Події
Таємниця «Каховського об’єкту». Українські військові проти радянських зомбі
У столиці знімають перший український зомбі-муві, герої якого знищують пережитки радянщини та розбивають міфи тоталітаризму
Зомбі-горор «Каховський об’єкт», зйомки якого стартували в Києві 10 березня, стане другим фільмом із задуманої командою FILM.UA кіно-тетралогії, де відважні героїні будуть боротися з тотальним злом у різних уособленнях. Відьма Олена з «Конотопської відьми» – силою Мороку проти сусідів-загарбників, військова Мара з «Каховського об’єкту» – зі зброєю в руках проти відродження тоталітарного минулого та сучасних злочинів Росії, в третьому фільмі протагоністка воюватиме з вампірами-нацистами, а в четвертому – всі три героїні зійдуться разом, щоб зупинити третю світову війну.
Події у «Каховському об’єкті» відбуваються в наш час. Група українських військових знаходить секретний бункер після підриву Каховської ГЕС, а там… оживають жахіття з радянського минулого. Але наші безстрашні хлопці й дівчата сподіваюся, подолають їх з таким же завзяттям і легкістю, що аж друзки від них полетять, як полетіли від символічно розбитої ними на початку знімального процесу гіпсової голови комуністичного ідола!
КОСТЮК: МИ НЕ «МАРВЕЛ», МИ – КІНОСТУДІЯ FILM.UA НА ТРОЄЩИНІ, І САМЕ ТУТ МИ СТВОРЮЄМО ГЕРОЇНЬ НАШИХ ТЕМНИХ ЧАСІВ
Хтось уже навіть назвав це «українським Марвелом», але Ірина Костюк (яка продюсувала «Конотопську відьму» і зараз – «Каховський об’єкт») не дуже любить порівняння, тому говорить: «Ми не голлівудський «Марвел», ми – кіностудія FILM.UA на Троєщині, і саме тут ми створюємо своїх героїнь наших темних часів. На жаль, тем для таких фільмів жахів у нас достатньо».
За її словами, ідея знімати «Каховський об’єкт» саме в такому вигляді виникла не відразу після «Конотопської відьми», адже зпочатку планувалося, що всі фільми будуть з етнічним бекграундом, засновані на міфології. Але покази «Конотопської відьми» на міжнародному кіноринку, дали розуміння унікальної фішки, що дія фільму жахів відбувається на тлі поточних воєнних подій в Україні. І коли сценарист Ярослав Войцешек запропонував ідею з каховським бункером, було вирішено дещо переорієнтуватися – наступні героїні також матимуть етнічний бекграунд, але все, що з ними відбуватиметься, станеться на фоні поточного зла, якого у нас зараз вистачає.
Знімальний процес триватиме всього півтора місяця, такі швидкі терміни, за словами продюсерки, забезпечують економічну виправданість фільму. Бюджет – 500 тис. дол., половину коштів інвестує кіностудія «FILM.UA Group», половину – приватні інвестори.
«Це наша нова бізнес-модель, коли ми взагалі не беремо державні кошти, а створюємо фільм повністю за приватні. І це дуже важливий фактор, який означає економічне здоров’я кіноринку, тому що український приватний бізнес повірив в українське кіно. Спочатку у нас був челендж, щоб глядач повірив у нього, тому що, згадайте, ще десять років тому ми чули: а, українське кіно, не піду. А зараз уже ходять і ми збираємо великі каси! Другий фактор, якого ми досягли – в українське кіно повірив український бізнес, ми мали п’ять інвесторів у «Конотопській відьмі» і шість інвесторів у «Каховському об’єкті».
Нагадаємо, що «Конотопська відьма» вийшла абсолютно локальним хітом з колосальними зборами в українському широкому прокаті, плановий бокс-офіс для того, щоб все окупити і виконати всі зобов’язання перед інвесторами, мав бути 15 млн гривень, а він перевищив 57 млн. Але при тому, що на нашому ринку план було перевиконано, на закордонному – був недобір.
