Connect with us

Війна

Україна — бренд переможця: Які шанси Одеси прийняти EXPO 2030. Розповів Роман Григоришин

Published

on

Виставка EXPO — іміджевий захід світового масштабу і в України є всі шанси на проведення виставки в Одесі у 2030 році. Наразі йде підготовка до голосування за кандидата. Воно відбудеться у листопаді 2030 року, де 170 країн, члени Міжнародного бюро виставок, голосуватимуть за одного з чотирьох кандидатів. Міста-суперники Одеси: Пусан, Рим, Ер-Ріяд. Про одеські переваги та плани виставки для “Дайджесту Одеси” розповів директор Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної військової адміністрації, Роман Григоришин.

Фото: УСІ

Розглянемо конкурентів

Виставка можливо не такий відомий захід, як Чемпіонат Світу з футболу чи Олімпійські ігри, але йде на рівні з ними. А економічний ефект навіть більший, адже виставка триває півроку. 

Виставка планувалась на 2020 рік в Дубай, була перенесена і проходила з жовтня по березень 2021 року. В 2025 році пройде в Японії. Тому, якщо планувати виставку у Пусані (Південна Корея) або Ер-Ріяду (Саудівська Аравія) — це суперечить базовому олімпійському принципу: виставка повинна подорожувати континентами. 

Розглянемо Ер-Ріяд. Ми розуміємо, що фінансово — це точно фаворит, тому що таких можливостей, мабуть, немає у жодної з інших країн. Проте, є аспекти, які грають проти: закритість країни та питання забезпечення прав жінок. Ми зараз будемо спостерігати Чемпіонат Світу з футболу в Катарі. І вже зустрічаються різні ситуації по персоналу саме жіночої статі. Цивілізованому світу зазвичай важко робити такі кроки в напрямку країн, які важко назвати демократичними. 

Італія. У 2015 році виставка була в Мілані. Якщо дивитись на столітню історію виставок, то в цій країні вона була дуже багато разів. А у Східній Європі виставки не було останні 40 років. 

Серед претендентів була москва, але вона сама собі вистрілила в ногу. Москви немає, тому з огляду на це Одеса — є одним із фаворитів. Ми не фантасти, розуміємо, що у багатьох з цих міст виставку можна проводити хоч завтра, а Одесі — треба попрацювати. Але для цього якраз є оці сім років, за які ми можемо перевтілити наше місто. І зробити таким, яке зможе прийняти протягом 6 місяців мільйони туристів. 

Переваги міста і для нього

Сам проєкт EXPO дуже класно підходить у контекст відновлення України. Країна є форпостом протистояння проти нацистів сучасності. Тому було б дуже слушно, аби інші країни підтримали в наданні права на проведення виставки саме в Україні. Так вони б надали нам не рибу, як зазвичай, а вудочку, якою б ми зловили своє щастя. 

https://youtu.be/4r_h0yTJUQ0

Відповідно, це може бути флагманський проєкт всього півдня України. Логістично немає сенсу будувати ще один чи два аеропорти в Одесі. Треба робити місто доступним для інших аеропортів, з’єднувати швидкими шляхами з Миколаєвом (відновлення аеропорту) і з Ізмаїлом (реконструкція злітної смуги). І звичайно швидкою залізницею Одеса-Київ, щоб ми були в межах 3-4 годин зі столицею. Цей логістичний ланцюжок по-новому зв’яже Одесу із Європою, Києвом та Миколаєвом. 

Одеса у світі популярне місто, проте на жаль не випустило нічого нового у сучасності, а та спадщина, яка була, вже розгубилась. Проте ми знаємо, що іноземці визнавали це місто як комфортне для життя. Багато хто закохувався в місто, а хтось —в людей, купував нерухомість і час від часу приїжджає. Саме Одеса серед міст України найбільше зачаровує іноземців. На це багато підстав. Виставка — стимул приїхати, тим хто чув, але не був тут.  

Щодо економічного добробуту міста, звичайно, хочемо, щоб вони приїхали, отримали задоволення, витратили тут гроші, підтримали нашу економіку, або стали б частиною цієї економіки. Тому це неймовірно великий шанс, історичний для Одеси. 

