виставки саме в Україні. Так вони б надали нам не рибу, як зазвичай, а вудочку, якою б ми зловили своє щастя.
Відповідно, це може бути флагманський проєкт всього півдня України. Логістично немає сенсу будувати ще один чи два аеропорти в Одесі. Треба робити місто доступним для інших аеропортів, з’єднувати швидкими шляхами з Миколаєвом (відновлення аеропорту) і з Ізмаїлом (реконструкція злітної смуги). І звичайно швидкою залізницею Одеса-Київ, щоб ми були в межах 3-4 годин зі столицею. Цей логістичний ланцюжок по-новому зв’яже Одесу із Європою, Києвом та Миколаєвом.
Одеса у світі популярне місто, проте на жаль не випустило нічого нового у сучасності, а та спадщина, яка була, вже розгубилась. Проте ми знаємо, що іноземці визнавали це місто як комфортне для життя. Багато хто закохувався в місто, а хтось —в людей, купував нерухомість і час від часу приїжджає. Саме Одеса серед міст України найбільше зачаровує іноземців. На це багато підстав. Виставка — стимул приїхати, тим хто чув, але не був тут.
Щодо економічного добробуту міста, звичайно, хочемо, щоб вони приїхали, отримали задоволення, витратили тут гроші, підтримали нашу економіку, або стали б частиною цієї економіки. Тому це неймовірно великий шанс, історичний для Одеси.
Куди крокуємо стосовно EXPO
У кінці листопада 171 Генеральна асамблея МБВ, на якій відбудеться презентація нашої заявки, цього разу в офлайн режимі. Там буде вперше представлено саме архітектурний концепт, який розробляла Zaha Hadid Architects.
У проміжку між лютим-квітнем буде перевіряюча місія. Перше, що інспектуватимуть — гарантії центральної влади. Ми наразі робимо план, який запропонуємо Міжнародному бюро по візиту. Вони тут працюватимуть з понеділка по п’ятницю. Перші день-два вони проведуть у Києві, потім прибудуть до Одеси. Відбудеться зустріч з керівництвом міста, області, виїзд на саму локацію, демонстрація проєктів, логістики. Крім нашої презентації, готуємо кілька крутих сюрпризів для них.
Ми розуміємо усю безпекову ситуацію, отримали завірення від Генерального Секретаря Міжнародного бюро виставок. Як мінімум він точно приїде, а щоб місія відбулась, потрібно ще троє делегатів. Я думаю, що не буде проблеми. На крайній випадок думатимемо про якийсь гібридний варіант цієї місії, можливо в онлайн-режимі. Але офлайн — краще.
Місце зустрічі — поля зрошення: де планують проходження виставки
Запланована територія — 250 га полів зрошення в 15 хвилинах їзди до центру. Про цю територію говорять останні років 20. Є купа варіантів, а щоб перейти від слів до справи, треба вирішити цілий ряд проблем. І так склалось, що, бюджетом міста чи області — це майже неможливо. Навіть, якщо ми не виграємо, то в будь-якому випадку, це можливість привести до ладу місце. Адже це справді територія пріоритетного розвитку: величезна ділянка, на якій може з’явитись як новий мікрорайон, так і різні економічні суб’єкти. Великий простір для росту, що знайти у місті на узбережжі — важко. І до речі, — ще одна перевага Одеси, відносно суперників. В інших країн немає ділянки в межах центру міста.
Кожна країна по-різному підходить до виставки. Хтось приїжджає себе продавати, представляючи виробників, а хтось презентує країну. Є країни, які концептуально не сприймають, коли ти презентуєш виробника, як США, наприклад, вони себе презентували, як країну загалом. Зрештою — велика конверсія грошей та привернення уваги до країни. Наприклад, у 2021 році, український павільйон був також заточений на кількох виробників. І вони підписали багато контрактів. Це можливість.
Попри війну: як готуватись до проєкту 2030 року, коли у країні війна
Безумовно вторгнення вплинуло. Рік тому, коли ми заявили про цю ініціативу, до того як її підтримав президент, багато людей дуже скептично ставились. Особливо ті, хто був у Дубай і розуміють що це таке.
