Війна
Війська РФ значно посилили вогневу активність на південному напрямку

Російські окупаційні війська значно посилили вогневу активність на південному відтинку фронту, найактивніше ворог діяв на Гуляйпільському напрямку.
Про це в коментарі Укрінформу повідомив речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин.
«За минулу добу ворог значно підвищив вогневу активність на південному напрямку, і в першу чергу це стосується того, що він значно посилив авіаційні удари. За минулу добу було зафіксовано 14 авіаційних ударів із застосуванням 29 керованих авіаційних бомб і 156 некерованих авіаційних ракет. Тобто і тактична, і бомбардувальна ворожа авіація працювали досить активно по позиціях і Сил оборони України, і по населених пунктах, які розташовані поблизу лінії бойового зіткнення», – розповів Волошин.
За його словами, зокрема, для ударів по Гуляйполю ворог використав 56 некерованих авіаційних ракет, більше 20 – по Кам’янському. КАБами завдавав ударів по Степногірську та інших населених пунктах Запорізької області. Також минулої доби ворог завдав понад 700 ударів дронами-камікадзе.
«Якщо брати загальні дані по Силах оборони, то із 3500 ударів дронами-камікадзе за минулу добу 700 – були на півдні. Тобто, кожен п’ятий дрон був тут, на півдні», – уточнив речник.
Волошин також повідомив, що за минулу добу зафіксовано 17 штурмів агресора, в той час як минулого тижня щодня фіксувалось 8-10 штурмів.
«Найбільше ворог був активний на Гуляйпільському напрямку, намагаючись прорватись у бік населеного пункту Привільне. Намагався захопити наші позиції, проте Сили оборони України втримали оборону і навіть намагались контратакувати і відновити одну з позицій, яку агресор розбив повністю», – повідомив речник.
Він додав, що на Гуляйпільському напрямку росіяни активно намагалися просунутись в бік н.п. Шевченко і н.п. Вільне поле.
«Не менш запеклі бої тривали і на Оріхівському напрямку, де ворог хоч і менше здійснює там штурмових дій, бо проводить перегрупування і ротаційні заходи, перекидає свій особливий склад штурмових груп на передові позиції, тобто він готовий не сьогодні-завтра відновити цю активність і намагатися прорвати нашу лінію оборони, яка проходить там в районі Малих Щербаків, Щербаків, Степового, Лобкового. Ворог і далі намагається прорватись і захопити там плацдарм», – поінформував Волошин, додавши, що з цього плацдарму окупантам було б зручно завдавати артилерійських обстрілів по передмістю Запоріжжя, а також тримати під вогневим контролем логістичні шляхи, які йдуть на Оріхів, на Гуляйполе, в східному напрямку від Запоріжжя.
Речник зазначив, що російським окупантам не вдається прорвати оборону і вони зазнають великих втрат. Також, за його словами, за минулу добу зафіксовано чотири штурмових дії в напрямку Степового і Лобкового, ворог намагається прорватися до Кам’янського і захопити правий берег річки Янчекрак.
«Цей плацдарм і напрямок до Кам’янського, яке розташоване на березі колишнього Каховського водосховища, у ворога сьогодні в пріоритеті», – сказав речник.
Крім того, за його словами, росіяни не полишають спроб узяти під контроль усю острівну зону в гирлі Дніпра.
«Користуючись негодою і погіршенням погодних умов, ворог активізувався саме на цьому напрямку. Щодня проводить по 3-4 штурмових дії там, за минулу добу зафіксовано дві такі штурмових дії», – розповів речник.
За його інформацією, за минулу добу противник втратив на півдні 192 особи.
«Якщо зазвичай він втрачає 100-110, до сотні, то за минулу добу було 192 особи, а також 3 танки, 36 мотоциклів, близько 35 одиниць автомобільної і бронетехніки. Тому втрати противника за минулу добу доволі суттєві», – констатував Волошин.
