21 серпня у світі відзначають Міжнародний день пам’яті та вшанування жертв тероризму. Його Генеральна асамблея ООН запровадила у 2017 році, щоб нагадувати не лише про загиблих у терактах, а й про тих, хто вижив і роками живе з їхніми наслідками. Тема 2026 року — “Зцілення через пам’ять“.

За останні десятиліття світ запам’ятав імена тих, хто стояв за найбільш кривавими атаками. Усама бен Ладен став уособленням терактів 11 вересня, Абу Бакр аль-Багдаді проголосив себе “халіфом” і на кілька років перетворив ІДІЛ на фактичну терористичну державу, Андерс Брейвік убив 77 людей у Норвегії, а Карлоса Шакала ще задовго до появи “Аль-Каїди” називали одним із найнебезпечніших терористів світу.

Колись за ними полювали спецслужби, їхні фотографії роками не сходили з телеекранів, а за інформацію про місцеперебування деяких пропонували мільйони доларів. Та минули роки. Одних убили під час спецоперацій, інші отримали довічні терміни, а дехто пережив власну терористичну організацію. Є й зовсім парадоксальні історії — людина, яку ще недавно Вашингтон розшукував як джихадиста, сьогодні приймає іноземні делегації як президент Сирії.

При цьому зникнення лідера далеко не завжди означало кінець створеної ним структури. «Аль-Каїда» пережила і бен Ладена, і його наступника Аймана аз-Завахірі. Територіального “халіфату” ІДІЛ більше немає, але його осередки продовжують діяти в різних країнах. За оцінкою експертів ООН на початку 2026 року, загроза з боку “Аль-Каїди” та ІДІЛ стала ще більш розпорошеною: сьогодні вже неможливо назвати одну країну чи один регіон головним центром глобального джихадистського тероризму.

Фокус згадує, що сталося з людьми, чиї імена свого часу стали синонімами терору, хто з них досі перебуває за ґратами, кого ліквідували після багаторічного полювання і що стало з організаціями, які вони очолювали.

Усама бен Ладен: терориста №1 убили, але “Аль-Каїда” пережила його

Після 11 вересня 2001 року Усама бен Ладен перетворився на найбільш розшукувану людину у світі. Саме очолювану ним “Аль-Каїду” США звинуватили в організації атак на Нью-Йорк і Вашингтон, унаслідок яких загинули майже три тисячі людей. Відтоді пошуки бен Ладена фактично стали окремою війною, яка тривала майже десять років.

Весь цей час його шукали насамперед у важкодоступних районах на кордоні Афганістану та Пакистану. Насправді ж останні роки життя він провів не в печері й не в гірському таборі, а у великому будинку в пакистанському Абботтабаді — місті приблизно за сотню кілометрів від Ісламабада.

У ніч на 2 травня 2011 року туди прилетіли американські спецпризначенці. Операція тривала менше години. Бен Ладена вбили, його тіло забрали американські військові, а згодом поховали в морі. Здавалося, що разом із людиною, яка протягом десятиліття залишалася символом глобальної терористичної загрози, закінчується й ціла епоха.

Але “Аль-Каїда” не зникла.

Після смерті бен Ладена її очолив Айман аз-Завахірі, а сама організація дедалі більше перетворювалася з централізованої структури на мережу регіональних угруповань. Завахірі прожив ще понад десять років і був убитий американським ударом у Кабулі влітку 2022 року. Та й це не стало кінцем “Аль-Каїди”.

За даними експертів Ради Безпеки ООН, на початку 2026 року її керівництво залишалося ізольованим, але зберігало цілісність. Фактичним лідером називали Сейфа аль-Аделя, хоча всередині мережі його авторитет оскаржують. Водночас окремі філії “Аль-Каїди” діють майже самостійно, а найбільшу активність організація та її союзники демонструють уже не там, де колись переховувався бен Ладен, а передусім у країнах Африки, Сахелю та Південної Азії.

Тобто головного символу “Аль-Каїди” немає вже 15 років, але створена ним система виявилася значно живучішою за свого засновника.