Через вторгнення та події в Україні і такої уваги, то з цього боку є трохи позитивного впливу для проєкту і можливостей. росію викинули з процесу, а Одеса стала хабом для міжнародних організацій, центром зернової угоди.
Організаційно та ментально після вторгнення було важко повернутись до роботи. Коли тут питання життя та смерті, розмовляти про те, що буде у 2030 році — складно. Коли вся адміністрація, і я також, працювала на забезпечення військових, навіть в думках не було питання “Що робити з ЕКСПО?”.
На кінець лютого планували почати процес підготовки досьє. Були підібрані підрядники, розуміння фінансування, адже це не мало бути за кошти платників податків. Ми були готові починати з 1 березня. Почалась повномасштабна війна і зрозуміло, що ніхто до цього не повертався. І я чесно кажу, не знаю як склалось, якби в середині квітня мені не подзвонила Генеральний директор Zaha Hadid Architectsі. Вона сказала, що фірма готова продовжувати співпрацю. Нагадаю, це найдорожче та найпопулярніше архітектурне бюро у світі. Дуже багато компаній, міст змагаються за те, щоб компанія щось проєктувала чи будували в них і це коштує дуже дорого. До цього ми розглядали комерційну співпрацю з цим бюро, і коли вони в квітні подзвонили, то була дискусія. Навіть якби були гроші, нас би ніхто не зрозумів. Але фірма вирішила подарувати нам цей проект, тому що за їхніми словами: “ Україна — бренд переможців”. Вони хотіли бути з нами, підтримати та перемогти разом.
Після цієї історії особисто я та моя команда не розглядали, що ми не подаємо це досьє. Так, це було дуже важко — програмний документ англійською та французькою мовами. Там розписано все до деталей: як рухаються люди, де вони живуть, яка економіка процесу, як будуватимуться павільйони, як ми будемо це промоутити.
Маленька довідка: 7 вересня Україна офіційно подала реєстраційне досьє до Міжнародного бюро виставок у Парижі (BIE) для участі у конкурсі серед країн-кандидатів на право проведення Всесвітньої виставки Expo 2030 в Одесі. Цей крок є ключовим і обов’язковим для кожної країни-кандидата на етапі розгляду проєкту та в процесі голосування.
Ми з’єднались з командою CIVITTA. Ця консалтингова компанія веде дуже багато проєктів Кабінету Міністрів і ми почали співпрацю. Вони дуже молодці, надзвичайно креативні, крута професійна команда, яка допомогла все це зібрати в один документ. Тут варто відзначити, що Обласна адміністрація, всі департаменти, міністерства, місто оперативно надавали інформацію та допомагали. Це був як мурашник і в мене літо пройшло під лозунгом “досьє ЕКСПО”.




Часто запитують чому ми цим займаємось, при тому що немає абсолютної гарантії, що ми переможемо. Але мені подобається бути причетним до чогось великого і це не купиш ні за які гроші. Думаю, що можливо завдяки цій роботі, колись в 2030 році, гулятиму зі своєю дитиною на виставці ЕКСПО в Одесі. З гордістю скажу: “я працював над цим”.
Хочу відзначити, що абсолютно всі країни, які є нашими конкурентами в боротьбі за ЕКСПО, абсолютно коректно себе поводять. Не бачив жодного висловлювання, що в Україні немає шансів, бо у них війна.
Дізнатись, нададуть Одесі право чи ні, зможемо за 14 місяців. Це довгий дипломатичний шлях, на меті якого показати світу сучасну та прогресивну Одесу.
Війна
Сили оборони уразили другий за день великий НПЗ у Росії
Сили оборони України 8 жовтня уразили найпотужніше нафтопереробне підприємство Росії – Омський нафтопереробний завод.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.
За даними Генштабу, Омський НПЗ задіяний у забезпеченні російської армії. Це підприємство спеціалізується на виробництві широкого спектру пального, мастил і нафтохімічної продукції. За рік воно може переробляти понад 21 млн тонн нафти.
