Політика
Євген Пікалов, заступник міністра юстиції України

Цьогоріч Україна планує відкрити всі кластери переговорів з ЄС. Та шлях до цієї мети, лежить, зокрема, через таку важливу ланку Дорожньої карти у сфері верховенства права, що слугує умовою відкриття першого переговорного кластеру «Основи», як реформа пенітенціарної системи.
Наскільки складним може бути цей процес в умовах повномасштабної війни та які зміни найближчим часом очікують структуру Державної кримінально-виконавчої служби України розповів Укрінформу заступник міністра юстиції України Євген Пікалов.
– Пане Євгене, почнемо з найважливішого. Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – міністр юстиції Ольга Стефанішина заявила, що у 2025 році Україна відкриє всі кластери у переговорах з ЄС. Поясніть, яку роль у цьому відіграє пенітенціарна реформа?
– Адаптація європейських стандартів у національній пенітенціарній сфері є невід’ємним складником переговорного процесу. Пріоритетним та базовим для нас залишається перемовний кластер 1 «Основи» (Fundamentals). Тобто кластер «Фундаментальні правила» або «основи», який від початку перемовин буде відкрито першим із шести. Він стосується основ – це права людини, верховенство права, судова влада, правоохоронна система, прозорість діяльності владних структур, боротьба з корупцією і таке інше. Серед провідних маркерів нашої готовності до такої трансформації є реформа національної пенітенціарної системи.
Єврокомісія вже підготувала скринінговий звіт відповідності українського законодавства праву ЄС, а також опрацювала імплементацію Угоди про асоціацію. У звіті за перемовними розділами 23 «Верховенство права та фундаментальні права» та 24 «Юстиція, свобода та безпека» викладено низку рекомендацій, спрямованих на імплементацію реформ, необхідних для функціонування ефективної системи правосуддя, дієвої антикорупційної інфраструктури, імплементації механізмів дотримання прав людини та вдосконалення сектору цивільної безпеки. Для виконання цього звіту українська сторона розробила проєкт дорожньої карти. Він передбачає 505 заходів.
У проєкті дорожньої карти прямо закладені питання розвитку пенітенціарної системи. Там згадується і Стратегія, і певні ініціативи з розбудови правоохоронного компонента ДКВС. Тому одним із визначних пріоритетів ДКВС (і об’єктивно – це доволі складне завдання в умовах війни) постає виконання «Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року», а також неухильне дотримання маркерів проєкту дорожньої карти. Серед наших завдань: оновлення кримінально-виконавчого законодавства, боротьба з порушенням прав людини, покращення умов утримання під вартою та ще багато інших кейсів…
– До слова, наприкінці квітня керівництво Міністерства юстиції та ДКВС якраз звітувало про візит до штаб-квартири Ради Європи. Які питання обговорювали з європейцями щодо пенітенціарної реформи?
Працюємо над осучасненням законодавчої бази, яка регламентує діяльність Державної кримінально-виконавчої служби
– Так, під час цього візиту ми презентували нашим європейським партнерам вектори подальшого розвитку системи виконання покарань в Україні. Актуалізували питання пенітенціарної реформи, зокрема, ті, над якими сьогодні триває активна робота.
Наприклад, у співпраці з комітетом з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради працюємо над осучасненням законодавчої бази, яка регламентує діяльність Державної кримінально-виконавчої служби.
– Про які законодавчі зміни йдеться? Чи є вже напрацьовані ініціативи?
– Мова про наповнення новим змістом законопроєкту «Про пенітенціарну систему», а також про «Дисциплінарний статут». Адже на цей час ми працюємо в межах низки неактуальних законодавчих актів, Кримінально-виконавчого кодексу, а також уже застарілого закону про ДКВС, ухваленого ще 20 років тому – у 2005-му. Проблема в тому, що частина його положень сьогодні працює, а частина – взагалі не може бути реалізована і перетворилася на юридичні руїни.
Окрім цього, ми керуємось Законом «Про Національну поліцію» і Дисциплінарним статутом Нацполу – замість того, щоб мати власний, пристосований до специфіки пенітенціарної служби, правовий інструментарій. Зокрема, проєктом планується впорядкувати вертикаль управління з чітким розподілом повноважень, де Мін’юст формуватиме політику виконання покарань, а ДКВС – реалізовуватиме.
