Як розповів засновник школи НРК 3-го армійського корпусу (АК) Віктор Павлов в інтерв’ю Фокусу, впровадження ШІ вже дає практичні результати у виявленні ворожих цілей і може суттєво вплинути на майбутнє війни.

За його словами, сьогодні технології штучного інтелекту перебувають на етапі активного розвитку, але вже демонструють значний потенціал. Наразі вони здатні не просто полегшити роботу операторів безпілотних і наземних роботизованих комплексів, а й аналізувати обстановку, допомагати з навігацією та навіть частково компенсувати проблеми зі зв’язком.

Так, одним із ключових напрямів є системи автоматичного розпізнавання об’єктів. До прикладу, як пояснив офіцер, під час руху наземного роботизованого комплексу система фіксує потенційну загрозу й позначає її для оператора, навіть якщо той не звертає на неї уваги.

“Тобто приймати рішення за нього, базуючись на якихось даних, зібраних раніше. Але спочатку це буде як помічник: задаємо питання або він сам аналізує і підказує: “Он, дивись, обережно, там стоїть ворожий дрон. Ти його не бачиш, але він отам у кущах, а я його вже побачив””, — розповів фахівець.

Ба більше, на його думку, у разі належного застосування подібних рішень військові можуть заздалегідь виявляти небезпеку, змінювати маршрут, уникати засідок і ухвалювати більш ефективні тактичні рішення.В цілому, ШІ виступає як “помічник”, який аналізує дані та підказує оператору, на що варто звернути увагу.

“Зробили систему детекції об’єктів: НРК рухається з камерою, і комп’ютер позначає потенційну ціль — умовно зеленим квадратиком, що там щось є. Оператор продовжує рух, думаючи, що це може бути камінь чи інша перешкода. А це виявляється “ждун”, який злітає і атакує НРК. Якщо ж заздалегідь бачити такі загрози й відпрацювати тактику, можна було б вчасно зреагувати — здати назад, об’їхати або виконати інші дії. У такому випадку система допомагає з об’їздом перешкод, аналізом загроз, ухваленням рішень і подальшими діями, тому це необхідно”, — навів приклад засновник школи НРК 3-го АК.

Та все ж Віктор Павлов наголосив, що повна автономність таких систем — питання майбутнього. На початковому етапі штучний інтелект виконуватиме роль асистента, однак у перспективі може частково замінити людину в ухваленні рішень на основі накопичених даних.

Окремо він згадав про розвиток гуманоїдних роботів, які наразі залишаються “сирими”, але в майбутньому можуть виконувати складніші завдання, ніж колісні чи гусеничні платформи. Проте для цього необхідні значні обчислювальні ресурси, розвинена інфраструктура зберігання даних і вдосконалений штучний інтелект.

“Коли вони стануть повноцінно робочими, то зможуть виконувати функції більш гнучко, ніж колісні чи гусеничні дрони, і фактично замінювати людей. Але для цього їм потрібен достатньо розвинений “мозок” — тобто штучний інтелект, здатний ухвалювати рішення. Водночас це потребує значних ресурсів: обробки даних, потужностей і місць для їх зберігання. Тому ера справді цікава — головне, щоб усе не дійшло до умовного SkyNet і роботи не заполонили світ”, — зауважив співрозмовник Фокусу.

Павлов також звернув увагу на те, що інтерес до Miltech-сектору зростає, а вихід профільних компаній на фондові ринки свідчить про перспективність напряму. Водночас він підкреслив, що Україна наразі має перевагу в швидкості впровадження інновацій, однак поступається у масштабуванні виробництва.

За його словами, Росія також активно розвиває цей напрям і може швидко налагоджувати масове виробництво обраних технологій після їх тестування. Саме тому для України ключовим завданням залишається збереження технологічного лідерства через ефективну взаємодію між військовими, виробниками, державою та міжнародними партнерами.

“Все впливає. Є можливість — питання лише в тому, чи скористаємося ми нею”, — заявив Віктор Павлов.

Нагадаємо, що український наземний роботизований комплекс TerMIT оснащено новим модулем для безпечної евакуації поранених, який мінімізує ризик для військових. Система включає броньований корпус, стабілізаційні технології та засоби зв’язку, що дають змогу вивозити бійців навіть із найнебезпечніших ділянок фронту.

