Війна
Пам’яті Героя України, поліцейського Даніїла Сафонова
Найбільшим його бажанням було вижити у Маріуполі та відбити місто від росіян
Даніїл народився 24 жовтня 1993 року у Донецьку. Щоліта він приїжджав до бабусі в Маріуполь.
«Це моє друге рідне місто, тут у мене багато родичів», – казав хлопець.
Даніїл любив грати на PlayStation, збирати каміння з відбитками давніх рослин, марив уламками амфор і, коли знаходив їх, шліфував і вичищав – дуже з того тішився. Любов до історії перейняв від батька. Зокрема, добре знав історію Німеччини.
У 2013 році хлопець завершив службу в армії та вступив до Донецького національного технічного університету. Здобував освіту заочно, а у вільний час працював на шахті, як тато і дідусь.
Коли у 2014 році почалась війна з РФ, Даніїл ще певний час був у Донецьку. За словами найкращого друга Віктора, спершу його товариш не надто підтримував Майдан і одного разу вони добряче посперечались на цю тему, тож більше її не порушували.
«Але потім він сам зрозумів, якою є ситуація, що пропонує та сторона, а що — наша. Усвідомив, що краще йти за своєю країною», – заявив друг.
Тоді у Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги і Даніїл із Віктором стали активістами. Їх навіть сильно побили фізично на одному з останніх мітингів за Україну у квітні 2014 року. Після повної окупації Донецька Даніїл виїхав у Маріуполь.
У 2015 році у нього народився син Владислав, якого вважав своїм найбільшим здобутком. «Мій син – моє світло! Він мотивує мене на досягнення нових цілей!», – казав Даніїл.
Коли того року росіяни почали бомбити Східний район Маріуполя і там стало нестерпно, то чоловік виїхав до Теребовлі Тернопільської області. Згодом підписав контракт із 44-ю артбригадою імені гетьмана Данила Апостола.
Був артилеристом-навідником, обіймав пост командира відділення взводу управління командира батареї і три роки їздив на ротації в АТО. А коли контракт із ЗСУ скінчився у 2019 році, Даніїл не захотів підписувати новий – повернувся до Маріуполя. Він довго шукав себе, не знав, де працювати.
Але у реформу поліції чоловік тоді повірив. Зокрема, Даніїл повірив Михайлу Вершиніну, ексбійцю «Правого сектору», теж переселенцю, який на той момент працював у поліції на Донеччині.
«Він прагне змін, я йому довіряю, саме тому пішов туди. Я буду не «мусором», а чесним правильним поліцейським», – зазначив чоловік. І почав працювати в управлінні патрульної поліції Донецької області.
Поліцейським він був і під час патрулювання, і у вільні хвилини. Чоловік просто марив службою, згадує сестра Ольга.
«Справжній. Чистий. Ідеаліст. Дуже правильний хлопець і світла людина. Ні в кого не йшов на повідку. Мав свої принципи – розумні, трохи ідеалістичні, але для його віку це було нормально. І він чітко їх дотримувався», – розповів Михайло.
Даніїл навчався у Маріупольській академії поліції, після якої працював у слідчому ізоляторі, де контролював дотримання пропускного режиму.
Коли розвідка західних союзників доповіла, що буде повномасштабна війна з РФ, він написав рапорт на звільнення з поліції, щоб знову піти до лав ЗСУ. Але зі служби Даніїла не відпустили, бо поліція теж матиме безліч роботи: потрібно ганяти мародерів, допомагати цивільним тощо.
Під час повномасштабного вторгнення РФ правоохоронець захищав Маріуполь. Зокрема, попри смертельну небезпеку, їздив у Лівобережний район міста, аби надати місцевим допомогу.
У квітні 2022 року Даніїл передислокувався на завод «Азовсталь».
«Усім нам було дуже страшно. Але в будь-якому випадку він тримав себе в руках, хоча розумів, що фінал може бути найгіршим», – сказав Михайло, який тоді був начальником поліції Маріуполя.
Правоохоронець разом з іншими поліцейськими тоді евакуював із міста понад 4 000 людей, з них близько тисячі – діти. Чоловік допомагав постраждалим, розбирав завали знищеного окупантами драматичного театру, брав участь у боях за «Азовсталь» і зводив укріплення.