Це перше й основне, що буде закладено в законопроєкті. Також хочемо закріпити рівень грошового забезпечення працівників системи ДКВС. Сьогодні охоронець у супермаркеті отримує удвічі більше, ніж співробітники пенітенціарної системи, які щодня виконують важку службу в умовах підвищеного ризику та відповідальності…
ДКВС УКРАЇНИ – ПРАВООХОРОННИЙ ОРГАН, ЯКИЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ НАПРЯМУ ЗАЛУЧЕНИЙ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ СИЛ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ
– Державна кримінально-виконавча служба і до 24 лютого була доволі закритою системою, чим є ДКВС тепер, під час повномасштабного вторгнення, у чому її дієвість?
– Ми живемо у час, коли всі державні структури проходять найскладніший іспит на ефективність. Якщо до повномасштабного вторгнення Державна кримінально-виконавча служба дійсно сприймалася як доволі закрита система, то тепер вона перетворилася на повноцінний форпост нашої безпеки. Із першого дня війни ДКВС інтегрована до Сил безпеки й оборони. Близько тисячі наших працівників захищають країну на передовій. Наші працівники здійснюють мобілізаційну роботу навіть у мирних регіонах, повністю забезпечують роботу з військовополоненими, яких, до слова, не одна тисяча осіб… Зважаючи на масштаб цих завдань та їхню стратегічну важливість для держави, ми працюємо над установленням гідного рівня грошового забезпечення для співробітників системи ДКВС, який буде зіставним та відповідатиме їх відповідальності та внеску в безпеку країни.
Для розуміння нашої структури – лише декілька цифр. У підрозділах та установах з виконання кримінальних покарань – 19 тисяч осіб персоналу, що забезпечують функціонування 86 установ, з яких 56 виправних колоній, 4 виправні центри, виховна колонія та 25 слідчих ізоляторів. Чисельність засуджених та осіб, узятих під варту, становить 37 тисяч. У Центрі пробації – більш ніж 2500 працівників, які опікуються приблизно 70 тис. засуджених до покарань без позбавлення волі. У Центрі охорони здоров’я ДКВС – близько 2300 працівників, у сфері відповідальності яких – 88 закладів охорони здоров’я.
Лише торік Генеральна дирекція ДКВС забезпечила продуктами та речовим майном засуджених на суму 656 млн грн, а на ремонт установ спрямовано 97 млн. Державні підприємства ДКВС торік сплатили до бюджету майже 354 млн грн податків. Тобто ДКВС – це дуже спроможна державна структура, яка максимально швидко стала на військові рейки та нині залучена до питань оборони країни у багатьох аспектах.
До речі, Верховна Рада має розглянути законопроєкт №10157 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо особливостей залучення засуджених до ведення господарської діяльності в пенітенціарній системі)», який вводить додаткові стимули для праці засуджених. Очікуємо, що він буде ухвалений уже у другому читанні як закон.
– У травні минулого року Верховна Рада ухвалила закон, яким запровадила інститут умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для їх участі в обороні країни. Які результати досягнуті за рік після початку чинності закону та який відсоток від усіх засуджених в Україні можна заохотити долучитись до лав ЗСУ?
Близько 20–30% засуджених в Україні можуть стати на захист держави
– Сьогодні до лав ЗСУ долучились більш ніж 8300 засуджених, ще тисяча заяв перебуває на розгляді. У нас мобілізувалось також сто жінок. Якщо говорити про потенціал цієї ініціативи, за нашими прогнозами, близько 20–30% від загальної кількості засуджених в Україні можуть скористатися цією можливістю та стати на захист держави. Це важливий резерв для посилення наших оборонних спроможностей в умовах війни, що триває.
Ми розглядаємо цей процес не лише як шлях поповнення лав захисників, але й як механізм ресоціалізації через найвищий прояв громадянської відповідальності. Міністерство юстиції та ДКВС тримають це питання на постійному контролі, забезпечуючи прозорість та об’єктивність розгляду кожної заяви.
– А наскільки засуджені мотивовані долучитися до ЗСУ?
– Згадайте черги до військкоматів у 2022 році. У засуджених не було можливості піти воювати. Тільки-но держава дала цю можливість, вишикувалася черга, і вони керувалися саме патріотичним почуттям.
Тому якщо говорити про темпи мобілізації, вони напряму залежать від кількості охочих. Ми проаналізували соціальний портрет людини, яка хоче захищати країну. Середній вік добровольця – 35 років. Цікаво, що вікові межі надзвичайно широкі: від 18-річних юнаків до 65-річних ветеранів, хоча лише 5% добровольців – від 55 років і старші, 60% відсотків звільнених є мешканцями міст.
