Connect with us

Війна

Україна — бренд переможця: Які шанси Одеси прийняти EXPO 2030. Розповів Роман Григоришин

Published

on

Виставка EXPO — іміджевий захід світового масштабу і в України є всі шанси на проведення виставки в Одесі у 2030 році. Наразі йде підготовка до голосування за кандидата. Воно відбудеться у листопаді 2030 року, де 170 країн, члени Міжнародного бюро виставок, голосуватимуть за одного з чотирьох кандидатів. Міста-суперники Одеси: Пусан, Рим, Ер-Ріяд. Про одеські переваги та плани виставки для “Дайджесту Одеси” розповів директор Департаменту інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, міжнародного співробітництва і туризму Одеської обласної військової адміністрації, Роман Григоришин.

Фото: УСІ

Розглянемо конкурентів

Виставка можливо не такий відомий захід, як Чемпіонат Світу з футболу чи Олімпійські ігри, але йде на рівні з ними. А економічний ефект навіть більший, адже виставка триває півроку. 

Виставка планувалась на 2020 рік в Дубай, була перенесена і проходила з жовтня по березень 2021 року. В 2025 році пройде в Японії. Тому, якщо планувати виставку у Пусані (Південна Корея) або Ер-Ріяду (Саудівська Аравія) — це суперечить базовому олімпійському принципу: виставка повинна подорожувати континентами. 

Розглянемо Ер-Ріяд. Ми розуміємо, що фінансово — це точно фаворит, тому що таких можливостей, мабуть, немає у жодної з інших країн. Проте, є аспекти, які грають проти: закритість країни та питання забезпечення прав жінок. Ми зараз будемо спостерігати Чемпіонат Світу з футболу в Катарі. І вже зустрічаються різні ситуації по персоналу саме жіночої статі. Цивілізованому світу зазвичай важко робити такі кроки в напрямку країн, які важко назвати демократичними. 

Італія. У 2015 році виставка була в Мілані. Якщо дивитись на столітню історію виставок, то в цій країні вона була дуже багато разів. А у Східній Європі виставки не було останні 40 років. 

Серед претендентів була москва, але вона сама собі вистрілила в ногу. Москви немає, тому з огляду на це Одеса — є одним із фаворитів. Ми не фантасти, розуміємо, що у багатьох з цих міст виставку можна проводити хоч завтра, а Одесі — треба попрацювати. Але для цього якраз є оці сім років, за які ми можемо перевтілити наше місто. І зробити таким, яке зможе прийняти протягом 6 місяців мільйони туристів. 

Переваги міста і для нього

Сам проєкт EXPO дуже класно підходить у контекст відновлення України. Країна є форпостом протистояння проти нацистів сучасності. Тому було б дуже слушно, аби інші країни підтримали в наданні права на проведення виставки саме в Україні. Так вони б надали нам не рибу, як зазвичай, а вудочку, якою б ми зловили своє щастя. 

https://youtu.be/4r_h0yTJUQ0

Відповідно, це може бути флагманський проєкт всього півдня України. Логістично немає сенсу будувати ще один чи два аеропорти в Одесі. Треба робити місто доступним для інших аеропортів, з’єднувати швидкими шляхами з Миколаєвом (відновлення аеропорту) і з Ізмаїлом (реконструкція злітної смуги). І звичайно швидкою залізницею Одеса-Київ, щоб ми були в межах 3-4 годин зі столицею. Цей логістичний ланцюжок по-новому зв’яже Одесу із Європою, Києвом та Миколаєвом. 

Одеса у світі популярне місто, проте на жаль не випустило нічого нового у сучасності, а та спадщина, яка була, вже розгубилась. Проте ми знаємо, що іноземці визнавали це місто як комфортне для життя. Багато хто закохувався в місто, а хтось —в людей, купував нерухомість і час від часу приїжджає. Саме Одеса серед міст України найбільше зачаровує іноземців. На це багато підстав. Виставка — стимул приїхати, тим хто чув, але не був тут.  

