Події
Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття
Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.
Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.
Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.
ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ
У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.
У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.
Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.
Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.
ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА
У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.
«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».
І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».
У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).
Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.
Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.
ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ
У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.
Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».
Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».
«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.
Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.
Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.
ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.
На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.
«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.
Валентина Самченко. Київ
Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»
Події
В Анкарі відбулася панельна дискусія «Українські митці перед обличчям війни»
З нагоди четвертої річниці від початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну в посольстві Франції в Анкарі відбулася панельна дискусія щодо української культури під час війни, як одного з важливих елементів національної стійкості.
Про це повідомляє кореспондентка Укрінформу.
“На окупованих територіях російські війська насильно позбавляють мешканців їхньої ідентичності та культури. Тих, хто чинить опір, знищують. Дітей забирають із сімей, щоб їх усиновили російські сім’ї, а молодих чоловіків насильно залучають до війни проти власних громадян. Все це ретельно задокументовано, але ця реальність менш помітна, ніж шквал ракет, що летять на Київ”, – наголосила у вступному слові колишня посолка Франції в Україні, нині – посолка Франції в Туреччині Ізабель Дюмон.
Присутні наголосили на тому, що українські митці є невід’ємною складовою національної стійкості, а також міжнародної безпеки, бо прийняття знищення культури веде до прийняття знищення держав. У той час, як Росія на тимчасово окупованих територіях намагається знищити ідентичність і переписати історію, діячі української культури фіксують правду, зберігають пам’ять про загиблих, сприяють моральній стійкості у найскладніші часи та історичній тяглості поколінь.
“Імперії завжди більше бояться культури, ніж армій. Армія захищає територію, але культура захищає зміст. Українські митці стали голосом опору. Коли театри руйнувалися, актори виступали в бомбосховищах. Коли ворог намагався переписати нашу історію, письменники писали її заново – чесно, болісно та правдиво. У найпохмуріші моменти музика рятувала українців”, – підкреслив на початку заходу посол України в Туреччині Наріман Джелялов.
Дипломат наголосив, що українська культура витримає всі випробування, бо вона народилася з боротьби та свободи.
Присутні вшанували загиблих внаслідок російської агресії за свободу на незалежність України хвилиною мовчання.
У панельній дискусії “Українські митці перед обличчям війни” взяли участь українські митці і військовослужбовці ЗСУ, зокрема, поетеса Ярина Чорногуз та кобзар Тарас Компаніченко.
“Поезія для мене – це спосіб бути свідком і говорити про найважливіше, говорити правду, говорити про життя. Поезія – це спосіб зберегти пам’ять передусім про тих, хто загинув у боях. На війні мова моїх віршів стала прямішою, менш метафоричною, більш болючою. Бути воїном і митцем – для України природно, але ми ніколи цього не хотіли”, – зазначила під час дискусії поетеса, активістка, бойова медикиня, розвідниця, лавреатка Національної премії України Тараса Шевченка Ярина Чорногуз.
За її словами, поезія допомагає їй зберігати зв’язок із цивільним суспільством, доносити правду про війну як українській авдиторії, так і міжнародній спільноті.
“Війна змінила мене, вона загострила почуття відповідальності та справедливості. Коли пішов у військо, мені не хотіли давати зброю, говорячи, що моя зброя – це бандура, і я заплакав. Тоді й виникло питання: чи має право співати героїчних пісень, закликати когось до боротьби, до жертви своїм життям за Україну той, хто не є військовим і не має зброї в руках”, – підкреслив на панелі композитор, кобзар, бандурист, лідер музичного гурту “Хорея козацька” Тарас Компаніченко.
За його словами, виконання ним історичних пісень – це акт тяглості поколінь й свідчення давньої історії України, бо стародавні, лицарські, літургійні та історичні пісні працюють як «артефакти нашого буття», носії моральних і етичних смислів.
Лідер музичного гурту “Хорея козацька” Тарас Компаніченко та посолка Франції в Туреччині Ізабель Дюмон виконали спільно ліричну пісню “Забудь мене”. Поетка Ярина Чорногуз продекламувала власну поезію в перекладі англійською мовою. Також було продемонстровано фільм «Культура vs війна. Антитіла».