За словами пані Ірини, вони часто чули від потенційних іноземних замовників, що «не все так однозначно» і «чому це ви російську армію так однобоко показуєте?». Але це скеля, яку треба лупати і доносити інформацію про те, що у нас відбувається усіма засобами, тому в «Каховському об’єкті» зло буде однозначне для всіх – комунізм і тоталітарний режим. Ну, і зомбі, звісно.
РЕЖИСЕРСЬКЕ БАЧЕННЯ НАМ «ЗАПАЛО» НАСТІЛЬКИ, ЩО НАВІТЬ ДОВЕЛОСЯ ТРОХИ ПЕРЕНЕСТИ ЗЙОМКИ І ПОЧЕКАТИ ЙОГО – КОСТЮК
Режисером «Каховського об’єкту» став Олексій Тараненко, відомий глядачам за успішним фільмом «Я працюю на цвинтарі». Команда віджартовується, що він зробив кар’єрний стрибок в одній площині – від кладовища до зомбі.
«Режисерське бачення Олексія «запало» нам настільки, що навіть довелося трохи перенести зйомки і почекати, доки він дозніме свій попередній проєкт – серіал «Митець». Цей режисер має великий досвід у рекламі, і хоча в нього є досвід повнометражного фільму, але він трошки артхаузний, а тут – абсолютно комерційний проєкт. Тобто, це також для нього новий челендж, де треба працювати для більш ширшої аудиторії», – розповіла Ірина Костюк.
Фільм знімають на двох основних локаціях: у павільйонах кіностудії FILM.UA, де є і справжня радянська «молочна кухня» з радянським реквізитом, і коридори з катакомбами, а також у приміщенні НДІ «Оріон», де більше спейсу, великі приміщення з високою стелею, що дозволяє знімати екшн-сцени. До того ж там справжнє бомбосховище з автентичними герметичними дверима та радянськими генераторами.
Натурних зйомок мало, тому що за сюжетом все відбувається в бункері, хоча їх буде трохи на початку, де воїни йдуть із бази ЗСУ, й у фіналі, де вони проходитимуть по дну Каховського водосховища, яке вже на той час (події у фільмі відбуваються восени 2023року) поросло чагарником.
У НАС ПРЕКРАСНИЙ АКТОРСЬКИЙ АНСАМБЛЬ. ДУЖЕ ІМПОНУЄ, ЯК УСІ ВЖИВАЮТЬСЯ В РОЛІ – КОСТЮК
У фільмі грають відомі українські актори: Марина Кошкіна, Володимир Ращук, Олександр Яцентюк, Михайло Дзюба та інші.
«У нас прекрасний акторський ансамбль. Володимир Ращук, який є дійсним військовослужбовцем, під час підготовки буквально ганяв інших акторів із 7-ї ранку по лісу зі зброєю, вчив пристрілюватися, тренуватися. Мені дуже імпонує, як вони всі вживаються в ролі, надзвичайно відповідально до всього ставляться. Саша Яцентюк – це просто знахідка. Коли я побачила його Отелло в Національному театрі Лесі України, ходила три рази подивитися, і в «Памфірі» він чудовий, але в оцей свій образ, мені здається, він просто неймовірно вписався! – поділилася Ірина Костюк.
Актриса Марина Кошкіна єдина жінка в загоні хлопців. Є, щоправда, ще дві… але то й не зовсім жінки і про них трохи згодом.
ВОЙЦЕШЕК: ВСІ ОБРАЗИ У ФІЛЬМІ – І ВОЇНІВ ЗСУ, І «ЗЛОГО ГЕНІЯ» КАРЛОВА – ЗБІРНІ
За словами сценариста Ярослава Войцешека, всі створені ним образи – збірні, адже в підрозділах ЗСУ насправді можна зустріти безстрашних хлопців і дівчат, схожих характерами чи навіть зовні на усіх цих персонажів. Це ж стосується і «злого генія» Карлова, який втілив образ людини, що вірить в «совок 2.0» і дуже хоче його повернути, при цьому до кінця не може сформулювати чому. «Думаю, що такі й досі десь існують», – говорить Войцешек.
– Ваші зомбі названі на честь дуже гарних квітів – чи варті ці страшні створіння такої поетики?
