У надазовських греків він зветься кьобєте; в урумських селах вживаються варіанти кюбєте та шимиш, у румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. А взагалі це – закритий пиріг з особливого тіста та різними начинками.

У серпні 2025 року з легкої руки Мирненської селищної військової адміністрації Волноваського району Донецької області одну з найпопулярніших та найулюбленіших страв надазовських греків – пиріг кьобєте – внесено до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини.

Про традиції приготування цієї страви, її важливість для етнічної спільноти надазовських греків Укрінформ розмовляв із носійкою традиції, начальницею відділу культури, молоді та спорту Мирненської селищної ВА Волноваського району Донеччини, дослідницею Оленою Атамановою.

ГРЕЦЬКИЙ ПИРІГ ІЗ КРИМСЬКИМ КОРІННЯМ

За її словами, у населених пунктах із компактним проживанням надазовських греків Волноваського, Маріупольського, Кальміуського районів Донецької області завжди пекли цей пиріг. Але історично страва була поширена ще в південно-західному Криму, де до виселення в Надазов’я у 1778 році мешкали уруми та румеї – дві основні етнолінгвістичні групи греків.

– Цей елемент НКС має кілька варіантів назви, кожна з яких властива окремому селу або групі сіл. В урумських селах вживаються варіанти кьобєте, кюбєте та шимиш, а в румейських селах – кубіте, турта, шумуш, шмуш. Саме у нашій, Мирненській, громаді найчастіше вживаються варіанти кьобєте, кюбєте. Назва залежить від того, де саме греки проживали в Криму, і які народи, що були поруч з ними, впливали на їхні культуру, мову та ін. От, наприклад, наше село Старогнатівка, там теж проживають уруми, але на них у Криму був вплив з боку грузинів. Тому і є невелика історична відмінність у назві, – пояснила начальниця відділу культури.

Вона також зазначила, що, затверджуючи саме цю назву – кьобєте, у громаді хотіли закріпити урумську мову надазовських греків, що внесена до переліку мов, яким загрожує зникнення.

– Кьобєте – це страва, яка, маючи, на перший погляд, прості інгредієнти, завдяки особливій технології приготування набуває статусу святкової. Водночас через свою ситність та поживність кьобєте традиційно готували і в будні, щоб нагодувати всю родину смачно та з користю. Але, щоб цю страву приготувати, треба мати певні навички, – каже пані Олена.

Вона розказала, що, наприклад, її свекор – надазовський грек, а свекруха – українка, але вона майстерно випікала цей пиріг.

– У традиційних грецьких сім’ях прийнято, що дружина має догоджати чоловікові, тому моя свекруха навчилася дуже добре готувати кьобєте. А рецепт та навички їй передала мати чоловіка, яка була грекинею, – пояснила дослідниця та поділилася рецептом пирога.

МЛИНЕЦЬ МАЄ БУТИ ТОНШИМ, АНІЖ ПАПІРЕЦЬ

Вона наголосила, що традиційний закритий пиріг кьобєте – це ніжна, крихка, шарувата випічка, тому часто помилково її вважають стравою з листкового тіста. Але його готують за іншою технологією, з прісного витяжного тіста філо, походження якого пов’язане з кулінарією Османської імперії й Балканського регіону. Страви з цього тіста традиційні для грецької та турецької кухонь.

Отже, для приготування тіста потрібні приблизно 1 кг просіяного борошна вищого ґатунку, 400–460 мл води кімнатної температури, дрібка солі та три столові ложки соняшникової олії. Можна додати куряче яйце. Тісто вимішують 15–20 хвилин, воно має бути не дуже тугим і не надто м’яким, не прилипати до рук. Після ретельного вимішування до еластичності тісто слід залишити в спокою на 15–20 хвилин, накривши харчовою плівкою або рушником. Згодом потрібно зняти плівку та розділити тісто на 7–9 рівних частин, сформувати кульки і знову накрити. Потім кожну кульку необхідно розкачати як млинець діаметром 20–25 см спеціальною великою качалкою, яка має назву «охлов», щоб він був завдовжки орієнтовно 80 сантиметрів.

– Обережними круговими рухами обох рук, а саме тильним боком долонь, млинець розтягують і перекладають на софру – традиційний круглий низький столик діаметром 90 сантиметрів. Млинець розтягують на діаметр софри, він має бути тоншим, ніж папірець, щоб просвічувався. Потім тісто змащують заздалегідь приготованою комбінованою масляно-жировою сумішшю, для чого колись зазвичай використовували зібране в пучок пташине пір’я, – розказує пані Олена.

