Події
Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття
Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.
Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.
Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.
ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ
У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.
У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.
Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.
Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.
ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА
У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.
«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».
І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».
У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).
Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.
Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.
ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ
У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.
Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».
Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».
«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.
Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.
Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.
ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ
Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.
На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.
«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.
Валентина Самченко. Київ
Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»
Події
Український стенд представлять на Лейпцизькому книжковому ярмарку
Україна цьогоріч представить національний стенд на Лейпцизькому книжковому ярмарку, який проходитиме з 19 до 22 березня.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Український інститут книги.
Зазначається, що українська програма проходитиме під гаслом Filling in, що відображає прагнення заповнити історичні та культурні прогалини у сприйнятті України у світі.
«Україна завжди була невід’ємною частиною європейського культурного простору. Українські тексти, ідеї, музика й мистецтво формували спільну історію континенту. Однак століття поневолення – спершу Російською імперією, а згодом Радянським Союзом, призвели до того, що українська культура часто залишалася «білою плямою» на європейській культурній мапі», – підкреслили в інституті.
Сьогодні Україна активно працює над тим, щоб відновити цю видимість, повернути свої голоси до європейського діалогу та відновити історичну справедливість.
Зокрема, українська література, мистецтво й філософія не лише стають помітнішими у світі – вони доповнюють європейський культурний дискурс новими історіями, перспективами та сенсами.
Україна буде представлена на ярмарку національним стендом D311, на якому свої видання презентують українські видавництва «Моя книжкова полиця», «Час майстрів», «Видавництво Старого Лева», «Час Змін Інформ», «Білка», видавничий дім журналу «Пам’ятки України», а також українсько-німецькі журнали Dach Magazine і Gel[:b]lau. Крім того, Мистецький арсенал представить власну добірку книжкових видань.
Серед ключових подій програми на сценах Лейпцизького книжкового ярмарку:
- відкриття українського стенду «Україна. Fillin In» (19 березня, 15:15), за участі представників Лейпцизького книжкового ярмарку, федерального уряду Німеччини, міста Лейпциг та культурних інституцій;
- дискусія «Культура попри все» з філософом та публіцистом Володимиром Єрмоленком про роль культури у часи війни;
- розмова «Коли повсякденне життя стає історією» за участі Остапа Сливинського, Олесі Островської-Лютої і Георгія Господінова про літературу, пам’ять і забуття;
- панель «Українська феміністична література: голоси, тексти та тенденції» з Тамарою Гундровою, Роксоляною Свято, Наталкою Сняданко та Гайке Вінкель;
- події про мову та ідентичність, зокрема публічна розмова «Поширені міфи про мови в Україні» з письменницею Євгенією Кузнєцовою;
- дискусії про екологію та культуру, зокрема панель «Коли земля руйнується: історії, зображення та практики екологічного свідчення»;
- дискусії про історичну пам’ять, зокрема презентація роману-документа «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова за участі Катерини Міщенко, Крістіане Кьорнер і Сергія Єкельчика;
- літературний перформанс Echoes / Відлуння Олени Герасим’юк і Павла Матюші, що поєднує поезію та сценічне читання.
Крім того, на українській сцені відбудуться читання, панельні дискусії та презентації. Серед учасників яких, зокрема письменник і військовослужбовець Павло Матюша, поетка й парамедикиня добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» Олена Герасим’юк, письменниця Євгенія Кузнєцова, літературознавиця Тамара Гундорова, історик Сергій Єкельчик, письменники Катерина Міхаліцина, Ірина Фінгерова, Ульріке Альмут Зандіг, Міхаль Гворецький, Ася Баздирєва, Катерина Ботанова, Адріан Івахів, Дар’я Цимбалюк, Світлана Ославська та інші автори й дослідники.
Українську програму на Лейпцизькому книжковому ярмарку реалізують Український інститут книги, Goethe-Institut в Україні та його програма House of Europe, Український інститут, Мистецький Арсенал та Федеральна агенція політичної освіти Німеччини у співпраці з міжнародними партнерами.
Зокрема, реалізація українського стенду на ярмарку стала можливою завдяки фінансуванню з боку уповноваженого федерального уряду Німеччини з питань культури та медіа, а також підтримці з боку міста Лейпциг, NUMO та Міністерства закордонних справ Німеччини.
Лейпцизький книжковий ярмарок є однією з ключових подій європейської книжкової та медіаіндустрії, яка щороку об’єднує читачів, авторів, видавців і культурні інституції з усього світу. У 2025 році ярмарок відвідали понад 290 тисяч людей.
Як повідомляв Укрінформ, на Лейпцизькому книжковому ярмарку минулого року в межах української програми відбулися 27 презентацій книжок і дискусій за участі письменників, журналістів та арткритиків.
Фото: Український інститут книги
Події
У Києві презентували книгу «Повномасштабний вибір» про нацгвардійців
У Києві презентували книгу «Повномасштабний вибір» про військовослужбовців Нацгвардії України, які змінили цивільне життя на військову службу.
Як передає Укрінформ, про це повідомила Нацгвардія України.
У столиці відбулася презентація документального видання «Повномасштабний вибір», що об’єднало 32 біографічні нариси про військовослужбовців Нацгвардії.
У Києві презентували книгу про нацгвардійців «Повномасштабний вибір» / Фото: НГУ
1 / 12
Ця книга – літопис трансформації вчорашніх цивільних: вчителів, акторів, айтівців та скульпторів, які після 24 лютого 2022 року зробили свій головний вибір – стати на захист Батьківщини.
Проєкт реалізований Іміджево-видавничим центром НГУ спільно з видавництвом «Букдрук» за підтримки Департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації в межах міської цільової програми підтримки захисників України.