«Даніїл до останнього був вірний присязі, допомагав людям. Він був одним із тих поліцейських, які рятували немовля в пологовому, який розбомбили ворожі бомби. Він – один із тих людей, які доставляли людям воду в ті частини нашої країни, де громадяни залишались і без води, і без їжі», – зазначив колега Олександр Чернов.
Сам Даніїл 19 квітня 2022 року заявив, що він залишався у Маріуполі, бо вже один раз покинув свій дім і вдруге цього робити не хотів.
«Можливість була вийти, але як я буду дивитися в очі своїм побратимам, з якими стою пліч-о-пліч? Тож будемо боротися до кінця! Маріуполя більше немає, є тільки руїни і більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це і не дає кинути зброю», – повідомив чоловік.
За словами поліцейського, його бабуся померла від пневмонії в укритті.
«Найбільше бажання — вижити та відбити місто повністю. Маріуполь — це Україна», – казав Даніїл.
2 травня 2022 року Даніїл із двома побратимами потрапили під мінометний обстріл росіян, коли поверталися з бойового завдання на території «Азовсталі». Усі троє загинули.
«Вони пішли по воду, це була дуже складна тема. Він міг би відмовитись, бо будь-який вихід за їжею або водою – це рулетка, бо вся територія прострілювалася. Але він пішов. І більше живим ми його не бачили», – зазначив Михайло.
Про загибель коханого дружина Валентина дізналася лише місяць по тому – через брак зв’язку. Вона обіцяла чоловіку піклуватися про його кішку Асю – і дотримала свого слова: тварина разом з нею переїхала на підконтрольну Україні територію.
«Даня Сафонов – це людина зі своєю життєвою історією, зі своєю думкою та філософією. Міг пояснити свою позицію та при цьому шанував думку співрозмовника», – сказав заступник командира роти Віктор Молчанов.
За словами сестри Ольги, Даніїл любив свою родину і своїх близьких – балував племінників, коли приїжджав у гості, робив подарунки друзям.
«Даня був компанійським і веселим і у будь-якій ситуації завжди казав: «Сестричко, не переживай, все буде добре!». Навіть на «Азовсталі» весь час був веселим», – сказала жінка.
Колега Євгенія Сальникова заявила, що чоловік міг знайти позитив у всьому. Вона зазначила, що Даніїл одним влучним словом міг розрадити та підтримати.
«За весь час, що я його знаю, він порушив лише одну обіцянку – повернутися живим», – з сумом каже Євгенія.
Церемонія прощання із Даніїлом Сафоновим пройшла 21 червня 2022 року у Церкві святого Миколая у Теребовлі.
Указом Президента Володимира Зеленського №421/2023 від 8 липня 2023 року лейтенанту поліції було посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Вічна та світла пам’ять Захисникові!
Фото: Х Даніїл з МІСТА ГЕРОЯ МАРІУПОЛЬ, Патрульна поліція, Теребовлянська міська рада
За матеріалами Книги пам’яті органів системи МВС, Главком, Громадське, Донецька ОДА
Війна
Костянтинівський та Покровський напрямки – найгарячіші, на фронті від початку доби було 40 боєзіткнень
Російська армія від початку доби 40 разів атакувала позиції Сил оборони України. Найбільшу активність ворог проявляє на Костянтинівському та Покровському напрямках.
Про це Генеральний штаб Збройних сил України повідомив у Фейсбуці, оприлюднивши оперативну інформацію станом на 16:00 п’ятниці, 17 квітня, передає Укрінформ.
Тривають артилерійські обстріли прикордонних районів. Сьогодні на Сумщині постраждали населені пункти Іскрисківщина, Товстодубове, Бачівськ, Рогізне, Кореньок, Гірки, Сопич, Нова Гута, Волфине, Студенок; на Чернігівщині – Хрінівка. Авіаудару зазнала Яструбщина.
На Північно–Слобожанському і Курському напрямках ворог завдав двох авіаударів, скинув п’ять авіабомб, здійснив 47 обстрілів населених пунктів та позицій українських військ, чотири з яких – із застосуванням реактивних систем залпового вогню.
На Південно–Слобожанському напрямку ворог один раз штурмував позиції українських підрозділів у районі Вовчанських Хуторів.