Вона уточнює, що кожна кулька тіста проходить однакову процедуру, кожен шар змащують, щоб вони не злиплися. Коли вже всі тоненькі млинці зібрані один до одного, краї тіста загинають із чотирьох боків, утворюючи правильний квадрат, кожний кут якого складають досередини, і це виглядає так, як конверт. Тісто перекладають на змащене деко й розкривають для викладання начинки.

– Тісто, кожен шар якого змащений жиром, звісно, набагато поживніше, ніж просто листкове. Але ж технологія приготування – складна, і без майстерності його не відтворити, – наголошує дослідниця.

НАЧИНКА НА ВСІ СМАКИ

За словами майстрині, особливість цього пирога – те, що залежно від населеного пункту, де жили надазовські греки, є відмінності у начинках: м’ясний фарш із рисом, або гарбуз із сушеними вишнями чи родзинками, або гарбузово-м’ясне наповнення. Але кьобєте з гарбузовою начинкою готували переважно після завершення польових робіт та взимку, адже дозріває гарбуз восени. І зазвичай свіжий гарбуз подрібнювали на великій тертці.

– Щодо м’ясної начинки, то ще у 30-ті роки ХХ сторіччя страву готували зі сирим баранячим м’ясом. Ця традиція пов’язана з кримським періодом в історії надазовських греків. У рецептурі також традиційно використовували лише баранячий жир. А вже з другої половини ХХ сторіччя брали змішаний жир – із баранини, яловичини та свинини, іноді тільки жир зі свинини з додаванням соняшникової олії. Це свідчить про вплив на цю страву української традиційної кухні, – уточнює Олена Атаманова.

За її словами, найчастіше в начинку кладуть сирий фарш – півтора кілограма, додають 200 грамів трохи пропареного рису, нарізають дві цибулини, солять і перчать. Буває також, що фарш для начинки обсмажують. У наші часи, окрім баранини, використовують свинину та м’ясо птиці – індичатину, качатину, курятину, гусятину.

– Буває, коли печуть пиріг із гарбузом, туди кладуть цибулю, мелений чорний перець. І начинка виходить така пікантна, поєднуються і гострота, і солодкість, що є особливістю страв надазовських греків, – зазначає дослідниця. І додає, що їй, наприклад, подобаються всі начинки, і вона не має жодних уподобань, адже кожна з них смачна по-своєму, у кожної – своя особливість і неповторний смак.

Пані Олена зазначає, що потім, коли виклали начинку, конверт із тіста закривають, а зверху теж змащують сумішшю жиру. Випікають пиріг за температури 180–190 градусів орієнтовно годину, а може, і більше, це залежить від духовки.

– Кьобєте дуже смачний як теплий, так і холодний. Це автентичний рецепт пирога, що пекли і в будні, і у свята. У нас до окупації громади ця страва часто з’являлася на різноманітних фестивалях, таких як фестиваль грецької культури «Мега Йорти», фестиваль вуличної їжі у місті Волновасі VOLNAFEST, – згадує керівниця управління.

За її словами, традиції приготування кьобєте тепер зберігають і передають новому поколінню. Де б не перебували сьогодні мешканці Мирненської громади, у різних куточках України та за кордоном, вони намагаються підтримувати зв’язок одне з одним і, за можливості, брати участь у різних заходах.

– Наша громада окупована 26 лютого 2022 року, і взагалі ще з 2014 року багато наших населених пунктів були на лінії зіткнення. Тому мешканці, які виїхали звідти, дуже розпорошені по різних територіях. Коли ми торік захищали свій елемент нематеріальної культурної спадщини, то долучали спеціалістів зі сусідніх громад, де жили надазовські греки. Дуже нам допомогли носії цього елемента – члени української громадської організації «Надазовські греки: уруми і румеї», – розказала пані Олена.

ЕТНОФЕСТИВАЛІ ЗІ СМАКОМ ПИРОГА

Вона зазначила, що у 2024 році ця страва була на благодійному фестивалі «Панаїр» у Києві. А в травні 2025-го кьобєте, разом з іншими традиційними стравами, представлено в нашій столиці на фестивалі національних меншин і корінних народів Uniday на території Національного комплексу «Експоцентр України».

Також цей пиріг надазовські греки демонстрували на фестивалі «Жива культура – живий світ», який відбувся у вересні 2025 року в Національному музеї народної архітектури та побуту України. А вже у жовтні того ж 2025-го в релокованому до Києва Маріупольському держуніверситеті пройшов фестиваль «Жива спадщина – незламна ідентичність», де учасників та гостей теж пригощали цією стравою.

