Події

Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття

Published

10 місяців ago

03.05.2025

Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.

Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.

Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.

ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ

У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.

У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.

Тетяна Міхіна та Акмал Гурєзов

Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.

Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.

ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА

У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.

«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».

І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».

У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).

Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.

Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.

ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ

У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.

Театрознавиця Ганна Веселовська. Фото надане співрозмовницею.

Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».

Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».

«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.

Фінальна сцена вистави “Макбет” Леся Курбаса.

Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.

Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.

ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ

Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.

На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського

«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.

Валентина Самченко. Київ

Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»

Джерело

Події

Все буде добре, але не одразу

Published

19 хвилин ago

27.02.2026

Головний з новин

Театральна майстерня Третього армійського корпусу презентувала другу виставу, яку покажуть у п’ятнадцяти містах

Оптиміст має надію, що завтра буде краще; песиміст вважає, що гірше; а боєць ЗСУ сподівається, що завтрашній день таки настане. А далі – за ситуацією.

Це одна з ремарок, яка звучить у новій виставі «Все буде добре, але не одразу», яку в Києві представила Театральна майстерня Трійки – Третього армійського корпусу. Проєкт є спільною роботою з відомим театром-студією «Чорний квадрат». Показ відбувся в театрі «Сузір’я».

Євген Авдєєнко, актор з бойовим досвідом

За сюжетом, це діалоги військового Назара (Євген Авдєєнко) з дружиною Олею (Анна Яновіцька). Назар приходить у відпустки, починаючи з 2022 року. Він же – не «якийсь Покімон», щоби ничками ходити в магазини, а чоловік, тому й пішов захищати Україну. Хоча дружина не змогла не дорікнути напівсерйозно-напівжартома, що її обранець постійно хотів вислизнути з дому: чи ремонтувати машину, чи на рибалку.

Нова вистава присвячена четвертій річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, на жаль, – каже продюсер постановки, ветеран Третього армійського корпусу, друг із позивним Космос. Деталізує: «Це вистава про війну, в ній будуть горе і радість, кохання. Це те, що переживає кожна українська родина. В цій виставі будуть смішні моменти і трагічні».

Бойові історії в постановці – не вигадані, а з реального життя бійців Трійки. «Ми переглядали записи із камер на шоломах бійців, відео з ютуба, інтерв’ю – і вирішували, як побачене, почуте і прочитане перенести на сцену, – каже Укрінформу режисер вистави директор театру-студії «Чорний квадрат» Анатолій Нєйолов. – А сцени про взаємини подружжя – це вже наша робота».

Анна Яновіцька у ролі дружини військового

Режисер розповів, що було завдання зробити виставу про звичайні стосунки подружжя, контекстом яких став чотирирічний марафон повномасштабної російсько-української війни. «Щоби створити виставу ʺВсе буде добре, але не одразуʺ, ми працювали з психологами; знайомилися з історіями поранених захисників та їхніми проблемами, – уточняє Анатолій Нейолов. – Це бійці розповідали, чому не можуть заснути вночі й що соромляться сліз, коли хочеться плакати. А потім ми створили діалоги про це для вистави».

Актори грають подружжя у період повномасштабної війни

Тобто постановники не вигадували абичого, а прописували моменти, які проживають захисники на фронті і тоді, коли приходять у відпустку чи лікуються у шпиталях. «Ми брали справжні проблеми, які є у справжніх живих людей; робили це вже за допомогою мистецтва, зв’язували в єдиний сюжет», – каже режисер.

Актор Євген Авдєєнко став на захист України 24.02.2022

Роль Назара виконує чинний військовослужбовець Третьої штурмової бригади, заслужений артист України Євген Авдєєнко, який став на захист країни 24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабної російсько-української війни. Тому ненаграними є розповіді про те, скажімо, що саме треба враховувати під час переміщення в БТРі і на такій бойовій машині.

Або діалог про номери телефонів побратимів.

– Там Бодя з’явився в Телеграмі. Помахай йому, – каже дружина.

– Вже помахав, – дуже стримано відповів чоловік-захисник, що прийшов у відпустку в жовтні 2022-го.

Євген Авдєєнко проживає на сцені свій попередній бойовий досвід

– Ви що, посварилися?

– Нема Боді. Нема, нема. Загинув у перші дні війни. Мабуть, оператор продав його номер і тепер інша людина ним користується.

