Війна
Війна змінює нас: вплив пролонгованого стресу на організм
Українці лише розпочали впроваджувати культуру турботи про психологічне здоров’я і опинились у повномасштабній війні. Наразі, вже десятий місяць мільйони наших людей живуть в умовах пролонгованого стресу. І коли ми зазначаємо про відбиток, який воєнні дії залишають, то говоримо про всіх. Військовий, цивільний, постраждалий, переселенець, біженець, дитина — усі мають чи матимуть наслідки для здоров’я, як фізіологічного, так і психологічного. Але, не варто згущувати чорні фарби, варто зосередитись на підтримці один одного, а до того ж є безліч програм та волонтерів, які хочуть та можуть допомогти.
Про симптоми, прояви депресії, стратегії подолання стресу та можливості впоратись із цим розповіла фахівчиня з адвокації з питань екстреної допомоги в ГО Спільноти Самодопомоги, психологиня, Марта Пивоваренко.
Які прояви стрес-спровокованих розладів?
Як національний тренер та супервізор нової програми дій ВООЗ у питаннях психічного здоров’я для неспеціалістів сфери можу підтвердити, що депресія під час війни — це один із стрес-спровокованих розладів. Програма дій mhGap-HIG розрахована саме на гуманітарні умови, зокрема війну, і варто звертати увагу на симптоми посттравматичного стресу, депресії й інших станів.
Сигнали про пережите насильство чи перехід симптомів гострого стресу через потенційно травмуючу подію у ПТСР, депресію — є важливим фактором запобігання самоушкоджень та самогубств.
Які сигнали погіршення звичного функціонування людини – є негативною тенденцією?
Це можу бути ізоляція, зменшення догляду за собою, відмови приймати душ, зменшення контактів із раніше близькими, або непродуктивний копінг, тобто стратегії подолання стресу через алкоголь, ліки чи інші хімічні речовини — залежності.

У суспільстві досі актуальна думка, що психологічне здоров’я – міфічне. Щось на кшталт, якщо встати з ліжка, то все пройде. Чи так це?
Навіть слабку депресію часто поєднують з іншими скаргами на здоров’я і з соматичним болем. “Ком у горлі”, болі у серці, “гострий шлунок” можуть під час діагностики не показувати ніяких фізіологічних причин, але люди роками страждають від болісних відчуттів у тілі.
Соматична практика допомагає позбутись багатьох цих симптомів і запобігає вживання знеболювальних, що в тому числі можуть призвести до залежності. Рух, зміна стратегії руху, візуалізація, дихальні техніки — це практично основа стабілізації стану у всіх психотерапевтичних підходах, пов’язаних зі стресом. Рекомендую розглядати фізичний та психологічний добробут, як нерозривні. Навпаки зцілення фізичного та психологічного найчастіше веде до загального покращення здоров’я.
Майже у 2/3 осіб, які пережили потенційно травмувальну подію, виникатимуть порушення сну, ПТСР заважатиме відновитись після контузії, а якщо у людини хронічні болі, то стан погіршуватиметься.
Фізичний біль, як ніщо може призводити до відчуття безнадії і кожен восьмий готовий розпрощатись із життям лишби позбутись хронічних страждань.
Чи можна покращити свій стан, допомогти собі чи іншому?
Так, завдяки копінг-стратегії — стратегії подолання стресу. Вони є життєво необхідними, тому під час сварок нашим родичам хотілось “закручувати огірки” чи мити посуд. Загалом будь-які роботи із дрібною моторикою допомагатимуть частині людей, це містить в’язання чи інші заняття, але немає нічого кращого, ніж дихальні практики, ходьба чи басейн. Рух допомагає вивести стрес, зважайте, щоб він був не надто збуджуючим, особливо перед сном.
Дослідник руху Рудольф фон Лабан запропонував концепцію зміни стратегії руху для покращення відновлення. Кожна робота, яку ми виконуємо, вимагає від нас певних стратегій руху, і зміна стратегії в час відпочинку призводить до розслаблення.
Чи вищі ризики у людей з психологічними розладами стосовно серцево-судинних, онкологічних захворювань наразі?
Хронічний стрес впливає на ризики щодо цукрового діабету, оскільки стрес фактично призупиняє роботу імунної системи, перенаправляючи ресурси на боротьбу. Ми можемо побачити дуже велику кількість хронічних захворювань і загострень, особливо вони впливатимуть на особу по завершенню небезпеки, коли ослаблений організм розслабляється. Таким чином, від хронічних хвороб після Другої світової війни загинуло більше, ніж у боях. Профілактика і запобігання надмірним психологічним навантаженням — кращий спосіб запобігти, як соматичним, так і психологічним проблемам.
