Події
Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття
Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.
Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.
Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.
ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ
У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.
У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.
Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.
Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.
ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА
У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.
«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».
І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».
У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).
Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.
Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.
ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ
У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.
Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».
Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».
«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.
Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.
Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.
ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.
На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.
«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.
Валентина Самченко. Київ
Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»
Події
В галереї АртОдеса триває виставка Сергія Папроцького – підсумки 50 років творчості
В галереї #ARTODESSA Літнього театру Міського саду триває виставка живопису Сергія Папроцького «Дві чверті століть». Експозиція присвячена 50-річчю творчої діяльності художника. В експозиції представлено 50 робіт, створених упродовж останньої чверті ХХ і першої чверті ХХІ століть.
Картини, датовані роками створення починаючи з 1975-го, дають змогу простежити творчу еволюцію митця — зміни його стилістики, технік, образів та жанрових уподобань. У різні періоди Папроцький звертався до фігуративного й абстрактного живопису, а також до портретів, натюрмортів і краєвидів.
Цікаво, що Сергій Папроцький свого часу переходив від фігуративного живопису до абстрактного, але потім знову звертався до традиційних жанрів, створюючи портрети, натюрморти, краєвиди. Іноді майстер звертався до колажу, виконував складні оформлювальні роботи, робив розписи в публічних просторах Одеси. Сьогодні майстер багато виставляється і продовжує свою активну діяльність у мистецькому полі Одеси та України.
Фото: Оксана Церковна/Фейсбук.
Події
Переклад збірки «Вірші з бійниці» Максима Кривцова отримав французьку премію
Поетична збірка «Вірші з бійниці» Максима («Далі») Кривцова у перекладі Ніколь Дзюб отримала французьку премію П’єра-Франсуа Кайє (Prix Pierre-François Caillé).
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Суспільне Культура з посиланням на французьке видавництво Les Éditions Bleu & Jaune.
«Це визнання підкреслює витонченість, точність та чутливість роботи Ніколь. І шану поетові Максиму Кривцову, який загинув на фронті в Україні, голос якого вона несе французькою», – підкреслили у видавництві.
Поетична збірка «Вірші з бійниці» Максима Кривцова вийшла друком французькою мовою у 2025 році. Видання під назвою Poèmes de la brèche доповнене фотографіями та рукописами віршів, також є QR-коди, що дозволяють почути голос автора.
Перекладачка Ніколь Дзюб має українське походження, раніше працювала над творами Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» (2024), The Ukraine Артема Чапая (2025) та «Тут були ми» Артура Дроня.
Премія П’єра-Франсуа Кайє присуджується з 1981 року Французьким товариством перекладачів (SFT), щороку відзначає перекладача або перекладача-видавця на початку його кар’єри, який має максимум три перекладені та опубліковані роботи.
Український поет і громадський діяч Максим Кривцов пішов на фронт добровольцем у 2014 році, брав участь в АТО/ООС. Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. Мав позивний «Далі». Загинув на фронті 7 січня 2024 року. На прощання із полеглим захисником у Києві прийшла понад тисяча людей.
У грудні 2023 року вийшла перша поетична збірка Максима «Вірші з бійниці» – її визнали однією з найкращих українських книжок року за версією Українського PEN.
Кривцов на фронті почав писати роман, який так і залишився незакінченим.
У лютому 2024 року письменник (посмертно) став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука.
У серпні 2025-го посмертно отримав звання Героя України та орден «Золота Зірка».
Як повідомляв Укрінформ, на Рівненщині презентували вишиту книгу поезій загиблого Героя України Максима Кривцова.
Фото з сайту Суспільного
Події
Львівський Театр Кафки випустив експериментальний музичний альбом
Львівський незалежний Театр імені Франца Кафки представив альбом експериментальної електронної музики «Ангедонія».
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Українська літературна газета.
До альбому увійшли десять композицій, що поєднують електронну музику, польові записи, звукові експерименти та фрагменти театральних вистав і перформансів.
Назва альбому відсилає до ангедонії – стану, за якого людина втрачає здатність відчувати задоволення. Автори досліджують через звук теми внутрішньої порожнечі, відчуження, тривоги та емоційної втоми.
Творці розглядають альбом не лише як самостійний музичний реліз. Його композиції також можна використовувати для сучасної хореографії, пластичних етюдів, перформансів та імпровізацій.
У вокальних і декламаційних записах взяли участь Назарій Боденко, Олена Сінотова, Юлія Спіцина та Герман Гошкадор.
Як повідомляв Укрінформ, Франківський драмтеатр поставив виставу про мисткиню та дослідницю Гуцульщини.
Фото: Театр ім. Ф.Кафки/Фейсбук
-
Відбудова6 днів agoРозсилка: Відбудова України-2026
-
Відбудова1 тиждень agoУ Варшаві партнери закликали збільшувати інвестиції у відбудову України
-
Одеса1 тиждень agoВ Одесі призначили нового керівника управління узбережжя: хто він
-
Суспільство5 днів agoУ Києві ЗСУ провели Сержантський форум
-
Суспільство6 днів agoНовини на ранок
-
Одеса5 днів agoВ Одесі після атаки росіян горять автомобілі та склади
-
Відбудова1 тиждень agoУкраїна представила проєкти відбудови на міжнародній виставці в Польщі
-
Події7 днів agoЛавреатом премії імені Конрада став Мирослав Лаюк
