В Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрилася дебютна персональна виставка Анни Антонюк «Я є – хочеш ти цього чи ні». Експозиція присвячена жіночому тілу, його змінам упродовж життя та прийняттю його.

Художниця порівняла людське тіло з плантаном, який нерідко називають «безсоромником». Це дерево отримало таке прізвисько через свою особливість – розростатися вшир, скидати кору, оголюючи химерні візерунки на своєму стовбурі. Люди підрізають його, залишаючи рвані рани, а на корі – подряпини, вирізьблені імена, хрести. Ці сліди залишаються назавжди. Людське тіло переживає схожий досвід – воно постійно змінюється, трансформується, набуває нових форм. Його вкривають зморшки, рубці, синці, воно не залишається незайманим. Ми постійно оновлюємось – фізично, емоційно, психологічно.

Інколи зміни відбуваються не за нашою волею – під тиском суспільства, чужих поглядів, нав’язаних уявлень про те, якими ми «повинні» бути. Нас оцінюють, дають нам прізвиська, аналізують наш вигляд, мову, поведінку. Інші люди залишають на нас свої сліди – не завжди видимі, але завжди відчутні. Випадкові слова, несвідомі дії, жорстокі судження залишають довічні шрами, глибокі і болісні, особливо на тих частинах нас, які найбільш тендітні й незахищені.

Виставка Анни Антонюк «Я є — хочеш ти цього чи ні» – це процес внутрішньої реінкарнації. Це спроба подивитися на себе інакше, прийняти власну історію, а можливо, навіть ненавидіти себе трохи менше. Художниця веде відвертий діалог із собою, порівнюючи своє тіло з платаном – деревом, що не вписується у стандарти ідеалу, але від цього не втрачає своєї значущості – з ціллю навчитись у нього приймати себе.

Ця виставка – не лише про тілесність. Вона про проживання почуттів, осмислення власних ран і шрамів, про дотик до своєї історії. Це подорож до самопізнання, де кожен образ стає частиною глибокого внутрішнього монологу.