Халіфат без халіфа: що залишилося від імперії аль-Багдаді

Якщо Усама бен Ладен став символом глобального тероризму початку 2000-х, то через десятиліття цю роль фактично перебрав на себе Абу Бакр аль-Багдаді. Саме за його керівництва “Ісламська держава” перестала бути лише черговим джихадистським угрупованням і на піку своєї могутності контролювала великі території Сирії та Іраку.

У 2014 році, після захоплення іракського Мосула, аль-Багдаді проголосив створення “халіфату”, а себе — його халіфом. ІДІЛ швидко стала відома не лише бойовими діями, а й показовими стратами, масовими вбивствами, поневоленням людей та добре вибудуваною пропагандою, яка допомагала вербувати прихильників далеко за межами Близького Сходу.

Втім, проєкт “держави” проіснував недовго. До березня 2019 року міжнародна коаліція та її партнери позбавили ІДІЛ останньої території, яку угруповання відкрито контролювало в Сирії та Іраку. За даними Міністерства оборони США, від влади ІДІЛ тоді були звільнені майже 8 мільйонів людей.

Сам аль-Багдаді пережив падіння свого “халіфату” лише на кілька місяців.

26 жовтня 2019 року американські сили спеціальних операцій провели рейд на його схованку в сирійській провінції Ідліб, неподалік турецького кордону. Коли військові загнали аль-Багдаді в тунель під комплексом, він підірвав пояс смертника. Його особу після операції підтвердили за допомогою аналізу ДНК, а останки, як і у випадку з бен Ладеном, поховали в морі.

На той момент фізичного “халіфату” вже не існувало, а його засновник був мертвий. Але навіть американські військові тоді не очікували, що смерть аль-Багдаді поставить крапку в історії ІДІЛ. Командувач Центрального командування США Кеннет Маккензі після операції прямо попереджав: організацію можна дезорганізувати, але вона є насамперед ідеологією і не зникне лише тому, що загинув її лідер.

Через сім років зрозуміло, що цей прогноз справдився.

У серпні 2026 року Рада Безпеки ООН знову окремо розглядала загрозу з боку ІДІЛ. У найсвіжішій доповіді Генерального секретаря ООН зазначається, що ІДІЛ та пов’язані з нею структури продовжують становити стійку загрозу міжнародній безпеці й пристосовуються до постійного тиску з боку держав та спецслужб. Організація більше не контролює території так, як за часів аль-Багдаді, але її мережа стала значно більш розосередженою.

Тож у випадку аль-Багдаді історія вийшла схожою на історію бен Ладена. Людину, навколо якої роками будувався культ і яка уособлювала організацію, зрештою знайшли й ліквідували. Але саму мережу пережити свого лідера це не завадило.

ІДІЛ втратила “халіфа” і територію, однак не припинила існування. Вона просто перестала бути державою на карті й знову стала тим, чим була на початку, — підпільною терористичною мережею, здатною змінювати форму залежно від того, де з’являється можливість для її відродження.

20 років війни — і знову в Кабулі: як “Талібан” повернув собі Афганістан

Історія “Талібану” відрізняється від більшості угруповань у цьому списку хоча б тим, що його не вдалося ані остаточно розгромити, ані витіснити з політики. Після терактів 11 вересня США почали військову операцію в Афганістані, звинувачуючи режим талібів у тому, що він надавав притулок Усамі бен Ладену та “Аль-Каїді”. Уже наприкінці того року таліби втратили владу.

Але зникнути вони не збиралися. Наступні два десятиліття рух вів бойові дії проти афганського уряду та міжнародних сил, поступово повертаючи вплив у різних частинах країни.

Фінал цієї історії настав у серпні 2021 року. Коли США та їхні союзники завершували виведення військ, афганська армія почала буквально розсипатися. Таліби за кілька тижнів захопили один великий населений пункт за іншим, а 15 серпня увійшли до Кабула. Президент Ашраф Гані залишив країну, і через 20 років після повалення “Талібан” знову став фактичною владою Афганістану.

У серпні 2026 року таліби вже святкували п’яту річницю свого повернення. За цей час вони відновили жорсткі обмеження для жінок і дівчат, зокрема фактично закрили для них доступ до середньої та вищої освіти та значної частини роботи. ООН продовжує називати їх владою de facto, а більшість держав світу уряд талібів формально так і не визнали. Єдиною країною, яка зробила це офіційно, у липні 2025 року стала Росія. Не дивно — терористи тримаються своїх.