– Так це ж реальна традиція, поширена в Радянському Союзі, який любив називати, наприклад, військову техніку назвами квітів – є «тюльпани», «гвоздики», «акації» та ін. Тому я припустив, що, якби вони створювали надсолдатів, які повинні стати суперзброєю, то теж би йшли від цього й називали їх іменами квітів. Тому у нас Фіалка й Айстра, – розповів пан Ярослав.
Радянського вченого Володимира Борисовича Карлова, який на Каховському об’єкті досі створює цих суперсолдатів, ставлячи досліди на людях, грає актор Андрій Жила. Його персонажу дістався записник батька (теж ученого) з усіма формулами, і він продовжив його роботу. В ході цих наукових злочинів виявилося, що суперсолдати чоловічої статі, виходячи на поверхню, перетворювалися на звичайних зомбі, а от жіночі особини були набагато сильніші й по-різному впливали на людей. Тобто, вони ставали не зовсім звичайними зомбі, які заражають інших своїм укусом – Айстра (актриса Влада Марчевська), наприклад, генерує жахливу чорну речовину, якою буквально блює на своїх сородичів – інших зомбі, і регенерує їх. А Фіалка (актриса Ірина Кудашова) має небезпечні пронизливі чорні очі, за рахунок яких психологічно впливає на людей, які впадають у настільки реалістичні марення, що вони самі себе вбивають.
КОШКІНА: МАРА – СИЛЬНА, СМІЛИВА ЖІНКА. Я ВПЕРШЕ ГРАЮ ВІЙСЬКОВУ І ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ВКРАЙ ВІДПОВІДАЛЬНО
Героїню Марини Кошкіної звати «Мара», ні, не від марИ чи примари, а від імені Марина, це її позивний. Історія починається з того, що дівчина з невеличкою групою військових вирушає на пошуки свого молодшого брата з позивним «Вітер» (актор Дмитро Павко), який разом з побратимами натрапив на таємний бункер, створений ще під час холодної війни, де проводилися досліди на людях. Хлопці зайшли в нього і не повернувся.
Мара – професійна військова, яка служить з 2014 року, після того як росіяни вбили її батьків.
«Моя Мара – сильна, смілива жінка, складний, неоднозначний персонаж. Я вперше граю військову і для мене це вкрай відповідально. Ми проходили поводження зі зброєю, тактику – це надскладно, та навіть носити цю форму на майданчику, у мене все тіло болить! І коли я її знімаю, то вкотре думаю про наших жінок-воїнів і кажу, що вони для мене супергероїні. До того ж, це професійний виклик, тому що я не працювала в жанрі зомбі-горор. А це зовсім інший стиль існування персонажів. Я готувалась, дивилася світове кіно про зомбі, хотіла зрозуміти, який сенс вони несуть, чому люди хочуть ходити і дивитися фільми жахів? Але тут зомбі – це уособлення «радянщини», яку хотілося б повибивати з голів. Коли ми їх вбиваємо, то вбиваємо її. Це нагадування світу про найжахливіший злочин Російської Федерації, коли вони підірвали дамбу Каховської ГЕС. Наші герої натрапили на бункер із залишками злочинних дослідів і борються проти наслідків цього зла. По суті, це дуже цікава метафора, бо насправді у нас у країні ще багато є таких «бункерів», які треба звільнити від радянщини, щоб жити у вільній і незалежній країні», – поділилася Марина Кошкіна.
ШРАМ ГЕРОЇНІ – ЦЕ НЕ ПРОСТО ВІДМІТИНА, ЦЕ ТЕ, ЩО Є ЗАРАЗ У ДУШІ В КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ, З ЧИМ НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЖИТИ ВСЕ ЖИТТЯ – КОШКІНА
У Мари на щоці великий шрам від нещодавнього поранення, але він зовсім не псує вроди дівчини, бо схожий на квітку.