Щодо економічного добробуту міста, звичайно, хочемо, щоб вони приїхали, отримали задоволення, витратили тут гроші, підтримали нашу економіку, або стали б частиною цієї економіки. Тому це неймовірно великий шанс, історичний для Одеси. 

Куди крокуємо стосовно EXPO

У кінці листопада 171 Генеральна асамблея МБВ, на якій відбудеться презентація нашої заявки, цього разу в офлайн режимі. Там буде вперше представлено саме архітектурний концепт, який розробляла Zaha Hadid Architects.

Фото: EXPO 2030

У проміжку між лютим-квітнем буде перевіряюча місія. Перше, що інспектуватимуть — гарантії центральної влади. Ми наразі робимо план, який запропонуємо Міжнародному бюро по візиту. Вони тут працюватимуть з понеділка по п’ятницю. Перші день-два вони проведуть у Києві, потім прибудуть до Одеси. Відбудеться зустріч з керівництвом міста, області, виїзд на саму локацію, демонстрація проєктів, логістики. Крім нашої презентації, готуємо кілька крутих сюрпризів для них. 

Ми розуміємо усю безпекову ситуацію, отримали завірення від Генерального Секретаря Міжнародного бюро виставок. Як мінімум він точно приїде, а щоб місія відбулась, потрібно ще троє делегатів. Я думаю, що не буде проблеми. На крайній випадок думатимемо про якийсь гібридний варіант цієї місії, можливо в онлайн-режимі. Але офлайн — краще.

Місце зустрічі поля зрошення: де планують проходження виставки

Запланована територія — 250 га полів зрошення в 15 хвилинах їзди до центру. Про цю територію говорять останні років 20. Є купа варіантів, а щоб перейти від слів до справи, треба вирішити цілий ряд проблем. І так склалось, що, бюджетом міста чи області — це майже неможливо. Навіть, якщо ми не виграємо, то в будь-якому випадку, це можливість привести до ладу місце. Адже це справді територія пріоритетного розвитку: величезна ділянка, на якій може з’явитись як новий мікрорайон, так і різні економічні суб’єкти. Великий простір для росту, що знайти у місті на узбережжі — важко. І до речі, — ще одна перевага Одеси, відносно суперників. В інших країн немає ділянки в межах центру міста. 

Кожна країна по-різному підходить до виставки. Хтось приїжджає себе продавати, представляючи виробників, а хтось презентує країну. Є країни, які концептуально не сприймають, коли ти презентуєш виробника, як США, наприклад, вони себе презентували, як країну загалом. Зрештою — велика конверсія грошей та привернення уваги до країни. Наприклад, у 2021 році, український павільйон був також заточений на кількох виробників. І вони підписали багато контрактів. Це можливість. 

Попри війну: як готуватись до проєкту 2030 року, коли у країні війна

Безумовно вторгнення вплинуло. Рік тому, коли ми заявили про цю ініціативу, до того як її підтримав президент, багато людей дуже скептично ставились. Особливо ті, хто був у Дубай і розуміють що це таке. 

Через вторгнення та події в Україні і такої уваги, то з цього боку є трохи позитивного впливу для проєкту і можливостей. росію викинули з процесу, а Одеса стала хабом для міжнародних організацій, центром зернової угоди.

Організаційно та ментально після вторгнення було важко повернутись до роботи. Коли тут питання життя та смерті, розмовляти про те, що буде у 2030 році — складно. Коли вся адміністрація, і я також, працювала на забезпечення військових, навіть в думках не було питання “Що робити з ЕКСПО?”. 