Короткий світловий день, враховуючи відключення електроенергії, чи відбивається це на самопочутті?
Доведено, що в країнах де довгі ночі та похмура погода, депресія є частою проблемою, але це не лише через погоду, а й через вітаміни В та D.
Загалом стресові періоди вимагають від людей більше часу проводити на вулиці, у теплі періоди року “зелені години” є критично важливими для відновлення нормального функціонування.
Мінімум 5 годин на тиждень, наприклад, один день з вікенду або 15 хвилин щоденно має бути витрачено на “зелені години” і це стало очевидним в період ковіду.
Помітити проблему значно легше, коли знаєш на що звертати увагу.
Розуміння сигналів, тенденцій можуть справді врятувати чиєсь життя. Людина не завжди спроможна помітити свій стан та знайти у собі сили покращити його, ось чому ми потребуємо допомоги від оточення та близьких людей.

Війна
США запровадили санкції проти мережі нелегального трафіку людей і наркотиків через Мексику
Міністерство фінансів США оголосило про запровадження санкцій проти організації Bhardwaj HSO, її керівництва, а також понад півтора десятка інших компаній, які забезпечують трафік нелегальних мігрантів та наркотиків через Мексику до США.
Про це йдеться в офіційному повідомленні Офісу контролю за іноземними активами (OFAC) Міністерства фінансів США, оприлюдненому в четвер, передає Укрінформ.
«Сьогодні OFAC запровадив санкції проти організації Bhardwaj HSO, яка займається контрабандою людей та базується в Канкуні, Мексика, а також проти її лідера Вікранта Бхардваджа, трьох інших осіб та 16 компаній, які сприяють злочинній діяльності Bhardwaj HSO та отримують прибуток від цього», – зазначається у повідомленні.
При цьому наголошується, що Bhardwaj HSO перевезла тисячі нелегальних іноземців з Європи, Близького Сходу, Південної Америки та Азії до Сполучених Штатів. Крім нелегального трафіку людей Bhardwaj HSO також займається торгівлею наркотиками, хабарництвом та відмиванням грошей.
Як повідомлялося, Bhardwaj HSO поєднує різні методи нелегального трафіку, в тому числі з використанням повітряних, наземних та морських шляхів.
Фото: ОП
Війна
Василь Горошко, доктор медичних наук, президент ГО «Українська асоціація Медицина Сил оборони», полковник медичної служби
В Україні, на відміну від більшості європейських держав, ніколи не існувало громадської професійної асоціації, яка б об’єднувала військових медиків. Такий проєкт реалізували лише кілька місяців тому – з утворенням Громадської організаціії «Українська асоціація Медицина Сил оборони» (УАМСО). Ініціатива охопила медичних фахівців не лише Збройних сил, а й усіх Сил оборони: прикордонної служби, МВС, СБУ, ГУР, а також цивільних лікарів, які лікують поранених.
Про діяльність Асоціації, її взаємодію з цивільним сектором охорони здоров’я й іноземними колегами, а також про формування в Україні нової школи військової медицини, Укрінформ поспілкувався із президентом УАМСО – доктором медичних наук, лауреатом Національної премії України імені Бориса Патона, начальником відділення реанімації та інтенсивної терапії для медичної евакуації та лікування болю НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» полковником медичної служби Василем Горошком.
– Українська асоціація Медицина Сил оборони. Про що ця історія?
– Насамперед, УАМСО – це спільнота, яка об’єднує військових медиків сектору безпеки й оборони, а також цивільних лікарів, які щодня дбають про життя та здоров’я захисників України. Головний сенс нашої роботи – обмін фаховими знаннями, поширення ефективних методик лікування поранених, допомога в опануванні суміжними спеціальностями, підвищення кваліфікації.
Ми прагнемо залучити до своєї спільноти якомога більше фахівців, які працюють із пораненими на всіх етапах – від евакуації з поля бою до реабілітації.
Асоціація покликана стати майданчиком, де військові й цивільні медики координують свої зусилля, проводять конференції, тренінги, обговорюють складні клінічні випадки. Усе спрямовано на головну мету – поліпшення якості лікування та реабілітації поранених захисників України.
Усе спрямовано на головну мету – поліпшення якості лікування.
– Як це відбувається на практиці?
– Ми регулярно проводимо освітні заходи, на яких медики, зокрема ті, які працюють на передовій, діляться власним професійним досвідом. Обговорюємо новітні методики, створюємо освітні модулі. Звісно, через питання безпеки більшість заходів відбувається онлайн, але проводимо й офлайн-тренінги.