Омський НПЗ уже зазнавав ураження 6 липня цього року. Тоді під удар потрапила установка первинної переробки нафти ЕЛОУ-АВТ-11 проєктною потужністю 8,4 млн тонн нафти на рік.
«Ураження таких об’єктів є реалізацією Україною свого невід’ємного права на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН та спрямоване на зниження військово-економічного потенціалу російської федерації», – наголошують у Генштабі.
Сили спеціальних операцій ЗСУ зі свого боку зазначили, що повторний удар по Омському нафтопереробному заводу завдали їхні підрозділи Deep Strike. Операцію провели у взаємодії з російським повстанським рухом «Чорна Іскра».
«Завод розташований майже за 2500 км від кордону України. Це найвіддаленіший НПЗ Росії, який уражали українські дрони», – зауважують військові.
Омський НПЗ входить до структури «Газпром нафти» – однієї з найбільших нафтових компаній країни-агресорки. У Силах спецоперацій нагадують, що після першого удару, здійсненого 6 липня, це підприємство повністю зупинило переробку нафти та було виведене в ремонт.
Як повідомляв Укрінформ, підрозділи Сил оборони 8 жовтня також знову уразили нафтопереробний комплекс «Газпром нефтехим Салават» у Башкортостані.
Фото: Exilenova+
Війна
як Росія викрадала українських дітей
Від окупації Криму в 2014 році Росія системно вивозить українських дітей, змінюючи їхні документи, громадянство та ідентичність
Більш як дванадцять років триває війна Росії проти України, чотири з половиною з них – повномасштабна. Однією з найбільш уразливих груп, які потерпають від війни, є діти. Станом на вересень 2026 року офіційно підтверджено депортацію або примусове переміщення понад 20 тисяч українських дітей. Однак точна кількість залишається невідомою і може бути значно більшою. За роки війни практика, яка спочатку подавалася як «евакуація» чи «усиновлення», перетворилася на системну політику розриву дітей із родиною, українським середовищем та ідентичністю.
Не нова практика
Злочини Росії проти українських дітей не мають історичних прецедентів у своїх масштабах, але сама практика викрадення дітей і насильницького стирання їхньої ідентичності не нова.
Нацистська Німеччина викрадала дітей з окупованих країн, яких вважали придатними до «онімечення»: їм змінювали імена, забороняли рідну мову та передавали в німецькі родини. У СРСР під час Великого терору дітей репресованих батьків також розлучали з родинами, відправляли до дитячих будинків, а найменших нерідко ув’язнювали разом із матерями.
Іншим прикладом стала Аргентина за військової диктатури 1976–1983 років, де дітей зниклих безвісти опозиціонерів незаконно привласнювали представники режиму. Їм фальсифікували документи й виховували в «правильній» ідеології під чужими іменами, приховуючи обставини народження та долю справжніх батьків. Процес ідентифікації «усиновлених» колись високопосадовцями і військовими дітей триває в Аргентині до сьогодні.
У всіх цих випадках ішлося не лише про позбавлення дітей родин, а й про спробу визначити, ким вони виростуть і до якої спільноти належатимуть.
З чого все починалося
Викрадення та незаконна депортація українських дітей Росією розпочалися відразу після анексії Криму. Після проведення незаконного «референдуму» в березні 2014 року окупаційна влада РФ заблокувала вивезення дітей на підконтрольну Україні територію та примусово надала їм російське громадянство. Лише невелика частина (близько 60 дітей) була евакуйована на материкову частину України в перші дні окупації.
Після встановлення на півострові окупаційної влади Росія поширила на Крим дію всеросійського проєкту «Поїзд надії», що діяв за підтримки громадських організацій і медіа, зокрема державної радіокомпанії «Радио России». У межах цієї програми громадян РФ організовано привозили до Криму, щоб вони могли обрати, всиновити та вивезти українських дітей-сиріт до різних регіонів Росії. 15 жовтня 2014 року місцеві кримські медіа повідомили про прибуття такого «поїзда» до Севастополя. Невдовзі підконтрольні Кремлю «органи влади» прозвітували про всиновлення і вивезення в РФ 12 українських сиріт. Але це лише одна акція, що мала публічний розголос.
