Події
фільми про водорості й чисте повітря в Запоріжжі
Другий екологічний кінофестиваль «Chysto.de?!» пройшов 1-3 серпня у гірському селі Колочава та зібрав тисячі екосвідомих українців
Упродовж трьох днів тут переглядали тематичне українське та європейське документальне кіно на природоохоронну тематику. Також працювали майстерні для дітей і дорослих, зі сцени вели дискусії, наприклад, про проблему вітряків у горах та майбутнє заказника на Закарпатському морі. Кінофестиваль, повністю сконцентрований на екології, проводять тільки на Закарпатті силами екоруху «Chysto.de?!»
ЯК ФЕСТ СТАВ МІЖНАРОДНИМ
До минулого року бренд та команда «Chysto.de?!» були відомі здебільшого рухом за чистоту на березі Закарпатського моря – штучного водосховища між гірськими селами Колочавою й Вільшанами. Цей рух започаткували Роман і Олена Жуки: по кілька разів на рік вони збирали волонтерів та влаштовували толоки, вели просвітницьку роботу з мешканцями сіл, чиє сміття й потрапляє річкою на берег Закарпатського моря. У травні 2022 року Роман Жук загинув на війні. Проте команда не зупинилася, екопікніки проводили по кілька разів на рік, також домоглися, щоби водойма охоронялося законом – із початку 2023-го року тут діє ландшафтний заказник місцевого значення «Берег Закарпатського моря». Кінофестиваль у Колочаві – мрія Романа Жука, який був відомим відеографом і сам багато знімав на екотематику. Тепер цю мрію втілює його дружина Олена з командою. Учасники фесту приїжджають подивитися й показати екологічне кіно, навчаються його знімати, а також обговорюють проблеми, які варті режисерських задумок та великого екрану.
– Коли ми минулого року створювали цей фестиваль, уявляли його міжнародним, – розповідає Олена Жук. – Цьогоріч уже вийшли на такий рівень. У нас є гість – швейцарський режисер Ів Маг, він привіз показати свої роботи. Утім, для команди важливо, аби в Україні розвивалося своє кіно на екотематику. Коли відкрили прийом заявок на кінопокази, отримали їх дуже багато, але більшість – від іноземців. А наша місія – підтримувати та розвивати напрямок природоохоронного кіно в Україні. Власне, саме для цього й заснували цей фестиваль і премію імені Романа Жука. Українських робіт на таку тематику дуже мало, тому ми рухаємося в правильному напрямку, підтримуючи зйомки.
КІНО ПО МІСЬКЕ ГОРОДНИЦТВО, ОЗЕРО СВІТЯЗЬ ТА БОРОТЬБУ ЗА ЧИСТЕ ПОВІТРЯ В ЗАПОРІЖЖІ
Цьогоріч на екофесті «Chysto.de?!» презентували кілька таких фільмів. Наприклад, стрічку Вікторії Іваськевич про міське городництво у Львові.
– Також стрічка від лауерата премії імені Романа Жука – режисера Євгена Ткача «Балада про Егагропілу Ліннею» про озеро Світязь та особливу водорость Егагропілу Ліннею або ж Кладофору кулясту, яка є природним фільтром води в цьому озері, але її безконтрольно виловлюють для продажу акваріумістам. Це браконьєрство, що впливає на екосистему Світязя і фактично загрожує існуванню найбільшого озера в Україні, – розповідає Олена Жук.
Ще одна цікава стрічка – «Невидима загроза». Про те, як у промисловому місті-мільйоннику Запоріжжі спільнота активних екосвідомих людей бореться за чистоту повітря. Це звичайні мешканці, які мають свої професії, звички, сім’ї, й об’єднуються, аби вибороти собі право жити в чистому місті, дихати чистим повітрям. У стрічці йдеться про їхню боротьбу за це.
ТИСЯЧІ УЧАСНИКІВ ІЗ РІЗНИХ РЕГІОНІВ
Керівник кінонапрямку ECO FILM FESTIVAL by CHYSTO.DE?! режисер Роман Островський каже, що екологічне кіно країні зараз дуже потрібне.