Тож “Талібан” став, мабуть, найпоказовішим прикладом того, наскільки несподіваним може виявитися фінал багаторічної війни з радикальним рухом. США витратили два десятиліття на війну в Афганістані, але після їхнього відходу ті самі люди, яких у 2001 році усунули від влади, знову зайняли урядові будівлі в Кабулі.

23 роки без вироку: чому організатора 11 вересня досі судять

Халід Шейх Мохаммед — одна з тих постатей, чия історія різко відрізняється від доль бен Ладена, Завахірі чи аль-Багдаді. Його не ліквідували під час спецоперації. Він живий, перебуває під контролем США вже понад два десятиліття — і досі не отримав остаточного вироку.

ФБР називає Мохаммеда операційним організатором терактів 11 вересня. Саме він був одним із ключових людей, які перетворили задум атак із захопленням пасажирських літаків на конкретний план. Унаслідок терактів у Нью-Йорку, Вашингтоні та Пенсильванії загинули майже три тисячі людей.

Його затримали 1 березня 2003 року в Пакистані. На той момент Мохаммед уже вважався одним із найважливіших оперативників “Аль-Каїди”. ФБР пов’язувало його не лише з 11 вересня, а й з іншими терактами та змовами, зокрема з планами атак на американські авіалінії.

Здавалося б, далі мала бути проста для розуміння схема: затримання, суд, вирок. Але саме з Мохаммедом усе пішло набагато складніше.

Після арешту він кілька років перебував у секретних в’язницях ЦРУ, де до нього застосовували так звані посилені методи допиту. Саме ця частина історії згодом стала однією з головних проблем для обвинувачення: захист роками ставить питання, які свідчення можна використовувати в суді, якщо вони були отримані після катувань або під їхнім впливом.

У 2006 році Мохаммеда перевезли до американської військової в’язниці Гуантанамо на Кубі. Там він перебуває й сьогодні.

І ось тут починається одна з найдивніших історій американського правосуддя після 11 вересня. Минуло понад двадцять років після його затримання, а справа все ще проходить через систему військових комісій. Роками сторони сперечаються про допустимість доказів, умови утримання, допити ЦРУ, юридичний статус підсудних і можливість смертного вироку.

У якийсь момент здавалося, що справа нарешті наближається до розв’язки. У 2024 році Мохаммед та ще двоє обвинувачених погодилися укласти угоди з обвинуваченням. Вони мали визнати провину в обмін на те, що прокуратура не вимагатиме для них смертної кари. Однак тодішній міністр оборони США Ллойд Остін скасував ці домовленості, після чого почалася нова судова тяганина навколо того, чи мав він право це робити.

До остаточного розгляду справа не дійшла й у 2026 році. Попередні слухання у справі Мохаммеда та інших обвинувачених продовжували проводити у Гуантанамо.

Карлос Шакал просить свободи: що сталося з головним терористом 1970-х

До появи бен Ладена одним із найвідоміших терористів світу був венесуелець Іліч Рамірес Санчес, більш відомий як Карлос Шакал. У 1970–1980-х його ім’я пов’язували з убивствами, вибухами та нападами в Європі, а сам він роками переховувався від спецслужб.

Французькі агенти затримали Карлоса у Судані в 1994 році та доставили до Франції. Відтоді він перебуває за ґратами. Французькі суди засудили його до довічного ув’язнення за вбивства та серію терактів, а у 2017 році він отримав ще один довічний термін за гранатний напад у Парижі 1974 року, внаслідок якого загинули дві людини і ще 34 були поранені.

Сьогодні Карлосу 76 років, і його історія отримала несподіване продовження. У 2026 році адвокат терориста звернувся до французького суду з проханням про умовне звільнення та призупинення покарання за станом здоров’я. За словами захисту, Карлос страждає на хворобу Альцгеймера та втратив самостійність. Нині він перебуває у тюремній лікарні Френ.

Так людина, яка колись була одним із найбільш розшукуваних терористів планети, через понад 30 років після арешту намагається вийти на свободу вже не через політику чи обмін полоненими, а через старість і хворобу.

