Одеса
Як війна вплинула на гумор в Одесі – чи можна повернути жарти після війни
Георгій Делієв та Борис Барський на Гуморині в Одесі. Фото: УНІАН/Кравцов Олексій
Одеса — це місто, де гумор завжди був частиною життя. Навіть у найскладніші часи одесити не втрачають здатності жартувати та дарувати радість іншим. Але останніми роками через пандемію та війну традиційні святкування 1 квітня Гуморини перестали проводитися. Чи можливо повернути традицію в повному обсязі та яку роль гумор відіграє в житті українців сьогодні?
Про це журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з директором театру “Маски” Борисом Барським.
Читайте також:
— Що для вас 1 квітня?
— Якщо чесно, я щасливий, що ми маємо таке свято. Я був би щасливий ще більше, якби таких свят було більше в Одесі, як раніше. Ми проводили фестиваль-комедіаду, і він випадав саме на 1 квітня. До нас з’їжджалися коміки, клоуни з усієї земної кулі, 30-35 країн приїжджало. Ми виходили до міста, і це була свобода. Це повітря, яким ти міг дихати на повні груди, посміхатися. До кінця дня у мене боліло обличчя, я вже не міг. Хочу, щоб це все до нас повернулося.
— Незважаючи на війну, ви щоразу щось організовуєте. Чи планується перфоманс цього року?
— Так, першого ми обов’язково вийдемо в місто. Кожен рік ми виходили, навіть під час коронавірусу, обіймалися з усіма, і ніхто не захворів. Цього року теж о першій годині дня обов’язково з’явимось або на Дерибасівській, або у Міському саду. Там буде багато сюрпризів. Про один з них я можу вже сказати. У нас є акція, ми проводимо її в TikTok. Є багато людей, які знаходяться в інших містах, в інших країнах. І вони мають матеріальну можливість придбати квитки в наш театр, але фізично не мають можливості потрапити в нього. А в Одесі є багато людей, які хотіли б прийти в театр, але не мають фінансових можливостей. Нам пишуть, надсилають гроші, ми купуємо ці квитки. І ось 1 квітня ми підемо по Дерибасівській і роздамо ці квитки. І знімати це будемо, тому що потрібно бачити щасливих людей, які отримують маленькі подарунки, навіть маленький, але ковток позитиву. А ми знаємо, як зробити людей щасливими.
— Як ви гадаєте, під час війни наскільки важливим є свято гумору?
— Під час війни, я думаю, загалом будь-який позитив дуже важливий, бо ми живемо у двійковому світі. Є добро, є зло, є чорне, є біле, є день, є ніч. І у нас дуже багато чорного. Останні три роки просто стільки негативу на нас впало. Ми помітили за глядачем, наскільки вони скучили за святом. Тому потрібно хоча б на годину відволіктися від того, що відбувається. І це, я думаю, дуже важливо. Навіть просто згадуючи, наприклад, історію. Під час Другої світової війни їздили бригади, просто виїжджали на фронти. Там були Тарапунька та Штепсель та багато інших. Вони несли радість, трошки вливаючи у серця людей позитив. Це важливо.
— Є приказка, що гумор лікує та продовжує життя. Як ви вважаєте, наскільки це правда?
— Я думав, що це я вигадав. Наш гумор лікує та життя продовжує. Це у нас у кожній рекламній заставці, скрізь звучить. А я ще кажу, що ми вміємо робити людей щасливими. Справді, гумор лікує. Я багато літератури читав із цього приводу. І навіть є такі випадки, коли люди вже в критичному стані, коли ніякої впевненості в тому, що ця людина виживе, але вона раптом починала сама з себе сміятися, і все. І я мав таке. У 1995 році ми знімалися в Москві в партизанському загоні, партизанів грали. Делієв натиснув у машині на гальмо, а ми з Комариком стояли, я перелетів і два ребра зламав. Потім у мене питали за день, чи боляче. Я говорив, що тільки коли сміюсь. Ось сміятися було боляче, а так нічого, нормально.
— Чи змінилося щось у глядачах за три роки?
