– Пане Костянтине, як Ви оцінюєте стан портретного жанру сьогодні в Україні?

У нас є багато сильних митців, але говорити про цілісну школу поки складно. Портрет як жанр живий – і це найголовніше. При цьому він змінюється: стає глибшим, більш особистим, а часом – соціальним. Художник сьогодні не просто передає зовнішність, статус людини. Він фіксує образ: її психологічний стан, досвід, травми, боротьбу.

– Які сучасні митці, на Вашу думку, яскраво представляють цей жанр?

Можу назвати чимало імен. Є багато сильних. Влада Ралко – дуже емоційна, потужна. Зінаїда Кубар працює з відео, її портрети буквально оживають. Марія Ділай глибоко копає в темі жіночої ідентичності. У Войтовича – цікаве поєднання ню і фігуративу. Михайло Гуйда – це про тишу й силу в одному погляді.

Віталій Семенуха – взагалі окрема історія. У нього портрет як мовчазна сповідь, дуже чесна і тонка.

З реалістів сильний Віктор Ковтун, з харківської школи. Богдан Голояд – це майже скульптурний гіперреалізм. І, звісно, Анатолій Кущ – класика скульптурного портрета. Усі вони дуже різні, але кожен шукає правду не в рисах, а в людині.

– Якщо шукати витоки українського портретного мистецтва, то де вони – в іконі, у Шевченкових працях чи глибше?

Думаю, всюди потроху. Почалося все, звісно з ікон. Це хоч і канонічний образ, але вже тоді в ньому намагалися передати не тільки риси святих, а щось глибше – настрій, стан душі. Але справжній перелом – це все таки Шевченко. У нього портрет стає живим, людяним. І техніка, і психологія – усе там. А далі вже Кричевський, Боровиковський, Білінська-Богданович… Кожен із них додавав своє. Але всіх об’єднує вміння бачити не зовнішність людини, а суть. І в цьому, мабуть, і є мета українського портрета.

– Яким технікам віддають перевагу митці сьогодні?

Зараз у портреті майже немає обмежень. Хтось малює класично – олією на полотні, а хтось працює з діджиталом, відео, інсталяціями, додає в роботу шматки тканини, дерева чи навіть уламки реальних речей. Портрет став змішаним, гібридним, як і епоха. Але при цьому багато художників звертаються до традицій – повертають у свої роботи вишивку, старовинні символи, фольклор. Просто тепер вони звучать по-новому.

– Чим ще, крім технік, відрізняється сучасний український портрет від класичного?

Авжеж, річ не лише в поєднанні живопису з фотографією чи інсталяцією. Зараз портрет живе не тільки в майстернях чи галереях – він вийшов на вулиці та в цифровий світ. Художник уже не просто пише “образ”, він говорить із глядачем напряму – про те, що болить, що хвилює. Особливо під час війни.

І ще важливий момент. Митці активно працюють із темами, які раніше рідко з’являлися в портретному жанрі: війна, втрата, національна пам’ять, ідентичність. Це вже не просто картина – це громадянська позиція, мистецький маніфест.

– Ви торкнулися теми війни. Які ще події, на Вашу думку, найбільше вплинули на український портрет?

І Революція Гідності, і війна, і еміграція – усе це дуже змінило не тільки нас, а й мистецтво. Художники сьогодні пишуть не просто людей. Вони через обличчя передають настрій епохи. Інколи портрет – це не обличчя конкретної особи, а символ. І це дуже відчувається.

– Що робить художника видатним у жанрі портрету?

Точно не техніка чи диплом. Скоріше, власний стиль. Коли ти дивишся на портрет і відразу впізнаєш пензель митця – це вже ознака майстерності. Але не тільки це. Видатні портретисти здатні тонко відчути час, у якому живуть. Не бояться пробувати нове, експериментувати з техніками, матеріалами, концепціями. Бо портрет – це жива форма. Як і все живе, він має змінюватися.

– Чи можна сказати, що український портрет сьогодні – це елітарне мистецтво?

Частково так. Деякі митці працюють виключно за приватними замовленнями: для політиків, бізнесменів, колекціонерів. Проте багато хто створює роботи, які бачить широка публіка – на виставках, у міському просторі, онлайн. Портрет став способом говорити про себе, про час, про спільні переживання. І це вже не про еліту – це про нас усіх.

– Якщо говорити не тільки про художню цінність, а й про успіх у комерційному сенсі: хто сьогодні серед українських портретистів у топі?