На питання, в якій із областей півдня ворог концентрує свої сили для наступу, він відповів, що йдеться передусім про Оріхівський та Гуляйпільський напрямки.
«Він (ворог – род.) зараз спрямовує свої зусилля на двох напрямках: Оріхівський, це ділянка фронту між Щербаками, Малими Щербаками, населеними пунктами Лобкове і Степове – він там зібрав певну кількість сил і засобів для проведення штурмових дій малими групами піхоти; а також на Гуляйпільському напрямку – це ділянка фронту, де розташоване Шевченкове, Привільне. Там ворог намагається прорватися, щоб зайти і загрожувати зі східного напрямку самому Гуляйполю і тримати під вогневим контролем комунікаційні шляхи, які йдуть від Покровського Дніпропетровської області, і далі йти на адміністративний кордон Дніпропетровської і Запорізької областей. Тож ці два напрямки залишаються одними з найбільш загрозливих», – поінформував Волошин.
Також він зауважив, що у лавах армії РФ немає дефіциту в озброєнні і живій силі.
«Наразі так, ворог не відчуває якогось певного дефіциту. Тому що і особовий склад у нього є, і поповнення, він проводить ротаційні заходи, проводить поповнення втрат, постійно проводить логістичні заходи щодо підвезення боєприпасів, щодо підвезення певного озброєння. Хоча ми і намагаємося знищувати й брати під контроль ці шляхи, завдавати ударів, проте ворог також вчиться. Він не все зразу десь зосереджує, він розосереджує своє озброєння, свою техніку, свої штурмові групи. Робить усе, щоб ми їх не знищили», – зазначив Волошин.
Як повідомляв Укрінформ, на фронті минулої доби, 13 квітня, було зафіксовано 158 бойових зіткнень Сил оборони України з російськими загарбниками.
Війна
«У полоні снилася покійна мама і казала: “Сину, йди додому”»

Морський піхотинець Владислав Петренко потрапив у російську неволю з важким пораненням, але не втрачав надії, що його обміняють
Він був єдиним, хто вижив у бліндажі під час одного з боїв на Курахівському напрямку. У російській неволі провів чотири місяці. Терпів фізичний біль. Тримався за мрію обійняти дружину і доньку. Владислав Петренко повернувся під час обміну 19 квітня. Від кордону його везла швидка до лікарні.
Кореспондентка Укрінформу поспілкувалася з Владиславом і його дружиною Наталією про те, як військовослужбовці та їхні рідні переживають полон і що дає сили дочекатися найважливішого телефонного дзвінка.
«ВИСТАЧИЛО ОДНОГО ПОГЛЯДУ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЗАКОХАЛИСЯ»
Назустріч мені біжить дівчинка, обіймаючи іграшкового котика. Дворічній Даринці його подарував тато, який нещодавно повернувся з російського полону. Вона ще занадто маленька, щоб осягнути всі жахіття війни. Для відчуття безпеки їй достатньо, щоб мама і тато були поруч. Коли хтось із них відходить, дитина тривожиться.
Поки знайомлюся з її батьками – Владиславом та Наталією Петренками з Любарської громади Житомирської області, малеча бігає довкола нас. У якийсь момент тато з усмішкою каже: «Дарино, якщо не будеш слухатися, відправлю до свого комбата. Він тебе навчить дисципліни». Потім бере доньку на плечі, вона ніжно гладить його волосся.

Владислав спочатку не багатослівний. Більше говорить його дружина. Наталія періодично плаче від болючих спогадів про той час, коли чоловік перебував у полоні, і віднораз від радості, що повернувся додому. Жінка каже, що Владислав – найдорожча для неї людина. Наталія – сирота, її з братом виховала бабуся, яка минулоріч померла.
– Ми познайомилися в 2021 році. Вистачило одного погляду, щоб зрозуміти, що закохалися. Почали зустрічатися, і на третій тиждень знайомства я дізналася, що він хоче мені запропонувати стати його дружиною. Зателефонувала бабусі й розповіла про це, а вона сказала привезти хлопця, бо хоче його побачити. Владислав одразу їй сподобався. Бабуся його дуже любила, – розповідає Наталія.