Раніше командир батальйону наземних роботизованих комплексів “AlterEgo” 93-ї окремої механізованої бригади Олександр із позивним “Електрик” розповідав, що Збройні сили України поступово впроваджують концепцію роботизованої оборони, де ключову роль на передньому краї відіграють наземні дрони, автоматизовані турелі та автономні опорні пункти.

В інтерв’ю Фокусу офіцер пояснив, що середня вартість українських наземних дронів наразі становить близько 15–20 тисяч доларів, і це значно дешевше за європейські аналоги, які коштують від 150 тисяч євро. Зокрема, раніше середня ціна дрона була близько 10 тисяч доларів, проте сучасні модифікації обладнані цифровим зв’язком, бронею, підвісними системами та камерами.

“Українські дрони значно дешевші за європейські варіанти, хоча їх у нас уже набагато більше, і існує велика кількість різних моделей наземних дронів. Рік тому середня ціна становила близько десяти тисяч доларів, бо переважно використовувалися середні моделі. Нині, враховуючи наявність цифрового зв’язку, бронювання, змінних підвісок і додаткових камер, середня ціна дрона досягає приблизно п’ятнадцяти-двадцяти тисяч доларів. Раніше ми ще допрацьовували дрони в майстернях, купували метал, камери, переробляли під цифровий зв’язок, що створювало додаткові витрати часу і ресурсів. У порівнянні з європейськими аналогами їхня ціна сягає приблизно 150 тисяч євро”, — сказав засновник школи НРК 3-го АК.

Водночас Павлов зазначив, що середній термін служби наземного дрона на фронті становить приблизно два тижні. Він також пояснив, що втрати дронів відбуваються щодня і залежать від інтенсивності використання підрозділами. Та попри це, їхня ефективність та швидкість виконання завдань роблять їх більш безпечними для людей у порівнянні з пікапами, які не можуть наближатися до фронтових позицій без значного ризику для екіпажу.

“Наземні дрони регулярно втрачаються, і в кожному підрозділі ситуація різна — усе залежить від інтенсивності використання. У середньому йдеться про кілька втрачених дронів щодня, водночас їх застосовують дуже активно. Є випадки, коли дрон виходить з ладу одразу після виїзду, а є й такі, що проходять сотні кілометрів і виконують багато завдань. Якщо говорити про середній показник, термін служби дрона становить приблизно два тижні”, — додав він.

У розмові з Фокусом, офіцер підкреслив, що для ефективного використання дронів необхідна наявність майстерень, обладнаних під ремонт складної техніки, а також спеціалістів з механіки, електрики, радіотехніки та мережевих налаштувань. Що важливо, дрони потребують адаптації до бойових умов і доопрацювання підрозділами за власні кошти, оскільки “з коробки” вони не готові до роботи на фронті.

Крім того, Павлов розповів, що наразі наземні дрони підпадають під сплату ПДВ, і зрештою це збільшує їхню ціну приблизно на 20%. На його думку, подібні податкові обмеження створюють додаткове навантаження на благодійні фонди та військових, які купують обладнання, адже дрони залишаються критично необхідними для фронту.

Попри це, засновник школи НРК 3-го АК наголосив, що перевага українських підрозділів у темпі та швидкості адаптації до змін. В цілому, наші військові оперативно аналізують нові загрози та швидко ухвалюють рішення. Лише завдяки оперативності бійці ЗСУ можуть ефективно використовувати наземні дрони навіть у складних умовах бойових дій. Разом із тим офіцер зазначив, що масштабування і покращення інфраструктури для обслуговування техніки залишаються пріоритетними завданнями для підвищення бойової ефективності.

“На зміну новим загрозам ми реагуємо швидко: знаходимо рішення, адаптуємося та одразу впроваджуємо їх у роботу. У цьому полягає наша перевага, однак нам поки що не вистачає масштабування”, — розповів він в інтерв’ю.

Нагадаємо, що частка втрат від ударів дронів зросла з менш ніж 10% у 2022 році до близько 80% торік. Ба більше, за словами експертів, безпілотники змінили характер бойових дій і суттєво ускладнили пересування техніки та евакуацію на фронті.

