Суспільство
«Візьміть, будь ласка, це для вас» – як працює мережа, що збирає гроші на синьо-жовтих стрічках
Не перший рік на людних вулицях міст вам можуть запропонувати стрічку на руку втридорога. Як працює ця «схема»?
«Візьміть, будь ласка, це для вас – подарунок. Пов’яжу сюди на ручку… дивіться, як красиво. Я студентка, то буду вдячна за підтримку». «Я збираю кошти на пікап для брата, він на фронті, а стрічка буде вам як вдячність…» – ці фрази чули багато мешканців та гостей у центрі великих міст.
Київ, Львів, Одеса, там, де багато перехожих і туристів, працюють переважно дівчата, які нав’язливо пропонують «безкоштовну» синьо-жовту стрічку, а потім наполегливо вимагають за неї гроші, – чи то для оплати начання, чи для інших благородних потреб.
Те, що виглядає як патріотична підтримка або благодійність, – організований бізнес із усіма атрибутами мережі: адміністратори, «офіс», інструкції й система мотивації працівниць. Розслідування журналістів проєкту «Вголос», які інтергрувались у цю схему показує: те, що називають «роботою для студентів», часто має ознаки шахрайства, працює не перший рік і поки не збирається зникати, «як роса на сонці».
СХЕМА НА ВУЛИЦЯХ: ЯК «ПРАЦЮЄ» СТРІЧКА
Сценарій приблизно однаковий: до перехожого підходить одна дівчина, пропонує пов’язати стрічку «на знак підтримки», називає себе студенткою або переселенкою, дякує за «підтримку». Поки людина погоджується, поруч з’являються ще одна-дві «товарки», які підсилюють психологічний тиск, вони починають жалітися, апелювати до емоцій, натякати, що «це на навчання», «це для брата на фронті» або що «це спільна акція». Якщо людина відмовляється – стрічку часто просто знімають, інколи з образами, що дуже неприємно для перехожих.
Ціна «за підтримку» формально не називається: звучить «дай скільки не шкода», але на практиці діє внутрішній мінімум і цільова планка. У мережі, яку описали журналісти, менш як 40 гривень брати заборонено; іноді дівчата наполегливо вимагають сотні гривень і навіть більше.
ПІД ПРИКРИТТЯМ: ЖУРНАЛІСТИ ВСЕРЕДИНІ СХЕМИ
Авторка розслідування влаштувалася «на роботу» до однієї з таких груп і пройшла повний цикл: від співбесіди до першої зміни на вулиці та повернення в «офіс» для здачі каси. Адміністраторка, яка проводила співбесіду, показала, що робота має чітку організацію: «офіс» у центрі міста, інструктаж, графіки, точки, де можна безперешкодно працювати і система обліку грошей. Кожна зміна триває кілька годин, працівниці зазвичай працюють «в парі», отримують для роздачі фіксовану кількість стрічок і мають здавати виручку – справжнісінька касова дисципліна в тіні.
В офісі такої «роботи для студентів» журналістка помітила «атрибути» підпільного бізнесу: зошити для обліку виручки, «правила гри», мотиваційні премії (наприклад, найкращій зі збору коштів обіцяли новий iPhone) і навіть розмови про те, як «добивати» людей на кошти у конкретні дні. Адміністраторка прямо наказувала: «Добийте тих людей, бо вони вчора збудилися», – і вказувала на табличку з графіками та «точками продажу». Така системність робить схему ефективною – і важко помітною для контролюючих органів.
Журналісти уточнили і фінансові аспекти: стрічка у гуртовому продажі нині коштує небагато – від 7 до 12 гривень за метр; шматок для руки в середньому обходиться приблизно в 4 гривні. Натомість дівчата «збирають» десятки або сотні гривень від одного перехожого. За день одна працівниця може зробити касу в кілька тисяч гривень; частина виручки здається в «касу» (за схемою 50/50), решта – її. У журналістки за перший день сумарний заробіток становив 880 гривень, з яких половина пішла в касу.