– Документальне кіно в Україні менш розвинене, аніж у країнах ЄС чи в Америці. Тому його треба знімати, це формує середовище небайдужих людей, які бачать проблему, розуміють її та докладають зусиль, щоби надалі не робити помилок або ж виправити вчинене. Без обізнаності ми не зможемо цього зробити. Кінофест – гарний майданчик, щоб розказати людям про ці проблеми, – каже Островський.
За його словами, наразі в команді фестивалю – три десятки людей, а сама подія охоплює тисячі активних учасників із різних регіонів.
– Звісно, це мала кількість як на 30-мільйонну країну. Але спільнота зароджується, і з року в рік цих людей більшатиме. У нас є премія імені Романа Жука для відеографів та режисерів, є навчальна програма – минулого року її пройшло 11 людей, з них двоє зняли своє кіно на екотематику. Я вважаю, що це дуже хороший результат. Вони вже мають знання, як знімати кіно, і я впевнений, що робитимуть його далі, – додає режисер.
Під час показу фільму «Бартка» про проблему вирубки лісів у Карпатах спілкуємося з режисером Володимиром Бакумом.
– Це завжди хвилювання – чи розуміють люди думку, яку ми хотіли донести? Наш фільм абсолютно відповідає тематиці екокінофесту. На заході немає зайвих людей, тут усі на потрібній хвилі, за здоровий спосіб життя, за чисті Карпати. Єдине, я зауважив, що більшість публіки – не місцеві, а хотілося б навпаки, адже саме від них залежить чистота та збереження природи Карпат, – каже він.
Режисер зауважує, що в Україні таких фестів «потрібно по 10 у кожній області».
– Тоді, можливо, ми й змінимо ситуацію з екологією, – додає.
ВПЛИВ ВІЙНИ НА ЕКОЛОГІЮ КАТАСТРОФІЧНИЙ
Швейцарський режисер Ів Мага (Yves Magat) презентує тут свій фільм «Якщо льодовики не повернуться» (Si les glaciers ne revenaient pas). Стрічка про те, що до кінця століття більшість альпійських льодовиків зникнуть та як це вплине на гірське сільське господарство, туризм, виробництво енергії та екосистему.
– Мене вражає сам фестиваль у країні, де є така жорстка війна. Я бачу тут людей, які, попри все, переймаються проблемами екології та хочуть про них говорити, – каже він.
Фільм Іва Мага презентували у Франції в листопаді минулого року. На одному з показів він зустрівся із представниками команди кінофесту «Chysto.de?!» та прийняв їхнє запрошення приїхати в Україну.
– Я відвідував вашу країну як журналіст чотири рази – до пенсії працював на швейцарському телебаченні. Востаннє – в 2014 році: я був у Криму в той день, коли туди зайшли «зєльониє челавєчькі». Зараз я на пенсії і більше не працюю над новинними сюжетами, тому в моєму фокусі – інші проблеми. Утім, мене дуже цікавить тема, про яку в Європі не часто говорять – вплив війни на навколишнє середовище. Я розумію, що вплив війни на людський ресурс жахливий, але на навколишнє середовище він катастрофічний. Мені було б цікаво це дослідити, – розповідає режисер.
РОЗМОВИ ПРО ZERO WASTE ТА ВІТРЯКИ В КАРПАТАХ
Крім власне кінопоказів українських та режисерів з інших країн світу (а тут представлене кіно Німеччини, Індії, Канади), на сцені також дискутують щодо екологічних проблем, актуальних для України. Йдеться і про поводження зі сміттям, і про споживацьку культуру, багаторазові альтернативи одноразовому, найкращі міста, де живуть за філософією «нуль відходів»… А ще – про проблему забудови вітряками високогір’я Карпат – проєкти зі встановлення понад сотні вітряків на кількох хребтах Закарпаття, які почали впроваджувати із релокацією в регіон великого виробника вітротурбін. Зараз спорудження ВЕС на хребті триває на полонині Руна, що супроводжується скандалами. Боротьба громадських активістів проти знищення гірських схилів промисловою забудовою триває.