— Я думаю, що змінилося у кожної людини, яка перебуває тут. Дуже багато людей поїхали. Для них усе трохи не те, вони збоку за цим спостерігають. Я звертаю увагу на глядачів. І я так зрозумів, що ми всі перетворюємось певною мірою на філософів. Починаємо розуміти, що вчора не повернеш, вчора вже немає. А завтра може не настати будь-якої миті. І тому потрібно насолоджуватися кожною миттю. Ми живемо сьогодні, тут, зараз і насолоджуємося миттю. Коли в Одесі були перші вибухи, відразу припинявся продаж у театрі. Ми розуміли, що все, глядачів не буде. Вже день, два, три, а люди ще не йдуть. Зараз ми дивимося: так, бабахнуло 20-го числа, а у нас 22-го чи 23-го спектакль. Я дивлюся, продаж іде. Нормально, люди купують квитки. Значить, вони живуть тут і зараз, сьогодні. Це щасливі люди.
— Як ви вважаєте, чи можна буде повернути клоунаду після війни на вулиці Одеси?
— Я думаю, що так, бо нас підтримували дуже багато людей, які перебувають у інших містах, інших країнах. Ось є Соломея театр у Берліні й ще багато інших дуже хороших друзів. Вони дуже багато донатять грошей і беруть участь, підтримують. Тому я думаю, що це все збережеться.
— Чи є такі друзі, які навпаки відвернулися?
— Є такі, яких я просто стер зі своєї пам’яті, з пам’яті свого телефону. Навіть не хочу про них згадувати. Їх немає, їх не існує.
— Кого б ви запросили на клоунаду після війни першого? Які плани?
— Обов’язково Юджина Чапліна та всіх наших друзів, які приїжджали щороку. Вони обов’язково тут будуть.
— Яким ви бачите майбутнє України після війни?
— Це я на кожній виставі розповідаю, що народ, який не розучився сміятися, перемогти неможливо. Це правда неможливо, оскільки країну захищають троє. Це Інок, Блазень і Воїн. Ось іноки — це наші волонтери, у нас надзвичайно згуртований народ. Найкрасивіші жінки, наймужніші чоловіки. Ось як таку країну можна перемогти? Блазні — це ми. Ми не дамо людям розучитися сміятися. І наші воїни просто незвичайні. Я думаю, що нам пощастило. Й Україна дуже швидко розквітне, якщо отримаємо з них репарації. І всі країни нам допоможуть — а я певен, що вони допоможуть. Прийде ще час, побачите. У мене чуйка краща, ніж у Януковича. Ось настане час, вони ще проситимуться до нас. Навколо нас буде Європейський Союз. А ми будемо в центрі цього раю.
Попри всі випробування, гумор залишається невід’ємною частиною українського духу. Одеса — це не лише місто біля моря, а й столиця сміху, яка готова знову стати осередком радості та свободи. Адже сміх лікує, надихає та дає сили жити. І допоки українці вміють сміятися, їх неможливо перемогти.
Раніше ми писали, про Одесу очима містян, думки розділилися від захоплення до критики. А також про те, як розіграти коханого 1 квітня.
Одеса
Погода в Одесі 6 січня 2024: хмарно, дощ, сильний вітер та туман
Люди на узбережжі моря. Фото ілюстративне: Новини.LIVE
Сьогодні, 6 січня, в Одесі похмура, прохолодна погода. Крім того, очікується дощ та сильний вітер. Одеситам та гостям міста краще утриматися від прогулянок.
Про це повідомляє Гідрометцентр Чорного та Азовського морів.
Реклама
Читайте також:
Погода в Одесі
Сьогодні в Одесі буде хмарна погода. Невеликий дощ, зранку туман. Вітер південно-східний, 9-14 м/с. Вночі температура впаде до +4…+6 °C, вдень підніметься до +8…+10 °C.
Погода в Одеській області
На Одещині також буде хмарна погода. Вдень невеликі опади, переважно у вигляді снігу. На півночі — налипання мокрого снігу, ожеледиця. Вітер південно-східний, 9-14 м/с, пориви до 15-17 м/с. Температура повітря вночі буде від +2 С° до +7 °C, на півночі до -2 °C. Вдень підніметься до +8…+13 °C, на півночі до +5 °C. На автошляхах видимість до 500-1000 метрів.
Прикмети на 6 січня
- Якщо кіт шукає теплий куточок — незабаром настане холод.
- Якою буде погода 6 січня, таким очікують і листопад.
