Зомбі-горор «Каховський об’єкт», зйомки якого стартували в Києві 10 березня, стане другим фільмом із задуманої командою FILM.UA кіно-тетралогії, де відважні героїні будуть боротися з  тотальним злом у різних уособленнях. Відьма Олена з «Конотопської відьми» – силою Мороку проти сусідів-загарбників, військова Мара з «Каховського об’єкту» – зі зброєю в руках проти відродження тоталітарного минулого та сучасних злочинів Росії, в третьому фільмі протагоністка воюватиме з вампірами-нацистами, а в четвертому – всі три героїні зійдуться разом, щоб зупинити третю світову війну.

Події у «Каховському об’єкті» відбуваються в наш час. Група українських військових знаходить секретний бункер після підриву Каховської ГЕС, а там… оживають жахіття з радянського минулого. Але наші безстрашні хлопці й дівчата сподіваюся, подолають їх з таким же завзяттям і легкістю, що аж друзки від них полетять, як полетіли від символічно розбитої ними на початку знімального процесу гіпсової голови комуністичного ідола!

КОСТЮК: МИ НЕ «МАРВЕЛ», МИ – КІНОСТУДІЯ FILM.UA НА ТРОЄЩИНІ, І САМЕ ТУТ МИ СТВОРЮЄМО ГЕРОЇНЬ НАШИХ ТЕМНИХ ЧАСІВ

Хтось уже навіть назвав це «українським Марвелом», але Ірина Костюк (яка продюсувала «Конотопську відьму» і зараз – «Каховський об’єкт»)  не дуже любить порівняння, тому говорить: «Ми не голлівудський «Марвел», ми – кіностудія FILM.UA на Троєщині, і саме тут ми створюємо своїх героїнь наших темних часів. На жаль, тем для таких фільмів жахів у нас достатньо».

За її словами, ідея знімати «Каховський об’єкт» саме в такому вигляді виникла не відразу після «Конотопської відьми», адже зпочатку планувалося, що всі фільми будуть з етнічним бекграундом, засновані на міфології. Але покази «Конотопської відьми» на міжнародному кіноринку, дали розуміння унікальної фішки, що дія фільму жахів відбувається на тлі поточних воєнних подій в Україні. І коли сценарист Ярослав Войцешек запропонував ідею з каховським бункером, було вирішено дещо переорієнтуватися – наступні героїні також матимуть етнічний бекграунд, але все, що з ними відбуватиметься, станеться на фоні поточного зла, якого у нас зараз вистачає.

Знімальний процес триватиме всього півтора місяця, такі швидкі терміни, за словами продюсерки, забезпечують економічну виправданість фільму. Бюджет – 500 тис. дол., половину коштів інвестує кіностудія «FILM.UA Group», половину – приватні інвестори.

«Це наша нова бізнес-модель, коли ми взагалі не беремо державні кошти, а створюємо фільм повністю за приватні. І це дуже важливий фактор, який означає економічне здоров’я кіноринку, тому що український приватний бізнес повірив в українське кіно. Спочатку у нас був челендж, щоб глядач повірив у нього, тому що, згадайте, ще десять років тому ми чули: а, українське кіно, не піду. А зараз уже ходять і ми збираємо великі каси! Другий фактор, якого ми досягли – в українське кіно повірив український бізнес, ми мали п’ять інвесторів у «Конотопській відьмі» і шість інвесторів у «Каховському об’єкті».

Нагадаємо, що «Конотопська відьма» вийшла абсолютно локальним хітом з колосальними зборами в українському широкому прокаті, плановий бокс-офіс для того, щоб все окупити і виконати всі зобов’язання перед інвесторами, мав бути 15 млн гривень, а він перевищив 57 млн. Але при тому, що на нашому ринку план було перевиконано, на закордонному – був недобір.

За словами пані Ірини, вони часто чули від потенційних іноземних замовників, що «не все так однозначно» і «чому це ви російську армію так однобоко показуєте?». Але це скеля, яку треба лупати і доносити інформацію про те, що у нас відбувається усіма засобами, тому в «Каховському об’єкті» зло буде однозначне для всіх – комунізм і тоталітарний режим. Ну, і зомбі, звісно.