Важливо наголосити на рівні освіченості цих людей: майже третина має вищу або неповну вищу освіту. Крім того, 20% добровольців мають сім’ї, що стає додатковим стимулом для них – умовно-дострокове звільнення відкриває можливість не лише захищати країну, але й фінансово підтримувати близьких завдяки грошовому забезпеченню військовослужбовця.
– Засуджені за якими статтями мають право долучитися до лав ЗСУ?
– Простіше сказати, за якими не можуть: за тероризм, за корупційні, статеві злочини, за злочини проти основ нацбезпеки. За статистикою, 57% – засуджені за майнові злочини, 11% – це стаття про незаконний обіг наркотиків.
Кейси є різні, але я чув тільки позитивні відгуки. Серед моїх особливих реліквій – гільза, яку подарували бійці 225-го Окремого штурмового полку, де пліч-о-пліч із професійними військовими воюють колишні засуджені.
Вони не просто відбувають службу, а демонструють виняткову звитягу на передовій, майстерно опановують найрізноманітніші види озброєння та ефективно діють на різних напрямках фронту. Їхня історія – це історія другого шансу, використаного із честю. Згодом цей процес почав набирати обертів: підрозділи дивляться на те, як воюють звільнені з установ виконання покарань, і вже самі командири починають активніше залучати таких людей до лав ЗСУ. Це найкраща оцінка ефективності програми, коли вона має підтримку безпосередньо на передовій.
ПРАВООХОРОННИЙ КОМПОНЕНТ ДКВС ПІДВИЩИТЬ ДІЄВІСТЬ СЛУЖБИ ПЕРСОНАЛУ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ ОДНОЧАСНО
– Ви зазначили, що в дорожній карті визначено чимало заходів, які стосуються пенітенціарної реформи. Які з них уже реалізовуються?
– Ми вже розпочали перші системні зміни. Ключовим кроком стало створення нової служби внутрішньої безпеки у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань. Наразі триває її укомплектування. Головне завдання – гарантувати безпеку та захист персоналу від злочинних посягань. Працівник ДКВС має чітко розуміти: у разі загрози він та члени його родини будуть гарантовано захищені. Річ у тім, що персонал постійно піддається тиску або погрозам з боку спецконтингенту: були випадки, коли просто у місті працівнику «передавали вітання». Наша принципова позиція: кожен співробітник ДКВС має бути впевнений у своєму захисті під час сумлінного виконання обов’язків, але так само має розуміти, що жодне його правопорушення не залишиться без правової оцінки.
Паралельно ми запроваджуємо новий формат кадрової політики: створюємо спеціальну комісію, яку я очолю. Кадрова комісія проведе співбесіди зі всіма, без винятків, керівниками установ.
Такий підхід дасть нам змогу одночасно виконати два завдання: по-перше, почути з перших вуст про реальні проблеми кожної конкретної установи, а по-друге – оцінити спроможність керівника доброчесно виконувати покладені на нього обов’язки.
Наголошую, правоохоронний компонент надалі ми посилимо та в законний спосіб впровадимо у кримінально-виконавчу діяльність. Йдеться про спроможності самостійно проводити негласні слідчо-розшукові дії, оперативно-технічні заходи для документування кримінальних правопорушень у пенітенціарній системі. Це допоможе нам створити безпечне середовище як для персоналу, так і для самих засуджених.
– Останнім часом ми неріко чуємо про викриття співробітників ДКВС, які в установах виконання покарань скоювали злочини, незаконно сприяли засудженим або катували їх.
– Це наша принципова позиція – публічно повідомляти про подібні злочини, які ми розкриваємо спільно з колегами із ДБР, прокуратури та інших правоохоронних органів. Якраз завдання нової служби внутрішньої безпеки – виявляти такі факти на ранніх стадіях та на оперативному рівні запобігати їх проявам.
Слід зауважити: виявлення першопричин злочинів, їх превенція та якісне документування не може відбуватися без залучення оперативно-розшукового складника. Особливо це стосується пенітенціарної системи. Оскільки і співробітники системи, які порушують закон, і представники кримінального середовища добре обізнані в тонкощах роботи правоохоронців. Вони знають, як приховати сліди, як замести їх, як уникнути відповідальності. Відповідно розкривати такі протиправні дії складно.
Хоч законодавство й наділяє ДКВС функціоналом оперативно-розшукової діяльності, але наявна нормативно-правова база та інфраструктурні обмеження не дозволяють нам оперувати з тією ж ефективністю, як іншим правоохоронним органам.