Також Фокус писав, що Україна працює над створенням роїв дронів-перехоплювачів для боротьби з “Шахедами”, які діятимуть майже автономно та потребуватимуть мінімального втручання людини. Найближчим до впровадження є сценарій, за якого один оператор зможе керувати одразу кількома дронами.

Україна входить у новий бюджетний цикл із серйозними фінансовими викликами: залежність від зовнішньої допомоги, ризики недоотримання коштів від партнерів, дискусії про податки та зростання цін на тлі глобальних криз.

Попри це, влада запевняє: підвищення податків для громадян не планується, а курс гривні залишається контрольованим. Водночас бізнес скаржиться на недоступні кредити, а тіньова економіка набирає обертів.

Про те, чи справді країна живе “від траншу до траншу”, де держава втрачає мільярди й чого чекати від цін та курсу, Фокус поговорив із головою податкового комітету парламенту Данилом Гетманцевим.

Бюджет на межі, мільярди під загрозою і претензії до НБУ

Ви попереджали, що вже навесні Україна може опинитися в ситуації, коли не буде чим фінансувати видатки бюджету. Наскільки критична ситуація? Чи живе країна фактично від траншу до траншу?

Ситуація є надскладною. І так, це означає, що ми залежні від зовнішнього фінансування. Фактично, якщо його виключити, це означатиме фінансову катастрофу для нашої країни.

Чому ситуація складна? Тому що ми системно провалюємо ті зобов’язання, які беремо на себе перед партнерами. Якщо взяти Ukraine Facility, то за підсумками 2025 року ми не виконали 14 індикаторів, у результаті чого вже недоотримали 3,9 млрд євро.

Уже в першому кварталі ми можемо безповоротно втратити 300 млн євро через невиконання індикатора щодо збільшення кадрового складу Вищого антикорупційного суду, оскільки він прострочений більш ніж на 12 місяців.

Тобто кошти просто згорають. Якщо частина з них може бути відстрочена, то при простроченні понад 12 місяців вони втрачаються повністю. І ці 300 млн євро ми втратимо вже після завершення першого кварталу.

Крім того, у першому кварталі 2026 року ми маємо виконати вісім індикаторів, і за п’ятьма є ризик зриву.

Також є чотири важливі закони — про публічні закупівлі, інтероперабельність залізничного транспорту, інтеграцію енергетичного ринку та законопроєкт про SEPA. Якщо ми їх не ухвалимо, то втратимо ще 3,3 млрд доларів від Світового банку.

Є ризики й щодо програми з МВФ, а саме на неї орієнтуються всі інші донори. Тому ситуація з виконанням зобов’язань прямо створює ризики недоотримання фінансування. І ці ризики вже найближчими місяцями можуть стати критичними.

Ви говорите, що підвищення податків не планується, але бюджет постійно потребує ресурсів. Чи може ситуація змусити переглянути податкову політику?

Моя позиція чітка: у нас немає резерву для підвищення основних податків — ПДВ, податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб.

Водночас у держави є величезні резерви для детінізації. За рахунок детінізації ми можемо акумулювати понад трильйон гривень. Цей ресурс лежить буквально під ногами — його потрібно лише підняти якісним адмініструванням.

Наведу приклад: сьогодні до мене звертався представник підприємства, яке працює з м’ясною продукцією. Це платник ПДВ, який каже, що не може конкурувати з компаніями, які подрібнені на ФОПи й фактично не сплачують податки.

Виходить, що одні платять ПДВ, а інші — ні, і держава це не зупиняє. Це не пільга — це ухилення від оподаткування.

І маючи такий величезний ресурс детінізації, говорити про підвищення податків — просто неправильно.

У минулому році ви пропонували підвищити податок на прибуток банків до 50% у 2026 році, щоб отримати додаткові десятки мільярдів гривень для бюджету.

Я говорив про основні податки. Щодо точкових рішень — вони можливі. Наприклад, щодо банків. Ми розглядаємо можливість підвищення податку на прибуток банків до 50% у майбутньому.

Але НБУ попереджає, що це може підірвати довіру до системи.

