Події
Таємниця «Каховського об’єкту». Українські військові проти радянських зомбі
У столиці знімають перший український зомбі-муві, герої якого знищують пережитки радянщини та розбивають міфи тоталітаризму
Зомбі-горор «Каховський об’єкт», зйомки якого стартували в Києві 10 березня, стане другим фільмом із задуманої командою FILM.UA кіно-тетралогії, де відважні героїні будуть боротися з тотальним злом у різних уособленнях. Відьма Олена з «Конотопської відьми» – силою Мороку проти сусідів-загарбників, військова Мара з «Каховського об’єкту» – зі зброєю в руках проти відродження тоталітарного минулого та сучасних злочинів Росії, в третьому фільмі протагоністка воюватиме з вампірами-нацистами, а в четвертому – всі три героїні зійдуться разом, щоб зупинити третю світову війну.
Події у «Каховському об’єкті» відбуваються в наш час. Група українських військових знаходить секретний бункер після підриву Каховської ГЕС, а там… оживають жахіття з радянського минулого. Але наші безстрашні хлопці й дівчата сподіваюся, подолають їх з таким же завзяттям і легкістю, що аж друзки від них полетять, як полетіли від символічно розбитої ними на початку знімального процесу гіпсової голови комуністичного ідола!
КОСТЮК: МИ НЕ «МАРВЕЛ», МИ – КІНОСТУДІЯ FILM.UA НА ТРОЄЩИНІ, І САМЕ ТУТ МИ СТВОРЮЄМО ГЕРОЇНЬ НАШИХ ТЕМНИХ ЧАСІВ
Хтось уже навіть назвав це «українським Марвелом», але Ірина Костюк (яка продюсувала «Конотопську відьму» і зараз – «Каховський об’єкт») не дуже любить порівняння, тому говорить: «Ми не голлівудський «Марвел», ми – кіностудія FILM.UA на Троєщині, і саме тут ми створюємо своїх героїнь наших темних часів. На жаль, тем для таких фільмів жахів у нас достатньо».
За її словами, ідея знімати «Каховський об’єкт» саме в такому вигляді виникла не відразу після «Конотопської відьми», адже зпочатку планувалося, що всі фільми будуть з етнічним бекграундом, засновані на міфології. Але покази «Конотопської відьми» на міжнародному кіноринку, дали розуміння унікальної фішки, що дія фільму жахів відбувається на тлі поточних воєнних подій в Україні. І коли сценарист Ярослав Войцешек запропонував ідею з каховським бункером, було вирішено дещо переорієнтуватися – наступні героїні також матимуть етнічний бекграунд, але все, що з ними відбуватиметься, станеться на фоні поточного зла, якого у нас зараз вистачає.
Знімальний процес триватиме всього півтора місяця, такі швидкі терміни, за словами продюсерки, забезпечують економічну виправданість фільму. Бюджет – 500 тис. дол., половину коштів інвестує кіностудія «FILM.UA Group», половину – приватні інвестори.
«Це наша нова бізнес-модель, коли ми взагалі не беремо державні кошти, а створюємо фільм повністю за приватні. І це дуже важливий фактор, який означає економічне здоров’я кіноринку, тому що український приватний бізнес повірив в українське кіно. Спочатку у нас був челендж, щоб глядач повірив у нього, тому що, згадайте, ще десять років тому ми чули: а, українське кіно, не піду. А зараз уже ходять і ми збираємо великі каси! Другий фактор, якого ми досягли – в українське кіно повірив український бізнес, ми мали п’ять інвесторів у «Конотопській відьмі» і шість інвесторів у «Каховському об’єкті».
Нагадаємо, що «Конотопська відьма» вийшла абсолютно локальним хітом з колосальними зборами в українському широкому прокаті, плановий бокс-офіс для того, щоб все окупити і виконати всі зобов’язання перед інвесторами, мав бути 15 млн гривень, а він перевищив 57 млн. Але при тому, що на нашому ринку план було перевиконано, на закордонному – був недобір.
За словами пані Ірини, вони часто чули від потенційних іноземних замовників, що «не все так однозначно» і «чому це ви російську армію так однобоко показуєте?». Але це скеля, яку треба лупати і доносити інформацію про те, що у нас відбувається усіма засобами, тому в «Каховському об’єкті» зло буде однозначне для всіх – комунізм і тоталітарний режим. Ну, і зомбі, звісно.
РЕЖИСЕРСЬКЕ БАЧЕННЯ НАМ «ЗАПАЛО» НАСТІЛЬКИ, ЩО НАВІТЬ ДОВЕЛОСЯ ТРОХИ ПЕРЕНЕСТИ ЗЙОМКИ І ПОЧЕКАТИ ЙОГО – КОСТЮК
Режисером «Каховського об’єкту» став Олексій Тараненко, відомий глядачам за успішним фільмом «Я працюю на цвинтарі». Команда віджартовується, що він зробив кар’єрний стрибок в одній площині – від кладовища до зомбі.
«Режисерське бачення Олексія «запало» нам настільки, що навіть довелося трохи перенести зйомки і почекати, доки він дозніме свій попередній проєкт – серіал «Митець». Цей режисер має великий досвід у рекламі, і хоча в нього є досвід повнометражного фільму, але він трошки артхаузний, а тут – абсолютно комерційний проєкт. Тобто, це також для нього новий челендж, де треба працювати для більш ширшої аудиторії», – розповіла Ірина Костюк.