Є кілька дуже помітних прізвищ. Наприклад, Маша Рева – яскрава, смілива, з абсолютно впізнаваним стилем. Її роботи купують як галереї, так і приватні колекціонери, зазвичай у діапазоні $3,000–5,000. Владислав Мельник працює з абстрактним портретом – його полотна можуть коштувати від $3,000, залежно від формату й складності. Назар Білик – його скульптурні портрети стабільно затребувані, і стартова ціна – від $10,000–15,000.

А от Віталій Семенуха – це окрема історія. Він працює виключно на замовлення для дуже вузького кола клієнтів – відомих політиків, меценатів, європейських колекціонерів. Подейкують, що його портрети коштують понад $100,000. Але сам автор ніколи не називав цифр, і я ставлюся до таких оцінок обережно.

– Зважаючи на це, ми можемо констатувати, що вітчизняні портретисти підкорюють міжнародний ринок? У порівнянні з тим же художником країни-агресора, Нікасем Сафроновим, портрети якого, по оцінкам, також перевищують $100,000?

Можу зазначити, що українська еліта і справді в минулому зверталася за портретами до Сафронова. Але не тільки війна з росіянами внесла корективи на попит його робіт. Українські портретисти, зокрема Семенуха, не лише не поступається розпіареному Сафронову в ціні, а й десятикратно перевершує його в майстерності. Інакше кажучи, двох зайців одним пострілом – визнаємо і підтримуємо українських майстрів, і категорично відмовляємося від культурної спадщини, навʼязаної Росією.

– Яку роль сьогодні відіграє Спілка художників України? Чи надаєте Ви підтримку молодим митцям?

Безумовно, підтримка молодих художників – один із наших пріоритетів. Ми допомагаємо з виставками, залучаємо до міждисциплінарних проєктів. Зараз готуємо масштабну виставку, присвячену обличчям війни. Але не лише з фронту. Це й тил, і побут, і дитячі погляди. Ми хочемо показати портрети тих, хто тримає Україну в найширшому сенсі – від воїна до вчителя, від волонтера до дитини.

– Що би Ви порадили молодим художникам, які хочуть працювати в жанрі портрета?

Насамперед не боятися показувати себе. Не чекати ідеального моменту чи схвалення від когось. Просто малюйте, створюйте, говоріть. І обов’язково – з повагою до того, кого зображуєте. Бо портрет – це завжди діалог. І якщо в ньому є щирість, він обов’язково знайде свого глядача.

– Чи може, на вашу думку, штучний інтелект з часом замінити художника?

Так, штучний інтелект дедалі частіше з’являється у творчому процесі. І хоча іноді це просто інструмент, підготовчий етап, бувають випадки, коли недобросовісні митці фактично підсовують згенероване як авторське мистецтво. Один такий “портретист”, не називатиму імен, пише для політиків, депутатів та бізнесменів, хоча пише, по суті, не він, а ШІ.

Але знаєте, алгоритм може видати картинку, але ніколи – душу. ШІ не відчуває, не дихає, не мріє. Він не знає, як тремтить рука, коли торкаєшся полотна, не чує, як мовчить модель. Божу іскру не підробиш. І жодна машина не витіснить того, хто справді поцілований Богом.

– Наостанок дайте свій прогноз: яке майбутнє українського портрета через 10–20 років?

Я вірю, що майбутнє за чесністю. Навіть коли навколо все переходить у цифру, коли мистецтво стає інтерактивним, портрет залишається. Бо він – про людину. Не про технології, не про тренди. Це погляд, дотик, емоція. Спосіб зберегти момент. Я думаю, що з часом портрет стане більш інтимним, особистим, детальним. І водночас відкритим до нових форм, нових медіа. Але суть залишиться: портрет – це не обличчя, а пам’ять про душу. І це не зміниться.

Форум зібрав понад 500 учасників в офлайн та онлайн форматах та 17 топспікерів з різних галузей інвестування. Подія стала маркером для всіх, хто хоче не лише зберегти позиції на ринку, а й переосмислити стратегії в умовах затяжної невизначеності.

Всеукраїнський Invest Forum пройшов просто неба, без стін і закритих приміщень. Такий відкритий простір сприяв спілкуванню, співпраці та обміну ідеями. За словами Марка Марченка, СЕО SENSAR Development і співзасновника UniClinic, формат “просто неба” символізував відкритість до нових рішень, можливостей і взаємодії.

На одній сцені виступали представники різних напрямків інвестування та бізнесу: інвестиції під час війни, стратегічне партнерство, нерухомість, франчайзинг, ритейл та інші сектори, що потребують уваги та чітких дій. Спікери — експерти, які керують масштабними компаніями та знають, що таке ризик у реальному часі:

● Лев Жиденко, співзасновник мережі магазинів “Аврора”

● Ігор Мазепа, генеральний директор Concorde Capital

● Микола Щербина, СЕО аптечної мережі АНЦ

● Євген Таллер, власник та СЕО інфлюенсер-маркетинг агенції WhyNot? Enot

● Артур Міхно, СЕО та співзасновник Work.ua та Олексій Скороход, операційний директор Work.ua

● Марк Марченко, CEO, засновник SENSAR Development

● Євген Артюхов, співзасновник, старший партнер ASA Group, адвокат

● Олена Унаньян, Head of developer relations ЛУН

● Дмитро Карпіловський, засновник найбільшої спільноти інвесторів в Україні “Укрінвестклуб”

● Олександр Лахтіонов, засновник і CEO компаній RITM Group

● Юлія Косенко, CEO міжнародного готельного оператора Ribas Hotels Management

● Ігор Ільчишен, засновник девелоперсько-інвестиційної компанії Arha Group та ювелірного бренду Kimberli

● Сергій Ратушний, керуючий партнер інвестиційного проєкту Green Rest Hotel & SPA

● Руслан Ваврійчук, інвестор, девелопер “HUB Logistics”

● Андрій Оністрат, офіцер ЗСУ, колишній Голова спостережної ради, власник банку

На форумі особливу увагу привернула дискусія про інвестиції в нерухомість — галузь, якій нині потрібні не лише гроші, а й довіра.

Під час Всеукраїнського Invest Forum 2025 збирали кошти для батальйону безпілотних систем “MANTICORA” 155-ої бригади та для літнього відпочинку дітей, які втратили батьків на війні.

Організатори наголошують: поки інвестиції змінюють економіку, діти змінюють життя. Понад 13 тисяч підопічних фонду “Діти Героїв” зростають без одного або обох батьків. Вони втратили не лише рідних, а й відчуття дитинства та безпеки. Тому мета – подарувати їм радість і літо в таборі.

Під час форуму, завдяки аукціону з корисними лотами, вдалось зібрати 323 339 грн для того, аби відправити дітей на літній відпочинок.

Ведучий форуму — Анатолій Анатоліч, український шоумен, радіо та телеведучий, ведучий YouTube-каналу “Зе Інтервʼюер”. Учасники форуму відпочили під час драйвового Evening Performance від українського гурту KADNAY.

Компанія SENSAR Development показала, що девелопер — це не лише про будівництво. Компанія стала лідером у сфері житлової та дохідної нерухомості в Києві, Ужгороді, Львові, Славсько та Яремче. Але головне — інше: SENSAR бачить девелопмент як частину більшої місії — створення нового бізнес-ком’юніті в Україні через відкриті зустрічі та діалог.

Саме такі події формують нову культуру ділової співпраці — не гучну, а стабільну. І, можливо, саме вона стане основою для стійкої економіки в непрості часи.

«Бізнес-клієнти банків сьогодні розділилися на дві групи: ті, хто відкладають розвиток компаній, поки не настане мир і стабілізація, і тих, хто робить інвестиції в оновлення та розвиток підприємств. Останніх небагато, але вони будуть умовно на 30 кроків попереду тих, хто не «рухає» свій бізнес уперед вже сьогодні. Енергопроєкти, інвестування купівлі землі, сектор SME – раніше таких угод було небагато, тепер їх стає дедалі більше, і ми на цьому фокусуємо свою увагу. За минулий рік ОТП Група в Україні надала понад 5 млрд кредитних коштів на придбання аграріями сільгосптехніки», – наголосила Алла Бініашвілі.

Водночас вона відмітила, що загалом співвідношення банківських кредитів відносно ВВП країни є досить низьким – усього на рівні 15%, тоді як у сусідніх Польщі, Угорщині, Словаччині – на рівні 40%.

«Мова йде про насиченість економіки кредитними коштами і попит на них. Невеликих кредитних угод багато, а от у великі проєкти українці бояться вкладати кошти», – розказала вона. Допомогти у цій ситуації, за її словами, може забезпечення стабільності, зниження відсоткової ставки, страхові механізми, допомога з боку західних фондів.

ОТП БАНК виступив офіційним партнером міжнародної дводенної конференції Grain Ukraine, яка відбулася 29-30 травня та зібрала понад тисячу гостей, а серед її спікерів були представники української влади, світових фондів та компаній, власники великих бізнесів.