Куди крокуємо стосовно EXPO

У кінці листопада 171 Генеральна асамблея МБВ, на якій відбудеться презентація нашої заявки, цього разу в офлайн режимі. Там буде вперше представлено саме архітектурний концепт, який розробляла Zaha Hadid Architects.

Фото: EXPO 2030

У проміжку між лютим-квітнем буде перевіряюча місія. Перше, що інспектуватимуть — гарантії центральної влади. Ми наразі робимо план, який запропонуємо Міжнародному бюро по візиту. Вони тут працюватимуть з понеділка по п’ятницю. Перші день-два вони проведуть у Києві, потім прибудуть до Одеси. Відбудеться зустріч з керівництвом міста, області, виїзд на саму локацію, демонстрація проєктів, логістики. Крім нашої презентації, готуємо кілька крутих сюрпризів для них. 

Ми розуміємо усю безпекову ситуацію, отримали завірення від Генерального Секретаря Міжнародного бюро виставок. Як мінімум він точно приїде, а щоб місія відбулась, потрібно ще троє делегатів. Я думаю, що не буде проблеми. На крайній випадок думатимемо про якийсь гібридний варіант цієї місії, можливо в онлайн-режимі. Але офлайн — краще.

Місце зустрічі поля зрошення: де планують проходження виставки

Запланована територія — 250 га полів зрошення в 15 хвилинах їзди до центру. Про цю територію говорять останні років 20. Є купа варіантів, а щоб перейти від слів до справи, треба вирішити цілий ряд проблем. І так склалось, що, бюджетом міста чи області — це майже неможливо. Навіть, якщо ми не виграємо, то в будь-якому випадку, це можливість привести до ладу місце. Адже це справді територія пріоритетного розвитку: величезна ділянка, на якій може з’явитись як новий мікрорайон, так і різні економічні суб’єкти. Великий простір для росту, що знайти у місті на узбережжі — важко. І до речі, — ще одна перевага Одеси, відносно суперників. В інших країн немає ділянки в межах центру міста. 

Кожна країна по-різному підходить до виставки. Хтось приїжджає себе продавати, представляючи виробників, а хтось презентує країну. Є країни, які концептуально не сприймають, коли ти презентуєш виробника, як США, наприклад, вони себе презентували, як країну загалом. Зрештою — велика конверсія грошей та привернення уваги до країни. Наприклад, у 2021 році, український павільйон був також заточений на кількох виробників. І вони підписали багато контрактів. Це можливість. 

Попри війну: як готуватись до проєкту 2030 року, коли у країні війна

Безумовно вторгнення вплинуло. Рік тому, коли ми заявили про цю ініціативу, до того як її підтримав президент, багато людей дуже скептично ставились. Особливо ті, хто був у Дубай і розуміють що це таке. 

Через вторгнення та події в Україні і такої уваги, то з цього боку є трохи позитивного впливу для проєкту і можливостей. росію викинули з процесу, а Одеса стала хабом для міжнародних організацій, центром зернової угоди.

Організаційно та ментально після вторгнення було важко повернутись до роботи. Коли тут питання життя та смерті, розмовляти про те, що буде у 2030 році — складно. Коли вся адміністрація, і я також, працювала на забезпечення військових, навіть в думках не було питання “Що робити з ЕКСПО?”. 

На кінець лютого планували почати процес підготовки досьє. Були підібрані підрядники, розуміння фінансування, адже це не мало бути за кошти платників податків. Ми були готові починати з 1 березня. Почалась повномасштабна війна і зрозуміло, що ніхто до цього не повертався. І я чесно кажу, не знаю як склалось, якби в середині квітня мені не подзвонила Генеральний директор Zaha Hadid Architectsі. Вона сказала, що фірма готова продовжувати співпрацю. Нагадаю, це найдорожче та найпопулярніше архітектурне бюро у світі. Дуже багато компаній, міст змагаються за те, щоб компанія щось проєктувала чи будували в них і це коштує дуже дорого. До цього ми розглядали комерційну співпрацю з цим бюро, і коли вони в квітні подзвонили, то була дискусія. Навіть якби були гроші, нас би ніхто не зрозумів. Але фірма вирішила подарувати нам цей проект, тому що за їхніми словами: “ Україна — бренд переможців”. Вони хотіли бути з нами, підтримати та перемогти разом. 