НБУ говорить про це вже три роки. І всі ці три роки правим виявлявся я, а не Національний банк.

Коли ми вводили цей податок у 2023 році, ми не до кінця розуміли наслідки. Але результати 2023, 2024 і 2025 років показали, що це правильне рішення.

Банківська система залишається надприбутковою, а бюджет отримує додаткові кошти. Це рішення не про “обкласти” банки, а про реакцію на аномалію: банки заробляють не на кредитуванні, а на депозитних сертифікатах НБУ.

Банки показують рекордні прибутки, але підприємці скаржаться, що кредити недоступні. Чому?

Тому що банки заробляють без ризику. У 2024 році їх прибуток становив 91 млрд грн, у 2025 році — 126,8 млрд грн. І ці гроші вони отримують із нульовим ризиком.

При цьому реальний сектор економіки не може отримати кредити. Кожне четверте підприємство працює збитково.

Я спілкуюся з бізнесом і постійно чую, що кредитування недоступне. І це проблема номер один.

На жаль, я змушений констатувати, що Андрій Пишний не вирішує цю проблему. У Нацбанку все виглядає добре на презентаціях, але в реальності ситуація інша.

Нацбанк живе ніби в іншій країні. Він використовує депозитні сертифікати для вилучення гривні, і це дозволяє банкам заробляти, але не стимулює кредитування.

Особливо гостра проблема в прифронтових регіонах. Іпотечного кредитування фактично немає, окрім державної програми “єОселя”.

Відкат у тінь: як Україна знову втрачає доходи й хто за це відповідає

В Україні роками існує тіньовий ринок алкоголю, тютюну і пального — від нелегального виробництва до “сірих” продажів без сплати податків. Чому держава досі не може навести лад у цій сфері?

У 2023–2024 роках ми мали достатньо хорошу динаміку детінізації. У 2023 році вдалося додатково залучити до бюджету близько 1,5 млрд доларів, у 2024-му — вже 2,5 млрд доларів.

Але у 2025 році ситуація погіршилася: маємо недовиконання бюджету на 33 млрд грн і бачимо уповільнення детінізації в окремих сферах.

Наприклад, на ринку тютюну частка нелегальної продукції зросла: якщо на початку 2025 року вона становила 12,6%, то наприкінці року перевищила 18%. Тобто фактично відбувається відкат у тінь.

Висновок тут простий — потрібно краще працювати. І насамперед це стосується правоохоронних органів.

Те, що ми бачимо зараз, можна охарактеризувати одним словом — неефективність. Зокрема, йдеться про Бюро економічної безпеки.

Великі торгівельні мережі або дробляться на ФОПи, щоб не сплачувати ПДВ, або працюють “у чорну”, або використовують інші схеми. І це системна проблема.

Тобто БЕБ відповідальний за втрати бюджету?

Не тільки БЕБ. Це і митниця, і податкова служба.

Але у БЕБ більше інструментів і повноважень, щоб боротися з тіньовими схемами. Саме на нього були великі очікування після реформи.

Формально там уже нове керівництво, але по суті залишилися ті самі люди, і результатів, на жаль, ми поки не бачимо.

“Податок на шкарпетки”: як уряд хоче легалізувати онлайн-продажі

Зараз активно обговорюється оподаткування продажів — навіть уживаних речей онлайн. Чи не виглядає це так, що держава намагається оподаткувати навіть дрібні продажі українців?

Ні, це міф. І він активно поширюється псевдоекспертами та політиками.

Насправді ця норма існує вже багато років. Формально навіть продаж однієї вживаної речі — умовно шкарпетки на OLX — уже підлягає оподаткуванню: 18% ПДФО плюс 5% військового збору. Але очевидно, що в реальному житті ніхто цього не адмініструє і не контролює.

Саме тому уряд пропонує не посилення, а навпаки — спрощення і легалізацію правил.

Йдеться про такі зміни:

• не оподатковувати продажі до 2 тисяч євро на рік;
• встановити пільгову ставку 5% для сум понад цей поріг;
• автоматизувати сплату податку через платформи, щоб людина взагалі не займалася цим вручну.

Тобто держава не вводить новий податок і не “полює” на дрібні продажі. Навпаки — вона визнає, що чинна система є абсурдною, і намагається зробити її зрозумілою, прозорою і реально виконуваною.