РЕЖИСЕРСЬКЕ БАЧЕННЯ НАМ «ЗАПАЛО» НАСТІЛЬКИ, ЩО НАВІТЬ ДОВЕЛОСЯ ТРОХИ ПЕРЕНЕСТИ ЗЙОМКИ І ПОЧЕКАТИ ЙОГО – КОСТЮК

Режисером «Каховського об’єкту» став Олексій Тараненко, відомий глядачам за успішним фільмом «Я працюю на  цвинтарі». Команда віджартовується, що він зробив кар’єрний стрибок в одній площині – від кладовища до зомбі.

«Режисерське бачення Олексія «запало» нам настільки, що навіть довелося трохи перенести зйомки і почекати, доки він дозніме свій попередній проєкт – серіал «Митець». Цей режисер має великий досвід у рекламі, і хоча в нього є досвід повнометражного фільму, але він трошки артхаузний, а тут – абсолютно комерційний проєкт. Тобто, це також для нього новий челендж, де треба працювати для більш ширшої аудиторії», – розповіла Ірина Костюк.

Фільм знімають на двох основних локаціях: у павільйонах кіностудії FILM.UA, де є і справжня радянська «молочна кухня» з радянським реквізитом, і коридори з катакомбами, а також у приміщенні НДІ «Оріон», де більше спейсу, великі приміщення з високою стелею, що дозволяє знімати екшн-сцени. До того ж там справжнє бомбосховище з автентичними герметичними дверима та радянськими генераторами.

Натурних зйомок мало, тому що за сюжетом все відбувається в бункері, хоча їх буде трохи на початку, де воїни йдуть із бази ЗСУ, й у фіналі, де вони проходитимуть по дну Каховського водосховища, яке вже на той час (події у фільмі відбуваються восени 2023року) поросло чагарником.

У НАС ПРЕКРАСНИЙ АКТОРСЬКИЙ АНСАМБЛЬ. ДУЖЕ ІМПОНУЄ, ЯК УСІ ВЖИВАЮТЬСЯ В РОЛІ – КОСТЮК

У фільмі грають відомі українські актори: Марина Кошкіна, Володимир Ращук, Олександр Яцентюк, Михайло Дзюба та інші.

«У нас прекрасний акторський ансамбль. Володимир Ращук, який є дійсним військовослужбовцем, під час підготовки буквально ганяв інших акторів із 7-ї ранку по лісу зі зброєю, вчив пристрілюватися, тренуватися. Мені дуже імпонує, як вони всі вживаються в ролі, надзвичайно відповідально до всього ставляться. Саша Яцентюк – це просто знахідка. Коли я побачила його Отелло в Національному театрі Лесі України, ходила три рази подивитися, і в «Памфірі» він чудовий, але в оцей свій образ, мені здається, він просто неймовірно вписався! – поділилася Ірина Костюк. 

Актриса Марина Кошкіна єдина жінка в загоні хлопців. Є, щоправда, ще дві… але то й не зовсім жінки і про них трохи згодом.

ВОЙЦЕШЕК: ВСІ ОБРАЗИ У ФІЛЬМІ – І ВОЇНІВ ЗСУ, І «ЗЛОГО ГЕНІЯ» КАРЛОВА – ЗБІРНІ

За словами сценариста Ярослава Войцешека, всі створені ним образи – збірні, адже в підрозділах ЗСУ насправді можна зустріти безстрашних хлопців і дівчат, схожих характерами чи навіть зовні на усіх цих персонажів. Це ж стосується і «злого генія» Карлова, який втілив образ людини, що вірить в «совок 2.0» і дуже хоче його повернути, при цьому до кінця не може сформулювати чому. «Думаю, що такі й досі десь існують», – говорить Войцешек.

– Ваші зомбі названі на честь дуже гарних квітів – чи варті ці страшні створіння такої поетики? 

– Так це ж реальна традиція, поширена в Радянському Союзі, який любив називати, наприклад, військову техніку назвами квітів – є «тюльпани», «гвоздики», «акації» та ін. Тому я припустив, що, якби вони створювали надсолдатів, які повинні стати суперзброєю, то теж би йшли від цього й називали їх іменами квітів. Тому у нас Фіалка й Айстра, – розповів пан Ярослав.