Отже, маржа величезна: собівартість символічної стрічки кілька гривень, а щоденна виручка окремих «точок» значно вища, і, звісно, «без урахування податків». Якщо такі мережі працюють одночасно в кількох містах і роками, загальні обороти можуть бути значними. За словами авторів розслідування, мережа існує вже близько восьми років і за цей час накопичилося багато скарг від перехожих.
ІСТОРІЇ, ЯКІ НЕ ПОТРАПЛЯТЬ В ПОЛІЦІЮ
Укрінформ поспілкувався з кількома «жертвами» подібної схеми. Скажімо, Сергій (прізвище та ім’я чоловік просив не називати) потрапив на гачок ще військовослужбовцем, то ж тоді стежити за новітніми схематозами не мав часу і можливості. Він мав відрядження до міста Лева, де біля вокзалу до нього підійшла «приємна така чорнявка, дуже мила дівчинка». Вона подякувала Сергієві за службу і запропонувала пов’язати стрічку на руку. А вже, розговорившись, розказала про брата, який, мовляв, теж на східному фронті і вона шукає можливості зібрати йому «на корча». «Мені навіть нічого не здалось підозрілим, я просто витягнув гроші і віддав їй». Сергій і досі сподівається, що це була справжня історія, і що його 2 тисячі таки допомогли придбати потрібну техніку. Вже згодом, за словами Сергія, він побачив «в миру» окремі точки в Києві, де постійно «працюють» продавці стрічок. Втім, чоловік не збирається звертатись про правохоронців. «Сам винен», – каже. Але все ж, каже, що сподівається на те, що це не був «розводняк».
Мар’яна М. разом із подругою саме прогулювались центром Києва. До них підбігла усміхнена дівчина і одразу запропонувала стрічку на руку. Мар’яна простягла руку, бо думала, що це просто волонтерська акція. «Мені не складно ж, нехай буде». Але співрозмовниця, пов’язуючи стрічку одразу почала говорити про навчання і що це нагода допомогти їй у скрутний час. «Мені було незручно, адже це стрічка, національний символ, нас в школі вчили не викидати, берегти. Ну і якось відмовляти було не дуже зручно». То ж Мар’яна запропонувала 50 гривень. Співрозмовниця почала тиснути, що це маленький донат, що навіть морозиво зараз коштує дороже, що вони ж розуміють, як воно – вчитись і шукати кошти. То ж Мар’яна розсталася із 200 гривнями. А вже після розмови зрозуміла, що це щось не дуже легальне. «Нас оточили дівчата і навперебій говорили, що це добра справа, що ми молодці, що треба підтримувати один одного і що на благодійність не варто шкодувати грошей».
МІЖ ЗАКОНОМ І СОВІСТЮ: «СІРА ЗОНА» СТРІЧКОВОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ
Юристи, з якими поспілкувався Укрінформ, визнають: ситуація з «вуличними стрічками» справді складна для однозначної правової оцінки. Формально тут немає прямого шахрайства – адже немає примусу й жодних фальшивих документів чи підроблених історій про «збір на ЗСУ». Проте є маніпуляція, що грає на емоціях і довірі.
«Шахрайство – це введення в оману, – пояснює один із юристів. – Але питання в тому, чи розуміє людина, який товар отримує. Якщо вона має реалістичні очікування – бачить стрічку, розуміє, що це не офіційний збір, і все одно добровільно дає кошти, то юридично тут немає складу злочину. Хіба що розглядати це як нелегальну роздрібну торгівлю – тоді це питання до податкової».
Фактично, схема існує на стику між комерцією та благодійністю. До речі, кураторка такої схеми мала документи як підприємець із правом торгівлі, то ж спробуй «підкопатись». Якщо дівчата кажуть, що «збирають на навчання» або «на допомогу братові», а люди віддають гроші добровільно, це потрапляє до великої «сірої зони» – не цілком законної, але й не явно кримінальної.