Пара одружилася на початку повномасштабної війни. Наталка згадує, як за кілька днів до цього їй прийшла повістка. Вона за фахом фельдшер, тож є військовозобов’язаною. Розплакалася тоді, але коханий заспокоїв, що піде на війну замість неї, якщо її мобілізують.
– Я відмітилася, і після цього ми одразу розписалися, – згадує жінка.

У 2023 році в сім’ї Петренків народилася донька. Тоді брат Наталії зазнав на війні важкого поранення, він досі проходить реабілітацію. Згодом у будинку бабусі, де мешкало подружжя, сталася пожежа, їм довелося переїхати в інше село.
У жовтні 2024 року Владислав отримав повістку. У ТЦК він прийшов другого дня після свого 25-річчя. Після підготовки на базі 37 окремої бригади морської піхоти став матросом, кулеметником.
«НАС ЛИШАЛОСЯ ДВОЄ, ВИЖИВ ЛИШЕ Я»
– Я був командиром роти. На перше завдання ми приїхали автомобілем, і тільки з нього вийшов, одразу поранило в праву ногу. Швидко наклав собі турнікет, а коли кров спинилася, викинув його. Там не було часу прислухатися до болю. До слова, ту кулю я досі ношу в собі. Мені тоді дуже допомогли навички полювання, яким захоплювався в цивільному житті. На жаль, під час того завдання частина нашого екіпажу загинула, – ділиться Владислав.
Говорить, що всюди, де воював, були пекельні бої.
– Дивився на ворога і бачив, що проти нас – діти віком 18–20 років. Варіантів у мене було мало: або я їх знищу, або вони мене. Переміг мій холодний розум. Страху не відчував. Він там кудись дівається, – додає.
Із усіх напрямків, на яких воював, Владислав згадує лише про Курахівський, на якому 8 січня 2025 року потрапив у полон. За словами морського піхотинця, тоді росіяни спочатку обстрілювали з мінометів, потім – із артилерії, а далі були дрони.
– Це зима, січень, але довкола нас через обстріли була спека. Коли вони (росіяни, – ред.) зрозуміли, що витягнути нас не вийде, почали закидати бліндаж протитанковими мінами з пластидом. Нам винесло двері, а далі почалися обстріли з FPV-дронів. Чув також вихід із танка. Згодом нас закидали димовими шашками, один побратим задихнувся. Двоє поранених і я з осколками в тілі ще відстрілювалися. Потім нас лишилося двоє, а вижив лише я. Мусив вийти із палаючого бліндажа, закурив і почав утікати. Забіг на мінне поле, дивуюся, як там не підірвався, – згадує військовий.
У тому бою він зазнав поранення плеча, осколкових поранень, опіків обличчя та рук. Шансів вийти з оточення ворога у Владислава не було.
– Мене спіймали, били, тиснули психологічно, намагаючись отримати інформацію. Я нічого не розказав. Приховав свою посаду, щоб відвести вогонь від побратимів і не видати їхніх позицій, – додає морпіх.

УПІЗНАЛА ЧОЛОВІКА ПО ОЧАХ
Наталія говорила з Владиславом 30 грудня 2024 року. Він казав, що йде на позицію й пообіцяв перетелефонувати вранці. Після тієї розмови в жінки з’явилося погане передчуття. Далі зв’язок із чоловіком зник.
Через півтора тижня до будинку Петренків прийшли двоє військовослужбовців. Коли Наталка їх побачила, подумала про найгірше і знепритомніла. Працівники ТЦК намагалися заспокоїти її, повідомивши, що Владислав зник безвісти, і стверджувати, що загинув, немає підстав.
Дружина зібрала всі необхідні документи, рідні здали зразки ДНК, і все, що їм залишалося, – чекати. Згодом у соцмережах знайшли інформацію, що Владислав перебуває в полоні, а невдовзі Наталія отримала офіційне підтвердження.