Радянського вченого Володимира Борисовича Карлова, який на Каховському об’єкті досі створює цих суперсолдатів, ставлячи досліди на людях, грає актор Андрій Жила. Його персонажу дістався записник батька (теж ученого) з усіма формулами, і він продовжив його роботу. В ході цих наукових злочинів виявилося, що суперсолдати чоловічої статі, виходячи на поверхню, перетворювалися на звичайних зомбі, а от жіночі особини були набагато сильніші й по-різному впливали на людей. Тобто, вони ставали не зовсім звичайними зомбі, які заражають інших своїм укусом – Айстра (актриса Влада Марчевська), наприклад, генерує жахливу чорну речовину, якою буквально блює на своїх сородичів – інших зомбі, і регенерує їх. А Фіалка (актриса Ірина Кудашова) має небезпечні пронизливі чорні очі, за рахунок яких психологічно впливає на людей, які впадають у настільки реалістичні марення, що вони самі себе вбивають.

КОШКІНА: МАРА – СИЛЬНА, СМІЛИВА ЖІНКА. Я ВПЕРШЕ ГРАЮ ВІЙСЬКОВУ І ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ВКРАЙ ВІДПОВІДАЛЬНО

Героїню Марини Кошкіної звати «Мара», ні, не від марИ чи примари, а від імені Марина, це її позивний. Історія починається з того, що дівчина з невеличкою групою військових вирушає на пошуки свого молодшого брата з позивним «Вітер» (актор Дмитро Павко), який разом з побратимами натрапив на таємний бункер, створений ще під час холодної війни, де проводилися досліди на людях. Хлопці зайшли в нього і не повернувся.

Мара – професійна військова, яка служить з 2014 року, після того як росіяни вбили її батьків.

«Моя Мара – сильна, смілива жінка, складний, неоднозначний персонаж. Я вперше граю військову і для мене це вкрай відповідально. Ми проходили поводження зі зброєю, тактику – це надскладно, та навіть носити цю форму на майданчику, у мене все тіло болить! І коли я її  знімаю, то вкотре думаю про наших жінок-воїнів і кажу, що вони для мене супергероїні. До того ж, це професійний виклик, тому що я не працювала в жанрі зомбі-горор. А це зовсім інший стиль існування персонажів. Я готувалась, дивилася світове кіно про зомбі, хотіла зрозуміти, який сенс вони несуть, чому люди хочуть ходити і дивитися фільми жахів? Але тут зомбі – це уособлення «радянщини», яку хотілося б повибивати з голів. Коли ми їх вбиваємо, то вбиваємо її. Це нагадування світу про найжахливіший злочин Російської Федерації, коли вони підірвали дамбу Каховської ГЕС. Наші герої натрапили на бункер із залишками злочинних дослідів і борються проти наслідків цього зла. По суті, це дуже цікава метафора, бо насправді у нас у країні ще багато є таких «бункерів», які треба звільнити від радянщини, щоб жити у вільній і незалежній країні», – поділилася Марина Кошкіна. 

ШРАМ ГЕРОЇНІ – ЦЕ НЕ ПРОСТО ВІДМІТИНА, ЦЕ ТЕ, ЩО Є ЗАРАЗ У ДУШІ В КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ, З ЧИМ НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЖИТИ ВСЕ ЖИТТЯ – КОШКІНА

У Мари на щоці великий шрам від нещодавнього поранення, але він зовсім не псує вроди дівчини, бо схожий на квітку. 

«Цей шрам у неї залишився тоді, коли вона втратила свою сім’ю. До речі Мара з Донецька, і ця деталь для мене дуже важлива, тому що моя мама теж родом з Донецька. Я – з Луганської області. І це вже моя особиста позиція говорити про те, що в Донецьку і в Луганську є дуже багато людей, які люблять нашу країну і дуже хочуть жити в Україні, – розповідає актриса. – Шрам – це не просто відмітина, яка залишилася після тієї події, це більше – це той шрам, який є зараз у душі в кожного українця, з яким нам та нашим дітям доведеться жити все життя. Але при тому творити, любити, відбудовувати нашу країну. І нам треба це прийняти».

Героїня проходить цей шлях пізнання, прийняття себе і любові до себе. Зі своїми шрамами, зі своїм характером, зі своїми болями, травмами вона все-таки продовжує жити. 

