Уповноважений ВР подякував першій леді Сполучених Штатів Америки Меланії Трамп за гуманітарну підтримку ініціатив України у питанні повернення дітей.

Лубінець розповів про дітей, яки вдалося повернути в Україну.

Хлопець 13 років пережив надто багато для свого віку. Він втратив батька, а згодом і маму, залишившись один на тимчасово захопленій території Херсонської області. Рідних поруч не було, тому його влаштували до Новокиївського соціально-реабілітаційного центру для неповнолітніх. Тепер він у безпеці та буде разом зі своєю сестрою.

Двоє братів, 13 і 16 років, після смерті батьків залишилися під тимчасовою опікою двоюрідного брата, щоб уникнути розлучення та потрапляння до є спеціалізованого закладу. Попри те, що хлопці чітко висловили бажання возз’єднатися з сестрою на підконтрольній Україні території, представники служби у справах дітей на ТОТ та поліції, без присутності законного представника, чинили на них психологічний тиск і залякували, намагаючись змінити їхнє рішення. Тепер брати перебуватимуть під опікою сестри, нарешті у безпеці та захищені.

Вдалося возз’єднати 14-річного хлопця з матір’ю – понад 4 роки вони не бачилися. Тепер вони разом після довгої розлуки.

За словами Лубінця, з початку повномасштабного вторгнення вже повернули додому 2070 дітей, але тисячі ще чекають. Україна продовжуватиме боротьбу, доки не поверне всіх.

Офіс Омбудсмана безпосередньо супроводжує кожен етап повернення дітей – від контакту з рідними до особистої зустрічі на кордоні.

Як повідомляв Укрінформ, перша леді України Олена Зеленська провела зустрічі з посадовцями Держдепартаменту США, головною темою яких стала нова комплексна програма на 25 мільйонів доларів, яка допоможе повертати українських дітей.

 На початку травня 2024 року набрав сили Закон, згідно положень якого “громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев’яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби”. При цьому сам статус “обмежено придатний” було скасовано Міністерством оборони в наказі, яким встановлено необхідність проходження ВЛК.

Зміни згідно нового закону відбувалися повільно, тому що все одно на ВЛК громадян викликали ТЦК. До закону почали вносити зміни, за якими самі колишні “обмежено придатні” повинні були ініціювати проходження ВЛК. Також оновлений закон встановлював кінцеву дату проходження ВЛК колишніми “обмежено придатними” – до 5 червня 2025 року.

Закон є закон, його треба виконувати. Але подальші дії показали, як я помилявся, що й усі інші будуть робити все в рамках закону. Довелося вже пройти декілька кіл пекла. І це ще не кінець.

Коло пекла перше: отримання направлення на ВЛК

17 березня 2025 року я в порядку Закону “Про звернення громадян” відправив заяву №20 до свого районного ТЦК (далі – РТЦК) з проханням надати мені направлення на ВЛК. Заяву я склав таким чином, щоб вона була зрозуміла кожному, хто її може прочитати.

Розрахунок був простий – до 17 квітня РТЦК повинний мені відповісти. Навіть якщо до цього додати проблеми з поштою та бюрократичні затримки, в мене буде більше місяця на проходження ВЛК. Додам, що незадовго до цього я подав до РТЦК результати свіжих (на той час) обстежень стану свого здоров’я. 

Помилка №1. А хто сказав, що РТЦК виконає Закон та надасть мені просто так направлення на ВЛК? Ані 17 квітня, ані пізніше я відповідь від РТЦК не отримую.

12 травня подаю скаргу до обласного ТЦК (далі – ОТЦК), в якій прошу:

1. Зобов’язати РТЦК надати мені відповідь на мою заяву за № 20 від 17.03.2025 р.

2. Притягнути до визначеної законом відповідальності посадових (службових) осіб РТЦК, винних у порушенні моїх прав у порядку, визначеному статтею 24 Закону України “Про звернення громадян”.

Помилка №2. А навіщо ОТЦК виконувати як норму Закону, так і Інструкцію, яка затверджена наказом Міністерства оборони, та розглядати мою скаргу по суті?

На початку 20-х чисел травня я отримую поштою відповідь від ОТЦК, яка датована 19 травня. У ній зазначено, що я не додав до своєї скарги копію заяви до РТЦК, що унеможливлює розгляд скарги.

26 травня подаю до ОТЦК чергову заяву, в якій роз’яснюю, що в Інструкції про організацію розгляду звернень не передбачено надання усіх копій документів. ОТЦК зобов’язаний перевірити факти й або задовольнити мою скаргу, або відмовити з обов’язковим зазначенням порядку оскарження прийнятого рішення. Додатково прикладаю копію заяви до РТЦК з відміткою РТЦК про прийняття документу. Також прошу розглянути скаргу від 12 травня у моїй присутності (Закон це дозволяє).