Юристи визнають: ефективних правових механізмів для протидії цьому немає. «Це дуже прикра ситуація, яку поки що можна долати лише розголосом, – каже правниця, з якою говорили журналісти. – Бо навіть якщо очевидно, що схему побудовано на маніпуляції, вона не порушує закон безпосередньо. Це радше етична, ніж юридична проблема». «Ви молодці, що говорите про це», – сказав один із юристів і додав: «Тут поки сліпа зона для нас».
Найголовніше, що спрацьовує у цій сірій зоні напівтіні – національна символіка. Саме вона стає больовою точкою, через яку багато кому не вдається вислизнути з рук нав’язливих торговців. Саме тиск на патріотичних почуттях і навіть почуттях провини спрацьовує у цій гримучій комбінації.
Люди, які щиро реагують на українські символи, хочуть підтримати когось чи щось справжнє. А натомість стають частиною тіньового бізнесу, який паразитує на довірі та почутті солідарності. І поки держава не має дієвого інструменту, щоб розмежувати справжню благодійність від фальшивої, єдине, що може спрацювати, – публічність і небайдужість самих громадян.
Саме тому важливо розуміти, є чудова альтернатива «не влипнути» у такий схематоз на ваших емоціях, – 200 чи 500, чи кілька тисяч гривень «відкупного» можна цілком легально віддати в організації, які викликають довіру. Вміти протистояти і таким схемам – це навички життя в сучасних умовах. Пов’язана стрічка у вас на зап’ясті не індульгенція, а схема.
ПСИХОЛОГИ ПОЯСНЮЮТЬ, ЯКІ МЕХАНІЗМИ ЗАПУСКАЮТЬ «ПРОДАВЦІ СТРІЧОК»
У першу чергу спрацьовує патріотичний та сильний емоційний тригер. Рідний символ на руці апелює до почуття національної належності – люди хочуть «бути своїми» і не образити того, хто просить. Це соромно відмовляти. Але не соромно відмовитись, якщо ви пам’ятаєте про те, що є чимало ініціатив, які чекають на вашу підтримку, і вони не будуть кидатись на вас із тиском на почуття провини.
Соціальний тиск і раптовість. Зазвичай продавці підходять швидко, спрацьовує ефект несподіванки, діють у парі чи трійці – складніше ввічливо відмовити двом чи трьом. Найкраще, що ви можете зробити – не зупинятись, не говорити, не пояснювати.
Інформаційне прикриття. Заяви про «навчання», «пікап для брата на фронті» чи «збір для ЗСУ» викликають довіру. Коли ці розповіді не перевіряються, довіра перетворюється на джерело для експлуатації.
Ще рік тому у великих містах працювали схеми зі збору коштів на вулицях. Пригадуєте одягнених у військову форму хлопців, які під музику і у прозорі коробки збирали пожертви для потреб ЗСУ? Точкові спроби подолати і зупинити цю схему не працювали, – з однієї станції метро вони перебирались на іншу і так тривало досить довго. І лише голосні рейди поліції та чинних військових змогли покласти край такому ошуканству. Нав’язлива торгівля національної символікою працює саме тому, що поки до неї не дійшли руки усіх небайдужих. А вже пора, здається.
Синьо-жовта стрічка, як символ, є простою і сильною формою висловлення підтримки – і це робить її вразливою до експлуатації. Коли емоційний символ перетворюють на інструмент заробітку, це підкопує довіру до вуличної благодійності і завдає шкоди репутації міст.
І справа не в окремих «нахабних» випадках, а в організованій схемі з офісами, адміністраторами та чітким алгоритмом дій. Міста, правоохоронці і самі громадяни мають працювати разом, щоб не дозволити патріотичним символам стати приводом для шахрайства.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото з відкритих джерел.
