Про це йдеться в офіційному повідомленні від 20 травня держкорпорації “Ростех”.

БТ-3Ф було вперше представлено публіці у 2016 році на форумі “Армія”. Броньовик відрізняється від своєї базової моделі не тільки внутрішнім компонуванням, а й розширеними десантними можливостями.

Центральне розташування десантного відділення, скошені дверцята і винесені в носову частину паливні баки дали змогу збільшити місткість бронетранспортера до 12 бійців у повному екіпіруванні. Екіпаж залишився колишнім — дві людини. Сидіння десанту виконані в енергопоглинаючому виконанні, що підвищує безпеку під час руху по бездоріжжю.

Бронювання забезпечує круговий захист від куль калібру 14,5 мм, випущених з кулемета КПВТ з дистанції до 200 метрів. У базовій комплектації машина оснащена дистанційно керованим бойовим модулем з 12,7-мм кулеметом, також передбачена можливість встановлення автоматичних гранатометів АГ-17А або АГС-40. Крім того, передбачено два кулемети меншого калібру і зчіпний пристрій для буксирування причепів.

Окремої згадки заслуговує питання живучості машини: попри видалення 100-мм гармати та пов’язаного з нею боєкомплекту, рівень захисту БТ-3Ф все ще викликає питання. Також поки невідомо, чи передбачається встановлення навісної броні — це могло б підвищити рівень захисту, але одночасно негативно може позначитися на плавучості бронетранспортера.

Характеристики БТ-3Ф

• Повна маса: 18,9 т
• Довжина корпусу: 7,15 м
• Ширина: 3,3 м
• Висота: близько 2,3 м
• Швидкість по шосе: до 70 км/год
• Швидкість на воді: до 10 км/год
• Запас ходу: 600 км
• Плавучість: до 7 годин при хвилюванні до 3 балів
• Екіпаж: 2 чол.
• Десант: до 12 бійців.

Нагадаємо, на початку березня на фронті було зафіксовано бронетранспортер VBL Puma 6×6 виробництва Італії. Примітно, що уряди України та Італії офіційно не оголошували про постачання цих броньованих машин для Сил оборони.

Для початку нагадаю логіку дій Трампа. Обмежуся “трикутником” інтересів на українському напрямку:

На українському напрямку це проявлялося в такому собі “трикутнику”:

1. Забезпечити швидке припинення вогню. Бажано ДО американсько-китайського саміту, який відбудеться влітку цього року. Тобто, вийти з позицією, де США є драйвером мирного процесу і вони визначають конфігурацію і рамки угод. В іншому разі доведеться просити допомоги Сі. А це означає, що і MAGA не працює, і Пекін входить зі своїми інтересами в регіон як “миротворець”;
2. Змінити підходи політики США на українському напрямку і продемонструвати виборцю політику отримання вигоди для Сполучених Штатів. Це угода про ресурси. Простіше кажучи, Трамп показує виборцю, що вже надана Україні допомога “окупилася” і надалі приноситиме дохід.
3. Спробувати продемонструвати нові підходи до політики на російському напрямку. Якщо дуже просто — за рахунок розвитку економічних відносин з Москвою спробувати зіграти в стримування Пекіна. І не дозволити Росії пройти “точку неповернення” в процесі посилення технологічної та економічної залежності від Китаю.

Тепер інтереси Путіна. Мир і торгівля? Ні. Для Путіна важливо підтвердити амбіції Росії на статус глобальної супердержави. Але тут є одна проблема — без явної “картини перемоги” таке неможливо. Оскільки і КНР, і США влаштовує ситуація ослаблення російського впливу у світі. Але не влаштовує варіант розгрому будь-якої зі сторін у російсько-українській війні.

Путін усвідомлює ризики посилення залежності від Китаю і намагається торгуватися зі США (а в перспективі з ЄС), щоб знайти новий баланс. Процесу заважає війна. Але і вихід на світ без “картини перемоги” для Росії не варіант. Тому воювати Кремль налаштований досить довго. Щонайменше, провести літню кампанію (тобто наступ у період з червня до, приблизно, початку листопада), щоб спробувати домогтися вигідного становища на фронті. Ставити через ці плани трек переговорів із Трампом Путіну також не хочеться. Тому було використано ідею з “прямими переговорами в Туреччині”.

Важливо

Коротко ідея, яка поки що виходить у Путіна: шляхом початку “прямих переговорів” спробувати розділити переговорні треки РФ — Україна, РФ — США і, можливо, РФ — ЄС. Тобто, виокремити “українську проблему”, щоб вона, замість визначального фактора у відносинах із країнами західної цивілізації, стала просто фоном. Таке Росія вже провертала у 2022 під час укладення “Зернової угоди”. Там були документи про режим судноплавства. І паралельно (формально ніяк не пов’язана з ними) Генеральна ліцензія №6 (зараз уже General License 6D), яка звільняла від санкцій усі (!) російські добрива. У 2025 ідея та сама — затягнути Україну в нескінченні розмови і суперечки — в якийсь аналог “тристоронньої контактної групи” в рамках “Мінська-2” і, при цьому, вести окремий діалог з Вашингтоном і європейськими столицями. Де кожну нібито “поступку” на українському напрямі продавати як підставу для поступок з боку США і ЄС. При цьому не вирішувати питання по суті.