На кінець лютого планували почати процес підготовки досьє. Були підібрані підрядники, розуміння фінансування, адже це не мало бути за кошти платників податків. Ми були готові починати з 1 березня. Почалась повномасштабна війна і зрозуміло, що ніхто до цього не повертався. І я чесно кажу, не знаю як склалось, якби в середині квітня мені не подзвонила Генеральний директор Zaha Hadid Architectsі. Вона сказала, що фірма готова продовжувати співпрацю. Нагадаю, це найдорожче та найпопулярніше архітектурне бюро у світі. Дуже багато компаній, міст змагаються за те, щоб компанія щось проєктувала чи будували в них і це коштує дуже дорого. До цього ми розглядали комерційну співпрацю з цим бюро, і коли вони в квітні подзвонили, то була дискусія. Навіть якби були гроші, нас би ніхто не зрозумів. Але фірма вирішила подарувати нам цей проект, тому що за їхніми словами: “ Україна — бренд переможців”. Вони хотіли бути з нами, підтримати та перемогти разом. 

Після цієї історії особисто я та моя команда не розглядали, що ми не подаємо це досьє. Так, це було дуже важко — програмний документ англійською та французькою мовами. Там розписано все до деталей: як рухаються люди, де вони живуть, яка економіка процесу, як будуватимуться павільйони, як ми будемо це промоутити. 

Маленька довідка: 7 вересня Україна офіційно подала реєстраційне досьє до Міжнародного бюро виставок у Парижі (BIE) для участі у конкурсі серед країн-кандидатів на право проведення Всесвітньої виставки Expo 2030 в Одесі. Цей крок є ключовим і обов’язковим для кожної країни-кандидата на етапі розгляду проєкту та в процесі голосування.

Фото: EXPO 2030

Ми з’єднались з командою CIVITTA. Ця консалтингова компанія веде дуже багато проєктів Кабінету Міністрів і ми почали співпрацю. Вони дуже молодці, надзвичайно креативні, крута професійна команда, яка допомогла все це зібрати в один документ. Тут варто відзначити, що Обласна адміністрація, всі департаменти, міністерства, місто оперативно надавали інформацію та допомагали. Це був як мурашник і в мене літо пройшло під лозунгом “досьє ЕКСПО”. 

Часто запитують чому ми цим займаємось, при тому що немає абсолютної гарантії, що ми переможемо. Але мені подобається бути причетним до чогось великого і це не купиш ні за які гроші. Думаю, що можливо завдяки цій роботі, колись в 2030 році, гулятиму зі своєю дитиною на виставці ЕКСПО в Одесі. З гордістю скажу: “я працював над цим”.

Хочу відзначити, що абсолютно всі країни, які є нашими конкурентами в боротьбі за ЕКСПО, абсолютно коректно себе поводять. Не бачив жодного висловлювання, що в Україні немає шансів, бо у них війна. 

Дізнатись, нададуть Одесі право чи ні, зможемо за 14 місяців. Це довгий дипломатичний шлях, на меті якого показати світу сучасну та прогресивну Одесу.

Війна

Покровський, Костянтинівський та Гуляйпільський напрямки

Published

on

Російські війська від початку доби 47 разів атакували позиції захисників України. Найактивніше ворог діє на Покровському, Костянтинівському та Гуляйпільському напрямках.

Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, передає Укрінформ.

Росіяни обстріляли прикордонні Безсалівку, Бічівськ, Кучерівку, Яструбщину, Нескучне, Кореньок, Новоіванівку, Будки, Іскрисківщину Сумської області та Лісківщину, Сеньківку, Заріччя, Ясну Поляну Чернігівської області.

На Північно-Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав чотирьох авіаційних ударів, скинувши вісім керованих бомб, здійснив 72 обстріли , зокрема два – із реактивних систем залпового вогню.

На Південно-Слобожанському напрямку російські загарбники двічі атакували в бік Лимана, одне боєзіткнення триває.

Читайте також: Росіяни намагаються просунутися вглиб оборони на Гуляйпільському напрямку – Волошин

На Куп’янському напрямку наступальних дій ворога не зафіксовано.

На Лиманському напрямку українські воїни відбили три спроби загарбників просунутися в бік Ставків та Лимана.

На Слов’янському напрямку агресор тричі атакував в напрямку Різниківки.

На Краматорському напрямку ворог наступальних дій не проводив.

На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 10 наступальних дій в районах Костянтинівки, Іванопілля, Іллінівки, Русиного Яру, Софіївки.

