Війна
В ISW проаналізували, для чого Кремль звинувачує Україну в ударах по енергетиці
Російські офіційні особи продовжують використовувати нечіткі умови нинішнього перемир’я щодо ударів по енергетичній інфраструктурі та переговори про припинення вогню, намагаючись представити Україну, не Росію як таку, що не бажає брати участь у конструктивному діалозі.
Як передає Укрінформ, про це йдеться у звіті Інституту вивчення війни (ISW).
Аналітики нагадали заяви речника Путіна Дмитра Пєскова, який заявив 13 квітня, що Україна «або не може, або не хоче» дотримуватися умов мораторію на енергетичні удари. Представник МЗС РФ Олексій Поліщук також бездоказово заявив, що українські сили порушили мораторій на удари по енергетиці понад 60 разів.
«Російські посадовці, схоже, використовують нечіткі умови перемир’я та відсутність незалежних механізмів моніторингу для того, щоб наповнити інформаційний простір необґрунтованими заявами про нібито порушення режиму припинення вогню з боку України», – йдеться у звіті.
В ISW також зазначили, що будь-яке майбутнє загальне припинення вогню або мирна угода повинна включати надійні механізми моніторингу, враховуючи постійні зусилля Кремля, спрямовані на представлення України як такої, що порушує режим припинення вогню.
В Інституті зазначають, що залишається незрозумілим, які механізми Захід міг би використати для забезпечення та моніторингу майбутнього загального припинення вогню, і чи погодиться Кремль на будь-які такі механізми.
«Російські офіційні особи можуть спробувати заповнити інформаційний простір необґрунтованими заявами про порушення режиму припинення вогню з боку України і в майбутньому, якщо загальне припинення вогню не включатиме надійних незалежних механізмів моніторингу. У разі майбутнього загального припинення вогню російські війська можуть здійснити атаки під чужими прапорами вздовж лінії фронту, щоб звинуватити Україну в порушенні режиму припинення вогню і виправдати відновлення конфлікту», – вважають аналітики.
Як повідомляв Укрінформ, 18 березня, президент США Дональд Трамп провів телефонну розмову з російським лідером Путіним. У Білому домі заявили, що у Москві погодилися на обмежене припинення вогню по об’єктах енергетики та інфраструктури в Україні.
За аналізом видання The Telegraph, кількість ударів російських безпілотників по Україні зросла більш ніж на 50% з моменту початку мирних переговорів під проводом США в середині лютого.
Фото: flickr
В Україні зараз серйозний парк наземних роботизованих комплексів. Російські окупанти використовують НРК значно менше і загалом стараються все робити людьми.
Про це в ефірі Українського радіо сказав командир роти НРК бригади НГУ “Буревій” Валерій Кравець.
“У червні ми почали саме випробування перших НРК та шляхи їх удосконалення для того, щоб подовжити шлях, збільшити відстань, покращити керування. … Зараз у нас вже серйозний парк, з нами працює багато виробників. Усі виробники українські. Ми з ними на прямому зв’язку, даємо повний фідбек для модернізації роботів після бойових місій. У нас є машини логістичні, ударні й камікадзе”, – зазначив військовий.
Із логістичних він виділив НРК “Рись”, який може закривати до 40 кілометрів і везти до 150 кілограмів, та надшвидкий, маневрений “Гулівер”.
Кравець також додав, що 98-99% випадків евакуації за допомогою НРК успішні.
Говорячи про НРК-камікадзе, він зазначив, що їхнє завдання – знищити все. “Туди можна покласти все, що завгодно. Можна покласти і танкову міну, і, наприклад, пляшку з сумішшю, набити її металевими елементами – зробити потужну хвилю ураження”, – сказав військовий.
Порівнюючи українські наземні роботизовані комплекси з НРК ворога, він зазначив, що “у них ходові гусеничні пропрацьовано детальніше”, а от “щодо керування – на щастя, вони від нас відстають”. Кравець наголосив, що НРК у росіян значно менше, “вони стараються все робити людьми”.
Як повідомляв Укрінформ, Міноборони запроваджує диверсифікацію у закупівлях БПЛА, НРК та боєприпасів.
Фото: АрміяInform
Основний логістичний шлях ворога до Криму пролягає окупованою частиною півдня України, і тому є пріоритетною ціллю для Сил оборони.
Про це в телеефірі розповів речник ВМС ЗСУ Дмитро Плетенчук, повідомляє Укрінформ.