– Це демонструє незламність традицій та відданість громади своїм корінням навіть у нових умовах. На фестивалі ми з подивом виявили, що багато хто навіть нічого не знав про надазовських греків із Донеччини, про наш етнос, не куштував таких страв. Було приємно, що люди відкривали їх для себе і дуже хвалили. А вихідці з нашого регіону, з Донецької області, дуже раділи, пригадували знайомі смаки і казали, що наче вдома побували, – розповідає дослідниця.

Вона пригадала випадок, коли в одному з магазинів Києва уже цього року колишні відвідувачі фестивалю їх упізнали й кажуть: «Так це ж ви з громади на Донеччині, де надазовські греки! Ой, як же у вас було смачно!».

За словами пані Олени, цей унікальний елемент кулінарної спадщини греків Надазов’я через війну та окупацію територій з компактним проживанням людей цього етносу перебуває в зоні ризику, під загрозою зникнення. Він потребує активних заходів для його збереження. Тому планується проведення онлайнових та очних майстер-класів із приготування цього пирога, презентації його на інших етнофестивалях.

– Збереження таких елементів нашої культури – це збереження ідентичності, історії та спадщини, яка формувалася століттями. Ми сподіваємося, що наш пиріг кьобєте буде внесено і в Національний реєстр, бо ми все для цього робимо, – підсумувала Олена Атаманова.

Довідково. Щоб зберегти притаманні різним куточкам нашої держави звичаї і традиції, у 2008 році Україна ратифікувала ст. 12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Список Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України затверджений наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105. Він налічує понад 140 позицій і постійно поповнюється. У цьому переліку є елементи нематеріальної культурної спадщини України, що внесені до списків ЮНЕСКО. Крім цього, кожна область України формує власний реєстр унікальних традицій своєї території.

Регіональні елементи нематеріальної культурної спадщини (НКС) України – це місцеві традиції, звичаї, ремесла та обряди, які внесені до обласних переліків і є основою локальної ідентичності.

Збереження спадщини дуже важливе під час війни, коли території її поширення окупували російські війська, а носії змушені шукати прихисток в інших регіонах чи навіть за кордоном.

Із 2024 року Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об’єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Кореспонденти здійснюють експедиції в місця поширення елементів НКС, записують носіїв та фіксують зразки культурної спадщини, які перебувають під загрозою зникнення. За цей час журналісти підготували й оприлюднили на сайті агенції понад 50 публікацій у рубриці «Наш спадок», зокрема, про петриківський розпис, косівську мальовану кераміку, кримськотатарський орнамент орьнек, травництво Старобільщини, поминальне деревце Буковини, клезмерську музику Подільського (Кодимського) району Одеської області, сукання обрядової весільної свічки на Житомирщині, створення клембівської сорочки «з квіткою» та інше.

Олена Колгушева, Донеччина

Повнометражний документальний фільм «Сліди» (Traces), обраний кандидатом від України на премію «Оскар», наприкінці жовтня розпочне тур у США.

Покази відбудуться в межах оскарівської та адвокаційної кампаній стрічки, повідомляє Укрінформ із посиланням на команду фільму.

Стрічка режисерки Аліси Коваленко та співрежисерки Марисі Нікітюк буде представлена на фестивальних і закритих показах. Вони покликані познайомити американську аудиторію з історіями українських жінок, які пережили сексуальне насильство й тортури внаслідок російської агресії та вирішили не мовчати про пережите.

Тим часом, за даними команди фільму, за кілька тижнів жовтня фільм «Сліди» здобув нагороди на світових кінофестивалях. Також у жовтні режисерка Аліса Коваленко й головна героїня стрічки Ірина Довгань відвідали Париж, де взяли участь у серії показів і пресзустрічей для запрошених гостей та членів кіноакадемій.

У Берліні, де в лютому 2026 року розпочався фестивальний шлях «Слідів», стрічку показали на Ukrainian Film Festival Berlin. Фестиваль заснували у 2020 році для популяризації українського кіно в Німеччині.

Також фільм представили на Київському тижні критики в межах фокусної програми «Україна-Швейцарія». Його обрали швейцарські кінокритики. «Сліди» стали єдиною документальною стрічкою у секції, до якої також увійшли «Демони» Наталки Ворожбит і «За перемогу!» Валентина Васяновича.

Серед останніх відзнак фільму – нагорода Checkpoints Award Міжнародного кінофестивалю в Бергені (BIFF), яку присуджують у сфері прав людини у партнерстві з Фондом прав людини імені Рафто. Нею відзначають найкращі документальні фільми про права людини в міжнародному конкурсному відборі. «Сліди» отримали нагороду за глибоко співчутливий і кінематографічний портрет виживання, спільноти та опору.