«Цей шрам у неї залишився тоді, коли вона втратила свою сім’ю. До речі Мара з Донецька, і ця деталь для мене дуже важлива, тому що моя мама теж родом з Донецька. Я – з Луганської області. І це вже моя особиста позиція говорити про те, що в Донецьку і в Луганську є дуже багато людей, які люблять нашу країну і дуже хочуть жити в Україні, – розповідає актриса. – Шрам – це не просто відмітина, яка залишилася після тієї події, це більше – це той шрам, який є зараз у душі в кожного українця, з яким нам та нашим дітям доведеться жити все життя. Але при тому творити, любити, відбудовувати нашу країну. І нам треба це прийняти».
Героїня проходить цей шлях пізнання, прийняття себе і любові до себе. Зі своїми шрамами, зі своїм характером, зі своїми болями, травмами вона все-таки продовжує жити.
За сюжетом військова Мара приходить з іншого підрозділу і їй ще треба взяти хлопців під своє командування, але ж вони не даються, – і за цими притирками теж цікаво спостерігати.
«Мара з’являється у фільмі як самостійна окрема субстанція. Їй ніхто не потрібен, вона може все сама. Але згодом розуміє, що по-перше – сила тільки в єдності і що оці три хлопці (актори Андрій Подлєсний, Орест Пасічник, Михайло Дзюба) стають їй родиною. Вона розуміє, що разом краще, ніж окремо. І мені здається, це треба пам’ятати всім українцям, – разом можна зробити набагато більше, ніж сам, який би впевнений у собі ти не був. От я сьогодні думала про те, що в такі надскладні, непередбачувані для нас часи ми створюємо кіно. Хтось скаже, що це якесь божевілля, навіщо? Можливо, завтра вже не буде, а ми от сьогодні тут, робимо щось для того, щоб підтримувати одне одного, мотивувати на культурному рівні. Це зайвий раз підтверджує нашу незламність і шалене бажання жити і творити у вільній країні без усіляких цих зомбі, зомбованих людей. Мені здається, це круто», – говорить Марина Кошкіна.
ДЗЮБА: ХУДОЖНИКИ НАКИДАЛИ СКРІЗЬ «ЗОМБАКІВ», А ТИ Ж НЕ ЗНАЄШ, ДЕ ВОНИ ЛЕЖАТЬ, МОЖНА БУЛО Й ПЕРЕЛЯКАТИСЯ ВІД НЕСПОДІВАНКИ
Один із тих, з ким незалежна Мара спочатку притирається, а потім плече до плеча б’ється з навалою нечисті – військовослужбовець із позивним «Вакула», якого грає актор Михайло Дзюба («Королі репа»). Ми зустріли його на знімальному майданчику з перев’язаною рукою.
– Невже зомбі вже вкусили?
– Та ось вкусили і тепер така нервова історія: чи стане мій персонаж зомбі, чи ні. Це доволі хвилююче, – посміхається актор.
Розпитую його про враження від першого знімального дня.
«Початок роботи класний, але ж він стартував набагато раніше, ніж зйомки. Ми багато репетирували, розбирали сценарій, працювали над своїми персонажами. Це дуже важливо, тому що репетиції – це запорука успіху. І зараз, коли почався знімальний процес, – все дуже гарно та якісно», – говорить Михайло.
Що стосується самого жанру, в якому знімається, то він чесно зізнався, що особисто зомбі-горори не дуже любить, але було надзвичайно цікаво опинитися в цьому всередині, побачити як це робиться.
«Дуже цікаво в цьому попрацювати – світло, грим, це все дуже класно. Ми перший раз, коли прийшли на локацію, художники накидали скрізь цих «зомбаків», скелетів, обтягнутих якоюсь шкірою, а ти ж не знаєш, де вони стоять чи лежать, просто заходиш у темну історію, то можна було трохи й перелякатися від несподіванки», – поділився актор. Тож, як бачимо художник-постановник Володимир Романов, художник з костюмів Мар’яна Славянська та художник з гриму Олена Семенець попрацювали так, що аж акторів реалістичністю налякали, значить і у глядачів будуть такі ж яскраві емоції.
– А взагалі, цікаво, чому зомбі-муві таке популярне у світі? – запитую на завершення екскурсії по знімальному майданчику у сценариста.
