Connect with us

Події

Від Курбаса до Уривського: «Макбет» крізь століття

Published

on


Постановки шекспірівської трагедії режисерами різних поколінь допомагають відчути українську театральну культуру

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського стала однією з найочікуваніших прем’єр сезону в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. У новій інтерпретації події 400-річної давнини переосмислюються крізь призму впливу сучасних інформаційних технологій на людину. Водночас звернення до цієї класичної історії про жагу до влади під час повномасштабної війни спонукає провести паралелі з новаторським театром Леся Курбаса столітньої давнини.

Ця прем’єра долучається до справжнього «шекспіроБУМу» в Україні: за останні десять років, як раніше повідомляв Укрінформ, з’явилося 111 нових вистав за п’єсами видатного драматурга.

Про паралелі між сучасною постановкою «Макбета» Уривського та виставою Курбаса, репресованого радянсько-московською владою, ми детальніше поговорили з театрознавицею Ганною Веселовською та акторами вистави – виконавцем ролі Макдуфа Ренатом Сєттаровим і виконавцем ролі Банко Віталієм Ажновим.

ВІЩУНОК ШЕКСПІРА УРИВСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВ НА СУЧАСНИХ МОНСТРІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ

У трагедії Шекспіра, і відповідно у виставі франківців, прем’єра якої відбулася 28 лютого, воєначальники Макбет та його друг Банко повертаються з війни переможцями. Вони зустрічають трьох відьом, які пророкують Макбету королівський трон.

У сучасній постановці віщунки – це не люди, а три рухомі світлові екрани, розміщені на гігантських гіроскопних кранах (подібні використовують під час кінозйомок). Протягом півторагодинної вистави без антракту глядачі відчувають демонічний вплив цих технологічних монстрів: їхніх голосів та рухомих металевих конструкцій, що чинять фізичний і психологічний тиск. На білих екранах посеред темряви з’являється кров — символ жертв тих, хто йде до влади через убивства.

Тетяна Міхіна та Акмал Гурєзов

Від цих роботизованих інформаційних систем ніде сховатися: вони заповнюють увесь сценічний простір і навіть кілька разів висуваються у глядацьку залу. Так режисер Іван Уривський та художник-постановник Петро Богомазов демонструють нав’язливість і всеохопність сучасної цифрової реальності, що здатна лякати й заганяти у глухий кут. Не всі здатні протистояти таким маніпуляціям, що призводить до фатальних наслідків.

Художниця з костюмів Тетяна Овсійчук використала для постановки виключно чорний колір та його відтінки. Протягом вистави актори тричі змінюють костюми: спочатку постають у робочому одязі, а згодом перевтілюються у барокові шекспірівські образи. Це візуально скорочує дистанцію між часом написання п’єси та сьогоденням.

ТИРАНІЇ ТА ДЕСПОТИЗМУ ЗАВЖДИ ПРОТИСТОЇТЬ ПОТУЖНІША СИЛА

У виставі «Макбет» задіяні переважно актори, які вже мають досвід роботи з Уривським. Постановку створили швидко — трохи більше ніж за два місяці інтенсивних репетицій.

«Ми звикли до такого темпу, – розповідає Віталій Ажнов. – Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну взагалі всі стали мобільнішими. Хочеться все швидко встигнути, бо не знаєш, що буде завтра. Максимальна концентрація, довіра акторів до режисера, довіра режисера до акторів, неймовірна команда. Все як завжди в роботі з Іваном Уривським – в любові і співтворчості».

Ренат Сєттаров
Ренат Сєттаров

І додає: «Шекспір – вічний, неймовірний автор, у якого знаходимо безліч паралелей із сучасністю. «Макбет» є дуже важливою виставою в нинішній час та пересторогою суспільству. Тиранія, деспотизм і жага необмеженої влади не мають шкали вимірювання; неможливо визначити, хто гірший – Макбет чи Калігула. Навіть найменше зло залишається злом. І чим довше воно безкарне, тим більше розростається».

У своїй постановці Уривський помітно скоротив кількість персонажів шекспірівської п’єси. Це дозволяє сконцентрувати увагу на сутності ключових образів: Макбета (Акмал Гурєзов, Олександр Рудинський) і його дружини Леді Макбет (Тетяна Міхіна, Мальвіна Хачатрян), Банко (Віталій Ажнов, Іван Шаран), Дункана (Арсеній Тимошенко, Дмитро Чернов), Макдуфа (Ренат Сєттаров, Роман Ясіновський) і Малколма (Павло Шпегун, Леонід Шеревера).