На Куп’янському напрямку ворог один раз намагався поліпшити своє становище в напрямку Петропавлівки.
На Лиманському напрямку ворог двічі наступав в районі Греківки та у бік Лиману.
На Слов’янському та Краматорському напрямках з початку доби ворог активних дій не проводив.
На Костянтинівському напрямку загарбники здійснили 11 атак в районах населених пунктів Костянтинівка, Олександро-Шультине, Плещіївка, Іллінівка, Русин Яр, Степанівка, Софіївка. Одне боєзіткнення триває.
На Покровському напрямку з початку доби загарбники 10 разів намагалися потіснити українських воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Родинське, Червоний Лиман, Новоолександрівка, Гришине, Котлине, Муравка. Одне боєзіткнення триває дотепер.
На Олександрівському напрямку українські оборонці відбивали шість ворожих атак у бік Калинівського та Олександрограда. Авіаційного удару зазнали Коломійці. Триває одне боєзіткнення.
На Гуляйпільському напрямку Сили оборони відбивали п’ять ворожих атак у бік населених пунктів Гуляйпільське, Зелене, Залізничне та в районі Гуляйполя. Один бій триває. Ворог завдав авіаударів у районах населених пунктів Копані, Рівне, Барвінівка, Любицьке.
На Оріхівському напрямку ворог двічі атакував в районах населених пунктів Щербаки та Степногірськ.
На Придніпровському напрямку ворог провів дві марні штурмові дії в напрямку Антонівського мосту.
Ситуація на інших ділянках фронту наразі не зазнала значних змін. Спроб ворога просуватися не зафіксовано.
Як повідомляв Укрінформ, заступник начальника Головного управління розвідки Міноборони Вадим Скібіцький заявив, що Росія готує новий наземний наступ на південному сході України та прагне захопити весь Донбас до вересня.
Фото: Генштаб ЗСУ
Група приватної протиповітряної оборони в Харківській області вперше збила реактивний дрон на швидкості 400+ км/год.
Як передає Укрінформ, про це міністр оборони України Михайло Федоров повідомив у Фейсбуці та оприлюднив відео бойової роботи.
“Продовжуємо розвивати проєкт приватної ППО. Група приватної ППО в Харківській області активно збиває шахеди, зокрема зафіксовано перше збиття реактивного дрона”, – зазначив Федоров.
Він зауважив: “Це новий рівень складності: ворог масштабує застосування реактивних дронів — швидших і складніших для перехоплення. За завданням Президента ми системно будуємо багаторівневу ППО та посилюємо захист неба”.
За словами Федорова, один із елементів цієї системи — приватні групи, які підсилюють захист критичної інфраструктури. Мета проєкту — швидко масштабувати спроможності без додаткового навантаження на бойові підрозділи.
Зараз на 19 підприємствах формують приватні групи ППО. Вони інтегровані в єдину систему управління Повітряних сил і працюють як частина загальної архітектури ППО, поінформував Федоров.
“Наступний крок — масштабування проєкту та результатів: більше збитих цілей і швидше реагування на загрози”, – зазначив Федоров.
Як повідомляв Укрінформ, наприкінці березня міністр оборони Михайло Федоров заявив, що експериментальний проєкт із залучення приватного сектору до системи протиповітряної оборони вже дає перші результати.
Фото: Повітряні сили
Вже маючи бойовий досвід з 2014-го, він першого ж дня повномасштабного вторгнення пішов бити ворога
На Кагарличчині 3 червня 2025 року провели в останню путь молодшого сержанта Юрія Погребняка, який загинув на Донеччині. Поховали героя в рідному Кагарлику на Довжицькому цвинтарі.
Загинув Юрій Погребняк 8 серпня 2024 року під час бойових дій поблизу селища Нью-Йорк Торецької МТГ Бахмутського району Донецької області. Йому був 41 рік. До кінця травня 2025 року його вважали зниклим безвісти.
Юрій Погребняк народився 27 березня 1983 року. З дитячих років він захоплювався спортом. Обдарований юний футболіст успішно закінчив у 2000 році Щасливську спортивну школу Бориспільського району. Брав участь у багатьох змаганнях, посідав перші місця в Україні. Але треба було підтримувати багатодітну родину, в якій він виріс, і решту часу Юрій працював водієм.