СМІТТЯ НА БЕРЕЗІ ЗАКАРПАТСЬКОГО МОРЯ ПОВНІСТЮ НЕ ЗНИКЛО
Говорили тут також і про те, яке майбутнє Закарпатського моря.
Укрінформ неодноразово розповідав історію боротьби за море – з часу перших екопікніків до моменту, як тут з’явився заказник.
– Для нас завжди було важливим майбутнє цього місця – окрім того, що ми очищали заказник від сміття, мріяли створити там особливий екомаршрут. Можемо показати, як виглядало Закарпатське море до нашого приходу і як – зараз. Починаємо працювати над баченням, який вигляд матиме в майбутньому. Ми плануємо створити там екомаршрут і думаємо, яким він має бути. Точно знаємо, що це – особливе місце відновлення природи і людини. Коли познайомились із морем, зробили це через його біль (від засмічення, – ред.), тому Закарпатське море дуже розуміє тих, кому болить. У нас у країні через війну дуже багато таких людей і ми мріємо, аби вони знаходили тут рівновагу, тому прагнемо залишити цю місцину тихою, – каже Олена Жук.
За її словами, наразі команда «Chysto.de?!» продовжує опікуватися Закарпатським морем – цьогоріч провели один екопікнік зі збором сміття навесні, другий запланований на осінь.
Сміття в морі, каже Олена Жук, тепер менше, але зовсім воно не зникло. Для цього потрібно, аби його не викидали в громадах, розміщених вище по течії Тереблі. Екоактивістам поки не вдалося повністю вирішити проблему з побутовими відходами.
Мабуть для цього доведеться зняти ще багато екоосвітніх фільмів…
Тетяна Когутич, Ужгород–Колочава
Фото Ігоря Ткаченка
Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти оприлюднило список претендентів на здобуття літературної премії імені Олеся Гончара у 2026 році.
Як передає Укрінформ, про це повідомило Держмистецтв.
Цьогоріч на здобуття премії, яку присуджують за кращі літературні твори, що утверджують ідеали гуманізму, духовні цінності українського народу, ідеї незалежності України, подали заявки 24 кандидати.
Так, у 2026 році на звання лавреата премії імені Олеся Гончара претендують:
- Ірина Белан – роман «Граппіг. Kumedno», видавничий дім «Орландо»;
- Леся Бернакевич – роман «Мужчина, з яким нічого не було», видавництво «Простір-М»;
- Галина Вердиш (літературний псевдонім Галина Верд) – збірка «Сни війни», видавництво ВД «АДЕФ-Україна»;
- Сергій Деркач – роман «Янголи бога війни», ТОВ «Гамазин»;
- Галина Дудка – збірка поезії «Світи мені сонцем», видавництво «Щек»;
- Ірина Іваськів – збірка оповідань і повістей «Євдокія», видавництво «Дружко»;
- Євген Ільїн – роман «Реліквія», видавець Федоров О. М., «Друкарський двір Олега Федорова»;
- Олександр Карпенко – роман-фентезі «Землі безсмертників», видавництво «Український пріоритет»;
- Костянтин Коверзнєв – роман «Останнє Різдво перед кінцем світу», видавництво «Терен»;
- Анжела Левченко – збірка поезії «Між вічністю і миттю на межі», ФОП Цюпак А.А.;
- Леонід Лейдерман – роман-мозаїка «Сім’я Шойхетів, або Пересипська симфонія», видавництво «Політехперіодика»;
- Євдокія Макаренко – роман «Грішна», ТОВ «Видавничий дім «Бук-Друк»;
- Олександр Мимрук – збірка поезії «Річка з назвою птаха», «Видавництво Старого Лева»;
- Інна Михайлова (літературний псевдонім Їнка Сяньчина) – збірка поезії «Ґрааль», видавничий дім «Гельветика»;
- Надія Позняк – збірка поезії «Прикордонного міста малесенький рай : життєва проза – поезія війни», видавничо-виробниче підприємство «Мрія»;
- Галина Половенко – роман «Життя як уламки скла», видавництво Ірини Гудим;
- Юлія Присяжна, упорядниця – збірник публіцистичних статтей «З глибин думками повернусь», видавництво ПАІС;
- Сергій Савюк – роман «Щоденник бойового медика», видавництво «Гамазин»;
- Людмила Смолярова (літературний псевдонім Міла Смолярова) – збірка новел «Дим», видавництво «Темпора»;
- Андрій Стебелєв – збірка нарисів «Художнє слово на Вінниччині», ПП «ТД «Едельвейс і К»;
- Анатолій Сухобрус – історична драма «Симоненків Подзвін», портал UkrDramaHub;
- Тетяна Чудновець – роман «Подоляночка. Незломима», видавничий дім «Орландо»;
- Василь Шкіря – збірка «За тиждень до весни», всеукраїнське державне видавництво «Карпати»;
- Світлана Щиголєва – поетизована адаптація трагедії «Павло Полуботок. Наказний гетьман України», видавництво «Майдан».