Внесення змін у міжвідомчу правову регламентацію діяльності, налагодження оперативного обміну інформацією, а також матеріально-технічне забезпечення оперативних працівників – теж нагальні потреби, які ми тепер вирішуємо.
На черзі – створення функціональних підрозділів поліграфологів, кіберпідтримки, міжнародного співробітництва. Це комплексний підхід, який допоможе створити справді прозору та доброчесну пенітенціарну систему, побудовану на європейських цінностях.
– Розкажіть про рівень злочинності у тюрмах. Наскільки часто фіксують факти побиття і катування засуджених?
– У цьому питанні важко оперувати точними цифрами, але правоохоронні органи час від часу скеровують матеріали до суду. Це, наприклад, відомі справи щодо Божковської виправної колонії, де відбувалося побиття та катування новоприбулих засуджених. Це події у Бердянській колонії. Але є й менш відомі справи.
Проблема має двосторонній характер: катування відбуваються як з боку самих засуджених, так і з боку представників правоохоронних органів, які, працюючи в СІЗО, перевищують свої повноваження. На жаль, такі факти також нам відомі. Одна з причин цього явища – критичний дефіцит кваліфікованих оперативних працівників, які здатні належно організувати оперативно-розшукову роботу. Йдеться не про персонал, який забезпечує охорону й забезпечує режим, а саме про професіоналів-оперативників, які мають протидіяти злочинному впливу на установи виконання покарань ззовні. Ми ж розуміємо, що цей вплив може бути також і з Росії.
Чи може цей вплив мати дестабілізувальний характер? Безумовно. Чи потребує він адекватної протидії? Однозначно так. У нас є СБУ та Національна поліція, які мають успішний досвід у цій сфері. Проблема полягає в тому, що хоча ДКВС і має аналогічні повноваження, їх реалізація поки що відбувається не на повну потужність.
ЗМІНА ФІЛОСОФІЇ СПІВРОБІТНИКА ДКВС: З ПРЕДСТАВНИКА КАРАЛЬНОГО ОРГАНУ НА ФАХІВЦЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ
– Ви також наголосили на такому векторі боротьби з порушенням прав людини, як гуманні умови тримання ув’язнених. Розкажіть, наскільки реалії відповідають сучасним стандартам ЄС?
Гідне середовище – це не просто європейська вимога, а й ключовий елемент успішної ресоціалізації та повернення людини до суспільства
– Історія української пенітенціарної служби розпочалася ще 100 років тому. А будівлі наших установ виконання покарань були створені ще у минулому столітті. Умовно кажучи, якщо в’язниці 70 років – вона вважається «молодою». А деякі ще з позаминулого століття. Тобто інфраструктура дуже стара.
Треба об’єктивно сприймати: наша пенітенціарна інфраструктура вибудовувалася задовго до створення інституцій ЄС, прийняття Конвенції із захисту прав людини. Але стосується це не лише України. Ті самі проблеми є в країнах ЄС: Болгарії, Румунії і навіть Італії. Щоб такі об’єкти відповідали сучасним міжнародним стандартам, переважно потрібно будувати нові комплекси.
Попри воєнний стан, модернізація умов тримання засуджених – серед наших головних завдань. Ми поступово оновлюємо установи ДКВС, розуміючи, що гідне середовище – це не просто європейська вимога, а й ключовий елемент успішної ресоціалізації та повернення людини до суспільства. І це також економічна доцільність. Сучасні пенітенціарні установи потребують менше персоналу, споживають менше ресурсів та створюють умови для продуктивної праці засуджених, що зменшує навантаження на бюджет.
– І Лук’янівске СІЗО, де часто перебувають наші можновладці?
– Це один із найпроблемніших об’єктів щодо умов тримання ув’язнених. У Київському СІЗО тепер перебуває близько 2500 осіб. Але ми максимально змінюємо ситуацію. У Київському слідчому ізоляторі вже проведено комплексний капремонт будівлі медичної частини загальною площею 900 кв. м, відремонтований режимний корпус, у якому створено 32 місця з поліпшеними умовами тримання осіб, узятих під варту. У цьому році плануємо удвічі збільшити кількість платних камер.
Відповідно до розробленого ще у 2021 році проєкту, плануємо розпочати реконструкцію комплексу будівель і споруд для створення слідчого ізолятора на 1072 місця у селищі Мартусівці на Київщині. Це рішення дасть нам змогу не просто розвантажити раз і назавжди Лук’янівське СІЗО, а й підвести остаточну риску під проблемою перенаселеності цього місця та невідповідності європейським стандартам.
Змінюємо і систему постачання продуктів в установи виконання покарань. Генеральна дирекція ДКВС змінила саму філософію закупівель: від гонитви за дешевизною до пріоритету якості. Чітко приписані в договорах механізми відшкодування збитків. Проведення систематичних експертиз якості продуктів харчування та відтермінування на цей час оплати теж зробили свою справу. Істотно змінено умови договорів, санкції за недоброякісну продукцію, введено практику відбору зразків під час здійснення поставок продуктів харчування. Наступний крок – цифровізація всього ланцюга постачання для унеможливлення корупційних схем. Водночас порушено низку кримінальних проваджень щодо недобросовісних постачальників…
Комплексна модернізація пенітенціарної інфраструктури відповідно до європейських стандартів потребує колосальних фінансових ресурсів. Але слід розглядати ці видатки не як витрати, а як стратегічні інвестиції у верховенство права та повноцінну європейську інтеграцію України.
– А скільки Україні всього потрібно коштів, щоб побудувати нові будівлі для утримання засуджених та ув’язнених?
– Будівництво одного сучасного корпусу слідчого ізолятора на тисячу місць у 2021 році коштувало приблизно 2 млрд грн. А сьогодні, з урахуванням вимог воєнного часу, кошторис зміниться – ми зобов’язані облаштовувати належні укриття, що є окремим інженерним викликом. Адже під час повітряної тривоги неможливо утримувати велику кількість осіб в одному приміщенні – укриття має бути сегментоване на окремі камери для запобігання конфліктам та гарантування безпеки.
Наразі ми опрацьовуємо різні шляхи залучення для цих процесів ресурсів, зокрема й міжнародних партнерів. Розпочинаємо переговори з Банком розвитку Ради Європи (БРРЄ) і перші консультації доволі перспективні…
– До слова, про перенаселення тюрем. За час повномасштабної війни Росія знищила п’ять будівель установ виконання покарань, а ще 44 пошкоджені. Чи відбувалось переміщення засуджених відповідно до того, як змінювалась лінія фронту?
– Звичайно. У міру наближення лінії зіткнення частина установ, звісно, була евакуйована. Але в перші дні повномасштабного вторгнення, коли було масштабне і швидке захоплення нашої території, частина контингенту залишилася там. Ми знаємо, що окупанти переводили наших засуджених в російські тюрми.
– Чи є якісь дані про кількість засуджених українських громадян, які опинились на окупованій території і тепер можуть перебувати в російських тюрмах?
– У 2014 році на тимчасово окупованих територіях України опинились 34 установи виконання покарань (Донецька, Луганська області та АР Крим), в яких утримували більш ніж 26600 осіб. А від початку повномасштабного вторгнення на тимчасово окупованій території Україні опинились ще 11 установ виконання покарань та слідчих ізоляторів (4 установи тепер на деокупованій території), в яких утримували 3101 особу.
– Який тепер рівень медичного забезпечення в установах?
– Медична сфера в місцях несвободи, на жаль, залишається однією з найболючіших точок нашої пенітенціарної системи. Коли я кажу, що фінансування становить лише 2% від реальної потреби – це не просто цифра, це системна криза.
Фактично ми можемо забезпечити лікарні лише найнеобхіднішим: засобами першої невідкладної допомоги й перев’язувальним матеріалом. Частково допомога надходить від наших міжнародніх донорів, які передають ліки до закладів охорони здоров’я. Наприклад, Глобальний фонд (боротьби зі СНІД, туберкульозом і малярією, – ред.) забезпечує установи виконання покарань необхідними препаратами. Тобто ми максимально всіх залучаємо.
Але, зрозуміло, що тактичні рішення не замінять стратегічних змін. Ми вважаємо, що для розв’язання цієї проблеми має з’явиться стабільне фінансування. Інакше дуже складно говорити про інклюзивну медицину у 200-річному тюремному закладі з чотириповерховими гвинтовими сходами. Це все одно, що намагатися прищепити штучний інтелект старовинному годиннику з маятником. До речі, якщо ми подивимось на досвід ЄС, Великої Британії, то у них пенітенціарна медицина підпорядковується Міністерству охорони здоров’я.
– Попри те, що пенітенціарна реформа – наш пропуск в ЄС, я так розумію, що робота Державної кримінально-виконавчої служби потребує дуже системних змін. Як ви оцінюєте реальні перспективи подолання такого масиву викликів?