Суспільство
Свириденко розповіла про програми підтримки медиків у селах та прифронтових громадах
Молоді медики, що закінчують інтернатуру, можуть отримати разову виплату; медики прифронтових територій – забезпечення службовим житлом.
Як передає Укрінформ, про це повідомила Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко у Телеграмі.
“Для медиків у сільській місцевості та у прифронтових регіонах працюють урядові програми підтримки. Одна з них — одноразова грошова виплата в розмірі 200 тис. грн для молодих фахівців, які завершують інтернатуру”, – нагадала Свириденко.
Вона повідомила, що податися на програму можуть випускники інтернатури поточного року. Прийом заявок триватиме до 10 жовтня, а виплати надійдуть до кінця року.
Наприклад, такою програмою підтримки скористалась молода сімейна лікарка Валерія Науменко, яка сьогодні працює в селі Красилівка на Київщині. У серпні 2025 року дівчина підписала контракт з медичним закладом на три роки. На сьогодні лікарка веде майже 900 пацієнтів.
“Уряд також розширив програму забезпечення медичних працівників службовим житлом на прифронтові регіони. Заклади охорони здоров’я можуть купувати житло для медичних працівників, основне робоче місце яких розташоване не лише в сільській місцевості, а й у містах прифронтових областей — в радіусі до 30 км від місця роботи”, – зазначила Свириденко.
Обрати житло можна буде також у Запоріжжі, Сумах, Харкові і Херсоні, які знаходяться у зоні активних бойових дій. На реалізацію програми у державному бюджеті на 2026 рік передбачено 100 млн грн.
Як повідомлялося, за даними Міністерства охорони здоров’я, найчастіше медичні заклади шукають лікарів загальної сімейної практики та терапевтів. Також затребуваними фахівцями є медичні сестри та медичні брати, ерготерапевти, рентгенологи, невропатологи.
Суспільство
В Одесі запланували ювілейну сесію на квітень Анонси
24 березня 2026 р. 17:58
8
ФОТО: Інтент/Наталя Довбиш
Виконувач обов’язків Одеського міського голови Ігор Коваль розпорядився скликати депутатів на 50 сесію міської ради.
Відповідне розпорядження оприлюднила пресслужба муніципалітета.
Наразі що саме розглядатимуть не сесії не визначили й орієнтований порядок денний сформований, як блоки питань:
- Про діяльність Одеської міської ради та її виконавчих органів.
- Про бюджет і фінанси.
- Про цільові програми, концепції та містобудування.
- Про об’єкти комунальної власності.
- Про земельні правовідносини.
- Про створення, припинення, зміну найменування, затвердження статутів (положень) комунальних підприємств, установ, закладів та їхню діяльність.
- Про депутатські запити.
Остання сесія міської ради у 2025 році відбулася в Одесі 12 грудня. Традиційно Інтент готується проводити онлайн-трансляцію засідання сесії.
49 сесію переносили двічі відкладали за інсайдерською інформацією, для того, щоб воно відбулося, керівнику ОВА Олегу Кіперу довелося писати гнівного листа виконуючому обов’язки Одеського міського голови Ігорю Ковалю. 23 січня виконувач обов’язків Одеського міського голови Ігор Коваль розпорядився перенести дату сесії Одеської міської ради. Депутатів скликали не на 28 січня, як планували раніше, а 11 лютого.
Тим часом заощадження виконувача обов’язків Одеського міського голови, серкретаря Одеської міської ради Ігоря Коваля готівкою збільшилися за рік, а також побільшало банківських рахунків. Національне агентство з питань запобігання корупції оприлюднило декларацію Ігоря Коваля за 2025 рік, в якій вказано, що в нього готівкою заощаджені 200 тисяч гривень та 25 тисяч доларів США.
Ігор Коваль приступив до виконання обов’язків міського голови 16 жовтня 2025 року. До цього обіймав посаду секретаря міськради, яка залишилася за ним й після отримання статусу виконувача обов’язків мера.
Суспільство
Дівчина з інвалідністю розповіла, як здійснила свою мрію
Двадцятидворічна Дар’я Остапенко з діагнозом ДЦП закінчила безбар’єрну автошколу, що діє на базі Одеського державного університету внутрішніх справ, і сіла за кермо.
Про це йдеться у публікації Укрінформу “Бачу ціль – не бачу перешкод: історія дівчини з ДЦП, яка навчилася водити авто й мріє про мандри”.
Мрія самостійно керувати автівкою з’явилася у дівчини в 14 років. Втілення її у життя відтермінувала спочатку пандемія COVID-19, а потім – початок повномасштабного вторгнення. Постійне користування незручним громадським транспортом виснаживало дівчину, і зрештою Дар’я стала ученицею безбар’єрної автошколи, яка відкрилася на базі Одеського державного університету внутрішніх справ кілька років тому.
“Мене дуже приваблювала думка, що пересуватися можна спокійно та самостійно, не користуючись міським транспортом. Я дуже його не люблю, він незручний і не адаптований для людей з інвалідністю. А ще ж круто взяти й зірватися, наприклад, на море! Спочатку я чекала свого 18-річчя, але на той час припала епідемія ковіду, потім почалася війна, і було не до того”, – розповіла вона.
Щодо незручностей у транспорті Остапенко зазначає, що водії можуть просто не зупинитися, коли бачать на зупинці людину з інвалідністю. По-друге, дівчина зауважила байдужість людей, які вдають, що людини з інвалідністю у салоні автобуса просто не існує. По-третє, за словами Дар’ї, у маршрутках дуже мала відстань між кріслами, і людям з інвалідністю важко сидіти, навіть якщо хтось поступиться місцем. Також у деякому транспорті надто високі сходинки, важко піднятися.
Окрім того, впевненості у бажанні сісти за кермо додав і вдалий досвід водіння знайомих, які пересуваються на кріслі колісному.
За словами Дар’ї, у безбар’єрній автошколі навчаються десять тижнів, із яких чотири – теоретичні. Після цього студенти складають іспит і одразу беруться до практики. В автошколі є спеціально обладнані автомобілі з механічною та автоматичною коробками передач.
“Мені було дуже цікаво вчитися. Однак на іспиті стикнулася з “каверзною” постановкою питань і заплуталася не тому, що не знала відповіді, а з тієї причини, що неправильно зрозуміла зміст запитання. Довелося перескладати”, – пригадує вона.
Усім охочим сісти за кермо, які вагаються, дівчина радить діяти рішуче. “Життя одне, і його треба жити. Не треба боятися, як на нас подивляться інші та що про нас подумають”, – додавла вона.
Як повідомляв Укрінформ, на базі Одеського державного університету внутрішніх справ запрацювала автошкола для людей з інвалідністю у межах флагманського проєкту МВС.
Фото: Ніна Ляшонок / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут
-
Війна1 тиждень agoНе час купувати квиток на “Титанік”: у Франції пояснили, чому війна Трампа в Ірані — це провал
-
Війна6 днів agoВтрати ЗС РФ — Міноборони заявило про ліквідацію 1710 окупантів за добу
-
Усі новини1 тиждень agoШон Пен замість «Оскара» зустрівся з Зеленським (фото)
-
Усі новини7 днів agoАнна Трінчер впала на сцені в сміливому міні та декольте — відео
-
Війна1 тиждень agoдепутатам: Доведеться служити народу або у парламенті, або на фронті
-
Політика1 тиждень agoСкасування санкцій проти Росії не допоможе світу, а лише Росії
-
Ексклюзиви1 тиждень agoяк це вплине на НАТО і Україну
-
Політика7 днів agoЗеленський закликав Трампа і Стармера зустрітися та знайти спільну мову
