«Не зізналася я і після 21 доби слідства без сну. Нічні допити починалися через 30-40 хвилин після “отбою”, кінчалися за годину перед “підйомом”… Вдень пильнував “вовчок”, щоб бодрствувала і не дрімала. За “клювання носом” саджали до карцеру в холодний підвал і забирали верхній теплий одяг. Пайок – 300 грамів хліба і двічі окріп. Часом за дрімання саджали в бокс, де швидко бракло повітря, і я непритомніла». – Так описувала радянські тортури легендарна дисидентка Оксана Мешко. Жінка, яка стала символом незламності українського духу в найтемніші часи застою.

Ці спогади ілюструють природу радянської каральної системи, методи якої сьогодні фактично під копірку наслідує сучасна Росія. Тоді, як і зараз, імперія кидала надзусилля та колосальні ресурси на відстеження і фізичну ліквідацію українського руху за незалежність. У цій викривленій системі координат, прошитій страхом і ненавистю до свободи, не існувало жодних запобіжників чи моральних бар’єрів. Ні поважний вік, ні стать, ні соціальне становище не могли стати захистом: кожен, хто відмовлявся втиснутися у вузькі рамки дозволеної ідеології, мусив бути покараний і зламаний. Але парадокс полягав у тому, що саме цей тиск гартував людей зі сталевою волею, і особливу роль у цьому протистоянні відіграли жінки. Одна з них, – легендарна Оксана Мешко.

Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» пропонує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Відстежувати нові епізоди можна на сайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в етері радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.

На відміну від підпілля 40–50-х років, у дисидентському русі другої половини XX століття жінки відігравали ключові ролі. Але навіть серед них постать Оксани Мешко стоїть осібно. У колі однодумців її з повагою називали «козацькою матір’ю», а ще, знаючи як чекістів дратувала ця нескорена жінка, охрестили її «зубним болем КДБ».

Уявіть собі ситуацію: 72-річна жінка стає на чолі Української Гельсінської групи — організації, яку радянська машина намагалася стерти в порошок арештами та шантажем. У 1980 році, коли СРСР намагався пустити пил “спорт поза політикою” та “ми за мир” в очі світу московською Олімпіадою, цю літню жінку знову кинули за ґрати. Імперія, що вже доживала свої останні десятиліття, панічно боялася її слова і діла. До речі, в той самий 80й в СРСР було повторно ув’язнено і Василя Стуса.

Разом з істориками Українського інституту національної пам’яті (УІНП) розбираємося, що було правдою, а що міфом у біографії цієї унікальної жінки.

Перший термін Оксана Мешко отримала як «терористка» за замах на Хрущова

Повоєнний СРСР ніби виглядає досить привабливим, “переможців не судять”, а частину “ворогів народу” відпускають на свободу. Передокс історії Оксани Мешко в тому, що свій перший радянський в’язничний досвід вона отримує у повоєнний час. То ж чи правда, що звинуватили Оксану у “тероризмі”, та ще й у замаху на Хрущова?

Ось відповідь Інституту нацпам’яті: Оксану Мешко було заарештовано 19 лютого 1947 року. Зрозуміло, що це вже не період “великого терору”, але репресивна машина працювала дуже впевнено, доносництво ніхто не відміняв.

Донесли на Віру Худенко, сестру Оксани, яка мешкала разом із нею, а Оксана вже згодом пішла “по справі”, як то кажуть. Дійсно, її та сестру органами НКВС УРСР було звинувачено у намірах вчинити терористичний замах на першого секретаря ЦК КПУ(б) Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправних таборів. Покарання відбувала в Іркутській області. 1956 року реабілітована.

Це класичний приклад радянського насильницького абсурду, коли гучне звинувачення у «замаху» було лише приводом для розправи над неугодними. Подальша реабілітація через 10 років лише підтвердила штучність цієї справи навіть для самих організаторів.

Головна мішень для КГБ

Оксана Мешко за фахом була хіміком, але її життєвим покликанням завжди був захист українства та дисидентів. Кажуть, що ідею створення Української Гельсінської групи вона зустріла словами: «Оце я вам буду друга». Не дивно, що лише за перші два роки діяльності групи у неї спецоргани СРСР провели 9 обшуків. Існує така теза, що Оксана Мешко змушена була у 1977 році очолити УГГ, оскільки всю “верхівку” групи КГБ заарештували і вона єдина з вцілілих координувала і очолювала аж до арешту?

Інститут національної пам’яті коментує: «Син Оксани Мешко Олесь Сергієнко пізніше згадував: “Залишившись на свободі одна після арештів 5 лютого 1977 року голови УГГ Миколи Руденка та члена-засновника Олекси Тихого, а невдовзі й усього первинного складу групи, відважна 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КГБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її діяльність, щоб не допустити згасання цього останнього вогнища опору колоніальному режиму, останнього вогника надії багатьох сотень українських політв’язнів, серед яких був і я, її син”».

Оксана Мешко жила буквально між обшуками, стеженням і викликами до КДБ, але продовжувала тримати зв’язки й допомагати політв’язням, ставши фактично останнім рубежем оборони українського правозахисного руху.