Низка європейських лідерів чудово розуміють цю логіку і тому виступають за формат “перемир’я, потім переговори”. До них приєднується Туреччина, для якої вихід Росії з війни з сильними позиціями є загрозою політиці поширення свого впливу на Близькому Сході, в Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні (і навіть в Африці, до речі).

Але слабке місце в цій формулі — США. Дивимося на початок тексту на тріаду інтересів Трампа. Бонуси на українському напрямку він уже отримав. Два інші питання були в підвішеному стані, оскільки переговори щодо закінчення війни і переговори про співпрацю з РФ були пов’язані в один пакет. Путін дав підказку — треки можна розділити. Адже “переговори” у Стамбулі пройшли. Трамп прийняв ідею і зараз пропонує зафіксувати ситуацію. Де є російсько-українські переговори (до яких інтерес у Білого Дому є, але він не визначальний). І є розмова про спільний бізнес Москви і Вашингтона. Тут інтерес колосальний. Тим більше, що РФ пропонує корисні копалини, енергетику, логістику і спільну торгівлю вуглеводнями в Європі.

Тому нас будуть змушувати йти на продовження “прямих переговорів”. Користі від цього буде мало. Імовірність укладення миру в найближчі 3-4 місяці вкрай мала. Адже Путіну потрібна “картина перемоги”. Тобто, успіхи на фронті + поступки з боку США, ЄС і НАТО. До речі, першу Трамп дав “авансом” заявивши, що Україна навряд чи стане членом Північно-Атлантичного Альянсу. Тому будуть регулярні зустрічі за досить інтенсивних бойових дій.

Важливо

Паралельно Трамп намагатиметься домовитися з Путіним. Не тільки зі стратегічних питань (ресурси, Арктика), а й з питань “швидкої вигоди”. А це повернення Росії на європейський ринок нафти і газу. Але вже через прокладку — якусь російсько-американську компанію. Але може це стане драйвером до миру? Навіть якщо будуть чорнові домовленості, США можуть почекати до осені — періоду різкого зростання попиту на газ у Європі. Що збігається за термінами з отриманням ясності в успішності або провалі російської літньої військової кампанії.

Тому українській делегації доведеться регулярно їздити на зустрічі з російськими емісарами без серйозних перспектив досягнення прийнятного результату.

Ситуація складна, але не безвихідна. Пам’ятаємо, що ідея “розділити переговорні треки” та ідеї Трампа про бізнес із Путіним не приводять у захват цілу низку держав. А це означає, що українським делегаціям буде вкрай важливо проводити консультації і виробляти систему взаємодії з європейськими партнерами і з Туреччиною. А так само (що дуже не сподобалося б Трампу, але мало б ефект), спробувати створити свій трек консультацій з КНР, Бразилією та Індією — ядром БРІКС. Завдання — до осені мати, бажано вже формальний (тобто оформлений системою договорів) механізм співпраці щонайменше з країнами Старої Європи + Британією + Туреччиною. І переговорний трек з ядром БРІКС. За такого варіанту Трампу і Путіну буде вкрай складно реалізувати свої ідеї про спільний бізнес ціною України.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.

Про це повідомляє видання “РБК-Україна” з посиланням на дані OLX Нерухомість.

За рік медіанна вартість оренди однокімнатних квартир у столиці суттєво зросла. Найбільше відсоткове зростання зафіксували в Шевченківському районі — +33%, тепер “одиничка” тут коштує в середньому 24 тисячі гривень на місяць.

При цьому абсолютне лідерство за зростанням ціни утримує Голосіївський район — +37%, до 19 тисяч гривень. Також відчутно подорожчала оренда в таких районах:

• Святошинському — +30% (до 13 тисяч гривень),
• Печерському — +25% (до 37,3 тисяч гривень),
• Подільському — +21% (до 17 тисяч гривень).

У доступніших районах — Дарницькому, Дніпровському, Солом’янському — ціна теж зросла на 12-18% і досягла 13 тисяч гривень. Найдешевше житло — у Деснянському районі: 9 тисяч гривень, але й тут зростання — +12%.

На околицях Києва динаміка цін також позитивна. У Вишневому оренда зросла на 33% — до 12 тисяч гривень. У Бучі та Вишгороді — +25% (до 10 тисяч гривень). По 20% додали Ірпінь, Крюківщина, Петропавлівська Борщагівка (тепер — 12 тисяч гривень). Ці райони стають дедалі привабливішими завдяки новому житлу і розвиненій інфраструктурі, особливо на тлі перенасичення столичного ринку.

Ціни зростають, але охочих знімати — менше. Кількість відгуків на оголошення про оренду однокімнатних квартир знизилася майже в усіх районах Києва. Найбільше — на Печерську (-42%), у Дніпровському (-28%) та Оболонському (-20%) районах. У Святошинському та Солом’янському районах падіння становило 19%.

Однак є й винятки: у Подільському районі кількість відгуків зросла на 15%, у Дарницькому — на 3%.

Нагадаємо, що в місті Пенне (італійський регіон Абруццо) запровадили програму, за якою будинки продають по одному євро. Продаючи будинки за ціною кави, у населеному пункті намагаються зупинити депопуляцію.

Пізніше стало відомо, що жінка купила будинок в Італії за 1 євро. На ремонт вона витратила 475 000 доларів.