Олекса Пода за освітою архітектор та дизайнер інтер’єру. Проте вже понад десять років його професійне життя нерозривно пов’язане з мистецтвом ефемерної скульптури. Те, що починалося як захоплення, переросло у масштабні міжнародні проєкти та подорожі світом. Митець представляє Україну на міжнародних конкурсах і фестивалях та отримує призові місця. Нещодавно Олекса посів друге місце на міжнародному фестивалі льодових скульптур у Валуа (Франція) з роботою «Out of Mind».

ПЕРШОЮ КОНКУРСНОЮ СКУЛЬПТУРОЮ БУВ КОЗАК МАМАЙ

Скульптура з’явилася в житті Олекси не одразу – уже після навчання.

– У дитинстві я щось вирізав, ліпив, але отак, щоб уже на більш професійному рівні, – цього не було, – говорить митець.

Художню освіту він здобував у Полтаві, у технічному університеті імені Юрія Кондратюка, на архітектурному факультеті за спеціальністю «Дизайн інтер’єру». Навчання містило базову художню підготовку.

– Там була звичайна база, і художня також. У нас був малюнок, частково, здається, була і скульптура. Але це все академічні предмети, такі базові, – пояснює він.

Уперше на конкурс у США Олекса потрапив у 2014 році – подавав заявку разом з друзями. Це був його перший міжнародний досвід участі у фестивалі.

– Це був 2014 рік. Пройшло все дуже цікаво. Це був перший досвід поїздки так далеко. Власне, це і було основним мотивом поїхати у Штати і взяти участь у тій події. Бо завжди цікаво, коли збирається багато креативних, творчих людей, – розповідає Олекса.

На цьому першому конкурсі у США команда працювала над скульптурою «Козак Мамай». Це був перший досвід роботи з таким матеріалом і в такому форматі.

– Звичайно, якщо порівнювати зі сусідніми скульптурами, з професіоналами, які постійно цим займаються, ми відрізнялися за якістю. Але ми побачили, який це матеріал, як він працює, як узагалі все відбувається. І, у принципі, гідно представили Україну першого разу, – каже він.

ДО ЛЬОДУ – З ПИЛКАМИ І СТАМЕСКАМИ

Живе Олекса в Україні. Можливостей постійно працювати зі снігом і льодом тут небагато. До повномасштабного вторгнення РФ він кілька разів брав участь у конкурсах снігової скульптури в Україні, зокрема в Буковелі.

– До вторгнення я, здається, три рази брав участь у конкурсах в Україні. У Буковелі проходив конкурс снігової скульптури. Останнього разу ми там посіли третє місце. Потім, із початком війни, це все закрилося. Зараз я не знаю в Україні таких подій. Є щось комерційне, але там дуже вузьке коло людей, і туди потрапити нелегко, – говорить скульптор.

Підготовка до фестивалів починається задовго до самої події. Вона містить подання ескізів і концепцій у чітко визначені терміни.

– Зазвичай на фестивалі за пів року подають запрошення. За чотири-п’ять місяців уже треба або підтверджувати участь, або надсилати ескіз. Наприклад, на останній зимовий конкурс, що був у середині січня, я подавав ескіз на початку жовтня, – пояснює Олекса.

На місці учасникам видають матеріал. Якщо це лід чи сніг, то це блоки, однакові для всіх.

– В останньому конкурсі було п’ять стандартних блоків. Один стандартний блок – це метр на пів метра і на 25 сантиметрів. Біля кожного є постамент зі снігу. Видають лопату, щоб розчищати сніг, а всі інші інструменти привозиш із собою. Ще видають електропилку, тому що перевозити такий габаритний інструмент через кордон складно, особливо якщо добираєшся літаком, – розповідає скульптор.

Окрім того, він додає, що загалом інструменти для роботи з льодом мають свою специфіку:

– Для льоду – це дуже специфічні інструменти. Стамески, так звані зубатки, зі зубчиками. Якщо це професійні інструменти, вони можуть коштувати дуже дорого. Ще дуже важливий кут заточки, їх постійно треба підтримувати в належному стані. Вони, як японські катани, мають бути в ідеальному стані, щоб різати лід. Це дуже-дуже гострі інструменти.

Олекса також розповідає, що для снігу інструменти простіші, але потрібні довгі ручки через масштаби блоків:

– Для снігу головне – довга ручка. Бо зазвичай це великі брили трамбованого снігу. Наприклад, у Валуа буде конкурс, де на команду з трьох людей видають блок 4 на 4 метри в ширину і 5 метрів висотою. Це майже як двоповерховий будиночок зі снігу, з якого треба вирізати скульптуру. І, звісно, там потрібні інструменти, щоб дістати і зверху, і знизу.

Утім, конкурси й фестивалі бувають також «літні». Тоді роблять скульптури з піску. У таких випадках використовують мастихіни та простіші, ніж для льоду, інструменти.