Грошове забезпечення, медико-соціальний захист персоналу ДКВС нині незрівнянно нижчі, ніж у колег у силовому блоці
– У ДКВС працює команда справжніх професіоналів, які розуміють масштаб викликів. Останнім часом ми започаткували багато ініціатив щодо розвитку Державної кримінально-виконавчої служби, а вона, повірте, потребує змін. Як у сенсі нормативно-правового, так і суто функціонального осучаснення із синхронним впровадженням найкращих європейських стандартів. І передусім підвищення авторитету ДКВС, з одночасною зміною самої філософії статусу співробітника: з представника карального органу держави на фахівця пенітенціарної системи європейського зразка, у центрі уваги якого не просто забезпечувати виконання покарання, а сприяти ресоціалізації засуджених, їх поверненню до суспільства.
Але як відродити повагу до служби, коли її співробітники самі не відчувають гідності через несправедливі умови? Грошове забезпечення, медико-соціальний захист персоналу ДКВС нині незрівнянно нижчі, ніж у колег у силовому блоці..
І таких потреб та викликів багато: від запровадження для співробітників пільгового кредитування житла, гідного медичного забезпечення, підвищення рівня оплати праці до встановлення професійного свята ДКВС України.
Окремий напрям – цифровізація процесів сфери виконання покарань та інноваційний розвиток підприємств пенітенціарної системи. Упевнений: правильний підхід, ліквідація корупційних інтересів та прозорість державних закупівель одражу ж продемонструють реальну прибутковість наших промислових об’єктів.
Модернізація діяльності Центрів пробації, які супроводжують альтернативні види кримінальних покарань, – теж наш пріоритет. Ми спостерігаємо стійку тенденцію: кількість громадян, які отримують альтернативні вироки, не пов’язані з позбавленням волі, невпинно зростає і з початку року вже перевищила позначку у 81 тис. засуджених. За кожним із цих людей стоїть не лише справа чи номер, а й необхідність професійного супроводу на шляху повернення до законослухняного життя.
І це теж виклик, що потребує збільшення штату персоналу, його додаткову підготовку, пошук відповідного матеріально-фінансового забезпечення. Як ініціативу опрацьовуємо механізми надання платних послуг клієнтами пробації під час виконання ними громадських робіт. Війна, результати обстрілів, зруйновані будівлі та території тільки актуалізують це питання…
Уся ця комплексна трансформація, попри її масштабність, не спричинює в мене особливого занепокоєння. Найголовніше, щоб кожен співробітник ДКВС усвідомив просту істину: авторитет серед громадян та гідне забезпечення від держави приходять лише як визнання реальних результатів роботи. І перш ніж очікувати поваги від суспільства, ми маємо навчитися цінувати власну професію та місію, яку виконуємо.
Анастасія Світлевська
Фото Павла Багмута та пресслужби ДКВС України
Політика
Путін заявив, що готовий зустрітися із Зеленським, але відмовився підписувати з ним мирну угоду

Російський диктатор Володимир Путін заявив, що готовий вести переговори про завершення війни з Президентом України Володимиром Зеленським, але відмовився підписувати з ним мирну угоду через нібито “нелегітимність”.
Про це повідомляє The Moscow Times, передає Укрінформ.
“Я готовий зустрічатися з усіма, в тому числі і з Зеленським. Так, питання не в цьому. Якщо українська держава довіряє комусь вести переговори, заради бога, нехай це буде з Зеленським”, — сказав Путін на зустрічі з керівниками міжнародних інформагентств в рамках Петербурзького економічного форуму.
При цьому Путін вкотре повторив тезу російської пропаганди про те, що Зеленський не може підписувати мирну угоду через свою нібито нелегітимність на посаді Президента.
За словами російського диктатора, зустріч із Зеленським можлива на “завершальному етапі” переговорів, “щоб не сидіти там і щось ділити нескінченно, поставити крапку”. “Але крапку треба (поставити – ред.), підпис повинен стояти легітимної влади. Інакше, знаєте, прийде наступний… і викине це все на смітник. Але так теж не можна, ми ж серйозні питання вирішуємо”, – сказав Путін.
Він вкотре заявив, що під час воєнного стану в Україні нібито продовжуються повноваження тільки Верховної Ради. Путін зазначив, що за конституційним устроєм Україна є президентсько-парламентською республікою, і за його словами, “це означає, що всі органи влади формуються Президентом”, але якщо глава держави не є легітимним, то “вся система влади стає нелегітимною”. З ким у такому випадку російська влада збирається підписувати потенційну мирну угоду, він не уточнив.