Родина Мешко під «радянським прокляттям» репресій

Насправді “найсправедливіша” система у світі, – СРСР –  тісно та жорстко  “оточила” репресіями Оксану Мешко, її родину, дітей, чоловіка, батьків, братів і сестер. каральні органи СРСР стежили за всім родинним колом Оксани Мешко. Батька розстріляли «червоні» за невиконання продподатку . Раніше загинув її брат Євген,боєць повстанського загону. Хату конфіскували. Сестра Віра, брат Іван і мати розбрелися по світу.  Існує ще одна теза про «прокляття репресіями», коли під ударом тоталітарної машини опинялася не лише сама активістка, а й увесь її рід протягом десятиліть.

Для тих, кого цікавить аудіоверсія епізоду і дещо більше за текст, шукайте відповіді  у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже готовий для прослуховування:

Ось пояснення Інституту нацпам’яті: «Переслідувань комуністичного тоталітарного режиму зазнала уся родина Оксани Яківни. Її батька більшовики розстріляли у 1920 або 1921 році. Чоловік Федір Сергієнко у 1930-их роках ув’язнювався двічі. Син, Олесь Сергієнко, був арештований у 1972 році та засуджений до 7-ми річного ув’язнення. Саму Оксану Мешко режим двічі запроторював за ґрати. Вперше у 1947 році, а вдруге, у 1980-му, коли їй було уже 76 років».

Історія Оксани Мешко — це більше, ніж біографія однієї людини. Це історія про феноменальну стійкість, яка не дала згаснути українському опору. Вона пережила розстріли «червоних» у 20-х, сталінський терор, хрущовські табори та брежнєвський застій. І в кожен із цих періодів у неї знаходилися сили для боротьби, навіть коли в інших опускалися руки.

Наша сьогоднішня стійкість має глибоке коріння. І коріння незламності у вчинках та діях таких людей, як «козацька матір» дисидентів  Оксана Мешко.

За кадром історії: 5 фактів про Оксану Мешко

• Козацьке коріння. Оксана Мешко народилася 1905 року в старовинному козацькому містечку Старі Санжари на Полтавщині. Вона походила з родини, яка ніколи не знала кріпацтва, зберегла козацький дух і заможність, за що і була жорстоко знищена більшовиками під час розкуркулення та терору. Цей генетичний код свободи вона несла все життя.
• Материнський подвиг. Під час Другої світової війни, у 1941 році, коли Київ бомбили, Оксана Мешко здійснила неймовірне: вона пішки пройшла сотні кілометрів від Дніпропетровська (де її застала війна) до Києва, щоб знайти і врятувати свого сина Євгена.
• 75 днів у «психушці». У 1980 році, перед тим як відправити 75-річну жінку на заслання, КДБ намагався оголосити її божевільною. Її примусово утримували 75 діб у психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві поруч із буйними хворими. Лікарі, попри тиск спецслужб, не наважилися поставити фальшивий діагноз, визнавши її психічно здоровою.
• «Покаральна зона». Вирок у 1981 році — 5 років заслання — вона відбувала в селищі Аян у Хабаровському краї, на березі Охотського моря. Це місце називали «краєм географії», куди продукти завозили лише раз на рік. Уявіть: майже 76-річна жінка була змушена виживати в суворих кліматичних умовах, фактично в повній ізоляції.
• Голос у Конгресі США. Наприкінці життя, у 1989 році, Оксані Мешко дозволили виїхати на лікування очей до Австралії та США. Там, у віці 85 років, вона виступила в парламенті Австралії та Конгресі США, розповідаючи світу правду про радянські репресії. Але попри можливість залишитися на Заході, вона повернулася в Україну, щоб зустріти незалежність на рідній землі.

Текст: Ярина Скуратівська, Київ

Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП

Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.

У серії “Правди чи міф” читайте, слухайте і дивіться матеріали:

Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято

Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі

Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА

Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»

Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?

Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?

Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?

Як народилася “Свічка пам’яті”?

Між миром і війною: як українці та киримли творили історію

У Київському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки Одеси прокоментували інформацію про інцидент зі спробою самокаліцтва, яка з’явилася в публічному просторі.

Про це повідомила пресслужба Одеського обласного ТЦК та СП.

За офіційними даними, чоловіка до приміщення ТЦК та СП доставили працівники Національної поліції, оскільки він перебував у розшуку через порушення правил військового обліку. У центрі зазначають, що під час перевірки громадянин не надав жодних медичних документів, які б свідчили про непридатність до військової служби. Також у державному електронному реєстрі “Оберіг” відсутня інформація про наявність у нього відстрочки.

Під час проходження стандартних процедур чоловік, за твердженням ТЦК, вчинив спробу самокаліцтва. У центрі вважають, що це було зроблено з метою уникнення призову та тиску на посадових осіб. Чергова служба одразу викликала екстрену медичну допомогу та поліцію, однак громадянин поводився агресивно, погрожував медикам і військовослужбовцям ножем, через що ускладнював надання допомоги. Згодом його госпіталізували.

У ТЦК та СП наголосили, що жодних фізичних або протиправних дій щодо чоловіка з боку військовослужбовців не застосовували. За їхніми словами, військові та поліцейські діяли виключно з метою збереження його життя та здоров’я. Водночас дії громадянина у центрі розцінюють як спробу шантажу та ухилення від виконання конституційного обов’язку.

Представники ТЦК також закликали громадськість критично ставитися до емоційних заяв і перевіряти інформацію, яка поширюється у подібних випадках.

На початку грудня суд Одеси визнав мешканця міста винним у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань у особливий період. Обвинувачений заблокував своєю автівкою автомобіль групи оповіщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де перебували мобілізований, четверо працівників ТЦК та поліцейський, і пошкодив транспортний засіб.

Анна Бальчінос

17 грудня

16 грудня