Поступово Макбет і його дружина стають страшнішими за будь-яких демонів. Їхні стосунки просякнуті підступністю та жорстокістю, які витісняють любов. Зрештою, не так важливо, хто виявився слабшим чи мав більші амбіції, – руки у крові залишаються і в злочинця, і в його спільників.

Актор Ренат Сєттаров – виконавець ролі Макдуфа, який першим запідозрив Макбета у вбивстві, каже: «Інколи треба нагадувати, і розуміти, що ніхто не безсмертний; що за все скоєне треба буде згодом відповісти». Для актора роль Макдуфа є підтвердженням істини: на кожну силу знайдеться інша, потужніша.

ПОСТАНОВКА «МАКБЕТ» ЛЕСЯ КУРБАСА 1924 РОКУ: ПОНАД 30 ПЕРСОНАЖІВ ТА 5 ДІЙ

У Національному театрі імені Івана Франка нову постановку «Макбета» розглядають як продовження дослідження людської природи сценічними засобами. Сто років тому, у 1924-му, першу масштабну українську постановку цієї трагедії Шекспіра в театрі «Березіль» створив видатний режисер-авангардист Лесь Курбас.

Театрознавиця Ганна Веселовська. Фото надане співрозмовницею.
Театрознавиця Ганна Веселовська. Фото надане співрозмовницею.

Театрознавиця, докторка мистецтвознавства Ганна Веселовська розповідає, що «створення вистав за п’єсами, знайомими попереднім поколінням глядачів, є способом актуалізувати важливі події минулого». За її словами, постановки «Макбета» Леся Курбаса та Івана Уривського дуже різняться – через 100 років це зовсім інший театр. «Але важливо демонструвати цю тяглість. Подібна практика існує і в інших театральних культурах: кожне нове покоління режисерів звертається до класичної п’єси, пропонуючи власне бачення тексту».

Вона зауважує, що більшість глядачів не йде на виставу з підручником з історії театру. «Проте важливою є можливість нагадати про знакові для української культури імена: 100 років тому «Макбета» ставив Лесь Курбас, сьогодні — Іван Уривський».

«Коли розповідь про новаторство Леся Курбаса у 1920-х роках доповнюється сучасною візуалізацією — виставою Уривського, — знання глядача стають предметнішими: про історію театру в Києві, його репертуар, режисерів та акторів. Це допомагає наблизитися до епохи, яку тоталітарний радянський режим намагався стерти з пам’яті українців та світу», – каже пані Ганна.

Фінальна сцена вистави
Фінальна сцена вистави “Макбет” Леся Курбаса.

Лесь Курбас вперше зрежисував «Макбета» і зіграв у ньому головну роль ще у 1920 році в мандрівному театрі, який показував цю виставу у Білій Церкві на Київщині. А згодом, у 1924 році, створив масштабну постановку в «Березолі», де вже сам не грав. На двомовному (українською та англійською) сайті «Open Kurbas: цифрова колекція» — https://openkurbas.org/, створеному Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України, серед оцифрованих 12 тисяч музейних предметів можна почитати анкети глядачів постановки «Макбет», які дивилися виставу 14 листопада 1924 року. Свої враження залишили, зокрема, вчитель, працівниця готелю, студент, слюсар, переписувач.

Вистава Курбаса 1924 року складалася з 5 дій і виразно демонструвала крах особистості в боротьбі за трон театральними засобами. Сценографію та костюми створив Вадим Меллер — художник-кубофутурист, засновник конструктивізму в українському театральному мистецтві. На сцені було задіяно понад 30 персонажів, не враховуючи учасників масових сцен. Дійство набувало рис політичного фарсу, позбавляючи героїв величі та формуючи до них іронічне ставлення.

ТЕХНОЛОГІЇ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ

Хоча Іван Уривський залишив лише «скелет» відомої п’єси, через 100 років після Леся Курбаса він демонструє дуже цікавий підхід до тексту, зазначає Ганна Веселовська. «Мене абсолютно не бентежить те, що глядачам показують тільки одну лінію із твору Шекспіра. Коли люди у побутовому середовищі роблять такий закид, то я ставлю собі запитання: невже всі читали трагедію «Макбет» і детально її знають?», – пояснює театрознавиця.