За даними правозахисних організацій (зокрема КримSOS та Кримської правозахисної групи), на той час у Криму перебувало близько 5 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Частину з них згодом незаконно вивезли до Москви, Адигеї та інших регіонів РФ, де їм змінювали громадянство, документи та ідентичність. Багато з цих дітей і сьогодні залишаються поза межами доступу української держави, а їхня подальша доля невідома.
Україна відреагувала одразу: вже 16 жовтня 2014 року Міністерство закордонних справ направило Росії ноту протесту. Київ наголошував, що усиновлення українських дітей іноземними громадянами без згоди України порушує українське законодавство та міжнародні зобов’язання Росії.
Примусове вивезення з Донбасу
Влітку 2014 року підконтрольні Росії бойовики та окупаційні адміністрації на Донбасі почали незаконно вивозити групи дітей-сиріт та вихованців інтернатів до Росії. Дітей вивозили, зокрема, з Мар’їнки, Донецька, Луганська та Сніжного; частину з них, зокрема вихованців інтернату в Сніжному, вдалося повернути завдяки втручанню українських дипломатів і правозахисників. Напередодні повномасштабного вторгнення Росія вдалася до масштабних переміщень дітей під приводом «евакуації», і, за даними Комісії ООН, 80 відсотків документованих випадків таких «евакуацій» не завершилися поверненням дітей.
Після 24 лютого
Після повномасштабного вторгнення Росія перетворила депортацію українських дітей на масштабну й системну політику. Якщо в 2014 році акцент робили на їхньому «усиновленні», то після 24 лютого 2022 року дедалі більшого значення набули примусове «перевиховання», психологічна обробка та мілітаризація.
Дітей вивозили до російських регіонів, анексованого Криму та навіть до Північної Кореї, де вони опинялися в таборах на кшталт Сондовону (міжнародний дитячий табір у КНДР, – ред.) Такі поїздки організовували російські державні структури та підконтрольні їм організації, зокрема створений у 2022 році «Рух перших».
Перед вивезенням дітей до РФ батьків схиляли погодитися на поїздки нібито до «безпечного місця» для оздоровлення. Однак замість обіцяного місяця відпочинок міг затягнутися на невизначений термін.
Окупований Крим та інші захоплені території стали важливими пунктами переміщення українських дітей і їхньої подальшої інтеграції в російський інформаційний та мілітарний простір.
Пройти фільтрацію
Окремою проблемою стала доля дітей, які проходили так звану фільтрацію – перевірку, яку російські та підконтрольні їй сили проводили щодо цивільних, – разом із батьками. Міжнародні спостерігачі повідомляли, що батьків і дітей на фільтраційних пунктах нерідко розділяли: одного з батьків могли затримати через підозру у зв’язках з українськими військовими чи державними структурами, тоді як дитина залишалася без нього. Комісія ООН задокументувала випадок, коли після затримання батька на фільтраційному пункті трьох його дітей віком від семи до 12 років спочатку передали до дитячого будинку та лікарні на окупованій території, а згодом депортували до Росії. В іншому випадку, задокументованому Human Rights Watch, двох братів віком 13 і 18 років після затримання матері вивезли до іншого населеного пункту, де вони провели 25 днів без зв’язку з нею; зрештою батько забрав їх до Росії. Таким чином, шлях дитини до російської системи міг починатися не з її безпосереднього вивезення, а з розриву зв’язку з батьками.
Вихованці інтернатів
Особливо вразливою категорією стали вихованці інтернатів та діти з інвалідністю. Окупанти тиснули на педагогів, щоб ті погоджувалися на вивезення дітей, а їхнє місцеперебування часто приховували від родичів і законних опікунів. Дітей розміщували у сім’ях та установах щонайменше 57 регіонів РФ і на окупованих територіях, систематично надавали їм російське громадянство, а їхні дані вносили до баз усиновлення.