Фільм знімають на двох основних локаціях: у павільйонах кіностудії FILM.UA, де є і справжня радянська «молочна кухня» з радянським реквізитом, і коридори з катакомбами, а також у приміщенні НДІ «Оріон», де більше спейсу, великі приміщення з високою стелею, що дозволяє знімати екшн-сцени. До того ж там справжнє бомбосховище з автентичними герметичними дверима та радянськими генераторами.
Натурних зйомок мало, тому що за сюжетом все відбувається в бункері, хоча їх буде трохи на початку, де воїни йдуть із бази ЗСУ, й у фіналі, де вони проходитимуть по дну Каховського водосховища, яке вже на той час (події у фільмі відбуваються восени 2023року) поросло чагарником.
У НАС ПРЕКРАСНИЙ АКТОРСЬКИЙ АНСАМБЛЬ. ДУЖЕ ІМПОНУЄ, ЯК УСІ ВЖИВАЮТЬСЯ В РОЛІ – КОСТЮК
У фільмі грають відомі українські актори: Марина Кошкіна, Володимир Ращук, Олександр Яцентюк, Михайло Дзюба та інші.
«У нас прекрасний акторський ансамбль. Володимир Ращук, який є дійсним військовослужбовцем, під час підготовки буквально ганяв інших акторів із 7-ї ранку по лісу зі зброєю, вчив пристрілюватися, тренуватися. Мені дуже імпонує, як вони всі вживаються в ролі, надзвичайно відповідально до всього ставляться. Саша Яцентюк – це просто знахідка. Коли я побачила його Отелло в Національному театрі Лесі України, ходила три рази подивитися, і в «Памфірі» він чудовий, але в оцей свій образ, мені здається, він просто неймовірно вписався! – поділилася Ірина Костюк.
Актриса Марина Кошкіна єдина жінка в загоні хлопців. Є, щоправда, ще дві… але то й не зовсім жінки і про них трохи згодом.
ВОЙЦЕШЕК: ВСІ ОБРАЗИ У ФІЛЬМІ – І ВОЇНІВ ЗСУ, І «ЗЛОГО ГЕНІЯ» КАРЛОВА – ЗБІРНІ
За словами сценариста Ярослава Войцешека, всі створені ним образи – збірні, адже в підрозділах ЗСУ насправді можна зустріти безстрашних хлопців і дівчат, схожих характерами чи навіть зовні на усіх цих персонажів. Це ж стосується і «злого генія» Карлова, який втілив образ людини, що вірить в «совок 2.0» і дуже хоче його повернути, при цьому до кінця не може сформулювати чому. «Думаю, що такі й досі десь існують», – говорить Войцешек.
– Ваші зомбі названі на честь дуже гарних квітів – чи варті ці страшні створіння такої поетики?
– Так це ж реальна традиція, поширена в Радянському Союзі, який любив називати, наприклад, військову техніку назвами квітів – є «тюльпани», «гвоздики», «акації» та ін. Тому я припустив, що, якби вони створювали надсолдатів, які повинні стати суперзброєю, то теж би йшли від цього й називали їх іменами квітів. Тому у нас Фіалка й Айстра, – розповів пан Ярослав.
Радянського вченого Володимира Борисовича Карлова, який на Каховському об’єкті досі створює цих суперсолдатів, ставлячи досліди на людях, грає актор Андрій Жила. Його персонажу дістався записник батька (теж ученого) з усіма формулами, і він продовжив його роботу. В ході цих наукових злочинів виявилося, що суперсолдати чоловічої статі, виходячи на поверхню, перетворювалися на звичайних зомбі, а от жіночі особини були набагато сильніші й по-різному впливали на людей. Тобто, вони ставали не зовсім звичайними зомбі, які заражають інших своїм укусом – Айстра (актриса Влада Марчевська), наприклад, генерує жахливу чорну речовину, якою буквально блює на своїх сородичів – інших зомбі, і регенерує їх. А Фіалка (актриса Ірина Кудашова) має небезпечні пронизливі чорні очі, за рахунок яких психологічно впливає на людей, які впадають у настільки реалістичні марення, що вони самі себе вбивають.
КОШКІНА: МАРА – СИЛЬНА, СМІЛИВА ЖІНКА. Я ВПЕРШЕ ГРАЮ ВІЙСЬКОВУ І ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ВКРАЙ ВІДПОВІДАЛЬНО
Героїню Марини Кошкіної звати «Мара», ні, не від марИ чи примари, а від імені Марина, це її позивний. Історія починається з того, що дівчина з невеличкою групою військових вирушає на пошуки свого молодшого брата з позивним «Вітер» (актор Дмитро Павко), який разом з побратимами натрапив на таємний бункер, створений ще під час холодної війни, де проводилися досліди на людях. Хлопці зайшли в нього і не повернувся.
Мара – професійна військова, яка служить з 2014 року, після того як росіяни вбили її батьків.
«Моя Мара – сильна, смілива жінка, складний, неоднозначний персонаж. Я вперше граю військову і для мене це вкрай відповідально. Ми проходили поводження зі зброєю, тактику – це надскладно, та навіть носити цю форму на майданчику, у мене все тіло болить! І коли я її знімаю, то вкотре думаю про наших жінок-воїнів і кажу, що вони для мене супергероїні. До того ж, це професійний виклик, тому що я не працювала в жанрі зомбі-горор. А це зовсім інший стиль існування персонажів. Я готувалась, дивилася світове кіно про зомбі, хотіла зрозуміти, який сенс вони несуть, чому люди хочуть ходити і дивитися фільми жахів? Але тут зомбі – це уособлення «радянщини», яку хотілося б повибивати з голів. Коли ми їх вбиваємо, то вбиваємо її. Це нагадування світу про найжахливіший злочин Російської Федерації, коли вони підірвали дамбу Каховської ГЕС. Наші герої натрапили на бункер із залишками злочинних дослідів і борються проти наслідків цього зла. По суті, це дуже цікава метафора, бо насправді у нас у країні ще багато є таких «бункерів», які треба звільнити від радянщини, щоб жити у вільній і незалежній країні», – поділилася Марина Кошкіна.
