На святкову Великодню подію завітали сини та дочки загиблих військовослужбовців Сил оборони України. Це авіакомпанія «Українські вертольоти» зібрала своїх підопічних із Києва та Київщини, щоб привітати дітей, які залишились без обох своїх батьків, зі святом Пасхи.

40 учасників платформи «Дітям наших Захисників» та їх опікуни з’їхалися на свято із усієї Київської області та Києва за підтримки Київського обласного центру допомоги Захисникам України ім. В. А. Баранова та Центру «Київ Мілітарі Хаб».

Для них організували екскурсію територією національного заповідника, під час якої вони з цікавістю розглядали пам’ятку архітектури XI століття. Також діти шукали писанки по всій території Софії Київської, розділившись на дві команди.

Через погоду частину програми перенесли у приміщення «Хлібні». Там відбулася інтерактивна зустріч із фольклорним гуртом «ЯсноКрасно»: діти брали участь у хороводах-веснянках, співали разом гаївки та великодні пісні.

А під час майстер-класу з малювання ангелів на склі до учасників заходу завітали Президент України Володимир Зеленський та перша леді Олена Зеленська. І цей візит викликав у малих найбільше емоцій, він точно запам’ятається дітям на все життя.

«Хочемо вас привітати з усіма святами Великодніми. Безумовно бажаю тепла, добра, світла. У вас такі усмішки прекрасні. Не втрачайте таких усмішок. Перемоги нам всім бажаємо. Слава Україні! Героям слава!», — сказав Володимир Зеленський.

«Героям слава!», — відповіли діти та їхні опікуни.

Президент поспілкувався з дітьми, приділив увагу кожному, вони мали можливість сфотографуватися та потиснути йому руку і навіть обійнятись. Опікуни озвучили президенту актуальні питання.

Глава держави відзначив важливість участі соціально відповідального бізнесу у підтримці дітей загиблих військовослужбовців та позитивно оцінив ініціативу авіакомпанії. Наразі під матеріальною опікою лише авіакомпанії компанії перебуває 50 дітей. А по всій Україні ще майже 90 бізнесів та підприємців долучились до адресної підтримки сиріт загиблих воїнів.

«На жаль, ми не можемо повернути їх батьків. Але в наших силах бути цим дітям стабільною підтримкою. Авіакомпанія «Українські вертольоти» стала для них тими дорослими, які постійно виконують їх мрії, побажання, підтримують хобі. Ми регулярно організовуємо різні екскурсії, відпочинок у таборах на канікулах, ходимо на шопінг. Так має робити кожен український бізнес», — вважає керівник авіакомпанії Володимир Ткаченко.

Благодійна платформа «Дітям наших Захисників» заснована і реалізується авіакомпанією «Українські вертольоти» у партнерстві з Міністерством у справах ветеранів України, Державною службою України у справах дітей та Міжнародною Торговою Палатою України — ICC Ukraine.

Завдяки співпраці держави та бізнесу майже у всіх регіонах України надається підтримка дітям Захисників і Захисниць, які втратили обох батьків. У регіонах, де платформа ще не функціонує,  розпочнеться робота з пошуку бізнес-опікунів для кожної дитини після візиту Президента до дітей із Київщини та Києва.

Фото: «Українські вертольоти»

Реклама, згідно з пунктом 3 статті 9 Закону України №270/96-ВР від 03.07.1996 і Закону України №2849-IX від 31.03.2023

Під час чергового обміну полоненими 11 квітня в Україну повернувся херсонець, який провів у російській неволі три з половиною роки.

Як повідомляє Медійна ініціатива за права людини, мова йде про 24-річного Миколу Щербину з Херсону. Він був серед 182 українців — 175 захисників і 7 цивільних — яких вдалося звільнити в межах 72-го обміну. За даними Координаційного штабу, більшість із них перебували в полоні ще з 2022 року.

Історія Миколи — одна з тих, що показує реалії окупації. Після захоплення міста російськими військами його мати вирішила вивезти сина до селища Новотроїцьке, сподіваючись, що там буде безпечніше. Проте у листопаді 2022 року хлопця разом із другом затримали російські силовики.

Очевидці розповідали, що їх вивели з будинку з мішками на головах і відвезли у невідомому напрямку. Спочатку родині пояснювали це так званою “фільтрацією”, яка нібито триватиме кілька днів. Однак згодом стало відомо, що Миколу вивезли до окупованого Криму, а пізніше — до СІЗО в російському місті Камишин Волгоградської області.

Мати хлопця, Валентина Щербина, чекала на його повернення понад три роки.

“Сина звільнили! Я досі не можу повірити… Уже кілька разів із ним говорила. Каже, що все нормально, усміхається”, — розповіла вона.

За її словами, після звільнення Микола вже зміг зв’язатися з рідними — спочатку коротко, згодом по відео, а потім уже зі свого телефону.

Наразі звільнений херсонець перебуває на карантині. Після цього він зможе зустрітися з родиною. Попереду — тривалий процес реабілітації після пережитого в полоні.

Фото: Офіс Омбудсмана. Микола Щербина (четвертий праворуч) разом із іншими звільненими, 11 квітня 2026 року.

Водночас голова Херсонська області Олександр Прокудін повідомив, що серед звільнених — восьмеро захисників із регіону, більшість із яких — молоді бійці.

“Безумовно найрадісніша новина — повернення наших людей додому. У межах великоднього обміну вдалося визволити 182 українців. Щиро радію, що наші захисники нарешті вдома”, — наголосив він.