– А яким питанням під час цих тренінгів приділяється найбільше уваги?
– Намагаємося охопити всі важливі моменти, з якими стикаємося на практиці. Наприклад, як анестезіолог, можу сказати, що у нашому шпиталі особлива увага зосереджується на одному з найвідповідальніших моментів – коли надходять нові поранені. Це той етап, коли медичний персонал має бути завжди готовим до проведення невідкладних утручань, наприклад, виконання серцево-легеневої реанімації (СЛР). Й оскільки в більшості стаціонарних відділень немає чергового анестезіолога, який одразу міг би розпочати базову чи розширену реанімацію, саме медичні сестри й лікарі мають володіти необхідними навичками самостійного проведення компресій грудної клітки, вентиляції легень, дефібриляції чи введення медикаментів під час реанімаційних заходів.
Медичний персонал має бути завжди готовим до проведення невідкладних утручань.
Тож ми періодично проводимо тренінги, що забезпечують постійну клінічну готовність персоналу до дій у ситуаціях зупинки кровообігу або дихання. Крім того, практикуємо систематичне оновлення технічних навичок – відпрацювання алгоритмів катетеризації периферичних вен, уведення назогастрального зонда, внутрішньом’язових і внутрішньовенних ін’єкцій, а також догляду за судинним доступом.
Регулярні симуляційні заняття проводять як для середнього, так і для лікарського складу. Медичні сестри відпрацьовують усі базові маніпуляції відповідно до сучасних стандартів, а лікарі постійно оновлюють знання з клінічних протоколів лікування гострих патологічних станів – від травматичного шоку до гострої дихальної недостатності.
Це надзвичайно важливі питання, адже ми постійно набуваємо нового практичного досвіду й відповідно оновлюємо протоколи лікування. Кожен учасник таких заходів отримує бали безперервного професійного розвитку, але головне – впевненість, що у критичний момент діятиме правильно.
– Як часто Асоціація проводить подібні заходи?
– Незважаючи на те, що наша організація досить молода, графік роботи маємо насичений. Наприклад, нещодавно на базі Національного медичного університету імені Богомольця було проведено п’ятиденний тренінг для анестезіологів «Хірургічна підготовка в небезпечному середовищі. Анестезіологія» (Hostile Environment Surgical Training. Anaesthetics (HEST-A).
Захід відбувся за участю медичної гуманітарної організації «Фонд Девіда Нотта» (The David Nott Foundation) у співпраці з Міністерством охорони здоров’я України. Його учасниками стали 29 анестезіологів із різних регіонів нашої держави та лікарі-інтерни Української військово-медичної академії.
Цей освітній курс охопив навчання з надання анестезіологічної допомоги у разі ліквідації наслідків аварій, під час застосування хімічної зброї, у випадках масових жертв, трав дихальних шляхів, опіків, виявлення акушерської та дитячої травми, а також польової анестезії.
Асоціація планує провести перший з’їзд військових молодших медичних спеціалістів України.
Наприкінці листопада Асоціація планує провести перший з’їзд військових молодших медичних спеціалістів України. Подія, сподіваємося, стане знаковою, оскільки буде присвячена об’єднанню та професійному зростанню бойових медиків, фельдшерів, медичних сестер і братів, інших медичних працівників Сил оборони України. Задум з’їзду полягає у проведені фахового діалогу, який стане додатковим поштовхом у розвитку професійних стандартів і формуванні сучасної школи військової медицини України.
Також ітиметься про консолідацію передового досвіду, підвищення рівня фахової підготовки та впровадження найкращих практик медичного забезпечення в умовах бойових дій. Маємо надію, що результати роботи форуму сприятимуть підвищенню ефективності лікування поранених захисників України.
– Чи цікавляться вашим досвідом іноземні колеги?
– Дуже. Адже ми не теоретики, працюємо в умовах справжньої війни XXI століття. Наші закордонні колеги (до речі, асоціації військових медиків давно діють у багатьох європейських країнах) вивчають наші протоколи, особливо щодо евакуації з «червоної зони», контролю кровотеч і стабілізації поранених.
Наші представники беруть участь у міжнародних конференціях, де презентують український досвід. Іноземним колегам він надзвичайно цікавий, адже вони не мають справи з реальними бойовими травмами, тож наші знання і досвід для них щось нереальне і замежове, вони їх ретельно вивчають.
– А що саме їх цікавить найбільше?