ШРАМ ГЕРОЇНІ – ЦЕ НЕ ПРОСТО ВІДМІТИНА, ЦЕ ТЕ, ЩО Є ЗАРАЗ У ДУШІ В КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ, З ЧИМ НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЖИТИ ВСЕ ЖИТТЯ – КОШКІНА
У Мари на щоці великий шрам від нещодавнього поранення, але він зовсім не псує вроди дівчини, бо схожий на квітку.
«Цей шрам у неї залишився тоді, коли вона втратила свою сім’ю. До речі Мара з Донецька, і ця деталь для мене дуже важлива, тому що моя мама теж родом з Донецька. Я – з Луганської області. І це вже моя особиста позиція говорити про те, що в Донецьку і в Луганську є дуже багато людей, які люблять нашу країну і дуже хочуть жити в Україні, – розповідає актриса. – Шрам – це не просто відмітина, яка залишилася після тієї події, це більше – це той шрам, який є зараз у душі в кожного українця, з яким нам та нашим дітям доведеться жити все життя. Але при тому творити, любити, відбудовувати нашу країну. І нам треба це прийняти».
Героїня проходить цей шлях пізнання, прийняття себе і любові до себе. Зі своїми шрамами, зі своїм характером, зі своїми болями, травмами вона все-таки продовжує жити.
За сюжетом військова Мара приходить з іншого підрозділу і їй ще треба взяти хлопців під своє командування, але ж вони не даються, – і за цими притирками теж цікаво спостерігати.
«Мара з’являється у фільмі як самостійна окрема субстанція. Їй ніхто не потрібен, вона може все сама. Але згодом розуміє, що по-перше – сила тільки в єдності і що оці три хлопці (актори Андрій Подлєсний, Орест Пасічник, Михайло Дзюба) стають їй родиною. Вона розуміє, що разом краще, ніж окремо. І мені здається, це треба пам’ятати всім українцям, – разом можна зробити набагато більше, ніж сам, який би впевнений у собі ти не був. От я сьогодні думала про те, що в такі надскладні, непередбачувані для нас часи ми створюємо кіно. Хтось скаже, що це якесь божевілля, навіщо? Можливо, завтра вже не буде, а ми от сьогодні тут, робимо щось для того, щоб підтримувати одне одного, мотивувати на культурному рівні. Це зайвий раз підтверджує нашу незламність і шалене бажання жити і творити у вільній країні без усіляких цих зомбі, зомбованих людей. Мені здається, це круто», – говорить Марина Кошкіна.
ДЗЮБА: ХУДОЖНИКИ НАКИДАЛИ СКРІЗЬ «ЗОМБАКІВ», А ТИ Ж НЕ ЗНАЄШ, ДЕ ВОНИ ЛЕЖАТЬ, МОЖНА БУЛО Й ПЕРЕЛЯКАТИСЯ ВІД НЕСПОДІВАНКИ
Один із тих, з ким незалежна Мара спочатку притирається, а потім плече до плеча б’ється з навалою нечисті – військовослужбовець із позивним «Вакула», якого грає актор Михайло Дзюба («Королі репа»). Ми зустріли його на знімальному майданчику з перев’язаною рукою.
– Невже зомбі вже вкусили?
– Та ось вкусили і тепер така нервова історія: чи стане мій персонаж зомбі, чи ні. Це доволі хвилююче, – посміхається актор.
Розпитую його про враження від першого знімального дня.
«Початок роботи класний, але ж він стартував набагато раніше, ніж зйомки. Ми багато репетирували, розбирали сценарій, працювали над своїми персонажами. Це дуже важливо, тому що репетиції – це запорука успіху. І зараз, коли почався знімальний процес, – все дуже гарно та якісно», – говорить Михайло.
Що стосується самого жанру, в якому знімається, то він чесно зізнався, що особисто зомбі-горори не дуже любить, але було надзвичайно цікаво опинитися в цьому всередині, побачити як це робиться.
«Дуже цікаво в цьому попрацювати – світло, грим, це все дуже класно. Ми перший раз, коли прийшли на локацію, художники накидали скрізь цих «зомбаків», скелетів, обтягнутих якоюсь шкірою, а ти ж не знаєш, де вони стоять чи лежать, просто заходиш у темну історію, то можна було трохи й перелякатися від несподіванки», – поділився актор. Тож, як бачимо художник-постановник Володимир Романов, художник з костюмів Мар’яна Славянська та художник з гриму Олена Семенець попрацювали так, що аж акторів реалістичністю налякали, значить і у глядачів будуть такі ж яскраві емоції.
– А взагалі, цікаво, чому зомбі-муві таке популярне у світі? – запитую на завершення екскурсії по знімальному майданчику у сценариста.
– В цілому це про певний ескопізм, тому що коли ми дивимося такі жанри (це стосується і зомбі, і фантастичних пригод), то розуміємо, що це – неправда. Страшно, але неправда. А от якісь реальні драми набагато більше впливають на емоції та психіку, коли ми точно знаємо, що вони відбувалися з кимось у справжньому житті – це абсолютно інший рівень переживань. Тому як не дивно, на горорах можна відпочити», – говорить Ярослав Войцешек.