Відомий приклад, коли у жовтні 2022 року російські окупаційні сили вивезли 84 вихованців Олешківського дитячого будинку-інтернату до окупованого Криму та Краснодарського краю. Більшість із них були неповнолітніми, а переміщення відбулося без згоди родичів чи законних представників. За два з половиною роки вдалося повернути лише 11 вихованців.
Водночас Росія використовує депортованих дітей і як інструмент пропаганди: представляє їх як «врятованих», демонструючи таким чином нібито гуманність та «турботу» російської влади.
Що важливо розуміти
Forced transfer (примусове переміщення) та deportation (депортація) – два близькі міжнародні злочини, пов’язані з насильницьким переміщенням людей з місця їхнього законного проживання. Головна відмінність полягає в тому, чи перетинають вони міжнародний кордон. Якщо людей переміщують у межах однієї держави або окупованої території, йдеться про примусове переміщення; якщо в іншу державу – про депортацію. Наприклад, вивезення дітей з окупованого Сніжного до окупованого Криму є примусовим переміщенням, а з Криму до Росії – депортацією.
Це розмежування має важливе юридичне значення, оскільки прокурори повинні довести кожен елемент злочину, зокрема факт перетину державного кордону у випадку депортації. Обидва діяння є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права і можуть кваліфікуватися як воєнні злочини.
У випадку українських дітей це розрізнення особливо важливе, адже Росія переміщує їх як у межах окупованих територій, так і вивозить до РФ. При цьому дітям змінюють документи, громадянство та місце проживання, розривають зв’язки з родинами та українським середовищем.
У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою у воєнному злочині незаконної депортації та переміщення українських дітей.
У березні 2026 року Комісія ООН з розслідування щодо України заявила, що депортація, примусове переміщення та насильницьке зникнення українських дітей становлять злочини проти людяності. Зібрані докази свідчать, що викрадення українських дітей країною-агресором не було сукупністю випадковостей – це була політика, розроблена та реалізована на найвищому рівні керівництва Росії.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото: zoda.gov.ua
Війна
НАТО шукає боєприпаси для боротьби з російськими реактивними дронами в Україні
Голова Військового комітету НАТО адмірал Джузеппе Каво Драґоне звернувся до країн-членів Альянсу із запитом надати Україні боєприпаси 20-міліметрового калібру для збиття російських реактивних дронів.
Про це адмірал заявив в інтервʼю Укрінформу.
«Ми цим займаємося. Минулого тижня я зустрічався з новим командувачем NSATU (Центр НАТО з надання безпекової допомоги та навчання для України – ред.). Він розповів мені, наскільки ефективними та недорогими є 20-міліметрові боєприпаси. Я вже звернувся до всіх із запитом з’ясувати, яку кількість можна негайно передати Україні. Деякі країни вже надають їх. Процес рухається», – сказав Драґоне.
Голова Військового комітету Альянсу очікує, що попереду будуть нові постачання від партнерів, та запевнив, що і надалі наполягатиме на їх прискоренні, адже 20-мм калібр є дешевим й ефективним.
Як повідомляв Укрінформ, Президент Володимир Зеленський заявляв, що для ефективної протидії реактивним дронам винищувачі F-16 потребують 5-6 тис. боєприпасів 20-міліметрового калібру на добу.
-
Одеса7 днів agoОбстріл Одещини: є постраждалі, пошкоджені будинки
-
Суспільство7 днів agoЧиновниці окупаційної соцслужби Херсона посилили вирок
-
Суспільство7 днів agoВійськові та їхні родини отримають усі виплати за жовтень
-
Одеса5 днів agoРосіяни атакували Одещину: одна людина загинула, двоє поранені
-
Одеса1 тиждень agoАтака Росії на Одещину: 8 людей постраждали, є руйнування
-
Одеса5 днів agoДТП на блокпосту в Одесі: постраждали поліцейські та військові
-
Усі новини5 днів ago56-річний актор закрутив роман з 28-річною дівчиною: що відомо (фото)
-
Цікаво1 тиждень agoІлля Бондаренко отримав міжнародне визнання на Всесвітньому саміті у Мадриді