77 убивств і нове прохання про свободу: що зараз із Брейвіком

22 липня 2011 року Андерс Брейвік спочатку підірвав бомбу біля урядового кварталу в Осло, а потім вирушив на острів Утойя, де відкрив вогонь по учасниках молодіжного табору Робітничої партії. Загалом він убив 77 людей — вісьмох в Осло і 69 на Утойї.

У 2012 році Брейвіка засудили до 21 року превентивного ув’язнення — найсуворішого покарання в Норвегії. Але ці 21 рік не означають, що після завершення строку він автоматично вийде на свободу. Суд може продовжувати ув’язнення доти, доки вважатиме його небезпечним для суспільства.

Сам Брейвік уже неодноразово намагався домогтися звільнення. У 2022 та 2024 роках суди відмовили йому, вказуючи, що ризик повторного насильства залишається високим. А у квітні 2026 року його адвокат повідомив, що терорист подав нове клопотання про умовно-дострокове звільнення.

Захист стверджує, що небезпека з його боку нібито зменшилася. Тепер це знову має оцінити суд.

Паралельно Брейвік роками судився з норвезькою державою через умови утримання, заявляючи про порушення його прав через ізоляцію. Норвезькі суди зрештою не підтримали ці претензії, а у 2025 році Верховний суд відмовився розглядати чергову апеляцію.

Через 15 років після одного з найстрашніших терактів у сучасній історії Європи Брейвік залишається за ґратами. Але його справа щоразу повертає Норвегію до складного питання: чи може людина, яка свідомо вбила 77 осіб, колись перестати вважатися небезпечною настільки, щоб отримати право на свободу?

Єдиний, хто вижив: де зараз Салах Абдеслам

Салах Абдеслам — єдиний із безпосередніх учасників паризьких терактів 13 листопада 2015 року, хто залишився живим. Тоді група бойовиків атакувала концертний зал Bataclan, ресторани та район стадіону Stade de France. Загинули 130 людей, сотні були поранені.

Після атак Абдеслам утік до Бельгії і кілька місяців переховувався. У березні 2016 року його затримали в Брюсселі, а згодом передали Франції.

У 2022 році суд визнав його винним у тероризмі та вбивствах і призначив найсуворіше можливе у Франції покарання — довічне ув’язнення без можливості дострокового звільнення.

Здавалося б, на цьому його історія мала закінчитися. Але Абдеслам продовжує з’являтися в новинах уже з-за ґрат.

У 2025 році французька антитерористична прокуратура відкрила щодо нього нове розслідування. У його камері виявили USB-накопичувач, на якому, за даними слідства, були матеріали пропаганди ІДІЛ та “Аль-Каїди”. Слідчі встановили, що флешку йому передали під час побачення.

Тож через понад десять років після паризьких атак Абдеслам залишається у французькій в’язниці, а перспектива колись вийти на свободу для нього фактично закрита.

Хтось зник, хтось змінив назву: що сталося з іншими відомими угрупованнями

Не всі відомі терористичні організації закінчили так само, як “Аль-Каїда” чи ІДІЛ. Деякі справді припинили існування, інші пішли в політику або трансформувалися настільки, що сьогодні їхня історія виглядає зовсім інакше.

ЕТА, яка десятиліттями боролася за незалежність Країни Басків і відповідальна за сотні смертей в Іспанії, у 2011 році оголосила про остаточне припинення збройної боротьби. У 2018 році організація заявила про повний саморозпуск.

Схожа, хоча й складніша, історія сталася з Ірландською республіканською армією (IRA). Основна структура Provisional IRA у 2005 році оголосила про завершення збройної кампанії та роззброєння. Водночас від неї відкололися радикальні групи, які не прийняли мирного процесу і продовжили підпільну діяльність.

Зовсім інший шлях пройшла сирійська Hayat Tahrir al-Sham (HTS). Вона виросла з “Джебхат ан-Нусри”, яка була сирійським відділенням “Аль-Каїди”, але згодом розірвала формальні зв’язки з нею. Після падіння режиму Башара Асада колишній лідер HTS Ахмед аш-Шараа очолив Сирію. У 2025 році США та Велика Британія скасували терористичний статус HTS, а її структури почали інтегрувати у нові державні інституції.