Тож будемо чекати на радянських зомбі та їх сучасних українських переможців у широкому прокаті. Це справді динамічна, видовищна, оригінальна історія з карколомним сюжетом. Буде страшно, буде атмосферно і точно не нудно. Прем’єра фільму «Каховський об’єкт» планується на Геловін (31 жовтня), але його творці не виключають, що це може статися й трішки раніше.
Любов Базів. Київ. Фото Павла Багмута
Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров наголосив, що прізвище російського композитора Петра Чайковського нині є одним із видів зброї, на рівні з Пушкіним, тому Національна музична академія України має виконати закон про деколонізацію.
Про це він сказав в інтерв’ю Укрінформу.
«Закон України (Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» – ред.) має бути виконаний. І як орган виконавчої влади, безперечно, ми стежимо за всім процесом. Ми зробили все можливе, щоб продемонструвати, що Чайковський, його ім’я є насправді, в контексті нашої консерваторії, калькою з Московської консерваторії. Ми зробили все, що від нас, як від інституції, було необхідно», – зазначив Алфьоров.
Він додав, що сьогодні це рішення перебуває «в площині, скажімо, тих людей, які мають його ухвалювати».
Голова УІНП зауважив, що Чайковський за походженням українець і неймовірну кількість української мелодики інкорпорував у свої твори.
«Проте він є сьогодні одним із видів зброї, на рівні з Пушкіним, якою росіяни намагаються ще залишити, заякорити свої «рускомірниє» червоні лінії», – підкреслив він.
Як повідомляв Укрінформ, наприкінці 2023 року експерти офіційно надали висновок про те, що прізвище російського композитора в назві Національної музичної академії України – це пропаганда російської імперської політики. Тож заклад має виконувати вимоги Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».
Історика Олександра Алфьорова, який активно долучався до Сил оборони, нещодавно призначили головою Українського інституту національної пам’яті. Це викликало потужну інформаційну атаку виразно проросійських сил – це свідчить про те, що обрання посадовця має результативні перспективи, які продовжуватимуть утверджувати українську ідентичність і зчищати з українських історичних процесів імперсько-радянсько-російські нашарування маніпуляцій та відвертої брехні.
Тривалий час Олександр активно популяризує знання про українську історію. Ще від зими 2014-го понад пів року був керівником пресслужби Полку спеціального призначення «Азов», із квітня 2022 року – офіцером сил спеціальних операцій «Азов – Київ», а вже з вересня – офіцером Третьої окремої штурмової бригади, відповідав за інформаційне забезпечення. Водночас головував в експертній групі з дерусифікації в Києві.
Український інститут національної пам’яті здивує позитивними зрушеннями, каже в інтерв’ю Укрінформу Олександр Алфьоров. І називає основні напрямки. Продовжуватимемо відносини добросусідства з Польщею, як би хто не намагався нас розсварити інтерпретацією подій минулого. Завершуватимемо звільнятися від імперсько-радянських слідів у топонімах. А основи гідного пошанування пам’яті всіх достойників української історії ще підкріплюватимуться новим законодавством.
ЗАКОН ПРО ЗАСУДЖЕННЯ ТА ЗАБОРОНУ ПРОПАГАНДИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ І ДЕКОЛОНІЗАЦІЮ ТОПОНІМІЇ ТРЕБА ВИКОНУВАТИ
– Пане Олександре, які ваші прогнози щодо зміни назв двох областей в Україні, які порушують норми закону про деколонізацію топонімів?
– Безперечно, йдеться про Дніпропетровську область та Кіровоградську область. Ми сьогодні маємо прекрасні перейменування цих обласних центрів: місто Дніпро – як, власне, себе дніпряни завжди називали, та місто Кропивницький. І сьогодні це процедура, яка лежить у площині зміни до Конституції.
На превеликий жаль, зміни сьогодні неможливі. І водночас є питання з приводу того, що область міста Кропивницького буде Кропивницька; і є питання щодо того, яку ж назву матиме область, центром якої місто Дніпро: Дніпровська, Січаславська?
Але ці питання будуть вирішені найближчим часом, я переконаний, після завершення воєнного стану.
– Ще наприкінці 2023 року експерти офіційно надали висновок про те, що прізвище російського композитора в назві Національної музичної академії України – це пропаганда російської імперської політики. Чи може домогтися Український інститут національної пам’яті у цій та подібних ситуаціях виконання Закону України?
– Закон України має бути виконаний. І як орган виконавчої влади, безперечно, ми стежимо за всім процесом. Ми зробили все можливе, щоб продемонструвати, що Чайковський, його ім’я є насправді, в контексті нашої консерваторії, калькою з Московської консерваторії. Ми зробили все, що від нас, як від інституції, було необхідно. Сьогодні це рішення перебуває в площині, скажімо, тих людей, які мають його ухвалювати.
І Український інститут національної пам’яті зробив для цього все. Якщо треба щось більше зробити, ми, звісно, підтримуємо. Я одразу зауважу, що Чайковський за походженням українець, Чайковський неймовірну кількість української мелодики інкорпорував у свої твори. Проте він є сьогодні одним із видів зброї, на рівні з Пушкіним, якою росіяни намагаються ще залишити, заякорити свої «рускомірниє» червоні лінії.
– Які відносини Український інститут національної пам’яті вибудовуватиме з Польщею? Чи намагатиметеся змінити ставлення поляків до ОУН і УПА, яке у Польщі закріплене в законі?