- Синюваті хмари на небі вважають знаком щедрого літнього врожаю.
Нагадаємо, ми повідомляли про те, що вчора в Україні була різка зміна погоди. Також ми писали, про те, що січень в Україні буде рекордно холодним.
Одеса
Водохреща 2026 в Одесі — дата святкування та традицій
Люди біля моря. Фото: Новини.LIVE
Водохреща в Україні останніми роками, як і багато інших церковних свят, переживає період змін. Перехід на новий церковний календар поставив перед багатьма українцями вибір: святкувати 6 січня чи залишатися вірними звичному 19-му. В Одесі до цього питання додається ще одна традиція — купання в морі, яке для когось є духовним очищенням, а для когось — просто випробуванням сили волі.
Журналісти Новини.LIVE запитали одеситів, коли вони відзначають водохреще і чи планують цього року пірнати в холодну воду.
Реклама
Читайте також:
Святкування Водохреще
В родині Валерії зберігають традиції, до яких звикли ще з дитинства. Для них Водохреща — це не лише дата в календарі, а насамперед родинний звичай, який передається з покоління в покоління. Купання у крижаній воді для цієї сім’ї — обов’язкова частина свята. Жінка згадує, що раніше такі обряди проводили навіть у сільських річках.
“Ми 19 святкуємо, як по-старому було. Такий у нас звичай. Цього року плануємо купатися. Ми в селі ополонки різали й пірнали в річці”, — каже Валерія.
Тетяна та Євгеній зізнаються, що й досі святкують водохреще за старим стилем — радше з багаторічної звички, ніж із принципових міркувань. Раніше вони регулярно брали участь у купаннях, однак цього року ставляться до цього обережніше. Подружжя каже, що прийдуть подивитися, але вже не готові занурюватися в холодну воду.
“Ну, взагалі, зі звички святкуємо 19 числа. Купались раніше, цього року підемо обов’язково, подивимось. Але сама купатися вже не буду”, — розповідають Тетяна та Євгеній.
Водохреща 6 січня
Ще одна Тетяна обрала нову дату святкування — 6 січня. Вона каже, що купання цього року не планує, адже холод для неї — серйозний аргумент. Водночас жінка згадує, що раніше мала зовсім інший досвід, коли жила в Криму. Там купання на Водохреща було звичною справою і сприймалося значно легше.
“Будем шостого святкувати. Я от не купаюся, бо холодно. Я коли жила в Криму, в Алушті. Ми там ходили, купалися”, — ділиться Тетяна.
Валентина розповідає, що в її родині вже перейшли на святкування Водохреща 6 січня. Раніше вони поєднували церковні обряди з купанням у морі. Проте з роками фізичні можливості змінюються, і не все вже дається так легко, як колись.
“Ми святкуємо завтра, 6-го. Купалися в морі, і ходили в церкву. А зараз вже трохи вік не той. Але купатися будемо”, — говорить Валентина.
Не святковий настрій
А ось Валентина зізнається, що Водохреща для неї давно втратило чітке значення. Вона не дотримується жодної дати й цього року також не планує ні святкувати, ні купатися. Серед причин — не лише відсутність традиції, а й цілком побутові труднощі, зокрема проблеми з транспортом. За її словами, раніше вона купалася в річці, але тепер таких можливостей немає.
“Я взагалі давно його не святкувала і не маю поняття. Ні, не планую цього року купатися. Купалася давно в річці, а зараз транспорту нема, щоб туди доїхати”, — каже Валентина.
Наталія говорить коротко й відверто. Вона зізнається, що ніколи не відвідувала церкву на Водохреща і не вважає це важливою частиною свого життя. Ані 6-го, ані 19-го вона святкувати не планує. Для неї це питання не викликає внутрішнього конфлікту — вона просто не відчуває потреби долучатися до традиції.
“Чесно, я його не святкую і 19 ніколи в церкву не ходила. І 6 не буду, і 19 не буду”, — каже Наталія.
Ставлення одеситів до Водохреща залишається різним і часто дуже особистим. Хтось дотримується старих звичаїв і продовжує купатися в морі, хтось переходить на нову дату, але відмовляється від занурень, а для когось це свято взагалі втратило значення. Вибір між 6 і 19 січня дедалі частіше визначається не лише церковним календарем, а й здоров’ям, життєвими обставинами та внутрішнім відчуттям традиції.