На її думку, ця вистава – погляд на проблеми комунікації, але не стільки між людьми, скільки між людиною і технологіями. Це надзвичайно актуально сьогодні, в епоху роботизації, штучного інтелекту та інформаційних воєн. Адже в повсякденному житті ми взаємодіємо з безліччю пристроїв, часто не усвідомлюючи, яку роль їм відводить хтось невидимий.

Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського
Вистава «Макбет» за п’єсою Шекспіра в постановці режисера Івана Уривського

«Містична роль у постановці «Макбету» Уривського відведена технологічним засобам – це сучасно. Проте такий аспект не відкидає розмови про морально-етичні принципи, дію людського фактору та потребу людей зберігати в собі все людське», – резюмує Ганна Веселовська.

Валентина Самченко. Київ

Фото Юлії Вебер надані Театром Франка та з сайту «Open Kurbas: цифрова колекція»



Джерело

Події

Депардьє відкликав апеляцію на вирок за сексуальне насильство і перепросив

Published

on



Французький актор Жерар Депардьє 16 листопада відмовився від апеляційного оскарження вироку у справі про сексуальне насильство щодо двох жінок і публічно перепросив. Таким чином, вирок, яким Депардьє призначили 18 місяців умовного позбавлення волі, набув остаточної сили.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє BFMTV із посиланням на заяву актора. 

«Суд ухвалив рішення. Мене визнали винним. Я це розумію і приймаю вирок», – написав Депардьє. Він також висловив «глибокі й щирі вибачення» перед усіма, хто міг постраждати через його поведінку.

«На зйомках я довго ховався за провокаціями й непристойними жартами», – зазначив актор, визнавши, що його слова та деякі вчинки мали наслідки. Депардьє сказав, що ніколи не мав наміру завдавати жінкам болю.

За даними журналістів, прокуратура також відкликала апеляцію, оскільки суд першої інстанції призначив саме те покарання, якого вона вимагала. Адвокатка потерпілих повідомила, що її клієнтки також відмовилися від оскарження.

Читайте також: П’єра Рішара позбавили звання посла благодійної організації за підтримку Депардьє

Як повідомляв Укрінформ, у травні 2025 року суд у Парижі визнав Депардьє винним у сексуальному насильстві щодо двох жінок під час зйомок фільму «Зелені віконниці» у 2021 році. Суд також постановив внести актора до реєстру осіб, засуджених за сексуальні злочини. 



Джерело

Continue Reading

Події

У Грузії археологи виявили частину стародавнього палацу

Published

on


Археологи виявили частину архітектурного комплексу V-VI століть, який, імовірно, був палацом місцевого правителя або представників аристократії, під час розкопок у Марнеульському районі неподалік від столиці Грузії Тбілісі.

Про це повідомляє Перший канал Грузії, передає Укрінформ.

«На території села Меоре-Кесало муніципалітету Марнеулі ведуться археологічні дослідження, ймовірно, комплексу V-VI століть», – повідомило Національне агентство з охорони культурної спадщини Грузії.

Науково-дослідні роботи на археологічному комплексі здійснює Національний музей Грузії за фінансової підтримки Національного агентства з охорони культурної спадщини Грузії.

Зазначається, що під час розкопок було виявлено частину масштабного архітектурного комплексу, імовірно, V-VI століть, який, за попередньою версією, є палацом місцевого правителя або представника знаті.

Археологічний об’єкт зареєстрували у 2020 році, а значну частину комплексу дослідили у 2023-2025 роках.

Роботи, проведені у 2026 році, передбачають археологічне дослідження нових ділянок на захід і північ від комплексу.

У межах досліджень очистять виявлені стіни, плиткові шари та підлоги залів. Територію розкопок також рекультивують і накриють консерваційним шаром, щоб запобігти подальшому пошкодженню залишків будівель.

Частина комплексу пошкоджена внаслідок природних процесів, тому її необхідно зберегти та продовжити дослідження.

Читайте також: На Миколаївщині завершили розкопки сакрального об’єкта, якому понад 5000 років

Як повідомляв Укрінформ, у турецькій провінції Кютаг’я, що на заході країни, археологи виявили залишки восьми хлібин, які обвуглилися під час пожежі близько п’яти тисяч років тому. Знахідки датують ранньою бронзовою добою.

