Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

Попрощатися з митцем до Будинку кіно прийшли його колеги по кіноцеху, друзі, шанувальники.

Відомий кінорежисер Роман Балаян подякував Вʼячеку, як його називали близькі, за давню дружбу.

«Я дякую Богові, що він дав мені такого чудового друга, приголомшливого й найтоншого режисера. В’ячеку, я щасливий, що з тобою дружив із 1967 року. Мені буде дуже сумно», – сказав Балаян.

Відомий кінокритик, кінознавець і сценарист Сергій Тримбач назвав Криштофовича авторським режисером.

«Він вловлював не тільки дрібниці життя, як називався один із його блискучих фільмів. Він чув космічні мелодії у пітьмі нічного міста і вмів це випробувати у своїх фільмах. Ми прощаємося насправді з великим режисером – автором у повному розумінні цього слова. Він мав свою авторську концепцію, свій власний, не позичений погляд на цей світ», – сказав Тримбач.

Про особливу інтелігентність Криштофовича згадав поет, кінорежисер, сценарист і педагог Станіслав Чернілевський: «Це був зразок інтелігентності – теплий, мудрий, небагатослівний, точно скаже й оцінить, ніколи прилюдно не зробить зауваження».

Щемливо попрощалася з режисером народна артистка України Лариса Кадочникова, яка знімалася у його фільмах.

«Мені страшно навіть подумати, що я не почую твій голос і не побачу тебе. В’ячеку, ти був чудовий. Чому відходять талановиті люди, чому їх забирає Бог? Йому потрібні таланти», – сказала актриса.

Оператор-постановник багатьох фільмів Криштофовича Валерій Анісімов розповів про їхню багаторічну співпрацю.

«Я хочу подякувати В’ячеку за те, що серед багатьох класних українських операторів він обрав мене. Більше двадцяти років ми з ним працювали. Ми були знайомі ще з інститутських часів. Хочу подякувати йому від усіх, хто був у нашій групі. Ми були одним організмом, головою, душею і серцем у якому був В’ячек», – зауважив Анісімов.

Про тонку душу митця висловився його колега Михайло Іллєнко – кінорежисер, сценарист, актор.

«Він був людина відкрита. Але була у нього одна така схованка – це його фільми. Довгий час, коли це було питанням виживання, він ховався у своїх фільмах від радянщини. Він це робив віртуозно. Цей музичний інструмент – його душа – була дуже чутлива. Сьогодні ця струна вже не резонує. І важко, звичайно, було В’ячеку резонувати з тією бідою, яка впала на нас всіх сьогодні», – сказав Іллєнко.

Як повідомлялося, Криштофович помер на 79-му році життя.

В’ячеслав Криштофович народився 26 жовтня 1947 року в Києві. Режисер-постановник Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Створив понад 20 ігрових картин для кінопрокату і телебачення, черед них — «Самотня жінка бажає познайомитися», «Автопортрет невідомого», «Ребро Адама», «Приятель небіжчика» та інші.

З’являвся в кадрі і сам: ще молодим зіграв у «Совісті» та «Серці Бонівура», а згодом – у «Першому правилі королеви». Академік НАМ України (2017). Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (2022). Заслужений діяч мистецтв України (2000). Член Національної спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Міністерство культури України запустить школу, яка буде допомагати культурним інституціям та бізнесу користуватися інструментами приватного партнерства та меценатства.

Як передає кореспондент Укрінформу, чотири вечори в театрі присвятять дискусіям про демократію, культуру й свободу, а також концертам української музики, показам документальних фільмів та перформансів.

У Міжнародний день прав людини, 10 грудня, фестиваль відкрили Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Вадим Омельченко та директорка Французького Інституту Єва Нгуєн Бін.

«Саме тут, у Парижі, було ухвалено Загальну декларацію прав людини, яка затвердила просту істину – людське життя є священним. Через 67 років в Україні ця істина щодня порушується Росією. Наші міста тероризують, цивільних катують, ґвалтують, дітей викрадають. Ці злочини не можуть бути ні забуті, ні знецінені. І справедливість досі не відбулася. На жаль, Росія має суттєву перевагу – для неї людське життя нічого не варте. Але у нас є те, чого в неї ніколи не буде – дух спротиву та наші спільні друзі», – звернувся до присутніх Омельченко.

Він подякував владі Франції та Парижа за організацію фестивалю, присвяченого правді, справедливості й свободі, а також за допомогу з проведенням Українського сезону у Франції під гаслом «Культура чинить спротив».

«Саме це дозволяє нам не згасати в найтемніші моменти. Саме це дає Україні її силу й світло», – наголосив посол.

Як відзначила президентка Французького Інституту, який є співорганізатором Українського сезону, було надзвичайно важливо показати, що війна в Україні точиться й на фронті культурному.

«Ми всі багато чуємо про Україну з моменту початку повномасштабної війни, але зараз ми хочемо допомогти вам ще краще пізнати, чим є українська культура, хто такі українці – та які ідеї їх сьогодні хвилюють. Мене особливо вразило під час поїздки в Україну півтора місяця тому, що українці говорять нам: «Ми не жертви. Ми хочемо, щоб нас вважали народом, якому є що сказати, і не лише про війну», – зазначила Бін.

Фестиваль «Україна. Подих свободи» почався дискусією правозахисниці й нобелівської лауреатки Олександри Матвійчук та журналіста Le Monde Ремі Урдана про шлях до справедливого миру. Окрема частина програми була присвячена темі депортованих українських дітей.

11 грудня в театрі дискутуватимуть про роль творчості в умовах війни та протидії пропаганді, читатимуть сучасну українську поезію. Відбудеться також відкриття двох фотовиставок, серед них – експозиція робіт фотокореспондентів Укрінформу.

Як повідомлялося, на відкритті Українського сезону у Франції міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що в час важливих переговорів про мир українська культура перебуває на передовій спротиву та чинить опір ворогу, який намагається знищити все українське.

Фото: Лідія Таран / Укрінформ

Більше наших фото можна купити тут