– Скільки таких номерів?

– Вісім чи десять…

– Виходить, кожен раз, коли блимає той телефон, – тобі боляче? Чому не видаляєш?

Дружина для чоловіка-захисника у виставі стає психологом

– Оль, я ж не ідіот. Розумію, що треба, треба, треба видалити. Але якщо так, то ніби вони десь у парку Шевченка каву п’ють, в кінотеатрі сидять. А ми просто з ними не зідзвонюємося. Якщо стерти номери, то буде як якась маленька зрада. А ці пацани ніколи нікого не зрадили. То хай будуть тут, у телефоні, у моєму серці назавжди. А росіянам я цього ніколи не пробачу.

Ще один із найщемливіших моментів – діалог про фірмову картоплю, «лєгендарну», яку готував Назар. За його словами, про це постійно згадує побратим Вульф.

– Іншому, Аналітику, не зайшло? – перепитує дружина.

– Зайшло… Аналітику назавжди 19…

Виконавець ролі Назара у виставі «Все буде добре, але не одразу» Євген Авдєєнко 2005 року завершив навчання в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки та Театрі драми і комедії на лівому березі. Знімався в серіалах: «Ворожка», «Біля причалу», «Звонар», «Шлях поколінь» і повнометражному фільмі «Черкаси». Із 2018 року принципово відмовився працювати в російськомовних проєктах.

Євген воював на Запорізькому, Авдіївському та Бахмутському напрямках. Півтора року служив в артилерії. У кінці листопада 2023-го після травми перевівся у відділ інформаційно-гуманітарної підтримки особового складу.

Актор Театральної майстерні Трійки Євген Авдєєнко

Одним із завдань майже відразу стало – створення моновистави. Це була перша постановка театральної майстерні Третього армійського корпусу і «Чорного квадрата» – «Ненароджені для війни» із реальними історіями добровольців.

Із 2024 року її в різних містах подивилися 8 тисяч глядачів, відбулися 65 показів. Загалом у межах проєкту було зібрано понад 3 мільйони гривень, які спрямовані на закриття актуальних потреб військових Третьої штурмової бригади.

Весною минулого року виставу Трійки представляли у США. Відбулося 10 показів у різних містах, зокрема у Нью-Йорку, Вашингтоні, Бостоні й Філадельфії. Тур став можливим завдяки запрошенню та підтримці української діаспори. А створена радіовистава «Ненароджені для війни» здобула відзнаку міжнародної премії Prix Europa 2025.

Другу виставу Театральної майстерні Третього армійського корпусу «Все буде добре, але не одразу» в березні–квітні планують показати у 15 українських містах. У постановці згадують «сталеві яйця», звучить поезія Ліни Костенко і сучасні українські пісні.

Валентина Самченко, м. Київ

Фото Павла Багмута

Джерело

Події

У США, Канаді та Європі відкрили виставку про енергетичну кризу в Україні

Published

4 години ago

27.02.2026

Головний з новин

У Вашингтоні, Сан-Франциско, Левісі та Берліні відкрилася виставка “Shadow of the Night”, яка розповідає про життя під час найскладнішої зими для енергетичної системи України.

Про це повідомило Міністерство культури України, передає Укрінформ.

«Ця виставка – спосіб перетворити увагу на дію. Коли мільйони людей залишаються без світла, тепла й води, міжнародна солідарність може дати дуже практичний результат – підтримати енергетичну стійкість там, де вона рятує життя», – зазначила директорка та засновниця Energy Act for Ukraine Foundation Уляна Оніщук.

Зазначається, що ініціатива допомагає авдиторіям у різних країнах побачити, як «інфраструктурне насильство» перетворюється на повсякденну реальність: темряву, холод, перерваний медичний догляд, зупинку роботи та постійне переналаштування життя.

Виставка створена у форматі Ready-to-Print, що дозволяє партнерським організаціям друкувати й експонувати її локально – без перевезення оригіналів, складної логістики чи значних бюджетів. Виставка може існувати в різних масштабах: від одного зображення як публічного акту свідчення до повноцінної інсталяції з освітніми та дискусійними програмами.

Проєкт розроблено у співпраці з Artists Support Ukraine, започаткованою Port of Culture за підтримки Міністерства культури України.