– Коли побачила у соцмережах фотографію свого чоловіка з обличчям в опіках, ридала. Я впізнала його по очах. Мене тримала дитина і віра в те, що його обміняють. Я багато молилася за Владислава. Якось вийшла надвір поплакати, щоб донька не бачила, а коли зайшла в дім, Даринка вибігла мені назустріч зі словами: «Тату, де ти був?». І я знову розплакалася… – згадує жінка.
«ДУМАВ, ЩО ЕТАПУЮТЬ ДО РОСІЇ І ДАДУТЬ 27 РОКІВ»
Владислав знав, що перебуває у в’язниці в місті Торезі Донецької області. У бараку, де його утримували, було майже 300 людей. У неволі він написав дружині один лист, який так і не дійшов до неї.

– У полоні ми якось говорили з хлопцями, і вони запитали, чого я найбільше хочу. Сказав, що побачити своїх рідних, особливо дружину з дитиною. Я вірив, що рано чи пізно повернуся додому. Якось мені приснилася Наташа з малою. Потім разів п’ять снилася покійна мама. Вона казала: «Сину, йди додому». Уві сні я йшов, і в той момент о 5:30 нас будили. Після останнього такого сну в наш барак зайшли і сказали: «Петренко, на вихід». Я думав, що мене етапують до Росії і дадуть 27 років ув’язнення, – розповідає Владислав.
Чоловіка перевели в інший барак. Там довідався, що його разом із іншими військовослужбовцями готують на обмін. Зізнається, що не повірив, поки не ступив на вільну українську землю.
– Із Чернігівської області мене везли швидкою, бо був важкопораненим. Я попросив у водія сигарету, але мало не знепритомнів від неї. Першому зателефонував братові, а він почав плакати. Набрав батька – він теж ридає, але сказав мені номер дружини. Набрав Наталію, і вона розплакалася, – ділиться військовослужбовець.
Дружина розповідає, що кожного обміну сподівалася на повернення Владислава. Дев’ятнадцятого квітня знайома написала, що її чоловік є у списках. Потім Наталії зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими й повідомили, що Владислав повернувся. Згодом вона почула голос чоловіка.
– На телефоні висвітився незнайомий номер. У слухавці пролунало: «Впізнала?». Я розгубилася, запитала хто це, почала плакати, а далі розплакалася і Даринка. Ми із чоловіком проговорили по відеозв’язку всю ніч. Дивилася на нього і не вірила, що це – насправді. Владислав казав, щоб я вже відпочивала, та боялася заснути, бо думала, що це сон, – ділиться Наталка.
Владислав Петренко понад місяць лікувався. Попереду в нього реабілітація. Він стримано говорить про плани на майбутнє. Каже, що хоче купити новий дім для своєї сім’ї й повернутися в ЗСУ інструктором.
Ми прощаємося. Даринка забирає з лавки кольорового котика і знову міцно його обіймає, не відходячи від батьків.
Ірина Чириця, Житомир
Фото авторки
Війна
У Бердянську ліквідували колаборанта і воєнного злочинця Грицая

У тимчасово захопленому Бердянську Запорізької області 18 червня застрелили колаборанта, державного зрадника та воєнного злочинця Михайла Грицая.
Про це повідомило у Фейсбуці Головне управління розвідки Міністерства оборони України, передає Укрінформ.
Грицай, згідно з даними ГУР, народився у Полтавській області. Проживав у Бердянську, очолював осередок партії “Соціалістична Україна”. Після захоплення міста російськими військами добровільно пішов на співпрацю з ними.
Від загарбників Грицай отримав “посаду” у створеній ними псевдоадміністрації — був так званим тимчасовим виконувачем обов’язків міського голови й одночасно заступником з питань інфраструктури, житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу. Де-факто він розкрадав у Бердянську державну власність в інтересах РФ.