– В цілому це про певний ескопізм, тому що коли ми дивимося такі жанри (це стосується і зомбі, і фантастичних пригод), то розуміємо, що це – неправда. Страшно, але неправда. А от якісь реальні драми набагато більше впливають на емоції та психіку, коли ми точно знаємо, що вони відбувалися з кимось у справжньому житті – це абсолютно інший рівень переживань. Тому як не дивно, на горорах можна відпочити», – говорить Ярослав Войцешек.
Тож будемо чекати на радянських зомбі та їх сучасних українських переможців у широкому прокаті. Це справді динамічна, видовищна, оригінальна історія з карколомним сюжетом. Буде страшно, буде атмосферно і точно не нудно. Прем’єра фільму «Каховський об’єкт» планується на Геловін (31 жовтня), але його творці не виключають, що це може статися й трішки раніше.
Любов Базів. Київ. Фото Павла Багмута
У Коломиї на Івано-Франківщині понад сотня учасників готуються виконати у Страсну п’ятницю твір Джоаккіно Россіні «Страждальна Мати» у костелі Святого Ігнатія Лойоли.
Про це повідомляє місцева телекомпанія НТК, передає Укрінформ.
«”Страждальна Мати” як символ спільного болю і надії. У Коломиї готують масштабний культурно-сакральний проєкт – у Страсну п’ятницю у костелі Святого Ігнатія Лойоли планують виконати величний твір Stabat Mater Россіні. До реалізації долучається понад сотня учасників: симфонічний оркестр, хори та провідні солісти з України та Польщі», – йдеться у повідомленні.
За їхньою інформацією, ініціювала подію оперна співачка Вікторія Ватутіна.
«”Страждальна Мати”, цей урочистий смуток, він нас оточує. Класична музика такого масштабу дасть можливість належно відзначити всі втрати, які ми несемо і Страсна п’ятниця – кращий день для такої події», – переконана Ватутіна.
Офіційним партнером цього проєкту стала Коломийська філармонія.
«Я б дуже хотіла, щоб не було жодного офіціозу, промов і особистого піару. Я б хотіла, щоб це було в урочистій тиші, щоб люди слухали цю високу музику із думкою про свого сина, брата, чоловіка…», – говорить Ватутіна.
Вона зауважила, що у проєкті візьмуть участь двоє солістів із Києва та дві оперні співачки з польського Вроцлава, які є українками.
Наразі автори ідеї просять усіх небайдужих та меценатів долучатися до цієї ініціативи.
Як повідомлялося, «Страждальна Мати» Джоаккіно Россіні – один із найвідоміших творів композитора для солістів, хору та оркестру. Твір складається з десяти частин, у яких поєднуються суворий хоровий поліфонічний стиль і бельканто. Вперше твір прозвучав 7 січня 1842 року в Парижі, в Італійському театрі, й мав шалений успіх.
Як повідомляв Укрінформ, у Варшаві відбулася світова прем’єра опери «Матері Херсона».
Фото: Neovitaha777/Вікіпедія
Федеральний президент Австрії Александер ван дер Беллен нагородив відомого українського художника Івана Марчука Австрійським почесним хрестом “За науку та мистецтво”.
Про це повідомляється на сайті художника, передає Укрінформ.
“Президент Австрії Олександр Ван дер Беллен відзначив видатного українського художника Івана Марчука високою державною нагородою – Австрійським почесним хрестом “За науку та мистецтво”, – йдеться в повідомленні.
Офіційну грамоту про нагородження видала президентська канцелярія Австрії за поданням федерального міністра з питань житла, мистецтва, культури, медіа та спорту.
Зазначається, що ця висока нагорода є “офіційним державним визнанням унікального внеску майстра у світове образотворче мистецтво та його тривалого натхненного діалогу з європейською культурою”.
Як повідомляв Укрінформ, картину “Щедра планета” українського художника Івана Марчука продали на аукціоні Sotheby’s за рекордні €96 тисяч.
Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, автор унікальної техніки живопису “пльонтанізм”.
Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році художник переїхав до Відня, де продовжує творчу діяльність.
Фото Укрінформу можна купити тут.
Рік тому цю кулінарну страву внесено до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини
У надазовських греків він зветься кьобєте; в урумських селах вживаються варіанти кюбєте та шимиш, у румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. А взагалі це – закритий пиріг з особливого тіста та різними начинками.