Після цієї історії особисто я та моя команда не розглядали, що ми не подаємо це досьє. Так, це було дуже важко — програмний документ англійською та французькою мовами. Там розписано все до деталей: як рухаються люди, де вони живуть, яка економіка процесу, як будуватимуться павільйони, як ми будемо це промоутити. 

Маленька довідка: 7 вересня Україна офіційно подала реєстраційне досьє до Міжнародного бюро виставок у Парижі (BIE) для участі у конкурсі серед країн-кандидатів на право проведення Всесвітньої виставки Expo 2030 в Одесі. Цей крок є ключовим і обов’язковим для кожної країни-кандидата на етапі розгляду проєкту та в процесі голосування.

Фото: EXPO 2030

Ми з’єднались з командою CIVITTA. Ця консалтингова компанія веде дуже багато проєктів Кабінету Міністрів і ми почали співпрацю. Вони дуже молодці, надзвичайно креативні, крута професійна команда, яка допомогла все це зібрати в один документ. Тут варто відзначити, що Обласна адміністрація, всі департаменти, міністерства, місто оперативно надавали інформацію та допомагали. Це був як мурашник і в мене літо пройшло під лозунгом “досьє ЕКСПО”. 

Часто запитують чому ми цим займаємось, при тому що немає абсолютної гарантії, що ми переможемо. Але мені подобається бути причетним до чогось великого і це не купиш ні за які гроші. Думаю, що можливо завдяки цій роботі, колись в 2030 році, гулятиму зі своєю дитиною на виставці ЕКСПО в Одесі. З гордістю скажу: “я працював над цим”.

Хочу відзначити, що абсолютно всі країни, які є нашими конкурентами в боротьбі за ЕКСПО, абсолютно коректно себе поводять. Не бачив жодного висловлювання, що в Україні немає шансів, бо у них війна. 

Дізнатись, нададуть Одесі право чи ні, зможемо за 14 місяців. Це довгий дипломатичний шлях, на меті якого показати світу сучасну та прогресивну Одесу.

Війна

На Арабатській Стрілці дрони уразили базу російських тюремників

Published

on

У селі Щасливцеве на окупованій Арабатській Стрілці дрони уразили співробітників Федеральної служби виконання покарань Росії.

Про це повідомив у Фейсбуці заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, передає Укрінформ.

«Учора в селі Щасливцеве, на Арабатській Стрілці, під час ранкового шикування чотирма дронами було уражено співробітників Федеральної служби виконання покарань – російських тюремників, які знущаються над українськими в’язнями в Генічеську і в СІЗО на Чонгарі. До Арабатки якраз приїхали ще вертухаї з Сімферопольських СІЗО», – написав Данилов.

За його словами, кількість загиблих невідома, але лікарня була забита пораненими і швидкі вивозили 300-х на Крим.

Читайте також: У Донецьку уразили автомобілі з військовим вантажем і АЗС – Центр вивчення окупації

Журналіст Олег Батурін також інформував у Телеграмі, що у селі Щасливцеве до колишньої недобудованої лікарні, а нині до російського «ФСИН» – Федеральної служби виконання і покарань, був «гарний приліт».

Як повідомляв Укрінформ, ЗСУ восени 2022 року визволили правобережну частину Херсонської області, зокрема місто Херсон. Частина області, розташована на лівому березі Дніпра, тимчасово захоплена російськими військами.

Фото: 91 окремий протитанковий батальйон



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили оборони уразили автомобільний і залізничний мости у Криму та на інших захоплених територіях

Published

on

Підрозділи Сил оборони України 29 червня та в ніч на 30 червня уразили автомобільний міст у районі тимчасово захопленого Азовського Запорізької області, залізничний міст у районі населеного пункту Ічкі у тимчасово окупованому Криму та інші важливі об’єкти російських загарбників.

Як передає Укрінформ, про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомляє у Фейсбуці.