Як людина, яка фактично формує податкову політику держави: чи вважаєте ви, що українці сьогодні платять занадто багато податків — чи навпаки, держава отримує занадто мало?

Питання сформульоване не зовсім коректно, тому що оцінка “багато чи мало” не є об’єктивною.

Якщо говорити про ставки, то українська податкова система навіть м’якша, ніж у середньому в Європі.

Але у неї є дві ключові проблеми.

Перша — великі прогалини, які дозволяють ухилятися від оподаткування, зокрема через систему єдиного податку для великих компаній.

Друга — слабкість інституцій: податкової, митниці, Бюро економічної безпеки. Рівень довіри до них низький, і це впливає на якість адміністрування.

Тобто система виглядає нормальною за ставками, але потребує серйозного вдосконалення з точки зору справедливості й ефективності.

Нафта, війна і гривня: як глобальна криза вплине на ціни в Україні

Ви нещодавно заявляли, що немає передумов для різких коливань курсу гривні. Чи є сценарії, коли курс все ж може різко піти вгору?

Наразі я не бачу такої загрози.

Станом на 1 березня наші золото-валютні резерви покривають майже шість місяців імпорту при нормативі три місяці. Тобто це безпрецедентно високий рівень резервів.

Але водночас тиск на гривню є дуже сильним.

Торік ми встановили історичний антирекорд: сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило мінус 51 млрд доларів. До цього додалося ще мінус 5,8 млрд доларів від торгівлі послугами.

Крім того, ми спостерігаємо зростання цін на газ, нафту і нафтопродукти, зокрема через війну США з Іраном. Ми були змушені закуповувати додаткові мільярди кубометрів газу для проходження зими — як через обстріли, так і через холодну погоду.

Усе це, безумовно, впливає на курс гривні, який поступово, але не різко послаблюється. І це прогнозований процес.

Якщо подивитися на бюджетну декларацію на 2026–2028 роки, то там уже закладено відповідний прогноз:

• у 2026 році — 44,7 грн за долар;
• у 2027 році — 45,2 грн за долар;
• у 2028 році — 45,6 грн за долар.

Нова бюджетна декларація, яка готується, ймовірно, не буде суттєво відрізнятися від цих показників

Якщо говорити про глобальні ризики: що буде з цінами на пальне в Україні, якщо нафта підніметься вище 100 доларів за барель?

Я не хотів би вступати в “битву диванних експертів” і називати конкретні цифри чи рахувати вартість літра пального залежно від ціни нафти.

Набагато важливіше інше — що має робити держава. І головне, щоб уряд мав чіткий план дій на різні сценарії розвитку подій.

Є три ключові пріоритети: забезпечення паливом армії; аграрії й посівна; транспорт — перевізники, комунальна та спеціальна техніка.

Ми маємо підготувати алгоритми дій для пом’якшення наслідків цієї паливної кризи. Для цього уряд повинен працювати з партнерами, формувати резерви, вести переговори, зокрема з Азербайджаном і Казахстаном, щоб мати можливість закупівлі необхідних обсягів нафти.

І дуже важливо — не повторювати помилок 2022 року, коли держава намагалася стримати ціни через податкові пільги та адміністративне регулювання. Це не дало результату і призвело лише до дефіциту пального, тоді як ціни все одно зростали.

Тому зараз потрібно концентруватися на формуванні резервів і стабільності постачання. Зокрема, державні оператори, такі як “Укрнафта”, мають забезпечити необхідні запаси, які дозволять стабілізувати ситуацію.

Але зростання цін на пальне вже впливає на продукти. Наскільки ще можуть подорожчати ціни?

Ми можемо точно сказати, що ціни будуть зростати, якщо криза посилюватиметься.

Пальне закладене у вартості всіх товарів — безпосередньо або через виробництво, електроенергію чи логістику. Замістити цю складову практично неможливо.

Водночас ми не можемо спрогнозувати, наскільки саме зростуть ціни і як це вплине на інфляцію.

Це залежить від тривалості війни в Ірані. Якщо сторони домовляться найближчим часом, вплив буде мінімальним і ціни стабілізуються.