Як повідомляв Укрінформ, у столиці Туреччини на мітингу до четвертих роковин початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну розгорнули 170-метровий прапор України із зображеннями облич захисників, які перебувають у російському полоні або зникли безвісти.
Фото Укрінформу можна купити тут
Події
У Страсбурзі відбувся благодійний концерт «Київської камерати»
У Страсбурзі до четвертої річниці великої війни відбувся благодійний концерт «Світло крізь тінь: музика спротиву» Національного ансамблю солістів «Київська камерата» під диригуванням Кері-Лінн Вілсон.
Твори класичних та сучасних українських композиторів, а також гімн-реквієм «Місто Марії» Золтана Алмаші виконали солісти – скрипалька Богдана Півненко, піаніст Дмитро Таванець та флейтист Дмитро Кузьмін, передає кореспондент Укрінформу.
«Чотири роки розбитих міст, зруйнованих сіл, роз’єднаних родин, смертей. Але також чотири роки людського, культурного, духовного спротиву – виняткової сили», – зазначив постійний представник України в Раді Європи Микола Точицький, закликавши вшанувати хвилиною мовчання пам’ять жертв цієї війни – військових і цивільних.
Заступниця мера Страсбурга Веронік Бертоль наголосила, що українці потребують гуманітарної підтримки.
«Цей концерт – також нагода нагадати, що всі наші партнери мають відігравати свою роль у збереженні підтримки України та її населення, тримаючи на передньому плані культурний спротив та співпрацю з українським суспільством», – зазначила вона.
![]()
У Страсбурзі відбувся благодійний концерт «Київської камерати» / Фото: Лідія Таран, Укрінформ
1 / 9
Окрім реквієму-посвяти Маріуполю «Місто Марії» музиканти виконали «Рутенський концерт» для фортепіано з оркестром Олександра Козаренка, концерт для скрипки з оркестром Володимира Зубицького, камерна симфонію № 3 для флейти та струнного оркестру Євгена Станковича, твори Олександра Родіна, Бориса Лятошинського.
Кошти, зібрані під час вечора, спрямують на підтримку гуманітарних ініціатив для цивільного населення України. Організувала подію асоціація Support Action Ukraine.
Національний ансамбль солістів «Київська камерата» – один із найвідоміших колективів, який представляє нашу державу на найвідоміших сценах. У 2024 році оркестр виступив у Карнеґі-холі у Нью-Йорку, а у 2025 році — у Берлінській філармонії під орудою Кері-Лінн Вілсон, яка є диригенткою та засновницею ще одного відомого колективу – Ukrainian Freedom Orchestra.
Генеральною та художньою директоркою «Київської камерати» є народна артистка України Богдана Півненко – скрипалька, лауреатка Шевченківської премії 2025 року.
Як повідомлялось, на Центральному залізничному вокзалі в Києві відбувся перший концерт українсько-американського проєкту солідарності «Холодна зима-2026: Київ і Сієтл разом».
Більше наших фото можна купити тут
Події
У Києво-Печерській лаврі в День молитви відкрили для відвідування Ближні печери
У Національний день молитви у Києво-Печерській лаврі знову відкрили для відвідувачів Ближні печери й відбулася Молитва за Україну.
Молитву за Україну звершив Митрополит Київський та всієї України Епіфаній в Хрестовоздвиженському храмі Лаври, де розташовані Ближні печери, повідомляє кореспондент Укрінформ.
Як зазначив Блаженніший Епіфаній, чернеча громада української Лаври отримує у свою повноправну опіку святині печер, а цією молитвою й початком нового етапу життя Київської лаври свідчимо, що будемо послідовно боротися за відновлення історичної справедливості для України.