– Наприклад, наш підхід до лікування болю. У багатьох країнах цей напрям лише розвивається, а ми створили цілісну систему лікування болю – від моменту поранення до реабілітації. У нашому госпіталі, наприклад, уже майже десять років діє відповідна служба.
Ми створили цілісну систему лікування болю – від моменту поранення до реабілітації.
Із 2015 року ми почали впроваджувати регіональні блокади, інфузійні насоси, комбіновані схеми знеболення, щоб мінімізувати використання наркотичних препаратів. Спочатку значна частина колег ставилася до цього досить скептично, але коли побачили, що поранені швидше відновлюються, цей досвід почали переймати.
– Найважче, мабуть, працювати з фантомними болями?
– Так, це справжнє випробування. Людина відчуває біль у тій частині тіла, якої вже немає. Ми застосовуємо медикаментозні комбінації, нейростимуляцію, дзеркальну терапію. Головне – не залишати людину наодинці з собою. Бо фантомний біль – це не лише сигнал нервів, це біль пам’яті.
Тому в цьому питанні ми тісно співпрацюємо із психіатрами і психологами – біль має і психологічну природу. Якщо його не контролювати, людина знову і знову переживає поранення, і це підживлює ПТСР. А коли вдається зняти біль, пацієнт починає спати, їсти, намагається налагодити максимально можливе повноцінне життя. Іноді достатньо навіть не повного усунення болю, а лише відчуття, що він під контролем – і це повертає сили, сприяє прагненню рухатися далі. Саме цей комплексний підхід – фізичний і психологічний – сьогодні найбільше цікавить наших партнерів.
– Ви згадали про 2015 рік, про початок російської агресії. З часів АТО та ООС які зміни відбулися в нашій військово-медичній сфері?
– У 2014-му ми починали з ентузіазму й нульового забезпечення. Бракувало всього – обладнання, аптечок, евакуаційних засобів, навіть базових знань із тактичної медицини. Ми вчилися на власних помилках. Потім з’явилися натовські медичні стандарти, їх переклали українською, адаптували до реалій, почали масово навчати бійців і медиків. І вже після 2022 року наша військова медична система таки стала багаторівневою: від поранення – до стабілізаційного пункту, евакуаційної бригади, госпіталю, реабілітаційного центру – кожен етап працює як частина єдиного механізму.
Сьогодні ми маємо покоління медиків з унікальним бойовим досвідом.
Сьогодні ми маємо покоління медиків з унікальним бойовим досвідом. Наприклад, на рівні такмеду, якщо раніше турнікети накладали майже всім, то тепер є розуміння, що важливо оцінити ситуацію, і в багатьох випадках, по змозі, ліпше провести тампонування, відновити кровопостачання. Це означає, що якість навченості зросла. Результат – кількість смертей від крововтрати зменшилася, суттєво зменшилася кількість випадків, коли через неправильне застосування турнікетів поранені втрачають кінцівки.
– Ви говорили, що УАМСО відкрита і для цивільних лікарів. Військова та цивільна медицина вже працюють у спільному полі?
– Війна фактично зруйнувала старі бар’єри. Нині цивільні клініки також приймають поранених, допомагають у реабілітації, а військові лікарі передають свій досвід, якого раніше не було в цивільній практиці. По суті, в Україні з’явилася єдина професійна спільнота – медики сил оборони та цивільної системи охорони здоров’я. Ми навіть розробляємо спільні протоколи лікування, знеболення, ведення післяопераційних пацієнтів.
І саме тут, як на мене, важливу комунікаційну роль має взяти на себе Українська асоціація Медицина Сил оборони. Вона має бути тією платформою, яка об’єднує лікарів усіх відомств і профілів. Бо лише коли військова і цивільна медицина діятимуть як одне ціле, зможемо говорити про справжню медичну обороноздатність країни.
Іван Ступак, місто Київ.
Фото Павла Багмута
Війна
Пам’яті історика, журналіста і воїна Костянтина Пономаренка (позивний «Ван Гог»)
Він мріяв долати стіни між народами, зведені на багатовікових стереотипах
Костянтин Пономаренко був одним із тих, хто пішов боронити Україну в перші ж дні повномасштабного вторгнення. Він був непересічною, успішною людиною, мріяв не воювати, а долати стіни непорозумінь між народами. Та всі його плани і прагнення зруйнувала війна.
Усе його життя було шляхом усвідомлення і осмислення себе, як українця. Костянтин народився на зламі епох – 1991 року в Запоріжжі, на тоді майже повністю зросійщеному місті. До 13 років він ріс у російськомовному середовищі. Потім родина переїхала до Вінниці. І тут хлопець захотів досконало вивчити українську. Закінчив школу, а по тому вступив до Києво-Могилянської академії. Він навчався на кафедрі історії за спеціалізацією «Юдаїка» і навіть стажувався в Єрусалимському університеті.