Ми з Польщею сьогодні маємо акцентувати на тих спільних перемогах, які відбувалися між нашими народами, на тих спільних історичних звитяжних діях.
– Ми з державою Польщею є сусідами вже понад тисячі років. За цей час у нас були різні відносини. І безперечно, за понад тисячолітню історію стосунків ми сьогодні маємо акцентувати на тих спільних перемогах, які відбувалися між нашими народами, на тих спільних історичних звитяжних діях. І це буде девіз, вочевидь, України, українських істориків: фіксувати позитивні зрушення, перемоги. Польські історики, багато хто з них, теж фіксують позитивні зрушення.
І нам, як двом сусідам, необхідно розуміти, що наше майбутнє залежить від позитивного сприйняття і згадування перемог. Але, як і у всіх сусідів (не тільки між державами, а й у будинках, у кімнатах), можуть відбуватися певні ситуації, які не ведуть до спільних перемог.
Ми говоримо про трагічні сторінки, які були. І ці трагічні сторінки мають нам нагадувати про біль, який ми завдали один одному; і мають нас застерігати від продовження таких дій. А спільні перемоги, звісно, – мають надавати більше мотивації бути дружнішими та працювати разом для майбутнього.
Безпосередньо відразу зауважу, що жодна країна у світі не має права диктувати, як змінювати закони комусь. Це те, як сьогодні Росія намагається нам сказати – змініть закони. Ми є суверена держава. І всі суверенні держави мають своє законодавство.
Але не варто забувати, що є міжнародне право і міжнародні прецеденти. Як, наприклад, Нюрнберзький трибунал, який не побачив того, що інкримінує польське законодавство Організації українських націоналістів, Українській повстанській армії.
ВАРШАВСЬКУ БИТВУ 1920 РОКУ ВИГРАЛИ ПОЛЯКИ З ВОЯКАМИ УНР
– Проросійським силам, судячи з інформаційних хвиль, дуже не сподобалося призначення вас на посаду голови УІНП. Чи ви відстежували реакції?
– Щойно я почав працювати на цій посаді, – вже перший день ознаменувався двома інформаційними атаками. Першу здійснила Російська Федерація: понад 1000 ресурсів поширили інформацію російських і проросійських джерел про Алфьорова, як людину, яка належить до числа «київської хунти». Були задіяні майданчики всіх континентів, щонайменше вісімнадцятьма мовами.
Ці інформаційні матеріали, на превеликий жаль, ми побачили й на ресурсах у тих країнах, де начебто все добре з нашими стосунками. Це означає, що мережа російської агентури працює всюди. Меседжі, сформовані росіянами, російською пропагандистською мережею, підтримав, наприклад, один із польських сайтів, який працює над дослідженням питань відносин між Україною і Росією.
– Проте не варто оцінювати відносини держав за інформаційними хвилями, за якими стоїть Кремль.
– Простіше вибудовувати відносини з країнами, з якими немає спільних кордонів.
Загалом, неможливо написати спільну історію двох різних країн. Ми з вами прекрасно пам’ятаємо час, коли за правління Януковича була спроба створити історичний російсько-український підручник. І звісно, українці саботували цей процес.
– Усі ми добре знаємо, що Росія, особливо в повномасштабний період російсько-української війни, хоче посварити нас із Польщею. Як не піддаватися впливам країни-агресорки?
– Ми переконані, що відносини між Україною та Польщею мають бути добросусідськими. Були моменти, коли ми були в спільних державах, наприклад, у Речі Посполитій. Були моменти, коли наші великі князі були їхніми королями, – це час Великого князівства Литовського і Королівства Польського.
Співпраця на військовому тлі за тисячу років була колосальною. Тож треба говорити про наші спільні військові кампанії в захисті Європи і про наші спільні перемоги.
Звісно, були і неприємні ситуації, і трагічні. Але вибір стоїть за сьогоднішнім польським та українським народом. Трагедії мають об’єднувати на рівні вшанування і розуміння.
– Внутрішнє законодавство Польщі прирівняло дії ОУН і УПА до комуністичних та нацистських злочинів, встановивши штрафи за заперечення такого твердження. Чи буде УІНП зачіпати це питання? Чи ефективніше на цьому етапі ситуативно його заморозити?
– Повторюся: жодна країна не може впливати на внутрішнє законодавство іншої. Це аксіома. Водночас є міжнародне право. І Нюрнберзький трибунал у жодний спосіб не засвідчив правоти сьогоднішнього законодавства в Польщі з приводу Організації українських націоналістів і Української повстанської армії.
Жодна країна не може впливати на внутрішнє законодавство іншої. Це аксіома.
Але це, звісно, тривожний дзвінок, який достатньо довго лунає. Я зовсім недавно почав свою каденцію як голова УІНП, однак розумію, що історія Волинської трагедії й історія певного несприйняття українців, на превеликий жаль, подекуди вже є частиною національної пам’яті в Польщі.
Однак польський народ має пам’ятати не тільки про трагічні спільні сторінки, але й про спільні позитивні історії. У серпні у Польщі відзначатимуть 105 років Варшавської битви, яку ще називають «Диво на Віслі». Вона тривала 13–25 серпня 1920-го і стала вирішальною битвою радянсько-польської війни 1919–1921 років. Завдяки перемозі Польська республіка змогла відстояти свою незалежність. А союзником поляків у цій битві виступили військові з’єднання УНР.
Так само необхідно згадувати про нашу культурну, історичну, наукову взаємодію. Зрештою, скільки у нас спільних письменників?!