РОБОТА «ВІД ГУДКА – ДО ГУДКА»

Робота на фестивалях чітко обмежена в часі. Початок і завершення фіксуються сигналами, але погодні умови можуть змінювати режим роботи.

– Починається все відразу після гудка: усі беруть інструменти і починають працювати. Є час, коли всі мають скласти інструменти й закінчити. Але, наприклад, у Валуа мінлива погода. Удень, коли виходить сонце і заходить за іншу гору, є приблизно чотири-п’ять годин, коли не можна працювати – треба закривати скульптуру. Тому дозволяють працювати вночі без обмежень, бо вночі – мінус, а вдень може бути температура вища від нуля, – розповідає Олекса.

– Там усе дуже чітко. Звучить горн – і ти маєш почати. Кожного дня ввечері відразу після дзвінка треба скласти інструменти. Є певна кількість годин, у які ти маєш вкластися. У кого що вийшло – те й судять, – говорить він.

Піщані скульптури можуть частково готуватися заздалегідь. До латвійської Єлгави на подібний до цього конкурс Олекса надсилав креслення майбутньої роботи.

– Там роблять опалубки, наповнюють їх піском, є чіткі розміри. Я даю робітникам креслення, за якими вони це роблять. Я приїжджаю – і форма вже готова, пісок утрамбований, відстоявся. Вони відкривають шар за шаром зверху – і тоді вже починаєш вирізати, – пояснює скульптор.

З льодом працюють інакше: готуються технічні креслення і залучаються помічники.

– Стандартний блок важить 125 кілограмів. Підняти його на двометрову висоту самому неможливо. Є помічники, які допомагають піднімати блоки, поєднувати їх, усе виставляти. А вже потім починається вирізання, – каже Олекса.

Звісно, скульптури з піску чи льоду – тимчасові. Але, крім їхньої недовговічності, ці матеріали створюють сюрпризи й під час роботи. Форс-мажори трапляються постійно.

– Основна відмінність між піском і льодом у тому, що з льоду можна робити ажурні форми, консолі, майже як мармур, – вони красиво працюють на світлі. А з піску в основі завжди має бути піраміда. База має бути більшою за верх, бо це пісок. Один зайвий рух – і за секунду завалюється вся скульптура. Тому постійно думаєш, скільки можна зрізати, яка вага висить, чи буде стояти. Плюс вітер, дощ – усе це впливає, – пояснює він.

У цій роботі постійно доводиться робити розрахунки безпосередньо на місці, і тут, за словами Олекси, допомагає архітектурний досвід.

Питання про улюблений матеріал для нього залишається відкритим.

– З льодом цікаво працювати, бо він твердий і з нього можна робити тонкі речі. Але середовище там часто холодне – інколи працюєш у приміщенні, де підтримується мінусова температура. Пісок – це зазвичай тепло, узбережжя, більш комфортне середовище. Це різні речі, але люблю і те, і те, – каже Олекса.

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ТА УЧАСТЬ РОСІЯН

Питання фінансової підтримки участі в міжнародних фестивалях для українських митців залишається складним. Системи меценатства в Україні фактично немає, тому більшість таких поїздок тримаються на умовах, які пропонують організатори конкурсів.

– Звичайно, є стипендія. За те, що скульптор приїжджає, йому платять гроші. Також переважно покривають трансфер. Десь є фіксована сума, десь ти в неї вкладаєшся, десь – ні, – пояснює Олекса.

І додає, що з української сторони теж є підтримка, але це скоріш організаційна – з документами, дозволами.

Представлення України на міжнародних фестивалях, за його словами, часто супроводжується особливим ставленням – передусім у країнах, які послідовно підтримують Україну.

– Усі дружні країни до України дуже тепло ставляться. Є коло друзів-скульпторів із цих країн, вони все розуміють. Постійно спілкуємося – що там, як там. Про війну говоримо багато. Люди підтримують, як можуть. Хоча б словом. Наприклад, Латвія, – розповідає скульптор.

Водночас на деяких фестивалях українські скульптори досі опиняються поруч із представниками Росії.

– У Валуа, скажімо, був один росіянин. Для мене і для багатьох інших дивно, що їх досі запрошують. Конкурс старий, йому вже 34 роки, і до повномасштабного вторгнення туди їздило багато росіян, – говорить Олекса.

Він розповідає, що намагався з’ясувати позицію організаторів:

– Я питав: «Чому ви запрошуєте?». Вони відповідають: «Це мистецтво, війна тут ні до чого». Отак.

На противагу цьому, у Латвії діє жорстка позиція.

– В Єлгаві з початку повномасштабного вторгнення вони великим червоним текстом у правилах написали: жоден представник Росії не може подаватися. Навіть вихідці з Росії, які представляють іншу країну, – також не можуть. Якщо ти росіянин, але виступаєш, наприклад, за Фінляндію – тобі заборонено. За це їм великий респект, – говорить митець.