Ще одну відзнаку стрічка здобула на Unlimited Hope Film Festival у німецькому Бохумі, де її визнали найкращим повнометражним документальним фільмом. Фестиваль присвячений темам прав людини, демократії, різноманіття, виживання та опору геноциду, війнам і несправедливості.

Читайте також: До шорт-листа Європейської кінопремії увійшли п’ять українських стрічок

Як повідомляв Укрінформ, 16 вересня 2026 року Україна обрала стрічку «Сліди» національним кандидатом на 99-ту премію «Оскар» у категорії «Найкращий міжнародний повнометражний фільм».

Фото надані командою фільму “Сліди”

Як передає Укрінформ, про це повідомило Читомо.

Українська ілюстраторка Марія Різак створила айдентику для Болонської виставки дитячої книжки 2027 року/Фото: bolognachildrensbookfair.com

1 / 9

Різак обрали для роботи над айдентикою після Болонської виставки ілюстраторів 2026 року, де вона стала однією із 75 переможців із 31 країни. Команда італійської дизайн-студії Chialab переглянула роботи учасників виставки та зупинилася на українській художниці через її незвичну техніку, зокрема використання вишивки.

“Її техніка, вишивка й фактури сплітали історії та пейзажі, які нас підкорили”, – зауважили у студії.

Зважаючи на повномасштабну війну в Україні, організатори спершу уточнили, чи зможе ілюстраторка долучитися до роботи. Різак погодилася, і в липні 2026 року її запросили до Болоньї.

Темою айдентики обрали “Пейзаж” (Landscape). Організатори запропонували розглядати її якнайширше – від реалістичних краєвидів до абстрактних, духовних, сільських, гірських і морських пейзажів.

За словами команди Chialab, на вибір теми могли вплинути й війни та прикордонні конфлікти у світі. Для роботи над дизайном учасники мали надати по шість пейзажів, які мають для них особисте значення. Вони розповідали про ці місця, людей, які там живуть, та власні спогади, а потім розрізали зображення й складали з їхніх фрагментів нові краєвиди. Кожен новий пейзаж мав містити щонайменше шість частин.

Спочатку команда розглядала можливість використати образи дому та гнізда як першого простору, в якому людина почувається захищеною. Проте від цієї ідеї відмовилися, оскільки вона не цілком відповідала темі пейзажу та творчій техніці Різак. Згодом ілюстраторка разом з учасницями воркшопу Мариною Лепоре та Луною Перр’є придбали голки, кольорові нитки й п’яльця та почали експериментувати з вишивкою.

Так з’явилася остаточна концепція – шість пейзажів: небо, море, місто, сільська місцевість, ліс і гори.

В останній день воркшопу Різак намалювала на планшеті ескізи шести пейзажів, після чого повернулася до України, щоб вишити їх вручну. На початку вересня готові роботи надійшли до студії Chialab з України. За словами дизайнерів, вишиті зображення змінюють вигляд залежно від освітлення: нитки по-різному відбивають світло, а фактури створюють відчуття об’єму.

Шість пейзажів, переплетених між собою та поєднаних мостами, дорогами, кораблями й залізницями, стали основою айдентики Болонської виставки дитячої книжки 2027 року.

64-та Болонська виставка дитячої книжки відбудеться 5–8 квітня 2027 року в Італії. Почесною гостею стане Польща, яка представить програму виставок, зустрічей і воркшопів, присвячених дитячій літературі та ілюстрації.

Болонська виставка дитячої книжки – міжнародна професійна подія у сфері дитячого книговидання, що відбувається з 1963 року. Вона збирає видавців, письменників, ілюстраторів, літературних агентів і перекладачів із різних країн. У межах виставки проводять Болонську виставку ілюстраторів, яка з 1967 року представляє роботи художників з усього світу.

Як повідомляв Укрінформ, у січні 2026 року Різак стала однією з переможниць 60-ї Болонської виставки ілюстраторів. На конкурс надійшли 20 790 робіт від 4158 художників із 95 країн і регіонів світу. До фіналу увійшли 317 ілюстраторів, серед яких восьмеро українців. Переможцями стали 75 митців із 31 країни. Різак відзначили за вишиту роботу “Зображення 1”, присвячену закарпатському фольклору. Вона зобразила міфічних істот і людей, які співіснують в одному просторі.

У 2025 році переможницею Болонської виставки ілюстраторів стала українська художниця Марія Гайдук із проєктом “Вбиваючи богів”, присвяченим злочинам людини проти природи та тварин. Згодом її також відзначили Міжнародною премією за ілюстрацію Bologna Children’s Book Fair – Fundación SM.

Фото: bolognachildrensbookfair.com