У 2014 році, коли розпочалася війна Росії проти України, Юрій Погребняк був одним із тих, хто став на захист рідної землі. А коли почалося повномасштабне вторгнення, маючи бойовий досвід, він першого ж дня — 24 лютого 2022 року пішов за призовом захищати Батьківщину. Бив ворога на Донеччині у званні молодшого сержанта, командиром кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону.
8 серпня 2024 року воїн загинув під час бойових дій поблизу селища Нью-Йорк на Донеччині. Але про це стало відомо лише більш, ніж за 10 місяців. Увесь цей час жевріла надія, що він, можливо, живий і перебуває в полоні… На жаль, ці сподівання не справдились…
3 червня жалобний кортеж із тілом Юрія Погребняка під тужливу мелодію «Пливе кача» вирушив вулицями Кагарлика до будинку мами загиблого героя. По дорозі на колінах, низько схиливши голови в скорботі зустрічали жителі його міста. Спинялися автівки й автобуси, а ті, хто був у них, приєднувалися до вшанування воїна.
Попрощатися з героєм зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, жителі Кагарлика та громади, військові, представники Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади. Чин похорону за загиблим воїном відслужили священники Православної церкви України Юрій Литвин та Уар Перетятько.
Після обряду, благочинний Кагарлицького благочиння ПЦУ Юрій Литвин звернувся до рідних Героя та громади зі словами глибокої скорботи, порівнюючи біль утрати з «інсультом душі» — станом, коли світ здається ворожим, а серце не розуміє, як далі жити.
«Юрій загинув тілом, але не душею. Його жертва — не марна, адже він поліг заради нашої свободи, заради країни, де поважають життя, дарують квіти, а не смерть», – сказав священник.
Благочинний наголосив, що ми маємо не зупинятися в боротьбі, щоб смерть Юрія та інших воїнів не була даремною. Завдяки їм ми сьогодні живі, маємо шанс будувати вільну, гідну Україну. Він закликав пам’ятати героїв, молитися за них і не втрачати віри. Юрій, який уже пройшов через пекло війни, тепер заслуговує на рай. Царство йому небесне і вічна пам’ять.
На цвинтарі біля труни з тілом героя щирі слова про загиблого воїна сказав заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов.
«Сьогодні ми проводжаємо воїна в останню путь і говоримо йому слова, сповнені прощального болю і смутку. Нашому захисникові навіки залишиться 41 рік. У розквіті сил Юрій Погребняк віддав своє життя за Вітчизну, за майбутнє кожного з нас. У невимовному горі залишилася мати Світлана Павлівна, обоє синів — дев’ятирічний Михайлик і 16-річний Владислав, рідні й близькі загиблого. Уся наша велика громада кагарличан висловлює щирі слова співчуття родині, друзям і всім, хто знав і любив Юрія», – сказав міський очільник.
Над могилою героя пролунав військовий почесний салют. Командир взводу охорони Другого відділу Обухівського РТЦК та СП капітан Віталій Юхименко передав Прапор України, якими була покрита домовина із тілом героя, його мамі. Прощаючись із захисником кожен кинув до його могили по три жмені землі.
У воїна залишилися мати, двоє синів, сестра та брат, який теж захищає Україну в лавах ЗСУ.
Вічна слава і пам’ять герою!
Фото: Кагарлицька міськрада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Суспільство1 тиждень agoМиколаїв отримав понад 2 мільярда допомоги: куди пішли гроші Анонси
-
Суспільство1 тиждень agoНа Національному військовому кладовищі встановлюватимуть кенотафи полеглим захисникам
-
Політика1 тиждень agoВенс заявив, що Європа не доклала зусиль для припинення війни в Україні
-
Війна1 тиждень agoВорог другий тиждень поспіль доставляє до порту Бердянська таємничі морські контейнери
-
Політика1 тиждень agoУ МЗС України з’явиться посол з питань полонених
-
Відбудова1 тиждень agoУ Полтавській громаді ще майже 40 родин отримають компенсації за пошкоджене обстрілами житло
-
Події1 тиждень agoФільм «2000 метрів до Андріївки» номінований на «Еммі»
-
Події1 тиждень agoВ галереї Міського саду Artodessa триває виставка “Одеській палімпсест”