На запитання про улюблені роботи Олекса відповідає без виокремлення:

– Ні, мабуть, немає. Я завжди намагаюся зробити найкраще з того, що можливо, і весь час намагаюся рости.

Розповідаючи про мрії, Олекса все ж починає з очевидного, хоч має і творчі плани:

– Звісно, для всієї країни – мир і перемога. Щоб ми могли нормально працювати. Але й особисті бажання, творчі – продовжувати діяльність серед справжніх професіоналів, спробувати сили на нових фестивалях.

Довідково. Фестивалі снігових і льодових скульптур проводять у Бельгії, Канаді, Китаї, Японії, Франції, США тощо. Композиції за мінусових температур витримують один місяць узимку надворі.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото надав Олексій Пода                                                                                                                   

Про це повідомляє Український ПЕН, передає Укрінформ.

«Прописи» – це проєкт Українського ПЕН, який поєднує навчальний формат із фестивальним. Відібрані за конкурсом автори та авторки-початківці зможуть взяти участь у серії лекцій та майстер-класів від провідних українських та закордонних письменників, критиків, журналістів, літературних менеджерів, удосконалити свої навички творчого письма, попрацювати з досвідченими наставниками над своїми ідеями або вже створеними текстами», – ідеться у повідомленні.

Співорганізатор фестивалю-воркшопу – програма промоції читання «Текстура».

Організаційні партнери «Прописів» у 2026 році – INDEX: Інститут документування та взаємодії та The Ukrainians Media.

Партнери фестивалю – книгарня «Сенс».

Головним фокусом «Прописів» цього року буде літературна документалістика: художній репортаж, наративний нонфікшн.

Дебютанти також здобудуть знання про документальний театр, про взаємодію автора з мас-медіа та мистецтво самопрезентації, про захист авторських прав, а також про роль письменників у відстоюванні свободи слова.

Крім авторів-початківців, які вже мають досвід творення літературної документалістики, організатори запрошують також і тих, хто працює з поезією, прозою чи драматургією, але зацікавлений у тому, якими інструментами література може відтворювати факти об’єктивної реальності.

Подати заявку на участь можна до 28 лютого 2026 року включно за посиланням:

Результати відбору будуть оголошені 10 березня.

До журі «Прописів», яке відбиратиме учасників та учасниць фестивалю-воркшопу, ввійшли:

Остап Сливинський – куратор «Прописів», поет, перекладач, літературознавець, викладач Українського католицького університету, автор літературно-документальної книжки «Словник війни», голова Програмної ради Lviv Book Forum;

Олеся Яремчук – журналістка, письменниця, авторка книжки «Наші інші», співавторка та співупорядниця книжки «Вільні голоси Криму. Історії кримських журналістів – бранців Кремля», програмна координаторка INDEX: Інститут документування та взаємодії;

Тарас Прохасько – письменник, журналіст, лавреат Шевченківської премії 2020 року;

Марічка Паплаускайте – журналістка, письменниця, шеф-редакторка Reporters, співзасновниця The Ukrainians Media, авторка книжок «Бог дивовижних людей та інших грішників», «Потяг прибуває за розкладом»;

Ганна Устинова – авторка п’єс, текстів ініціативи «Люди культури, яких забрала війна» та короткої художньої прози, заступниця виконавчого директора Українського ПЕН;

Ярина Микитин – культурна менеджерка, координаторка програми промоції читання «Текстура».

У межах «Прописів» також відбудуться відкриті для відвідування події – публічна програма фестивалю буде оголошена згодом.

Цьогоріч фестиваль «Прописи» проведуть вже вчетверте. Вперше фестиваль-воркшоп відбувся в Івано-Франківську у 2021 році.

У професійній програмі «Прописів», як зазначено в умовах конкурсу, зможуть взяти участь дебютанти у сфері письменництва та літературної критики віком 18-35 років.

Апліканти повинні мати щонайменше один художній чи критичний твір, опублікований на онлайн-ресурсі чи в друкованому виданні, однак ще не видати жодної власної книжки.

Підсумком «Прописів» стане друкований альманах, до якого ввійдуть твори учасників та учасниць проєкту, а також їхні тексти з враженнями про фестиваль-воркшоп.

Детальніше про умови участі можна ознайомитися за посиланням.

Як повідомляв Укрінформ, Український ПЕН увосьме уклав список найкращих вітчизняних видань, що вийшли протягом 2025 року, до нього увійшли 252 книжки.

Стрічка «Озброєний лише камерою: життя і смерть Брента Рено» про американського журналіста, який загинув у березні 2022 року під час висвітлення війни Росії проти України, отримала номінацію на Оскар-2026.