У серпні 2025 року з легкої руки Мирненської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області одну з найпопулярніших та найулюбленіших страв надазовських греків – пиріг кьобєте – внесено до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини.
Про традиції приготування цієї страви, її важливість для етнічної спільноти надазовських греків Укрінформ розмовляв із носійкою традиції, начальницею відділу культури, молоді та спорту Мирненської селищної ВА Волноваського району Донеччини, дослідницею Оленою Атамановою.
ГРЕЦЬКИЙ ПИРІГ ІЗ КРИМСЬКИМ КОРІННЯМ
За її словами, у населених пунктах із компактним проживанням надазовських греків Волноваського, Маріупольського, Кальміуського районів Донецької області завжди пекли цей пиріг. Але історично страва була поширена ще в південно-західному Криму, де до виселення в Надазов’я у 1778 році мешкали уруми та румеї – дві основні етнолінгвістичні групи греків.
– Цей елемент НКС має кілька варіантів назви, кожна з яких властива окремому селу або групі сіл. В урумських селах вживаються варіанти кьобєте, кюбєте та шимиш, а в румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. Саме у нашій, Мирненській, громаді найчастіше вживаються варіанти кьобєте, кюбєте. Назва залежить від того, де саме греки проживали в Криму, і які народи, що були поруч з ними, впливали на їхні культуру, мову та ін. От, наприклад, наше село Старогнатівка, там теж проживають уруми, але на них у Криму був вплив з боку грузинів. Тому і є невелика історична відмінність у назві, – пояснила начальниця відділу культури.
Вона також зазначила, що, затверджуючи саме цю назву – кьобєте, у громаді хотіли закріпити урумську мову надазовських греків, що внесена до переліку мов, яким загрожує зникнення.
– Кьобєте – це страва, яка, маючи, на перший погляд, прості інгредієнти, завдяки особливій технології приготування набуває статусу святкової. Водночас через свою ситність та поживність кьобєте традиційно готували і в будні, щоб нагодувати всю родину смачно та з користю. Але, щоб цю страву приготувати, треба мати певні навички, – каже пані Олена.
Вона розказала, що, наприклад, її свекор – надазовський грек, а свекруха – українка, але вона майстерно випікала цей пиріг.
– У традиційних грецьких сім’ях прийнято, що дружина має догоджати чоловікові, тому моя свекруха навчилася дуже добре готувати кьобєте. А рецепт та навички їй передала мати чоловіка, яка була грекинею, – пояснила дослідниця та поділилася рецептом пирога.
МЛИНЕЦЬ МАЄ БУТИ ТОНШИМ, АНІЖ ПАПІРЕЦЬ
Вона наголосила, що традиційний закритий пиріг кьобєте – це ніжна, крихка, шарувата випічка, тому часто помилково її вважають стравою з листкового тіста. Але його готують за іншою технологією, з прісного витяжного тіста філо, походження якого пов’язане з кулінарією Османської імперії й Балканського регіону. Страви з цього тіста традиційні для грецької та турецької кухонь.
Отже, для приготування тіста потрібні приблизно 1 кг просіяного борошна вищого ґатунку, 400–460 мл води кімнатної температури, дрібка солі та три столові ложки соняшникової олії. Можна додати куряче яйце. Тісто вимішують 15–20 хвилин, воно має бути не дуже тугим і не надто м’яким, не прилипати до рук. Після ретельного вимішування до еластичності тісто слід залишити в спокою на 15–20 хвилин, накривши харчовою плівкою або рушником. Згодом потрібно зняти плівку та розділити тісто на 7–9 рівних частин, сформувати кульки і знову накрити. Потім кожну кульку необхідно розкачати як млинець діаметром 20–25 см спеціальною великою качалкою, яка має назву «охлов», щоб він був завдовжки орієнтовно 80 сантиметрів.