Як повідомляв Укрінформ, в укритті Київського столичного університету імені Бориса Грінченка відкрилася виставка «Незламні обличчя війни», у межах якої представлені портрети полеглих захисників України.

Фото ілюстративне

Фото Укрінформу можна купити тут

Джерело

Події

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2025» оголосив переможців

Published

8 години ago

27.02.2026

Головний з новин

Визначили переможців всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2025».

Про це повідомляється на сайті конкурсу, передає Укрінформ.

Номінація «Хрестоматія»

«Художня класика»:

Іван Багряний. Тигролови. Ілюстратор Денис Темний; Іван Нечуй-Левицький. Кайдашева сім’я. Ілюстраторка Валерія Ляшенко; Валер’ян Підмогильний. Місто. Ілюстратор Максим Павлюк; Леся Українка. Лісова пісня. Ілюстраторка Поліна Дорошенко; Тарас Шевченко. Катерина. Ілюстратор Микола Толмачов. – К.: Основи, 264+176+272+152+40 с. (о+п);

Галина Журба. Доктор Качіоні; Іван Нечуй-Левицький. Над Чорним морем; Михайло Грушевський. Під зоряним небом; Олена Пчілка. Маскарад. – Х.: Віват, 320+352+336+528 с.

«Життєписи»:

В’ячеслав Брюховецький. Віктор Петров у двобої з Левіафаном: біографічні розвідки й літературознавчі констатації. – К.: Дух і Літера, 592 с.

«Літературознавство / критика»:

Історія української літератури у 12 томах. Т.9. Література кінця ХІХ – початку ХХ століття (1890–1910-ті роки). У 2 книгах; Т.12. Література після 1991 року. – К.: Інститут літератури НАНУ; Наукова думка, 763+774+1008 с.

Номінація «Красне письменство»

«Сучасна українська проза / есеїстика / драматургія»:

Марія Матіос. Жінці можна довіряти. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 640 с.

«Жанрова література»:

Василь Шкляр. Рік Шершня. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 496 с.

«Сучасна зарубіжна проза / есеїстика / драматургія»:

Ласло Красногоркаї. Меланхолія опору. – К.: Комора, 416 с.

«Поезія / афористика»:

Ярина Чорногуз. Нічийний шафран. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 96 с.

Номінація «Софія»

«Філософія / антропологія / психологія»:

Маркус Вілашек. Кант. Революція мислення. – К.: Темпора, 464 с.

«Політологія / соціологія / культурологія»:

Юрґен Бравер, Губерт ван Тейлл. Замки, битви й авіабомби. Як економічна теорія тлумачить військову історію. – К: Ніка-Центр, 456 с.

Номінація «Минувшина»

«Популярні видання / історична публіцистика»:

Сергій Плохій. Чорнобильська рулетка. Війна в ядерній зоні. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 224 с;

Пітер Померанцев. Як виграти інформаційну війну. Пропагандист, який перехитрив Гітлера. – Чернівці: Meridian Czernowitz, 400 с.

«Дослідження / документи»:

Радомир Мокрик. Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії. – Л.: Локальна історія, 432 с.

«Біографії / мемуари»:

Володимир В’ятрович. Генерал Кук. Біографія покоління УПА. – Х.: Віват, 944 с.

Номінація «Обрії»

«Науково-популярна література»:

Джим Голт. Чому існує світ? Екзистенційний детектив. – Л.: Контур, 382 с;

Анна Євгенія Янченко. 29 століть. Віднайдена історія вина в Україні. – Х.: Віват, 272 с.

«Бізнес / економіка / успіх»:

Ендрю Шонфілд. Повоєнна економіка: історія європейських економічних див. –К.: Наш Формат, 528 с.

«Публіцистика / сучасні мемуари»:

Валерій Залужний. Моя війна. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 248 с.

«Спеціальна й адаптаційна література / стиль життя»:

Олег Однороженко, Валерій Поцелуйко, Олексій Руденко, Олексій Шереметьєв. Inhocsignovinces.Історія підрозділів сухопутних військ Збройних сил України в знаках і символах. – Х.: Фоліо, 397 с.

Читайте також: Премія Читомо оголосила переможців 2025 року

Номінація «Дитяче свято»

«Книжки для малечі»: