Одеса
Як війна вплинула на гумор в Одесі – чи можна повернути жарти після війни
Георгій Делієв та Борис Барський на Гуморині в Одесі. Фото: УНІАН/Кравцов Олексій
Одеса — це місто, де гумор завжди був частиною життя. Навіть у найскладніші часи одесити не втрачають здатності жартувати та дарувати радість іншим. Але останніми роками через пандемію та війну традиційні святкування 1 квітня Гуморини перестали проводитися. Чи можливо повернути традицію в повному обсязі та яку роль гумор відіграє в житті українців сьогодні?
Про це журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з директором театру “Маски” Борисом Барським.
Читайте також:
— Що для вас 1 квітня?
— Якщо чесно, я щасливий, що ми маємо таке свято. Я був би щасливий ще більше, якби таких свят було більше в Одесі, як раніше. Ми проводили фестиваль-комедіаду, і він випадав саме на 1 квітня. До нас з’їжджалися коміки, клоуни з усієї земної кулі, 30-35 країн приїжджало. Ми виходили до міста, і це була свобода. Це повітря, яким ти міг дихати на повні груди, посміхатися. До кінця дня у мене боліло обличчя, я вже не міг. Хочу, щоб це все до нас повернулося.
— Незважаючи на війну, ви щоразу щось організовуєте. Чи планується перфоманс цього року?
— Так, першого ми обов’язково вийдемо в місто. Кожен рік ми виходили, навіть під час коронавірусу, обіймалися з усіма, і ніхто не захворів. Цього року теж о першій годині дня обов’язково з’явимось або на Дерибасівській, або у Міському саду. Там буде багато сюрпризів. Про один з них я можу вже сказати. У нас є акція, ми проводимо її в TikTok. Є багато людей, які знаходяться в інших містах, в інших країнах. І вони мають матеріальну можливість придбати квитки в наш театр, але фізично не мають можливості потрапити в нього. А в Одесі є багато людей, які хотіли б прийти в театр, але не мають фінансових можливостей. Нам пишуть, надсилають гроші, ми купуємо ці квитки. І ось 1 квітня ми підемо по Дерибасівській і роздамо ці квитки. І знімати це будемо, тому що потрібно бачити щасливих людей, які отримують маленькі подарунки, навіть маленький, але ковток позитиву. А ми знаємо, як зробити людей щасливими.
— Як ви гадаєте, під час війни наскільки важливим є свято гумору?
— Під час війни, я думаю, загалом будь-який позитив дуже важливий, бо ми живемо у двійковому світі. Є добро, є зло, є чорне, є біле, є день, є ніч. І у нас дуже багато чорного. Останні три роки просто стільки негативу на нас впало. Ми помітили за глядачем, наскільки вони скучили за святом. Тому потрібно хоча б на годину відволіктися від того, що відбувається. І це, я думаю, дуже важливо. Навіть просто згадуючи, наприклад, історію. Під час Другої світової війни їздили бригади, просто виїжджали на фронти. Там були Тарапунька та Штепсель та багато інших. Вони несли радість, трошки вливаючи у серця людей позитив. Це важливо.
— Є приказка, що гумор лікує та продовжує життя. Як ви вважаєте, наскільки це правда?
— Я думав, що це я вигадав. Наш гумор лікує та життя продовжує. Це у нас у кожній рекламній заставці, скрізь звучить. А я ще кажу, що ми вміємо робити людей щасливими. Справді, гумор лікує. Я багато літератури читав із цього приводу. І навіть є такі випадки, коли люди вже в критичному стані, коли ніякої впевненості в тому, що ця людина виживе, але вона раптом починала сама з себе сміятися, і все. І я мав таке. У 1995 році ми знімалися в Москві в партизанському загоні, партизанів грали. Делієв натиснув у машині на гальмо, а ми з Комариком стояли, я перелетів і два ребра зламав. Потім у мене питали за день, чи боляче. Я говорив, що тільки коли сміюсь. Ось сміятися було боляче, а так нічого, нормально.
— Чи змінилося щось у глядачах за три роки?
— Я думаю, що змінилося у кожної людини, яка перебуває тут. Дуже багато людей поїхали. Для них усе трохи не те, вони збоку за цим спостерігають. Я звертаю увагу на глядачів. І я так зрозумів, що ми всі перетворюємось певною мірою на філософів. Починаємо розуміти, що вчора не повернеш, вчора вже немає. А завтра може не настати будь-якої миті. І тому потрібно насолоджуватися кожною миттю. Ми живемо сьогодні, тут, зараз і насолоджуємося миттю. Коли в Одесі були перші вибухи, відразу припинявся продаж у театрі. Ми розуміли, що все, глядачів не буде. Вже день, два, три, а люди ще не йдуть. Зараз ми дивимося: так, бабахнуло 20-го числа, а у нас 22-го чи 23-го спектакль. Я дивлюся, продаж іде. Нормально, люди купують квитки. Значить, вони живуть тут і зараз, сьогодні. Це щасливі люди.
— Як ви вважаєте, чи можна буде повернути клоунаду після війни на вулиці Одеси?
— Я думаю, що так, бо нас підтримували дуже багато людей, які перебувають у інших містах, інших країнах. Ось є Соломея театр у Берліні й ще багато інших дуже хороших друзів. Вони дуже багато донатять грошей і беруть участь, підтримують. Тому я думаю, що це все збережеться.
— Чи є такі друзі, які навпаки відвернулися?
— Є такі, яких я просто стер зі своєї пам’яті, з пам’яті свого телефону. Навіть не хочу про них згадувати. Їх немає, їх не існує.
— Кого б ви запросили на клоунаду після війни першого? Які плани?
— Обов’язково Юджина Чапліна та всіх наших друзів, які приїжджали щороку. Вони обов’язково тут будуть.
— Яким ви бачите майбутнє України після війни?
— Це я на кожній виставі розповідаю, що народ, який не розучився сміятися, перемогти неможливо. Це правда неможливо, оскільки країну захищають троє. Це Інок, Блазень і Воїн. Ось іноки — це наші волонтери, у нас надзвичайно згуртований народ. Найкрасивіші жінки, наймужніші чоловіки. Ось як таку країну можна перемогти? Блазні — це ми. Ми не дамо людям розучитися сміятися. І наші воїни просто незвичайні. Я думаю, що нам пощастило. Й Україна дуже швидко розквітне, якщо отримаємо з них репарації. І всі країни нам допоможуть — а я певен, що вони допоможуть. Прийде ще час, побачите. У мене чуйка краща, ніж у Януковича. Ось настане час, вони ще проситимуться до нас. Навколо нас буде Європейський Союз. А ми будемо в центрі цього раю.
Попри всі випробування, гумор залишається невід’ємною частиною українського духу. Одеса — це не лише місто біля моря, а й столиця сміху, яка готова знову стати осередком радості та свободи. Адже сміх лікує, надихає та дає сили жити. І допоки українці вміють сміятися, їх неможливо перемогти.
Раніше ми писали, про Одесу очима містян, думки розділилися від захоплення до критики. А також про те, як розіграти коханого 1 квітня.
Дрон на столі. Фото ілюстративне: Новини.LIVE
Україна поступово формує нову роль на міжнародній арені. Йдеться не лише про отримання допомоги, а й про передачу власного досвіду. Уже зараз з’являються партнерства, спільні розробки та програми навчання. Особливу увагу світу привертають військові технології та практичний досвід сучасної війни.
Про це журналістам Новини.LIVE розповів співзасновник DeepState Роман Погорілий.
Реклама
Читайте також:
Передача досвіду
Українські фахівці вже співпрацюють із міжнародними партнерами у сфері технологій та безпеки. Йдеться про навчання, обмін досвідом і спільну розробку техніки. Поступово формується напрямок, у якому Україна може пропонувати власні напрацювання світові. За словами співзасновника аналітичного проєкту DeepState Романа Погорілого, ці процеси вже відбуваються. Укладаються нові договори, створюються партнерства та запускаються спільні проєкти.
“Ми сьогодні це робимо: укладаються договори, партнерства, взаємодія з партнерами, щоб навчати, показувати досвід, збирати й конструювати. Це об’єднані процеси технологій і роботи. Я впевнений, що в майбутньому це наш ключ”, — розповів Погорілий.
Перевага військового досвіду
Експерт каже, що Україна може поступатися іншим країнам у деяких економічних або політичних показниках. Водночас саме військовий досвід сучасної технологічної війни став сильною стороною країни. Українські військові постійно шукають нові рішення прямо на фронті. Це стосується використання дронів, роботи техніки в мороз, сильний вітер або інші складні погодні умови. Часто такі рішення знаходять самі бійці на передовій, без спеціальних лабораторій чи конструкторських бюро.
“Як зробити так, щоб дрон полетів у мінус 20 або під сильним вітром — це сьогодні вирішують наші військові. Це той досвід, якого немає ніде у світі”, — пояснив співзасновник аналітичного проєкту DeepState.
Глобальна безпеки
Фахівець вважає, що цей досвід може бути корисним для інших країн. Саме тому зростає інтерес до українських технологій, підходів до ведення війни та навчання військових. Поступово Україна може зайняти важливе місце у міжнародній системі безпеки. Але для цього, за словами експерта, потрібна політична підтримка та розвиток технологічних проєктів. Якщо країна зможе системно використати свій досвід, це може стати одним із ключових напрямків міжнародної співпраці.
“Політична воля, бажання, щирість в своїх діях і розуміння того, що це наш пріоритет — наш ключ. Це допоможе нам бути №1 в світі по безпекових моментах”, — підсумував Погорілий.
Нагадаємо, ми повідомляли, що Україна розраховує отримати дефіцитні для нас речі в обмін на допомогу на Близькому Сході. Перш за все йдеться рекети для систем протиповітряної оборони Patriot, якими можна збивати балістику.
Також ми писали, що масштаби використання безпілотників на фронті значно більші, ніж може здаватися. Дрони застосовують щодня і у великій кількості — від полювання на піхоту до атак на бронетехніку. Інколи для ураження однієї цілі військовим доводиться запускати не один, а десятки безпілотників.
Чоловік купує на ринку. Фото: Новини.LIVE
На ринку “Черемушки” в Одесі більшість фруктів зараз привозять з-за кордону. Їхня ціна залежить від країни походження та якості. Після нещодавнього обстрілу ринок поступово повертається до роботи. Водночас на вартість товарів починають впливати курс валюти та дорожче пальне.
Новини.LIVE зібрали актуальні ціни на фрукти на ринку Черемушки.
Реклама
Читайте також:
Ціни на ринку Черемушки
Фруктові ряди заповнені імпортною продукцією. Найбільше на прилавках цитрусових, а ціни різняться залежно від країни постачання. Найпопулярніші позиції коштують приблизно так:
- виноград (Молдова) — 80 грн/кг
- банани — 100 грн/кг
- лимони — 150 грн/кг
- грейпфрут — 130 грн/кг
- ківі — 150 грн/кг
- мандарини (Туреччина) — близько 120 грн/кг
- мандарини (Ізраїль) — близько 230 грн/кг
- мандарини (Іспанія) — близько 200 грн/кг
- гранат (Сирія) — близько 160 грн/кг
- авокадо — близько 120 грн за штуку
- груші українські — близько 120 грн/кг
- груші старих сортів — близько 90 грн/кг
- яблука — від 50 до 80 грн/кг
Покупці уважно дивляться на ціну та часто порівнюють її з іншими ринками або супермаркетами. Найбільший попит зараз мають банани, яблука та мандарини — їх беруть найчастіше. Дорожчі фрукти, такі як авокадо чи гранат, купують рідше, але вони теж залишаються на прилавках. Торговці намагаються тримати широкий асортимент, щоб люди могли обирати між дешевшими та дорожчими позиціями. За словами продавчині Лариси, останнім часом деякі ціни навіть трохи знизилися, але це може змінитися.
“Мені здається, що ціна трохи знизилася, але скоро почне підніматися. Уже дорожчають авокадо та апельсини. Піднімається долар, дорожчає солярка і бензин”, — розповіла вона.
Порівняння з цінами на Новому базарі
На Новому базарі більшість популярних фруктів продають за схожими цінами. Турецькі мандарини там коштують приблизно 100–130 грн за кілограм, а ізраїльські — близько 230 грн. Яблука сорту “Фуджі” продають приблизно по 80 грн за кілограм. Банани коштують близько 90–100 грн за кілограм, а груші різних сортів — від 120 до 150 грн.
Водночас на цьому ринку можна знайти й значно дорожчі імпортні фрукти. Наприклад, полуниця з Греції продається приблизно по 700 грн за кілограм, а лохина з Марокко може коштувати до 1500 грн. Черешня з Перу доходить до 1800 грн за кілограм. Такі позиції купують рідше, але вони з’являються на прилавках як сезонний імпорт.
Вплив обстрілів та пального
Продавці кажуть, що ціни на продукти зараз залежать не лише від постачальників. Великий вплив мають витрати на електроенергію та пальне. Багато складів і теплиць працюють на генераторах через перебої зі світлом. Через це зростає собівартість продукції.
“Я знаю, що деякі фермери витрачають до семи тисяч гривень на добу тільки на генератори. А ще треба обігрівати теплиці”, — розповіла Лариса.
Крім того, дорожче пальне підвищує витрати на доставку продуктів. До цього додаються й наслідки обстрілів. Нещодавно один із корпусів ринку був пошкоджений вибухом, і частині продавців довелося тимчасово припинити роботу. Попри це торговці кажуть, що намагаються відновлювати торгівлю та привозити новий товар.
Нагадаємо, ми повідомляли, що на ринку Черемушки в Одесі продають мед минулорічного і позаминулорічного врожаю, а також десятки продуктів із пасіки. Ціни коливаються від 150 до 350 гривень за банку. Продавці кажуть, що деякі сорти подорожчали, бо весняні заморозки знищили цвіт акації.
Також ми писали, що на одному з найбільших ринків Одеси знову змінилися ціни на зелень. Через холод і перепади температур частину продукції доводиться завозити з-за кордону, тому деякі позиції подорожчали. Продавці кажуть, що попит є, але покупці все частіше придивляються до дешевших пучків.