Нагадаємо, під час останнього обміну полоненими з росією взимку додому повернулися п’ятеро захисників України з Одеської області, які провели майже чотири роки в російському полоні. Україна і росія 5 лютого провели перший з жовтня обмін полоненими. Додому повернулися 157 українців, аналогічну кількість окупантів відправили до Росії. Це вже відбувся 71 обмін. Додому повернулися 150 військових і семеро цивільних. 139 звільнених українських громадян перебували у російській неволі з 2022 року.

Раніше правозахисна організація “Захист в’язнів України” заявила, що російська федерація включила ув’язнених з Херсонщини та Миколаївщини у масштабний обмін полоненими, що відбувся з 23 по 25 травня.  За даними організації, кожна зі сторін передала по 1000 осіб: по 880 військових і 120 цивільних. Також серед звільнених — близько 50 українців, які перебували в російських в’язницях за різними обвинуваченнями. Після завершення строку покарання їх не депортували, як це передбачено законом, а залишили в центрах тимчасового тримання для мігрантів.

Андрій Колісніченко

Матчі збірної України, які через повномасштабну війну РФ проти нашої країни вона змушена проводити за кордоном, завжди відвідує велика кількість наших вболівальників. Одні з них їдуть з України, інші із багатьох країн Європи, де опинились у зв’язку з різними обставинами – хтось як емігрант, хтось як заробітчанин чи студент, а хтось як біженець. Однак трапляються й рідкісні винятки, про який розповісти нині буде вкрай доречно. Адже пригоди двох палких прихильників української збірної не можуть не викликати посмішки. Тим більше, коли мова йде про двох емігрантів із столиці гумору – Одеси, а нині – громадян США, батька та сина Бориса та Олександра Крайтманів.

Крайтман-старший, який разом із родиною у середині 90-х років перебрався з рідної Одеси до Нью-Йорка, майже весь цей проміжок часу працює за океаном тренером з футболу. Спочатку тренував дітлахів у ФК “Чорноморець” (Нью-Йорк), а зараз трудиться в Академіі “Bridge View Soccer”. Втім, виховував юних футболістів він ще задовго до еміграції. Серед його вихованців є чимало тих, хто грав у різних лігах України та за кордоном. Найбільш відомий з них – Юрій Селезньов, який грав в основному складі “Чорноморця”, донецьких “Шахтаря” і “Металурга”, “Кривбасу”, “Закарпаття” і “Таврії”.

Борис Крайтман настільки палко вболіває за нашу національну команду, що зробив, здавалося б, неймовірне: знайшов потрібні слова для керівництва клубу, щоб у вкрай щільному графіку тренувань та ігор відлучитися до Іспанії з метою підтримати Україну у півфінальному матчі плей-оф чемпіонату світу із Швецією. Разом з ним поїхали дружина – пані Людмила та син, який успадкував захоплення батька футболом.

Виснажливий вояж із Нью-Йорка до Валенсії, які розділяють понад 6 тисяч кілометрів, з транзитом через Стамбул тривав майже цілу добу. Однак бажання підтримати збірну України у боротьбі за перший із двох шансів потрапити на чемпіонат світу змусило гостей з-за океану забути про втому. У день матчу вони приєдналися до багаточисленної армії українських вболівальників, яких, як і шведських, можна було зустріти на вуличках Валенсії повсюди.

– Ми відчували особливе душевне піднесення, коли ідентифікуючи нашу приналежність по футболках збірної, українські вболівальники адресували нам гасло “Слава Україні!”, – із зворушенням ділиться спогадами Крайтман-старший. – Ми відповідали “Героям слава!”, і у цей момент по тілі аж пробігали мурахи.

За словами Бориса, коли його родина вечеряла в одному із закладів Валенсії, туди завітала компанія шведських вболівальників. Вони були дуже привітними і висловлювали підтримку Україні у війні з країною-агресором. Один із них навіть промовив те ж саме гасло – “Слава Україні!”, що було дуже проникливо.

А потім і був той самий випадок, про який було вказано вище. Стався він на стадіоні “Сьюдад де Валенсія” під час поєдинку українців із шведами, однак про нього батько і син навіть не здогадувались. Дізнались про це вони лише згодом, коли на їхні телефони посипались повідомлення. Як виявилось, обличчя в них через невтішний рахунок на табло у другому таймі були настільки характерними, що оператор під час телетрансляції вихопив саме їх із величезної кількості наших вболівальників на трибуні.

– Усім, від кого прийшли повідомлення із скриншотами з нашим зображенням із трансляції, я відповідав: “А що толку? Краще б ми виграли”, – пригадує Борис. – Після матчу із шведами ми ще на кілька діб залишились в Іспанії, і лише у понеділок повернулись до Нью-Йорку. Проте повідомлення і телефонні дзвінки на тему нашого потрапляння до телетрансляції усі ці дні продовжувались – від рідних, колег, знайомих і батьків моїх підопічних. Нас навіть жартома охрестили героями телеекрану (сміється).

Розповівши цю цікаву історію, Борис Крайтман зітхнув, вкотре висловивши жаль з приводу невдачі “синьо-жовтих” у грі з “жовто-синіми”. Він сподівався, що побачить збірну України на цьогорічному світовому Мундіалі, однією з країн проведення якого буде і його нинішня – США. Тож тепер американським прихильникам нашої національної команди залишається лише запастись терпінням і чекати нової нагоди.