Фото: საქართველოს კულტურული მემკვიდრეობის დაცვის ეროვნული სააგენტო/Національне агентство з охорони культурної спадщини Грузії



Джерело

Continue Reading

Події

У Києві відбудеться фестиваль імені Василя Стуса

Published

on



У Києві 19-20 листопада відбудеться “ПалімФест” – літературно-культурний фестиваль імені Василя Стуса.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Український ПЕН.

Фестиваль проходитиме у книгарні “Є” на вулиці Лисенка.

Захід організовує Український ПЕН. Кураторкою програми фестивалю є літературна критикиня, редакторка та культурна менеджерка Тетяна Петренко.

“ПалімФест” — це фестиваль про повернення, про сліди різних культурних шарів, що проступають у нашій сучасності, і про спадщину, на яку ми спираємося, творячи новітню культуру. Сьогодні ми повертаємо забуті й маргіналізовані частини літературного канону, інтелектуальну есеїстику, культуру діаспори. Перепоховуємо видатних діячів, чиї останки перебували за межами України, формуємо власний пантеон і переосмислюємо місце окремих постатей у нашому каноні. Ці процеси стали відправною точкою для формування дискусій фестивалю — про те, які сенси ми успадковуємо, на кого спираємося і кого обираємо за взірець», — зазначила Петренко.

Читайте також: У Києві проходить міжнародний фестиваль ранньої музики Kyiv Baroque Fest

Вона зауважила: “Після повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо нову хвилю зацікавлення українською класикою. Але хто і як вирішує, які книжки мають увійти до сучасного канону, а які залишаться хіба що предметом зацікавлення істориків літератури? У різні періоди нашої історії ми багато говорили про перерваність української культурної традиції. Тепер важливо замислитися над тим, як забезпечити її безперервність і спадкоємність. Хто відповідає за збереження книжок, музичних творів, фільмів та архівів? Як не допустити, щоб важлива спадщина на десятиліття випадала з культурного обігу, зокрема через обмеження, пов’язані з авторським правом?”.

Як підкреслила програмна менеджерка Українського ПЕН Анна Вовченко, “19 листопада 1989 року не стало днем остаточного довершення українського культурного канону ХХ століття — цей процес триває досі. Водночас акт перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на українській землі є точкою великої відповідальності нового покоління українців перед історією та їхньою пам’яттю. Рік, коли ми, символічно й фізично, повертаємо Україні Андрія та Софію Мельників і Євгена Коновальця, цю відповідальність увиразнює. Настав час поговорити про те, чим є культурний канон і пантеон української нації, як працює наша дієва пам’ять, багатошарова, мов палімпсест, як робота з культурою допомагає шукати і встановлювати справедливість і як осмислювати велич історичного моменту, у якому живемо. Так з’явилася концепція — а з нею і програма цьогорічного фестивалю”.

У межах фестивалю заплановані дискусії за участі літературознавців, істориків і представників сучасної української літератури. 

У ПЕН підкреслили: “Головною темою стане перезбирання українського культурного контексту: кого ми повертаємо, кого перечитуємо і на кого вчимося спиратися. Поговоримо про повернення в простір імен, які були забуті та витіснені, про відновлення зв’язків усередині власної культури та формування оновленого переліку загальних знань про українську культуру”.

У перший день, зазначили в ПЕН, відбудуться “розмови про перепоховання українських митців, юридичні проблеми повернення культурної спадщини та інші питання, що стосуються долі нашого письменництва”. Другий день буде присвячений українській діаспорі, розмові про Віктора Домонтовича та біографії як жанру.

Програма “ПалімФесту” 2026 року оприлюднена на сайті ПЕН.

Як повідомляв Укрінформ, для дітей та підлітків із семи областей стартує конкурс читацьких відгуків за участю Сергія Жадана.

Фото: Дія



Джерело

Continue Reading

Trending

© 2023 Дайджест Одеси. Копіювання і розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки за умови прямого посилання на сайт. Для Інтернет-видань обов'язковим є розміщення прямого, відкритого для пошукових систем гіперпосилання на використаний матеріал не нижче другого абзацу. Матеріали з позначкою «Реклама» публікуються на правах реклами, відповідальність за їхній зміст несе рекламодавець.