Connect with us

Події

Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття

Published

on


Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.

Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.

Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.

ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ

У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.

У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.

Тетяна Міхіна та Акмал Гурєзов

Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.

Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.

ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА

У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.

«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».

Ренат Сєттаров
Ренат Сєттаров

І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».

У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).

Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.

Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.

ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ

У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.

Театрознавиця Ганна Веселовська. Фото надане співрозмовницею.
Театрознавиця Ганна Веселовська. Фото надане співрозмовницею.

Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».

Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».

«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.

Фінальна сцена вистави
Фінальна сцена вистави “Макбет” Леся Курбаса.

Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.

Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.

ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ

Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.

На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського

«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.

Валентина Самченко. Київ

Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»



Джерело

Події

Україна і Британія посилюють культурну співпрацю в межах сторічного партнерства

Published

on



Україна та Велика Британія посилюють культурну співпрацю в межах сторічного партнерства. 

Як передає Укрінформ, про це повідомила у Фейсбуці віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Бережна провела зустріч з послом Великої Британії в Україні Нілом Кромптоном. Сторони обговорили спільні культурні події до другої річниці партнерства та залучення британських музеїв, бізнесу й меценатів до відновлення української спадщини.

За словами віцепрем’єрки, Британія однією з перших підтримала Український фонд культурної спадщини (UCHF) й уже двічі зробила внесок. За словами очільниці Міністерства культури, запропонували британській стороні розглянути можливість щорічних внесків до Фонду.

Бережна зазначила, що за підтримки Британії працівники культури оцифровують спадщину та документують російські злочини проти культури. 

Також сторони обговорили подальшу підтримку культурних ініціатив. Бережна повідомила про результати першого відбору “Тисячовесни”, за яким 680 українських проєктів отримають фінансування.

Також  очільниця Міністерства культури і посол Великої Британії обговорили виставку Sacred Treasures from Kyiv (“Священні скарби з Києва”) у Victoria and Albert Museum (Музей Вікторії та Альберта).  

Там уперше у Британії показали сім предметів із Києво-Печерської лаври, а спільна робота музейників допомогла уточнити українське походження Царських врат із колекції V&A. “Будемо продовжувати цю роботу з іншими британськими музеями, щоб досліджувати походження українських предметів у їхніх колекціях”, – додала Бережна.

За її словами, для нових спільних культурних проєктів Британська Рада вже оголосила про початкове фінансування в розмірі 2 млн фунтів.

Читайте також: Україна та Британія створили спільну комісію з питань культури

Бережна висловила подяку Великій Британії за послідовну підтримку України й української культури, послу Великої Британії в Україні та команді посольства Великої Британії в Україні за готовність розвивати співпрацю. 

Як повідомляв Укрінформ, Український фонд культурної спадщини (UCHF) за перший рік роботи залучив на збереження та відновлення національних цінностей 4 млн євро від 11 країн.



Джерело

Continue Reading

Події

В Одесі внаслідок атаки пошкоджена будівля Музею сучасного мистецтва

Published

on



Внаслідок російської атаки 18 листопада пошкоджень зазнала будівля Музею сучасного мистецтва в Одесі.

Про це пресслужба музею повідомила в Інстаграмі, передає Укрінформ.

“Постраждав фасад та стіни всередині будівлі. Команда музею не постраждала”- йдеться в повідомленні.

В музеї додали, що всі роботи митців вціліли.

“Сьогодні не працюємо, наразі не можемо сказати графік роботи в подальшому”, – додали в установі.

Читайте також: Російські війська вдарили реактивним дроном по охоронній зоні ЮНЕСКО в Одесі

Як повідомляв Укрінформ, російські війська у середу вже втричі атакували середмістя Одеси, . 





Джерело

Continue Reading

Події

У Києві презентували багатомовну книгу про Голодомор

Published

on


У Києві представили багатомовне видання Національного музею Голодомору-геноциду “Голодомор. Основні факти”.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Міністерство культури України. 

Книга допоможе поширювати у світі правду про Голодомор 1932-1933 років, протидіяти російській дезінформації та сприятиме міжнародному визнанню Голодомору геноцидом українського народу. 

У презентації, яка відбулася у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ,  взяли участь представники дипломатичного корпусу, державних установ, музейної та експертної спільнот.

“Коли дізналася про Голодомор – це була історія моєї родини. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, нам пощастило, що наші рідні вижили, адже мільйони українців загинули. Сьогодні Росія знову намагається нищити нашу історію, мову, культуру. І лише разом із міжнародними партнерами ми можемо цьому протистояти. Дякую всім країнам, які визнали Голодомор геноцидом українського народу. Дуже важливо, щоб про цей злочин знали у світі, щоб факти та свідчення були доступними різними мовами”, – зазначила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна.

Вона подякувала команді Національного музею Голодомору-геноциду за дослідницьку роботу, збирання та систематизацію історичних свідчень.

“Голодомор – глибока рана українського народу та злочин геноциду, який не має права бути забутим ніколи. Сьогодні, коли Росія своєю неспровокованою агресією проти нашої держави знову намагається знищити українську націю, відновлення історичної правди та справедливості набуває особливого значення. Нашим пріоритетом залишається досягнення широкого міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу. Спільно з міжнародними партнерами ми послідовно працюємо над утвердженням історичної правди, міжнародним засудженням цього злочину та недопущенням повторення подібних трагедій”, – наголосила заступниця міністра закордонних справ Мар’яна Беца.

Видання підготували науковці Національного музею Голодомору-геноциду насамперед для іноземної аудиторії. На 50 сторінках автори доступно пояснюють передумови, причини та механізми організації Голодомору 1932-1933 років, наводять історичні факти й докази його геноцидного характеру.

Книга також розповідає про політику радянського режиму, спрямовану на знищення української культури, мови, традицій та національної ідентичності.

Видання підготовлене 14 мовами: українською, англійською, болгарською, данською, іспанською, німецькою, новогрецькою, норвезькою, португальською, румунською, сербською, турецькою, французькою та шведською.

Співавтор видання, завідувач відділу досліджень геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів музею Михайло Костів розповів про роботу над книгою, її переклади та міжнародні інформаційні ініціативи.

Зокрема музей реалізував інформаційну кампанію для іноземних аудиторій, передусім країн Глобального Півдня. Її мета – донести достовірну інформацію про Голодомор до суспільств, де ця сторінка української історії залишається маловідомою.

Читайте також: У Мюнхені вшанували пам’ять жертв Голодомору

Учасники заходу обговорили можливості використання видання у дипломатичній, освітній та просвітницькій роботі, а також перспективи підготовки нових перекладів.

Як повідомляв Укрінформ, у столиці Мальти Валлетті 19 листопада відбудеться відкриття виставки, присвяченої пам’яті мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-1933 років. 

Фото: Мінкульт



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.