За сюжетом військова Мара приходить з іншого підрозділу і їй ще треба взяти хлопців під своє командування, але ж вони не даються, – і за цими притирками теж цікаво спостерігати.

«Мара з’являється у фільмі як самостійна окрема субстанція. Їй ніхто не потрібен, вона може все сама. Але згодом розуміє, що по-перше – сила тільки в єдності і що оці три хлопці (актори Андрій Подлєсний, Орест Пасічник, Михайло Дзюба) стають їй родиною. Вона розуміє, що разом краще, ніж окремо. І мені здається, це треба пам’ятати всім українцям, – разом можна зробити набагато більше, ніж сам, який би впевнений у собі ти не був. От я сьогодні думала про те, що в такі надскладні, непередбачувані для нас часи ми створюємо кіно. Хтось скаже, що це якесь божевілля, навіщо? Можливо, завтра вже не буде, а ми от сьогодні тут, робимо щось для того, щоб підтримувати одне одного, мотивувати на культурному рівні. Це зайвий раз підтверджує нашу незламність і шалене бажання жити і творити у вільній країні без усіляких цих зомбі, зомбованих людей. Мені здається, це круто», – говорить Марина Кошкіна.

ДЗЮБА: ХУДОЖНИКИ НАКИДАЛИ СКРІЗЬ «ЗОМБАКІВ», А ТИ Ж НЕ ЗНАЄШ, ДЕ ВОНИ ЛЕЖАТЬ, МОЖНА БУЛО Й  ПЕРЕЛЯКАТИСЯ ВІД НЕСПОДІВАНКИ

Один із тих, з ким незалежна Мара спочатку притирається, а потім плече до плеча б’ється з навалою нечисті – військовослужбовець із позивним «Вакула», якого грає актор Михайло Дзюба («Королі репа»). Ми зустріли його на знімальному майданчику з перев’язаною рукою.

– Невже зомбі вже вкусили?

– Та ось вкусили і тепер така нервова історія: чи стане мій персонаж зомбі, чи ні. Це доволі хвилююче, – посміхається актор.

Розпитую його про враження від першого знімального дня.

«Початок роботи класний, але ж він стартував набагато раніше, ніж зйомки. Ми багато репетирували, розбирали сценарій, працювали над своїми персонажами. Це дуже важливо, тому що репетиції – це запорука успіху. І зараз, коли почався знімальний процес, – все дуже гарно та якісно», – говорить Михайло.

Що стосується самого жанру, в якому знімається, то він чесно зізнався, що особисто зомбі-горори не дуже любить, але було надзвичайно цікаво опинитися в цьому всередині, побачити як це робиться.

«Дуже цікаво в цьому попрацювати – світло, грим, це все дуже класно. Ми перший раз, коли прийшли на локацію, художники накидали скрізь цих «зомбаків», скелетів, обтягнутих якоюсь шкірою, а ти ж не знаєш, де вони стоять чи лежать, просто заходиш у темну історію, то можна було трохи й  перелякатися від несподіванки», – поділився актор. Тож, як бачимо художник-постановник Володимир Романов, художник з костюмів Мар’яна Славянська та художник з гриму Олена Семенець попрацювали так, що аж акторів реалістичністю налякали, значить і у глядачів будуть такі ж яскраві емоції.

– А взагалі, цікаво, чому зомбі-муві таке популярне у світі? – запитую на завершення екскурсії по знімальному майданчику у сценариста.  

– В цілому це про певний ескопізм, тому що коли ми дивимося такі жанри (це стосується і зомбі, і фантастичних пригод), то розуміємо, що це – неправда. Страшно, але неправда. А от якісь реальні драми набагато більше впливають на емоції та психіку, коли ми точно знаємо, що вони відбувалися з кимось у справжньому житті – це абсолютно інший рівень переживань. Тому як не дивно, на горорах можна відпочити», – говорить Ярослав Войцешек.

Тож будемо чекати на радянських зомбі та їх сучасних українських переможців у широкому прокаті. Це справді динамічна, видовищна, оригінальна історія з карколомним сюжетом. Буде страшно, буде атмосферно і точно не нудно. Прем’єра фільму «Каховський об’єкт» планується на Геловін (31 жовтня), але його творці не виключають, що це може статися й трішки раніше.

Любов Базів. Київ. Фото Павла Багмута