Зрозуміло, що будемо продовжувати вибудовувати добросусідські відносини між Україною і Польщею. Для мене це виклик, але він буде, я сподіваюся, прийнятий і доведе до позитивного вирішення певних непорозумінь.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ПРОПОНУВАТИМЕ ПОВЕРНУТИ НАЗВУ «МІСТЕЧКО»
Чи потрібні УІНП додаткові законодавчі норми, щоб ефективно виконувати функції?
– Вочевидь восени ухвалюватимуть Закон про національну пам’ять. Чекаємо на його парламентське читання й обговорення. Він регулюватиме дуже багато моментів, пов’язаних із національною пам’яттю.
Я намагатимуся чітко в ньому окреслити діяльність Українського інститут національної пам’яті, який керується положенням, а буде закріплений і законом.
– Які орієнтири УІНП були прокомуніковані, коли міністр Микола Точицький запрошував вас на посаду?
– Для мене це було абсолютно несподіване рішення. Я знаю, що міністр говорив із багатьма, а в результаті запропонував мою персону, щоб призначити на посаду голови УІНП.
Міністр просив розібратися в актуальних питаннях, оскільки сьогодні перед Інститутом постає дуже багато викликів. Наголошував на тому, що необхідно продовжувати розпочатий діалог із польською стороною. Це пріоритетний напрямок. Я до нього долучився напередодні приходу в Інститут.
– Які несподівані пропозиції від УІНП можуть ще з’явитися?
– Вважаю, що треба відповідальніше поставитися до визначення населених пунктів. Майже два роки тому, 28 липня 2023 року Верховна Рада України проголосувала за Закон № 8263 «Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України». Ним ліквідували статус селища міського типу; залишилися три категорії: міста, селища та села.
Тож старовинні українські містечка і міста – які раніше мали свої ратуші, самоврядування, Магдебурзьке право – тепер, за визначенням, стали просто селищами. Скажімо, полковий центр Київського козацького полку Козелець.
Це неправильно. Треба відновити нашу історичну назву – містечко. Село, містечко, місто. І до речі, селище – це знову-таки, калька від більшовицького: «селище міського типу». Ніколи населених пунктів в Україні так не називали.
– Як армійський досвід допомагатиме вам вирішуватиме наболілі питання меморіалізації українських захисників?
– Перших побратимів я втратив ще у 2014 році. Тоді як певна кількість наших громадян побачили, що таке смерть українських захисників, у 2022-му. А я вже жив із тим, що були хлопці, з якими ми сміялися, розмовляли – і яких убили росіяни.
Зрозуміло, що питання меморіалізації, пам’яті про загиблих у російсько-українській війні було одним із тих підмурків, на яких вже певна частина суспільства починала будувати свою внутрішню церкву пам’яті. Організовували на честь загиблих спортивні змагання, створювали спортивні зали, пам’ятні знаки – і я брав у цьому участь. Я прекрасно розумів, що це потрібно.
У 2022 році все змінилося кардинально. Багато людей побачили, що таке Буча, Ірпінь, Ізюм; на жаль, відчули на собі та на своїх близьких, що таке окупант. І безперечно, тоді суспільство зреагувало і надало велику підтримку для процесів завершення декомунізації, русифікації, потім деколонізації – це квота довіри нашого суспільства.
Я став керівником експертної групи з перейменувань у Києві. Ми завершили багато в чому процес декомунізації.
Коли бульвар Дружби народів перейменували на бульвар Миколи Міхновського – автора концепції самостійної України, то я от згадую, що це могли зробити ще 2017 року. Якби депутати не прикривалися тим, що спілкуються з електоратом, який виступав проти змін.
І ми розуміємо, що немало з них ставили свої власні інтереси й амбіції вище від державних. Колись ми ще цю розмову порушимо більш глобально, – які політичні структури це робили, які депутати.
Пушкін – це «зброя», яку використовують росіяни. Справа не в російському поеті, а в тому, що з нього зробили.
– Чи ініціюватимете УІНП проєкти, які б займалися просвітництвом?
– У мене є амбітні плани трохи змінити діяльність установи, і в першу чергу ця зміна відбудеться через зміну хронологічних рамок, якими опікуватиметься інститут.
Ми прекрасно розуміємо, що сьогоднішня російська пропаганда б’є по Україні трьома патернами – це ХХ сторіччя: маніпуляція про те, що «Ленін створив Україну»; це козацтво, Переяславська рада – нав’язування примусу під прикриттям «навіки разом»; і просто, за їхніми методичками, найбільший активний удар від росіян завдається по українській середньовічній державі Русь.
І якщо УІНП здатний відбивати ворожі інформаційні атаки, пов’язані з Другою світовою війною, із ХХ століттям, то попередні історичні відрізки залишаються поза академічними установами, які провадять тільки дослідження. Тобто складається ситуація, що в нас немає кому на рівні установи відповісти за брехню Путіна про Русь чи брехню про Переяславську раду.
Ми зможемо активізувати напрями і створити хороші історичні удари, які підсвітять світові брехню Російської Федерації.
Інше питання – коли і як потрібно відповідати, нам треба визначити свої маркери. Бо відповідати на російську пропаганду – це невдячна справа. Ефективніше – вибудувати історичну систему оборони і навіть певного нападу.
Я очікую, що за моєї каденції ми зможемо активізувати напрями і створити хороші історичні удари, які не тільки захистять наші позиції, а й підсвітять світові брехню Російської Федерації.