На Покровському напрямку 12 разів намагалися потіснити українських оборонців із займаних позицій у районах Никанорівки, Родинського, Мирнограда, Покровська, Котлиного, Удачного, Новомиколаївки та у напрямку Новоолександрівки. Одна атака триває.

На Олександрівському напрямку ворог тричі наступав у районах Іванівки, Добропілля, Нового Запоріжжя. Ворожих авіаударів зазнали Гаврилівка та Орли.

На Гуляйпільському напрямку відбулося 13 атак у районі Мирного, Лугівського та у бік Залізничного, Оленокостянтинівки. Сили оборони стримують натиск і уже відбили 11 атак. Ворог завдав авіаударів по районах Лісного, Копанів, Долинки, Гіркого, Чарівного.

На Оріхівському напрямку відбулося одне боєзіткнення в напрямку Приморського. Авіаударів зазнали Веселянка та Приморське.

На Придніпровському напрямку ворог наступальних дій не проводив.

На інших напрямках суттєвих змін в обстановці не зафіксовано.

Як повідомляв Укрінформ, Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив ураження засобів протиповітряної оборони, командно-спостережних пунктів і районів зосередження живої сили росіян у тимчасово окупованому Криму та на тимчасово захоплених територіях України.

Фото: Генштаб



Джерело

Continue Reading

Війна

Сили безпілотних систем знищили ворожі РЛС «Надгробок» у Криму і ЗРК «Бук-М2» на Донеччині

Published

on

Пілоти 9-о батальйону «Кайрос» 414-ї окремої бригади безпілотних систем «Птахи Мадяра» вночі 8 березня знищили РЛС «Надгробок» у тимчасово окупованому Криму та пускову установку ЗРК «Бук-М2» російських загарбників на тимчасово захопленій частині Донеччини.

Як передає Укрінформ, про це бригада повідомила у Телеграмі.

  • РЛС «Надгробок» (64Н6) – високомобільна трикоординатна РЛС кругового огляду, це очі для ЗРК С-300ПМ та С-400 у Криму.
  • ЗРК «Бук-М2» – пускозаряджаюча установка (ПЗУ 9А316) ЗРК.

Крім того, на Донеччині спільно з пілотами 1-о окремого центру безпілотних систем був знищений пункт тимчасової дислокації центру «Рубікон» росіян.

Читайте також: Сили безпілотних систем уразили північнокорейський «Коксан» на Олександрівському напрямку

Цілі відпрацьовані засобами middle strike FP-2 українського виробництва з бойовою частиною 60-100 кг за координацією новоствореного координаційного центру глибинного ураження СБС Збройних сил України.

Як повідомляв Укрінформ, підрозділи Middle-strike Сил спецоперацій ЗСУ завдали високоточних ударів по чотирьох радіолокаційних станціях у тимчасово окупованому Криму та командному пункту російських військ на Донеччині.

Фото ілюстративне



Джерело

Continue Reading

Війна

Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа

Published

on


Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога 

Тарас народився 1984 року в селищі Вигода Долинського району Івано-Франківської області, був наймолодшою дитиною в сім’ї. У школі захоплювався фізкультурою — любив біг і фізичні вправи, відвідував туристичний гурток, учасники якого щоліта ходили у походи з наметами. Брав участь у змаганнях обласного та всеукраїнського рівнів, а ще дуже любив читати: рідні згадують, як хлопця вже у п’ять років можна було побачити з газетою.

Ще одним із захоплень Тараса була техніка і все, що з нею пов’язано. Коли в нього з’явився перший комп’ютер, він вивчив усі його складові. 

У 2001-2006 роках навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Фінанси». У 2004 році їздив до Києва на Помаранчеву революцію попри ризик бути виключеним з університету через можливу затримку із захистом диплома. Декілька тижнів жив із хлопцями в наметах, а батьки навіть не здогадувалися про це. 

У 2013 році Тарас брав участь вже у Революції гідності, був одним з ініціаторів протестів проти влади. Разом із друзями-однодумцями організовував автопробіги для висловлення своєї позиції. Завжди був патріотом України, стежив за новинами, був у курсі всіх подій. 

Після закінчення університету ще рік працював у Львові, а потім повернувся до рідного селища. Спочатку обіймав посаду декларанта, а згодом — менеджера з постачання на підприємстві «Уніплит».

«Згадую з посмішкою, як він зранку їхав на роботу і слухав класичну музику, а коли повертався додому — рок. Крім музики, любив слухати різні відео й подкасти, аудіокнижки. Хто знав Тараса, той може підтвердити, що він завжди ходив із навушниками і щось слухав», – ділиться спогадами дружина Мар’яна. 

Чоловік дбав про довкілля: часто разом із друзями організовувалися та збирали сміття, яке згодом вивозили. У машині завжди мав сміттєвий пакет на випадок, якщо потрібно буде щось прибрати. 

Дружина розповіла, що з Тарасом вони познайомилися влітку 2010 року. Будучи студенткою, разом із дівчатами написали проєкт, який отримав фінансування. За ці кошти організували літній табір із наметами для дітей, що проходив у селищі Вигода. Тарас із друзями допомагав переносити речі й розкладати намети. Так усе й почалося: стосунки на відстані, телефонні розмови, довгоочікувані зустрічі й різні приємні моменти. Закохані одружилися восени 2017 року, а у 2019 році народився їхній синочок, про якого вони мріяли й чекали. 

«Тарас завжди був терплячим із сином, усе пояснював, бо в дитини завжди купа запитань: “А чого? Нащо? Для чого?”. Проводив із ним багато часу: часто вони каталися на велосипедах, разом складали мікросхеми, щось паяли, дивилися на зірки в телескоп. На будь-яке питання Тарас завжди знаходив відповідь і все пояснював. Був строгим, але водночас люблячим батьком. Бо час із татом завжди інший, ніж із мамою», – розповідає Мар’яна. 

Дружина також розповіла, що Тарас захоплювався переглядом фантастичних фільмів. Деякі міг переглядати по кілька разів. Одним із найулюбленіших був «Інтерстеллар». Завжди шукав щось нове й цікаве для перегляду. Вечори вони часто проводили разом за фільмом чи серіалом. 

У 2010 році разом із братом та ще двома колегами започаткував власну справу — займався експортом дров за кордон. Розпочинали все з нуля, декілька разів змінювали місце виробництва, стикалися з різними перешкодами. Робота поєднувалася з поїздками за кордон: він відвідав багато країн, звідки залишилося чимало яскравих спогадів і світлин. Добре знав англійську мову. 

Згодом вирішив здійснити ще одну мрію — почати програмувати. Тарас пройшов курси в Mate academy, вивчив мову програмування Python. Почав працювати у компанії «Blago» в Івано-Франківську. 

У квітні 2024 року Тарас був призваний за мобілізацією до ЗСУ. Пройшов базову загальновійськову підготовку, згодом закінчив навчання у Військовій академії в Одесі за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Йому було присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Служив у 421-му окремому батальйоні безпілотних систем. Виконував бойові завдання на Донецькому, Сумському та Курському напрямках. У 2025 році отримав звання «лейтенант». Був командиром 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. 

12 вересня 2025 року Тарас Дяків загинув внаслідок влучання ударного БпЛА по місцю розташування особового складу в Сумській області. Поховали Героя 19 вересня у рідному селищі Вигода. 

На сторінці полеглого Героя однокласники написали: «Сьогодні наш клас прощається з Тарасом Дяківим. Серце стискається від болю, бо ми втратили не просто однокласника, а справжню, щиру людину, яка завжди вміла підтримати». 

У Тараса залишилися дружина, син, мати, брат і сестра. 

За мужність, самовідданість і відвагу під час захисту України Указом Президента від 21 листопада 2025 року лейтенанта Дяківа Тараса Васильовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). 

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя. 

Мар’яна Рабченюк

Фото надані дружиною

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.