ХАМАС, навпаки, нікуди не зник. Після нападу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року організація зазнала великих втрат у війні, але продовжує існувати. У 2026 році ЄС не лише зберіг санкційні механізми щодо ХАМАС, а й розширив їх на членів його політичного бюро, які, за оцінкою Ради ЄС, впливають на рішення щодо насильницьких дій.

Не зникла й “Хезболла”. Попри втрати керівництва, удари Ізраїлю та дедалі сильніший міжнародний і внутрішній тиск на її роззброєння, організація залишається важливим військово-політичним гравцем у Лівані. Улітку 2026 року ЄС уже прямо підтримував вимогу, щоб ліванська держава встановила монополію на зброю, а “Хезболла” була роззброєна.

У підсумку універсального сценарію немає. Одні угруповання розпалися, інші пережили своїх засновників, треті змінили назви та перейшли в політику, а деякі навіть повернулися або прийшли до державної влади.

Саме тому ліквідація терориста далеко не завжди означає ліквідацію того, що він створив.

Блогерка стала експерткою в романтичному реаліті-шоу. У ньому б’юті-блогер українського походження Ігор Синяк шукає свою другу половинку, а допомагає йому в цьому німецький блогер російського походження Сергій Григор’єв-Апполонов (Grey Wiese).

Холоденко шукає чоловіка Синяку

Шоу російськомовне. Але 70% анкет кандидатів, за словами Наталії Холоденко, надійшли від українців.

“Стартувало “шоу” пошуку чоловіка для Ігоря Синяка. “Психолог” проєкту — Наталія Холоденко. Там прекрасно все. І вибір кандидатів по фото, і гарна російська мова пані Наталії. У мене питання тільки одне — навіщо було так довго розповідати “про випадкові зустрічі у Монако і не тільки”?” — написала користувачка Threads під ніком oksana_m.

Раніше психологиня опублікувала уривок з влогу блогерів, на якому вони плавали в одному морі в Монако.

“Як казав мій батько: “Краще випий із нами, ніж за гаражами”. Мені надіслали фрагмент відео, де я купаюся в одному морі з Ігорем та Сергієм. “Тож краще ви дізнаєтеся про це від мене. Насправді я не чула, що там про мене говорять. Бачу — зйомка йде, а я людина не те що скромна, а рамінобоязнена. Не хочу потім вибачатися”, — іронічно написала Наталія.

Нагадаємо, Фокус раніше писав, що:

Крім того, Холоденко опинилася в центрі скандалу після відвідин фестивалю Лайми Вайкуле.

Як пишуть у Threads, на сполох забили шанувальники, які помітили дивні обставини інциденту: “Полякова попала у аварію. На машині, яка в них врізалася, немає номерів, водій агресивно себе веде… Невже це була спроба її прибрати, як тоді Кузьму, також після відвертого інтерв’ю?!”

Інші дописувачі одразу підхопили цю тему, зазначаючи: “Тільки Полякова почала говорити правду і пішла трохи проти влади, як потрапила в аварію. Стоп, це ж вже було. Совпадєніє — не думаю”.

Водночас чимала частина аудиторії критично поставилася до подібних закидів. У мережі емоційно відреагували на хвилю конспірології: “Найбільше мене лякають люди, які на повному серйозі пишуть, що Полякову не просто потрапила в аварію, а її хотіли прибрати… Порівнювати Полякову з Чорноволом — взагалі абсурд, невігластво і парад конспірологічного дов***бізму”.

Зокрема, через ДТП Полякової про випадок Кузьми згадала і відома співачка alyona alyona.

“Олю, тримайся. Не здивуюся, якщо це замовлення. Кузьму всі пам’ятають”, — написала реперка.

Кузьма загинув у ДТП

Як відомо, довкола загибелі Андрія Кузьменка роками ширилися чутки: чимало фанатів і навіть його батьки досі вірять у версію “замовного вбивства” через його різку критику тогочасної влади. Проте, за офіційними висновками слідства, водій утратив керування на слизькій дорозі через складні погодні умови, після чого автомобіль винесло на зустрічну смугу.

Нагадаємо, раніше Фокус писав, що:

Співачка зробила гучну заяву після скандалу щодо її висловлювань на інтерв’ю Раміні Есхакзай. Вона сказала, що вважає критику у свій бік нормальним явищем, проте планує подати до суду за неправдиву інформацію про себе.