– Обережними круговими рухами обох рук, а саме тильним боком долонь, млинець розтягують і перекладають на софру – традиційний круглий низький столик діаметром 90 сантиметрів. Млинець розтягують на діаметр софри, він має бути тоншим, ніж папірець, щоб просвічувався. Потім тісто змащують заздалегідь приготованою комбінованою масляно-жировою сумішшю, для чого колись зазвичай використовували зібране в пучок пташине пір’я, – розказує пані Олена.
Вона уточнює, що кожна кулька тіста проходить однакову процедуру, кожен шар змащують, щоб вони не злиплися. Коли вже всі тоненькі млинці зібрані один до одного, краї тіста загинають із чотирьох боків, утворюючи правильний квадрат, кожний кут якого складають досередини, і це виглядає так, як конверт. Тісто перекладають на змащене деко й розкривають для викладання начинки.
– Тісто, кожен шар якого змащений жиром, звісно, набагато поживніше, ніж просто листкове. Але ж технологія приготування – складна, і без майстерності його не відтворити, – наголошує дослідниця.
НАЧИНКА НА ВСІ СМАКИ
За словами майстрині, особливість цього пирога – те, що залежно від населеного пункту, де жили надазовські греки, є відмінності у начинках: м’ясний фарш із рисом, або гарбуз із сушеними вишнями чи родзинками, або гарбузово-м’ясне наповнення. Але кьобєте з гарбузовою начинкою готували переважно після завершення польових робіт та взимку, адже дозріває гарбуз восени. І зазвичай свіжий гарбуз подрібнювали на великій тертці.
– Щодо м’ясної начинки, то ще у 30-ті роки ХХ сторіччя страву готували зі сирим баранячим м’ясом. Ця традиція пов’язана з кримським періодом в історії надазовських греків. У рецептурі також традиційно використовували лише баранячий жир. А вже з другої половини ХХ сторіччя брали змішаний жир – із баранини, яловичини та свинини, іноді тільки жир зі свинини з додаванням соняшникової олії. Це свідчить про вплив на цю страву української традиційної кухні, – уточнює Олена Атаманова.
За її словами, найчастіше в начинку кладуть сирий фарш – півтора кілограма, додають 200 грамів трохи пропареного рису, нарізають дві цибулини, солять і перчать. Буває також, що фарш для начинки обсмажують. У наші часи, окрім баранини, використовують свинину та м’ясо птиці – індичатину, качатину, курятину, гусятину.
– Буває, коли печуть пиріг із гарбузом, туди кладуть цибулю, мелений чорний перець. І начинка виходить така пікантна, поєднуються і гострота, і солодкість, що є особливістю страв надазовських греків, – зазначає дослідниця. І додає, що їй, наприклад, подобаються всі начинки, і вона не має жодних уподобань, адже кожна з них смачна по-своєму, у кожної – своя особливість і неповторний смак.
Пані Олена зазначає, що потім, коли виклали начинку, конверт із тіста закривають, а зверху теж змащують сумішшю жиру. Випікають пиріг за температури 180–190 градусів орієнтовно годину, а може, і більше, це залежить від духовки.
– Кьобєте дуже смачний як теплий, так і холодний. Це автентичний рецепт пирога, що пекли і в будні, і у свята. У нас до окупації громади ця страва часто з’являлася на різноманітних фестивалях, таких як фестиваль грецької культури «Мега Йорти», фестиваль вуличної їжі у місті Волновасі VOLNAFEST, – згадує керівниця управління.
За її словами, традиції приготування кьобєте тепер зберігають і передають новому поколінню. Де б не перебували сьогодні мешканці Мирненської громади, у різних куточках України та за кордоном, вони намагаються підтримувати зв’язок одне з одним і, за можливості, брати участь у різних заходах.
– Наша громада окупована 26 лютого 2022 року, і взагалі ще з 2014 року багато наших населених пунктів були на лінії зіткнення. Тому мешканці, які виїхали звідти, дуже розпорошені по різних територіях. Коли ми торік захищали свій елемент нематеріальної культурної спадщини, то долучали спеціалістів зі сусідніх громад, де жили надазовські греки. Дуже нам допомогли носії цього елемента – члени української громадської організації «Надазовські греки: уруми і румеї», – розказала пані Олена.