“Ці об’єкти противник використовує для перекидання особового складу, озброєння, боєприпасів та матеріально-технічних засобів”, – зазначили у Генштабі.

Результати ураження уточнюються.

Окрім того, уражені російські пункти управління безпілотниками у районах Веселої Лопані Білгородської області, Комара Донецької області, Мирного, Лугового та Скельок Запорізької області.

Також уражений командно-спостережний пункт загарбників у районі Старомлинівки Донецької області.

Читайте також: СБУ повідомила деталі удару дронів по російському НПЗ за 300 кілометрів від кордону

За результатами оцінки ураження, завданого 28 червня по нафтопереробному заводу “Слов’янський” у Слов’янську-на-Кубані (Краснодарський край РФ), підтверджені знищення чотирьох резервуарів загальним об’ємом 35 тис. кубометрів, пошкодження ще дев’яти резервуарів загальним об’ємом 30 тис. кубометрів, а також установки переробки нафти.

Як повідомляв Укрінформ, ураження по НПЗ “Слов’янський” у Краснодарському краї завдане у межах 40-денної операції впливу на РФ воїнами Центру спецоперацій “Альфа” Служби безпеки України спільно із Силами безпілотних систем Збройних сил України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та іншими складовими Сил оборони України.

Фото ілюстративне: ДСНС



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті кіборга-десантника Віталія Шубеляка

Published

on


Захищав ДАП і мріяв долучитися до Французького легіону

Віталій народився 2 серпня 1990 року у Самборі на Львівщині. З’явився на світ в один день із братом Володимиром, на 10 хвилин пізніше. Тож у дитинстві завжди поруч був друг і порадник, з яким ділили домашні обов’язки, ходили на річку, у першому класі – на заняття танцями; а згодом після занять із тренерами грали у волейбол та ганяли у футбол.  

Хлопці не були відмінниками, проте знали, що треба добре вчитися. Були завжди непосидючими, допоки їх не зацікавлювали практичними потрібними заняттями. Завжди допомагали старшим та друзям.  

Віталій з братом чотири класи закінчили у Самбірській школі №10. А потім стали учнями навчального закладу із понад 200-літньою історією  – нині Ліцею імені Андрія Чайковського, який тоді діяв у статусі «гімназія».  

«Віталій казав: “Ми прийшли до школи навчитися вчитися”», – згадує його мама, пані Марія, яка нині працює вчителькою. 

Після дев’ятого класу юнак став студентом Самбірського фахового коледжу економіки та інформаційних технологій. Закінчив навчання у 2009 році, здобувши спеціальність «Розробка програмного забезпечення». 

Віталій для колективу студентів та викладачів коледжу був прикладом відповідальності та сумлінного виконання покладених на нього обов’язків. Був завжди активним у навчанні, постійний учасник обласної спартакіади з ігрових видів спорту, пишуть на сайті навчального закладу.

На цьому у прагненні до знань молодий чоловік не зупинився і продовжив навчання у Тернопільському фінансово-економічному інституті (нині це Західноукраїнський національний університет). Проте обрав заочну форму. 

Віталій після завершення технікуму не зміг влаштуватися працювати за спеціальністю. Тому уже за кілька місяців вирішив йти служити у ЗСУ за контрактом. Місцем служби спочатку упродовж року був Самбір, а далі два роки – Львів. Тоді вправно навчився водити авто.  

Контракт закінчився наприкінці 2013 року, перед подіями Революції Гідності. Разом із братом та іншими однодумцями Віталій кілька разів їздив на Майдан до Києва. 

Понад пів року працював у приватному бізнесі, зокрема, за кордоном. А наприкінці літа 2014 року Віталія мобілізували. Спочатку були навчання на полігоні поблизу Львова.  

Мама військового згадує, що у той період син їй нагадував Рембо з голлівудського фільму: молодий, у гарній фізичній формі. Він у цивільному житті використовував кожну нагоду, щоб віджиматися на турніку та займався бігом, розповідає пані Марія. 