«Основний логістичний шлях забезпечення – це залізниця по окупованих територіях України на півдні. Протягом минулого тижня ми бачили ураження цієї логістики, основного каналу до Криму. У Криму теж є угруповання, тому що він для них залишається де-юре основною військово-морською базою. Відповідно, там є пункти дислокації різноманітних дронів, які ми теж періодично знищуємо, зокрема оперативно-тактичного рівня, які ведуть розвідку і можуть завдавати ударів. Там є і аеродроми, і все це треба забезпечувати. Але основний логістичний шлях проходить по території України. Тому те, що уражено на півдні, може безпосередньо впливати на виконання завдань у Криму», – зазначив Плетенчук.
Водночас, за його словами, угруповання ворога в Криму також залишається важливим об’єктом для атак Сил оборони.
«Так чи інакше, там є цілий “банк” і він не маленький, і ураження “Бастіонів”, які стріляють “Цирконами”. Також однією з пріоритетних цілей є “Іскандери”, які періодично завдають ударів углиб території України, як це, на жаль, відбулося минулої доби по Одещині балістикою», – зазначив Плетенчук.
Як повідомляв Укрінформ, нещодавно у Криму було вперше уражено береговий ракетний комплекс «Бастіон», який ворог використовував для ударів по території України.
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. Із дитинства він вирізнявся спокійним характером, внутрішньою зібраністю та наполегливістю.
У шість років прийшов у зал фехтування, і відтоді спорт став важливою частиною його життя. З 2000 по 2007 рік Михайло навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного», де формувався не лише як спортсмен, а і як людина сильної дисципліни, витримки й честі.
Фехтування на шаблях стало для нього справою, в яку він вкладався по-справжньому. Михайло став майстром спорту України, був призером всеукраїнських змагань та чемпіонатів України. Ті, хто знав його у спорті, згадують: він не любив зайвих слів, не хизувався досягненнями, а просто багато працював. Його поважали за характер, працелюбність і вміння зосереджено йти до мети.
У коледжі шанують його подвиг: на честь Михайла й інших загиблих випускників у лютому 2026 року провели вечір пам’яті «Янголи спорту», а їхні фото молоді спортсмени щодня бачать у коридорах навчального закладу.
Друзі пам’ятають Михайла ще з юних років як щирого, надійного й дуже світлого хлопця. Він був із тих людей, поруч із якими спокійно. Не прагнув бути в центрі уваги, але завжди залишався тим, на кого можна покластися. Він умів підтримати без зайвого пафосу, допомогти без нагадувань, підбадьорити коротким словом чи жартом саме тоді, коли це було потрібно.
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У цій професії, як і в спорті, проявлялися його точність, уважність до деталей і відповідальність. Колеги розповідають про нього як про сумлінного майстра і порядну людину. Для друзів він залишався відкритим, простим у спілкуванні, завжди готовим прийти на допомогу. Для батьків був люблячим і турботливим сином, для рідних — опорою, для близьких — людиною великого серця.
У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Побратими знали його за позивним «Майкл». У війську він залишався таким, яким був завжди: стриманим, надійним, витривалим і чесним. Він не шукав гучних слів чи визнання — просто робив те, що мав робити. Кулеметник розвідувальної роти, він був справжнім воїном і захисником України.
Ті, хто служив поруч із ним, згадують, що на нього можна було покластися в найважчі моменти. Він умів підтримати інших, не втрачав людяності навіть у суворих умовах війни, допомагав, вчив, був поруч. У ньому поєднувалися сила, спокій і внутрішня гідність. Саме таким його запам’ятали побратими — людиною, яка не підводить.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки.
Поховали Михайла на Байковому кладовищі в Києві.
Його життя було коротким, але гідним і світлим. Він залишив по собі не лише пам’ять, а й приклад — як бути справжнім сином, другом, братом, спортсменом і воїном. Люди, які знали Михайла, відзначають його щирість, силу характеру, надійність і доброту. Такі люди не забуваються.
Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність».
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
-
Суспільство6 днів agoУправління ДАБК вирішило звернутись у прокуратуру через знищення пам’ятки на Французькому бульварі Анонси
-
Політика1 тиждень agoАльянс повністю відданий допомозі Україні
-
Війна1 тиждень agoАеродром Раменське — біля Москви РФ розширює секретну авіабазу
-
Війна1 тиждень agoТретій армійський корпус зірвав спробу масштабного механізованого наступу РФ
-
Відбудова1 тиждень agoJICA передала громадам Запоріжжя та Чернігова 38 одиниць техніки для відновлювальних робіт
-
Політика1 тиждень agoДопомога України у війні на Близькому Сході посилить її переговорну позицію
-
Події5 днів agoВ ЮНЕСКО відреагували на удар по центру Львова
-
Усі новини5 днів agoБорис Бурда — де зараз гравець Що? Де? Коли? і що каже про війну — фото