Далі мені телефонує юрист з ОТЦК і запрошує на розгляд. Схоже, вони не очікували, що в мене є копія заяви. Нарешті, я отримую направлення на ВЛК на 30 травня. Бінго, перше коло пекла пройдено!

Коло пекла друге: як потрапити на ВЛК

Прийшовши до РТЦК 30 травня, я не зміг потрапити на ВЛК. Охорона мене не пропустила без пояснень. Спробував викликати поліцію, однак вона не приїхала. Подав скаргу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на що отримав банальну відписку.

2 червня спочатку подаю скаргу до Військової служби правопорядку, а вже потім йду до РТЦК. Людей на ВЛК знову не пропускають, однак іноді виходить медсестра й когось запрошує. У черзі радять подавати скарги щодо процедури ВЛК. Слушна ідея. Подаю заяву керівнику РТЦК, який має контролювати процедуру медичного огляду.

ФОТО: vn.20minut.ua

3 червня подаю чергову скаргу до Військової служби правопорядку, а також до Регіональної ВЛК щодо недопуску на медогляд. Далі знов до ТЦК. Знову потрапити на ВЛК не вдається. Знову подаю скаргу на керівника РТЦК щодо недопуску на ВЛК.

4 червня медсестра з ВЛК при РТЦК мені заявляє, що саме мене вона на ВЛК не візьме. Несподівано потрапляю на прийом до керівництва Регіональної ВЛК, де мені пропонують йти додому й чекати на дзвінок. Після обіду отримую листа, в якому пропонують керівнику РТЦК забезпечити мені проходження ВЛК. 

5 червня медсестра знову не бере мене на ВЛК, незважаючи на лист. Знову йду до керівника Регіональної ВЛК і пояснюю ситуацію. Він запевняє, що тепер мене точно приймуть. Відбувається диво: медсестра ВЛК, не змінюючи виразу обличчя, забирає мене з вулиці на ВЛК. Бінго, друге коло пекла пройдено!

Коло пекла трете: проходження ВЛК

ВЛК проходить дуже швидко. Вистачило приблизно 1,5 години. Результат майже у всіх лікарів однаковий – проблеми зі здоров’ям відсутні. Невропатолог та хірург нічого не побачили. Цього разу “зрячим” виявився терапевт, який розгледів мою зайву вагу. Стоматолога я так і не дочекався. Також ніхто й не думав проводити передбачені Наказом 402 дослідження.

У підсумку мені надали направлення на 17 червня до обласної ВЛК, щоб вона підтвердила діагноз через зайву вагу. Фактично ВЛК при РТЦК визнала мене “майже придатним”, не побачивши мої основні хвороби. І це незважаючи на те, що копії досліджень судин і МРТ гомілковостопного суглоба я надав. 

Коло пекла четверте: пінг-понг замість фіналізації ВЛК

Кінцевим результатом ВЛК є довідка ВЛК, яка фіксує стан здоров’я після огляду.

12 червня я, згідно з Наказом 402 Міністерства оборони, подаю скаргу щодо неякісного проведення ВЛК через канцелярію ОТЦК до обласної ВЛК. У скарзі розписую свої хвороби та додаю наявні медичні документи.

17 червня я прибув за направленням районної ВЛК до обласної ВЛК. Однак мене відправили додому, тому що я нібито знаходжусь на особовому контролі через лист Регіональної ВЛК. 18 червня знову йду до РТЦК і подаю заяву до ВЛК, де, зокрема, прошу роз’яснити, що робити далі.

23 червня приходить черговий папірець від ОТЦК, в якому мене запрошують бути наступного дня в обласній ВЛК. 24 червня я на місці, однак з’ясовується, що районна ВЛК не передала мою медичну картку. Мені радять забрати звідти картку й повернутися. Однак у районному ТЦК мене не можуть прийняти через “неготовність”. Пояснень, звісно, не було. 25 червня я подав скаргу до Регіональної ВЛК на затягування закінчення моєї ВЛК.

Фактично посадові особи ТЦК зіграли в пінг-понг, посилаючи мене з кабінету в кабінет.

Коло пекла п’яте, незавершене: продовження пінг-понгу та судова тяганина

На початку липня отримую лист Регіональної ВЛК про те, що моя скарга передана до ОТЦК. Чекаю більше місяця, реакції від ОТЦК нема.

28 серпня подаю до ОТЦК запит на отримання публічної інформації, в якому прошу надати мені копію відповіді на мою скаргу, що була передана Регіональною ВЛК до ОТЦК. Знову відповіді не отримую.

Наштовхуюсь на цікаве судове рішення. Людина майже вісім місяців билася за те, щоб пройти ВЛК. Коли зрештою пройшла, ТЦК намагався накласти на неї штраф у розмірі 25,5 тисяч гривень “за невчасне проходження ВЛК”. На щастя, суд скасував цей штраф. Щось це мені нагадує…

8 грудня подаю до Одеського окружного адміністративного суду позов до ОТЦК через “електронний суд”. У позові я прошу суд зобов’язати ОТЦК надати відповідь на мою скаргу, яку йому було надіслано Регіональною ВЛК. Суд просить мене усунути недоліки в документі й зрештою приймає мій позов 17 грудня.