ТРЕБА ВИБУДУВАТИ СТРУКТУРОВАНУ АРХІТЕКТУРУ МЕМОРІАЛІЗАЦІЇ
– Усе-таки повернімося до теми меморіалізації, створення місць національної пам’яті. Чи готовий УІНП стати центром, який згуртував би ідеї в цьому чутливому питанні?
– Багато рішень у нашій державі, пов’язаних із меморіалізацією, робилися поспішно й запізно. На превеликий жаль, ми починаємо будувати будинок з вікна.
Чи можна говорити про меморіалізацію, якщо архітектури цілісної картини немає? Ми говоримо про меморіалізацію полеглих захисників та захисниць України, проте водночас маємо говорити про Національний пантеон героїв.
– Принаймні на нинішньому етапі це два різні, паралельні напрями.
– Це абсолютно різні питання. Але якщо ми говоримо про меморіалізацію, то вочевидь, необхідно, щоб вона починалася з того, що квіти можна покласти до місця пам’яті нашому князеві ХІ–ХІІ ст.; двом керівникам незалежної України, які поховані за кордоном, Симону Петлюрі і гетьману Павлу Скоропадському; побачити могили повернених українських генералів, офіцерів Української Народної Республіки; покласти квіти сьогоднішнім захисникам.
Покласти квіти воякам Першої світової війни. Бо ця опція у нас відсутня взагалі, а в європейців це абсолютно нормально. Тобто, потрібно вибудувати архітектуру меморіалізації: грубо кажучи, від курганів наших предків доби бронзи до сьогоднішнього дня. Інакше ця важлива справа продовжуватиме будуватися з вікна.
– Чи готовий УІНП стати координатором справи меморіалізації? Яка структура чи установа має стати центром комунікації?
– Це тема, в якій люди часто піддаються емоційній складовій. Я наведу приклад, він достатньо жорсткий – написи на могилах загиблих.
Одні пропонують писати: герой України. Насправді всі полеглі в боях захисники – герої, вони віддали за цю державу, за цей народ найцінніше, – свої життя. Але в нас є і державна нагорода «Герой України». Тож потрібно обрати виважений варіант.
Чи інший нюанс. У нас нещодавно було прийнято рішення, що на пам’ятниках захисникам варто писати спочатку ім’я, а потім прізвище. Раніше було навпаки.
В чому різниця? Це тоталітарні держави заводили папочку «Справа на Іваненка», а ім’я – не важливе, просто ініціали. Ми маємо пам’ятати ім’я кожної людини.
Інше питання – що написати на пам’ятних знаках тих, кого ідентифікували за ДНК, але рідні не погоджуються з результатом експертизи? Писати: тимчасово не ідентифікований або невідомий? Будуть можливими відповіді на ці та інші подібні запитання, коли буде створена повністю архітектура меморіалізації в Україні.
– Вона буде закладена в новому Законі?
– Буде окремий закон про меморіалізацію. Загалом хочу наголосити, що зараз є достатньо великі зрушення в процесі і меморіалізації національної пам’яті, вони будуть оформлені на законодавчому рівні. І це доведе до того, що ми зможемо отримати, я сподіваюся, достатньо струнку й виважену структуру напрямків руху. На сьогодні, на превеликий жаль, ця ситуація багато в чому хаотична. У нас є окремі приклади окремих цвинтарів військових, окремі підхоронення, окрема позиція директорів цвинтарів.
У нас є окремі пам’ятники і пам’ятні знаки, окремі ініціативи з приводу назв вулиць, почесних найменувань шкіл тощо. У нас немає однорідності, яка дасть відчуття гармонії в питаннях меморіалізації.
Коли ми говоримо про меморіалізацію, ми маємо говорити про ветеранів, в цілому про історію. Як казав Шевченко, і мертвим, і живим, і ненародженим. Нам треба зробити так, щоб ці слова Шевченка втілилися.
І мертвим – це наші князі, гетьмани, січовики, УНРівці і полеглі захисники в сучасній російсько-українській війні. Живі – сучасники, яким випало випробування російськими ворожими ракетами.
Маємо жити й передати все ненародженим, незнаним на імена правнукам наших правнуків. Від нас все залежить – від тих, кого Шевченко позначив словом «живим».
Валентина Самченко. Київ
Фото Олександра Клименка
Зокрема, на «Фронтері» цьогоріч буде спеціальна дитяча програма, яку організовує лабораторія дитячого читання «БараБука». Також на території працюватиме книгарня партнерів – Readeat.
«Цьогорічний фестиваль – про поглиблення принципів, які ми артикулювали попередніми роками, розширення партнерств і ефективну взаємодію, актуальні теми й проактивних людей, про рух до безбарʼєрності й чутливу комунікацію, про пошук того, що тримає разом і дає наснагу», – зазначила засновниця літературної платформи «Фронтера» Елла Яцута.
У межах фестивалю відбудуться поетичні читання, фокусні дискусії, публічні розмови, стендап і музичні виступи.
Також у програмі – презентація нового випуску журналу Reporters., що вийшов у партнерстві з літературною платформою «Фронтера», публічний запис Kult: Podcast, театрально-музичний перформанс «Rock’n’Roll для ПАКО» від театру «Гармидер», стендап-комікеси про книжки, життя та гумор, виступи гурту «Крихітка» і співачки Марини Круть.