Раніше очільник Кремля говорив, що поставити підпис під мирним договором може Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.
Також, як цитує російська служба Бі-бі-сі, Путін заявив, що Росія нібито хоче якомога швидше завершити війну, “і краще — мирним шляхом, якщо ми змогли б домовитися”.
Диктатор також стверджує, що Росія нібито не б’є по житлових кварталах українських міст, а завдає ударів виключно по ВПК.
Щодо спроб розпочати мирні переговори Путін повідомив, що, за словами глави російської делегації Володимира Мединського, він намагається узгодити з українською стороною нову зустріч після 22 червня.
Крім того, Путін повідомив, що Росія передала Україні 6000 тіл загиблих і готова передати ще 3000.
Також Путін знову сказав, що “ми (Росія – ред.) не починали воєнних дій в Україні, а намагаємося їх закінчити”.
Як повідомляв Укрінформ, раніше заступник глави МЗС країни-агресора Александр Грушко заявив про вимогу Москви до України позбутися всієї наданої західними партнерами зброї для “завершення війни”.
У МЗС України прокоментували цю заяву, сказавши, що абсурдна вимога Москви знищити всю зброю, яку надали Україні західні партнери, демонструє повне ігнорування зусиль Сполучених Штатів щодо припинення війни.
Політика
«Трійка ОБСЄ» засудила Росію за атаки на цивільну інфраструктуру України

«Трійка ОБСЄ» засудила атаки Росії на цивільних осіб та інфраструктуру в Україні та закликала РФ припинити війну.
Як передає Укрінформ, відповідна заява опублікована на сайті організації.
“Повномасштабна війна Росії проти України триває четвертий рік. Росія продовжує порушувати Гельсінські принципи, щодо яких ми всі колективно зобов’язалися і які маємо захищати. Сто днів тому сторони були закликані домовитися про беззастережне припинення вогню. Україна погодилася. Росія – ні. Натомість вона посилила свою агресію, здійснюючи систематичні повітряні атаки проти цивільних осіб та цивільної інфраструктури по всій Україні”, – йдеться у заяві.
“Трійка ОБСЄ” закликала Росію “негайно припинити свою агресивно війну та погодитися на беззастережне припинення вогню, як це зробила Україна”.
“Підтримка територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України залишається ключовим пріоритетом для ОБСЄ. Ми щиро захоплюємося мужністю та стійкістю народу України й продовжимо нашу підтримку”, – підкреслюється у заяві.
Було вказано на те, що, за даними ООН, протягом перших п’яти місяців 2025 року кількість жертв серед цивільного населення України зросла майже на 50% порівняно з аналогічним періодом минулого року – переважно через атаки далекобійними ракетами та дронами.
“В останні дні ми знову змушені були стати свідками невибіркової хвилі ударів Росії по цивільних цілях у Києві та кількох інших регіонах України, що призвело до смертей і руйнувань. Наші думки з жертвами та їхніми сім’ями. Ми найрішучішим чином засуджуємо ці та інші атаки на цивільних осіб і цивільну інфраструктуру”, – заявили представники “Трійки ОБСЄ”.
Вони нагадали, що невибіркові атаки заборонені міжнародним гуманітарним правом і атаки, спрямовані проти цивільних осіб, “можуть кваліфікуватися як воєнні злочини”.
“Не може бути безкарності за злочини, вчинені в Україні та проти неї, включаючи воєнні злочини та злочин агресії. Росія має нести відповідальність за свої дії. Жертви потребують справедливості. Страждання народу України мають припинитися”, – йдеться у заяві.
Також було вказано на підтримку “усіх зусиль для досягнення справедливого та стійкого миру в Україні на основі міжнародного права, включаючи Статут ООН та Гельсінський заключний акт”.
До “Трійки ОБСЄ” належить чинне, колишнє та майбутнє головування в цій організації – голова ОБСЄ, міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен, віцепрем’єр-міністр, міністр закордонних справ та туризму Мальти Ієн Борг та член Федеральної ради, очільник федерального департаменту закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассіс.
Як повідомляв Укрінформ, раніше лідери Парламентської асамблеї ОБСЄ (ПА ОБСЄ), включаючи президентку Пію Кауму, засудили Росію за систематичні тортури, страти та нелюдські умови утримання українських військовополонених.
Фото ілюстративне
Політика
Якою має бути житлова політика в Україні

Житлова політика в Україні потребує сучасних рішень. Це комплексна реформа
Наша мета: відкрита, чесна та збалансована система, де кожен розуміє свої можливості, як ними скористатися, і що саме їм гарантує держава.