Раніше ми писали, про те наскільки подорожчали продукти до свят на Одеських базарах. А також, про те як Одесити святкували Новий рік в Українських традиціях.
Одеса
Війна без кораблів на морі — чому роль морських дронів зростає
Морські безпілотники в Чорному морі. Фото: колаж Новини.LIVE
Морські дрони докорінно змінили характер бойових дій у прибережній зоні Чорного моря. Це змусило противника переглянути підходи до використання флоту та навіть ховати його якомога далі від зони досяжності дронів.
Про це йдеться у колонці військового експерта та колишнього офіцера ВМС Ізраїлю Дов Раз, який проаналізував досвід України та його значення для інших країн для Новини.LIVE.
Реклама
Читайте також:
Як морські дрони змінили підхід до боїв в морі за досвідом України
За словами автора, ще кілька років тому безекіпажні морські платформи виконували переважно розвідувальні функції, однак повномасштабна війна змінила їхню роль. У Чорному морі морські дрони стали повноцінною ударною силою, здатною діяти швидко й без ризику для екіпажів та дорогих кораблів. Вирішальним фактором у прибережній війні, зазначає експерт, став темп ухвалення рішень від виявлення цілі до завдання удару.
Поворотним моментом він називає осінь 2022 року, коли після атаки на Севастополь Росія вперше публічно заявила про використання надводних дронів у зв’язці з повітряними безпілотниками.
З цього часу безекіпажні надводні апарати почали сприйматися не як допоміжний інструмент, а як зброя. Масове застосування таких систем створює постійний тиск на оборону та змушує витрачати значні ресурси на охорону портів і баз.
Окрему роль у цій війні, за словами Дова Раза, відіграють і безекіпажні підводні апарати, які підвищують невизначеність у районах портів і гаваней та посилюють загрозу навіть у тилу. У результаті ефект стримування, який раніше забезпечували великі корабельні угруповання, дедалі частіше досягається шляхом використання морських дронів.
Автор зазначає, що прибережна зона стає майже повністю “прозорою” через супутникову розвідку, берегові сенсори, повітряні засоби спостереження та відкриті джерела інформації.
У таких умовах вирішальне значення мають розосередження сил, зменшення помітності та скорочення часу перебування під спостереженням. Саме тому концепція обмеження доступу до акваторії поступово переважає над прагненням повного контролю над морем.
Морські дрони, йдеться в колонці, також змінюють економіку війни. Відносно дешеві безекіпажні апарати змушують противника застосовувати значно дорожчі засоби перехоплення та постійно тримати сили в готовності. Водночас порти перестають бути безпечними зонами, оскільки удари, які раніше вимагали складних операцій, тепер можуть здійснюватися дистанційно. На його думку, майбутнє за так званими гібридними флотами, де пілотовані й безекіпажні системи діють як єдине ціле.
Підсумовуючи, Дов Раз зазначає, що сучасна морська війна дедалі більше зводиться до темпу навчання та здатності швидко інтегрувати нові технології. Саме це, а не кількість кораблів, визначатиме перевагу в майбутніх конфліктах.
Нагадаємо, також в авторській колонці член ради директорів Augusta Investments Алессандро Річчі пояснив, чому Європі треба посилювати берегову охорону екранопланами.
Окремо дізнайтеся, як пірати та хакери навчилися атакувати підводні комунікації в Європі та що з цим можна робити.
-
Війна6 днів agoЗахоплення Ніколаса Мадуро — найкращі меми про операцію США у Венесуелі
-
Війна7 днів agoСША вторглися до Венесуели: атаковано всі військові бази, на вулицях з’явилися танки (відео)
-
Україна4 дні agoу мережі захейтили доньку мовної омбудсменки (фото)
-
Світ1 тиждень agoПутін звернувся до росіян у чорній краватці
-
Війна1 тиждень agoВоєнні підсумки 2025 року та обриси викликів 2026-го
-
Усі новини5 днів agoІсаак Ньютон – 11 фактів про науковця, що відкрив закон всесвітнього тяжіння
-
Усі новини1 тиждень agoвчені знайшли причину, але не порятунок
-
Політика1 тиждень agoВійна закінчиться не скоро – Чубаров