Як зазначив помічник командувача НГУ з питань ветеранської політики полковник Михайло Вернигора, збереження історії кожного бійця є критично важливим для майбутнього нації.
«Народ, який не має історії – це мертвий народ. Герої цієї книги – люди різних професій, які не змогли стояти осторонь. Вони залишили всі свої цивільні здобутки і стали на захист Батьківщини – хто зі зброєю, хто з пером. Поки у нас є історія, ми живемо і ми пам’ятаємо», – зазначив Вернигора.
Серед героїв книги – авіатехнік Андрій Івашкович (у минулому бармен), боєць-айтівець Олександр Шандро, скульптор Олесь Сидорук, колишній головний редактор видання «Бабель» Євген Спірін, актор Богдан Чернявський та професійний акробат Володимир Бойчук, який став танкістом у складі бригади «Азов».
Упорядниця видання та начальник відділу внутрішніх комунікацій Іміджево-видавничого центру НГУ, підполковниця Валерія Агібалова наголосила на унікальності кожного досвіду.
«Ця книга присвячена людям, які змінили історію. Це чоловіки і жінки, які до повномасштабного вторгнення не мали жодного дотику до війська. Ми прагнули описати те випробування, яке належить прожити нашим військовослужбовцям та їхнім родинам. Кожен із них зробив свій вибір на користь нашого майбутнього», – підкреслила вона.
За словами одного із героїв книги, солдата Олеся Сидорука, «захищати країну – це конституційний обов’язок кожного, незалежно від професії. Мені, як людині творчій, було нелегко перебудувати свідомість, але я зрозумів, що моя професія може бути корисною і в армії».
Книга «Повномасштабний вибір» стала не просто збіркою історій, а символом незламності українського характеру та волі до перемоги.
Вона буде передана до бібліотек та військових частин, щоб надихати нові покоління захисників.
Як повідомляв Укрінформ, у видавництві «Білка» вийде збірка мілітарного горору «Птахи у пітьмі», до якої увійдуть вісім оповідань письменників-військових.
Події
Міністри 22 країн підписали протест проти участі Росії у Венеційській бієнале
Глави міністерств культури і закордонних справ 22 країн підписали спільний протест проти участі Росії у LXI Міжнародній виставці мистецтва у Венеції.
Міністри закликали організаторів Венеційської бієнале змінити це рішення, передає Укрінформ із посиланням на Міністерство культури і національної спадщини РП.
Від імені Польщі лист підписала також міністерка культури і національної спадщини Польщі Марта Цєньковська.
«Міністерство культури та національної спадщини рішуче виступає проти участі Російської Федерації у цьогорічній Венеційській бієнале. Така престижна міжнародна подія не може бути платформою для побудови “м’якої сили” держави, яка вирішила демонструвати свою силу через збройну агресію», – йдеться у заяві польського відомства.
Окремо у польському міністерстві звернули увагу на слова міністерки Цєньковської про те, що «митець, який служить злочинцеві, стає співучасником його злочину».
«Особливо ми, поляки, маємо обов’язок протестувати проти будь-якої присутності представників бандитської держави в місцях, які своїм авторитетом могли б легітимізувати їхню злочинну діяльність. Тому без вагань я сьогодні підписала звернення 22 міністрів культури та закордонних справ із закликом виключити Російську Федерацію з участі у LXI Міжнародній виставці мистецтва у Венеції», – цитує міністерство Цєньковську.
Під спільним протестом підписалися представники найвищих органів влади 22-х країн, зокрема: Австрії, Бельгії, Болгарії, Хорватії, Данії, Естонії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Греції, Іспанії, Ірландії, Литви, Латвії (ініціатора протесту), Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Швеції та України. Лист адресували президенту Бієнале П’єтранджело Буттафуоко та правлінню Бієнале, а також передали до відома міністра культури Італії Алессандро Джулі.
Міністри підкреслили, що протягом понад століття Венеційська бієнале була найважливішою платформою творчої свободи та культурного обміну. Однак культурні інституції мають бути не лише осередком значення і престижу мистецтва, а й носіями моральної відповідальності.
«Культура стала однією з перших і головних цілей російських атак на Україну. Вона стала мішенню тому, що є фундаментом ідентичності та спільності, особливо державної. Культура не існує на периферії міжнародної політики – вона є її віссю та причиною, тому не може залишатися байдужою», – йдеться у повідомленні польського міністерства.
Як повідомляв Укрінформ, Євросоюз засудив рішення Фонду бієнале дозволити Росії участь у цьогорічній виставці у Венеції, підкресливши, що культура не повинна використовуватися як платформа для пропаганди.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга та віцепрем’єрка – міністерка культури Тетяна Бережна закликали організаторів Венеційської бієнале переглянути рішення щодо повернення Росії до участі в заході та зберегти свою позицію 2022-2024 років.
-
Усі новини1 тиждень agoОбличчя Джима Керрі – що актор зробив із собою
-
Війна1 тиждень agoСША та Ізраїль атакували ядерний центр — відео
-
Одеса1 тиждень agoНічні вибухи в Одесі 3 березня 2026 року — подробиці атаки
-
Суспільство1 тиждень agoВ Одесі відійшов у вічність працівник театру Музкомедії Андрій Шишкін
-
Усі новини1 тиждень agoякі моделі зникнуть з ринку (фото)
-
Політика1 тиждень agoУкраїна співпрацюватиме з країнами Близького Сходу для протидії «Шахедам»
-
Усі новини1 тиждень agoБудинок у США — оголошення про продаж дому викликало дебати в мережі — фото
-
Події1 тиждень agoУ межах туру «Кіно заради Перемоги!» в лютому відбулися 58 кінопоказів