Розглядатиме заявки та подані твори й обиратиме лавреата Комітет з присудження премії. Про результати повідомлять на офіційному сайті Держмистецтв та на сторінках у соцмережах.
Як повідомляв Укрінформ, у 2025 році лавреаткою премії імені Олеся Гончара стала письменниця Олена Пшенична за роман «Там, де заходить сонце».
Фото ілюстративне
Фото Укрінформу можна купити тут
У межах розгляду цивільної справи за позовною заявою художника Івана Марчука суд призначив почеркознавчу експертизу одного із відповідачів – сина колишнього народного депутата Михайла Апостола Ігоря.
Про це йдеться в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду, яка є у розпорядженні Укрінформу.
“Призначити у цивільній справі № 607/14205/25 за позовною заявою Марчука Івана Степановича до Павленка Сергія Петровича, Синиці Михайла Миколайовича, Апостола Ігоря Михайловича, Стрипко Тамари Олексіївни про визнання недійсним ліцензійного договору, судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз”, – йдеться в ухвалі суду.
Фахівці повинні з’ясувати, чи підписи на ліцензійному (авторському) договорі №1 від 21 травня 2020 року (саме цей документ у суді вимагає визнати недійсним Іван Марчук – ред.) від імені Ігоря Апостола були виконані ним самим.
Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи надіслала до суду представниця позивача адвокат Наталія Калініченко. Вона аргументувала необхідність цієї експертизи тим, що Ігор Апостол згідно зі свідченнями сторін не був присутній під час підписання договору і не був знайомий з Іваном Марчуком ні до, ні після підписання договору.
“Після ознайомлення з клопотанням Апостола Ігоря Михайловича стороною Позивача було виявлено суттєву розбіжність між підписом на вказаному документі та підписом у оскаржуваному ліцензійному договорі. Крім того, аналіз віднайдених документів з відкритих джерел також вказує на те, що підпис Апостола Ігоря Михайловича на договорі не збігається з його реальним підписом на інших документах. Оскільки дотримання письмової форми є обов’язковою умовою укладення такого виду договору, відсутність власноручного підпису сторони свідчить про дефект форми договору, тобто недотримання обовʼязкової письмової форми, що має відповідні юридичні наслідки. Адже договір, який не підписано стороною не може вважатись укладеним”, – зазначила у своїму виступі у залі суду Наталя Калініченко.
Представниця відповідача Ігоря Апостола адвокат Оксана Притула висловила заперечення проти цього клопотання позивача. Вона зазначила, що проведення такої експертизи не пов’язано із предметом судового спору, і також повідомила, що її клієнт запевняє і підтверджує, що усі підписи в ліцензійному договорі належать йому.
“Волевиявлення на укладення такого договору в нього було, як на момент підписання, так залишається на сьогодні, є вільним і відповідало його внутрішній волі. При цьому хочу зазначити також, що суд призначає експертизу тоді, коли без призначення експертизи неможливо встановити відповідні обставини. Цю обставину можливо встановити, в тому числі, заявою мого клієнта про те, що Ігор Михайлович визнає свій підпис”, – зазначила Притула.
Згідно з ухвалою суд витребував у ряду установ (банк, відділу УДМС, ЦНАПі, ДПС) копії документів із підписами Ігоря Апостола. А також зобов’язав Ігоря Апостола з’явитися до суду для відібрання експериментальних зразків підпису в положенні стоячи та сидячи, а також надати суду у зазначений строк зразки умовно-вільних підписів (зразки підпису, виконані до відкриття провадження у справі, але пов’язані з обставинами цієї справи) і вільних підписів (підписи, не пов’язані з обставинами справи), що містяться в оригіналі документа, близьких за часом виконання підпису у ліцензійному договорі.
Як повідомляв Укрінформ, про спробу заволодінням авторськими правами на зображення його творів іншими особами Іван Марчук повідомив на своїй офіційній сторінці.
Народний депутат України VII скликання Михайло Апостол спростував наявність у нього зареєстрованих авторських прав на картини Марчука.
Тернопільський міськрайонний суд відкрив провадження у справі про визнання недійсним ліцензійного договору 11 липня 2025 року за позовною заявою Марчука. Відповідачами у справі є підписанти ліцензійного договору є Павленко Сергій Петрович, Синиця Михайло Миколайович, Апостол Ігор Михайлович та Стрипко Тамара Олексіївна.
Поліція відкрила кримінальне провадження на підставі заяви українського художника Івана Марчука за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах або організованою групою. Тривають слідчі дії.
Фото Укрінформу можна купити тут
Київські митники передали до Національного музею історії України трипільську вазу V тисячоліття до нашої ери, яку намагалися вивезти до Швейцарії у міжнародному поштовому відправленні без дозвільних документів.
Як передає Укрінформ, про це Київська митниця повідомила у Фейсбуці.
Передана ваза є унікальною археологічною пам’яткою.
Як встановили експерти, такі вироби характерні для доби енеоліту. Морфологія посудини та особливості розпису дають підстави віднести її до середини V тисячоліття до нашої ери.
“Це один із тих артефактів, що дозволяє буквально доторкнутися до історії, якій понад шість тисяч років”, – зазначили в митниці.
Доки ваза очікувала рішення суду і зберігалася в митниці, Київська митниця оцифрувала її для історії.
Також митники демонстрували артефакт під час візитів іноземних делегацій.
Після завершення всіх процедур культурна цінність перейшла у власність держави і поповнила музейну колекцію.
Разом із трипільською вазою до Національного музею історії України митники передали й інші археологічні предмети. Серед них автентичні зразки підгірцевської культури V–III століть до н.е., черняхівської культури III – початку V століття, а також артефакти, поширені на території Русі у X–XIII століттях. Свого часу їх намагалися переслати до США.
“Збереження таких предметів в Україні — це внесок у науку, культуру та пам’ять про наше минуле, яка має залишатися доступною для нинішніх і майбутніх поколінь”, – підкреслили митники.
Вони зазначили, що для митниці це приклад того, як рутинна робота допомагає зберігати пам’ятки національного значення.
Передача культурних цінностей до державної частини музейного фонду України здійснюється за рішенням Експертно-фондової ради при Міністерстві культури України.
Як повідомляв Укрінформ, прикордонники Чернівецького загону спільно зі співробітниками митниці запобігли незаконному вивезенню з України бронзових скіфських наконечників і монет, що можуть становити культурну та історичну цінність.
Фото: Київська митниця
-
Суспільство1 тиждень agoСтати на військовий облік тепер можна у застосунку «Резерв+»
-
Усі новини1 тиждень agoСіамські близнючки Валерія та Каміла — що з ними не так, фото
-
Суспільство1 тиждень agoВ Ізмаїлі затримали чоловіка за підозрою у підготовці диверсії проти військових Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoв мережі з’явились фото новинки 2026 року
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе школы возобновляют очное обучение с 12 января
-
Усі новини6 днів agoЙолка вийшла заміж – що відомо
-
Одеса1 тиждень ago
Наслідки нічної атаки на Одесу: пошкоджені будинки й пошуки людей
-
Політика1 тиждень agoНевизначеність в економіці викликана не допомогою Україні, а діями РФ