«Ця подія свідчить, що справа звільнення Лаври від раніше накинутого на неї ярма “руского міра” є незворотнім. Ми впевнено рухаємося до повноцінного відновлення цього священного місця саме як духовного осередку православної української церкви. Символічно, що цей важливий історичний момент поєднується з нашою молитвою про перемогу правди й утвердження справедливого й благословенного Богом миру саме тоді, коли ми згадуємо четверту річницю українського спротиву російській повномасштабній агресії та дванадцяту річницю від початку опору російським окупантам, що вдерлися на нашу мирну землю», – зазначив Епіфаній.
Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики України – міністерка культури України Тетяна Бережна наголосила на відновленні історичного маршруту до лаврських печер і на послідовній політиці держави у відновленні духовної традиції церкви.
«Ми відкриваємо саме той маршрут, який був традиційний у часи Петра Могили та Івана Мазепи. Ми рухаємося історичним шляхом українського паломництва. І відкриття цих печер саме в День молитви є надзвичайно символічним. І це послідовні кроки держави, Міністерства культури разом із Православною церквою України. Нещодавно ми також передали в безоплатне користування ПЦУ два корпуси Лаври. Це свідчить про продовження духовної традиції Православної церкви України в цьому місці, яке є надзвичайно важливим для історії та державності України», – наголосила Бережна.

Як зазначив генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко, після трьох років закритого доступу Ближня й Дальня печери Лаври відкриваються для вірян і відвідувачів в оновленому форматі.
«Ми відновлюємо той шлях, яким йшли віряни у печери ще з часів Петра Могили – в давнину люди заходили через Хрестовоздвиженську церкву. На жаль, за часів Московського патріархату і за радянських часів було змінено цей маршрут, він був нелогічний і неісторичний. Тепер ми відкриваємо можливість пройти тим маршрутом, яким українці ходили 200, 300, 400 років тому», – зазначив Остапенко.
Також, за його словами, невипадково обрали дату відкриття Лаврських печер 24 лютого, день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Цей день дуже важливий символічно, бо треба розуміти, що ця війна точиться з Росією не чотири роки, а більше 300 років. Насправді це війна за нашу ідентичність, і Росія століттями, саме через церкву, намагалася знищити нашу українську ідентичність. Найбільша святиня Києво-Печерської лаври Ближня й Дальня печери – це найсакральніша частина, де перебуває фактично весь український пантеон – наші видатні святі. І ці об’єкти мали бути повернуті українському народу для молитви», – сказав Остапенко.
Для загального відвідування печери будуть відкриті 25 лютого. З 09.00 до 11.00 безкоштовно відвідати печери зможуть віряни у супроводі представників ПЦУ. А після 12.00 ознайомитися з історією печер зможуть туристичні групи під егідою екскурсоводів.
Як повідомляв Укрінформ, у серпні 2023 року Національний заповідник “Києво-Печерська лавра” тимчасово припинив доступ на територію Нижньої лаври усіх відвідувачів. Відповідне рішення було ухвалене через системне перешкоджання прихильниками УПЦ (МП) доступу до приміщень Нижньої лаври.
24 лютого Україна відзначає Національний день молитви – день духовної єдності, коли у спільній молитві за Україну та незалежно від конфесійної належності чи світоглядних переконань український народ засвідчує єдність у прагненні свободи, гідності та справедливого миру.
Фото Укрінформу можна купити .
-
Усі новини1 тиждень agoХристина Соловій про концерт в честь Степана Гіги — чому співачка не виступала
-
Усі новини1 тиждень agoщось знищує їх останні три роки (фото)
-
Усі новини1 тиждень agoПокинута мамою мавпочка Панч знайшла друга — відео завірусилося в мережі
-
Суспільство1 тиждень agoСлужба відновлення пояснила, що сталося із трасою Одеса-Київ Анонси
-
Усі новини1 тиждень agoТренди ТікТок — жінка розриває мережу відео з села
-
Війна1 тиждень agoВійна в Україні — на фронті загинули молоді захисниці Кара і Лайза
-
Одеса1 тиждень agoВибух авто в Одесі — затримали підозрюваного
-
Політика1 тиждень agoЯкщо Росія не припиняє вторгнення, то обсяг допомоги мав би тільки зростати