ЕТНОФЕСТИВАЛІ ЗІ СМАКОМ ПИРОГА
Вона зазначила, що у 2024 році ця страва була на благодійному фестивалі «Панаїр» у Києві. А в травні 2025-го кьобєте, разом з іншими традиційними стравами, представлено в нашій столиці на фестивалі національних меншин і корінних народів Uniday на території Національного комплексу «Експоцентр України».
Також цей пиріг надазовські греки демонстрували на фестивалі «Жива культура – живий світ», який відбувся у вересні 2025 року в Національному музеї народної архітектури та побуту України. А вже у жовтні того ж 2025-го в релокованому до Києва Маріупольському держуніверситеті пройшов фестиваль «Жива спадщина – незламна ідентичність», де учасників та гостей теж пригощали цією стравою.
– Це демонструє незламність традицій та відданість громади своїм корінням навіть у нових умовах. На фестивалі ми з подивом виявили, що багато хто навіть нічого не знав про надазовських греків із Донеччини, про наш етнос, не куштував таких страв. Було приємно, що люди відкривали їх для себе і дуже хвалили. А вихідці з нашого регіону, з Донецької області, дуже раділи, пригадували знайомі смаки і казали, що наче вдома побували, – розповідає дослідниця.
Вона пригадала випадок, коли в одному з магазинів Києва уже цього року колишні відвідувачі фестивалю їх упізнали й кажуть: «Так це ж ви з громади на Донеччині, де надазовські греки! Ой, як же у вас було смачно!».
За словами пані Олени, цей унікальний елемент кулінарної спадщини греків Надазов’я через війну та окупацію територій з компактним проживанням людей цього етносу перебуває в зоні ризику, під загрозою зникнення. Він потребує активних заходів для його збереження. Тому планується проведення онлайнових та очних майстер-класів із приготування цього пирога, презентації його на інших етнофестивалях.
– Збереження таких елементів нашої культури – це збереження ідентичності, історії та спадщини, яка формувалася століттями. Ми сподіваємося, що наш пиріг кьобєте буде внесено і в Національний реєстр, бо ми все для цього робимо, – підсумувала Олена Атаманова.
Довідково. Щоб зберегти притаманні різним куточкам нашої держави звичаї і традиції, у 2008 році Україна ратифікувала ст. 12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Список Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України затверджений наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105. Він налічує понад 140 позицій і постійно поповнюється. У цьому переліку є елементи нематеріальної культурної спадщини України, що внесені до списків ЮНЕСКО. Крім цього, кожна область України формує власний реєстр унікальних традицій своєї території.
Регіональні елементи нематеріальної культурної спадщини (НКС) України – це місцеві традиції, звичаї, ремесла та обряди, які внесені до обласних переліків і є основою локальної ідентичності.
Збереження спадщини дуже важливе під час війни, коли території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном.
Із 2024 року Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Кореспонденти здійснюють експедиції в місця поширення елементів НКС, записують носіїв та фіксують зразки культурної спадщини, які перебувають під загрозою зникнення. За цей час журналісти підготували й оприлюднили на сайті агенції понад 50 публікацій у рубриці «Наш спадок», зокрема, про петриківський розпис, косівську мальовану кераміку, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки «з квіткою» та інше.
Олена Колгушева, Донеччина
-
Одеса1 тиждень agoОпалювальний сезон на Одещині під загрозою: великі борги у мешканців
-
Усі новини1 тиждень ago6 культових фільмів для переоцінки життя
-
Події1 тиждень agoДо 100-річчя Богдана Гаврилишина презентують радіофільм «Людина відповідальна»
-
Усі новини1 тиждень agoРемонт iPhone Duo може коштувати 1500 доларів, якщо припуститися цієї серйозної помилки (фото)
-
Політика1 тиждень agoУкраїна та США продовжують контактувати на рівні переговорної групи
-
Війна1 тиждень agoХмара зустрівся із бойовими підрозділами
-
Політика1 тиждень agoЛе Пен обіцяє припинити фінансову допомогу Україні через пів року після обрання президенткою
-
Події1 тиждень agoУкраїнські кіновиробники можуть подати заявки у Європейський фонд солідарності на фінансування