Цього разу маємо швидку реакцію. РТЦК направляє мені повістку на “уточнення даних” з датою прибуття 25 грудня. Прибувши по повістці за адресою РТЦК, я дізнався, що насправді йти мені треба до ЦНАП, де також є працівники РТЦК.

У ЦНАП я справді знайшов представників РТЦК. Однак їм довелося довго розповідати, навіщо я прийшов. Подумавши хвилинку, вони вирішили відпустити мене додому. Принаймні тут я отримав письмове підтвердження.

13 січня 2026 року мене телефоном запрошують до РТЦК. На зустрічі мені пропонують самому ініціювати проходження ВЛК. Зі свого боку РТЦК не бажає проявити ініціативу й надати мені направлення на ВЛК.

Наприкінці січня 2026 року ОТЦК подає відзив на мій позов. Це був якийсь набір юридично нікчемних штампів із підтвердженням своєї протиправної діяльності. Серед іншого, ОТЦК зазначив, що передав мою скаргу до РТЦК з численними порушеннями. Усі ці порушення я описав у відповіді на відзив. У подальшому ця інформація потрапила в мотивувальну частину судового рішення. 

11 лютого суддя Одеського окружного адміністративного суду виносить рішення на мою користь, яким задовольняє мій позов та зобов’язує ОТЦК розглянути по суті мою скаргу від 25 червня 2025 року та надати письмову відповідь на цю скаргу. Однак рішення суду набирає законної сили впродовж 30 днів, які даються на можливе оскарження.

12 березня ОТЦК подає апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Але подає своєрідно, не сплативши судовий збір. 16 березня П’ятий апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою залишає скаргу без руху через відсутність сплати судового збору, надавши строк у 10 днів для усунення недоліків.

В якості підсумку

На сьогодні вже виповнився рік з дня подачі першої заяви на проходження цього клятого ВЛК. Як видно з опису моїх поневірянь, ані ТЦК, ані ВЛК при ТЦК не хочуть працювати так, як записано в законодавстві.

Навіть якщо Одеський обласний ТЦК не сплатить судовий збір за подання апеляції і рішення суду першої інстанції набере законної сили, це не буде фіналом мого проходження ВЛК. Мені буде надано письмову відповідь на скаргу від 25 червня 2025 року про вжиття заходів, направлених на закінчення проходження ВЛК для визначення ступеню придатності до військової служби. І невідомо, яка відповідь там буде і які заходи будуть вживатися. Навіть якщо відповідь буде ідеальною, треба буде закінчувати ВЛК й дивитися, які з моїх хвороб будуть вказані у довідці ВЛК. Якщо ж апеляційний суд визнає, що ОТЦК не повинен надавати відповідь на скаргу, доведеться звертатися до Регіональної ВЛК і вже там просити надати відповідь на мою скаргу.

У будь-якому разі на мене можуть чекати наступні кола пекла. Імовірно, мені доведеться наводити докази проблем зі здоров’ям. При цьому ВЛК та ТЦК, звісно ж, мають доступ до системи “Helsi”. Також я надавав інформацію про зміни у стані здоров’я до РТЦК згідно з частиною 11 статті 38 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”.

Сподіваюся, що усі дев’ять кіл Дантового пекла мені не проходити не доведеться. Як вважаєте, так законодавець передбачав роботу органів, які відповідають за військовий облік?

Сергій Бондаренко

Публікації у розділі “Блоги”
відображають винятково
точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.

Про це повідомили організатори заходу.

Центральною подією стане показ етнофольклорної мюзиклу «Квітка. Мавка папороті». Вистава поєднує українську міфологію, живу музику та сучасну сценічну інтерпретацію. Головна героїня — Мавка — постає як символ української душі, внутрішнього світла, сили та незламності навіть у складні часи.

Організатори наголошують, що показ має благодійну мету. Захід спрямований на підтримку родин, які постраждали від війни, дітей загиблих військових, внутрішньо переміщених осіб та ветеранів. Водночас долучитися можуть усі охочі мешканці міста.

Окремою частиною події стане виставка творчих робіт дітей з Одеського дитячого будинку-інтернату. У фоє театру представлять картини та вироби юних авторів, для яких мистецтво є способом самовираження та психологічної підтримки. Гості зможуть долучитися до благодійного збору коштів і підтримати дітей.

Також відвідувачів чекатиме тематичний весняний простір із фотозоною та благодійною продукцією.

Організатори запрошують одеситів, представників культурної спільноти, молодь і родини долучитися до події, яка поєднує мистецтво, пам’ять і взаємну підтримку.

Нагадаємо, що в Одеському муніципальному музеї особистих колекцій імені О. В. Блещунова проходить виставка видатного ізраїльського художника Йосипа Капеляна.