Якщо ж конфлікт затягнеться, це матиме значно серйозніші наслідки як для України, так і для світової економіки.

Україна в цьому процесі не є винятком — це глобальні фактори.

Важливо також розуміти, що багато залежить від масштабу руйнувань. Одна справа — якщо пошкодження нафтової інфраструктури будуть незначними й швидко відновлюваними. Інша — якщо втрати будуть суттєвими, як, наприклад, у Катарі, де вже постраждала значна частина видобутку і відновлення може зайняти роки.

Зараз країни намагаються стримувати зростання цін, вивільняючи нафту зі стратегічних резервів. Але це лише тимчасове рішення.

Чим довше триватиме конфлікт, тим серйознішими будуть його наслідки для світової економіки й для цін загалом.

100 млрд на армію і проблеми на місцях: що не так із виплатами й програмами

Військовий збір сплачують мільйони українців, але він дає лише невелику частку фінансування оборони. Яку реальну роль він відіграє сьогодні й куди насправді йдуть ці кошти?

Давайте спочатку пояснимо, що таке військовий збір.

Він був запроваджений у серпні 2014 року разом із підвищенням інших податків, щоб збільшити фінансування сектору безпеки й оборони.

Станом на цей рік до загального фонду держбюджету надійде близько 100 млрд грн військового збору. Але це лише приблизно 3% від усіх видатків на безпеку й оборону, які становлять близько 2,8 трлн грн на рік.

Тобто в загальній структурі фінансування армії роль військового збору не є визначальною.

Друга важлива річ: сьогодні всі податки, включно з військовим збором, фактично спрямовуються на безпеку й оборону.

Тому говорити, що саме військовий збір має якесь окреме “цільове” призначення вже зараз — некоректно. Насправді всі податкові надходження працюють на армію.

Невійськові видатки держава фінансує за рахунок міжнародної допомоги.

У майбутньому, коли зміниться структура видатків і зменшаться витрати на оборону, військовий збір має стати цільовим — і ми вже передбачили це в законодавстві.

Але якщо всі податки йдуть на оборону, чому тоді виникають затримки виплат? На якому етапі це відбувається?

Треба розуміти, що при загальному обсязі видатків на оборону у 2,8 трлн грн щороку виникає потреба в додаткових коштах.

Війна з кожним роком потребує більше фінансування — ці витрати постійно зростають, і це об’єктивна реальність.

Щодо затримок — давайте будемо об’єктивними: вони трапляються дуже рідко і стосуються окремих категорій виплат.

Попри масштаб війни, величезні витрати й руйнування, держава вже п’ятий рік забезпечує виплати військовим своєчасно і в повному обсязі.

Іноді затримки виникають через технічні або процедурні моменти — наприклад, через несвоєчасне виконання певних бюджетних процесів виконавчою владою.

Але ці випадки не є системними й досить швидко вирішуються.

Але є інша проблема, яка виглядає системною: державні програми, зокрема житлові для військових і ВПО, часто не працюють. Люди стикаються з відсутністю фінансування. Чому так відбувається?

Тут потрібно розбиратися в кожному конкретному випадку.

Якщо говорити про програму “єОселя”, вона працює, але не в тих масштабах, як хотілося б. Я, наприклад, виступав за її суттєве розширення.

Водночас близько півтори тисячі внутрішньо переміщених осіб уже отримали кредити за цією програмою, тобто вона все ж функціонує.

Якщо ж говорити про соціальне житло, то проблема часто не у відсутності фінансування як такого, а у структурних речах.

Наприклад, можуть бути кошти на будівництво самого будинку, але не передбачені ресурси на підведення комунікацій або доведення об’єкта до державних будівельних норм.

У результаті об’єкт є, але його неможливо ввести в експлуатацію.

Тобто в кожній ситуації є своя конкретна причина — і з нею потрібно розбиратися окремо.

Але загалом видатки на військових і їхні родини залишаються абсолютним пріоритетом держави.

Нагадаємо, з 1 квітня в Україні зростуть акцизи на сигарети, через що ціни можуть підскочити на 10%.

Також Фокус проаналізував ринок готової продукції та підрахував реальну собівартість паски у 2026 році.