Нещодавно ми запустили роботу над Державною стратегією житлової політики. Це про реальну доступність житла, про розвиток інституційної спроможності місцевої влади та про справедливу участь держави у вирішенні житлових питань для ветеранів, військових, ВПО, багатодітних родин, молоді.
У рамках цієї реформи ми спільно з міжнародними партнерами розробили законопроєкт «Про основні засади житлової політики». Він стане ключовим кроком до прозорої, цифрової, зрозумілої та справедливої системи забезпечення житлом. Уже незабаром очікуємо ухвалення цього законопроєкту Верховною Радою.
ЧОМУ ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЄКТ ВАЖЛИВИЙ САМЕ ТЕПЕР
Нагадаю, що внаслідок війни найбільше постраждав саме житловий сектор. Про це йдеться у звіті щодо оцінювання збитків та потреб на відновлення України після повномасштабного вторгнення (RDNA 4). Унаслідок війни постраждали понад 2 млн домогосподарств. Це 13 відсотків усього житлового фонду.
Водночас держава не має сучасної житлової політики. У нас досі діє Житловий кодекс СРСР 1983 року, який давно втратив зв’язок із реальністю. Системність відсутня, реєстри не пов’язані між собою, державна допомога – точкова, а процес отримання житла часто непрозорий і корупційно ризикований.

ЩО ЗМІНЮЄ НОВИЙ ЗАКОН
По-перше, черга на житло залишиться, але вона стане цифровою. Усі заявки громадян оброблятимуться в Єдиній електронній інформаційно-аналітичній системі. Це дасть змогу автоматизувати процес, уникнути чиновницького втручання та пришвидшити розгляд заяв. Громадяни зможуть бачити свій статус, отримувати пропозиції, користуватися відкритою інформацією про програми та фонди доступного житла.
По-друге, закон вводить чіткі критерії для соціального, службового та доступного житла. Зокрема, ВПО, люди з інвалідністю, працівники бюджетної сфери зможуть отримувати соціальне житло в оренду за пільговими умовами. Економічно активні українці – придбати житло через іпотеку або лізинг, з державною участю.
По-третє, у сфері управління житлом з’явиться револьверний фонд. Кошти, отримані від оренди житла чи виконання зобов’язань за кредитними програмами, не «зникатимуть» у бюджетах, а спрямовуватимуться на утримання, ремонт та будівництво нового житла. Це – основа для фінансової сталості житлової політики.
Крім того, закон створює нову екосистему:
● регіони отримають змогу реалізовувати житлові стратегії під місцеві потреби;
● оператори доступного житла залучатимуть приватний капітал;
● модернізація житлового фонду відповідатиме європейським стандартам якості та енергоефективності;
● з’явиться конкурентне середовище для приватних власників орендного житла, що дасть змогу детінізувати ринок.
Розроблення законопроєкту проходило у співпраці з ключовими міжнародними організаціями: Європейською комісією, ЄІБ, Світовим банком, ЄЕК ООН, УВКБ ООН, офісом Ради Європи в Україні та іншими. Ухвалення документа передбачено Планом Ukraine Facility – розділ «Людський капітал», реформа №7.
Цей закон – не лише відповідь на виклики війни. Це інструмент трансформації житлової системи України в європейську, прозору, доступну та орієнтовану на потреби людини. Він також дасть змогу міжнародним партнерам мати чітке розуміння про потребу залучення інвестицій у житловий сектор.

Наталія Козловська, заступниця міністра розвитку громад та територій України
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
-
Суспільство1 тиждень ago
Суд залишив під вартою екскомандира 155 бригади «Анна Київська» до 20 липня і зменшив заставу
-
Суспільство1 тиждень ago
Комунальні підприємства та університет звернулися до депутатів з проханням надати землю Анонси
-
Політика1 тиждень ago
Фіцо і Додіка внесли до бази «Миротворця»
-
Усі новини1 тиждень ago
чому ми не можемо схуднути, попри дієти і спорт
-
Усі новини1 тиждень ago
чому деякі популярні телефони «відстали від життя»
-
Війна1 тиждень ago
Командир корабля морської охорони Микола Щербаков
-
Відбудова1 тиждень ago
У Бородянці почали будувати багатоповерхівку на місці зруйнованої росіянами
-
Політика1 тиждень ago
Новообраний президент Румунії вперше відвідає Україну