Встановлено, що Грицай був причетним до воєнних злочинів: тероризував місцеве населення, видавав росіянам проукраїнських громадян, брав участь в організації катівень на території Бердянська.
Грицаю була заочно оголошена підозра в провадженні, відкритому 1 квітня 2022 року за частиною 2-ю статті 111-ї Кримінального кодексу України – державна зрада.
Як повідомляв Укрінформ, навесні на околиці тимчасово захопленого Мелітополя Запорізької області знищили броньований автомобіль “Тигр” із “кадирівцями”.
Війна
Загрози десантної операції на узбережжі Одеси зараз немає

Для операції з висадки на узбережжя Одеси і захоплення міста потрібні дуже серйозні сили і засоби противника. Станом на сьогодні таких немає, однак Сили оборони готуються до різних сценаріїв розвитку подій.
Про це в коментарі Укрінформу повідомив речник Сил оборони півдня Владислав Волошин.
«Як заявляв наш Президент, військово-політичне керівництво Росії ніколи не приховувало, що в сферу їхніх геополітичних інтересів входить і Одеса, і весь південь України. Проте, за даними нашої розвідки, щоб ворогові провести подібну операцію із висадки на узбережжя десь біля Одеси і захоплення Одеси, потрібно зібрати дуже серйозні сили і засоби. Наразі ми таких не бачимо», – наголосив Волошин.
Він пояснив: у разі, якщо ворог захоче сухопутнім шляхом іти до Одеси, йому необхідно в першу чергу форсувати Дніпро, потім захопити такі міста, як Херсон, Миколаїв, а далі вже дійти до Одеси, тож це доволі велика відстань.
«Ви ж бачите, скільки противник намагається захопити таке невеличке місто, як Часів Яр, де 30 000 населення було перед російсько-українською війною. Чи, наприклад, таке місто, як Торецьк. Тож захоплення Одеси – це лише їхні великі мрії і російське ІПСО, яке розповідає, що ворог в силі це зробити», – зазначив речник.
Він додав, що Одеса щодня потерпає від “Шахедів” та балістики, однак тримає оборону, добре укріплена, а Сили оборони готуються до будь-якого розвитку подій.
«Щодо висадки, то ми теж розуміємо і знаємо про цю загрозу, тому узбережжя у нас проти цієї десантної операції обладнане, має певні смуги захисту для цього: і засоби захисту, і вогневі засоби, і інженерно-фортифікаційні споруди. Тому ми цього не виключаємо, адже ворог доволі підступний і може з усіх боків проводити наступ. І навіть із заходу, де стоїть контингент російських військ у Придністров’ї. Ми також особливу увагу приділяємо цьому напрямку», – запевнив Волошин.
Як повідомляв Укрінформ, 11 червня Президент України Володимир Зеленський під час саміту “Україна – Південно-Східна Європа” наголосив європейським партнерам, що втрата України та Молдови лише посилить апетити Росії, яка готується до нової фази агресії. Зеленський зазначив, що Кремль планує наступ на Одесу, аби згодом пробитися до кордонів з Молдовою та Румунією.
Фото: armyinform.com.ua
-
Суспільство1 тиждень ago
Суд залишив під вартою екскомандира 155 бригади «Анна Київська» до 20 липня і зменшив заставу
-
Суспільство1 тиждень ago
Комунальні підприємства та університет звернулися до депутатів з проханням надати землю Анонси
-
Політика1 тиждень ago
Фіцо і Додіка внесли до бази «Миротворця»
-
Усі новини1 тиждень ago
чому ми не можемо схуднути, попри дієти і спорт
-
Усі новини1 тиждень ago
чому деякі популярні телефони «відстали від життя»
-
Війна1 тиждень ago
Командир корабля морської охорони Микола Щербаков
-
Відбудова1 тиждень ago
У Бородянці почали будувати багатоповерхівку на місці зруйнованої росіянами
-
Політика1 тиждень ago
Новообраний президент Румунії вперше відвідає Україну