Однокурсники, викладачі та колеги Костянтина згадують про нього, як про дуже активну, рішучу і спраглу до нового людину. Він також вирізнявся активністю й поза «Могилянкою» – був членом Демальянсу, брав участь у Революції Гідності.

Костянтин Пономаренко був відкритим і щирим. Він любив пізнавати світ, історію та культуру інших народів. Особливо цікавився тими, які мали давні зв’язки з Україною та безпосередньо чи опосередковано впливали на її становлення та розвиток. Знав до десятка іноземних мов, з яких шістьма володів майстерно.
По завершенні магістратури він так писав про свій вибір: «Вчитися на програмі мене спонукало усвідомлення того, що впродовж століть євреї та українці живуть поруч на цих теренах, проте між ними існувала і дотепер існує стіна з байдужості, забобонів, а подекуди і ненависті. Ця ментальна і культурна стіна не подолана й досі: українці майже нічого не знають про євреїв, про їхню історію, побут, культуру, мотивацію в тих чи інших історичних ситуаціях».

Молодий магістр мріяв прислужитися країні, долаючи стіни між народами, зведені на багатовікових стереотипах та російській імперській спадщині, яка культивувала зневагу до різних націй. Вивчав і трагічні сторінки історії України.
«Костя був дуже сильною людиною. Його сила полягала у переконаннях. Він мав широкий світогляд, глибоку віру у свої ідеали та принципи, яких ніколи не зраджував. Цим захоплював усіх довкола. Власне, завдяки сину і я вивчила українську мову та захопилася історією. Саме він відкрив мені невідомі факти про геноцид українського народу, Голокост… Костя ніколи не зупинявся: багато читав, пізнавав, аналізував», – пригадує матір полеглого воїна Анжеліка.

Історія, суспільні процеси завжди були у колі його інтересів і після завершення навчання. Зокрема, коли він став журналістом. Свого часу Костянтин Пономаренко працював у столиці редактором історичного інтернет-видання. Потім – журналістом мультимедійної платформи іномовлення України UATV, КримSOS. А кілька років перед повномасштабним російським вторгненням обіймав посаду редактора у щотижневому соціально-політичному українському журналі «Фокус».
Мама Героя каже, що Костянтин розумів: війни з Росією не уникнути. А коли вона почалась, іншого шляху, аніж стати на захист країни, для себе не бачив.
«Коли йшов до війська, просив, щоб я не плакала та пишалася його вчинком. І щоб вірила, що він повернеться», – ділиться жінка.
Костянтин Пономаренко пішов до українського війська у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Він не вважав прийнятним служити у тилових підрозділах. Тому за першої ж нагоди пішов добровольцем до бойової частини.
Костянтин воював у складі 425-го окремого штурмового батальйону «Скала», узявши собі позивний «Ван Гог». Був стрільцем-снайпером штурмового відділення взводу, виконував бойові завдання на Покровському напрямку.

Пономаренко гідно захищав країну більш ніж два роки, аж поки 2 квітня 2024 року із ним не зник зв’язок. Родина і друзі майже півтора року вважали його зниклим безвісти та сподівалися на диво. Утім, восени 2025 року надійшло підтвердження його загибелі.
Земляки-вінничани провели Костянтина Пономаренка останнім земним шляхом 2 жовтня. Поховали захисника у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Костянтин назавжди залишився 32-річним. У нього залишилась дружина та семирічна донечка.
Вічна слава Герою!
Фото: Вінницька міська рада, соцмережі
-
Суспільство5 днів agoНа Одещині хочуть ввести локальні оповіщення про повітряні тривоги – для окремих районів
-
Війна5 днів agoБронювання від мобілізація – з 1 листопада ТЦК не прийматимуть документи
-
Суспільство4 дні agoПапа Лев XIV на зустрічі з українським єпископом пообіцяв робити все для якнайшвидшого закінчення війни
-
Відбудова3 дні agoЗеленський підписав закон про створення Національної установи розвитку
-
Події5 днів agoХолодний мед «Сірих бджіл». Нове українське кіно
-
Політика4 дні agoНайліпшою гарантією безпеки для України є членство в НАТО
-
Війна4 дні agoНа фронті відбулось 71 боєзіткнення від початку доби
-
Відбудова3 дні agoЕстонія готова прийняти конференцію з відновлення України у 2027 році