Серед учасників цьогорічної «Фронтери», зокрема Каталіна Гомес Анхель (Колумбія), Марія Сеновійя (Іспанія), Кшиштоф Чижевський (Польща), Капка Кассабова (Шотландія-Болгарія, онлайн), Павло Казарін, Андрій Любка, Ірина Цілик, Володимир Вʼятрович, Юрко Прохасько, Володимир Єрмоленко, Олександр Михед, Богдан Логвиненко, Алім Алієв, Олена Стяжкіна, Павло Коробчук, Артур Дронь, Марічка Паплаускайте, Богдана Романцова, Юлія Ілюха, Тетяна Трощинська, Анастасія Євдокимова, Таня Касьян, Богдан Коломійчук, Тарас Малий, Анастасія Зухвала, Ганна Кочегура, Антон Тимошенко (Україна) та інші.
Події фестивалю відбуватимуться українською, англійською та іспанською мовами з перекладом.
Окрім того, під час заходу проводитиметься збір коштів на Сили безпеки й оборони України, діятимуть також інші благодійні та суспільно корисні ініціативи спільно з благодійними фондами «Ангар.Україна» та Азов.One.
Усі заходи відбуватимуться з дотриманням норм безпеки під час воєнного стану. На локації є просторе укриття, куди в разі оголошення повітряної тривоги переносяться всі події.
Квитки на фестиваль доступні за посиланням.
Програма цьогорічної «Фронтери:
Субота, 2 серпня
11:00-11:40
Відкриття V Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера»
Елла Яцута, Рікардо Лопес-Аранда Хаґу, Ігор Поліщук, Павло Коробчук
11:40-12:25
Поетичні читання
Павло Коробчук, Ірина Цілик, Артур Дронь, Ярина Чорногуз
12:30-13:15
Фокусна дискусія: Ландшафти
Марічка Паплаускайте, Юрко Прохасько, Олена Лівіцька, Микита Москалюк
13:20-13:55
Стендап-комікеси: книжки, життя, гумор
Анастасія Зухвала, Ганна Кочегура, Богдана Романцова
14:00-14:35
Андрій Любка: від бунтарства до «Амбасадора нової Європи»
14:40-15:35
Фокусна дискусія: Шлях
Павло Казарін, Марія Фабрічева, Володимир Вʼятрович, Сергій Плохій, Яна Брензей
15:40-16:15
Богдан Логвиненко: сім фото – сім історій
16:20-17:15
Rock’n’Roll для ПАКО
Театрально-музичний перформанс від театру «Гармидер»
17:20-18:15
Що про нас не знають? Культурна дипломатія і образ України
Юлія Ілюха, Каталіна Гомес Анхель (Колумбія), Марія Сеновійя (Іспанія), Анна Данильчук
18:20-19:05
Діалог: Кшиштоф Чижевський і Юрко Прохасько
19:10-20:25
Фокусна дискусія: Перевинайдення
Володимир Єрмоленко, Олександр Михед, Тетяна Трощинська, Адам Харлампович, Анастасія Євдокимова
21:00-21:55
Гурт «Крихітка»
Неділя, 3 серпня
11:00-12:25
Що воно таке? Українська література
Антон Тимошенко, Анастасія Зухвала, Ганна Кочегура, Сергій Степанисько, Анастасія Євдокимова
12:40-13:15
Олександр Михед: література й мова на зламі
13:20-14:00
Кінопереклад реальності
Ірина Цілик
14:05-14:40
Ідентичність/бізнес/культура
Олександр Пахолюк, Ірина Юрченко, Елла Яцута
14:45-16:05
Фокусна дискусія: Втрата
Таня Касьян, Капка Кассабова, Богдан Коломійчук, Тарас Малий
16:10-16:45
Тетяна Трощинська: Любов не минає
16:55-17:30
Ніхто з них ніколи не позбудеться того вечора. Розмова про тексти військових
Євген Лір, Артур Дронь, Ярина Чорногуз
17:35-18:35
Kult: Podcast. Публічний запис
Тетяна Огаркова, Володимир Єрмоленко
18:40-19:55
Фокусна дискусія: Надія
Андрій Любка, Алім Алієв, Кшиштоф Чижевський, secret guest, Богдана Романцова
20:30-20:55
Олена Стяжкіна: промова на фінал фестивалю
21:00-21:55
Марина Круть
Як зазначають організатори, фокус-темою цьогорічного фестивалю стане «Спільність».
Співорганізаторами фестивалю виступають літературна платформа «Фронтера», платформа «Алгоритм дій», креативна івент-агенція FeelGood. Захід відбудеться за сприяння Луцької міської ради.
Як повідомляв Укрінформ, у польському прикордонному місті Перемишль 14–17 серпня пройде новий літературний фестиваль «Місто з рікою», який фокусується на українсько-польському діалозі.
Фото: Читомо
-
Події1 тиждень agoМеджибізький замок внесуть до держреєстру нерухомих пам’яток України
-
Суспільство1 тиждень agoЦентр ідентифікації тіл репатрійованих захисників планують відкрити наприкінці літа
-
Війна1 тиждень agoНа фронті – 76 боєзіткнень від початку доби, на семи напрямках точаться бої
-
Усі новини1 тиждень agoхаскі усвідомив, що інші собаки працюють в упряжці
-
Політика1 тиждень agoГоловування Данії в Раді ЄС може сприяти відкриттю переговорних кластерів для України
-
Відбудова1 тиждень agoУ Києві вже відновили 130 закладів освіти, пошкоджених російськими обстрілами
-
Одеса1 тиждень agoСкільки мільярдів витратять на оновлення Іванівського мосту в Одесі
-
Суспільство1 тиждень ago
Через аварію жителі Хаджибейського та Київського районів Одеси залишилися без води