Памятник Тарасу Шевчнку в Одесі. Фото: Новини.LIVE
9 березня для українців особливий день, який пов’язаний із одним із символів національної єдентичності. Цього дня народився поет, художник та мислитель Тарас Шевченко. Він став став символом української культури. Його творчість знайома майже кожному ще зі шкільних років, однак із часом спогади про вивчені твори залишаються різними.
Журналісти Новини.LIVE запитали одеситів, що вони сьогодні пам’ятають про Кобзаря та які його твори можуть згадати.
Реклама
Читайте також:
Тарас Шевченко
Чимало містян насамперед говорять про значення Шевченка для української історії та культури. Для багатьох він залишається постаттю, з якої фактично починається знайомство з нашої літературою ще у школі. Найчастіше люди пригадують саме ті рядки з творів, які колись вчили напам’ять на уроках.
“Тарас Шевченко — великий письменник нашого українського народу. Написав дуже багато творів, які були популярні в нашій державі та навіть за кордоном. Згадую твір, який всі знають “Мені тринадцятий минало””, — зазначає Софія.
Для молодших опитаних Шевченко насамперед асоціюється з українською поезією та найвідомішими творами, які стали частиною національної культурної пам’яті. Найчастіше люди згадують саме поезії “Мені тринадцятий минало” та “Заповіт”, які залишаються впізнаваними навіть поза шкільною програмою.
“Це український поет. Памятаю, “Мені тринадцятий минало”, також “Заповіт””, — каже Єва.
Біографія Шевченка
Дехто більше пам’ятає факти з біографії митця, ніж конкретні твори. Адже знайомство з творчістю Шевченка для багатьох залишилося саме у шкільних роках, а з часом знання поступово стираються. Водночас люди зазначають, що варто лише почути знайомі рядки — і спогади повертаються.
“Він народився в Черкаській області. Твори його читали в школі, вчили. Ой, знаєте, вже стільки років пройшло так і не згадаю. Правда, вчила я дуже давно. Так, якщо, може, прочитаю, далі зможу згадати. А так з голови — ні”, — зазначила Марія.
Інші респонденти зізнаються: деталі біографії з роками частково забуваються, однак загальне уявлення про поета все одно залишається. Люди пам’ятають, що він був письменником, зазнавав переслідувань та створював свої твори у складних умовах.
“Я знаю, що він там писав щось під свічкою, і потім за це його покарали. Що він поет, письменник. Я його вчила в школі. “Мені тринадцятий минало”. “Я пас ягнята за селом, що-то так сонечко сіяло”. А далі я не пам’ятаю”, — розповіла Олена.
Кріпатцтво в Україні
Частина опитаних пригадує й непросту долю поета, зокрема його кріпацьке минуле. Саме ця історія життя, поряд із творчістю, часто закарбовується у пам’яті людей. Разом із цим знову звучать знайомі зі школи рядки, які багато українців пам’ятають навіть через роки.
“Ну, він був кріпаком. Він письменник. Писав дуже гарні твори. “Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом, що-то сонечко сіяло””, — зазначає Софія.
Навіть якщо з роками деталі забуваються, постать Тараса Шевченка залишається добре впізнаваною для українців. Його ім’я й сьогодні асоціюється з українською мовою, історією та культурою, а рядки з поезій, вивчені ще у школі, продовжують жити в пам’яті людей.
Раніше ми писали, що в Одесі вшанували день народження Тараса Шевченка. Люди зібралися біля пам’ятника поетові у Шевченківському парку. Там поклали квіти. Учасники говорили про значення творчості Кобзаря для сучасної України.
А також, про те що 9 березня, вшановують день народження Тараса Шевченка — поета, що став символом України. Його творчість справила величезний вплив на розвиток української літератури, культури та національної самосвідомості.
-
Одеса1 тиждень agoНічні вибухи в Одесі 3 березня 2026 року — подробиці атаки
-
Усі новини1 тиждень agoБудинок у США — оголошення про продаж дому викликало дебати в мережі — фото
-
Одеса7 днів ago
Відключення води в Одесі 3 березня 2026 року
-
Події1 тиждень agoФільм «Мавка. Справжній міф» виходить у міжнародний прокат
-
Одеса1 тиждень ago
Атака дронів на Одещину: пошкоджена портова інфраструктура
-
Війна1 тиждень agoУкраїна в лютому вперше за три роки звільнила більше території, ніж втратила
-
Політика1 тиждень agoЗеленський обговорив із королем Йорданії ситуацію на Близькому Сході
-
Події1 тиждень agoНа маркетплейсах заблокували продаж понад 150 найменувань книг із РФ та Білорусі