Події
Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття
Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.
Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.
Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.
ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ
У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.
У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.
Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.
Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.
ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА
У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.
«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».
І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».
У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).
Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.
Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.
ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ
У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.
Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».
Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».
«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.
Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.
Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.
ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.
На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.
«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.
Валентина Самченко. Київ
Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»
Події
У Львові презентували академічне зібрання творів Олени Пчілки у 12 томах
У Львівському національному університеті імені Івана Франка презентували академічне зібрання творів видатної української письменниці Олени Пчілки у 12 томах.
Про це у Фейсбуці повідомив Львівський національний університет імені Івана Франка, передає Укрінформ.
Зазначається, що видання охоплює всю творчу спадщину письменниці: поезію, прозу, драматургію, літературну критику, публіцистику, фольклористику, етнографію, переклади, мемуари та епістолярій.
Захід організував Волинський національний університет імені Лесі Українки, науковці-філологи якого працювали над систематизацією творчої спадщини Пчілки.
Під час заходу також презентували трейлер до фільму «Я словом поділюсь. Олена Пчілка». Стрічка розповідає про життя, літературну спадщину та просвітницьку діяльність Пчілки, розкриваючи її насамперед як видатну письменницю, редакторку та патріотку.

У повідомленні нагадали, що раніше філологи Волинського національного університету імені Лесі Українки презентували в Будинку вчених академічне зібрання творів Лесі Українки у 14 томах. Відтак ця подія стала тематичним продовженням інтелектуального обговорення творчої спадщини українських письменниць.

Як повідомлялося, Олена Пчілка – літературний псевдонім Ольги Косач (до шлюбу Драгоманової), яка народилася 29 червня (11 липня) 1849 року в Гадячі Полтавської губернії, а померла 4 жовтня 1930 року в Києві. Вона була українською письменницею, меценаткою, перекладачкою, етнографкою, фольклористкою, публіцисткою та громадською діячкою, брала участь у національно-визвольному та феміністичному рухах. У 1925 році стала членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. У 1887 році разом із Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок» – першу в Україні феміністичну збірку.

Олена Пчілка була матір’ю шістьох дітей, серед яких – поетеса Леся Українка. Її старшим братом був громадський і політичний діяч Михайло Драгоманов.
Як повідомляв Укрінформ, Олена Пчілка у 27-річному віці підготувала ґрунтовне видання «Український народний орнамент. Вишивки, тканини, писанки», до якого увійшли понад 300 зразків орнаментів. У 1878 році цю працю представили на Всесвітній виставці в Парижі. Також вона була редакторкою дитячого журналу «Молода Україна», на сторінках якого публікували твори українських авторів, народні казки та переклади зарубіжної класики.
Події
В Амстердамі відбулася прем’єра вистави про українців, розділених війною
В амстердамському театрі De Balie відбулася прем’єра міжнародної документальної вистави Letters Home («Листи додому»), створеної спільно українськими театральними командами в Нідерландах і прифронтовому Запоріжжі за підтримки European Cultural Foundation.
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу в Гаазі.
«Цей проєкт об’єднує професійних акторів, українців, які були змушені залишити свої домівки та переїхати до Нідерландів, а також ветеранів війни з обох країн, аби дослідити болюче питання, породжене війною: що означає дім, коли людей розділяють кордони, відстань, втрати та роки війни?» – розповіла в коментарі Укрінформу керівниця проєкту та режисерка Яша Гудзенко.
Над постановкою працювали United Ukrainian Theatre у Нідерландах і платформа «Дім актора» в Запоріжжі.
«Протягом трьох із половиною місяців у Нідерландах і Запоріжжі паралельно працювали театральні лабораторії, які збирали та опрацьовували особисті історії за допомогою методу документального театру verbatim (дослівного відтворення свідчень). Ці свідчення стали основою для 18 монологів: 12 створено за участю українців у Нідерландах, ще шість – за участю акторів і ветеранів у Запоріжжі. Вистави поєднують дві локації за допомогою живого театрального дійства та відео. У Нідерландах глядачі можуть побачити живі історії, доповнені відеосвідченнями із Запоріжжя. У Запоріжжі шість живих історій поєднуються з відеоматеріалами, створеними в Нідерландах», – зазначила Гудзенко.
Серед героїв вистави – український актор, який добровільно пішов на фронт; акторка, яка пережила окупацію та змогла виїхати з Маріуполя; жінка з Луганська, затримана в московському аеропорту Шереметьєво, де її протягом двох діб допитували; ветеран Андрій Сіромаха, який після тяжких поранень та ампутації продовжує будувати нове життя.
Також у виставі звучить історія оперної співачки з Одеси Еліни Данеліан-Михеєвої, яка після переїзду до Нідерландів нині працює в McDonald’s, а також інші свідчення про вимушене переселення, самотність, втрати, надію та пошук нового життя.
За задумом авторів, ці особисті історії відображають складну реальність українського суспільства на п’ятому році повномасштабної війни та показують, як люди зберігають зв’язок одне з одним, попри тисячі кілометрів між ними.
Вистава Letters Home відбувається українською мовою з англійськими субтитрами. У ній беруть участь перформери Аміна Онуфрієнко, Артем Смотрич, Мілана Мезенцова, Таїсія Агаєва, Ксенія Сергієнко, Лана Чумаченко, Оксана Кряжева, Саша Серова, Анастасія Пилипенко, Дмитро Кіряков і Микола Шуман.
Після кожного показу відбувається обговорення з глядачами. До кінця листопада заплановано ще три покази – у Зандамі, Роттердамі та Гарлемі.
Як повідомляв Укрінформ, у Гаазі під час Європейського форуму оборонних інновацій (EDIF) Український міжнародний балет (Ukrainian International Ballet) представив постановку за участю ветерана Андрія Сіромахи, який пішов захищати Україну у 21 рік і внаслідок поранення втратив праву руку та праву ногу.
Події
Ірма Вітовська представить свою моновиставу «Київська перепічка» в Австралії
Моновистава «Київська перепічка», створена українською акторкою театру та кіно, заслуженою артисткою України Ірмою Вітовською стане першою драматичною виставою в історії українського театру, яка проведе гастролі в Австралії.
Про це повідомляє Укрінформ.
В коментарі агентству, ініціаторка створення та виконавиця головної ролі Вітовська розповіла, що цей проєкт є повністю благодійним: усі зібрані від продажу квитків кошти спрямують на підтримку ЗСУ, зокрема на придбання евакуаційного робота «Мауль» для порятунку поранених бійців. Гастролі заплановані на кінець листопада – початок грудня 2026 року, глядачі побачать «Київську перепічку» у Сіднеї – 28 листопада, у Аделаїді – 1 грудня, у Мельбурні – 5 грудня.
Вітовська додала, що у жовтні 2026 року відбувся великий американський тур моновистави з показами у Далласі, Філадельфії, Вашингтоні, Чикаго та Нью-Йорку. Під час туру було зібрано 42 000 доларів на зимову форму для українських жінок-військових.
««Київська перепічка» побувала в Польщі, Чехії, Німеччині, Угорщині, Австрії, Іспанії, Португалії, Канаді, США. І всюди ми змогли реалізувати запити від наших військових. Так, це не гігантські суми, але для такої малої форми – це дуже великі здобутки», – підкреслила актриса.
Вона зазначила, що її попередній благодійний театральний артпроєкт «Оскар і Рожева пані», створений у 2015 році, об’єднав акторів, культурних діячів, Міжнародний фонд «Відродження» та регіональні благодійні організації для збору коштів і привернення уваги до проблем дитячої паліативної допомоги.
«Ми тоді зробили дуже багато в цьому напрямку. І я пишаюсь, що моя ідея та внесок в цю справу спрацювали. А тепер пишаюсь і тим, скільки важливого роблять нові історії. І «Апельсиновий пунш» (2026), який народився теж завдяки «Київській перепічці» (бо я повірила у себе), приносить користь вже парамедичному напрямку. І, звісно, сама «Перепічка», що створена зі сліз і сміху, але дає таку силу триматись», – сказала Вітовська.
Як повідомляв Укрінформ, премʼєра проєкту «Київська перепічка» відбулася у грудні 2024 року. Це 90-хвилинна емоційна моновистава (трагікомедія / терапевтичний стендап) про життя українців після початку повномасштабної війни, любов, втрати та незламність. Постановка балансує між трагізмом, ліричними роздумами та сильною волею до життя і боротьби.
Виконавиця головної ролі – Ірма Вітовська – грає саму себе. Драматургинею виступила Наталка Ворожбит, роль напарника-кролика (голос) зіграв актор Олексій Гнатковський, сценографія та режисура – Ростислава Держипільського, художник – Віталій Кравець, композитор – Дмитро Данов, анімація – Олексій Березюк, відеопролог/епілог – Сергій Ляшенко.
-
Суспільство1 тиждень agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoзаконопроєкт пройшов перше читання у Раді
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Політика1 тиждень agoРубіо назвав переговори в Абу-Дабі продуктивними, але угода не буде укладена за одну ніч
-
Суспільство1 тиждень agoКоли увімкнуть опалення в Одесі у 2026 році: дата
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одессе ТЦК силой мобилизовал добровольца в штурмовую бригаду вместо медбата – нардеп Гончаренко
-
Одеса6 днів agoСвітла немає, а експорт є: експерт пояснив, чому в Одесі діють відключення
-
Події1 тиждень agoВ Україні відкривають новий набір на освітню програму про лідерство та партнерства в культурі