Найвідоміша операція періоду АТО, в якій брав участь Віталій, – це оборона Донецького аеропорту. Молодий чоловік служив у складі військової частини А0284 – 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, якій згодом присвоїли звання Галицької.

На Донеччині захисник перебував із листопада 2014 року по вересень 2015-го. Восьма рота 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади, в якій служив Віталій, зайшла у ДАП 21 грудня 2014 року. Планова ротація відбулася 14 січня 2015 року. Боєць отримав контузію. 

Пані Марія згадує, як якось несподівано син приїхав додому. «Почула була голос у телефоні… Ти на роботі, лишаєш все – і летиш, бо маєш дати ключі, щоби син зайшов у дім», – розповідає жінка. Вона неймовірно раділа від щастя бачити Віталія. Хоча мав незвичний вигляд: був з бородою і помітно відрослим чубом. 

Після демобілізації у 2015 році чоловік готувався вступити до Французького легіону. Близько двох тижнів проходив спеціальні тестування власне у Франції. Проте мрія так і не втілилась у життя. 

Віталій завжди поважав думку інших та аргументовано відстоював свою, розповідає мама. Умів вислуховувати навколишніх. Ще зі школи мав романтичне кохання, писав дівчині вірші. Проте щось у тих щирих юнацьких стосунках не склалося. 

Продовжував працювати у приватному бізнесі. Активно займався легкою атлетикою, долучався з друзями до бігових марафонів в Україні та за кордоном. 

Після початку повномасштабної російсько-української війни Віталій добровольцем долучився до ЗСУ через кілька місяців, щоби знову повернутися саме у десантно-штурмові війська. Мамі казав, що для нього неприпустимо, щоби йшли захищати країну від ворога недосвідчені 18-річні люди.  

Життєвий шлях старшого солдата Віталія Шубеляка обірвався під час бойового завдання 20 червня 2022 року. Сталося це у населеному пункті Богородичне на Донеччині. У районі села йшли жорстокі бої, воно переходило з рук у руки понад десять разів. Майже всі будівлі та інфраструктура були знищені… 

Із 31-річним Героєм прощалися 23 червня на площі Пам’яті у Самборі. Чин похорону відбувся у залі органної та камерної музики. Поховали військового біля Меморіалу Героям України. 

«Я не знала, що я маю робити, куди йти», – описує свій стан у день прощання пані Марія.

«Дорого коштує Незалежність, – сказав під час похорону о. Миколай Брийовський. – Дорого обходиться бути українцем. Увесь світ нині бореться з рашизмом. І аж тепер починає формуватися справжня Україна. Свобідна, незалежна країна. Але ціна – ті хлопці і дівчата – герої, яких ми бачимо щодня з екранів. Які повертаються додому неживими. Віталій сьогодні йде востаннє містом. Йде не своїми ногами. Йде до своїх побратимів». 

Віталій Шубеляк був відзначений Почесним пам’ятним листом за підписом Президента України, медаллю «За оборону Донецького аеропорту», орденом «За мужність» IIІ ступеня та орденом «За мужність» II ступеня (посмертно). 

У Самборі проходить щорічний Забіг пам’яті Віталія Шубеляка. До події доєднуються друзі захисника, учасники бойових дій, їхні родичі, професіональні спортсмени й аматори, діти.  

«Це більше, ніж спортивна подія. Це можливість вшанувати світлу пам’ять Героя, об’єднатися громадою та підтримати одне одного», – упевнений співорганізатор Ярослав Мельник.  

«Учасники різного віку та з різною фізичною підготовкою випробовували свої сили на дистанціях 30, 100, 500 метрів, а також 1 і 5 кілометрів. Для когось це була боротьба за результат, для когось — особистий виклик. Але всіх об’єднала спільна мета — вшанувати пам’ять нашого земляка, який віддав життя за Україну», – написали на сайті Самбірської міської ради після проведення четвертого марафону цього року у травні. 

У спогадах побратимів, рідних, друзів, однокласників та вчителів, усіх знайомих Віталій залишається щирою, енергійною і світлою людиною, позитивним, життєрадісним справжнім патріотом. 

Честь і слава Герою! 

Валентина Кащенко 

Фото надані Марією Шубеляк 

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.