Бійці спецпідрозділу безпілотних авіаційних комплексів Lasar’s Group Національної гвардії України у співпраці з артилерією суміжних підрозділів за одну спецоперацию знищили 18 танків російських загарбників.

Сили оборони України лише за останні дні уразили у тимчасово окупованому Криму нафтобазу, газові компресорні станції, комплекси протиповітряної оборони “Панцир” і С-400, радіолокаційні станції “Небо-У” та “Каста” російських загарбників.

38-річний захисник завжди був готовий прийти на допомогу. І дуже любив Україну. 

Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту. Глибинний патріотизм хлопець увібрав від своїх предків, які не лише воювали в УПА, а й служили Україні в часи Директорії Володимира Винниченка і Симона Петлюри.  

«Ромчиків прадід був адміністратором війська Української Народної Республіки. В нас вдома всі були патріоти. А по татовій родині всі були в УПА. Татовому брату присудили 25 років каторжних робіт у Воркуті, бо він був провідником УПА Косів-Коломия», – розповідає мама військовослужбовця, пані Христина.

У 15 років Роман самостійно навчився їзді на мотоциклі, а вже дорослим створив власний байкерський клуб. У цивільному житті чоловік займався власною справою – мав тату-салон, писав картини олійними фарбами, брав участь у співочих конкурсах, організовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски. 

У Тернополі він наслухався чимало історій з фронту у своєму тату-салоні. Саме там для багатьох учасників АТО/ООС він став другом, бо вмів зрозуміти, співпереживати, підбадьорити. До ЗСУ Роман приєднався у 2020 році – підписав контракт на три роки.  

Повномасштабна війна застала «Бурого» на Волині, де саме завершувалися військові навчання. Роман, не задумуючись, став на захист Батьківщини. Він служив у складі 44-ї окремої артилерійської бригади, керував артилерійським підрозділом. Разом із побратимами захищав Україну на Київщині, в Чорнобилі, на Житомирщині, Оріхівському напрямку, у районі Куп’янська та Бахмута. З першого до останнього дня брав участь у звільненні Харківської області, воював поблизу Гуляйполя та у Волновасі.  

За спогадами пані Христини, син «добивався, щоби його поставили на сам “нуль”. Від рядового солдата дослужився до сержанта, став командром розрахунку». Захисник так говорив: «Роботу виконуємо добре, відправляємо “посилочки”, зменшуємо кількість російських окупантів». 

Сім’я та побратими для Романа завжди були підтримкою. Справжньою опорою для воїна стала Христина Романівна, мама, яка постійно допомагала синові та його побратимам. Вона приїздила на фронт, передавала гостинці й необхідне спорядження. А Роман став у підрозділі справжнім взірцем мужності. Його поважали побратими, йому довіряли життя, він був неперевершеним командиром.

Фото: Тернополяни

За словами мами бійця, Роман завжди переживав та дбав про своїх побратимів: «Недавно там був приліт, хлопці не мали ні подряпини. Вони навіть не чхали і не кашляли. Він ними опікувався. Казав: “Туди не йдіть. Я чую, там вже летить, ви мені вірте. Бігом ховайтеся”. Мені вже хлопці це розказували». 

Прогнози щодо завершення війни у «Бурого» були радикальні: «Ми тоді переможемо, коли останній окупант на нашій землі піде в землю». 

Роман Довгалюк був нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який він особисто отримав з рук Президента України.  

12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.  

Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі. У нього залишились батьки, донька та брати. 

«Коли почалась війна, я почула від мами, що Ромчик служить і зовсім не була здивована. Не сумнівалася, що він піде на захист своєї Батьківщини. Але я завжди вірила, що він дочекається перемоги живим, здоровим і щасливим», – сказала Галина Івах, вчителька ліцею, де навчався Роман. 

13 вересня 2024 року Роман Довгалюк був посмертно удостоєний звання «Почесний громадянин міста Тернополя». 

Вічна пам’ять та слава Герою! 

Тетяна Тиндик

За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform